РДК

Командує корпусом від самого його створення Денис Капустін, відомий також як Денис Нікітін і White Rex. Наприкінці грудня 2025 року РДК повідомив про його загибель на Запорізькому напрямку, а 1 січня 2026 року ГУР заявило, що повідомлення про смерть Капустіна було частиною спецоперації української розвідки зі зриву російського замаху на командира РДК.

У росії РДК визнаний терористичною організацією, а проти Капустіна та інших учасників корпусу відкриті кримінальні справи і ухвалювалені заочні вироки.

Що таке РДК

РДК (розшифровується як Російський добровольчий корпус) — сформований переважно з громадян росії бойовий підрозділ, який бере участь у російсько-українській війні на боці України. Сам корпус визначає себе як військово-політичну організацію, що захищає Україну та виступає проти чинного режиму в росії.

За словами начальника штабу корпусу Олександра «Фортуни», на початку повномасштабної війни росіяни, які хотіли воювати за Україну, стихійно приєднувались до різних формувань. У травні 2022 року Денис Капустін запропонував створити окремий підрозділ, який би обʼєднав російських добровольців. Перша група домовилася про взаємодію з 98-м батальйоном територіальної оборони «Азов-Дніпро» і отримала ділянку на Запорізькому напрямку. Згодом корпус увійшов до системи української воєнної розвідки.

За чотири роки змінився масштаб. За словами Олександра «Фортуни» у кількох інтервʼю, у 2026 році РДК має власну піхоту, розвідку, підрозділи безпілотних літальних і наземних роботизованих комплексів, бронегрупу, мінометний компонент, вогневу підтримку, артилерію та логістику. Така структура дозволяє корпусу автономно виконувати складні бойові завдання.

Робота РДК не зводиться до рейдів через російський кордон, підрозділ виконує окремі спеціальні операції і тривалі фронтові завдання: може посилювати інші частини на певній ділянці, стабілізувати лінію фронту, проводити локальні операції або місяцями працювати на одному напрямку. Як один із прикладів Олександра «Фортуни» називає операцію зі звільнення Вовчанського агрегатного заводу, до якої залучали РДК та суміжні підрозділи. У 2026 році участь РДК у фронтових боях підтверджує і ГУР.

Керівництво РДК не розглядає корпус лише як тимчасовий підрозділ російських добровольців, створений на час війни. У липні 2026 року «Фортуна» назвав три стратегічні цілі організації. Перша — перемога у війні на боці Сил оборони України та сприяння процесам, які можуть призвести до падіння чинного російського режиму. Друга — подальший розвиток РДК як професійного військового підрозділу. Третя — створення навколо корпусу середовища, яке його керівництво бачить як основу для альтернативного російського політичного і суспільного руху.

Склад корпусу також не обмежується росіянами, які добровільно приїхали в Україну до або після початку повномасштабної війни. За словами Фортуни, до РДК вступають і колишні російські військовополонені, які погодилися воювати проти РФ (їхня частка, за словами «Фортуни», становить приблизно 15–20 %). Перед зарахуванням вони проходять додаткові перевірки і розподіляються між різними групами.

Поступово змінювались критерії вступу до РДК, на початку існування корпусу вимоги були значно нижчими. У 2026 році корпус відбирає людей із потрібними професійними навичками або потенціалом до військової підготовки, а кількість заявок, за словами Олександра «Фортуни», може сягати близько 50 кандидатів на одне місце.

Історія створення РДК

Російський добровольчий корпус офіційно рахує свою історію від 11 серпня 2022 року. Цю дату заснування РДК вказує Головне управління розвідки Міністерства оборони України. Проте формування майбутнього корпусу почалося раніше — ще навесні 2022 року, на початку повномасштабного вторгнення, тому в різних джерелах можна зустріти інші дати, якщо йдеться про перші групи добровольців, а не про офіційне створення підрозділу.

Після початку повномасштабного вторгнення в Україні зʼявилась певна кількість громадян з росії, які хотіли воювати проти російської армії на боці України. Частина з них уже жила в Україні, інші намагалися долучитися до українських формувань після 24 лютого 2022 року. Російське громадянство нерідко ускладнювало цей процес: про проблеми зі вступом до українських підрозділів згодом розповідали самі бійці РДК.

За словами начальника штабу корпусу Олександра «Фортуни», у травні 2022 року з ним зв’язався Денис Капустін, з яким вони були знайомі раніше, і запропонував зібрати росіян, готових воювати за Україну, в окремий підрозділ. Спочатку це була невелика група людей із російськими паспортами. Більшість із них не мала значного бойового досвіду. Перші добровольці домовилися про взаємодію з 98-м батальйоном територіальної оборони «Азов-Дніпро». Група отримала ділянку на Запорізькому напрямку й почала виконувати там бойові завдання. «Фортуна» називає цей період фактичним початком історії корпусу, хоча офіційною датою його створення стало 11 серпня 2022 року.

На початку, в 2022 році, РДК мало нагадував підрозділ, яким став пізніше. Частина добровольців училася поводитися зі зброєю вже під час служби, а сама структура тільки формувалася. Корпус не створювали одразу як укомплектований підрозділ із досвідчених військових — серед перших учасників були люди і без армійського минулого.

Засновником і командиром РДК став Денис Капустін, також відомий як Денис Нікітін і White Rex. До війни він був помітною фігурою в ультраправому середовищі росії. Його біографія та політичні погляди згодом стали однією з головних причин суперечок навколо РДК.

Перший склад РДК не був ідеологічно однорідним, це не були самі російські праві. Reuters у 2023 році спілкувалося, зокрема, з Данилом Югославським, який називав себе лівим пацифістом, але вирішив вступити до корпусу через неприйняття режиму Володимира Путіна. Інший доброволець, Макс Сміт, до приєднання до РДК взагалі не мав досвіду поводження зі зброєю. До корпусу від початку приходили люди з різним минулим і різними політичними поглядами.

Повну хронологію бойових дій РДК зараз відновити складно, за очевидних причин, все це ми дізнаємось після перемоги України у війні. Але якась частина інформації про бої в 2022 році з’являється часом в інтерв’ю самих учасників корпусу. Павло Кузнєцов «Могила», наприклад, розповідав про рейд на окупований берег у районі Нової Каховки. Незалежних підтверджень ранніх операцій корпусу у відкритих джерелах немає.

Широкій аудиторії РДК стали відомі 2 березня 2023 року після рейду в Брянську область на росії. Корпус заявив, що його бійці перетнули кордон, і опублікував відео із закликом до росіян виступити проти влади РФ. Російська сторона звинуватила учасників рейду у вбивстві двох цивільних. У РДК ці звинувачення заперечували. Українська влада публічно дистанціювалася від операції. Представники української розвідки заявляли, що йдеться про дії російських громадян на російській території проти російського режиму.

Згодом статус РДК став зрозумілішим: ГУР почало відкрито повідомляти про його бойову роботу. У матеріалах української воєнної розвідки корпус фігурує як частина «Спецпідрозділу Тимура» — створеного в перші дні повномасштабного вторгнення оперативно-бойового формування спеціального призначення ГУР МО України. Воно назване за позивним свого командира Тимура й об’єднує низку окремих бойових підрозділів, серед яких РДК, «Братство», «Стугна», «Химера», «Аратта», Сибірський батальйон та інші. Бійці «Спецпідрозділу Тимура» брали участь у боях за Київщину, Бахмут і Авдіївку, операціях на острові Зміїний, поверненні під контроль України «вишок Бойка», рейдах у Крим та звільненні Вовчанського агрегатного заводу.

Структура та склад

Точна чисельність Російського добровольчого корпусу не розголошується. У липні 2026 року начальник штабу РДК Олександр «Фортуна» відмовився назвати конкретну цифру, але сказав, що йдеться про «сотні людей», поширену у відкритих джерелах оцінку в понад 1200 бійців він не підтвердив. За його словами, порівняно з приблизно 15 добровольцями, з яких починалася історія підрозділу у 2022 році, РДК виріс «у сотні разів», але за чисельністю все ще не відповідає рівню бригади. 

Основу корпусу становлять громадяни росії, які вирішили воювати на боці України. Серед них є люди, які жили в Україні ще до повномасштабного вторгнення, російські емігранти, колишні військовослужбовці РФ та російські військовополонені, які після перевірок погодилися воювати проти своєї армії. Сам «Фортуна» описував склад корпусу як дуже різний за попереднім досвідом: серед його бійців є люди з військовим минулим і ті, хто до війни працював у цілком цивільних професіях.

За чотири роки РБК масштабувався. Проте детальна штатна структура, кількість людей у кожній ланці та озброєння у відкритому доступі не розкриваються, тільки загальна інформація. Відомо, що в РДК є:

• піхота — один з основних компонентів РДК;
• розвідка, частина роботи якої не висвітлюється публічно;
• бронегрупа — командує Павло Кузнєцов із позивним «Могила». РДК використовує українську та західну бронетехніку, а ще — захоплену російську: у вересні 2025 року корпус, наприклад, показував підготовку до бойової роботи трофейного Т-80БВМ;
• мінометний взвод — Олексій Льовкін із позивним «Молоток» у 2024 році представлявся як командир мінометного взводу РДК; 
• підрозділи БПЛА і наземних роботизованих комплексів, артилерія, секції вогневої підтримки та логістики — про їхнє існування відомо мало, інформація не розголошується.

Корпус не зосереджений в одному постійному пункті дислокації, бійці перебувають у кількох різних місцях, а склад сил для конкретної операції визначають залежно від поставленого ГУР завдання. 

Принцип набору за роки існування корпусу суттєво змінився. На початку, коли російських добровольців було мало, вимоги були значно простішими. У 2026 році керівництво РДК вже говорить про конкурсний відбір: «Фортуна» оцінював його приблизно як 50 заявок на одне місце. За його словами, перевагу намагаються віддавати людям, які вже мають потрібні професійні навички, або кандидатам, яких після підготовки можна зробити професійними військовими.

Кандидати проходять кілька етапів перевірки: співбесіди, поліграф, перевірку засобів зв’язку, тестування щодо вживання алкоголю й наркотиків та аналіз публічної активності. У РДК стверджують, що не приймають людей, які розглядають службу лише як спосіб розв’язати особисті, фінансові або юридичні проблеми.

Окрему категорію бійців корпусу становлять колишні російські військовополонені. РДК почав приймати частину з них у 2023 році. За даними, які Олександр «Фортуна» навів у 2026-му, їхня частка становить приблизно 15–20% особового складу. Їх не зводять в окремі загони, а розподіляють між різними бойовими групами. Найвідомішим прикладом такого переходу став Михайло Павлов «Перс». Він потрапив на війну як боєць російського «Шторм-Z», здався в український полон, відмовився від обміну й у 2023 році вступив до РДК. Спочатку Павлов воював як штурмовик, а згодом командував власною штурмовою групою. Він загинув у 2025 році під час штурму на Куп’янському напрямку.

Командир Денис Капустін

Денис Капустін, відомий також як Денис Нікітін і White Rex, — засновник і незмінний командир Російського добровольчого корпусу. Він народився 6 березня 1984 року в Москві. У 2001 році разом із родиною переїхав до Німеччини й жив у Кельні, а протягом наступних років був пов’язаний із футбольним хуліганським та ультраправим середовищем на росії.

До війни Капустін організовував турніри зі змішаних єдиноборств і заснував бренд White Rex, назва якого пізніше стала його псевдонімом. Під цією маркою він проводив MMA-турніри в росії та Європі. Reuters і DW пов’язували діяльність White Rex із міжнародною ультраправою сценою, на частині продукції бренду використовували символи й цифрові коди, поширені в неонацистському середовищі.

Політичне минуле Капустіна — одна з головних причин критики РДК. Низка медіа характеризували його як неонациста або білого націоналіста, сам Капустін із цими визначеннями не погоджується. У розмові з Reuters 2023 року він називав власні погляди патріотичними, традиціоналістськими та правими й заперечував, що використовує нацистську символіку чи привітання. Водночас він не приховує свого російського націоналізму, а РДК у своїх програмних документах виступає за створення в майбутньому російської національної держави.

У 2019 році німецька влада анулювала Капустіну дозвіл на проживання та заборонила йому в’їзд до країн Шенгенської зони. DW пов’язувало це з його діяльністю в європейському ультраправому середовищі, німецька влада мотивувала заборону на вʼїзд, зокрема, його діяльністю проти основ вільного демократичного ладу. Сам Денис Капустін звинувачення в екстремізмі заперечував.

До України він переїхав у 2017 році. Тут Капустін контактував із представниками середовища, сформованого навколо «Азову», організовував турніри з єдиноборств та продовжував політичну діяльність. При цьому до початку повномасштабного вторгнення бойового досвіду він, за інформацією медіа, не мав. Після 24 лютого 2022 року Капустін почав збирати росіян, готових воювати проти армії РФ, а в серпні став засновником і командиром РДК.

Саме Деніс Капустін значною мірою сформував військовий і політичний образ корпусу. РДК позиціонує себе як збройну російську опозицію, для якої перемога України є передумовою майбутніх змін у РФ. У великому інтерв’ю Суспільному в лютому 2026 року він заявив, що не вірить у можливість довготривалого завершення війни лише через переговори. На його думку, заморожування бойових дій створить лише паузу перед новою російською агресією.

Капустін виступає проти подальшої російської територіальної експансії, визнає право національних республік на самовизначення та допускає перетворення РФ на конфедерацію або її частковий розпад. Водночас його концепція передбачає російську культурну домінанту в державі, яка залишиться росією. На перехідний період після зміни влади Капустін допускає існування тимчасового військового уряду, повноцінна ліберальна демократія, на його думку, на цьому етапі може бути неможливою.

У росії Денис Капустін перебуває в розшуку та заочно засуджений до довічного позбавлення волі.

27 грудня 2025 року РДК повідомив, що Денис Капустін загинув під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. За оприлюдненою тоді версією, командир потрапив під удар FPV-дрона. Повідомлення швидко поширили українські, російські та міжнародні медіа, а сам корпус опублікував некролог і заявив, що продовжить справу свого командира.

За п’ять днів з’ясувалося, що Капустін живий. 1 січня 2026 року ГУР оприлюднило відео з ним і повідомило, що історія із загибеллю була частиною багатоходової спецоперації української воєнної розвідки. За версією ГУР, російські спецслужби замовили вбивство Капустіна та виділили на його ліквідацію 500 тисяч доларів. Українська розвідка заявила, що зірвала замах, встановила його організаторів, а передані за виконання замовлення гроші отримала українська сторона. Пізніше ГУР показало кадри постановного удару FPV-дрона, які мали стати доказом «ліквідації» командира. У лютому 2026 року Капустін розповів Суспільному, що сцену знімали приблизно за шість кілометрів від зони активних бойових дій і для потрібного результату зробили чотири дублі.

У березні 2026 року пресслужба РДК повідомила, що Дениса Капустіна нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Станом на серпень 2026 року Денис Капустін живий і залишається командиром Російського добровольчого корпусу.

Відомі представники Російського добровольчого корпусу

Окрім Дениса Капустіна, у публічному просторі відомі кілька командирів і бійців РДК різних років. Частина з них продовжує служити, частина загинула на війні. Справжні імена багатьох з них не розкриваються, тому в медіа вони фігурують переважно за позивними.

Олександр «Фортуна» — начальник штабу РДК і одна з ключових фігур корпусу від часу його створення. Народився і виріс у Новокузнецьку Кемеровської області. Його батько працював на заводі, мати — у бібліотеці, а бабуся по материнській лінії походила з Чернігівщини: її родину 1937 року депортували до Сибіру. До України Фортуна переїхав 2017 року, має дружину українку. Ще в росії, за його словами, був причетний до антипутінського руху та радикальних протестних акцій. Після початку повномасштабної війни Олександр був серед невеликої групи росіян, з якої сформувався РДК. Російський суд заочно засудив його до довічного ув'язнення.

Павло Кузнєцов «Могила» — командир бронегрупи РДК. Він родом із росії, але задовго до повномасштабної війни переїхав до України. Через вроджену ваду серця Кузнєцов мав підстави взагалі не служити, проте після російського вторгнення намагався потрапити до українських військових формувань. З 2022 року «Могила» воював на Запорізькому та Донецькому напрямках, Херсонщині, брав участь у боях за Авдіївку, рейді в район Нової Каховки та операціях на території росії. Його бронегрупа використовує, зокрема, і трофейний російський БТР. У 2024 році Павло публічно попросив Міноборони передати його підрозділу танк, згодом група отримала трофейний російський Т-80БВМ. У 2025 році Кузнєцов уже командував танком у бойових операціях на Донеччині. Сам «Могила» розповідав, що значну частину його бронегрупи становлять колишні російські військовополонені, які після перевірок вступили до РДК.

Дмитро «Хант» — один із найвідоміших штурмовиків РДК. Громадянин росії, до війни працював кухарем у Челябінську, після початку повномасштабного вторгнення дістався з Бєлгорода до Харкова пішки. До РДК «Хант» воював разом із KRAKEN та 3-ю окремою штурмовою бригадою. У Бахмуті його поранив снайпер, але він вижив. Однією з найвідоміших операцій Дмитра стало звільнення Вовчанського агрегатного заводу у вересні 2024 року. Разом із Михайлом Павловим «Персом» він був у першій парі штурмовиків РДК, яка туди дісталася. Під час зачистки «Хант» випадково зайшов у будівлю, зайняту російськими військовими, і потрапив під вогонь із автомата та кулемета, але зміг відійти й передати їхні позиції своїй групі. Він став одним із найбільш медійних бійців корпусу й публічно говорить про бажання отримати українське громадянство.

Олексій Льовкін «Молоток» — російський музикант, поет і військовий, який приєднався до війни на боці України ще задовго до створення РДК. Льовкін — етнічний росіянин і громадянин РФ, з 2015 року живе в Україні. До РДК служив у «Азові», а пізніше — у 3-й окремій штурмовій бригаді. У цивільному житті відомий як музикант блек-метал-сцени. Ще в юності він долучився до російського націоналістичного руху, а під час Революції гідності, за власними словами, приїздив до Києва та контактував із представниками українських націоналістичних організацій від імені російського підпілля. У РДК Льовкін командує мінометним підрозділом.

Ілля Богданов — один із найдосвідченіших російських добровольців, які воюють за Україну. До переходу на український бік він був офіцером-прикордонником ФСБ РФ на Далекому Сході. У 2014 році Богданов залишив росію, приєднався до українських сил і воював у складі «Правого сектору», зокрема захищав Донецький аеропорт. Згодом він отримав українське громадянство, оселився в Києві, заснував ресторан корейської кухні «Пян-Се» та написав автобіографічну книжку «Паззл». Після створення РДК Богданов приєднався до корпусу й брав участь у рейдах на територію росії. Російські спецслужби неодноразово намагалися його викрасти або вбити; у березні 2026 року СБУ повідомляла про викриття ще однієї агентурної мережі, серед цілей якої був Богданов. Того ж року він був висвячений на диякона Православної церкви України. Богданов заявив, що залишається військовослужбовцем, хоча як клірик більше не братиме безпосередньої участі у вбивстві противника.

«Ланс» — один із росіян, які воювали за Україну ще до появи РДК, з першого етапу російсько-української війни. Він родом з Іваново і в минулому був учасником російського націоналістичного руху. У 2014 році підтримав український «Азов» та долучився до війни проти російських і проросійських сил. За даними «Новинарні», Ланс брав участь у боях під Іловайськом, штурмі Мар'їнки, Широкинській операції, а також служив у першій штурмовій роті під командуванням Дмитра «Да Вінчі» Коцюбайла.

Владислав Ізмайлов «Вайт» — росіянин із Самарської області, який пройшов шлях від ПВК «Вагнер» до командира штурмової групи РДК. До війни відбував покарання в самарській колонії за завдання тяжких тілесних ушкоджень, там його завербував Євгеній Пригожин: за шість місяців служби у «Вагнері» ув'язненим обіцяли помилування. Ізмайлов погодився і близько півтора місяця воював під Бахмутом проти України, де його взяли в полон українські військові. Ізмайлов спочатку погодився на обмін, однак перед відправленням до РФ Денис Капустін запропонував полоненим вступити до РДК. Вайт вирішив залишитися в Україні. Пізніше він воював як штурмовик на Сватівському напрямку та під Авдіївкою. Під час рейду в Бєлгородську область у березні 2024 року Ізмайлов уже командував першою штурмовою групою РДК у Козинці.

Кирило Канахін — колишній російський актор і викладач йоги. До війни він знімався в російських серіалах, зокрема в «Глухарі». У 2018 році після проблем із російськими правоохоронними органами через протестну активність виїхав до України, а згодом приєднався до «Азову». Широкій аудиторії як боєць РДК Канахін став відомим після рейдів у Брянську та Бєлгородську області 2023 року. У листопаді 2024 року російський військовий суд заочно засудив його разом із Капустіним та іншими учасниками РДК до довічного ув'язнення у справі про брянський рейд. 

Антон Зирянов «Турист» — один із людей, яких сам РДК називає причетними до створення корпусу, командир розвідувальної групи. Він був уродженцем Пермі. Ще до переїзду в Україну брав участь у радикальному антипутінському підпіллі. У 2019 році російський суд заочно засудив його до п'яти років ув'язнення у справі про спроби підпалів будівель «Єдиної росії» та прокуратури. Після повномасштабного вторгнення Антон Зирянов став одним із польових командирів РДК і працював у розвідувальному напрямку. У 2024 році російський суд заочно призначив йому довічне ув'язнення за діяльність у корпусі. У лютому 2025 року Зирянов загинув у бою.

Михайло Павлов «Перс» — один із найвідоміших колишніх російських військовополонених, які вступили до РДК. Павлов народився в Іваново і виріс у неблагополучній сім'ї. Ще підлітком займався шахрайством зі страховими компаніями, а незадовго до двадцятиріччя потрапив до колонії. Сам Павлов стверджував, що наркотики, за які отримав шість років суворого режиму, йому підкинула поліція. У 2023 році його завербували з колонії до створеного Міноборони РФ підрозділу «Шторм-Z». 26 червня 2023 року Павлов перейшов до українських позицій і потрапив у полон. Коли РДК почав експеримент із прийомом російських військовополонених, «Перс» став одним із перших його учасників. Він воював на Сватівському й Донецькому напрямках, був поранений, брав участь у транскордонних рейдах і штурмах. Під час операції на Вовчанському агрегатному заводі «Перс» разом із «Хантом» ішов у першій штурмовій парі. Згодом Павлов став командиром штурмової групи. Він загинув у 2025 році на Куп'янському напрямку під час штурму, яким командував.

«Гослінг» — штурмовик РДК, справжнє ім'я корпус публічно не розкривав. Брав участь у боях за Вовчанський агрегатний завод. Один з інших бійців РДК, «Велес», розповідав, що саме Гослінг вийшов на переговори до групи російських військових, коли в них закінчувалися боєприпаси; згодом частина противників здалася. У 2025 році Гослінг загинув. РДК включає його позивний до офіційного «Пантеону» загиблих бійців корпусу.

Тимофій Ануфрієв «Еней» — один із молодших публічно відомих бійців РДК. Він народився в Москві, але значну частину дитинства і юності провів в Одесі. Його батько — художник-концептуаліст Сергій Ануфрієв, мати — арткураторка Катерина Чала. До повномасштабного вторгнення Тимофій навчався на філософському факультеті університету в Санкт-Петербурзі. Після 24 лютого 2022 року залишив росію, певний час жив у Сербії, а пізніше приєднався до РДК. Служив штурмовиком, брав участь у штурмах, зачистках та операціях із захоплення російських військових у полон і був нагороджений медаллю «За сприяння військовій розвідці України». Ануфрієв загинув наприкінці 2025 року; про його смерть корпус повідомив у січні 2026-го. Йому було 22 роки.

До цього переліку можна додати й інших бійців, однак про багатьох у відкритому доступі відомі лише позивні та окремі епізоди служби. У власному «Пантеоні» РДК станом на 2026 рік називає серед загиблих, крім «Туриста», «Перса», «Гослінга» та «Енея», бійців із позивними «Крюгер», «Хрест», «Трицак», «Хабара», «Ямал», «Милош», «Тінь», «Шов», «Палач», «Заєць», «Дев'ятий», «Волга» та іншими. Для більшості з них достатньо надійних біографічних відомостей у відкритих джерелах немає.

Операції РДК

РДК бере участь і у фронтових боях на території України, і в окремих операціях у російському прикордонні. Станом на 2026 рік участь РДК у бойових операціях на українському фронті відкрито підтверджує ГУР МО України.

Про перші бойові виходи корпусу відомо переважно зі свідчень його учасників. У 2023 році бійці РДК розповідали «Новинарні», що воювали на Київщині, Миколаївщині, Харківщині, Запоріжжі та Донеччині, а пізніше брали участь у спеціальних операціях на острові Зміїний і лівобережжі Херсонщини.

Одним із таких епізодів був рейд у районі Нової Каховки в січні 2023 року. Бійці корпусу розповідали, що переправилися на окупований лівий берег Дніпра для розвідки та удару по російських позиціях. Павло Кузнєцов «Могила» стверджував, що під час операції група захопила російського військовослужбовця і знищила понад десять противників. Ці подробиці відомі зі слів самих учасників рейду й незалежно повністю не підтверджені.

Значно краще задокументовані операції РДК починаючи з 2023 року, коли корпус став регулярно з’являтися у повідомленнях міжнародних медіа. Саме тоді до фронтової роботи додалися транскордонні рейди, під час яких бійці РДК заходили на територію РФ.

Рейди у Бєлгородську область

Першим резонансним виходом РДК на територію росії став рейд не на Бєлгородщину, а в Брянську область 2 березня 2023 року. Бійці корпусу опублікували відео із сіл Любечани та Сушани й заявили, що перейшли кордон. Російська влада назвала подію «терактом» і заявила про загибель двох цивільних, РДК заперечували, що атакували мирних жителів.

Масштабнішою стала операція у Бєлгородській області 22 травня 2023 року. У ній разом діяли РДК і легіон «Свобода Росії». Групи перетнули кордон у районі Грайворона. Російська влада повідомила про бойові зіткнення і запровадила в області режим контртерористичної операції; значна частина жителів прикордонних населених пунктів тимчасово виїхала. Через два дні Денис Капустін зустрівся з журналістами вже на українському боці кордону. Він стверджував, що РДК під час операції захопив російську техніку та зброю і взяв полонених. Серед трофеїв, які демонстрували бійці, був російський бронетранспортер.

Капустін не приховував, що рейд мав не лише військову, а й політичну мету. РДК намагався показати, що російський кордон можна прорвати, а бойові дії — перенести на територію самої РФ.

Наступна велика хвиля боїв на Бєлгородщині почалася 1 червня 2023 року. РДК і легіон «Свобода Росії» заявили про нову операцію поблизу Шебекіна та Нової Таволжанки. Під час цих подій російська влада евакуювала частину населення прикордонних районів. Представники РДК та легіону повідомили про захоплення російських військовослужбовців і запропонували губернатору Бєлгородської області В’ячеславу Гладкову зустрітися для їх передачі. Зустріч не відбулася, після чого добровольці заявили, що передають полонених українській стороні.

Нова серія транскордонних операцій розпочалася 12 березня 2024 року. Цього разу разом із РДК і легіоном «Свобода Росії» діяв Сибірський батальйон. Бойові зіткнення відбувалися в Бєлгородській і Курській областях напередодні президентських виборів у РФ. Учасники операції підтвердили, що отримували від України розвідувальну й логістичну підтримку. Капустін говорив, зокрема, про боєприпаси та евакуацію поранених, але всі три військові формування наполягали, що безпосередньо на російській території діють самостійно.

У березні 2024 року начальник ГУР Кирило Буданов заявляв, що російські добровольчі формування стали помітною силою і Україна допомагатиме їм у межах своїх можливостей.

Інші операції

На українському фронті одна з найбільш відомих операцій за участю РДК відбулася у Вовчанську восени 2024 року. Після російського наступу на півночі Харківської області війська РФ закріпилися на території Вовчанського агрегатного заводу, який перетворився на великий укріплений вузол.

Операцію зі звільнення підприємства проводили підрозділи «Спецпідрозділу Тимура» ГУР. Крім РДК, у ній брали участь «Стугна», «Парагон», «Юнгер», БДК і «Терор». 24 вересня 2024 року ГУР повідомило про повне звільнення заводу. Українські бійці зачистили всі 30 будівель комплексу, після чого територію передали під контроль ЗСУ.

Ще одним великим напрямком для РДК стало Запоріжжя. Взимку 2025–2026 років корпус у складі «Спецпідрозділу Тимура» отримав завдання допомогти зупинити просування російських військ на визначеній ділянці фронту. ГУР повідомляло про штурми, зачистку позицій та захоплення російських військовослужбовців у полон.

Робота на Запорізькому напрямку тривала й улітку 2026 року. Окрім піхоти, там активно використовували безпілотний компонент РДК. 15 серпня 2026 року АрміяInform із посиланням на ГУР оприлюднила дані про кількамісячну роботу операторів розвідувально-ударних БПЛА корпусу. Вони підтримували українські штурмові групи, атакували російські позиції, транспорт, засоби зв’язку та логістичну інфраструктуру.

ГУР до третьої річниці РДК у серпні 2025 року зараховувало до бойового шляху корпусу фронтові операції, Вовчанський агрегатний завод, дії на території росії та низку операцій, подробиці яких залишаються закритими. Тому скласти вичерпний перелік усіх завдань РДК за відкритими джерелами неможливо.

Символіка та емблема

Головний символ РДК — так звана «спайка»: геометрична композиція з меча та щита, яку корпус використовує на прапорах, шевронах, формі та власних інформаційних матеріалах. РДК не створив цей знак у 2022 році, а свідомо запозичив його з російської білоемігрантської традиції. Сам корпус пояснював, що використовує стилізований знак організації «Біла ідея» Віктора Ларіонова і вбачає в цьому історичну та політичну спадкоємність.

Віктор Ларіонов був учасником Білого руху під час громадянської війни в росії, а після еміграції став одним із засновників молодіжної організації «Біла ідея», що виникла у Франції в 1930-х роках. Її емблемою була «спайка»: меч, поєднаний із кільцем і елементом у кольорах тодішнього російського прапора. Самі автори символу пояснювали меч як боротьбу, кільце — як єдність і згуртованість, а національні кольори — як уособлення патріотичної ідеї. У 1937 році «Біла ідея» приєдналася до Російської фашистської партії, а сам Ларіонов пізніше співпрацював із структурами нацистської Німеччини та Російською визвольною армією. Цей історичний контекст важливий, оскільки РДК посилається не просто на зовнішню форму старої емблеми, а прямо говорить про ідейну спадкоємність із Ларіоновим.

Сучасний знак РДК — не точна копія емблеми «Білої ідеї», його спростили та стилізували, залишивши впізнавану конструкцію з мечем і геометричним обрамленням. Автентична «спайка» теж не виникла з нуля, а нагадувала перероблений знак учасників Першого Кубанського, або «Крижаного», походу Білого руху. Емблема РДК відсилає передусім до антибільшовицької частини російської військово-політичної традиції.

РДК при цьому не використовує як свою основну символіку біло-синьо-білий прапор російської антивоєнної опозиції. Ще восени 2022 року один із бійців корпусу пояснював в інтерв'ю, що РДК не визнає цей прапор власним і воює під прапорами України та корпусу зі «спайкою». У цьому РДК відрізняється, наприклад, від легіону «Свобода Росії», для якого біло-синьо-біле полотнище стало одним із головних символів.

Ще один прапор, який можна побачити у РДК, — чорне полотнище з білим діагональним хрестом, пов'язане з марківськими частинами Білого руху. Марківці отримали назву від генерала Сергія Маркова, одного з командирів Добровольчої армії під час громадянської війни в росії. Цей прапор передали РДК російські добровольці з позивними «Помор» і «Варяг», які служили в «Азові» у 2015–2019 роках. Для них він символізував продовження антибільшовицької боротьби вже проти путінської росії.

Білий рух, на традицію якого посилається РДК, не був союзником українського національного руху. Армія Антона Денікіна в 1919 році воювала проти військ Української Народної Республіки, а сам Денікін виступав проти незалежної української державності. Сучасний РДК, навпаки, визнає територіальну цілісність України й воює у складі ГУР проти росії. Фактично корпус бере з білогвардійської традиції передусім антибільшовизм, військову естетику та ідею російського антидержавного опору.

РДК використовує й гасла, пов'язані з тією самою політичною традицією. Одне з них — «Добудем Родину!». У риториці РДК це поняття означає не захист сучасної Російської Федерації, а боротьбу за іншу російську державу після падіння режиму Путіна. Саме тому державний триколор РФ не є центральним елементом символіки РДК.

РДК та міжнародна реакція

Ставлення до Російського добровольчого корпусу змінювалося разом із його роллю у війні. У 2022 році РДК був маловідомим формуванням російських добровольців, а після рейдів у Брянську та Бєлгородську області у 2023 році питання про його статус, зв’язок з Україною та використання західної зброї вийшли на міжнародний рівень.

Українська влада спочатку публічно дистанціювалася від операцій РДК, після рейду в Бєлгородську область 22 травня 2023 року радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк заявив, що Україна спостерігає за подіями, але «не має до них прямого стосунку». Під час нової серії рейдів у березні 2024 року начальник ГУР Кирило Буданов уже публічно заявляв, що РДК, легіон «Свобода росії» та Сибірський батальйон перетворюються на помітну силу і що Україна допомагатиме їм у межах своїх можливостей.

Окрему реакцію рейд у травні 2023 року викликав у США. Після появи фото і відео американських Humvee та бронеавтомобілів MaxxPro, які, ймовірно, використовували учасники операції, Вашингтон заявив, що перевірятиме обставини. Державний департамент наголосив, що США не заохочують і не сприяють ударам усередині росії, хоча саме Україна визначає, як вести оборонну війну. Білий дім також повідомив, що з’ясовує, чи справді під час рейду використовувалася техніка, передана Україні Сполученими Штатами.

Кремль заявив, що це нібито доводить дедалі більшу участь західних держав у війні. Російська влада загалом представляє РДК не як самостійну російську антиурядову силу, а як формування, яким керують українські спецслужби та їхні західні союзники. Доказів прямого управління РДК американськими або іншими західними спецслужбами росія публічно не надала. РДК внесений до федерального списку терористичних організацій, а його учасників у РФ переслідують за статтями про державну зраду, тероризм і участь у забороненій організації.

Міжнародні медіа здебільшого описують РДК як російське анти-кремлівське або проукраїнське збройне формування, але водночас регулярно звертають увагу на політичне минуле його керівництва. При цьому західні уряди не виробили окремої спільної політики саме щодо РДК. Публічна дискусія стосувалась більше можливого використання західного озброєння під час рейдів на територію росії та ризику ескалації, ніж самого РДК. Станом на 2026 рік ГУР відкрито називає РДК своїм бойовим підрозділом.

Суперечки та критика

Дискусії навколо РДК стосуються насамперед політичних поглядів Дениса Капустіна та частини бійців, символіки корпусу, операцій на території росії, ранньої невизначеності щодо підпорядкування, а останніми роками — ще й прийому до РДК колишніх російських військовополонених і бійців ПВК «Вагнер».

Найчастіше РДК критикують через ультраправе минуле його засновника. Сам Капустін не заперечує, що є правим російським націоналістом, однак відкидає визначення «неонацист». У різних інтерв'ю він називав свої погляди правими, традиціоналістськими та націоналістичними.

Переносити погляди Капустіна на кожного бійця РДК було б спрощенням. Reuters ще 2023 року описувало серед добровольців, наприклад, Данила Югославського, який називав себе лівим пацифістом. У 2026 році сам Капустін розповідав Суспільному, що в корпусі є колишні прихильники Олексія Навального з ліберальними поглядами. За його словами, політичні розбіжності не є перешкодою, якщо кандидата й РДК об'єднує готовність воювати проти режиму Путіна.

Показовою стала суперечка всередині російського антипутінського середовища у січні 2026 року. Після повідомлення про нібито загибель Капустіна один із керівників російського Фонду боротьби з корупцією Леонід Волков у приватному листуванні назвав його нацистом, саме існування якого було «подарунком для кремлівської пропаганди». Пізніше листування оприлюднили. Волков перепросив за різкість своїх висловлювань, а в Литві, де він проживає, ситуація спричинила окрему політичну дискусію та перевірку питання про його дозвіл на проживання.

Ще одна міжнародна суперечка виникла після травневого рейду 2023 року, коли на фото з Бєлгородської області з'явилася бронетехніка американського виробництва. США нагадали Україні, що на той момент не підтримували використання переданої ними техніки для атак на території РФ, і почали з'ясовувати її походження.

Окремі питання викликає практика прийому колишніх російських військовослужбовців, зокрема військовополонених і бійців ПВК «Вагнер». Проблема полягає не в самому переході військовополоненого на інший бік, а в необхідності встановити його попередній бойовий шлях і можливу причетність до злочинів. Це особливо актуально для «вагнерівців», які могли служити в Україні, Сирії, Лівії або африканських країнах. У березні 2026 року Суспільне прямо порушувало перед Капустіним питання про можливу причетність таких кандидатів до воєнних злочинів.

Критикують і політичну програму самого РДК. Корпус виступає за зміну режиму в росії, але його бачення майбутньої держави відрізняється від програм ліберальної російської опозиції. Денис Капустін та його соратники говорять про російський націоналізм, право народів РФ на самовизначення, можливий розпад або переформатування федерації та необхідність перехідного періоду після падіння нинішньої влади.

Де зараз РДК

Станом на серпень 2026 року Російський добровольчий корпус продовжує воювати у складі «Спецпідрозділу Тимура» ГУР МО України. 11 серпня, у четверту річницю створення корпусу, ГУР офіційно підтвердило цей статус і зазначило, що РДК залишається чинним бойовим підрозділом української воєнної розвідки.

Останні відкриті повідомлення пов'язують його передусім із Запорізьким напрямком. Узимку 2025–2026 років РДК разом з іншими підрозділами «Спецпідрозділу Тимура» залучили до тривалої оборонної операції, метою якої було зупинити просування російських військ на визначеній ділянці фронту. ГУР повідомляло про штурми, зачистку позицій і взяття російських військовослужбовців у полон. У липні ГУР оприлюднило архівні кадри одного із зимових епізодів цієї операції.

Найсвіжіше публічне повідомлення про бойову роботу корпусу з'явилося 15 серпня 2026 року. АрміяInform із посиланням на ГУР показала роботу підрозділу РДК на Запорізькому напрямку. Йшлося про операторів розвідувально-ударних БПЛА, які протягом кількох місяців уражали російські позиції, техніку, засоби зв'язку та логістику. 

При цьому говорити, що весь РДК перебуває в одному районі фронту, було б неправильно. Начальник штабу Олександр «Фортуна» пояснював у липні 2026 року, що корпус не має одного місця постійної дислокації. Його бійці розташовані в різних точках, а конкретні групи або більші сили збирають відповідно до завдання ГУР.

Точна чисельність РДК теж залишається закритою. Начальник штабу відмовився підтвердити оприлюднені в медіа оцінки у понад 1200 людей і сказав лише, що корпус налічує «сотні». За його словами, порівняно приблизно з 15 добровольцями, з яких починалося формування у 2022 році, воно виросло в сотні разів, але за масштабом досі не є бригадою. Той самий принцип стосується втрат. У липні 2026 року Олександр «Фортуна» заявив, що безповоротні втрати РДК за чотири роки становлять менш як 10% особового складу.

РДК продовжує й набір нових бійців, і, за словами Олександра «Фортуни», заявок значно більше, ніж корпус готовий прийняти.

Соцмережі

Як доєднатись: https://rusvolcorps.com/join

Telegram

Instagram

YouTube

Twitter/X

Pinterest

Офіційний сайт

Часті питання