Підгорецький замок

Сучасний Підгорецький замковий комплекс спорудили у 1635–1640 роках за наказом коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Авторство окремих частин традиційно пов'язують із французьким військовим інженером Гійомом Левассером де Бопланом та венеційським архітектором Андреа дель Аква, однак документально їхню участь саме в проєктуванні Підгорецького комплексу не підтверджено. Будівельними роботами, ймовірно, керували Микола Сильвестрі та Йоган Людвіг ван Вольцоген. Це один із найцінніших палацово-паркових ансамблів колишніх східних земель Речі Посполитої. Сьогодні замок належить Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького, частина якої діє як музей-заповідник.

Через поєднання оборонної сили, королівської розкоші та паркового стилю Підгорецький замок порівнювали з Версалем (французьким королівським палацом і резиденцією влади), але в українському контексті. В путівниках його часом описують як «український Версаль» або «галицький Версаль».

На сьогодні збереглося зовнішній вигляд палацу та основні елементи фортифікаційного комплексу (пожежа 1956 року зруйнувала частину інтер’єрів), але реставрація триває, а частина врятованих колекцій зберігається в музеях Львова. Підгорецький замок — одна з найяскравіших сторінок історії західноукраїнської шляхетської культури.

Цікаві факти про Підгорецький замок

1. На фасаді розміщено мармурову плиту з латинським девізом: «Sudoris Martii victoria, Victoriae Triumphus, Triumphi proemium Quies» — «Вінець ратних подвигів — перемога, перемога — тріумф, тріумф — відпочинок».
2. У 2015 році Національний банк України випустив пам’ятні монети номіналом 5 і 10 гривень, присвячені Підгорецькому замку.
3. Палац мав одну з найпередовіших у Східній Європі XVII століття автономних систем фонтанів. Вода без жодних насосів, виключно завдяки природному тиску та перепаду висот, накопичувалася у резервуарах верхніх терас і подавалася до фонтанів мідними трубами.
4. У квітні 1646 року до Підгірців із візитом прибув король Речі Посполитої Владислав IV Ваза з королевою. Для замку це мав бути момент тріумфу, проте сам засновник, Станіслав Конєцпольський, не дожив до події всього місяць — він раптово занедужав і помер у березні 1646 року.
5. У 1648 році спалахнуло повстання під проводом Богдана Хмельницького. Оскільки Станіслав Конєцпольський був одним із найзавзятіших ворогів козацтва, його новозбудована резиденція стала першочерговою ціллю для повстанців. Попри потужні бастіони, замок не мав великого професійного гарнізону для тривалої облоги, тому його здобули, розграбували та сильно пошкодили. Документи 1649 року фіксують замок уже як напівруїну.
6. Під час Другої світової війни князь Роман Сангушко вивіз понад 80 % колекцій замку; значна частина опинилася в музеї Сан-Паулу (Бразилія). Сьогодні це ключовий елемент збереженої спадщини.
7. За часів Жевуських при замку працювали друкарня, театр (з власними п’єсами Вацлава Петра), оркестр і «Гетьманський заїзд» — заїжджий двір із господарськими приміщеннями та сонячним годинником.
8. Масштабна триденна пожежа у 1956 році повністю спопелила дах, два поверхи палацу та знищила унікальні інтер'єри (Золоту, Дзеркальну зали). Радянська реставрація тривала до 1970 року, але палац відновили лише ззовні, натомість всередині облаштували туберкульозний санаторій.
9. У 1997 році замок передали Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького — саме завдяки його зусиллям будівлю врятували від остаточного руйнування та відкрили перші зали для туристів.
10. Величні тераси та фасади замку стали впізнаваними декораціями для європейського кінематографа. Тут знімали легендарну епопею Єжи Гофмана «Потоп» (1974) та культовий пригодницький фільм «Д’Артаньян і три мушкетери» (1978), де замок виконав роль Паризької ратуші.

Історія Підгорецького замку

Коли саме в Підгірцях з’явилися перші укріплення, невідомо. За 1,5 кілометра на південь від сучасного замку ще за часів Русі стояло велике городище Пліснеськ, яке вперше згадують у писемних джерелах під 1188 роком. Не виключено, що вже тоді поблизу майбутнього замку існував сторожовий пост або інше невелике укріплення, яке мало контролювати підходи до городища.

Перша письмова згадка про Підгірці датується 1440 роком. Тоді польський король Владислав III Варненчик (1424–1444), ймовірно, розподіляв землі в Галичині та підтверджував права на них за попередніми власниками. В одній із королівських грамот зазначено, що села Підгірці та Загірці повертаються Янушу Підгорецькому, якому вони належали раніше.

У XV – першій половині XVI століття Підгірці залишалися у власності Підгорецьких. На початку 1630-х років Підгірці перейшли до коронного гетьмана Станіслава Конецпольського. Це був один із найвпливовіших військових діячів Речі Посполитої. Конецпольський багато уваги приділяв укріпленню своїх володінь і був причетний до будівництва фортець у Бродах, Кодака на Дніпрі та інших оборонних споруд.

Головною резиденцією Конецпольського були Броди. Підгірці він задумав інакше — як заміську резиденцію, де можна було відпочивати після військових кампаній: «для солодких втіх після військових праць» («dla uciech smacznego wypoczynku po wojskowych trudach»). Над замковою брамою розмістили мармурову плиту з латинським девізом: «Sudoris Martii victoria, Victoriae Triumphus, Triumphi proemium Quies». Його зміст можна передати так: «Вінець ратних подвигів — перемога, перемога — тріумф, тріумф — відпочинок». У кількох словах тут фактично закладено задум усієї резиденції.

Над замком, за традиційною версією, працювали венеційський архітектор Андреа дель Аква та французький військовий інженер Гійом Левассер де Боплан. Водночас авторство окремих частин комплексу залишається дискусійним. Архітектура Підгорецького замку поєднала дві функції — парадної резиденції та фортеці. Для Європи того часу така модель не була незвичною. В Італії її називали palazzo in fortezza — «палац у фортеці», або villa castello — «вілла-замок». Йшлося про резиденцію, яка мала бути достатньо представницькою для життя аристократичної родини, але водночас могла захистити її у разі нападу.

Будівництво нового замкового комплексу тривало у 1635–1640 роках. Та мирним його життя виявилося ненадовго, наприкінці 1640-х – на початку 1650-х років замок постраждав від бойових дій під час національно-визвольної боротьби українського народу. Найгостріший удар завдала Хмельниччина: у 1648 році замок зазнав руйнувань під час воєнних дій, а пізніше, у 1649–1651 роках, знову страждав від козацьких військ у складі ширшого конфлікту. Це стало першим серйозним випробуванням для нової резиденції — вона пройшла через випробування війною, кілька разів її захопили.

Після смерті Станіслава Конецпольського Підгірці опинилися у власності його онука, який також мав ім’я Станіслав. Згодом той передав резиденцію польському королевичу Якубу Собеському. У наступному столітті замок придбав Станіслав Жевуський. Найбільших змін Підгірці зазнали за його сина Вацлава Петра Жевуського. Саме тоді резиденція стала головним осередком родини, а палац отримав значно більш парадний і світський вигляд.

У 1750-х роках при замку з’явився театр. Вацлав Петро Жевуський сам писав для нього п’єси, а для вистав створили оркестр. При резиденції також працювала друкарня. Підгірці перетворилися на місце, де не лише жили й відпочивали, а й займалися мистецтвом, літературою та музикою.

Середина XVIII століття стала часом найбільшого розквіту замку. У 1752–1766 роках неподалік збудували бароковий костел святого Йосипа, який став дуже важливою частиною архітектурного ансамблю Підгірців.

Після Вацлава Петра замок успадкував його син Северин Жевуський — останній польний гетьман Речі Посполитої. Він цікавився алхімією і облаштував у замку лабораторію, де проводив свої досліди.

У XIX столітті Підгірці перейшли від Жевуських до Сангушків. За нових власників замок пережив кілька складних періодів. Під час Першої світової війни російські війська двічі пограбували палац. У міжвоєнні роки Сангушки відкрили тут приватний музей і продовжували опікуватися колекціями. Друга світова війна завдала замку нових втрат. Перед початком війни останній польський власник Підгірців Роман Сангушко вивіз найцінніші предмети з палацу. Частина цієї колекції зрештою опинилася в Сан-Паулу, Бразилія.

Після війни замок ненадовго став філією Львівського історичного музею. Проте невдовзі його пограбували радянські військовослужбовці Золочівського гарнізону. У 1949 році в колишній палацовій будівлі відкрили туберкульозний санаторій.

Ще одного важкого удару пам’ятка зазнала у 1956 році. Через пожежу вигоріли два поверхи палацу, було знищено значну частину історичних інтер’єрів. Реставраційні роботи після пожежі тривали до 1970 року, однак відновити замок у первісному вигляді не вдалося.

Санаторій продовжував працювати до 1996 року. Наступного року Підгорецький замок передали Львівській галереї мистецтв. Нині вона носить ім’я Бориса Возницького — українського музейника, який присвятив життя збереженню історичної та мистецької спадщини України й врятував від знищення чимало пам’яток.

Від аристократичної резиденції Конецпольських і Жевуських, театру та музейних колекцій до воєнних пограбувань, пожежі й санаторію — за кілька століть замок не раз змінював своє призначення. Попри втрати, він зберіг головні риси історичного комплексу й залишається однією з найвідоміших пам’яток палацово-фортифікаційної архітектури України.

Хто побудував Підгорецький замок

Ініціатором будівництва Підгорецького замку був Станіслав Конєцпольський. У 1633 році він придбав Підгірці й вирішив створити тут заміську резиденцію, яка відповідала б його статусу та водночас мала оборонні можливості.

Точно встановити, хто саме спроєктував Підгорецький замок, досі не вдалося. Найчастіше його будівництво пов’язують з італійським архітектором Андреа дель Аква (1584–1656), відомо, що за Станіслава Конецпольського він працював над укріпленнями в Бродах, тому така версія видається цілком можливою. Інше припущення стосується Гійома де Боплана (близько 1595–1685) — відомого військового інженера й картографа, який також співпрацював із Конецпольським. Йому могли належати проєкт або окремі рішення, пов’язані з оборонною системою замку.

Ім’я архітектора чи архітекторів, які працювали над палацом на початковому етапі, до першої реставрації, достеменно невідомі. Є припущення, що в 1637 році будівництвом керував львівський архітектор Микола Сильвестрі. Після його смерті у 1638 році роботи, ймовірно, продовжив Йоган Людвіг ван Вольцоген. Утім деталі авторства замкового комплексу досі залишаються предметом досліджень.

Власники замку

Першими відомими власниками Підгірців були представники роду Підгорецьких. У XVII столітті маєток придбав Станіслав Конєцпольський, за якого й почалося створення сучасного палацово-фортифікаційного комплексу. Після Конєцпольських замок перейшов до Собеських. Період їхнього володіння пов’язаний із королем Яном III Собеським та подальшим розвитком резиденції.

На початку XVIII століття Підгірці стали власністю Жевуських. За Вацлава Петра Жевуського замок пережив один із найяскравіших періодів своєї історії. Його перебудували, поповнили колекції, розвинули культурне життя.

Останніми приватними власниками були князі Сангушки. Вони опікувалися замком і його колекціями до початку Другої світової війни. Саме Роман Сангушко організував евакуацію значної частини цінностей із Підгірців.

Архітектура Підгорецького замку

Замок збудували з каменю та цегли. У плані він має форму квадрата з бастіонами по кутах і замкнутим внутрішнім двором. Відстань між краями сусідніх бастіонів становить приблизно 75 метрів, тому загальні розміри укріплення — близько 75 × 75 метрів. Внутрішній двір — приблизно 33 × 22 метри. Зовнішня грань кожного з бастіонів — близько 20 метрів, а довжина оборонної стіни між бастіонами — приблизно 30–33 метри. Зовнішні кути бастіонів завершували шестигранні сторожові вежі, витесані з каменю.

У західній, південній та східній частинах облаштували каземати. Їх могли використовувати для оборони, але здебільшого там розміщували господарські та службові приміщення — кухню, склади й інші служби. Частину казематів, імовірно, пристосовували під житло.

До внутрішнього двору вели підйомний міст і ворота, оформлені з обох боків. Ворота — арковий проїзд у товщі південної стіни, зовнішню частину арки прикрашали колони та руст, а над нею розміщувалися різьблений фриз і фронтон складної форми. Верх воріт доповнював декоративний орнамент із гербами власників замку. У верхній частині фронтону містився герб Конецпольських «Побог». Нижче розташовувалися герби Ржевуських «Кшівда» — ліворуч, і Любомирських «Шренява» праворуч. Ще нижче був герб Сангушків «Побіг», який не зберігся.

Внутрішній двір і плоскі дахи терас на стінах та бастіонах вимостили кам’яними плитами. У південно-східній частині двору знаходилася криниця завглибшки близько 36 метрів. Імовірно, що бокові стіни та каземати завершили приблизно до 1640 року.

Палац займає північну частину всього замкового комплексу. Його звели вздовж північної оборонної стіни, між північно-західним і північно-східним бастіонами. Спочатку будівля мала два поверхи: основні житлові та парадні приміщення містилися на другому, а перший використовували для службових потреб. Під палацом були також підвали.

Центральна вежа та бічні павільйони мали по три поверхи. Дах палацу спочатку покрили мідними листами і хоч точних відомостей про первісне оформлення фасадів теж не збереглося, але найімовірніше, їх прикрашали руст, пілястри та декоративні карнизи. На перший поверх із боку двору вели двері, розташовані навпроти замкових воріт.

Палац облаштовували вже після завершення основних оборонних робіт. Відомо, що у 1641 році закінчили оформлення інтер’єрів. Тоді ж отримали покриття для підлоги, його виготовили в майстернях Ґданська. У 1643–1645 роках зали прикрасили камінами та дверними порталами з чорного мармуру, оздобленими гербами Конецпольських. Імовірно, до роботи над інтер’єрами залучали італійських майстрів. Замок оточував кам’яний рів і система земляних укріплень, що повторювала обриси мурованої фортеці.

Сьогодні біля замку є два парки: італійський, розташований на північ від палацу, і французький — на південь. Італійський парк почали створювати ще за Станіслава Конецпольського, у 1640-х роках. Його облаштовували одночасно з палацом. Парк спускається на північ кількома терасами, з’єднаними між собою сходами. Підпірна стіна верхньої тераси, заввишки близько чотирьох метрів, мала аркаду, яку пізніше замурували. Через аркаду можна було потрапити до підземних приміщень із великими резервуарами для води, що живила фонтани.

На середній терасі розташовувалися квітковий партер, фонтани та скульптури. Партер складався з восьми однакових квадратних клумб, розділених доріжками та невисокими живоплотами. У центрі тераси стояв великий фонтан. За описами сучасників, фонтан міг працювати без насосів, воду подавали мідними трубами з височини, а для його роботи вистачало природного тиску. Спочатку вода накопичувалася в резервуарах під верхньою терасою, потім надходила до фонтанів і зрештою стікала в озерце на нижній терасі. Для свого часу ця система була справжнім замковим водопроводом і вона дивувала відвідувачів не менше, ніж самі укріплення, палацові зали чи паркові прикраси.

У центрі нижньої тераси були квітники, високі живоплоти зі стрижених грабів і аркади з підстриженого самшиту. За терасою розташовувалися сади, скульптури, городи та озеро.

Французький парк сформувався пізніше, ймовірно, у першій половині XVIII століття. Хоча окрема паркова зона на південь від замку могла існувати ще в другій половині XVII століття. Про давніше походження цієї частини парку згадували автори кінця XIX століття, за їхніми словами, окремим липам уздовж алеї, що вела до замку, тоді вже було близько 300 років. Якщо ці свідчення точні, алею могли висадити ще на початку будівництва замку-палацу.

Французький парк формувався відповідно до тогочасних уявлень про парадний сад при аристократичній резиденції. Липова алея створювала перспективу та підкреслювала урочистість підходу до резиденції. Весь замковий комплекс разом мав не тільки забезпечувати оборону чи комфорт, але й демонструвати багатство, статус та культурні смаки власників.

В липні 1639 року нещодавно побудований Підгорецький замковий комплекс відвідав князь Альбрехт Станіслав Радзивілл (1595–1656), він залишив у щоденниках такий опис Підгірців:

Я був би щасливий взяти перо заради праці опису, щоб своєю твердою рукою та скупою мудрістю лаконічно вас запевнити, що Польща з цим палацом італійськими спорудами. Насамперед, дуже приємно розташоване на високій горі, з якої око саме окреслює межі кола на кшталт ломбардського саду, з видом на рівнину різноманітних дерев, міста та села. Будова гідна порівняння з найпрекраснішими палацами інших народів і водночас старанно пристосована до оборони, як це називається італійською casa forte [...]. Три сади східцями поступово спускаються, особливо нагадуючи сади в Пармі, Маттеї в Капраролі, в Imperialis Adventae. Водойми, чудові фонтани б'ють [водою] вгору і немає нічого дивного, тому що їх творцем був геніальний майстер-винахідник, привезений з Риму. Наприкінці саду портик або галерея завдовжки 200 кроків, яка спирається на колони з тесаного каменю. Навпроти палацу, на іншій горі виноградники подібні до угорських, привезені з Угорщини, щоб каштелян міг отримувати кілька бочок власного вина [...]. Неподалік знаходиться пустель, де колись винесли (?) замок, що нагадує фортецю, оточену темними лісами та деревами, особливо могутніми горіхами, які також називають італійськими. Скрізь б'ють потоки та джерела».

Джерело: «Pamiętnik o dziejach w Polsce» («Мемуари про події в Польщі»).

Відомі зали замку

До масштабних руйнувань ХХ століття інтер’єр Підгорецького замку вирізнявся надзвичайною, майже королівською пишністю. Парадні приміщення палацу прикрашали сотні оригінальних картин, витончені скульптури, дзеркала, дорогі меблі, унікальні тканини, каміни та ліпнина.

Кожна з парадних кімнат мала свою назву та тематичне оформлення: Золота, Дзеркальна, Китайська, Жовта, Кармазинова, Лицарська (Обідня) та Мозаїчна зали. Сьогодні відновити їхню автентичну велич у деталях ми можемо за старовинними світлинами, інвентарними описами та замальовками.

Дзеркальна зала вражала художнім паркетом, люстрою з венеційського скла, дверними порталами з чорного мармуру та величезними венеційськими дзеркалами у позолочених рамах на стінах, які були обтягнуті коштовною турецькою тканиною.

Лицарська зала зберігала одну з найцінніших у Східній Європі приватних колекцій зброї, шабель, лицарських обладунків та військових трофеїв, частину з яких здобув король Ян III Собеський у битві під Віднем.

Золота зала вважалася вершиною розкоші — її позолочений декоративний комплекс остаточно сформувався у XVIII столітті.

Мозаїчна зала (Королівська спальня) мала викладену червоним і білим мармуром підлогу та розкішний плафон із композиціями на тему римської міфології.

Сьогодні, щоб уявити замок зсередини у його первинному вигляді, відвідувачам доводиться підключати фантазію. Масштабна пожежа 1956 року повністю знищила внутрішнє дерев'яне оздоблення, а подальше перепланування будівлі під потреби радянського туберкульозного санаторію спотворило автентичний простір стіновими перегородками.

Попри те, що капітальна реставрація будівлі досі триває, завдяки зусиллям Львівської національної галереї мистецтв кілька ключових залів палацу (Китайський кабінет, Золота, Кармазинова та Лицарська зали) відкриті для відвідувачів. Там розгорнуто постійну експозицію «Історія забуття», часом відбуваються виставки сучасних майстрів. На білих відреставрованих стінах розмістили архівні світлини та точні цифрові копії величних полотен (роботи Я. Йорданса, Ш. Чеховича, Ш. Ле Бруна), які колись прикрашали палац. На щастя, більшу частину оригінальних картин та артефактів було врятовано від знищення перед початком Другої світової війни — зараз вони надійно зберігаються у музеях Львова і з часом мають повернутися до своїх рідних стін.

Через повномасштабну війну повноцінна комплексна реставрація і реконструкція, запланована ще у 2022 році, не відбулася, проте завдяки зусиллям Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького частина об’єктів продовжує працювати: ключові зали (Китайський кабінет, Золота, Кармазинова та Лицарська зали) відкриті для відвідувачів.

Підгорецький замок і легенда про Білу Пані

Крім усього іншого Підгорецький замок має репутацію одного з наймістичніших замків України. Найвідоміша легенда пов’язана з Білою Пані — загадковим жіночим привидом, який нібито з’являється у палаці.

Існує кілька версій цієї історії. Найпоширеніша легенда розповідає про одного з графів династії Жевуських (часто натякають на Северина або Вацлава), який уже в похилому віці одружився з надзвичайно молодою та красивою дівчиною на ім'я Марія. Божеволіючи від патологічних ревнощів та нездатності втримати юну дружину, старий граф нібито наказав живцем замурувати її в камінних стінах чи підземеллях замку. Відтоді її душа не може знайти спокою, а відвідувачі та вартові замку час від часу бачать напівпрозорий жіночий силует у білому вбранні, який супроводжується шлейфом тонких парфумів та ледь чутним зітханням.

Звісно, жодних документальних підтверджень цієї кривавої драми в архівах роду Жевуських немає. Цю історію варто сприймати як класичний фольклорний сюжет — адже кожен поважний європейський замок повинен мати легенду про свого привида.

Натомість інша містична історія палацу має цілком реальне історичне підґрунтя. Вона стосується Северина Жевуського, якому приписували захоплення магією, алхімією та пошуками філософського каменя й еліксиру молодості. Історичні хроніки підтверджують: граф справді серйозно цікавився окультними науками та витрачав статки на спроби перетворити неблагородні метали на золото. Свою таємну лабораторію він, ніби то, облаштував у глибоких підвалах Підгорецького замку.

За роки виник своєрідний містичний образ Підгірців: старовинний палац, темні підземелля, втрачені інтер’єри, історії про аристократів та привид Білої Пані. Жодна з паранормальних версій не має наукового підтвердження, але всі вони ваблять в Підгірці туристів та екстрасенсів. У 2010 році замок відвідали американські дослідники з відомого проекту «Ghost Hunters International», за допомогою спеціальної лазерної та тепловізійної техніки вони ніби то зафіксували в замкових підземеллях незрозумілі аномалії. А у 2014 році Підгорецький замок став локацією для одного з випусків української «Битви екстрасенсів» (14 сезон). Тоді медіуми та ясновидці з шоу одностайно заявили, що стіни палацу досі зберігають важку енергетику шляхетських таємниць і зрад.

Підгорецький замок у кіно

Мальовнича архітектура Підгорецького замку цілком закономірно привертає увагу кінематографістів: величний палац, оборонні бастіони та монументальні кам'яні сходи створювали ідеальні декорації для історичних і пригодницьких стрічок. У радянському кінематографі замок часто виконував роль «західноєвропейської» архітектури.

Українські глядачі бачили Підгорецький замок у фільмі «Д’Артаньян і три мушкетери» (1978). Палац на кілька хвилин перетворився на Паризьку ратушу, де проходив знаменитий бал із Марлезонським балетом, а на його розкішній відкритій терасі Д’Артаньян бився з гвардійцями кардинала. Також тут знімали кадри містичного білоруського трилера «Дике полювання короля Стаха» (1979) та історичних драм «Богдан Хмельницький» і «Помилка Оноре де Бальзака».

Ще одна зі світових кінострічок, які пов’язані з Підгорецьким замком, польська історична епопея Єжи Гофмана «Потоп» (1974) — екранізація роману Генрика Сенкевича. У фільмі Підгорецький палац «зіграв» роль замку Радзивіллів у литовських Кейданах. Ця масштабна кінокартина була номінована на премію «Оскар» як найкращий фільм іноземною мовою.

Як дістатися до Підгорецького замку

Підгорецький замок розташований за адресою: 80600, Львівська область, Золочівський район, село Підгірці, вул. Замкова, 1.

Зі Львова до Підгірців — приблизно 85–90 км. Найзручніше їхати трасою М-06 Київ – Чоп у напрямку Бродів, а далі повернути за вказівниками на Підгірці. Поїздку можна поєднати з відвідуванням Олеського та Золочівського замків — вони входять до популярного туристичного маршруту «Золота підкова Львівщини».

Якщо їхати з боку Києва, Рівного чи Бродів, потрібно рухатися трасою М-06 у напрямку Львова, а далі звернути в бік Підгірців. Із Тернополя зручно їхати через Золочів, після чого прямувати до Підгірців.

До Підгірців також можна дістатися автобусами, що прямують у напрямку Бродів, Підкаменя та інших населених пунктів району. Автобуси відходять щодня зі Львівської автостанції №2 (АС-2, вул. Б. Хмельницького, 225). Вам підійдуть будь-які рейси у напрямку Бродів, Золочева чи Підкаменя. Виходити потрібно на зупинці «Підгірці», звідки до самого палацу залишиться пройти пішки близько 1 км.

Придбати вхідні квитки можна безпосередньо в касі музею перед входом (доступний розрахунок карткою або готівкою). Для великих туристичних груп доступне попереднє замовлення квитків та гідів через партнерські платформи або телефоном адміністрації: +38 096 731 33 87.

Стежити за тимчасовими виставками, змінами графіку чи заходами безпеки під час воєнного стану можна на офіційному сайті Львівської національної галереї мистецтв або на їхній офіційній сторінці у соцмережах.

Офіційний сайт

Facebook

Instagram

Квитки та екскурсії у замку

Станом на вересень 2026 року офіційний сайт Львівської національної галереї мистецтв вказує таку вартість вхідних квитків:

• дорослі — 200 грн;
• студенти — 150 грн;
• діти та пенсіонери — 100 грн;
• майстер-клас або квест — 150 грн.

Також є сімейні квитки: 300 грн для одного дорослого з однією або двома дітьми та 500 грн для двох дорослих з однією або двома дітьми.

Екскурсія для групи до 20 осіб коштує 700 грн для дорослих, 600 грн для студентів та 500 грн для дітей і пенсіонерів. Екскурсія іноземною мовою для групи до 10 осіб коштує 1000 грн. У музеї проводять тематичні екскурсії. Наприклад, Львівська національна галерея мистецтв організовувала окремі екскурсії про родину Сангушків, історію резиденції та її колекції.

Телефон для замовлення екскурсій: +38 096 731 33 87.

Музей-заповідник Підгорецький замок працює із середи до неділі з 10:00 до 18:00, каса працює до 17:30. Понеділок і вівторок — вихідні.

Професійна комерційна зйомка на території можлива виключно за попереднім письмовим погодженням із адміністрацією Галереї мистецтв. Окремі приміщення можуть бути недоступними через стан пам’ятки та реставраційні роботи.

Для замовлення послуги:

тел.: + 38 (032) 261 44 48.

e-mail: [email protected].

Під час воєнного стану режим роботи та доступ до окремих зон палацу можуть змінюватися з міркувань безпеки. Перед поїздкою варто перевірити актуальну інформацію на офіційному сайті музею або уточнити її телефоном.

Часті питання