Гора Піп Іван

Важливо не плутати Піп Іван Чорногорський (2028,5 м) та з Піп Іван Мармароський (1936 м). Другий — це інша вершина, яка розташована в Мармароському масиві на кордоні з Румунією. Це дві абсолютно різні гори, хоча і мають дуже схожу назву. Ми сьогодні поговоримо про Чорногірський Піп Іван.

Чому ж Чорногірський Піп Іван такий відомий? Справа не лише у висоті. На самій вершині стоїть монументальна кам'яна споруда — це колишня польська астрономічна обсерваторія «Білий слон», зведена ще у 1938 році. Довгі роки вона стояла пусткою, проте зараз будівлю частково відновили: тут цілодобово працює Явірницький гірський пошуково-рятувальний пост. Суворий високогірний клімат, монументальні стіни обсерваторії та краєвиди довкола перетворили Піп Іван на одну з найвідоміших та найпопулярніших вершин України.

Історія гори Піп Іван

Споконвіків гора Піп Іван Чорногірський вважалася у гуцулів священною горою і була відома людям задовго до будівництва там обсерваторії. Згідно з народними переказами, на вершині чи неподалік неї могло існувати давнє язичницьке святилище. Деякі дослідники навіть пов’язують її з давніми слов’янськими культами (згадки про «Чорну Гору» трапляються ще в арабських джерелах X століття).

Постійного поселення людей саме на вершині (2028 м) не було — надто суворі умови для цього. Однак схили та прилегли полонини активно використовувалися гуцулами для сезонного випасу худоби. Пастухи жили в колибах на полонинах Смотрич, Веснарка, Лисича та інших, де влітку варили бринзу, будз і вурду. Саме місцеві жителі з навколишніх сіл (Дземброня, Криворівня, Бабин, Погорілець) добре знали ці місця і з покоління в покоління передавали знання про маршрути та небезпеки гори.

Перші документальні згадки про вершину як туристичний і науковий об’єкт з’явилися наприкінці XIX — на початку XX століття за часів Австро-Угорщини. Саме тоді Карпати почали приваблювати вчених, натуралістів і перших туристів з Відня, Львова, Кракова та Будапешта.

А справжній туристичний бум розпочався у міжвоєнний період (1918–1939 роки), коли Гуцульщина входила до складу Другої Речі Посполитої. У 1920–1930-х роках польська влада активно розвивала гірський туризм: прокладали марковані стежки, будували туристичні притулки, створювали гірські клуби та товариства. Піп Іван швидко став одним з найпопулярніших напрямків для організованих сходжень і наукових експедицій. Його включали до численних маршрутів Польського Татранського товариства (PTT).

Ідея побудувати на Піп Івані обсерваторію належала генералу Леону Бербецькому — інженеру і діячу Польської ліги протиповітряної оборони. Будівництво розпочалося влітку 1936 року і тривало два роки за надзвичайно складних умов. У липні 1938 року обсерваторію урочисто відкрили як підрозділ Варшавського університету та Інституту метеорології. На той час це була одна з найвищих діючих наукових станцій у Європі.

Після початку Другої світової війни у вересні 1939 року обсерваторія пропрацювала всього один рік. Під час війни будівлю використовували угорські та німецькі війська як спостережний пункт. Після 1945 року, коли гора опинилася на території Радянського Союзу, через близькість до державного кордону (менше 4 км) тут запровадили жорсткий прикордонний режим. Доступ звичайних туристів був майже повністю закритий на десятиліття. Обсерваторія поступово занепадала, хоча епізодичні наукові та військові дослідження проводилися.

Масове повернення туристів на Піп Іван почалося лише в незалежній Україні на початку 2000-х. З 2012 року стартували спільні українсько-польські проєкти з відновлення історичної будівлі. Важливим кроком стало відкриття у 2017 році Явірницького гірського пошуково-рятувального поста ДСНС в частині приміщень обсерваторії — першого постійного високогірного рятувального підрозділу в Українських Карпатах.

У вересні 2025 року Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника оголосив тендер на реставрацію обсерваторії вартістю майже 42 млн грн, який невдовзі скасували. Згодом було укладено прямий договір з львівською компанією «Будівельна компанія Трансбуд» зі строком виконання до 5 грудня 2025 року. Станом на 10 грудня 2025 року підряднику було перераховано 12,8 млн грн, виконано частину робіт (фасад, зовнішні мережі, мощення тощо), а строк виконання продовжено до 22 грудня 2025 року.

Зараз в обсерваторії вже працює сучасна автоматична метеостанція з онлайн-передачею даних українським та міжнародним дослідникам, а також встановлено новий телескоп. Повної інформації про завершення всіх запланованих робіт наразі немає.

Походження назви

Назва Піп Іван досі залишається однією з найбільш дискусійних серед усіх вершин Українських Карпат. Місцеві гуцули традиційно вживали форму Попіва́н (з наголосом на третьому складі) як єдине слово, а сучасна роздільна форма «Піп Іван» з’явилася вже на офіційних картах і в літературі.

Існує кілька основних версій походження назви:

1. За місцевими переказами, на вершині колись стояла велика кам’яна брила незвичної форми, яка здалеку нагадувала людину в довгій рясі — «попа». З роками скеля зруйнувалася (сьогодні від неї залишилася лише купа каміння), але назва збереглася. Ця версія найчастіше зустрічається в туристичних джерелах і краєзнавчих розповідях.
2. Слово «Попіва́н» походить від гуцульського діалектного «попіває» — тобто «наспівує», «співає». На вершині майже постійно дмуть сильні вітри, які «співають» у камінні та жерепі. Саме через цей характерний звук місцеві жителі називали гору Попіван. Слово «піп» у гуцульському діалекті не було характерним, тому роздільна форма «Піп Іван» сприймається деякими старожилами як пізніше, «книжне» утворення.
3. Одна з легенд розповідає про священика (або ченця) на ім’я Іван, який загинув на горі під час сильної бурі. Люди назвали вершину на його честь. 
4. Інша легенда пов’язує назву з святим Іваном Сучавським — мощі якого шанували гуцули. Після християнізації регіону язичницьке святилище на Чорній Горі могли перейменувати на честь християнського святого. 
5. Зустрічаються також перекази, що на горі колись проводили ритуали на Івана Купала, а назва пов’язана саме з цим святом.
6. Деякі лінгвісти (зокрема професор В. Лучик) припускають, що назва має волоське (румунське) коріння — від слова popina, яке в карпатському контексті могло означати «висока нерівна вершина» або «ґорґан». Згодом воно трансформувалося в українському середовищі на «Попіван».

Назва ж Чорна Гора (від якої походить весь хребет Чорногора) є ще давнішою. Вона пояснюється густою темною рослинністю — заростями жерепу (гірської сосни) та смереки, які роблять схили майже чорними, особливо здалеку. Також існують легенди, що пов’язують чорний колір з язичницькими уявленнями про нечисту силу або з переказами про Олексу Довбуша, який нібито переміг тут «чорну біду».

Сьогодні більшість дослідників схиляються до думки, що оригінальна гуцульська назва — саме Попіван, а «Піп Іван» — це результат пізнішої літературної та картографічної адаптації.

Де знаходиться гора Піп Іван

Гора Піп Іван Чорногірський розташована на південно-східному краю головного гребеня Чорногірського хребта — найвищого гірського масиву Українських Карпат. Вершина піднімається на висоту 2028,5 м над рівнем моря і є частиною великого гірського ланцюга, який простягається з північного заходу на південний схід майже на 20 кілометрів.

Піп Іван стоїть точно на адміністративній межі двох областей: північно-східні схили вершини належать до Івано-Франківської області (Верховинський район), а південно-західні — до Закарпатської області (Рахівський район). Така прикордонна локація робить гору особливою, бо Піп Іван водночас належить двом регіонам, двом туристичним громадам і знаходиться всього за 3,5–4 км від державного кордону з Румунією.

Гора входить до території Карпатського національного природного парку. Це перший і один із найбільших національних природних парків України, створений у 1980 році. Завдяки цьому статусу тут зберігається первісна високогірна природа: густі зарості гірської сосни (жерепу), смерекові ліси, альпійські луки та численні потоки. Нижче 1600–1700 метрів схили вкриті густими смерековими лісами, а вище — суцільними заростями жерепу. Ця низькоросла, але дуже густа гірська сосна створює майже чорний фон, особливо коли дивитися на вершину здалеку або в похмуру погоду.

Вершина Піп Івану має характерну пласкувату форму з двома невеликими підвищеннями. Східний і південно-східний схили досить стрімкі та кам’янисті, північний і західний — пологіші, з великими полонинами. З вершини відкривається один з найкращих краєвидів у Карпатах: видно майже весь Чорногірський хребет — від найближчих Бребенескула та Ребер до Говерли і далекого Петроса, а в ясну погоду — навіть далекі румунські Карпати та Мармароський масив.

Найближчі населені пункти до Піп Івана, з яких можна почати сходження:

• Село Дземброня (Івано-Франківська область) — це найпопулярніша стартова точка. Високогірне, мальовниче гуцульське село, розташоване на висоті близько 750–900 м;
• Село Шибене (Івано-Франківська область) — альтернативна популярна точка старту, де безпосередньо біля початку маршруту розташована прикордонна застава.

Обидва села сполучені з селищем Верховина (колишній районний центр). Відстань від Верховини до Дземброні становить близько 30 км, а до Шибеного — орієнтовно 32 км. Дороги туди переважно ґрунтові та гравійні, з гірським рельєфом. Позашляховики та високі автомобілі долають їх легко, проте для легкових авто з низьким кліренсом ці ділянки можуть стати серйозним випробуванням.

Обсерваторія «Білий Слон»

На самій вершині Піп Івана Чорногірського на висоті 2028,5 метрів стоїть масивна кам’яна будівля, яку неможливо не помітити. Це колишня астрономічно-метеорологічна обсерваторія, відома в народі як «Білий Слон». Назва з’явилася через її вигляд, особливо взимку, коли будівля повністю вкривається снігом і льодом, нагадуючи білого слона на вершині гори.

Обсерваторія «Білий Слон» — це найвища споруда в Україні, в якій постійно жили і працювали люди, зараз вона має статус пам’ятки архітектури національного значення. Будівля вражає своїми масштабами: вона має від двох до трьох поверхів (через складний рельєф), високу вежу-ротонду для телескопа, товсті стіни з місцевого пісковика (до 1,5 метра) та 43 приміщення загальною площею понад 1000 м². У міжвоєнний період тут були обладнані сучасні на той час умови: центральне опалення, електрика від власного генератора, збір дощової води в цистерни, а також невеликий тренажерний зал і бібліотека.

Сьогодні в обсерваторії цілодобово діє Явірницький гірський пошуково-рятувальний пост ДСНС. Також на базі споруди створено Міжнародний науковий центр «Обсерваторія» — спільний проєкт України та Польщі, де поступово відновлюються метеорологічні спостереження, екологічний моніторинг та наукові дослідження, паралельно з відновлювальними роботами всередині комплексу.

Історія обсерваторії

Ідея створити наукову станцію на вершині Піп Івані з’явилася у 1935 році. Її автор — генерал Леон Бербецький, інженер і активіст Польської ліги протиповітряної та протигазової оборони (LOPP). Він вважав, що висока вершина ідеально підходить для і метеорологічних та астрономічних спостережень, і для потреб протиповітряної оборони Польщі.

Будівництво розпочалося влітку 1936 року. За два роки на вершину Чорногори крутими гірськими стежками з села Шибене підняли понад 800 тонн будівельних матеріалів: цемент, цеглу, залізо, складне інженерне обладнання та кришталеві лінзи для телескопа. Стіни споруди викладали з місцевого каменю-пісковика, який добували безпосередньо на схилах гори. На будівництві працювали в основному місцеві гуцули, які піднімали вантажі на конях або власних спинах. Головним архітектором проєкту став Адольф Мейснер зі Львова.

29 липня 1938 року обсерваторію урочисто відкрили під назвою «Астрономічно-метеорологічна обсерваторія імені маршала Юзефа Пілсудського». Вона стала філією Астрономічної обсерваторії Варшавського університету. На церемонії відкриття були присутні найвищі посадовці Польської Республіки. Головний вхід до будівлі прикрашав величний кам'яний барельєф польського білого орла у витонченому стилі ар-деко, створений скульптором Зигмунтом Космовським (на жаль, цей унікальний елемент декору був вщент знищений у повоєнні радянські роки та до сьогодні не зберігся).

У період свого розквіту (1938–1939 роки) обсерваторія була найсучаснішим автономним об'єктом у Карпатах. Тут постійно проживали та працювали від 6 до 8 науковців (астрономи, метеорологи та технічний персонал). Головною гордістю був потужний астрограф із діаметром об'єктива 33 см, виготовлений у Единбурзі. Метеорологи щодня кожні кілька годин передавали точні синоптичні дані до загальноєвропейської мережі через прямий телефонний зв'язок.

У вересні 1939 року, з початком Другої світової війни, польські науковці поспіхом евакуювали обсерваторію, демонтували та сховали найціннішу оптику. Наприкінці 1939 року Чорногора відійшла до СРСР. Радянська влада під керівництвом академіка Олександра Орлова спробувала відновити тут роботу метеостанції Академії наук УРСР, але безуспішно.

З загостренням німецько-радянської війни влітку 1941 року гору зайняли угорські війська, які облаштували у міцних кам'яних стінах свій передовий спостережний пункт. Після повернення радянських військ у 1944 році обсерваторію визнали неперспективною через важку логістику та суворий прикордонний режим.

Понад шість десятиліть будівля стояла абсолютно покинутою. Держава не виділяла коштів на її охорону, тому «Білий Слон» поступово занепадав: дах згнив, перекриття обвалилися, а місцеві жителі та туристи-дикуни розібрали унікальні мідні листи обшивки купола, чавунні радіатори опалення та дерев'яний паркет. Протягом другої половини XX століття будівля служила лише тимчасовим кам'яним укриттям для мандрівників під час завірюх чи злив.

Новий етап в історії «Білого Слона» розпочався у 2012 році, коли Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника спільно з Варшавським університетом ініціювали масштабний проєкт регенерації будівлі. Стіни очистили від тонн сміття, замурували вікна для захисту від снігу та повністю перекрили дах сучасним металевим покриттям.

У вересні 2017 року в стінах обсерваторії офіційно відкрили високогірний пошуково-рятувальний пост ДСНС. Рятувальники заступили на цілодобове чергування, що значно підвищило безпеку туристів на Чорногірському хребті.

У 2025 році розпочали масштабну реставрацію: львівська компанія «Трансбуд» проводит на території комплексу роботи вартістю майже 42 мільйони гривень. Будівельники вже виконали повну гідроізоляцію фундаментів і підвалів, укріпили внутрішні кам'яні арки, утеплили приміщення та провели реставрацію автентичних фасадів з пісковика.

Станом на 2026 рік будівля значно оновлена. На базі обсерваторії функціонує Міжнародний науковий центр, де в автоматичному режимі працює сучасна метеорологічна станція та екологічні датчики моніторингу. З міркувань безпеки, збереження наукового обладнання та триваючих внутрішніх робіт, внутрішні житлові та лабораторні приміщення обсерваторії залишаються закритими для вільного відвідування туристами, проте рятувальний пост завжди готовий прийняти мандрівників у разі екстреної ситуації чи негоди.

Детальніше можна дізнатись тут: https://observatorium.pnu.edu.ua/.

Маршрути на Піп Іван

Піп Іван — гора доступна для середнє підготовлених туристів, але вимагає серйозного ставлення. Підйоми досить довгі, з відчутним перепадом висоти (від 1100 до 1200 м від початкових точок), тому середня тривалість маршруту туди й назад становить від 10 до 15 годин. Оскільки гора розташована у прикордонній зоні, для сходження обов’язково потрібно мати офіційний дозвіл від Державної прикордонної служби України (ДПСУ).

Для цього надішліть письмову заяву встановленого зразка на електронну пошту Чернівецького прикордонного загону ([email protected]). У заяві обов'язково зазначаються ПІБ усіх учасників, їхні паспортні дані, контактні телефони, детальний нитковий маршрут та точні дати перебування у прикордонній смузі. Документи слід подавати заздалегідь — щонайменше за 5–10 днів до запланованої подорожі. Дозвіл є безкоштовним і видається у електронному вигляді. Крім цього, під час походу кожен учасник повинен мати при собі оригінал паспорта (або цифровий документ у застосунку «Дія») та роздруковану або збережену в телефоні копію отриманого дозволу.

Існує два класичні маршрути, які починаються з боку Івано-Франківської області: через село Дземброня (мальовничий шлях повз Смотрицькі водоспади та скелі Вухатого Каменя) та через село Шибене (більш плавний, але лісистий підйом повз високогірне озеро Марічейка). Обидва маршрути добре промарковані, але вимагають хорошої фізичної форми, міцного трекінгового взуття та поваги до мінливої гірської погоди.

Маршрут через Дземброню

Це найпопулярніший, найрізноманітніший та найбагатший на краєвиди маршрут. Сходження починається з високогірного гуцульського села Дземброня (Верховинський район, Івано-Франківська область). Висота стартової точки становить близько 800–850 м над рівнем моря, а загальний чистий набір висоти до вершини — близько 1200 метрів.

Існує два основні варіанти підйому:

1. Класичний — через Вухатий Камінь.

• Відстань в один бік: 11–12 км;
• Час підйому: 5–6,5 годи.

Стежка проходить через затишний ліс, виходить на полонину Смотрич, а далі веде повз знамениті Дзембронські (Смотрицькі) водоспади — мальовничий каскад, де варто зробити першу велику зупинку. Далі починається крутіший підйом на гору Вухатий Камінь (1864 м), відому своїми вигадливими скелями-останцями химерної форми. Після цього траверсом або через вершину туристи виходять на головний Чорногірський хребет і рухаються ним до обсерваторії.

2. Через гору Смотрич (коротший, але крутіший).

• Відстань в один бік: близько 10 км;
• Час підйому: 4,5–5,5 годин.

Це пряміший варіант, який дозволяє заощадити час, але вимагає значних фізичних зусиль. Стежка стрімко набирає висоту напряму через ліс та зарості жерепу аж до вершини гори Смотрич (1898 м), звідки через сідловину з'єднується з основним хребтом. Підходить для витривалих мандрівників у хорошій формі. Досвідчені гіди часто радять підніматися через Смотрич, а спускатися через Вухатий Камінь, щоб зробити похід максимально різноманітним.

Рекомендації щодо ночівлі: якщо ви плануєте дводенний похід, найкращим місцем для табору з наметами є полонина Смотрич (влітку тут можна купити автентичний гуцульський сир у вівчарів) або затишні галявини біля річки нижче водоспадів. Тут є постійний доступ до питної води та захист від шквальних вітрів, які майже завжди дмуть на самому Чорногірському хребті.

Маршрут через Шибене

Це класичний, більш плавний та лісистий маршрут. Він стартує від села Шибене (Верховинський район, Івано-Франківська область) з висоти близько 830 м над рівнем моря, безпосередньо біля діючого прикордонного пункту ДПСУ.

• Відстань в один бік: 10,5–11,5 км;
• Чистий набір висоти: ≈ 1200 м;
• Час підйому: 5–7 годин;
• Тривалість в обидва боки: 11–14 годин.

Маршрут починається вздовж мальовничого потоку Шибений, проходить повз охайні гуцульські полонини (зокрема полонину Веснарка, де влітку можна відпочити) і виводить мандрівників до одного з найгарніших високогірних озер Українських Карпат — Марічейка (1510 м), оточеного густим смерековим лісом. Від озера стежка стає крутішою, пролягає через зарості жерепу, виходить на підніжжя вершини й з'єднується з фінальним підйомом до обсерваторії.

Перша половина шляху протікає без різких та виснажливих підйомів, що ідеально підходить для туристів із важкими наплічниками. До того ж озеро Марічейка — це чудова локація для тривалого відпочинку, обіду або затишної ночівлі в наметі під кронами дерев. 

Маршрут з Шибеного дає чудову можливість організувати незабутній наскрізний похід: розпочати підйом у Дземброні, пройти через вершину Піп Івана та спуститися вже у Шибене (або навпаки).

Оскільки точка старту розташована безпосередньо у контрольованому прикордонному районі, на заставі в Шибеному у вас обов'язково перевірять оригінали документів (паспорт або «Дію») та офіційний паперовий чи електронний дозвіл від Чернівецького прикордонного загону.

Туризм на Піп Івані

Піп Іван Чорногірський — одна з найпопулярніших високогірних вершин України і щороку сюди піднімається кілька тисяч мандрівників. Оптимальний сезон для сходження на Піп Іван — з червня по вересень. У цей період найбільша ймовірність хорошої погоди, стабільні температури та довгий світловий день.

Клімат на Чорногорі помірно континентальний високогірний і надзвичайно мінливий. Навіть у розпал літа за лічені хвилини тут може зірватися шквальний вітер, розпочатися злива з грозою чи лягти густий туман, у якому маркування стежки стає майже невидимим. Температура на вершині влітку часто коливається в межах +8…+15°C, але через високу вологість та вітер відчувається значно нижчою. Взимку температура тут легко опускається до -15…-25°C, а пориви вітру можуть сягати ураганних 20–30 м/с.

Обов’язкові правила безпеки:

• Перед виходом обов’язково перевіряйте прогноз погоди саме для високогір'я (користуйтеся щоденними оперативними звітами Чорногірського гірського пошуково-рятувального поста);
• Оцінюйте свої сили та ніколи не йдіть у цей похід поодинці;
• Майте при собі заздалегідь підготовлений трек маршруту в автономних GPS-програмах чи офлайн-картах (OsmAnd, MAPS.ME), оскільки мобільний зв'язок на багатьох ділянках хребта повністю відсутній;
• Завжди беріть базовий набір: захист від сонця, міцний дощовик, теплі речі (фліс, вітрозахисна куртка), налобний ліхтарик, павербанк, індивідуальну аптечку, а також достатній запас їжі та води.

Через розташування гори у прикордонній зоні, для сходження всім повнолітнім учасникам обов’язково потрібно заздалегідь (щонайменше за 5–10 днів) отримати офіційний дозвіл Чернівецького прикордонного загону ДПСУ. Крім того, під час проходження контролю на заставах, чоловікам віком від 18 до 60 років необхідно обов’язково мати при собі оригінал паспорта та військово-обліковий документ (у паперовому вигляді або його електронну форму з QR-кодом із застосунку «Резерв+» чи «Дія»). Без наявності цих документів прикордонники не пропустять вас на маршрут.

Станом на 2026 рік Піп Іван активно відновлюється. Після масштабної реставрації 2025 року обсерваторія «Білий Слон» виглядає значно краще. У будівлі постійно працює Чорногірський гірський пошуково-рятувальний пост ДСНС — це один з небагатьох постійно діючих високогірних рятувальних пунктів в Україні.

Цікаві факти про Піп Іван

1. Спеціально для будівництва обсерваторії у 1930-х роках польський уряд проклав від залізничної станції Ворохта до підніжжя гори та на саму вершину понад 50 кілометрів автодороги. Ця логістична інфраструктура коштувала дорожче, ніж зведення самої будівлі обсерваторії.
2. Назву «Білий Слон» придумали не сучасні туристи. Вираз народився ще на етапі будівництва у польській пресі: журналісти іронічно називали проєкт «білим слоном» (англійська ідіома white elephant означає надзвичайно дорогу, але не практичну річ, яка не окупає вкладених коштів) через колосальний бюджет будівництва. Згодом, коли будівля почала обростати зимовим льодом, назва набула нового, візуального змісту.
3. Чорногірський пошуково-рятувальний пост ДСНС, розташований в обсерваторії, офіційно внесений до Книги рекордів України як «найвище розташована державна установа, в якій створено умови для постійного проживання та роботи людей».
4. На північно-східних схилах гори Піп Іван (в районі полонини Гаджина) збереглися унікальні для України реліктові праліси європейської кедрової сосни. Вони ростуть на межі скель і є найвищою точкою поширення хвойних дерев у всіх Українських Карпатах.
5. Аби захистити будівлю від екстремальних карпатських морозів та сирості, між зовнішньою кам'яною кладкою та внутрішньою цегляною стіною будівельники проклали прошарок із пресованої коркової кори, яку спеціально імпортували з Португалії та Франції.
6. Високогірне озеро Марічейка біля підніжжя гори, повз яке пролягає шлях із Шибеного, за легендою, утворилося від сліз гуцула Івана. Його кохану дівчину Марічейку вбили вороги за те, що вона попередила односельчан про наступ нападників. Озеро та навколишній праліс названі на її честь.
7. Саме на схилах Піп Івана, на полонині під Смотричем, у 1930-х роках Польське Товариство Татранське збудувало один із перших комфортабельних високогірних притулків (сховищ) для мандрівників із кам'яним фундаментом. Його руїни досі слугують орієнтиром для сучасних туристів.

Часті питання