Національний дендрологічний парк «Софіївка»

Історія створення парку «Софіївка»

Офіційною датою заснування дендропарку вважається 1796 рік. Тоді, наприкінці XVIII століття, Умань та навколишні землі належали одному з найбагатших магнатів Речі Посполитої — графу Станіславу Щенсному Потоцькому. Місцевість, яку обрали для майбутнього проєкту, тоді називалась урочищем Кам'янка, посеред урочища текла річка, яка спочатку називалась Багно, а далі — теж Кам'янка.

Це була складна для освоєння територія: практично безліса, вкрита дикими чагарниками, ярами та хаотичними нагромадженнями гігантських гранітних брил природного походження. Попри скепсис тогочасних архітекторів, цей складний рельєф став ідеальним полотном для створення майбутнього ландшафтного шедевра. Будівельні роботи першої черги тривали майже шість років — з 1796 по 1802 рік. Щодня на об'єкті працювали від 800 до 1 000 уманських селян-кріпаків Потоцького. Праця була виснажливою і виконувалася виключно вручну: за допомогою кирок, ломів, лопат та порохових зарядів для підриву гранітних скель. Але, як не дивно — оплачувалась.

Історія кохання Софії та Станіслава

Створення «Софіївки» розгорталося на тлі одного з найгучніших і найдорожчих скандалів європейської аристократії того часу.

Станіслав Щенсний Потоцький народився в 1751 році у Кристополі в сім'ї суворих і деспотичних магнатів. У 18 років, наперекір волі батьків, він таємно обвінчався з вагітною від нього Гертрудою Комаровською, донькою незаможного шляхтича. Розлючений батько Станіслава наказав викрасти дівчину й відвезти її в монастир, але дорогою викрадачі “випадково” задушили Гертруду подушками, щоб приховати її крики, а тіло скинули в ополонку.

Дізнавшись про це, Станіслав від розпачу намагався перерізати собі горло у вбиральні, але його врятував камердинер. Після смерті батьків та виплати Комаровським 700 тисяч злотих компенсації, молодий граф у грудні 1774 року (в 23 роки) одружився вдруге — з Юзефіною Амалією Мнішек. Цей союз був суто номінальним: Юзефіна була темпераментною жінкою, активно спілкувалася з іншими чоловіками, і з її 11 дітей лише троє перших вважалися дітьми самого Станіслава.

Головна героїня цієї історії — Софія Глявоне, згідно з офіційними дослідженнями сучасників, була донькою бідного грецького торговця худобою з Константинополя. Через злидні мати продала її на невільницькому ринку польському послу Боскампу-Лясопольському. Посол розгледів потенціал дівчини, орендував їй житло та найняв найкращих вчителів етикету, мов, літератури й математики. Його настанова стала її життєвим кредо:

Задоволення чоловікові може доставити будь-яка жінка, але якщо ти оволодієш мистецтвом спілкування — перед тобою відкриються всі двері світу.

Оволодівши цим мистецтвом, Софія вийшла заміж за Юзефа Вітта (сина коменданта Кам'янець-Подільської фортеці), підкорила Версаль, стала дипломатичним агентом Катерини II й завоювала серця найвпливовіших чоловіків Європи — від Григорія Потьомкіна до королів Пруссії та Франції.

У 1791 році розпочались таємні відносини між Станіславом та Софією. Прагнучи знайомства з одним з найбагатших магнатів Речі Посполитої, Софія навіть купила маєток по сусідству з його володіннями. Законна дружина графа Потоцького Юзефіна (бо, нагадаю, Потоцький на той час був одружений вдруге та мав 11 дітей) намагалась не допустити ці зустрічі й одного разу демонстративно поїхала з дому разом з чоловіком перед візитом Софії, це був скандальний вчинок.

Проте Софія не відступила. Вона підкупила прислугу, дізналася, що Юзефіна колекціонує антикварні меблі, і досконало вивчила цю тему. На наступному прийомі Софія вразила графиню глибокими знаннями історії старовинної софи, разговорила Юзефіну, здобула її прихильність та омріяний доступ до Станіслава Потоцького.

Софія Вітт майстерно тримала Потоцького на відстані близько півроку, використовуючи тактику відмов, що зводило графа з розуму. Коли Юзеф Вітт дізнався про роман, він висунув ультиматум: або вони припиняють всі відносини між собою, або Процький має заплатити «відкупну» суму за Софію. Потоцький без вагань обрав кохану й виплатив Вітту приголомшливі 2 мільйони злотих «відступного».

У 1795 році Потоцький спробував розлучитися з Юзефіною, але та відповіла відмовою, до того ж її підтримувала Катерина II. Опинившись у юридичній пастці, закохані на початку 1796 року виїхали до росії.

Будівництво «Софіївки» в Умані розпочалося саме в цей складний період: парк став для Потоцького можливістю довести свою безмежну відданість жінці, з якою він ще не міг законно обвінчатися.

Визволення прийшло на початку 1798 року, коли Юзефіна Мнішек раптово померла. Уже 17 квітня 1798 року неподалік Тульчина Станіслав Потоцький та Софія взяли офіційний шлюб і оселилися в Умані. У травні 1802 року законна дружина отримала свій грандіозний парк на іменини.

Проте фінал цієї історії був трагічним. У 1805 році Станіслав дізнався, що Софія зраджує його з його ж старшим і найулюбленішим сином від другого шлюбу — Юрієм Потоцьким, якого незадовго до того відкликали з Петербурга до дому за розпусту. Зламаний цією подвійною зрадою, граф замкнувся в собі й помер того ж 1805 року, так і не погодившись попрощатися з дружиною перед смертю.

Як парк отримав свою назву

Назва «Софіївка» була закладена в концепцію об'єкта ще до початку перших земельних робіт. Потоцький задумував цей парк не просто як приватне володіння, а як грандіозний просторовий пам'ятник своїй коханій, тому ім'я Софії було зафіксоване в усіх проєктних документах.

Офіційне закріплення назви відбулося у травні 1802 року під час масштабного святкування дня іменин графині Софії Потоцької. Саме в цей день Станіслав Щенсний урочисто презентував першу чергу завершеного парку своїй дружині як офіційний дарунок. На центральній площі (Площі Зборів) влаштували святкову виставу з феєрверком, а сам рукотворний сад назавжди отримав ім'я своєї натхненниці.

Хто створив парк «Софіївка»

Граф Станіслав Щенсний Потоцький виступив головним меценатом, ідеологом та замовником проєкту. Для реалізації задуму «Софіївки» він виділив зі своїх колосальних статків загалом близько 15 мільйонів злотих (величезні гроші, що дорівнювали на той час бюджету невеликої європейської держави).

Потоцький особисто затверджував кожен етап планування. За його розпорядженням з усього світу в Умань почали доставляти тисячі екзотичних та рідкісних рослин: вавилонські верби, тюльпанові дерева, платани, пірамідальні тополі та туї. Окрім флори, Потоцький фінансував закупівлю мармурових скульптур античних богів і філософів, якими оздоблювали алеї. Навіть уманські кріпаки, які працювали на будівництві, за розпорядженням графа отримували за свою роботу грошову зарплату (хоч і невчасно), що було рідкістю для тогочасного кріпосного права.

Розробкою проєкту парку та наглядом за всіма будівельними роботами займався польський офіцер і військовий інженер Людвіг Метцель. Метцель категорично відмовився від модного тоді французького регулярного стилю й обрав англійський пейзажний стиль, щоб гармонійно вписати архітектуру в природний ландшафт яру, де протікала річка Кам'янка. Існувала легенда, ніби у Метцеля не було чіткого плану і парк є імпровізацією кріпаків, проте це вигадка — створення такої системи вимагало найточніших інженерних розрахунків.

Метцель проявився тут як видатний гідротехнік. Він спроєктував унікальну водяну систему парку, яка функціонує виключно завдяки природному перепаду висот і тиску води, без жодного механічного насоса. Він створив два великі штучні басейни — Верхній та Нижній ставки, змонтував систему підземних шлюзів, дамб, водоспадів та каскадів, спроєктував знаменитий фонтан «Семиструй» та Великий водоспад. Він особисто керував пробиванням у суцільній гранітній скелі підземної річки Ахеронт (Стікс).

Для догляду за екзотичними рослинами Метцель запросив провідного німецького садівника Оліву, який допомагав формувати флору парку на місці вирубаного дубового гаю. Один з 400-літніх дубів досі є на території парку.

Безпосереднім поштовхом до створення дендропарку стали відвідини Софією маєтку графині Гелени Радзивілл та її романтичного парку «Аркадія». Софія була настільки зачарована, що написала Потоцькому листа:

В „Аркадію“ я закохана до божевілля... ти знаєш, що при твоїх можливостях можна б мати протягом двох років таку ж саму, а може і прекраснішу Аркадію?

Цей лист став закликом до дії. Оскільки Софія сумувала за рідною Грецією, Людвіг Метцель під час проєктування повністю підпорядкував оформлення парку давньогрецькій і давньоримській міфології, а також гомерівським поемам «Одіссея» та «Іліада». Кожна локація, грот чи водойма парку отримали міфологічний підтекст:

• гроти Тантала, Венери, Каліпсо, Сцилли та Фетіди символізували випробування та міфічні притулки богів;
• Левкадська скеля зі спорудженим на ній оглядовим майданчиком Бельведер відсилала до міфів про трагічне кохання;
• Критський лабіринт та підземна річка Ахеронт відтворювали шлях у підземне царство мертвих Аїда, де похмурий Харон перевозив душі.

За наказом Потоцького при вході до однієї з печер (яку згодом люди назвали «Печерою Щастя») висікли напис:

Забудь про біди та прийми вічне щастя. Якщо ти щасливий, то стань ще щасливішим.

Цей рукотворний світ античності посеред українського ландшафту став головним подарунком у житті Софії.

Історія розвитку парку

Після смерті Софії Потоцької у 1822 році право власності на парк перейшло до її сина Олександра Потоцького. У 1831 році Олександр Потоцький підтримав Листопадове польське повстання проти Російської імперії. Через це у 1832 році царський уряд конфіскував усі уманські маєтки родини Потоцьких. Парк спершу передали Київській казенній палаті, а з 1836 року — Управлінню військових поселень. За указом Миколи І об'єкт перейменували на «Царицин сад» і подарували імператриці Олександрі Федорівні. Для оновлення інфраструктури запросили видатного академіка архітектури Андрія Штакеншнейдера. У цей період класицизму звели Павільйон Флори, Рожевий павільйон на Острові кохання (Анти-Цирцеї), Головні в'їзні ворота та проклали першу бруковану вулицю Садову.

У 1859 році парк передали Головному училищу садівництва росії (переведеному з Одеси до Умані). Парк став навчально-технічною базою. Проводилася активна наукова робота з акліматизації екзотичних рослин, з'явився англійський парк, проте значна частина античного міфологічного декору у той час прийшла в занепад.

У 1929 році «Софіївку» оголосили державним заповідником. Під час Другої світової війни німецькі окупанти частково пошкодили парк, влаштувавши на його території цвинтар для офіцерів Вермахту. У повоєнні роки (з 1948 року) за генеральним планом розпочалася масштабна відбудова: мармурові скульптури, що руйнувалися від клімату, замінили копіями з гіпсу та оргскла, оригінали перемістили до сховищ. З 1955 року об'єкт підпорядкували Академії наук УРСР.

Найдраматичніша сторінка в новітній історії реставрації парку пов'язана зі стихійним лихом 1980 року. У ніч з 3 на 4 квітня 1980 року внаслідок різкого весняного потепління та інтенсивного танення снігу прорвало земляну дамбу Верхнього ставка. Масивна лавина з талої води, льодових глиб, бруду та намулу обрушилася на низинну частину парку. Потік заввишки до 3–4 метрів пронісся Головною алеєю, вириваючи з корінням столітні дерева, змітаючи на своєму шляху містки, дамби та скульптури. Були вщент зруйновані павільйон «Фазанник» та альтанка «Грибок». Сліди намулу та кору здертих лавиною дерев досі помітно на стовбурах старої алеї.

Катастрофа об'єднала всю громаду міста: на розчищення завалів вручну вийшли тисячі уманчан, студентів та науковців. Завдяки скоординованій роботі Академії наук та уряду, у рекордні терміни (за 4 місяці) було відновлено та капітально відремонтовано понад 60 паркових об'єктів. Вдалося не лише реставрувати архітектурний ансамбль, але й зберегти та досадити унікальні сорти флори.

З 1990-х років парк функціонує як самостійна науково-дослідна установа НАН України. Йому надали статус Національного. Межі заповідника розширили до 179,2 га, відкрили новий парадний вхід зі сторони автовокзалу та відновили історичний вигляд більшості споруд.

Сьогодні «Софіївка» — це суворо охоронюваний музей природи. Тут працює Науково-технічна рада, яка контролює збереження ландшафту, моніторить стан гідроспоруд Людвіга Метцеля та проводить регулярну реставрацію скульптурного фонду, захищаючи шедевр архітектури від руйнівного впливу часу.

Попри те, що сама Умань неодноразово ставала ціллю для ворожих атак (зокрема, під час трагічного влучання в житлову дев'ятиповерхівку 28 квітня 2023 року та ракетного удару по житловому кварталу 26 грудня 2025 року), заповідна територія парку залишилася цілою.

За самовіддану роботу зі збереження пам'ятки в умовах воєнного стану у березні 2026 року НАН України повідомила, що дендропарк отримав престижну європейську бронзову нагороду ERHG Acanthus Prize 2025 у категорії «Реставрація, збереження та сталий менеджмент історичних садів».

Внаслідок окупації та бойових дій на півдні та сході України постраждали багато інших заповідних зон (наприклад, Асканія-Нова). Керівництво «Софіївки» та її науковці активно долучилися до збереження та дублювання генофонду рідкісних рослин, які опинилися під загрозою знищення в інших куточках країни. Парк фактично став одним із ключових хабів ботанічної безпеки України. «Софіївка» залишається безпечним і відкритим для відвідування живим музеєм природи під захистом української ППО.

Архітектура та композиція парку

Архітектурно-художня концепція «Софіївки» підпорядкована єдиному філософському задуму — матеріалізації сюжетів давньогрецьких та давньоримських епосів на українській землі. Оскільки Софія Потоцька сумувала за своєю батьківщиною, кожна алея, скеля чи водойма парку отримали античний міфологічний контекст. Прогулянка заповідником була задумана як просторова подорож сторінками «Одіссеї» та «Іліади» Гомера. Тут немає випадкових елементів: скульптури античних богів і філософів (Аполлона, Евріпіда, Венери) стоять у місцях, які найкраще відображають їхню символіку, створюючи гармонійний діалог між мистецтвом та природою.

Основою композиції парку є два великі штучні басейни — Верхній (символ Світла і Джерела життя) та Нижній ставки. Вони з'єднані системою відкритих і закритих водоспадів, порогів та каскадів. Штучні гроти (печери), висічені у гранітних скелях, уособлювали міфічні притулки або випробування героїв античності (наприклад, гроти Каліпсо, Тантала та Сцилли). Класичні павільйони, такі як Павільйон Флори чи Рожевий павільйон, виконані у строгих канонах античності й слугують оглядовими майданчиками та зонами відпочинку.

Людвіг Метцель обрав для «Софіївки» англійський пейзажний (романтичний) садово-парковий стиль. На відміну від регулярних французьких садів із чіткою геометрією, цей стиль вимагає максимальної природності форм. Всі рукотворні об'єкти Метцель інтегрував у дикий ландшафт так, щоб вони виглядали як природне продовження рельєфу. Хаотичні скельні нагромадження, тихі затони річки Кам'янки та плавні вигини алей створюють ілюзію незайманої, але ідеально впорядкованої природи. Цей ефект підсилює унікальна дендрологічна колекція з понад 3300 видів екзотичних дерев і кущів, висаджених замість колишнього дубового лісу.

Важливою частиною створення цього ландшафтного дива є те, що всі роботи виконувалися виключно вручну силами уманських селян-кріпаків Потоцького. Без сучасної техніки, за допомогою лише кирок, лопат, залізних ломів та мотузок, тисячі людей переміщували, піднімали й встановлювали багатотонні гранітні брили. Кріпаки вручну підривали скелі порохом, щоб утворити містичні печери, та перевозили гігантські камені вагою в десятки тонн для створення штучних скельних композицій (як-от Кавказька гірка чи Критський лабіринт). Навіть Острів Анти-Цирцеї посеред Верхнього ставка є повністю рукотворним — землю для нього насипали вручну.

Найвідоміші локації «Софіївки»

Фонтан «Змія». Розташований посеред Нижнього ставка, цей фонтан називають вершиною інженерного генія Людвіга Метцеля. Вода б'є з пащі вилитої з бронзи змії на висоту до 12–16 метрів. Унікальність полягає в тому, що фонтан працює без жодного механічного насоса — тиск води створюється виключно за рахунок природного перепаду висот між Верхнім та Нижнім ставками.

Острів Кохання (Анти-Цирцеї). Рукотворний острів правильної форми, насипаний посеред Верхнього ставка. За міфологією, це місце уособлює острів чаклунки Цирцеї з «Одіссеї». У центрі острова височіє витончений Рожевий павільйон у стилі ренесансу, оточений екзотичними деревами, до якого туристи можуть дістатися на човнах або через дерев'яний місток.

Грот Венери та грот «Дзеркало Діани». Грот Венери (або Святилище Афродіти) — це монументальна штучна печера, оздоблена гранітними плитами, всередині якої встановлено мармурову статую богині кохання, підсвічену через прихований отвір у стелі. Поруч розташований грот «Дзеркало Діани» (або Грот Каліпсо), де вода стікає тонкою прозорою стіною по скелі, утворюючи природний водяний екран, що нагадує дзеркало.

Єлисейські поля. Мальовнича долина в центральній частині парку, вкрита ідеальними зеленими газонами, квітучими клумбами та рідкісними деревами. У давньогрецькій міфології Єлисейські поля (Елізіум) були потойбічним світом для праведників та героїв, де панує вічна весна, спокій і блаженство.

Великий водоспад. Один із найефектніших водних об'єктів парку. Потік води з Верхнього ставка стрімко падає з висоти близько 15 метрів по штучно викладеному гранітному каскаду в Нижній став. Поруч облаштовано оглядові містки та печери, де туристи можуть відчути всю силу та шум водяної стихії.

Підземна річка Ахеронт

Підземна річка Ахеронт (у міфах також відома як Стікс) — це унікальна гідротехнічна споруда, повністю пробита у суцільній гранітній скелі за проєктом Людвіга Метцеля. Канал призначений для регулювання рівня води між Верхнім та Нижнім ставками та є головною містичною локацією парку, що відтворює шлях душ у підземне царство мертвих Аїда.

Загальна довжина цього підземного тунелю становить понад 200 метрів (в окремих джерелах зазначається 224 метри), ширина — близько 3 метрів, а висота в деяких місцях сягає 3-4 метрів. Канал прокладено на глибині кількох метрів під землею. Освітлення всередині тунелю практично відсутнє — світло проникає лише крізь чотири спеціально пробиті вертикальні люки-колодязі, які водночас слугують для вентиляції.

Сьогодні підземна річка Ахеронт є однією з найпопулярніших туристичних атракцій «Софіївки». Відвідувачі парку мають змогу сісти у великий дерев'яний човен і разом із провідником (який символізує похмурого перевізника Харона) пройти весь шлях річкою в повній темряві та тиші, яку порушує лише плескіт весел. Маршрут починається біля Амстердамського шлюзу на Верхньому ставку і завершується виходом до світла біля Нижнього ставка, від смерті, до народження, а не навпаки.

Розваги для відвідувачів

Головною розвагою в парку є прогулянка ним по воді. Це дозволяє в повній мірі побачити та відчути весь величний інженерний задум архитектора. На Нижньому ставку біля підніжжя павільйону Флори працює станція прокату. Туристи можуть орендувати дво- або чотиримісні катамарани для самостійної прогулянки навколо фонтану «Змія». На Верхньому (Великому) ставку курсують великі прогулянкові катери та стилізовані гондоли, які везуть відвідувачів навколо рукотворного Острова Кохання (Анти-Цирцеї).

Є також і прогулянка човном у підземній річці Ахеронт — екстремальний і водночас містичний атракціон. Групи туристів сідають у великий дерев'яний човен і пропливають у повній темряві понад 200 метрів тунелем під наглядом перевізника, який відштовхується веслами від гранітних стін скелі.

Біля центрального входу та виходу зі сторони автовокзалу працює екскурсійне бюро офіційного сайту «Софіївки». Квитки можна придбати онлайн: дорослий — 200 грн, дитячий — 100 грн. Оглядовий тур триває близько 1,5–2 годин і охоплює всі міфологічні об'єкти центральної алеї.

Для тих, хто прагне відчути атмосферу аристократичного відпочинку XIX століття, у парку передбачено наземний прогулянковий транспорт. Від Павільйону Флори вздовж Головної алеї можна замовити поїздку у відкритому фаетоні або старовинній кареті, запряженій парою коней. Для індивідуальних відвідувачів та дітей пропонується верхова прогулянка на конях або поні під наглядом інструктора-берейтора.

Парк має десятки природно-архітектурних фотозон. Найбільш популярними є місток біля Великого водоспаду (де можна зловити веселкову завісу крапель), тераса Павільйону Флори з видом на Нижній ставок, колонада Рожевого павільйону та романтична Альтанка закоханих (китайська альтанка). Крім того, на території працюють костюмовані фотозони, де туристи можуть орендувати сукні та камзоли епохи Станіслава Потоцького.

Готелі та заклади харчування на території парку

Для тривалого відпочинку безпосередньо в межах заповідної та прилеглої зони створено розвинену готельну й ресторанну інфраструктуру.

Готель НДП «Софіївка» (колишня назва «Дружба») — розташований безпосередньо біля головного входу на вулиці Садовій, 53. Гості мають унікальну можливість проживати в заповідній зоні, а в корпусі облаштовано зимовий сад із музеєм мармурової скульптури. Вартість номерів коливається від 400 грн за одномісний до 1000 грн за категорію «люкс» на добу.

Готель «Софіївський» — розташований біля входу з боку вулиці Київської, 12-а, розрахований на 65 місць і пропонує комфортні номери категорії напівлюкс та люкс (від 900 до 1000 грн).

Готель «Меланія» — сучасний готель бізнес-класу, який офіційно увійшов до розширеної території парку, розташований лише за 250 метрів від паркових алей.

На території дендропарку та поруч з ним можна смачно поїсти:

• Ресторан «Софія» — ресторан італо-американської кухні, розташований за адресою вулиця Київська, 12-а (безпосередньо біля входу «Флори»). Працює з 10:00 до 22:00, пропонуючи гостям страви європейської кухні та затишну літню терасу з видом на заповідні дерева;

• Кафе та фуд-корти. Вздовж Головної алеї, біля партеру Амфітеатру та Верхнього ставка діють сезонні затишні кав'ярні й літні ятки, де можна придбати прохолодні напої, морозиво, випічку та швидкі перекуси. Куріння та розведення багать для шашликів на території парку суворо заборонені з міркувань пожежної безпеки.

Легенди та романтичні історії парку

Кожен архітектурний об'єкт та природна композиція в «Софіївці» — це продумані символи, запозичені з античної міфології та філософії. Головний будівничий Людвіг Метцель зашифрував у ландшафті парку цілі історії.

Скеля Тарпейська, що розташована в південно-західній частині парку, повторює назву знаменитої кручі в Стародавньому Римі. В античності з такої скелі скидали злочинців та зрадників держави. У «Софіївці» вона символізує швидкоплинність людської слави та суворість долі.

Навмисно звужений та низький грот із гігантською гранітною брилою над головою відтворює міф про царя Тантала, приреченого на вічні муки. Він символізує неможливість досягнення бажаного, навіть коли воно перебуває зовсім поруч.

Створене біля підніжжя скелі Джерело Гіппокрени відсилає до міфічного коня Пегаса, який ударом копита вибив чарівне джерело на горі Гелікон. Для відвідувачів це символ творчого натхнення, поезії та чистоти думок. І такі міфічні паралелі пронизують увесь дендрологічний парк «Софіївка».

Парк будувався як найдорожчий у Європі матеріальний доказ чоловічої пристрасті, проте, як ми вже знаємо, його алеї пам'ятають як моменти найвищого тріумфу, так і крах цього кохання. Посеред Верхнього ставка Потоцький наказав насипати рукотворний острів, названий на честь чаклунки Цирцеї, яка утримувала Одіссея. Для Станіслава це уособлювало чари самої Софії, перед якими він не міг встояти. На цьому острові вони проводили усамітнені вечори, ховаючись від скандалів і юридичних засідань щодо розлучень.

У травні 1802 року, коли парк офіційно відкрили, Станіслав Щенсний провів дружину алеями, показуючи мармурові статуї, які були схожі на неї обличчям. Софія була настільки вражена масштабом, що назвала цей день найкращим у своєму житті.

Після 1805 року, коли розкрився таємний роман Софії з її пасинком Юрієм, граф більше ні разу не приїхав до «Софіївки». Колись романтичні та затишні алеї перетворилися на пустку, що нагадувала про зруйноване сімейне щастя. Перед смертю граф навіть заборонив Софії входити до його кімнати для прощання.

За два століття існування парку уманці та гості «Софіївки» створили власні міські легенди. Сьогодні віра в містичну силу локацій приваблює тисячі закоханих і тих, хто шукає удачі.

Сучасне туристичне повір'я стверджує: якщо зайти всередину гроту Каліпсо, загадати найзаповітніше бажання і тричі обійти навколо гранітного стовпа в центрі, воно обов'язково здійсниться протягом року.

Існує також легенда, що той, хто пройде містком безпосередньо під потоками Великого водоспаду і не злякається гуркоту та бризок води, повністю очистить свою долю від накопиченого негативу, пристріту та заздрощів. А прогулянка підземною річкою Ахеронт в повній темряві вважається символічним проходженням крізь життєві випробування. Студенти та підприємці вірять: якщо під час руху човна в темряві торкнутися рукою холодного гранітного склепіння тунелю і загадати успіх у навчанні чи бізнесі, Харон принесе фінансову стабільність.

Сучасне доповнення: новий фентезі-парк «Нова Софіївка»

Сучасною перлиною заповідника є фентезі-парк «Нова Софіївка», відкритий у 2019 році поруч із Новим входом на вулиці Київській. На відміну від історичної частини з її античними мотивами, цей єдиний у Східній Європі фентезі-сад поєднує ландшафтне мистецтво з новітніми технологіями.

Тут облаштовано оригінальні японський та регулярний французький сади, сад фонтанів, водоспад «Дракон», а також масштабні інсталяції та арт-об'єкти, які у вечірній час оживають завдяки яскравим світломузичним шоу та унікальним 3D-мапінг проєкціям.

Як дістатися до «Софіївки»

Національний дендрологічний парк «Софіївка» розташований у північно-східній частині міста Умань Черкаської області. У заповідника є два повноцінні парадні входи, кожен з яких обладнаний касовими зонами:

• Історичний (головний) вхід: розташований за адресою вулиця Садова, 53. Безпосередньо біля нього знаходиться готель «Софіївка» та зупинки міських автобусів № 5, 6, 11, 23;
• Новий вхід (зі сторони автовокзалу): розташований за адресою вулиця Київська, 12а. Це основні ворота для відвідувачів, які прибувають на власному авто чи міжміських автобусах (від автовокзалу до цих воріт лише 10 хвилин ходьби). Сюди курсують міські маршрути № 1, 4, 9, 14, 17, 22.

Умань має унікальне географічне розташування — місто лежить на перетині важливих міжнародних автошляхів М-05 (Київ — Одеса) та М-30 (Стрий — Ізварине). Це робить логістику максимально простою.

З Києва (відстань ~210 км):

• автомобілем: рух прямо по трасі М-05. Дорога є якісною і займає близько 2,5–3 годин;
• автобусом: регулярні рейси та екскурсійні тури щодня курсують від Центрального автовокзалу (метро «Деміївська») та автостанції біля Залізничного вокзалу. Час у дорозі — 3-3,5 години.

З Черкас (відстань ~190 км):

• автобусом: прямі рейси відправляються з автовокзалу «Новий». Час у дорозі становить близько 3 годин;
• поїздом: для подорожей великими групами або з велосипедами доступна приміська електричка до Христинівки або Черкас із подальшою пересадкою.

З Вінниці (відстань ~160 км):

• автомобілем чи автобусом: рух у східному напрямку трасою М-30 через Гайсин. Автобуси з Центрального автовокзалу Вінниці долають цю відстань за 2,5 години.

З Одеси (відстань ~270 км):

• пряма подорож на північ по трасі М-05 на автомобілі або автобусах з Центрального автовокзалу Одеси займає близько 3,5–4 годин.

Режим роботи та квитки

Поточні правила відвідування та тарифи затверджені адміністрацією НАН України на новий туристичний сезон.

Графік роботи: парк відкритий для відвідувачів щоденно з 09:00 до 20:00. Проте зважте, що каси та сфера обслуговування (прокат човнів, екскурсоводи) працюють до 18:00.

Вартість вхідних квитків:

• дорослий вхідний квиток — 200 грн;
• дитячий квиток (для дітей шкільного віку) — 100 грн.

Квитки можна придбати безпосередньо в касах або заздалегідь через сервіс офіційного сайту «Софіївки» з онлайн-квитками (вони дійсні протягом 7 днів з моменту купівлі).

Пільги та безкоштовний вхід: правом безкоштовного входу (за наявності посвідчення) користуються військовослужбовці, учасники бойових дій (УБД), діти дошкільного віку (до 7 років), багатодітні родини, ліквідатори аварії на ЧАЕС, особи з інвалідністю, а також всі офіційні жителі міста Умань.

Біля обох входів облаштовано платні автостоянки. Тариф становить 100 грн для легкового автомобіля та 150 грн для туристичного автобуса за весь день.

Цікаві факти про парк «Софіївка»

1. Усі гранітні брили та скелі в парку належать до Українського кристалічного щита. Їхній вік, за оцінками геологів, становить близько 2 мільярдів років, тобто вони сформувалися задовго до появи перших динозаврів.
2. Потоцький настільки пишався своїм творінням, що офіційно перейменував Умань на Софіополь (місто Софії) у внутрішній документації своїх маєтків. Проте ця назва не прижилася серед місцевого населення і згодом була забута.
3. На честь 200-річчя з дня заснування заповідника Національний банк України випустив дві ювілейні монети «Софіївка» (номіналом 2 та 10 гривень). Крім того, силует Павільйону Флори прикрашає сучасну оборотну монету номіналом 10 гривень.
4. Перші саджанці екзотичних пірамідальних тополь — які зараз є візитівкою багатьох доріг України — привіз в Умань особисто Людвіг Метцель з Італії. Саме з «Софіївки» ці дерева поширилися по всій території Східної Європи.
5. У 1985 році кримські астрономи відкрили новий малий астероїд у Головному поясі астероїдів і офіційно зареєстрували його під назвою 2259 Sofievka.
6. Завдяки унікальній архітектурі, парк неодноразово ставав знімальним майданчиком. Найвідоміший випадок — радянський фільм-казка «Руслан і Людмила» (1972 рік), де гроти та штучні скелі Метцеля слугували живими декораціями для чарівних володінь чаклуна Чорномора.
7. Найдавнішим живим організмом на території заповідника є 400-річний дуб, який ріс на цих пагорбах ще за часів козацтва, до того як Потоцький вирішив закласти тут першу алею. Дерево досі зеленіє неподалік від Китайської альтанки.
8. Деякі сучасні дослідники архітектури стверджують, що Людвіг Метцель та Станіслав Потоцький належали до таємного ордену масонів. Вони вважають, що геометричне розташування гротів Тантала та Каліпсо, а також чергування світла й тіні в підземній річці Ахеронт є зашифрованою картою масонського ритуалу ініціації (посвячення).

Часті питання