Марокко

Це північноафриканське королівство відокремлене від Європи лише Гібралтарською протокою, омивається водами Атлантики та Середземного моря. Європейці та американці називають його Марокко, араби – аль-Магрибом, бербери – Amur n'wakuc ("Святою землею").

Тут вегетаріанство вважається непрощенним гріхом, але навіть рослинної їжі вистачає не всім: майже чверть місцевого населення не має роботи. Одночасно з тим Марокко належить до п'ятірки найбільш економічно благополучних країн чорного континенту. Більшу частину свого бюджету ця держава отримує завдяки іноземним туристам – їх щороку сюди приїжджає близько десяти мільйонів.

Мандрівників вабить сюди дух захопливих і яскравих арабських казок, дивовижний симбіоз патріархальності та сучасних трендів.

Загальна інформація

Відпочинок у Марокко – калейдоскоп неймовірних вражень, які очікують буквально на кожному кроці. У цій країні абсолютно природно уживаються три різні культури – арабська, берберська та європейська, що накладає своєрідний відбиток на менталітет, звичаї, спосіб життя марокканців.

Історична довідка

Марокканська земля давніша за саму давнину: перші люди жили тут ще 300-400 тисяч років тому. Навіть Єгипет із його п'ятдесятитисячолітньою історією виглядає молодиком на тлі Марокко.

Спочатку ці землі належали Карфагену – фінікійській державі, що довгий час мала величезний вплив на всьому узбережжі Середземного моря. Однак Римська імперія перехопила ініціативу у свої руки: почалися Пунічні війни, в яких перемога дісталася римлянам. Фраза одного з римських сенаторів: "Ceterum censeo Carthaginem esse delendam" – "Карфаген має бути зруйнований" пролунала як вирок державі, що колись процвітала. Місто стерли з лиця землі, а його жителів частиною вбили, частиною – продали в рабство.

Втім, і римлянам не судилося довго панувати на завойованій території. Їм на зміну прийшли спочатку племена вандалів, потім – візантійці. Наприкінці VII століття землі майбутнього Марокко завоювали араби.

Цілих вісімсот років арабські монархічні династії успішно будували свою величезну імперію в Північній Африці та на Піренеях. Під їхнім впливом перебували території, на яких зараз розташовані Лівія, Алжир, Туніс, частково – Іспанія та Португалія.

У XV столітті арабське панування закінчилося. Зміцнілі іспанська та португальська монархії вирішили взяти реванш, почавши експансію на північноафриканські землі. Момент був обраний вдало: арабська династія Альмохадів якраз перебувала в стані занепаду.

Іспанці та португальці заволоділи Марокко на 150 років. Однак 1578 року сталася фатальна для Португалії Битва трьох королів, що поклала кінець не тільки пануванню Лісабона на марокканській землі, а й його незалежності як такої. А в Марокко настали часи нового розквіту, які тривали до початку XVII століття. Марокканські султани встановили панування над кількома територіями півночі Африки, істотно розширивши межі своїх володінь.

Поступово могутність султанату зійшла нанівець через безперервні придворні інтриги та боротьбу за престол. У країні до того ж фактично прийшли до влади морські пірати: у багатьох містах вони взяли на себе роль намісників.

У другій половині XIX століття претензії на марокканські території знову висунули іспанці. Війна закінчилася перемогою іспанської корони, проте вона отримала тільки частину бажаного.

Неспокійним став для Марокко і початок XX століття: крім Іспанії, на його території зазіхнули Британія, Франція і Німеччина. Успіх був на боці французів, які на той час міцно влаштувалися в західній частині Африки і були не проти розширити свої володіння користуючись з нових земель уже в північноафриканському регіоні.

Попри початкову протидію Німеччини, Франція на півстоліття утвердилася в Марокко, зробивши більшу частину африканської країни своїм протекторатом.

Як жителі колонії, марокканці зазнали насильницького офранцужування – тут французька мова досі стоїть на другому місці після арабської за частотою використання. Крім того, коштом молодих і здорових марокканців поповнювалися лави військ Франції, яка у той час брала участь у Першій світовій війні. У боях загинуло близько мільйона марокканських солдатів.

1956 року над Марокко нарешті зійшло сонце свободи: навесні французька його частина отримала незалежність. Через деякий час до неї приєдналася інша частина, що належала Іспанії.

Возз'єднана і тепер уже повністю незалежна країна увійшла в усі великі міжнародні організації – ООН, Лігу арабських країн, ВООЗ та інші. Щоправда, з деяких вона майже одразу вийшла з політичних міркувань.

Нині Марокко – одна з найрозвиненіших країн Африки, хоча, звісно, з огляду на загальну бідність континенту, все це дуже відносно.

Географія та клімат

В Африці Марокко має два кордони – з Алжиром і Західною Сахарою. Другий із них влада країни категорично відмовляється визнавати, вважаючи Західну Сахару своєю територією. Їхня версія щодо південних рубежів марокканської держави звучить так: там країна межує з Мавританією. Є ще один кордон – через Гібралтар з Іспанією.

Омивають узбережжя Марокко Атлантика і Середземне море, що можна вважати величезним географічним везінням для півночі Африки. Інші країни цього регіону або омиваються тільки морями (як Єгипет, наприклад), або повністю позбавлені виходу до морських просторів – як Алжир.

Середземноморське узбережжя не таке популярне серед туристів, як атлантичне. Майже всі топові марокканські курорти розташовані саме на Атлантиці – Агадір, Валідія, Асіла.

Клімат Марокко неоднорідний і сильно залежить від місцевості. Узбережжя Атлантики та Середземного моря славляться м'яким середземноморським кліматом: тут спекотне, сухе літо і м'яка зима.

У горах Атласу взимку лежить справжнісінький сніг. Його так багато, що марокканські гірськолижні курорти становлять досить серйозну конкуренцію трасам Австрії, Словаччини та інших європейських країн.

Високий сезон у Марокко триває цілих сім місяців – з квітня до кінця жовтня, але найспекотніший час припадає на серпень. Повітря прогрівається до 36-40 градусів, а вода – максимум до 22: потрібно враховувати, що води Атлантики за будь-якої спеки завжди прохолодні. Найкращі місця для пляжного відпочинку: легендарна Касабланка, Марракеш, Агадір, Ес-Сувейра.

Затишшя настає в листопаді: денні температури падають до 12-15 градусів, часто дощить. Вартість турів до Марокко в цей час ненадовго, але істотно знижується, щоб до католицького Різдва знову злетіти вгору. Крім того, після свят відразу починається сезон гірських лиж. Тисячі любителів екстриму поспішають в Укаймеден та Іфран – головні гірськолижні центри країни.

Осінь і весна в Марокко м'які, з дуже приємними, комфортними температурами. Це – ідеальна відпустка для тих, хто байдужий до спекотних пляжів і лижних трас, але готовий годинами блукати, оглядаючи визначні пам'ятки.

Навесні до того ж починається цвітіння дерев: міста Марокко занурюються в чудовий вир п'янких ароматів. Цілодобові сеанси ароматерапії – розкішний дар природи і самим марокканцям, і гостям їхньої прекрасної батьківщини.

Населення, мови, валюта

Марокко – велика арабомовна країна, де живуть 35 мільйонів людей. Їхній національний склад: 60% арабів і трохи менше 40% берберів, які сповідують головним чином іслам сунітського спрямування.

Арабська і берберська мови – державні.

Цікаво, що марокканський діалект настільки відрізняється від загальноприйнятих канонів, що його практично не розуміють в арабському світі.

Не менш цікава ситуація і з берберською мовою. Раніше її використовували здебільшого як розмовну, але останнім часом у школах почали вивчати й писемність на основі єдиного збереженого алфавіту – тіфінага.

Столиця Марокко – Рабат, далеко не перше за кількістю населення місто країни, де живуть лише близько 0,5 млн осіб. Найбільше з марокканських міст – Касабланка, яке чомусь дуже люблять голлівудські режисери. Події кількох американських фільмів розгорталися саме тут. Приклад – "Час ізгоїв", п'ята частина блокбастера "Місія нездійсненна". Так от: у Касабланці мешкають понад 3,5 мільйона людей.

Інші великі міста, які дуже популярні у туристів:

• Фес (1,2 млн) з його найстарішим у світі діючим університетом Аль-Карауїн, відкритим у IX столітті;
• Марракеш (1 млн), чия стара частина – медина – визнана пам'яткою Всесвітньої спадщини;
• Мекнес (550 тисяч) – місто, яке внесено до списку Всесвітньої спадщини завдяки численним пам'яткам.

Рабат, Фес, Марракеш і Мекнес – четвірка так званих імперських міст Марокко. Названі вони так тому, що в різний час були столицями цієї країни.

Валюта – марокканський дирхам. Він вважається однією з найстабільніших щодо долара грошових одиниць світу. Його курс – 1:0,11 USD.

Як дістатися?

Як і в будь-яку країну, що знаходиться далеко за межами Європи, дістатися до Марокко з України можна тільки літаком. Прямих рейсів туди немає – доведеться летіти з пересадкою.

Зазвичай українські туристи летять через польські, угорські або балтійські аеропорти – Варшаву, Будапешт, Вільнюс. Рейси до марокканських міст виконують і лоукостери, і авіакомпанії з традиційними цінами на квитки.

Де зупинитися?

Самостійна подорож до Марокко передбачає таке ж самостійне планування поїздки з урахуванням усіх реалій цієї дуже самобутньої країни.

Перший і найочевидніший спосіб зняти житло в марокканських містах – поселення в готель. Ціни на номери мало чим відрізняються від європейських. Умови, щоправда, можуть не відповідати заявленим "зіркам". Туристи досить часто скаржаться на бруд у номерах.

Крім того, доведеться враховувати вельми специфічне ставлення марокканців до білошкірих туристів. Тут їх чомусь вважають мільйонерами, а тому намагаються будь-яким способом нав'язати якісь послуги, за які буквально вимагають плату.

Отже, ось кілька варіантів недорогих готелів у Марокко, де можна оселитися на час відпустки:

1. DAR IMPERIAL – двозірковий готель у Aroumd. Затишні номери з гарним ремонтом і кондиціонерами. Привітний персонал. Вайфай, сніданок за рахунок закладу. Можна селитися з тваринами;
2. Résidence Intouriste – тризірковий готель в Агадирі. Номери обладнані кондиціонерами, є ванні, ТБ, усі необхідні дрібниці для комфорту. Персонал розмовляє кількома мовами. До пляжу 200 метрів;
3. Hotel Meriem – готель у Марракеші, рівень – 4 зірки. Номери з кондиціонером, балконами, інтернет. На території є басейни;
4. ibis El Jadida – готель рівня трьох зірок у Касабланці. Номери обладнані всім необхідним. Сніданок включено у вартість. Є безплатний паркувальний майданчик;
5. Tentes Nomadic – чотиризірковий готель у Tinfou. Ідеально підійде тим, хто хоче познайомитися з життям бедуїнів: розташований біля самих воріт пустелі. Складається з окремих будиночків-наметів із найпростішим меблюванням.

Бувалі туристи, які не вперше приїжджають до Марокко, майже ніколи не зупиняються в готелях. Вони обирають ріади – автентичні будинки в знаменитому марокканському стилі. Зазвичай таке житло здається в мединах – історичних центрах міст.

Типовий ріад – це будинок із внутрішнім двором, що нагадує архітектуру дворів-колодязів старої Одеси. Номери розташовані по периметру навколо дворика або патіо з фонтаном і якою-небудь тропічною рослинністю на кшталт пальми.

Це дуже гарне житло з усіма зручностями: яскраві, соковиті тони, меблі в східному стилі – дивани і диванчики з безліччю подушок, килими, столики на низьких ніжках.

Коштує номер у ріаді стільки ж, скільки і в готелі, але зручностей і комфорту – в рази більше. Зняти ріад у Марокко можна через сайти оренди нерухомості – booking.com, Airbnb та інші.

Що подивитися?

У химерний орнамент із пам'яток старовини, старовинних арабських фортець, європейських кварталів епохи колонізації органічно вплетені сучасні реалії – швидкісні залізничні магістралі, хмарочоси, які будуються, і потоки машин.

Таким є нинішнє Марокко – воно динамічно змінюється, але при цьому дбайливо зберігає пам'ять про свою історію. Тут не поспішають зносити старе, коли будують нове: марокканські архітектори вміють поєднувати тренди сучасності з традиціями старовини.

Танжер

Усього 14 кілометрів з Іспанії Гібралтаром – і ви в Танжері, одному з найбільших міст Марокко. Його часто називають марокканською Рив'єрою за разючу схожість берегової лінії та кліматичних умов із відомим французьким курортом.

Флер богемності та цілком європейська чистота – таке враження залишається від Танжера, особливо порівняно з іншими марокканськими містами – галасливими, доволі брудними та хаотичними.

Впізнавані європейські риси йому дісталися у спадок від французьких, британських та іспанських колоністів, які жили тут у XVIII-XIX століттях. Флер богемності – від художників, артистів, письменників, які облюбували ці місця для творчості.

Тут написав свій знаменитий на весь світ "Марокканський триптих" Анрі Матісс, а Ежен Делакруа зробив безліч начерків, що пізніше стали основою для його картин "Марокканський шейх провідує свій клан", "Марокканець, що сідлає коня" та інших.

Зараз Танжер не тільки найбільший африканський порт, а й чудове місце для пляжного відпочинку. Через місто проходить п'ятдесятикілометрова лінія, що складається з розкішних пляжів з чудовою інфраструктурою і цілком європейським сервісом.

Танжер активно облаштовується, швидко змінюючи свій неповторний стиль. Однак досі залишаються місця, куди варто неодмінно зазирнути, щоб вдихнути повітря колишнього притулку художників, письменників і авантюристів усіх мастей.

Медина – старе місто – як і раніше, складається з вузьких, звивистих вуличок. Перші поверхи будинків, що стоять впритул один до одного, займають маленькі крамнички сувенірів, булочні та майстерні, куди поки що не дійшов прогрес, – тут все з давніх-давен робиться вручну. Поблукайте мединою, пориньте в атмосферу старовинного східного міста – вона ніби занурює в чарівну арабську казку про Аладіна.

"Виринувши" нарешті з лабіринту старих вуличок, вирушайте до Дар-ель-Махзену – шедевру палацового зодчества Північної Африки. Його побудували в XVII столітті для султана Мулая Ісмаїла ібн Шерифа. Довгі роки, аж до початку минулого століття, він служив резиденцією для монарших гостей, які бували в Танжері.

У 1922 році білосніжний палац став домом для двох національних музеїв Марокко. Він приймає гостей і зараз. Найцікавіші експозиції – біля залів Музею марокканських мистецтв і біля Археологічного музею. Тут можна побачити знамениті рабатські килими, розкішні ювелірні прикраси, вази, різьблені меблі. Ті, хто цікавляться історією античності, мають обов'язково побувати біля Карфагенської гробниці та інших зразків античного мистецтва.

Гроти Геракла – інший обов'язковий маршрут для туристів. Гроти розташовані на мисі Артіль за кілька кілометрів від міста. Ще один мис, куди поспішають гості Танжера, – Малабата з його унікальним маяком. З його вежі відкриваються неймовірні краєвиди на Атлантику, Середземне море і Гібралтар.

Марракеш

Тут любив відпочивати легендарний британський прем'єр Вінстон Черчилль. Атмосфера Марракеша діяла на нього не лише розслабляюче: вона надихала політика на творчість – те, що він міг собі дуже рідко дозволити на батьківщині.

У Марракеші Черчиллю писалося особливо добре – з-під його пензля вийшло безліч ескізів і начерків марокканських пейзажів. Він бував тут навіть за часів Другої світової війни. Турботи про долю Британського королівства не завадили прем'єру-художнику створити "Мінарет мечеті Аль-Кутубія" – його єдине велике полотно за всі роки війни.

Марракеш став джерелом натхнення і для Іва Сен Лорана – французького модельєра. Він, уродженець сусіднього Алжиру, не міг собі уявити життя без марокканського сонця і яскравих фарб цієї чудової країни. Ів приїздив сюди щороку в червні та грудні, щоб створити ескізи для своїх майбутніх колекцій.

Знайомство з Марракешем краще почати з його медини – старої частини міста. Її зазвичай називають "Червоним містом" через особливе забарвлення стін будинків: усі вони виконані з глини червоно-коричневого кольору. До речі, єдина колірна гамма – оригінальна і впізнавана "фішка" архітектури Марокко. У його містах заведено фарбувати фасади будівель у якийсь один колір. Наприклад, Танжер традиційно пофарбований у біло-блакитні тони, а Шефшауен – у синьо-блакитні.

Хочете повною мірою відчути чарівність Марракеша? Неодмінно побувайте на Джемаа Аль-фна – площі в самому центрі медини, де щовечора відбувається просто чарівне дійство, що нагадує собою "Казки тисячі та однієї ночі".

Щойно сонце починає сідати, тут збираються торговці, фокусники, танцюристи, співаки, жонглери: відкривається східний базар у всій своїй красі. Тут торгують, співають, заклинають змій, ворожать і навіть рвуть зуби.

Порада: перед поїздкою в Марокко обов'язково сходіть до стоматолога і якщо є проблемні зуби, повністю їх пролікуйте. Причина не тільки в тому, що зуб, який розболівся, здатний зіпсувати всю відпустку. Врахуйте, що в цій країні лікарі-стоматологи у великому дефіциті: на 25 тисяч марокканців припадає лише один дантист.

Місцеві жителі розв'язують стоматологічні проблеми радикально – ніякого лікування, хворий зуб просто видаляють. Причому робиться це без жодної анестезії звичайними плоскогубцями на базарі. Площа Джемаа Аль-фна – якраз той самий "стоматкабінет" для сильних духом просто неба.

Тут же, в медині, розташована вже згадувана пам'ятка Марракеша – мечеть Аль-Кутубія, яку закарбував на своєму полотні сер Вінстон Черчилль. Ще одна мечеть – ібн Юсуфа – теж розташована в старій частині міста і вважається однією з найстаріших у Марокко.

Ботанічний сад і парк Мажорель – інше фантастично красиве місце в Марракеші. Місто взагалі славиться розкішною парковою зоною, але творіння французького художника-орієнталіста – явище особливе.

Нині саду близько ста років – його розбили 1923 року навколо вілли-ательє самого метра, посадивши дерева, чагарники та квіти з усіх континентів. У наші дні це неймовірне за красою буяння фарб щороку оглядають понад півмільйона туристів.

Вілла Мажореля зайнята під музеї ісламського і берберського мистецтва. Тут же розміщена галерея робіт художника.

Касабланка

"Білий дім" – так у перекладі з іспанської звучить назва найбільшого міста Марокко. Його історія і визначні пам'ятки безпосередньо пов'язані з періодами правління португальських і французьких колонізаторів.

Тільки старе місто – медина – зберігає в собі яскраві риси типово арабського поселення з його хитромудрими лабіринтами вуличок, численними сувенірними крамничками і майстернями.

Екскурсія Касабланкою традиційно починається з мечеті Хасана II. Її двохсотдесятиметровий мінарет вважається найвищим у світі. Унікальне творіння французького архітектора Мішеля Пінсо розташоване просто на березі Атлантичного океану.

Двадцять п'ять тисяч осіб – стільки правовірних мусульман може вмістити величезний скляний зал для одночасної молитви. Ще 80 тисяч молільників вміщує площа, що оточує мечеть.

Квартал Хабус – наступна визначна пам'ятка Касабланки. Місцеві жителі називають його новою мединою через доволі велику кількість сувенірних крамниць і майстерень, що нагадують старий Схід.

Насправді це район, де живуть вельми забезпечені городяни. Він відносно молодий: перші вілли з'явилися тут у 30-х роках минулого століття. Побудували їх багаті французькі колоністи, привнісши в міську архітектуру ті самі європейські риси, які роблять Касабланку схожою на типове французьке місто.

Прогулянка по Хабусу – чимале естетичне задоволення, хоча багато хто вважає цей район цілком пересічним міксом арабського і європейського стилів. Найяскравіші з тутешніх визначних пам'яток – мечеті Мулая Юсефа і Мухаммаді, палац Махкама дю Паша і ринок оливок.

Якщо хочеться чогось незвичайного і такого, що злегка віддає диявольщиною, – побувайте на острові Сіді Абдурахмане. Слава у цього місця моторошна: кажуть, раніше тут жили виключно служителі темних сил – чаклуни, ворожки і віщуни. Зараз усе куди прозаїчніше. Це місце облюбували цілком земні мешканці, які займаються звичайнісіньким людським промислом – риболовлею. На острові ідеальна атмосфера для усамітнення і роздумів про велике – цьому сприяє прекрасна у своїй первозданності і незайманості природа.

Що з'їсти?

Марокканці – великі любителі домашньої їжі: до ресторанів вони ходять дуже рідко. Сімейні трапези зазвичай містять кілька страв, серед яких особливе місце відводиться кускусу і тажину.

Кускус – світло-жовті крупинки, схожі на дрібне драже, – правильніше було б назвати їх мікромакаронами. Вони готуються вручну з особливого сорту пшеничного борошна.

З кускусу варять каші, додають у супи і салати, начинку для фаршированого ягняти та інші страви.

Він настільки улюблений і популярний, що у марокканців давно називається просто їжею. "У мене є багато їжі",– каже марокканець, і всі розуміють, що насправді це означає. Кускус – усьому голова.

Одна з найпоширеніших страв – "Сім овочів". Це – своєрідне рагу з моркви, цукіні, капусти, картоплі, солодкого перцю, цибулі та ріпи з неодмінним додаванням кускусу. Звичайно, поєднання овочів може бути різним, головне – щоб їх було рівно сім.

Друга за значимістю страва марокканської кухні – тажин. Це м'ясо або риба, тушковані з овочами в спеціальному керамічному посуді – горщику з конусоподібною кришкою. Щось схоже є в кухні Китаю – і навіть назва дуже схожа – таджин. Баранину, яловичину, м'ясо ягняти, курку чи рибу довго тушкують із картоплею, морквою та іншими овочами, щоб отримати соковите й ароматне рагу.

Пастила або бастія – третя марокканська страва, яку потрібно обов'язково спробувати. Ви коли-небудь куштували м'ясний листковий пиріг із... цукровою пудрою? Це і є пастила, без якої не буває жодного сімейного свята.

У тонкому листковому тісті запікають шматочки м'яса зі спеціями, яйця та цибулю. Їх посипають меленим мигдалем, збризкують лимонним соком, а зверху покривають шаром цукрової пудри.

Часто до багатьох м'ясних страв подають квашений лимон – його ще по-іншому називають сільським. Це порізані часточками або кубиками плоди, що перебродили в спеціальному розсолі. Не можна сказати, що квашені лимони – типово марокканська закуска: вони дуже популярні у всій Північній Африці та на Близькому Сході – в Алжирі, Тунісі, Ізраїлі. Люблять його в Індії та Камбоджі.

Напій номер один у Марокко аж ніяк не кава, хоча і вона, звичайно, серед улюблених. Найбільше на світі марокканці люблять "бербер віскі" – дуже солодкий і міцний м'ятний чай.

Цей напій п'ють цілими днями – і привід для чаювання не потрібен ніякий. Просто береться добра жменя сушеної м'яти, закладається в невеликий чайничок, до неї додається багато цукру і заварюється чай.

Розливають напій у маленькі скляні стаканчики, причому обов'язково тонкою цівкою з висоти не менше метра. Сенс цього дійства – в отриманні пінної шапочки на поверхні. Що більше піни, то смачніший напій.

Пити чай можна тільки так – з маленьких стаканчиків: ядрений смак ментолу і сиропну солодкість бербер віскі здатні витримати лише ті, хто звик до нього за довгі роки.

Марокко – дивовижний світ старовинних традицій і сучасних трендів, країна казок і іноді шокуючої реальності. Це особливий стиль життя і ментальності, про який не потрібно багато розповідати – потрібно просто приїхати і все побачити на власні очі.