Олександр Сирський

Прихильники призначення Олександра Сирського на посаду Головнокомандувача ЗСУ покладали великі надії на нового очільника війська, натомість критики звертали увагу на неоднозначну репутацію військового. Хто ж такий генерал Олександр Сирський, який його військовий шлях і яку роль він відіграє у російсько-українській війні — читайте в статті.

Олександр Сирський — український військовий, генерал-полковник. Упродовж лютого 2024 — липня 2026 року він обіймав посаду Головнокомандувача Збройних сил України. До того очолював Сухопутні війська ЗСУ та Оперативно-стратегічне угруповання військ «Хортиця». Ще раніше керував Операцією Об’єднаних сил (комплекс військових і спецзаходів на протидію діяльності незаконних російських і проросійських збройних формувань у війні на сході України). У 2022 році отримав звання Героя України.

Біографія

Олександр Сирський народився 26 липня 1965 року у Владимирській області РФ. Батько майбутнього Головнокомандувача ЗСУ, Станіслав Сирський, був також військовим, тож хлопчик змалечку мріяв про кар’єру в армії.

Перші роки свого життя маленький Сашко разом із батьками проживав поблизу села Новинки. Там тривалий час була зареєстрована його мама, проживала й бабуся. По факту ж, сім’я Сирських мешкала у військовому гарнізоні «Костерьово-1», що за 5 км від села. Там у той час батько Олександра служив кадровим військовим радянської армії. Тривалий період це військове поселення було засекречене. В часи Радянського Союзу там діяли Центральні офіцерські Червонопрапорні курси зенітних ракетних військ ППО, згодом (після 1990-х рр.) — Центр підготовки фахівців зенітно-ракетних військ ВПС.

У Новинках родина Сирських проживала до 1970-х років, аж доки Станіслава не перевели на службу до України. Чоловік переїхав разом із дружиною та маленьким сином. Тож навчання у школі Сашко закінчував уже у Харкові. До речі, саме це місто нинішній Головком ЗСУ вважає своїм рідним.

Нині батьки Олександра Сирського та його молодший брат Олег проживають у Росії. Як запевняють, зі своїм відомим родичем в Україні не спілкуються, а про його нове призначення дізналися з новин.

Зокрема, брат Олександра Станіславовича, який мешкає у Владимирі, російській інформагенції заявляв:

Я з ним не спілкуюся, я навіть не знаю, де він… Я про нього нічого не знаю. Давно вже, дуже давно він поїхав туди [в Україну]. Він там все життя, він там почав службу і продовжує її, у нього там сім'я.

Батько, коментуючи призначення сина на посаду Головкома ЗСУ і свої почуття з цього приводу, сказав:

Те саме, що і ви відчули, більше нічого.

Й додав, що не знає, як його син працює з українцями. Мати Головкома Людмила Сирська (Куркіна) в соцмережах підтримувала Путіна та українофобські ідеї.

Водночас у російських ЗМІ з’являлась інформація про те, що одні співвітчизники-росіяни цькують батьків за «недолугого сина» та його позицію, інші переконують, що «батьки не повинні відповідати за сина, який давно виїхав по службі в Україну й обзавівся там сім’єю».

Росія ж у травні 2023 р. оголосила Олександра Сирського, тоді ще командувача Сухопутних військ, та тодішнього Головкома Валерія Залужного в розшук.

Освіта

Як відмінника навчання Олександра Сирського після школи направили освоювати військову науку, про яку він мріяв з дитинства, до Московського вищого загальновійськового командного училища. В ті часи навчальний заклад вважався елітним. Навчання в ньому юнак закінчив із відзнакою в 1986 році. Після училища повернувся в Україну, де й розпочав будувати військову кар’єру.

Уже після проголошення незалежності України Олександр Сирський закінчив ще два військових виші — українські. В 1996 році з відзнакою закінчив Академію ЗСУ, а в 2005 році із золотою медаллю — Національну академію оборони України. Тоді ж Сирський захистив дисертацію і став кандидатом військових наук.

Кар’єра

Військова кар’єра майбутнього головнокомандувача розпочалася в Лубнах Полтавської області з посади командира мотострілецького взводу 426-го мотострілецького полку 25 гвардійської мотострілецької дивізії.

Упродовж 1993–1995 рр. молодий військовий керував мотострілецьким батальйоном 17-го полку 6 дивізії Національної гвардії України, а згодом — 19-м полком цієї дивізії, який базувався на Харківщині.

2000-ні рр. розпочалися для Олександра Сирського посадою першого заступника командира 72 механізованої бригади 8-го армійського корпусу та роботою начальником штабу. Далі став командиром цієї ж бригади. Отримав звання генерал-майора.

Останній мирний для України рік, 2013-й, Олександр Сирський провів на посаді першого заступника начальника Головного командного центру ЗСУ. В той час його робота полягала у налагодженні співпраці української армії з НАТО та впровадженні стандартів Альянсу в українську армію.

Російсько-українська війна

З початком бойових дій на Донбасі в 2014 році Олександр Сирський став начальником штабу АТО.

Ім’я військового пов’язують із низкою знакових воєнних операцій, починаючи з 2014 року. Він був одним із командирів Дебальцевської операції.

У лютому 2015 року разом із начальником Генштабу ЗСУ Віктором Муженком особисто відвідав Дебальцеве, якраз у той час, коли там точилися найзапекліші бої з початку АТО. Мета поїздки першочергово планувалася для того, щоб краще розібратися в ситуації на місці. В результаті, Сирський взяв на себе командування деякими бойовими зіткненнями та координування виходу українських військових із міста.

За ці військові операції Сирський отримав орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, а згодом і звання генерал-лейтенанта.

З того часу в кар’єрі Сирського були тільки найвищі посади в структурі військового командування: керівництво Об’єднаним оперативним штабом ЗСУ, всією АТО (згодом — Операція Об’єднаних сил). З серпня 2019 року Олександр Сирський — командувач Сухопутних військ ЗСУ. А вже наступного року він став генерал-полковником.

Після повномасштабного вторгнення РФ Сирський керував операціями, пов’язаними з обороною Києва, Бахмута, Куп’янська, а також звільненням Харківщини в 2022 році. За операцію зі звільнення Києва в березні 2022 року та успішну оборону півночі України генерал був відзначений найвищою державною нагородою — «Золотою Зіркою» Героя України та орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня.

Коли після відходу російських військ із Києва бойові дії перемістилися на схід, Сирський очолив Оперативно-стратегічне угрупування військ «Хортиця». В той час у зоні його відповідальності була вся східна частина фронту. Далі був Слобожанський контрнаступ ЗСУ, «архітектором» якого називають Сирського, та битви за Соледар і Бахмут.

Щоправда, битва за Бахмут стала доволі суперечливою сторінкою військової біографії генерала — досі точаться суперечки про доцільність рішення Сирського до останнього захищати місто, незважаючи на великі людські втрати серед українських військових. Після цього генерал отримав прізвисько «м’ясник», яке підхопили й західні ЗМІ.

У лютому 2024 року Олександра Сирського було призначено Головнокомандувачем Збройних сил України. На цій посаді він перебував до липня 2026 року, після чого його змінив Михайло Драпатий.

Головнокомандувач Збройних сил України

Посаду Головнокомандувача Збройних сил України Олександр Сирський обіймав із 8 лютого 2024 року до липня 2026 року. Майже відразу Сирський взявся за аудит системи та заявив про кадрові зміни серед командирів бригад і «перезавантаження» певних напрямів ЗСУ.

Майже відразу після свого призначення на нову посаду він вирушив на Донбас, зокрема для оцінки ситуації на Курахівському та Авдіївському напрямках. За підсумками поїздки Головнокомандувач зазначив, що були виявлені прорахунки командирів в обороні, нестача матеріальних засобів, ресурсу боєприпасів і резервів.

Одним із перших рішень Сирського на посаді Головнокомандувача стало виведення українських військових з Авдіївки, яка перебувала під загрозою оточення ворогом. Далі сили ЗСУ були виведені також із сіл Ласточкине, Сєверне та Степове.

«Головна цінність Сил оборони — життя військовослужбовців. Ми не можемо собі дозволити такого ставлення, як російські начальники, [які] проводять практику м’ясних штурмів… Я краще залишу якусь позицію, але не допущу загибелі всього особового складу»

— ці слова Сирський сказав в інтерв’ю каналу служби суспільного мовлення Німеччини ZDF незадовго до свого призначення на посаду. Як коментують експерти, Головнокомандувач своїми першими рішеннями дотримався задекларованої напередодні стратегії.

Порівнюючи Валерія Залужного та Олександра Сирського, у ЗМІ відзначають, що перший мав репутацію «батька», заступника, другий же занурений у себе, тримає дистанцію навіть від найближчих співробітників і має славу вкрай жорсткого командира, що, власне, зробило його непопулярним серед частини армійців. Натомість прихильники Сирського вважають такі звинувачення необ’єктивними.

Західні журналісти, яким доводилося спілкуватися з Головнокомандувачем, відзначають його начитаність і захоплення історією, а ще його вкрай серйозне ставлення до ворога. Зокрема, відповідаючи на запитання журналіста Economist, Сирський сказав:

«Кожен, хто недооцінює росіян, приречений на поразку»

Попри жорсткий характер та сувору армійську натуру, Олександр Сирський захоплюється фотографією. Зокрема, Ганна Маляр в інтерв’ю ВВС розповіла, що генерал, коли їздить на передову, любить фотографувати небо. Каже, що

на сході України небо по-особливому красиве.

Після завершення перебування на посаді в липні 2026 року Сирського змінив Михайло Драпатий, який став новим Головнокомандувачем Збройних сил України.

Конфлікт Сирського та Федорова

Влітку 2026 року широкого розголосу набув конфлікт між Головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським і тодішнім міністром оборони Михайлом Федоровим. Наявність серйозних розбіжностей між ними підтвердив Президент України Володимир Зеленський, заявивши:

Я поважаю сторони, я знаю їхні плюси, знаю їхні мінуси... Але є те, що є. І у вас в такій ситуації вихід — або одна сторона, або інша. Бо без мене вони не сідають.

Після звільнення з посади Михайло Федоров публічно заявив, що частина запропонованих ним реформ була заблокована. За його словами,

Ми зіткнулися з тим, що ті ініціативи, які ми пропонували, стали блокуватися.

Водночас він наголосив, що не висував ультиматумів у форматі «або я, або Сирський» та визнав заслуги генерала в обороні України.

На тлі конфлікту в Києві та інших містах України відбулися акції протесту. Учасники мітингів виступали проти кадрових рішень у Міністерстві оборони, вимагали повернення Михайла Федорова на посаду, а також закликали до відставки Олександра Сирського. Сам Сирський заперечив наявність особистого конфлікту, написавши:

Для мене було несподіванкою дізнатися, що у нас із паном міністром був конфлікт. Я сприймав наші відносини як робочі: зі складними питаннями, з різними позиціями.

Він також закликав:

Давайте фокусуватися не на особистому, а на глобальному. На перемозі.

Конфлікт став одним із найрезонансніших політичних протистоянь 2026 року. 22 липня 2026 року Олександр Сирський був звільнений з посади Головнокомандувача ЗСУ, а його наступником став Михайло Драпатий. Офіційно причини кадрового рішення не пов'язували виключно з конфліктом із Михайлом Федоровим чи протестами, однак ці події суттєво вплинули на суспільну дискусію щодо реформування українського війська.

Сім’я

Олександр Сирський — одружений чоловік. Його дружина Тамара Іванівна Харченко працює у Державній фіскальній службі України головним інспектором. Подружжя виховує двох синів — Антона та Олександра. Про особисте життя генерала відомо небагато, проте деякі факти вдалося зібрати.

Дружина Сирського на 4 роки молодша за чоловіка, вона народилася 19 травня 1972 року. Певний час жінка мешкала у Конотопі. Впродовж 1987–1991 років Тамара Харченко навчалася у Харківському електротехнічному технікумі, після нього — в Харківському національному університеті радіоелектроніки (закінчила в 1995 році).

Свого часу російська пропаганда запускала фейк про те, що у генерала Сирського є син, який мешкає в Австралії та підтримує РФ. У Мережі навіть є відео з юнаком, де він у футболці з символікою РФ висловлює свою антиукраїнську позицію. Але правда полягає у тому, що Іван Сирський, який фігурував у цих повідомленнях, — не син, а пасерб Олександра Сирського.

Тамара Харченко — друга дружина генерала. Вперше чоловік був одружений на жінці, у якої вже була дитина — син Іван. Пара розлучилася в 2009 році. Перша дружина Сирського виїхала з сином до Австралії, де й мешкає тепер із новим чоловіком. Івана військовий не всиновлював, не підтримує з ним контактів, тож не має жодного відношення до юнака, якого російська пропаганда називає сином Головнокомандувача ЗСУ.

Військові звання

За роки військової служби (з 1986 р.) Олександр Сирський отримав такі військові звання:

• генерал-майор – присвоєне 20 серпня 2009 року;
• генерал-лейтенант – від 5 грудня 2016 року;
• генерал-полковник – отримав 23 серпня 2020 року.

Крім того, у колишнього Головнокомандувача Збройних сил України є багато державних нагород і відзнак, зокрема:

• орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня — був нагороджений 14 березня 2015 року;
• орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня — отримав 18 березня 2022 року;
• орден Богдана Хмельницького І ступеня — отримав 11 грудня 2022 року;
• Хрест бойових заслуг — нагороджений 27 липня 2022 року;
• Звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» — 5 квітня 2022 року.

Ці нагороди генерал отримував «за особисту мужність, високий професіоналізм, самовідданість у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України».

У жовтні 2022 року Олександр Сирський увійшов до топу 25 найвпливовіших українських військових, за версією українського друкованого щотижневого суспільно-політичного журналу NV.

Починаючи з 1986 року, кадровий військовий Олександр Сирський пройшов усі командні щаблі — від командира взводу до найвищої посади в ЗСУ. Ще з 2014 року за Сирським закріпився позивний «Барс». Сам генерал в інтерв’ю якогось сказав, що йому подобаються втілені в цьому звірі хитрість, сила й сміливість вступати в бій із противником.

А яким увійде в історію Головнокомандувач Збройних сил України Сирський, покаже час.

Часті питання