Володимир Івасюк

Володимир Івасюк був не просто музикантом, а й патріотом України. Намагався відродити любов українців до своєї культури і протистояти пропагандистській ідеї одного великого «радянського народу».

Українськомовні пісні, написані Івасюком, перемагали на всесоюзних і міжнародних конкурсах, що допомагало популяризувати рідну мову.

У 2009 році президент України Віктор Ющенко посмертно присвоїв Володимиру Івасюку звання Героя України.

Біографія

Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 року в районному центрі Кіцмань Чернівецької області. У віці 5 років пішов навчатися за класом «Скрипка» до місцевої дитячої музичної школи, для створення якої доклав зусиль його батько — Михайло Івасюк.

1963 року Володимир закінчив музичну школу. З 1956 по 1966 навчався в Кіцманській середній школі (зараз ОЗО Кіцманський ліцей).

У 1964 році вперше написав музику до пісні. Це була «Колискова» на батькові вірші. Навчаючись у школі, створив дівочий вокальний ансамбль «Буковинка».

У віці 17 років разом із сім’єю переїхав до Чернівців. У цьому ж місті вступив до медичного інституту. Однак Івасюка одразу відрахували з навчального закладу за випадок з пам’ятником Леніну: незадовго до цього він із друзями випадково скинув бюст вождя в Кіцмані. Після цього влаштувався на завод «Легмаш» учнем токаря.

Відновити навчання в медінституті вдалося завдяки позитивній характеристиці із заводу. Згодом (1972) Володимир переїхав до Львова й перевівся до Львівського медичного інституту, який закінчив 1973 року.

Сім’я

Володимир Івасюк народився в сім’ї вчителів — Михайла Івасюка та Софії Карякіної. Батько також був письменником і дослідником історії буковинського краю. Володимир мав двох молодших сестер — Галину й Оксану. Останній він присвятив пісню «Колискова для Оксаночки». Зараз Галина працює лікарем-невропатологом у Львівській обласній клінічній лікарні, а Оксана — доцентом кафедри сучасної української літератури Чернівецького національного університету.

Батьки привчали маленького Володю до музики вже у 3-річному віці, коли брали його на репетиції вчительського хору. Пізніше Михайло Івасюк з іншими жителями Кіцмані добився відкриття музичної школи, куди Володимир пішов навчатися гри на скрипці у вчителя Юрія Візнюка.

Юність

Відома пісня Івасюка «Я піду в далекі гори» уперше зазвучала на телебаченні 1968 року в телепрограмі «Камертон доброго настрою». У 1970 він написав пісні «Водограй» і «Червона рута». Остання ввійшла до двадцятки переможниць першого всесоюзного фестивалю «Пісня-71».

На завершальному концерті в «Останкіно» її виконали сам Володимир Івасюк і солісти «Смерічки» Назарій Яремчук та Василь Зінкевич.

1972 року Софія Ротару вперше заспівала пісню Івасюка — це була «Балада про дві скрипки». «Водограй» у виконанні ансамблю «Смерічка» переміг у телеконкурсі «Алло, ми шукаємо таланти!» і на фестивалі «Пісня-72». А 1977 року вийшла платівка «Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару».

Після закінчення медичного інституту Володимир Івасюк у 1974 році почав навчатися на композиторському відділенні Львівської консерваторії. Однак через пропуски занять Івасюка відрахували: причиною була участь у зйомках фільму «Пісня завжди з нами» (Софія Ротару виконала в ньому шість пісень Івасюка). Згодом Володимир зміг відновити навчання.

Володимир Івасюк був багатогранною творчою особистістю, зокрема вмів малювати. Талант Івасюка-художника розкрився в майстерно виконаних творах: у графіці й акварельних малюнках. Володимир умів малювати людину з натури. У Чернівецькому музеї збереглися деякі його роботи: автопортрет олівцем, два портери батька та акварельний портрет сестри Оксани.

Переслідування КДБ

Платівка Володимира Івасюка вийшла у США, завдяки чому він став популярним і за кордоном. Однак це стало також приводом для надмірної уваги з боку КДБ.

Варто зазначити, що родина Івасюка була «на олівці» у державних органів уже давно: батько Володимира, Михайло Івасюк, відбував ув’язнення в радянських таборах за спробу перетину румунсько-радянського кордону (хотів вступити до університету).

Конфлікт із КДБ виник через великий гонорар, який отримав Володимир Івасюк за вихід своєї платівки у США. Артист не захотів передавати гроші до «Фонду миру», на чому наполягали в КДБ. І навіть додав, що він не фінансуватиме терористичні організації. Цікаво, що сам композитор насправді не бачив гонорару, оскільки отримати його в умовах «залізної завіси» було нереально. Саме після цього випадку Івасюк розказував друзям, що КДБ стежить за ним.

За два місяці до смерті Володимир говорив другові, що вже не має сил протистояти тискові з боку працівників КДБ, які надто «опікувалися» ним. Про те, що Івасюк «на олівці», свідчила й постійна відсутність композиторських премій. Робили йому зауваження і стосовно того, що він писав лише українською.

Одного разу Івасюк сказав батькові:

«Я вже дозрів, щоб мене розіп’яти. Я вже маю 30 років і дійшов до того стану, що мене можна розіп’яти, як Ісуса Христа».

Ці слова підтверджує і неофіційна версія смерті композитора, згідно з якою Володимира вбили співробітники КДБ за наказом вищого керівництва СРСР. Архіви справи зберігаються в Москві й досі не відкриті для родичів, оскільки мають гриф «таємно».

Творчість

Володимира Івасюка по праву вважають геніальним композитором і співаком. Саме він зробив українську естраду відомою на весь світ. Феномен Івасюка полягає в тому, що його пісні до сьогодні звучать, вони залишаються популярними, їх знає молодь, музичні твори переспівують сучасні композитори.

У віці 30 років Володимир написав 107 пісень. Крім того, була класична музика, інші музичні твори й експерименти.

У 1974 році його пісню «Водограй» на фестивалі «Сопот» у Польщі визнали найкращою, а через три роки потому Софія Ротару вдруге на цьому конкурсі перемогла з піснею Івасюка «У долині своя весна».

Вокальні твори Володимира належать до жанру ліричних пісень. Однак найяскравіші з них поєднують риси пісні, романсу й балади. Сам Івасюк часто називав свої твори романсами чи баладами. Знаменита «Червона рута» також спочатку була баладою, однак визріла у формі простої куплетної пісні.

Свої найперші пісні Івасюк писав на власні вірші, однак згодом композиторське начало стало домінувати й він став шукати тексти, які б ідеально пасували до мелодій. Так були створені «Відлуння твоїх кроків», «Балада про дві скрипки», «Тільки раз цвіте любов», «Пісня про тебе» та ін.

Пізніше межі простої куплетної пісні стали затісними для Володимира Івасюка і в його творах усе частіше стали з’являтися риси романсу та сам романс. Композитор еволюціонував: від ліричної пісні до романсу й балади, після яких повинна була б настати черга опери. Однак цей етап залишився нереалізованим.

Окрім музики, у житті Володимира Івасюка було місце й для інших видів творчості: малювання, фотографії, кіно. Він мав кінокамеру, фотоапарати, багато знімав, а також був добрим спортсменом: захоплювався підводним плаванням.

Червона рута

Пісня «Червона рута» мала величезну популярність в Україні та стала однією з найвідоміших українських пісень у світі. Володимир Івасюк написав текст і музику до неї в 1970 році, навчаючись у Чернівецькому медінституті.

Історія створення пісні бере початок ще в дитинстві українського композитора. Саме тоді Володимир знайшов у батьковій бібліотеці збірник коломийок 1906 року видання. У ньому були такі рядки:

«Ой ходила, говорила гільтайова мати,

Назбирала троєзілля мене чарувати,

Назбирала троєзілля червону рутоньку,

Та й схотіла зчарувати мене, сиротоньку».

Саме їх Івасюк використав для написання пісні «Червона рута». Прем’єра відбулася 13 вересня 1970 року на Театральній площі в місті Чернівці під час прямого ефіру телепрограми «Камертон доброго настрою». Виконали пісню Володимир Івасюк і Олена Кузнецова. А ось путівку в життя «Червоній руті» дав ансамбль «Смерічка».

Цю пісню виконували такі відомі співаки, як Софія Ротару, Назарій Яремчук, гурт «Плач Єремії», Тото Кутуньйо, Вахтанг Кікабідзе та ін. Вона стала улюбленою для фанатів українського футболу. З 2018 року «Червона рута» є офіційною візиткою збірної України з футболу.

Співпраця з Ротару

Уперше Володимир Івасюк почув, як співає Софія Ротару, на чернівецькому концерті наприкінці 1960-х років, де вона виконувала пісню «Степом, степом». Працювати разом композитор і співачка почали 1971 року. Сам Івасюк казав, що, коли пише пісні, уже відчуває, хто їх виконуватиме, і що найчастіше — це саме Ротару. Майбутня відома співачка стверджувала, що в піснях Івасюка знайшла себе.

Завдяки творчому тандему Івасюк — Ротару музика українського композитора стала відомою на весь Союз. «Водограй» у виконанні Софії Ротару переміг на конкурсі «Пісня-72», а потім — на міжнародному фестивалі пісні «Сопот-74». На «Сопоті-77» здобула перемогу інша пісня Івасюка — «У долі своя весна».

Володимир Івасюк і Софія Ротару разом видали платівку-гігант із 12 піснями композитора у виконанні співачки. Упродовж 1977–1978 років вона мала вісім перевидань і здобула шалену популярність. Це був дуже великий успіх для молодих артистів. Платівка «Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару» стала першим і єдиним у світі українськомовним концептуальним диском.

Попри чутки й романтичні легенди, Івасюка та Ротару об’єднувала лише творчість.

Івасюк, Яремчук і Зінкевич

Свої перші твори Володимир Івасюк приносив композитору Левку Дутківському. В цьому творчому тандемі з’являлися чудові композиції, які виконував ВІА «Смерічка». Солістами популярного ансамблю були друзі Володимира, естрадні співаки Назарій Яремчук і Василь Зінкевич.

Популярність молодим артистам принесли зйомки першого українського мюзиклу «Червона рута», що відбувалися в Яремчі. Головні ролі виконали Софія Ротару й Василь Зінкевич. У мюзиклі прозвучало багато пісень Володимира Івасюка.

Особисте життя

Першим юнацьким коханням Володі була Людмила Шкуркіна, подруга дитинства. Пара разом навчалася в музичній школі. Пізніше Людмила стала солісткою ансамблю «Буковинка», який створив Івасюк. На 16-річчя подруги Володимир написав пісню «А мені шістнадцять літ».

Студентську любов Івасюк зустрів у Чернівецькому медичному інституті. Марія Соколовська навчалася разом із хлопцем, а також була учасницею ансамблю «Трембіта».

Свій відомий твір «Пісня буде поміж нас» Володимир присвятив іншому своєму коханню — журналістці Галині Тарасюк. Однак пара недовго була разом: Івасюк поїхав навчатися до Львова, а дівчина вийшла заміж за іншого.

Останнім коханням Володимира Івасюка була росіянка Тетяна Жукова. Із солісткою Львівського оперного театру композитор зустрічався протягом п’яти останніх років свого життя. Попри те, що він мав серйозні наміри одружитися з Тетяною, у сім’ї Івасюків її недолюблювали. До того ж Жукова таємничо зникла після смерті Володимира й більше не давала про себе знати.

Смерть у Брюховицькому лісі

Володимир Івасюк зник 24 квітня 1979 року: йому подзвонили, він зібрався і пішов до консерваторії, після чого додому вже не повернувся. Батьки подали заяву до міліції того ж дня, однак пошуки почалися лише за кілька днів. Композитора шукали з 27 квітня по 11 травня, а потім, попри відсутність будь-яких результатів, справу закрили.

18 травня 1979 року тіло Володимира Івасюка випадково знайшов військовий у Брюховицькому лісі. Під час «полювання на лисиць» (форма навчання радистів) солдат наштовхнувся на напівзавислий-напіввертикальний труп людини, підвішений ременем за гілку бука. Слідство висунуло версію, що Володимир покінчив життя самогубством через душевну хворобу, оскільки лікувався у Львівській обласній психіатричній лікарні. Хоча, за свідченнями друзів, він там «лікувався» лише для того, щоб відновити навчання в консерваторії.

Офіційна радянська версія смерті Івасюка — самогубство. Однак є також неофіційна версія — убивство за участю співробітників КДБ. Знайомі Володимира вважають, що його могли схиляти до співпраці, але він був принциповим і ніколи б на таке не погодився.

22 травня 1979 року Володимира Івасюка поховали на Личаківському цвинтарі. Похорон українського композитора перетворився на масову акцію протесту проти СРСР. Попрощатися з Івасюком прийшло понад 10 тисяч людей — попри вказівки «згори» не йти на похорон, інакше звільнять з роботи чи виженуть з інституту. В останню путь Володимира проводжали Василь Зінкевич, Юрій Рибчинський, Назарій Яремчук, Ігор Білозір та ін.

Останні слова над могилою друга промовив Ростислав Братунь:

«Та не студента медінституту та консерваторії ми ховаємо сьогодні і не автора музики лише до спектаклю “Прапороносці”. Ми ховаємо композитора, гордість України, автора “Червоної рути”, яку співає увесь світ!»

За цей виступ Братуня зняли з голови Спілки письменників. На прощанні студенти консерваторії заспівали «Чуєш, брате мій».

Ушанування пам’яті

З метою вшанування пам’яті українського композитора Володимира Івасюка був створений фестиваль «Червона рута», який уперше пройшов у Чернівцях 1989 року.

4 березня 1999 року, в день народження композитора, у Чернівцях відбулося відкриття Меморіального музею Володимира Івасюка.

2009 рік був названий роком Володимира Івасюка на Львівщині. Того ж року НБУ викарбував і ввів до обігу пам’ятну монету на честь композитора номіналом 2 гривні.

2011 року на проспекті Тараса Шевченка у Львові відкрили пам’ятник Володимиру Івасюку (скульптор Сергій Олешко, архітектор Михайло Ягольник). Меценатом виступив музикант Святослав Вакарчук.

Цікаві факти про Володимира Івасюка

Оскільки Володимир Івасюк був непересічною особистістю, знайти цікаві факти з його життя нескладно:

1. Майбутнього відомого композитора назвали Володимиром на честь улюблених поетів батька — Сосюри й Самійленка.
2. Володимир міг закінчити школу із золотою медаллю, однак цьому завадив… Ленін. У десятому класі Івасюк гуляв разом з однокласниками у парку, і хтось із хлопців закинув на пам’ятник Леніна картуз. Коли полізли діставати, погано закріплений бюст упав. Усю компанію забрали до міліції, посадили на 15 днів і поголили. Так з’явилася «справа Володимира Івасюка». Після цього Володі поставили в атестаті четвірки із суспільствознавства та історії СРСР.
3. Володя вирішив навчатися на лікаря через батька. Михайло Івасюк одного разу розповів дітям про лікаря-рятівника із Сибіру, після чого Володимир і Галина вирішили стати медиками.
4. Багато пісень Івасюк написав під псевдонімом, зокрема «Весняний». Він не входив до Спілки композиторів, тому відомі колективи не могли брати його пісні до свого репертуару.
5. У 325-ту річницю Переяславської угоди в радянських газетах було багато заголовків, у яких митці прославляли СРСР: «Слава! Тебе прославляємо, рідна Росіє, за правду твою, за вірність твою, за братерську любов!». Івасюку наказали створити музику на ці рядки. Однак композитор відмовився писати музику на прорадянські вірші.
6. Івасюк написав «Червону руту», коли йому був лише 21 рік. Поет і композитор присвятив пісню, яка пізніше стала відомою на весь світ, своїй одногрупниці Марії Соколовській, у яку був таємно закоханий.
7. Володимир відзначався дивовижною працездатністю. Друг композитора Ігор Кушплер розказав, що одного разу застав Івасюка вдома над купою аркушів. Володя за ніч написав оркестрову партитуру для 60 інструментів з пам’яті.
8. Івасюк любив слухати італійське бельканто та «Бітлз».
9. Володимир був дуже щедрим і робив подарунки мамі, сестрам, співачкам за добре виконані пісні. Софії Ротару подарував перстень із діамантом на честь виходу платівки-гіганта.
10. На час поховання Володимира Івасюка скрізь призначили комсомольські й партійні збори з обов’язковою явкою. У газетах заборонили друкувати некрологи та співчуття сім’ї Івасюків. Влада навіть не давала згоди на поховання композитора на Личаківському цвинтарі, однак цього все ж таки вдалося добитися.