Михайло Драпатий

Призначення Драпатого стало частиною ширшого перезавантаження керівництва оборонного сектору. До того Драпатий командував Об’єднаними силами та Сухопутними військами, керував угрупованнями на південних і східних ділянках фронту, брав участь у звільненні правобережної Херсонщини й організації оборони Харківської області.

Широко відомим Михайло Драпатий став у травні 2014 року під час боїв у Маріуполі. Він командував 2-м механізованим батальйоном 72-ї окремої механізованої бригади та їхав у головній БМП колони, яка прорвала зведену проросійськими силами барикаду. Українські військові зайшли до міста, щоб допомогти силовикам і посадовцям, яких оточили озброєні бойовики. Відео, на якому бойова машина перелетіла через загородження, стало одним із найвідоміших кадрів початку російсько-української війни. Того ж року Драпатий успішно організував вихід українських підрозділів з оточення в «Ізваринському котлі».

Драпатий належить до покоління українських командирів, чий професійний досвід сформувала війна. Він починав службу командиром взводу, пройшов посади від командира батальйону та бригади до керівника оперативних угруповань. У війську його знають як командира, якого направляли на складні напрямки для стабілізації обстановки. Після призначення головнокомандувачем він заявив, що працюватиме без гучних обіцянок, з відповідальністю за рішення та повагою до військовослужбовців.

Біографія

Михайло Васильович Драпатий народився 21 листопада 1982 року в Кам’янці-Подільському Хмельницької області. Докладних відомостей про його дитинство, батьків і шкільні роки у відкритих джерелах немає. Генерал рідко говорить про приватне життя, тому публічна частина його біографії починається фактично з військового навчання. В інтервʼю розповідав, що з 15-ти років мріяв бути танкістом.

Тож після школи, яку завершив відмінником, Михайло Драпатий вступив до Харківського інституту танкових військ імені Верховної Ради України. Навчальний заклад готував офіцерів для бронетанкових і механізованих підрозділів. У 2004 році він завершив навчання та отримав первинне офіцерське звання лейтенанта.

Службу Драпатий розпочав того ж року в 72-й окремій механізованій бригаді, яка базувалася в Білій Церкві. Він пройшов у ній шлях від молодших офіцерських посад до командира батальйону. Цей підрозділ став для нього основним місцем служби протягом першого десятиліття військової кар’єри. У 2014 році Драпатий уже мав звання майора та командував 2-м механізованим батальйоном бригади.

Професійну освіту він продовжив у Національному університеті оборони України. У 2017 році Драпатий завершив підготовку оперативно-тактичного рівня й отримав ступінь магістра. Цей рівень навчання готує офіцерів до командування бригадами та роботи в органах військового управління.

У 2021 році він закінчив оперативно-стратегічний рівень підготовки в тому самому університеті. Драпатого визнали найкращим випускником курсу, а тодішня посолка Великої Британії в Україні Мелінда Сіммонс вручила йому перехідний почесний меч королеви Великої Британії. Нагороду традиційно отримує слухач із найкращими результатами навчання.

До початку російсько-української війни Драпатий уже мав близько десяти років служби в механізованих військах. Досвід командира підрозділу та профільна танкова освіта визначили його подальший бойовий шлях: у 2014 році батальйон під його командуванням направили на схід України, де одним із перших завдань став вхід до охопленого заворушеннями Маріуполя.

Військова кар'єра

Перші десять років служби Михайла Драпатого пов’язані із 72-ю окремою механізованою бригадою в Білій Церкві. Він прийшов туди лейтенантом у 2004 році, після закінчення Харківського інституту танкових військ, і до 2014-го очолив 2-й механізований батальйон. На цій посаді Драпатий зустрів початок російської агресії на сході України.

Після бойових дій 2014 року він отримав звання підполковника й вступив до Національного університету оборони України. Згодом перейшов на заочне навчання, щоб повернутися на фронт. У 30-й окремій механізованій бригаді Драпатий служив начальником штабу — першим заступником командира та виконував бойові завдання в зоні АТО до літа 2016 року.

У серпні–жовтні 2016 року Драпатий очолив 58-му окрему мотопіхотну бригаду імені гетьмана Івана Виговського. На той час вона утримувала позиції поблизу Авдіївки та в Ясинуватському районі. Пізніше підрозділи бригади діяли біля Бахмутської траси — у районах Кримського, Новотошківського та Новозванівки. Драпатий командував 58-ю бригадою до серпня 2019 року, а звання полковника отримав достроково у квітні того ж року.

Після дворічного навчання оперативно-стратегічного рівня він працював у командних структурах ЗСУ. У 2021 році став заступником командувача Об’єднаних сил із підготовки військ, а напередодні повномасштабного вторгнення отримав звання бригадного генерала. Подальші призначення Драпатого здебільшого були пов’язані з напрямками, де потрібно було стримати російський наступ або перебудувати управління військами.

Початок російсько-української війни

У травні 2014 року батальйон Михайла Драпатого направили до Маріуполя, де проросійські озброєнні групи захоплювали адміністративні будівлі й намагалися встановити контроль над містом. 9 травня підрозділи 72-ї бригади ввійшли до Маріуполя, щоб допомогти військовослужбовцям Національної гвардії та працівникам міліції, заблокованим у будівлі міського управління внутрішніх справ.

Під’їзди до центру міста перекрили барикадами з бетонних блоків, шин та іншого сміття. БМП-2, у якій перебував Драпатий, на швидкості прорвала загородження, фактично перестрибнувши через нього. Відео цього моменту швидко поширилося в медіа й стало одним із найвідоміших кадрів перших місяців війни. Поява української бронетехніки в центрі Маріуполя мала не лише тактичне, а й психологічне значення: вона показала, що українські сили не відмовилися від міста. Бої 9 травня допомогли деблокувати українських силовиків і втримати присутність України в місті, дати надію, далі відбулась спеціальна операція з остаточного витіснення проросійських формувань, 13 червня 2014 року. У ній головну роль відігравали підрозділи МВС, Національної гвардії, «Азову» та «Дніпра-1», тоді як військові ЗСУ контролювали блокпости й зовнішній периметр.

Влітку 2014 року батальйон Драпатого опинився у значно складнішій ситуації біля українсько-російського кордону. Після удару по українських підрозділах поблизу Зеленопілля та тривалих боїв частина сил сектору «Д» фактично залишилася без стабільного постачання і надійного зв’язку. Драпатий очолив вихід свого батальйону та інших підрозділів із району оточення. Українським військовим вдалося повернутися до основних сил, вивівши понад 30 одиниць техніки.

Цей вихід зміцнив репутацію Драпатого як командира, який не залишає людей і техніку в безвихідній ситуації. Після відновлення боєздатності батальйону він продовжив службу на сході.

Командування під час повномасштабної війни

На початку 2022 року Михайло Драпатий був заступником командувача Об’єднаних сил із підготовки військ. Після російського вторгнення його перевели на південь: у березні він став заступником командувача військ оперативного командування «Південь» і очолив угруповання військ «Південь». Його підрозділи діяли на напрямку, де російські війська після захоплення частини Херсонської області намагалися просунутися до Миколаєва, Кривого Рогу й далі вглиб України.

Згодом Драпатий очолив оперативне угруповання військ «Херсон» у складі оперативно-стратегічного угруповання «Одеса». У 2022 році він був одним із командувачів, які готували й проводили операцію зі звільнення правобережної частини Херсонщини. Українські сили поступово порушили постачання російського угруповання через Дніпро, змусили його залишити Херсон і в листопаді повернули місто під контроль України.

Оперативним угрупованням «Херсон» він командував до початку 2024 року. У лютому Драпатого призначили заступником начальника Генерального штабу ЗСУ з підготовки військ. На цій посаді він відповідав не за окрему ділянку фронту, а за організацію підготовки підрозділів і розвиток відповідної системи в масштабах Збройних сил.

У травні 2024 року російська армія розпочала новий наступ на півночі Харківської області й прорвалася до прикордонних сіл та околиць Вовчанська. Драпатого направили очолити оперативно-тактичне угруповання «Харків». Українські сили зупинили швидке просування противника й не дали йому розвинути наступ углиб області. Пізніше Володимир Зеленський заявив, що Драпатий організував оборону Харківського напрямку та фактично зірвав російську наступальну операцію.

У вересні 2024 року генерал очолив оперативно-тактичне угруповання «Луганськ». Його зона відповідальності простягалася від Білогорівки на Луганщині до селища Нью-Йорк у Донецькій області. Це був один із найскладніших відрізків фронту, де російські війська тиснули в напрямку Сіверська, Торецька та навколишніх населених пунктів.

29 листопада 2024 року Драпатого призначили командувачем Сухопутних військ ЗСУ. На цій посаді він оголосив про перебудову системи підготовки, рекрутингу й управління. Серед заявлених напрямів були використання технологій у навчанні, прозоріші кадрові процеси, зміна ставлення до військовослужбовця та приведення підготовки у відповідність до реального досвіду фронту. Свій підхід Драпатий описував через три складові: людей, технології та прозоре управління.

У січні 2025 року, не залишаючи посади командувача Сухопутних військ, він також очолив оперативно-стратегічне угруповання «Хортиця», яке відповідало за значну частину східного фронту. Це поєднання посад означало, що Драпатий одночасно займався загальними проблемами найбільшого виду ЗСУ та безпосередньо керував військами на найнапруженіших напрямках.

1 червня 2025 року генерал Драпатий подав рапорт про звільнення з посади командувача Сухопутних військ після російського удару по розташуванню навчального підрозділу на 239-му полігоні. Михайло Драпатий пояснив рішення особистою відповідальністю за загибель військових і визнав, що не зміг повністю забезпечити виконання власних наказів щодо безпеки особового складу. Президент звільнив його із цієї посади 3 червня, але з військової служби Драпатий не пішов.

Того самого дня його призначили командувачем Об’єднаних сил ЗСУ. Президент пояснював переведення бажанням дати Драпатому можливість зосередитися саме на бойових питаннях і роботі на фронті, тоді як підготовку, систему ТЦК та інші завдання Сухопутних військ мав перебрати інший командувач. У жовтні 2025 року Драпатий очолив новостворене Угруповання об’єднаних сил. На цій посаді він перебував до призначення Головнокомандувачем ЗСУ в липні 2026 року.

Драпатий - Головнокомандувач ЗСУ

21 липня 2026 року, на тлі мирних протестів щодо відставки МО, Володимир Зеленський оголосив, що новим Головнокомандувачем Збройних Сил України стане Михайло Драпатий. Наступного дня президент звільнив із цієї посади Олександра Сирського та підписав указ №630/2026 про призначення Драпатого. Окремим указом генерала перед цим звільнили з посади командувача Об’єднаних сил ЗСУ. Начальником Генерального штабу призначили Ігоря Скибюка.

Однієї офіційної причини відставки Сирського президент не назвав. Рішення стало частиною ширших кадрових змін у військовому та оборонному керівництві, які відбувалися після консультацій із командирами корпусів, бригад та інших складових Сил оборони. Зеленський говорив про потребу оновити конфігурацію Генерального штабу, забезпечити стабільне продовження бойових операцій та підготувати новий етап модернізації армійського управління.

Призначення також відбулося на тлі суспільної напруги після звільнення міністра оборони Михайла Федорова. У Києві та інших містах проходять акції протесту, учасники яких вимагають пояснити кадрові рішення й закликають до змін у військовому командуванні. Проте стверджувати, що Драпатого призначили винятково через протести, не можна: президент пов’язує перестановки насамперед із перебудовою системи управління обороною.

Головнокомандувач ЗСУ — найвища військова посадова особа у Збройних силах. Він здійснює безпосереднє військове керівництво через Генеральний штаб, відповідає за готовність війська до виконання завдань, визначення засад його застосування, підготовку, технічне оснащення та управління силами під час операцій. Це не те саме, що Верховний Головнокомандувач: цю функцію за Конституцією виконує президент України.

Серед перших завдань Михайла Драпатого президент назвав підготовку оновленої стратегії оборони та продовження переходу ЗСУ на корпусну систему. Новому головнокомандувачу також доручили опрацювати запити бойових частин щодо зброї, дронів і обладнання, посилити захист неба, запропонувати реалістичне бачення мобілізації та забезпечити безперервність уже запланованих операцій. Окремими напрямами залишилися далекобійні удари по російських військових об’єктах і розвиток так званих мідлстрайків — ударів на середню дальність.

Після оголошення про призначення Драпатий назвав нову посаду своєю абсолютною відповідальністю. Він подякував Сирському за роботу зі зміцнення війська та наголосив, що сам виріс у створеній ним системі. Гучних обіцянок генерал не давав, натомість заявив, що працюватиме зосереджено, відповідально й із повагою до людей, які захищають державу.

Для Михайла Драпатого це перехід від керівництва окремими видами військ і фронтовими угрупованнями до відповідальності за всю систему ЗСУ. На попередніх посадах він не раз говорив про потребу будувати армію навколо трьох речей — військовослужбовця, сучасних технологій і зрозумілого управління. На посаді головнокомандувача ці принципи мають поширитися вже не лише на Сухопутні чи Об’єднані сили, а на всі види та роди військ.

Нагороди та звання

Михайло Драпатий починав службу лейтенантом, а перше генеральське звання отримав наприкінці 2021 року. До цього він достроково став полковником — у квітні 2019-го, коли командував 58-ю окремою мотопіхотною бригадою. 6 грудня 2021 року президент присвоїв йому звання бригадного генерала. На той час Драпатий обіймав посаду заступника командувача Об’єднаних сил.

Генерал-майором Драпатий став 5 жовтня 2024 року. Звання він отримав на посаді заступника начальника Генерального штабу ЗСУ — після керівництва обороною Харківського напрямку та призначення командувачем оперативно-тактичного угруповання «Луганськ». Станом серпень 2026 року генерал-майор залишається його найвищим офіційно присвоєним військовим званням.

Драпатий є повним кавалером ордена Богдана Хмельницького. Нагородження відбувалися послідовно:

• орденом III ступеня його відзначили 22 серпня 2016 року — за внесок у зміцнення обороноздатності України, мужність і професіоналізм під час бойових дій;
• орден II ступеня він отримав 15 березня 2018 року — за особисту мужність і високий професіоналізм у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України;
• орден I ступеня — 21 липня 2022 року, вже під час повномасштабного вторгнення, за мужність, самовіддані дії та вірність військовій присязі.

27 липня 2022 року Драпатого нагородили Хрестом бойових заслуг. У поданні до нагороди йшлося про дії оперативного угруповання «Каховка» під його командуванням: українські військові звільнили населені пункти Херсонської та Дніпропетровської областей і просунулися вглиб російської оборони на відстань від шести до 23 кілометрів. Указ також згадував знищення особового складу й техніки противника та захоплення російських військових у полон.

Ще до повномасштабної війни Михайло Драпатий отримав недержавну відзнаку «Народний Герой України». Його нагородили 26 березня 2016 року за бойові дії 2014-го, зокрема в Маріуполі та під час виходу українських підрозділів з оточення біля Ізвариного. Цю відзнаку заснували волонтери й військові.

Серед інших відзнак Драпатого — нагородна вогнепальна зброя Міністерства оборони України. У 2022 році йому також присвоїли звання «Почесний громадянин Херсонської міської територіальної громади», відзначивши внесок у звільнення міста та правобережної частини області.

Державного звання Герой України Михайло Драпатий станом на серпень 2026 року не має, плутанина виникає через схожість назв із недержавною відзнакою «Народний Герой України».

Особисте життя Михайла Драпатого

Михайло Драпатий одружений, його дружину звати Юлія Драпата, подружжя виховує двох дітей — сина Івана та доньку Анну. Сімʼя генерала не веде публічного способу життя, а спільні фотографії та згадки про дітей у медіа з’являються рідФотко.

Юлія Драпата пов’язана з музикою та освітою, вона працює викладачкою у Білоцерківській школі мистецтв №5 імені Сергія Томащука, грає на бандурі та виступає в ансамблі викладачів-бандуристів «Олександрія». На концертах вона також виходить як вокалістка.

Публічна аудиторія вперше побачила дружину та старшого сина Драпатого у телевізійному сюжетіпрограми «Вікна-новини» на СТБ у серпні 2014 року. Тоді командир повернувся після кількох місяців на сході України, де його батальйон воював біля державного кордону та виходив із фактичного оточення. У кадрі Юлія розповідала про очікування чоловіка вдома, а Михайло тримав на руках Івана. Донька Анна народилася пізніше.

Сам генерал Драпатий майже не дає інтерв’ю про шлюб, виховання дітей чи родинний побут. Публічного пояснення, чому він обмежує такі розмови, Драпатий не робив, відомо лише, що ні він, ні його дружина не використовують родинне життя як частину публічного образу. Після призначення чоловіка Головнокомандувачем ЗСУ Юлія також не виступала з окремими коментарями для медіа.

Часті питання