Виноградів

Місто відоме своїм виноградарством та виноробством, середньовічним замком Канків, величним палацом Перені, а також лікувальними термальними водами і відомим санаторієм «Теплиця». Тут м'який клімат із теплим літом і короткою зимою, він здавна приваблював поселенців, а зараз — туристів.

Історія Виноградова

Перші сліди людських поселень під Чорною горою сягають глибокої давнини, проте точно відомо, що укріплене слов'янське городище виникло тут приблизно у IX–X століттях. З появою в регіоні угорських племен дерев'яно-земляний замок поступово перетворився на стратегічний прикордонний форпост Угорського королівства. Під оборонними мурами зростало торговельне поселення, яке отримало назву Севлюш (угорською Nagyszőlős — «Великий Виноградник»).

Знаковою віхою в історії міста став 1262 рік, коли угорський король Іштван V надав Севлюшу статус вільного королівського міста. Міщани отримали унікальні для того часу привілеї, відомі як «Севлюське право»: власне самоврядування, незалежний суд, право щочетверга проводити вільні торги та організовувати вісім великих міжнародних ярмарків на рік. Це вивело Севлюш в один ряд із найважливішими торгово-економічними центрами тогочасного королівства.

29 серпня 1399 року угорський король Сігізмунд передав замок і місто у володіння магнатському роду Перені. Ця династія панувала в місті понад 540 років — аж до середини XX століття. На місці старого дитинця Перені відбудували кам'яну лицарську фортецю. У XV столітті замок передали ордену ченців-францисканців, які облаштували в ньому монастир. Саме тоді за укріпленням закріпилася назва замок Канків — за однією з версій, від назви грубих вовняних накидок («канко»), які носили монахи. Місто стало ключовим пунктом контролю на знаменитому Соляному шляху, яким дефіцитну сіль із закарпатського Солотвина транспортували по річці Тиса до країн Західної Європи.

У XVI–XVII століттях Севлюш опинився в епіцентрі Реформації та релігійних воєн, регулярно переходячи з рук австрійських Габсбургів до трансильванських князів. У 1872 році через місто проклали залізницю, що дало потужний поштовх промисловості.

У XX столітті державні кордони змінювалися стрімко:

• 1920–1939 роки — міжвоєнний період у складі Чехословаччини. Цей час став епохою демократичного піднесення, будівництва чеських шкіл та модернізації міської інфраструктури;
• 1939–1944 роки — після розпаду Чехословаччини місто знову перебувало під контролем Угорщини;
• 1944–1946 роки — окупація радянськими військами та входження Закарпаття до складу Радянської України;
• 1946 рік — радянська влада остаточно ліквідувала тисячолітню назву Севлюш, перейменувавши місто на буквальний переклад — Виноградів, щоб підкреслити його головне аграрне багатство.

Сьогодні Виноградів — це адміністративний центр сучасної української Виноградівської міської громади, він зберіг у своїй архітектурі, традиціях та побуті унікальний і багатокультурний закарпатський колорит.

Пам’ятки Виноградова

Виноградів — місто-музей під відкритим небом. Тут у відносно невеликому просторі зосереджені пам'ятки різних епох: руїни середньовічного замку, бароковий костел і садиби аристократів. Туристи, які приїжджають до міста, зазвичай беруть щонайменше один день для прогулянки основними об'єктами.

Замок Канків

Замок Канків — головна туристична атракція Виноградова і одна з найстаріших фортифікацій Закарпаття. Він розташований на виступі Чорної гори, звідки відкривається панорамний вид на місто та долину Тиси. Перше укріплення на цьому місці з'явилося ще в IX–X століттях у вигляді слов'янського дерев'яно-земляного городища. Згодом угорські королі звели на горі кам'яну фортецю. Оскільки замок будували на стрімкій скелі, він мав неправильну, пристосовану до складного гірського рельєфу форму з вежами та оборонними мурами, які каскадами спускалися по схилу.

Ключову роль у розбудові цитаделі відіграв могутній магнатський рід Перені. 29 серпня 1399 року угорський король Сігізмунд Люксембург передав фортецю та навколишні землі у вічне володіння барону Петеру Перені за його виняткову мужність у битві проти османів під Нікополем (1396 рік). Під керівництвом Перені замок значно розширили й модернізували. У XV столітті власники передали фортецю католицькому ордену ченців-францисканців, які перетворили лицарську цитадель на укріплений замок-монастир.

Епоха Реформації принесла замку трагічний фінал. У XVI столітті нащадок роду, Янош Перені, прийняв протестантизм і наказав вигнати францисканців із Чорної гори. Конфлікт із католицькою церквою та австрійською короною призвів до того, що у 1557 році австрійське імператорське військо під командуванням генерала Доната Швенді взяло Канків штурмом. Фортецю було жорстоко зруйновано, і відтоді вона перетворилася на руїни.

Існує кілька версій щодо назви «Канків»: за однією — від угорського слова «kánkó» (коротка суконна накидка), яке носили ченці-францисканці; за іншою — від слова «камінь, кам'яна брила». За ще однією давньою легендою, свого часу фортецею володів жорстокий лицар-розбійник на ім'я Канко. Також серед місцевих жителів живе похмура легенда про доньку барона Перені, яку ченці нібито заживо замурували в замкових підземеллях за порушення релігійних обітниць.

Сьогодні від величного замку збереглися мальовничі фрагменти оборонних стін, залишки каплиці та монументальні руїни веж, які мальовничо потопають у зелені закарпатських виноградників. Об'єкт має офіційний статус пам'ятки архітектури національного значення. Через свою особливу енергетику та форму залишків кам'яних брил туристи інколи називають Канків «закарпатським Стоунхенджом». Тут і досі періодично працюють археологічні експедиції, адже за століття існування замок залишив під землею чимало недосліджених таємниць.

Костел та храми

Виноградів — багатоконфесійне місто з давньою релігійною архітектурою. Протягом століть воно було домом для римо-католиків, греко-католиків, православних та юдеїв, і ця історична строкатість досі чітко прослідковується.

Однією з найвидатніших споруд є Францисканський монастир та костел — пам'ятка архітектури національного значення. Ченці-францисканці оселилися в Севлюші ще в XV столітті. У часи Реформації (XVI ст.) костел і келії зазнали серйозних руйнувань, коли барон Янош Перені прийняв нову віру й силою вигнав католицьких ченців. Згодом комплекс повністю відбудували в бароковому стилі. Сьогодні монастир є повністю діючим храмом. У 2012 році на честь 500-річчя заснування чернечої обителі в місті було урочисто відкрито відреставровану каплицю Святого Франциска.

Костел Вознесіння Господнього є ще однією архітектурною перлиною в центрі міста. Він був зведений у XIII–XV століттях. Унікальність храму полягає в тому, що його масивна триярусна дзвіниця в середньовіччі слугувала міською сторожовою і оборонною вежею. Після численних перебудов споруда поєднала елементи суворої готики та лаконічного романського стилю.

Поруч можна відвідати православну Церкву Успіння Пресвятої Богородиці — пам'ятник сакральної архітектури, яка відображає багатошарову релігійну ідентичність Закарпаття. Споруда демонструє класичні традиції закарпатського християнського зодчества.

Палац баронів Перені

Окрему історичну цінність має Садиба (Палац) баронів Перені — одна з найстаріших пам'яток палацової архітектури Підкарпатської Русі. Спочатку будівля зводилася як одноповерхова оборонна споруда з кутовими вежами. У XVII столітті її капітально перебудували у витонченому стилі бароко: надбудували другий житловий поверх, а на центральному фасаді з'явився вишуканий ризаліт із ліпним родовим гербом магнатів Перені.

Палац розташований углибині старовинного 12-гектарного міського парку, де збереглися столітні екзотичні дерева (платани, гінкго). Хоча будівля та прилеглий радянський літній кінотеатр перебувають у дещо занедбаному стані й потребують масштабної реставрації, палац залишається ключовим символом аристократичного минулого Севлюша. Нині всередині комплексу функціонує міський відділ освіти.

Цікаві місця біля Виноградова

Виноградів — це чудова відправна точка для дослідження навколишньої природи, термальних курортів і виноробних традицій Закарпаття. Навколо міста — ботанічні заказники, замки, цілющі джерела й мальовничі гірські маршрути.

Ботанічний заказник «Чорна гора» (570 м над рівнем моря) та однойменний комплекс відпочинку отримали статус ботанічного заказника загальнодержавного значення ще у 1974 році. Це заснулий вулкан з вигаслими кратерами і вулканічними бомбами, розкиданими схилами. Урочище славиться рідкісною теплолюбною флорою та найдавнішими скелями Карпатського біосферного заповідника.

Поблизу скелястого підніжжя гори, в урочищі «Виннички», розташований ультрасучасний розважально-готельний комплекс «Чорна Скеля». До послуг гостей — мальовниче прісне озеро під скелею, відкриті басейни з підігрівом, водні гірки, затишні альтанки з мангалами та ресторан традиційної кухні. На території діє комфортабельний готель (вартість номерів у середньому стартує від 3 700 грн на добу). Улітку це найпопулярніше місце відпочинку у Виноградові.

Усього за 9 км від міста, в сусідньому селищі Королево, на високому пагорбі височіють руїни замку Нялаб. Ця фортеця, перша згадка про яку датується 1279 роком, також тривалий час належала магнатам Перені. Попри те, що споруду підірвали за наказом австрійського імператора у XVII столітті, її залишки залишаються надзвичайно мальовничими. Дорога на авто з Виноградова забере не більше 12–15 хвилин.

Феноменальне джерело «Чоргів» розташоване вздовж автомобільної траси у селі Велика Копаня. Назва походить від угорського слова csorgó, що означає «джерело, проточний струмок». Вода тут визнана однією з найчистіших в Україні (в 22 рази чистіша за норму) і збагачена природним сріблом та селеном. Завдяки регулярному споживанню цієї води Велика Копаня офіційно потрапила до Книги рекордів України як «українська столиця близнюків» — на 4 тисячі населення тут народилося понад 70 пар двійнят!

І не забувайте про локальне виноробство. У навколишніх селах, особливо у Великих Ком'ятах та Олешнику, діють приватні виноробні господарства й дегустаційні зали. Тут вирощують традиційні європейські та автохтонні закарпатські сорти винограду, створюють автентичні напої за старовинними родинними рецептами.

Санаторій «Теплиця»

Санаторій «Теплиця» — одна з найпопулярніших бальнеологічних оздоровниць Закарпаття, розташована безпосередньо біля підніжжя Чорної гори, за адресою: вул. Копанська, 265-А, Виноградів. Заклад приймає гостей цілий рік і поєднує лікувальний відпочинок з туристичними розвагами.

Головна перевага «Теплиці» — власні термальні й мінеральні води. До послуг відпочиваючих: термальний і мінеральний басейни (для дорослих і дітей), бювет із двома видами лікувальної мінеральної води («Кушницька» та «Олегівська»), термальні ванни, гідробокси, душ Шарко, душ Віші, підводний масаж та інші бальнеологічні процедури. Лікувальні програми розроблені у співпраці з Українським НДІ медичної реабілітації та курортології. Вони спеціалізуються на оздоровленні опорно-рухового апарату, нервової системи, шлунково-кишкового тракту та органів дихання.

Санаторій пропонує проживання у двох сучасних 3-поверхових спальних корпусах або в дев'яти колоритних дерев'яних котеджах. Харчування організовано за системою «шведський стіл» у власному ресторані з акцентом на дієтичні закарпатські страви. Додатково на території працюють сауна, фінський хамам, тенісні корти, майданчики для волейболу та зони для нордичної ходьби. Санаторій має автостоянку на 40 місць під цілодобовою охороною.

Як дістатися? Доїхати до «Теплиці» найзручніше прямим поїздом далекого прямування до залізничної станції Виноградів-Закарпатський, звідки можна взяти таксі або замовити попередній трансфер безпосередньо від адміністрації санаторію. Також доступний варіант проїзду через станцію Мукачево.

Цікаві факти про Виноградів

1. Місто збудоване на заснулому вулкані. Чорна гора, біля якої стоїть Виноградів, — колишній активний вулкан. Докази вулканічного минулого — своєрідна форма гори, вигаслі кратери та «вулканічні бомби» (великі уламки лави), розкидані схилами.
2. Виноградів пережив п'ять держав. Місто побувало у складі Угорського королівства, Австрійської, а потім Австро-Угорської імперії, Чехословацької республіки, знову Угорщини та Радянського Союзу. З 1991 року Виноградів — у складі незалежної України.
3. До 1946 року місто називалося Севлюш. Стара назва походить від угорського слова, що означає «виноградний». Тобто вся назва міста з часом залишилася незмінною за змістом — тільки мова перекладу змінилася.
4. Виноградів отримав міський статус раніше за Ужгород і Берегово. 1262 року Севлюш дістав привілеї вільного королівського міста від угорського короля Іштвана V — раніше, ніж більшість інших закарпатських міст.
5. Через Виноградів пролягав один із найважливіших торговельних маршрутів середньовічної Центральної Європи — Соляний шлях, яким сіль із шахт Солотвина перевозили до Угорщини та далі на Захід. Контроль над ним давав місту значну економічну перевагу.
6. Родючий ґрунт вулканічного походження на схилах Чорної гори ідеально підходить для вирощування винограду. Виноградарство в окрузі має багатовікову традицію, і Виноградів по праву вважається одним із центрів виноробства Закарпаття.
7. Барон Ференц Перені став одним із перших протестантів серед закарпатської знаті й у 1554 році вигнав ченців-францисканців із монастиря при замку Канків. Цей епізод — один з найдраматичніших у релігійній історії міста.
8. Місцева дитяча школа мистецтв носить ім'я видатного угорського композитора Бели Бартока — символ угорської культурної спадщини, яка й досі живе у Виноградові.
9. Завдяки розташуванню на рівнині, захищеній горами, і близькості до кордонів із Угорщиною та Румунією, Виноградів вважається одним із найтепліших і найсонячніших міст Закарпатської області.
10. Завдяки теплому клімату й родючим ґрунтам Виноградів відомий як «полунична столиця» Закарпаття: в навколишніх селах вирощують смачну ранню полуницю, що з'являється на ринках уже наприкінці травня.

Часті питання