Об'єкти ЮНЕСКО в Україні

Станом на 2026 рік обʼєктів ЮНЕСКО в Україні налічується вісім: від золотих куполів Києво-Печерської лаври до античного Херсонесу. Кожен з них розповідає важливу частину історії України, Європи та світу і потребує захисту.

Варто розуміти, що з лютого 2022 року ця спадщина перебуває під прямою загрозою знищення. Повномасштабне вторгнення росії перетворило збереження пам'яток на щоденний виклик: ракети та дрони б'ють по містах, не дивлячих, чи внесені вони до Списку ЮНЕСКО, руйнуючи те, що тисячоліттями творили покоління до нас.

Що таке ЮНЕСКО і cписок світової спадщини

ЮНЕСКО (United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization) — це спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй, заснована у 1945 році. Її місією, яка закладена і в назві, є співпраця держав-членів у сферах освіти, науки та культури. Від боротьби з неписьменністю до збереження архітектурних шедеврів і природних феноменів.

Центральним інструментом ЮНЕСКО у сфері охорони цінностей є Список всесвітньої спадщини. Він формується на основі Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини, яку було прийнято у 1972 році в Парижі, чинності набула у 1975-му. Сьогодні до Конвенції приєдналися 194 держави — практично всі члени ООН.

Процедура включення об'єкта до Списку ЮНЕСКО має кілька рівнів:

• Спочатку держава вносить пам'ятку до Попереднього списку (Tentative List), висловлюючи намір номінувати її надалі;
• Потім готується повноцінне номінаційне досьє, яке Секретаріат ЮНЕСКО передає на розгляд Комітету всесвітньої спадщини;
• Комітет аналізує, чи відповідає об'єкт критеріям «видатної універсальної цінності», і лише після позитивного висновку приймає рішення про включення до Списку.

Щоб потрапити до Списку, об'єкт має відповідати хоча б одному з десяти критеріїв — шести культурних та чотирьох природних.

Кожному включеному об'єкту ЮНЕСКО присвоює ідентифікаційний номер.

Об’єкти світової спадщини ЮНЕСКО в Україні

Україна ратифікувала Конвенцію ЮНЕСКО у жовтні 1988 року, коли ще перебувала у складі СРСР. Перша українська пам'ятка (це були Софія Київська та Києво-Печерська лавра) потрапила до Списку вже у 1990 році. Надалі перелік поповнювався у 1998, 2005, 2007, 2011, 2013 та 2023 роках.

Станом на травень 2026 року Список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні налічує 8 обʼєктів: 7 культурних та 1 природний П'ять із них повністю розташовані на контрольованій Україною території. Через повномасштабне російське вторгнення три об'єкти — Софійський собор та Києво-Печерська лавра у Києві, історичні центри Львова й Одеси — з 2023 року перебувають також у Списку світової спадщини під загрозою (List of World Heritage in Danger).

Об’єкти Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Україні (станом на 2026 рік):

• Собор Святої Софії та прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська лавра (Київ) — з 1990 року;
• Історичний центр Львова — з 1998 року;
• Геодезична дуга Струве — з 2005 року;
• Букові праліси Карпат та давні букові ліси Європи — з 2007 року;
• Резиденція митрополитів Буковини та Далмації (Чернівці) — з 2011 року;
• Дерев’яні церкви Карпатського регіону Польщі та України — з 2013 року;
• Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора — з 2013 року;
• Історичний центр Одеси — з 2023 року.

Статус об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО має не лише символічне, але й практичне значення, бо відкриває доступ до міжнародної технічної та фінансової допомоги, сприяє залученню експертів для реставрації, забезпечує посилений моніторинг стану пам’яток і підвищує їхню юридичну захищеність відповідно до Конвенції про охорону світової культурної та природної спадщини 1972 року та Гаазької конвенції 1954 року. Під час війни цей статус також допомагає фіксувати пошкодження на міжнародному рівні та привертати увагу світової спільноти до необхідності захисту української культурної спадщини.

Софія Київська та Києво-Печерська лавра

Перший і найвідоміший об'єкт України у Списку ЮНЕСКО — це ансамбль Собору Святої Софії разом із прилеглими монастирськими будівлями та Києво-Печерська лавра. Обидва включені до Списку під одним номером у 1990 році.

Собор Святої Софії — один із найдавніших православних храмів слов'янського світу, зведений близько 1037 року за часів князя Ярослава Мудрого. Він був релігійним центром Київської Русі та осердям суспільного і політичного життя держави: тут відбувалися посадження князів на престол, прийоми посольств, велося літописання і функціонувала перша бібліотека Русі — Софійська. Всередині собору збереглися мозаїки та фрески XI–XII століть — рідкісний скарб, що не має аналогів у слов'янській архітектурі тієї доби.

Києво-Печерська лавра, заснована у 1051 році, — це один із найважливіших православних монастирів Східної Європи. Підземні печери з мощами святих, Успенський собор, численні дзвіниці та церкви формують унікальний архітектурний ансамбль на мальовничих дніпровських схилах. Лавра стала духовним магнітом для паломників з усього православного світу і продовжує відігравати центральну роль в українській релігійній та культурній ідентичності.

З 2023 року обидва об'єкти занесені до Списку спадщини під загрозою — через воєнні ризики та дії, пов'язані з присутністю Московського патріархату на території Лаври.

У червні 2025 року вибухові хвилі від ракетного удару по Києву пошкодили конструктивні та оздоблювальні елементи Софійського собору. У ніч проти 24 січня 2026 року масована атака дронів та ракет уперше з часів Другої світової війни завдала прямих пошкоджень Києво-Печерській лаврі: постраждали корпус № 66 (вхідна частина до комплексу Дальніх печер) та корпус № 67 — Аннозачатіївська церква, де тріснули стіни й осипалась штукатурка. Місія ЮНЕСКО оглянула та задокументувала ці пошкодження у лютому 2026 року.

Історичний центр Львова

У 1998 році до Списку ЮНЕСКО потрапив Ансамбль історичного центру Львова. Місто отримало цей статус за унікальне містобудівне середовище — результат багатовікового взаємовпливу різних архітектурних традицій і культур. Через своє вигідне розташування Львів здавна притягував купців, дипломатів та переселенців із різних куточків Європи, і це залишило помітний відбиток у його архітектурі.

Серцем Львова є площа Ринок — стара ринкова площа, навколо якої у XII–XIII століттях і почало розбудовуватися місто. Тут зосереджені міська ратуша, Вірменська та Успенська церкви, ансамбль собору Святого Юра (1744–1762 рр.) та десятки ренесансних і барокових кам'яниць. Середньовічні вулички, що відходять від площі, зберігають планування, яке сформувалося сотні років тому.

Статус ЮНЕСКО зробив Львів ще привабливішим для туристів і дав потужний поштовх для збереження архітектурної спадщини. Місто щороку приймає мільйони відвідувачів і входить до числа найпопулярніших туристичних напрямків України. Через повномасштабну військову агресію росії з 2023 року історичний центр Львова також перебуває у Списку об'єктів під загрозою.

Впродовж 2023–2026 років він неодноразово зазнавав обстрілів. Під час удару 5–6 липня 2023 року постраждали 30 об'єктів культурної спадщини. Масований ракетний удар 4 вересня 2024 року пошкодив ще 25 будинків-пам'яток у центрі міста. 24 березня 2026 року «шахед» влучив безпосередньо в комплекс Бернардинського монастиря XVII століття — пам'ятки, що входить до охоронної зони ЮНЕСКО. Вибухова хвиля також вибила майже всі вікна в костелі Святої Марії Магдалини (Органний зал) та пошкодила Музей «Тюрма на Лонцького». Міністр закордонних справ України назвав цей удар «атакою безпосередньо по ЮНЕСКО як організації». Делегація ЮНЕСКО 30 березня прибула до Львова для фіксації збитків, висловила глибоке занепокоєння та закликала сторони дотримуватися Гаазької конвенції. Україна офіційно звернулася до Секретаріату ЮНЕСКО з вимогою задокументувати атаку як воєнний злочин і посилити культурні санкції проти РФ, аж до виключення її з організації. Наразі у місті тривають консерваційні роботи та підготовка до реставрації пошкодженого житлового корпусу монастиря.

Резиденція митрополитів Буковини та Далмації в Чернівцях

У 2011 році до Списку ЮНЕСКО увійшов архітектурний ансамбль у Чернівцях — Резиденція митрополитів Буковини та Далмації. Це один із найвизначніших архітектурних комплексів XIX століття на теренах колишньої Австро-Угорської імперії.

Будівництво резиденції тривало з 1864 по 1882 рік за проектом чеського архітектора Йозефа Главки. Комплекс складається з кількох споруд у неовізантійському та мавританському стилях: головного корпусу резиденції, Хрестовоздвиженської церкви, семінарського корпусу та господарських будівель. Характерний елемент — дахи з кольорової глазурованої черепиці, що створюють неповторний орнаментальний візерунок і є візитівкою міста Чернівці.

Головна будівля отримала статус об'єкта ЮНЕСКО як «видатний приклад синтезу архітектурних і культурних традицій». Сьогодні в приміщеннях резиденції розміщується Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича — один із найстаріших університетів Центрально-Східної Європи. Туристи та студенти мають змогу відвідувати архітектурний комплекс і насолоджуватися унікальним поєднанням архітектури, науки та культурної спадщини.

Букові праліси Карпат і давні ліси Європи

Єдиний природний об'єкт України у Списку ЮНЕСКО — це Букові праліси Карпат, включені до Списку у 2007 році. Першочергово об'єкт охоплював букові ліси України та Словаччини, але пізніше кілька разів розширювався: у 2011 році до нього долучилися букові ліси Німеччини, а у 2017-му — ліси ще з дев'яти європейських країн.

Українська частина об'єкта включає ділянки Карпатського біосферного заповідника, природних заповідників «Горгани» та «Розточчя», а також національних природних парків «Ужанський», «Синевир», «Зачарований край» та «Подільські Товтри». Загалом Україна представлена дванадцятьма ділянками — це чверть від усіх включених ділянок об'єкта.

Карпатські букові праліси є одним із найкраще збережених зразків незайманих листяних лісів помірного поясу в Європі. Їхня цінність полягає в тому, що вони демонструють повний спектр природних процесів відновлення лісових екосистем після льодовикового періоду — від ґрунтоутворення до сукцесії рослинності. Ці ліси — домівка для багатьох рідкісних і зникаючих видів тварин та рослин, зокрема бурого ведмедя, рисі й вовка.

Геодезична дуга Струве

Геодезична дуга Струве — унікальний об'єкт ЮНЕСКО, що перетинає кордони одразу десяти держав: України, Білорусі, Естонії, Латвії, Литви, Молдови, Норвегії, росії, Фінляндії та Швеції. До Списку вона включена у 2005 році.

Дуга являє собою ланцюг геодезичних пунктів — 258 трикутників, що утворюють мережу з понад 260 пунктів, з яких 34 включені до списку ЮНЕСКО. Загальна довжина цього ланцюга — понад 2820 кілометрів. Її створив у 1816–1855 роках астроном Фрідріх Георг Вільгельм Струве, щоб точно виміряти форму та розміри Землі. Завдяки цим вимірюванням вченим вдалося підтвердити, що наша планета є сплюснутим овалом (сфероїдом), і заклали підґрунтя для сучасної картографії та геодезії.

В Україні знаходяться чотири пункти дуги Струве. Вони розташовані переважно у Хмельницькій та Одеській областях. Зокрема, можна відвідати пункти «Катеринівка» та «Фельштин» у Хмельницькому районі, а також «Баранівку» в Ярмолинецькому районі. Більшість із них позначені кам'яними обелісками або металевими табличками.

Дерев’яні церкви Карпатського регіону України

У 2013 році до Списку ЮНЕСКО включено об'єкт, що об'єднує дерев'яні церкви двох країн — України та Польщі. З українського боку до нього входять вісім церков Карпатського регіону, збудованих у XVI–XIX століттях.

Ці храми є унікальними зразками народної сакральної архітектури, яка формувалася протягом кількох століть і відображає культурне переплетення різних етнічних та релігійних традицій Карпат — бойків, лемків та гуцулів. Дерев'яні церкви будувалися без використання металевих цвяхів, виключно за допомогою народних технік зрубної конструкції. Їхні характерні риси — триапсидна структура, масивні дахи зі зломами, шатрові вежі та мальовничо декоровані інтер'єри з іконостасами.

Серед включених до об'єкта ЮНЕСКО українських церков — Церква Святого Духа в Потеличі на Львівщині (збудована близько 1600 року), церква Святої Трійці в Жовкві та кілька храмів на Закарпатті. Збереження цих церков — важливий виклик: дерево потребує постійного догляду, а громади, що традиційно опікувалися ними, зазнали значних змін унаслідок урбанізації та еміграції.

Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора

Стародавнє місто Херсонес Таврійський — давньогрецька колонія, заснована приблизно у V столітті до нашої ери на кримському березі Чорного моря. Це місто-держава майже дві тисячі років було важливим центром античної, а згодом і візантійської цивілізації на Північному Причорномор’ї.

Херсонес та його хора (сільськогосподарська округа) включені до Списку ЮНЕСКО у 2013 році як унікальне свідчення про грецьку колонізацію і наступний розвиток міської культури на Північному Причорномор'ї. Тут збереглися рештки оборонних мурів, вулиці за грецьким планувальним принципом «гіподамової системи», залишки театру, базилік та численні надгробки. Особливу цінність має хора — станом на 2013 рік майже ідеально збережена система античних земельних наділів, яка дозволяє зрозуміти, як саме господарювали давньогрецькі колонії.

Проте об’єкт розташований у Севастополі, який перебуває під російською окупацією з 2014 року. Юридично він і надалі вважається українським об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО, і Україна продовжує відстоювати свої права на нього в міжнародних інституціях. Після 2014 року на території заповідника відбуваються системні порушення норм охорони спадщини. У 2024 році російські окупанти фактично знищили значну частину автентичних археологічних шарів під час будівництва так званого «Нового Херсонеса» — історико-археологічного парку з новим відкритим театром та іншими спорудами. Будівельні роботи велися безпосередньо на території пам’ятки ЮНЕСКО, що призвело до незворотних втрат автентичності об’єкта.

Крім того, фіксуються факти розграбування: за даними української розвідки та незалежних джерел, з 2014 по 2025 рік під час незаконних археологічних розкопок було вилучено щонайменше 110 цінних артефактів, частина з яких походить безпосередньо з території Херсонеса. Деякі з цих предметів пізніше з’являлися на виставках у росії.

У січні 2026 року Україна офіційно заявила про намір ініціювати внесення Херсонеса Таврійського до Списку світової спадщини ЮНЕСКО, що перебуває під загрозою (List of World Heritage in Danger).

Історичний центр Одеси

Історичний центр Одеси — наймолодший український об’єкт у Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Його включили 25 січня 2023 року, вже під час повномасштабної війни, за прискореною процедурою. Одночасно центр Одеси внесли і до Списку об’єктів, що перебувають під загрозою.

Місто заклали наприкінці XVIII століття за генеральним планом французького інженера Франца де Воллана. Його планувальна структура та архітектура стали класичним зразком «портового міста епохи Просвітництва» — відкритого, мультикультурного торговельного центру. До переліку об'єктів, що увійшли до зони ЮНЕСКО, належать Приморський бульвар, Театральна площа, вулиці Дерибасівська та Гоголя, а також численні будівлі в стилях класицизму, еклектики та модерну.

В Одесі налічується 196 пам'яток культурної спадщини, 30 із яких мають національне значення. Статус ЮНЕСКО дає місту доступ до посиленої міжнародної технічної та фінансової допомоги для захисту і відновлення архітектурної спадщини.

Одеса — один з найбільш постраждалих від ракетних ударів міст серед об'єктів ЮНЕСКО. У липні 2023 року внаслідок серії обстрілів постраждали щонайменше 10 будівель у зоні охорони ЮНЕСКО, зокрема Спасо-Преображенський собор, Будинок вчених та Літературний музей. 5 листопада 2023 року ракета «Онікс» влучила у центральну частину міста — пошкоджено сім об'єктів спадщини ЮНЕСКО, зокрема Палац Потоцького та Будинок Боффо. У листопаді 2023 року від ракетного удару постраждав Одеський національний художній музей, хоча більшість колекції вдалося евакуювати заздалегідь. 31 січня 2025 року балістичні ракети пошкодили 15 пам'яток культури в зоні ЮНЕСКО, зокрема готель «Брістоль». У червні 2025 року черговий удар пошкодив об’єкти на Приморському бульварі та біля Привозу. ЮНЕСКО засудила кожен із цих ударів і надала екстрену фінансову допомогу для захисту пошкоджених будівель.

Станом на весну 2026 року створено 3D-моделі більшості пошкоджених фасадів Одеси, щоб мати можливість відтворити їх у майбутньому. Також Одеса стала пілотним містом для впровадження програми «Штучний інтелект для моніторингу культурної спадщини», що відстежує стан будівель через супутники.

Пам’ятки-кандидати до Списку світової спадщини ЮНЕСКО

Окрім восьми вже включених об’єктів, Україна має розгалужений Попередній список (Tentative List), до якого станом на 2026 рік входить близько 16 пам’яток і комплексів. Ці об’єкти готуються до номінації та мають високу вірогідність потрапити до основного Списку світової спадщини. Серед найперспективніших кандидатів:

• Історичний центр Чернігова (IX–XIII ст.) — один із найкраще збережених осередків домонгольської архітектури Київської Русі. Тут розташовані унікальні споруди XI–XII століть, зокрема Спасо-Преображенський собор, Борисоглібський собор та Чернігівський дитинець. Центр Чернігова є яскравим свідченням розвитку давньоруського містобудування та архітектури;
• Городище Більськ (Полтавська область) — одне з найбільших протоміських поселень Скіфії (VII–III ст. до н.е.), яке ототожнюють з легендарним Гелоном, описаним Геродотом. Археологічний комплекс має виняткову цінність для розуміння ранніх етапів розвитку урбанізації в Європі;
• Могила Тараса Шевченка та Канівський державний історико-культурний заповідник — символічне місце національної пам’яті, пов’язане з життям і творчістю Великого Кобзаря. Комплекс поєднує природний ландшафт і культурну спадщину, що відображає важливу частину української ідентичності.

Станом на травень 2026 року ЮНЕСКО продовжує надавати Україні надзвичайну допомогу: фіксує пошкодження об’єктів світової спадщини, проводить оцінки руйнувань, реалізує програми моніторингу та відновлення, а також підтримує міжнародну координацію зусиль із захисту культурної спадщини в умовах війни.

Масштаби руйнувань від російської агресії вражаючі: тільки у 2025 році зафіксовано пошкодження 307 пам'яток та 261 об'єкта культурної інфраструктури. Загалом від початку повномасштабного вторгнення постраждали понад 1640 об'єктів культурної спадщини, 46 з яких перебувають під посиленим захистом ЮНЕСКО відповідно до Гаазької конвенції. У квітні 2026 року Виконавча рада ЮНЕСКО ухвалила рішення щодо програми надзвичайної допомоги Україні, відзначивши, що масштаби викликів значно перевищують наявні ресурси.

Важливу роль у просуванні українських об'єктів відіграє участь України у Виконавчій раді ЮНЕСКО на 2025–2029 роки — це дає змогу активніше впливати на порядок денний організації і відстоювати права на власну спадщину. Зібрані докази передаються до міжнародних судових інстанцій для кваліфікації навмисних ударів по пам'ятках як воєнних злочинів.

Часті питання