Іноземці в ЗСУ

Після повномасштабного вторгнення 2022 року цей рух став масовим як ніколи. Тисячі іноземних громадян звернулися до українських дипломатичних установ, щоб вступити до лав ЗСУ або до Іноземного легіону територіальної оборони України. За словами Міністерства оборони України, до заявки долучилися люди з десятків країн світу — від Канади та США до Японії, Грузії, Білорусі, Польщі, Франції та країн Латинської Америки.

На фронті вони виконують різні завдання: штурмові операції, розвідку, роботу з безпілотниками, інженерне забезпечення, медичну евакуацію, саперну діяльність, інструкторську підготовку. Деякі з іноземців колишні військові НАТО з Афганістану та Іраку, інші — люди без попереднього бойового досвіду, які приїхали через особисті переконання.

Їхні мотивації різні, але об’єднані однією думкою: захищаючи Україну, вони захищають і власні цінності. Хтось каже, що не може спокійно дивитися, як у центрі Європи знищують державу. Хтось упевнений, що російська агресія — загроза не лише Україні, а й демократичному світу в цілому. Інші приходять через особисті зв’язки — друзів або побратимів, які вже служать.

Так формуються окопні історії, у яких пліч-о-пліч стоять українці, грузини, білоруси, канадці, поляки, британці, литовці чи бразильці. Вони називають себе просто — солдати. І попри різні мови, у бою говорять одним універсальним кодом: прикриття, взаємодія, довіра.

Їхня присутність є одночасно символом міжнародної солідарності та ще одним доказом того, що війна, яка почалася на українській землі, має значення далеко за її межами.

Хто такі іноземні добровольці в ЗСУ

Іноземні добровольці — це громадяни інших держав, які офіційно вступили на службу в українські сили оборони за контрактом або приєдналися до Іноземного легіону територіальної оборони України. Частина з них прибуває індивідуально, інші — у складі груп, сформованих на батьківщині або через українські посольства. Для вступу всі вони проходять перевірку, медичний огляд і базову підготовку, після чого розподіляються до підрозділів відповідно до досвіду й потреб армії.

За інформацією, яку Україна оприлюднювала у 2022–2024 роках, іноземці надходили з десятків країн світу. Станом на 2025 рік їхня точна чисельність не розголошується з міркувань безпеки, але офіційно відомо, що заявки на вступ подавали громадяни з понад п’ятдесяти держав. Серед них — США, Канада, Велика Британія, Франція, Німеччина, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Грузія, Білорусь, Чехія, Італія, Норвегія, Австралія, Японія, а також країни Латинської Америки.

Соціальний портрет іноземного добровольця різноманітний. Серед них є ветерани професійних армій з досвідом бойових операцій в Афганістані, Іраку чи на Балканах. Є інструктори, медики, сапери, айті-фахівці, оператори дронів. Є люди, які ніколи не служили раніше, але пройшли навчання вже в Україні. Є колишні політичні емігранти, особливо з Білорусі та росії, для яких війна стала продовженням власної боротьби за свободу. А є ті, хто просто не міг байдуже дивитися на події в Україні.

Вони служать у різних частинах — у механізованих та штурмових бригадах ЗСУ, у підрозділах аеророзвідки, у спеціалізованих підрозділах БПЛА, у медичних евакуаційних групах, інженерних командах, у підрозділах територіальної оборони. Частина іноземців служить в Іноземному легіоні ТрО, сформованому у 2022 році як офіційна структура. Інші інтегровані у штатні бойові частини ЗСУ після укладення контракту.

Це люди різного віку й професій, але на фронті всі вони виконують ту саму роботу, що й українські військові. Їхній статус не дає жодних привілеїв: ті самі правила ведення бою, ті самі вимоги до дисципліни, ті самі ризики, така сама лінія бойового зіткнення.

Іноземних добровольців об’єднує не лише приналежність до українського війська, а й спільний вибір. Хтось залишив роботу, хтось кар’єру в армії іншої держави, хтось — країну, де більше не міг жити через політичні переслідування. В Україні вони стають частиною підрозділів, що воюють пліч-о-пліч з українцями, виконують бойові задачі й несуть втрати, так само як усі інші військовослужбовці.

Так формується багатонаціональна спільнота, яка має спільну мету — зупинити агресію росії й захистити Україну, яка стала для них другою домівкою у критичний момент її історії.

Чому іноземці приїжджають воювати за Україну

Для кожного з іноземних добровольців ця війна почалася у свій спосіб: для когось з кадрів зруйнованих українських міст, для когось із досвіду попередніх воєн, для декого — із неможливості повернутися додому після репресій. Та попри різні історії, вони сходяться в одному: майбутнє свободи в Європі сьогодні вирішується саме в Україні.

Британець Гаррі Роу, відомий як Мейсер Гіффорд, до України воював проти «Ісламської держави» в Сирії. Після 24 лютого він знову опинився на війні — цього разу в Україні. У своїх інтерв’ю він різко описує російську армію:

Росія опустилася до кожної можливої глибини ницості, яку тільки можна уявити.

Попри небезпеку, Гіффорд високо оцінює тих іноземців, які приїхали разом із ним:

Я бачу їх як братство, яке прийшло підтримати Україну в її годину потреби — з кількома божевільними, які затесалось між ними.

Для таких людей Україна — це не «чужа війна», а продовження боротьби з терором і агресією, яку вони бачили в інших частинах світу.

Фаререць Бйорн Калльсой, позивний «Viking», служить в Іноземному легіоні й вважається єдиним громадянином Фарерських островів у його складі. Він приїхав до України після розмови з кузеном-військовим. Мандрівка, яка мала бути коротким візитом, перетворилася на службу, поранення, відновлення і повернення на фронт. Калльсой іронізує над російськими «обіцянками» швидкої перемоги:

Зараз, здається, 586-й день відтоді, як Росія казала, що ця війна закінчиться за чотири дні.

Для нього ця війна — не про політику, а про людську гідність і солідарність.

Серед іноземців у ЗСУ є і білоруси. Один із них, олімпійський гребець Павло Шурмей, став одним із командирів полку імені Кастуся Калиновського. Його слова найкраще пояснюють мотивацію білоруських добровольців:

Білорусь ніколи не буде вільною, доки росія не втратить контроль над регіоном. Перемога України — це перемога Білорусі.

Для білорусів ця війна — особиста. Це боротьба проти режиму, який змусив їх тікати з дому.

Марія Зайцева стала відомою у 2020 році після того, як її тяжко поранили світло-шумовою гранатою під час протестів у Мінську. Після лікування вона поїхала волонтерити для українських біженців, а потім вступила до Другого міжнародного легіону. Служила медикинею, перекладачкою, а згодом — снайперкою.Вона пояснювала:

Кожен білорус, який хоче бачити Білорусь вільною, має боротися на боці України.

Марія загинула в січні 2025 року на Донеччині.

Колишній інструктор Бундесверу «Koza» тепер тренує іноземних добровольців в Україні. Його порівняння німецької та української підготовки дуже промовисте:

Підготовка тут доволі хороша. Тут тебе готують до участі у війні. У Німеччині тебе готують бути частиною військового резерву. Це величезна різниця.

Тут його навички дають прямий ефект — рятують життя.

Що об’єднує всіх цих людей? Історії різні, але їхні мотиви дивовижно схожі: бажання зупинити агресора, який становить загрозу не лише Україні, а й усьому демократичному світу; розуміння, що ця війна фактично є боротьбою за майбутнє Європи; особисте, нерідко болісне рішення стати на бік справедливості; солідарність із країною, яка стала жертвою вторгнення; а також готовність використати свій професійний досвід там, де він рятує життя. Для них Україна вже не чужа земля — це місце, де вони відстоюють цінності, які вважають спільними.

Найвідоміші іноземні легіони та підрозділи

27 лютого 2022 року Україна офіційно оголосила про створення Іноземного легіону оборони України — структури, що стала невіддільною частиною ЗСУ та символом міжнародної солідарності. За кілька тижнів до України прибували люди з десятків країн, і на базі перших добровольчих груп почали формуватися батальйони, роти й спеціалізовані команди.

Попри широкий географічний склад, всі ці формування інтегровані в українську систему оборони, проходять таку саму підготовку й виконують такі самі бойові завдання, що й українські військовослужбовці.

Іноземний легіон оборони України

Іноземний легіон оборони України — підрозділ, що входить до складу Сил територіальної оборони, став першим і найбільшим об’єднанням іноземних добровольців. Тут служать громадяни десятків країн — від США, Канади, Великої Британії та Франції до Японії, Латинської Америки, Грузії, Білорусі, країн Балтії та Центральної Європи.

Легіон приймає охочих за чіткими критеріями: вік 18–60 років, відсутність тяжких захворювань, проходження медичної комісії, базова фізична підготовка. Бойовий досвід не є обов’язковим, хоча є суттєвою перевагою. Іноземці проходять загальновійськову підготовку, вивчають українські стандарти безпеки, після чого розподіляються до бойових і спеціалізованих підрозділів.

2-й Міжнародний легіон

2-й Міжнародний легіон — окремий бойовий підрозділ, сформований восени 2022 року як частина Іноземного легіону. Він об’єднує добровольців з понад тридцяти країн і залишається одним із найбоєздатніших інтернаціональних формувань. Підрозділ діє на найскладніших ділянках сходу України, виконуючи штурмові, розвідувальні, інженерні та вогневі завдання.

Полк імені Кастуся Калиновського

Полк імені Кастуся Калиновського — білоруський добровольчий підрозділ, що починався як батальйон і згодом розширився до полку, став одним із найвідоміших іноземних формувань у складі українських сил. Його бійці наголошують: захищаючи Україну, вони одночасно борються за майбутнє вільної Білорусі.

Полк воював на Київщині, Бахмутському напрямку, на Донеччині та інших ключових ділянках. До підрозділу входять як цивільні емігранти з Білорусі, так і колишні професійні військові. Багато з них не можуть повернутися додому через загрозу репресій, тому український фронт став для них єдиним місцем спротиву диктатурі.

Легіон «Свобода Росії»

Легіон «Свобода Росії» — підрозділ, сформований з громадян росії, які відкрито виступили проти режиму путіна. Його бійці воюють у складі українських сил із 2022 року, виконуючи бойові завдання на сході та в районі Бахмутського та Куп’янського напрямків.

Цей легіон брав участь у низці резонансних операцій, зокрема у рейдах на територію Брянської й Бєлгородської областей росії. Для бійців підрозділу війна в Україні — це також війна проти власної диктатури.

Бригада «Норман»

Бригада «Норман» — добровольче формування, створене ветеранами зі Швеції, Данії, Франції, США, Канади та Австралії. «Норманська бригада» діяла як інтернаціональна бойова група на півдні та сході України. З часом частину її добровольців було інтегровано до інших легіонів і українських бригад. Хоча підрозділ не був великим чисельно, він став прикладом ініціативного об’єднання професійних військових із різних країн.

Грузинський легіон

Грузинський легіон — один із найстаріших іноземних підрозділів, що бере участь у російсько-українській війні з 2014 року. У 2022–2025 роках Грузинський легіон продовжив службу в складі українських військових частин, беручи участь у боях на Київщині, Херсонському та Бахмутському напрямках.

Добровольці цього легіону часто мають бойовий досвід війни 2008 року, тому в Україні виконують як бойові, так і інструкторські завдання.

Хоча кількість іноземних бійців не можна порівняти з масштабами української мобілізації, їхній внесок має суттєве значення. Передусім це бойовий досвід — багато добровольців приходять до України після служби в арміях НАТО або з досвідом операцій у Сирії, Афганістані чи країнах Африки. 

Важливим є й символічний ефект: їхня присутність демонструє світову підтримку України та руйнує російські наративи про нібито «ізольованість» нашої боротьби.

Відомі іноземні бійці та командири

На українській війні іноземні обличчя з’являлися задовго до 2022 року — з перших боїв 2014-го поруч з українцями стояли іноземні легіонери.

Одним із перших був американець українського походження Марко Паславський, позивний «Франко». Офіцер запасу армії США, він вступив до батальйону «Донбас» і загинув у бою під Іловайськом у серпні 2014 року. Для багатьох добровольців-наступників його приклад став визначним: він прийшов захищати країну предків і пішов з життя разом із тими, кого вважав своїми.

У 2014–2015 роках до України приїхали інші іноземці, чиї імена залишилися в історії. Швед Лео Шьохолм, позивний «Вікінг», служив інструктором у підрозділі «Азов» і загинув на півдні України. Чеченський командир Іса Мунаєв, який після еміграції жив у Данії, очолив батальйон імені Джохара Дудаєва й загинув у боях під Чорнухиним — Дебальцевим у лютому 2015 року. Його участь була продовженням боротьби, яку чеченці вели проти російської агресії ще до української війни.

Грузинські добровольці стали одними з найближчих союзників України. Алєко Григолашвілі, позивний «Чужий», служив у батальйоні «Айдар» і загинув у 2014 році на Луганщині. Тамаз Сухіашвілі, офіцер грузинської армії та боєць 93-ї бригади ЗСУ, загинув у січні 2015 року під час оборони Донецького аеропорту. Обидва були частиною грузинської спільноти, яка від початку війни підтримує Україну не лише словами.

Серед іноземців були й ті, хто народився в росії, але свідомо став на бік України. Павло Ящук, уродженець Карелії, отримав українське громадянство в 2014 році та служив командиром взводу 24-го батальйону «Айдар». Він загинув у липні 2014-го, виконуючи бойове завдання. Андрій Грек, позивний «Балаган», служив у «Азові» й загинув 4 серпня 2014 року під час бою за Мар’їнку. Для підрозділу це був один із перших болючих ударів.

Після 2022 року почалася нова хвиля добровольців. Серед них — люди з дуже різним досвідом. Британець Мейсер Гіффорд, який до того воював проти «Ісламської держави» у Сирії, став бойовим медиком та інструктором Іноземного легіону оборони України. Фаререць Бйорн Калльсой, позивний «Вікінг», один із найвідоміших легіонерів останніх років, пережив поранення й повернувся на фронт. Колумбієць «Гадес», ветеран Французького іноземного легіону, має великий бойовий досвід і працює як інструктор та боєць на сході України. Серед добровольців є й ті, хто приїхав уперше взяти до рук зброю, як американець «Джар», який вступив до легіону з переконання, що не може залишатися осторонь.

Правовий статус та умови служби іноземців

Служба іноземців у Збройних силах України регулюється українським законодавством і має чітко визначені процедури. Від 2016 року іноземці та особи без громадянства можуть проходити військову службу у ЗСУ на контрактній основі, а після початку повномасштабного вторгнення 2022 року ці положення були уточнені й розширені. Іноземні добровольці мають ті самі права, обов’язки та рівень відповідальності, що й українські військовослужбовці, за винятком обмежень, пов’язаних із державною таємницею.

Охочі служити в Україні звертаються до:

• посольства або консульства України у своїй країні,
• або безпосередньо до пунктів збору Іноземного легіону оборони України.

Після подання заявки кандидат проходить співбесіду, перевірку документів та медичну комісію. Потім укладається контракт зі Збройними силами України. Іноземці служать в лавах ЗСУ на загальних засадах і можуть бути направлені як до Іноземного легіону, так і до інших підрозділів збройних сил відповідно до потреб армії.

Стандартний перелік документів включає:

• паспорт громадянина іншої держави,
• документи, що підтверджують відсутність судимості,
• заяву про вступ на військову службу,
• проходження медичної комісії в Україні,
• за потреби — документи про військовий досвід або підготовку.

Бойовий досвід не є обов’язковою вимогою, але є суттєвою перевагою під час розподілу.

Іноземці укладають контракт на таких самих умовах, як українські військовослужбовці. Контракт передбачає:

• фіксований термін служби або службу «до закінчення воєнного стану»,
• однаковий рівень грошового забезпечення,
• доступ до медичного забезпечення та соціальних гарантій,
• можливість отримати статус УБД у разі відповідності критеріям.

Контракт може включати інші положення залежно від підрозділу, але юридичні засади для всіх однакові.

Іноземні військові зобов’язані дотримуватися статутів ЗСУ, наказів командування, дисципліни й норм міжнародного гуманітарного права. Вони мають право на відпустку, відновлення після поранення, грошові гарантії, компенсації та пільги — на рівні з українськими військовими. Обмеження стосуються лише доступу до державної таємниці.

Українське законодавство передбачає можливість отримання громадянства України іноземцями, які проходять військову службу за контрактом. Для цього:

• має бути підписано контракт,
• особа не повинна мати непогашених судимостей,
• вона подає клопотання через командування.

Громадянство не надається автоматично — рішення ухвалюється окремо у встановленому законом порядку.

Виклики та ризики, з якими стикаються іноземці

Служба іноземців у ЗСУ пов’язана з низкою труднощів, що відрізняються від досвіду українських військових. Найпомітнішим є мовний бар’єр: навіть знання англійської не завжди допомагає у ситуації, коли команди на полі бою звучать українською, а реакція має бути миттєвою. Для мінімізації цих ризиків іноземці проходять прискорені мовні інструктажі, а в підрозділах часто запроваджують дублювання ключових команд або систему коротких універсальних сигналів.

Важливим викликом є різниця у військових культурах. Добровольці з армій НАТО звикли до інших процедур безпеки, логістики та темпу прийняття рішень. Українські реалії, особливо інтенсивне застосування дронів і ближні бої, потребують швидкої адаптації. У навчальних центрах іноземці проходять підготовку, де їм пояснюють українські стандарти роботи та особливості дій на фронті.

Іноземці, які воюють в Україні, часто стикаються і з юридичними обмеженнями у своїх країнах: служба за кордоном може вимагати спеціальних дозволів або впливати на їхній статус після повернення. Україна зі свого боку надає супровід у питаннях документів, контрактів, довідок і подання на статус учасника бойових дій, поступово спрощуючи ці процеси.

Не менш складною є психологічна адаптація. Більшість іноземців служить далеко від родини, у новому культурному середовищі. Підтримку вони отримують переважно всередині підрозділів, а в багатьох частинах працюють військові психологи або координатори, які допомагають з адаптацією.

Окремим ризиком залишаються інформаційні атаки, спрямовані на спроби ідентифікації іноземних військових російською пропагандою. Для цього впроваджені обмеження на публікацію фото, відео та персональних даних, а іноземці проходять окремі інструктажі щодо інформаційної безпеки.

Попри всі виклики, іноземні добровольці залишаються на службі роками. Українські підрозділи адаптують підготовку, комунікацію та юридичні процедури під їхні потреби, а самі добровольці продовжують виконувати свої обов’язки з високою мотивацією та чітким усвідомленням того, за що вони воюють.

Іноземці та інформаційний фронт

Іноземні добровольці присутні в Україні не лише як військові — їхні голоси стали частиною важливого міжнародного діалогу про те, що насправді відбувається у війні. Хоч вони й обережні зі словами (більшість із них наголошує, що «фронт — це там, де стріляють, а все інше не фронт»), їхня діяльність у медіа та соцмережах стала одним із помітних каналів інформування про російську агресію.

Для світових медіа ці люди — не політики і не коментатори, а свідки, які говорять зрозумілою мовою своїх аудиторій. Саме тому їхні історії часто цитують у міжнародній пресі як незалежні свідчення про масштаби війни, порушення міжнародного права та необхідність підтримки України.

Частина іноземців у складі ЗСУ веде щоденники на YouTube, Instagram чи X (Twitter), де розповідає про побут, тренування, роботу медиків, небезпеку дронів та артилерії. Їхні свідчення часто стають джерелом для світових медіа, адже це пряма, не відфільтрована інформація з окопів. Наприклад, британські, американські та скандинавські добровольці регулярно дають інтерв’ю своїм національним телеканалам і виданням, пояснюючи, чому залишаються в Україні і що насправді означає ця війна для Європи.

Водночас їхня публічність робить їх мішенню для російської пропаганди: проти них ведуться інформаційні атаки, спроби дискредитації, інколи — спроби встановити особисті дані чи тиснути на родини. Тому багато добровольців змушені обмежувати свою присутність у соцмережах або працювати тільки з перевіреними журналістами.

Завдяки їхній участі український голос стає відчутнішим у світі: їх слухають вдома, бо вони говорять мовою своєї країни, вони пережили те, що описують, і не залежать від державних чи політичних структур. Саме тому їхні свідчення впливають і на громадську думку, і на підтримку України в парламентах та урядах інших держав.

Внесок іноземних бійців у спільну перемогу

Участь іноземних добровольців стала відчутною частиною оборони України. Вони посилили та підсилюють армію там, де це найпотрібніше: у штурмових підрозділах, у підготовці нових бійців, у роботі бойових медиків, операторів дронів, саперів та інструкторів. Частина з них принесла досвід армій НАТО, що прискорило впровадження сучасних тактик, стандартів взаємодії та підходів до безпеки.

Завдяки іноземцям українські підрозділи отримали доступ до додаткової експертизи, а у багатьох випадках — і до унікальних навичок, яких раніше просто не було в армії. У поєднанні з українським досвідом це підвищило боєздатність на окремих ділянках фронту та допомогло пришвидшити підготовку нових мобілізованих.

Не менш важливою є їхня присутність як сигнал світові: боротьба за Україну має міжнародний вимір, і цю війну бачать не як абстрактний конфлікт, а як загрозу, що стосується безпеки інших країн. Саме тому участь іноземців впливає і на зовнішньополітичну підтримку, і на суспільні настрої в їхніх країнах.

Пам’ять про їхній внесок — це не питання кількості чи статистики. Це визнання того, що люди з різних країн прийшли на українську землю добровільно, розділили з українськими військовими їхню небезпеку, їхню працю і їхні втрати. Вони стали частиною цієї війни й частиною спільної майбутньої перемоги.

Часті питання