УПА

Упівців завдяки роботі російської пропаганди довго вважали бандитами, головорізами, посібниками нацистів та ворогами. Навіть сама історія Української повстанської армії десятиліттями подавалась переважно з точки зору радянської сторони, з якою УПА власне теж боролись.

Тут ми спробуємо коротко розібратись в тому, що ж таке Українська повстанська армія, як вона виникла, за що воювала і яке це має значення для сучасних нас. Та як українцям у ХХ сторіччі вдалося створити першу в світі повстанську армію по типу професійної.

14 жовтня в Україні відзначають день створення Української повстанської армії, а також (з 2014 року) День захисників і захисниць України (який через реформування церковного календаря в Україні з 2023 року перенесено на 1 жовтня).

Ця дата обрана не випадково, цього ж дня відзначається свято християнського обряду – Покрови Пресвятої Богородиці, яка була та є покровителькою українського козацтва та всіх українських збройних формувань. Таким чином прослідковується тяглість українських традицій захисту свого краю та власної країни.

Відлік існування УПА починається з 14 жовтня 1942 року, цю дату в 1947 році обрала та легітимізувала Українська головна визвольна рада і прийняв та підтвердив своїм наказом головний командир УПА Роман Шухевич.

УПА “Поліська Січ” і отаман Тарас Бульба-Боровець

Проте, якщо не брати до уваги формальної дати, то варто зазначити, що процес формування УПА почався задовго до того, можна, скажімо, вести відлік від 1941 року і УПА “Поліська Січ”, заснованої на Поліссі (село Немовичі Сарненського району, Рівненська область) отаманом Тарасом Бульбою-Боровцем.

Кістяк УПА “Поліська Січ” було створено ще у 1940 році, в тісній співпраці з урядом УНР в екзилі, а перші збройні загони зібрано із початком німецько-радянської війни у червні 1941 року.

Поліські повстанці воювали як проти нацистів, так і проти радянських військ, ситуативно співпрацюючи з кожною зі сторін. В 1942 році УПА “Поліська Січ” нараховувала від 3 до 10 тисяч озброєних повстанців. Майже рік вони контролювали частину Полісся, в районі міста Олевська, проголосивши Олевську Республіку.

Проте у отамана Бульби-Боровця був певний конфлікт інтересів з “бандерівським” крилом ОУН через прагнення останніх об’єднати всі розрізненні повстанські загони під одним (своїм) керівництвом. Тарасу Бульбі-Боровцю пропонували очолити штаб, але він хотів і далі командувати своєю армією.

До осені 1943 року УПА “Поліська Січ” була розгромлена бандерівськими підрозділами УПА на чолі з Шухевичем. Значна частина її складу влилась у ряди об’єднаної УПА і продовжила боротьбу за українську державу.

Бульба-Боровець 5 жовтня 1943 року розформував свою армію і поїхав у Варшаву для переговорів з німцями. 1 грудня 1943 року його там заарештували і відправили до концтабору Заксенгаузен. Восени 1944 року – звільнили, а в 1945 році взяли в створену німцями УНА, яка проіснувала недовго.

Після війни Тарас Бульба-Боровець опинився у таборах для переміщених осіб в Італії, співпрацює з політичною партією Карпатської України. З 1948 року живе в Канаді, де займається пропагандистською літературою, яку нелегально переправляли в Україну: “Бюлетень Головної команди Української національної гвардії”, журнал “Меч і воля”, військово-інструкторські матеріали, листівки. Був членом Української Радикально-Демократичної Партії, очолював Революційно-Визвольний Центр, який виник на основі Української Національної Гвардії. Згодом, через конфлікти з Іваном Багряним, вийшов з УРДП і діяльність Центру припинилась.

Помер 15 травня 1981 року в Нью-Йоркській лікарні у США.

Передумови створення УПА

Українська повстанська армія виникла не на порожньому місці, це було логічним продовженням політики українських націоналістів, яка послідовно продовжувалась ще з часів Перших визвольних змагань (1917-1922 роки) та проголошення УНР (Української народної республіки), яка за 20 років до створення УПА зазнала поразки.

Західна частина України опинилась під владою Польщі, решта – під владою СРСР. Значна частина тих, хто боровся за УНР, після її поразки емігрували за кордон. Найбільш активні з них створили там УВО (Українську військову організацію), яка поступово перейшла в ОУН (Організацію українських націоналістів), обидві організації ставили собі за мету створення незалежної Української держави.

Вони досить раціонально та системно підійшли до того, щоб відновити Українську державу. Провід ОУН усвідомлював, що за це потрібно буде битися, необхідна власна армія. А для того, щоб робити це добре і мати перевагу, потрібно вчитись.

Вже з 1929 року члени ОУН на конспіративних квартирах в Кракові проходили військову підготовку в групах по 20 осіб. В 1940 році на цих курсах навчався і Степан Бандера.

Далі почалась Друга світова війна. Спочатку провід ОУН планував перечекати у підпіллі, ставлячи на те, що за підсумками війни СРСР та Німеччина розваляться (як за підсумками Першої світової було з імперіями, що брали в ній участь), і тоді українська армія встановить українську владу на українських територіях. Але в ході того, як чинили обидві армії на українських територіях, план адаптували під реалії і УПА включилась у війну на два фронти.

В квітні 1942 року Друга конференція ОУН приймає рішення створити власні військові сили, в першу чергу для того, щоб захищати мирне населення від терору німецької армії. Центральний провід ОУН доручає сформувати перші сотні повстанців перевіреним членам організації, що вже встигли пройти військовий вишкіл на конспіративних квартирах.

Формування УПА

Першу сотню УПА в Рівненській області у жовтні 1942 року формує Григорій Перегиняк під псевдо “Довбешко-Коробко”, який приєднався до ОУН ще на початку 30-х років в 16 років. До його сотні увійшли місцеві ОУНівці, які пройшли вишкіл або у польському війську, або на конспіративних квартирах ОУН у Кракові. Приходили і добровольці, на Волині був надзвичайно високий рівень національної свідомості.

Повстанська сотня дорівнює роті – 100-120 людей або три стрілецькі взводи (в УПА взвод називали чотою) та рої (10-13 людей) санінструкторів і постачання.

20 січня 1943 року сотня Перегиняка вступила в перший бій і знищила німецький загін неподалік Городця. В ніч на 7 лютого 1943 року розбили німецьку комендатуру в Кременці та захопили понад 100 одиниць вогнепальної зброї, а також амуніцію, аптечки та теплий одяг. Таким чином УПА могли поповнювати свої запаси, оскільки в них не було власного виробництва зброї, лендлізу чи підтримки.

Повстанці могли розраховувати тільки на власні сили і зброю здобувати у бою. Схожа історія була і з одностроями: їх частково шили на підпільних майстернях, частково здобували в бою. Всі сотні мали різну форму, тому що військо дуже швидко зростало.

УПА була мобільною піхотою зі стрілецькою зброєю, часом повстанці захоплювали трофейні танки, але використовували їх тільки до того моменту, поки не закінчувались снаряди та пальне. Їх перевага була у високій мобільності та маневрах.

В сотнях панувала жорстка дисципліна та розпорядок дня, попри те, що переважну частину часу повстанці були в лісі. За пияцтво карали розстрілом.

У лютому 1943 року ОУН збирається на Третю конференцію і вирішують: розбудувати з окремих загонів армію, об’єднавши розрізнені сотні в структуру та (дуже важливо) – воювати на два фронти: проти нацистів і проти радянців.

Роман Шухевич

Ініціатором Третьої конференції ОУН стає Роман Шухевич, людина, чиїм ім’ям досі лякають ворогів української державності. Він мав освіту інженера та піаніста, у 1929 році проходив військову службу в Польській армії, але далеко не просунувся, бо був відкритим прихильником українських ідей, що заважало військовій кар’єрі в Польщі ХХ сторіччя. Під час радянської окупації західної частини України переїздить за кордон та викладає військову справу для ОУН в Кракові. Далі – вчився у школі німецької розвідки.

Тут, мабуть, варто зазначити, що вчитись в іноземних (а часто навіть ворожих) військових структурах, отримуючи потрібну виправку та знання – типова практика для українського підпілля. Це робилось усвідомлено для того, щоб отримати знання та навички, які можна було далі застосувати на практиці проти ворогів. ОУНівці вступали до шкіл радянської міліції, німецьких та польських військових навчальних програм та армій, проходили навчання і йшли в українське підпілля.

Таким чином німцями було створено 2 українських батальйони “Нахтігаль” та “Роланд”. Роман Шухевич був командиром першого і, ви тільки вдумайтесь, “Нахтігаль” склав присягу не нацистській Німеччині (яка його вчила та покладала певні надії в ході війни), а українському народу. Німецький батальйон (який складався з українців) не збирався воювати за Німеччину. Виник явний та неминучий у такій ситуації конфлікт інтересів.

Батальйони через це виконували допоміжні та охоронні функції, а в 1941 році взагалі були розпущені. З них було сформовано новий – 201 – батальйон, туди ж пішов і Роман Шухевич.

1 грудня 1942 року особовий склад батальйону (650 військових) відмовився продовжувати контракт. Частину з них посадили до в’язниці, Шухевич перейшов на нелегальне становище, а ті, хто зміг уникнути в’язниці, підсилили загони УПА, привнесли новий досвід та надзвичайно корисні знання армії ворога.

В серпні 1943 року Роман Шухевич входить у керівні структури ОУН і стає головним командиром УПА. А до кінця листопада разом з проводом закінчує формування УПА за зразком регулярних армій. Такого ніхто не робив ні до нього, не після нього.

Структура та ідеологія

Армія повстанців була поділена за територіальним принципом на три генеральні військові округи:

• УПА-Північ (Волинь, Полісся, Житомирщина, Київщина);
• УПА-Захід (Закарпаття, Галичина, Буковина);
• УПА-Південь (Хмельницька, Вінницька, частково Черкаська та Кіровоградська області).

Планувалось створити також УПА-Схід, яка мала діяти на півночі Чернігівської та Сумської областей, але розгорнути її повністю не вийшло.

За ініціативи Романа Шухевича було створено Головний військовий штаб УПА та Головну команду УПА, які й стали на чолі армії. Головний штаб складався з відділів:

• Оперативного;
• Розвідувального;
• Тилового;
• Організаційно-персонального;
• Вишкільного;
• Політично-виховного;
• Військово-інспекційного.

Розвідка УПА працювала у зв’язці з Системою безпеки ОУН, яка мала контррозвідувальний відділ. Починаючи з 1941 року основні зусилля української контррозвідки спрямовані на проникнення в німецьку окупаційну адміністрацію, штаби військових частин і спецслужби. Самі німці визнавали, що рішення прийняті в Берліні вже через 20 годин були відомі бандерівському підпіллю в Україні.

На початку травня 1943 року на основі розвіданих даних один із загонів УПА організував засідку на дорозі Ковель-Брест і розгромив велику німецьку автоколону. Загинув один з найближчих соратників Гітлера обергрупенфюрер СС Віктор Лютце, якого прислали якраз для того, щоб знешкодити УПА. Німці приховали обставини смерті Лютце, офіційно він загинув у автокатастрофі. Розвідка не раз і не два рятувала життя воїнам УПА.

Весною 1943 року УПА контролювала цілі райони Волині та Поділля. Тут проводились вибори та встановлювалась українська влада. Це були справжні повстанські республіки. На сьогодні документально доведено повноцінне функціонування 4-х: Олевська, Колківська, Антоновецька, Космацька. Вони проіснували майже рік, функціонуючи виключно на українських ідеях та для потреб української армії.

23 жовтня 1943 року НКВС завело справу на УПА. Приблизно до березня 1944 року радянські спецслужби вважали, що УПА очолює Клим Савура. Припускали, що це псевдо Романа Шухевича. Але жодних даних щодо його зовнішнього вигляду радянці не мали.

Насправді Клим Савура це псевдо командира УПА-Північ Дмитра Клячківського. Гебістам стало про це відомо аж у серпні 1944 року. Тоді ж вони з’ясували, що УПА керує Роман Шухевич і розпочали на нього полювати. Справу назвали “Вовк”, а операцію “Берлога”, шукали Шухевича до 800 людей.

В той час Роман Шухевич переховувався в Рогатинських лісах, на конспіративній квартирі на Франківщині та через підірване здоров’я змушений був кілька разів з’їздити у санаторії на Одещині, звісно за підробними документами.

Взимку 1950-го Роман Шухевич перебував на конспіративній квартирі у Білогорщі на Львівщині. Там 5 березня його і вистежили радянці. Зав’язався бій в результаті якого командувача УПА було вбито. Його тіла не знайшли й досі. А 1 січня 2024 року російська терористична атака спалила музей, який виник на місці цієї конспіративної квартири. Частину експонатів вдалося врятувати, мер міста пообіцяв відновити музей після перемоги вже у сучасній війні проти російської агресії.

Історики стверджують, що тіло Шухевича знищили, адже радянська влада боялася навіть мертвого очільника УПА. Це непрямо підтверджують акти знищення тіл інших членів проводу ОУН, які дослідники знайшли у московських архівах. Акту знищення тіла Шухевича не знайдено, ймовірно він досі у архівах. А події сучасності підтверджують, що ворог і по сей день боїться навіть тіні кожного провідника ОУН.

УПА у цифрах

Точна кількість вояків УПА не встановлена досі. За різними оцінками в 1943 році її чисельність була 30-50 тисяч осіб; у 1944 – від 100 до 200 тисяч осіб.

Велику роль у збільшенні кількості упівців грала людоїдська машина мобілізації радянської армії, яка використовувала ненавчених новоспечених та примусово мобілізованих солдатів як гарматне м’ясо. Люди з більшою охотою йшли в ліс до повстанців, ніж вмирати за радянців. До того ж УПА розгорнула мережу пропаганди, в криївках діяли замасковані друкарні.

Криївки – підземні копанки, замасковані та засекречені. Їх копали ті, хто мав там перебувати особисто. Використовувались для навчання, зимівлі, схованок, мережі друкарень.

Ще трохи в цифрах:

• 10 000 військових, 50 танків і 27 літаків застосували нацисти влітку 1943 року під час великої акції проти УПА на Волині. Операцію очолив обергрупенфюрер СС генерал поліції Еріх фон дем Бах;
• 30 000 енкаведистів проти 4 тисяч вояків УПА – таким був розподіл сил у найбільшій в історії УПА битві біля села Гурби на Волині 21-25 квітня 1944 року;
• близько 2 500 антинацистських акцій здійснили підрозділи УПА, в результаті загинули 12-18 000 нацистів, їхніх союзників і колаборантів;
• 150 000 квадратних кілометрів – територія, охоплена повстанським рухом у 1944 році;
• 18-28 років мали хлопці та дівчата, які служили в УПА;
• 30-35 років мали командири УПА;
• 14 500 бойових і диверсійних акцій, внаслідок яких загинуло понад 30 000 радянських військових, здійснили підрозділи УПА протягом 1944-1945 років;
• 26 693 операції проти українського підпілля організували війська НКВС у 1944-1945 роках. Український рух втратив 22 474 особи вбитими та 62 142 полоненими;
• 130 періодичних видань, 500 брошур, десятки вишкільних, мемуарних, поетичних збірок, тисячі назв листівок, звернень і відозв – такий результат видавничої діяльності ОУН 1940-1960-х років.

Згідно з даними КДБ СРСР з 1944 по 1956 рік було вбито 155 тисяч упівців. Ув’язнено – 104 тисячі. Хоча історики називають меншу навіть загальну кількість повстанців.

Вірогідно, що в цей список потрапили всі, хто виказував симпатію до націоналістів. За допомогу УПА понад 200 тисяч українців вислали у віддалені райони СРСР.

Відомо про як мінімум 2 людей, які пережили радянську окупацію та вийшли з підпілля аж у 1991 році, коли Україна отримала незалежність. Це Ілля “Кобзар”/“Стецько” Оберишин, який перейшов на нелегальне становище ще в 1944 році. Та Ярослав Галущак з Івано-Франківщини, який 47 років переховувався у криївці, облаштованій у хаті сестри біля міста Тлумач і вийшов з підпілля лише у серпні 1991 року. Ці люди дочекались незалежної держави за яку боролись все своє життя, ненависна імперія розпалась, вони перемогли.

Ставлення до УПА в українському суспільстві після Революції гідності почало кращати. Із 2015 року вояки Української повстанської армії мають статус борців за незалежність України у ХХ столітті. 2018 року було ухвалено закон, що надає солдатам УПА статус учасників бойових дій.

Ставлення до ОУН та УПА

УПА послідовно виступала за створення самостійної Української держави, яка б об'єднала всі етнічні українські землі. Серед повстанців були не лише українці, а й грузини, азербайджанці, казахи, єврей та бійці інших національностей.

Радянська пропаганда очорнювала УПА як структуру, що співпрацювала з нацистською Німеччиною. У росії УПА визнали екстремістською організацією рішенням Верховного суду у 2014 році.

В Польщі переважає негативне ставлення до УПА. У 2016 році парламент Польщі кваліфікував дії солдатів УПА проти польського населення на Волині як геноцид.

На основі документів СБУ встановлено, що в Заході України польські втрати становили 30 327 осіб та 240 знищених населених пунктів, а українські – 16 523 та 115 відповідно. Натомість Інститут національної пам’яті Польщі вважає, що УПА та інші загони націоналістів причетні до загибелі близько 100 тисяч поляків.

Польсько-українські стосунки в 1942—1947 роках у документах ОУН та УПА

Хронологія формування військової структури

• Жовтень 1942 року – на Першій військові конференції ОУН (б) обрано комісію з розроблення плану розбудови збройних сил організації;
• грудень 1942 року – на Другій конференції ОУН представлено проєкт розбудови армії;
• січень 1943 року – під керівництвом Григорія Перегіняка кілька повстанських відділів об’єднуються в першу сотню;
• лютий 1943 року – на Рівненщині та Волині військові референти ОУН об'єднують повстанські відділи у більші групи; на Третій конференції прийнято низку військових рішень щодо збройної антинімецької та антирадянської боротьби; до кінця місяця створено перші стаціонарні партизанські загони, які стали основою майбутньої повстанської армії;
• 9 квітня 1943 року – на нараді Проводу ОУН (б) вирішено іменувати всі збройні формування Українською повстанською армією; об’єднати боївки та сотні у більші структури – Групи. Для кожної Групи виділялася певна територія, де створювалися Воєнні округи (ВО). Їх межі приблизно відповідали межам областей: ВО “Турів” (Волинська область), ВО “Заграва” (північ Рівненської області), ВО “Богун” (південь Рівненської, північ Тернопільської областей), ВО “Тютюнник” (Житомирська область);
• липень 1943 року – провід ОУН утворює повстанські відділи на Галичині під назвою Українська народна самооборона (УНС). Командування УНС обійняв Олександр Луцький – “Андрієнко”;
• листопад-грудень 1943 року – створено Генеральні воєнні округи (ГВО), де оперували окремі Групи УПА. Кожна ГВО мала крайового командира з Крайовим військовим штабом (КВШ) та поділялася на територіальні воєнні округи (ТВО), на рівні яких відбувалося безпосереднє керування бойовими діями. Утворено Головний військовий штаб (ГВШ) УПА, який з грудня 1943 року очолив Олекса Гасин – “Чорнота”. Головну команду (ГК) УПА очолив Роман“Чупринка” Шухевич.

Фільми про УПА

Існує дуже багато документальних та художніх фільмів про історію УПА, вона подається з різних сторін та позицій. Зупинимось на 5 найбільш знакових на теперішній момент:

1. “Хроніки УПА 1942-1954”, Тарас Химич; наукові консультанти – Іван Патриляк, Олександр Пагіря. The Ukrainian Insurgent Army: Chronicles 1942-1954 (2014) - IMDb

   Докудрама у двох частинах базується на основі свідчень тридцяти чотирьох очевидців та безпосередніх учасників подій (опитано понад сто осіб).

   Дивитись тут:

   ХРОНІКА УПА 1942-1954 (Частина перша);

   ХРОНІКА УПА 1942-54 (частина ДРУГА).

2. Фільм "Страчені світанки".

3. Film: Between Hitler & Stalin Ukraine in World War II The Untold Story (2004)

   Фільм розповідає про боротьбу між нацистським і радянським режимами з української точки зору. Документальна хроніка розповідає про події в Україні на порозі Другої світової війни, під час радянської окупації Західної України (1939–1941), німецько-радянської війни, нацистської окупації України та другої радянської окупації Західної України (1944 рік).

   Вплив цих подій, які забрали від 8 до 10 мільйонів життів українців, зображено через сегменти політики “випаленої землі” обох держав; трагедія євреїв; і 2,3 мільйона українців, викрадених на рабську роботу (остарбайтери). Зображено боротьбу українців проти нацистських окупантів та боротьбу УПА проти обох тоталітарних держав за незалежність України.

   Це свідчення очевидців, документальні матеріали, рідкісні кінозаписи, фотографії та документи, отримані з безлічі джерел.

   Текстова версія

4. "Нескорений" (повна версія)

   1950 рік, з кінцем Другої світової війни на західних теренах України ведеться нерівна боротьба на два фронти: спочатку проти німецьких окупантів, а потім – проти більшовицької навали. У Карпатах продовжують збройну боротьбу знесилені, знекровлені, – але нескорені духом – збройні частини та невеликі боївки Української повстанської армії, здавна могутньої, добре організованої та вишколеної армії.

   На чолі армії – видатний Командир, легендарний генерал-хорунжий Роман Шухевич, знаний серед воїнів УПА як Тарас Чупринка. Саме долю цього командира покладено в гостросюжетну й динамічну основу фільму 2000 року “Нескорений”: це реальна спроба художніми засобами донести до глядача правду про події воєнного та повоєнного часу на Західній частині Україні.

5. “Білий птах з чорною ознакою” 1970 рік, Юрій Іллєнко.