Персони

Роман Шухевич

У перший день 2024 року російський дрон-камікадзе поцілив у меморіальний музей Романа Шухевича в передмісті Львова. Унаслідок вибуху будівлю повністю зруйновано. Втрачені деякі експонати, які було неможливо вивезти в безпечне місце. Цей акт тероризму проти цивільного об’єкта й культурної спадщини лише підкреслює роль Романа Осиповича у визвольній боротьбі українського народу. Навіть за 70 років після смерті видатного діяча його фігура настільки лякає катів, що вони намагаються стерти пам’ять про нього будь-якою ціною.

від  Вадим Коваль

Contents
Роман Шухевич

Степан Бандера давав йому таку характеристику:

«Роман Шухевич був із крови й кості борець визвольної справи, тому бачимо його в перших лавах там, де ця боротьба горіла полум’ям. Він — з природного обдарування і покликання — провідник. Тому він цілком природно мобілізував, організував лави численних борців, наснажував їх вірою, завзяттям, жертовністю, ведучи до організованого змагання».

Отже, ким був Роман Шухевич і чому його привид досі доводить до сказу російських пропагандистів? Розповідаємо докладніше про життя і діяльність видатної постаті.

Повне ПІБ

Роман Осипович Шухевич

Псевдоніми

Тур, Степан, Тарас Чупринка, Чух, Роман Лозовський, Чернець, Дзвін, Білий, Щука

Прізвисько в радянських документах

Вовк

Дата народження

30 червня 1907 р

Місце народження

м. Львів (тоді Австро-Угорщина)

Дата смерті

5 березня 1950 р

Місце смерті

с. Білогорща (нині м. Львів)

Посади

Головний командир УПА

Голова проводу ОУНР на українських землях

Заступник міністра оборони Українського державного правління (УДП)

Голова Генерального секретаріату Української головної визвольної ради (УГВР)

Генеральний секретар військових справ УГВР

Військові звання

Генерал-хорунжий УПА

Рядовий-гарматник польської армії

Освіта

Національний університет «Львівська політехніка», дорожньо-мостовий відділ

Біографія

Майбутній герой походить з інтелігентної родини, яка зробила чималий внесок у справу захисту й розвитку української культури протягом XIX–XX сторіч:

  • прадід Йосип Шухевич — священник, що вперше переклав українською твори Вергілія, Вальтера Скотта й Шиллера;
  • дід Володимир Шухевич — професор, член Наукового товариства ім. Шевченка, автор 5-томної публікації «Гуцульщина», що досі вважається найбільш ґрунтовним дослідженням гуцульської культури;
  • бабуся Герміна Шухевич — громадська діячка, засновниця багатьох жіночих товариств у Львові, послідовниця феміністичного й емансипаційного руху Наталі Кобринської;
  • дядько Степан Шухевич — адвокат, захисник прав українських націоналістів у багатьох політичних процесах;
  • батько Осип Шухевич — комісар Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) у Кам’янці-Струмиловій.

Рід Шухевичів подарував Україні чимало політичних, військових, культурних і громадських діячів. Через це сьогодні він справедливо вважається одним з найважливіших для держави.

Батьки Романа Шухевича - Осип та Євгенія

Батьки Романа Шухевича - Осип та Євгенія

Дитинство й навчання

Роман Шухевич народився 30 червня 1907 року в місті Львові. Сьогодні його перша квартира розташована в будинку на вулиці Довбуша, 2. Батьками Романа були Осип Шухевич та Євгенія Шухевич (Стоцька). Батько працював у повітовому суді в місті Краківець, куди й переїхала родина невдовзі після народження дитини. У 1914 році Осип Шухевич отримав посаду повітового судді й перебрався із сім’єю до Кам’янки-Струмилової (тепер місто Кам’янка-Бузька Львівської області). Саме тут юний Роман закінчив початкову школу, здобувши першу освіту.

Дитяче фото Романа Шухевича

Дитяче фото Романа Шухевича

У 1917 році Шухевич повернувся до Львова, де жив під опікою бабусі Герміни. Він вступив до Академічної гімназії при університеті «Львівська політехніка». Навчання в цьому закладі велося польською, німецькою і давньогрецькою мовами. Але Роман паралельно знайомився з українською літературою і культурою завдяки великій колекції творів, зібраних його дідусем Володимиром.

Юнак захоплювався музикою, співом і спортом. У будь-якій справі він прагнув бути першим і найкращим. На Запорозьких іграх 1923 року Роман установив два рекорди. Шухевич мав грамоти за успіхи в баскетболі, волейболі, футболі та планерному спорті. Разом з молодшим братом Юрієм він виступав у Львівському оперному театрі.

У 1918 році було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Роман Шухевич був безпосереднім свідком зіткнень Української галицької армії (УГА) з польськими військами.

У 1921–1922 роках його бабуся Герміна здавала кімнату в оренду командиру Української військової організації (УВО) полковнику Євгену Коновальцю.

Колишній старшина УГА й діяч товариства «Просвіта» Степан Шах пригадує:

«Ромко Шухевич цінував високо наше товариство і шукав його. Запрошував його до своєї кімнати не раз полковник Євген Коновалець і там вів з ним розмови».

Надихнувшись прикладом Коновальця, Роман Шухевич вирішив пройти військовий вишкіл. Він вступив до Пласту. Ще в гімназії юнак виявляв лідерські амбіції. Саме Шухевич був одним з ініціаторів утворення гуртків «Ясний Тризуб» і «Чорноморці».

В обліковій картці Львівського полку пластунів імені Сагайдачного записана така його характеристика:

«Найліпший з гуртка. Честолюбивий. Войовничий. Енергійний».

На жаль, Польська Республіка не була толерантною державою і не терпіла вільнодумства. Тому ще під час навчання в гімназії на Шухевича написали кілька доносів. Він потрапив у поле зору спецслужб як український націоналіст і «небезпечний елемент».

У 1925 році Роман Шухевич закінчив навчання з відмінними оцінками й бездоганно склав іспити для вступу до «Львівської політехніки». Однак йому відмовили в зарахуванні до університету з політичних причин. Восени 1925 року юнак відвідував курси будівельної архітектури як вільний слухач.

На щастя, політичні переслідування не дуже цікавили керівництво університету вільного міста Данциг (нині польський Гданськ). Саме туди зміг вступити Шухевич, де він навчався до 1926 року. Але у вересні батькові студента вдалося схилити на свій бік професора Антона Ломніцького, який надав юнаку протекцію і допоміг перевестися до «Львівської політехніки».

Проте Роману Осиповичу не судилося спокійно закінчити навчання. Ще в 1925 році він став членом УВО, а в жовтні 1926 керівництво організації винесло смертний вирок Станіславу Собінському — куратору Львівської шкільної округи, який вів активну політику спольщення і репресував україномовних студентів. Роман Шухевич і Богдан Підгайний добровільно погодилися виконати наказ. 19 жовтня вони обидва вистрілили в Собінського, але револьвер Шухевича дав осічку.

Розслідування вбивства вивело польські спецслужби на керівництво УВО. Двох командирів, Атаманчука й Вербицького, засудили до страти. Шухевич і Підгайний хотіли врятувати їх, виступивши публічно та взявши вину на себе. Але Крайова команда УВО заборонила робити це.

Історик Анатолій Кентій так схарактеризував наслідки цього епізоду:

«Від цього часу життя Романа стало ходінням по лезу, балансуванням на межі екзистенції та смерті».

Військова служба й ОУН

У 1928 році 21-річного Шухевича призвали до польської армії. Його зарахували до артилерійської частини у Володимирі-Волинському (сьогодні Володимир).

Оскільки юнак мав відмінну характеристику й виявляв здібності до навчання, його відправили до школи молодших офіцерів — підхорунжівки. Роман Осипович успішно закінчив її та повинен був отримати звання старшини, однак військове керівництво знову звернуло увагу на його участь у національно-визвольному русі. Тому Шухевича повернули до артилерійської частини рядовим солдатом і продовжили термін служби на один рік.

У 1929 році Роман звільнився з військової служби. Втративши протекцію професора Ломніцького, він не зміг повернутися до «Львівської політехніки». Розчарований Шухевич знову змушений був їхати до Данцига і продовжувати навчання в університеті вільного міста. Там він вступив до крайового осередку УВО та пройшов додатковий військовий вишкіл.

2 лютого 1929 року у Відні було створено Організацію Українських Націоналістів (ОУН). У 1930 році до неї вступив Роман Шухевич, який отримав псевдонім Дзвін.

Керівництво високо оцінило його військовий вишкіл, організаторські здібності, лідерські амбіції, освіченість і любов до української культури. Він здобув посаду бойового референта Крайової Екзекутиви ОУН.

У 1930 році Шухевич брав участь в організації «саботажної акції» — масового прояву непокори польській владі. У паніці спецслужби почали тотальну «пацифікацію» — силове замирення шляхом знищення українських культурних установ і публічного приниження україномовного населення. Але це призвело лише до посилення революційних настроїв, що й було метою акції ОУН.

Шухевич разом з Бандерою, Сидором і Габрусевичем належав до радикального крила ОУН. Вони вважали, що основу армії майбутньої незалежної України має становити її поневолений народ, який на той момент проживав на території Галичини, Прикарпаття, Бойківщини, Лемківщини, Буковини й Закарпаття. Вони хотіли створити умови для «перманентної революції», у якій єдиним шляхом для здобуття свободи мав би стати постійний силовий тиск на ворогів. А їхні противники вважали, що українська армія має створюватися в еміграції подібно до Збройних сил УНР.

У 1938 році Шухевич мав стати наступником Євгена Коновальця, обійнявши посаду крайового провідника ОУН. Але він запропонував кандидатуру Мирослава Тураша, а сам продовжив військову освіту, вирушивши до Баварської академії в Німеччині.

Ув’язнення

15 червня 1934 року члени ОУН стратили Броніслава Вільгельма Перацького — міністра внутрішніх справ Польської Республіки, автора політики «пацифікації» та ідеолога спольщування українського населення. Відповіддю на це стали масові репресії, у ході яких затримали більшу частину керівництва ОУН.

18 червня відбувся показовий судовий процес, на якому обвинуваченим не надавали права на гідний захист своєї позиції. У результаті Шухевича, виконавця страти Гриця Мацейка, Дмитра Грицая та інших членів організації відправили до концтабору в місті Береза-Картузька (зараз білоруське місто Береза).

За спогадами Володимира Макара, цей табір «славився» на всю Польщу нелюдськими умовами утримання в’язнів. Вони постійно терпіли фізичні та психологічні тортури. Ув’язненим заборонялося мати імена — замість них видавали номери, які вони мали постійно носити при собі й показувати охоронцям. Але Шухевич не зламався — він створив націоналістичну організацію самооборони, до якої ввійшли кочегари й інші сильні в’язні.

18 листопада 1935 року почався сумнозвісний Варшавський процес. На суді звинуваченим забороняли давати свідчення рідною мовою. А за гасло «Слава Україні» їх виводили із залу й карали добою арешту ще до проголошення остаточного вироку.

Коли черга дійшла до Романа Шухевича, його запитали, чому він вирішив вступити до ОУН. Роман Осипович відповів:

«Це був наказ мого серця».

Роману Шухевичу й іншим членам ОУН інкримінували вбивство польських державних діячів, численні замахи на вбивство, а також участь у терористичній організації й заклики до повалення законного порядку. Адвокатом звинувачених був дядько Романа Осиповича Степан Шухевич. Завдяки його майстерному захисту більшості з них вдалося уникнути суворого покарання.

На суді Роман Шухевич визнав тільки свою належність до ОУН, за що був засуджений до чотирьох років ув’язнення. Але на підставі урядової амністії його звільнили вже 27 січня 1937 року, після шести місяців концтабору і двох років тюрми.

«Фама»

Після звільнення Роман Шухевич повернувся до родини — дружини Наталі й сина Юрія. Вони жили дуже бідно, адже клеймо політичного в’язня не давало чоловікові змогу розраховувати на постійну роботу. Після кількох місяців випадкових підробітків Шухевич із товаришами створює кооператив «Фама» — від латинського «розголос», «слава».

Реклама цигаркових папірців "Калина", котру робила агенція "Фама" - спільний бізнес Романа Шухевича та Богдана Чайківського

Реклама цигаркових папірців "Калина", котру робила агенція "Фама" - спільний бізнес Романа Шухевича та Богдана Чайківського

фото з Telegram каналу Archive artifacts

«Фама» була першою українською рекламною фірмою. Вона мала дуже новаторський та нестандартний підхід до бізнесу, який можна було б назвати епатажним і сьогодні. На плакатах фірми зображувалися еротичні та провокаційні сцени, які викликали хвилю обговорень у суспільстві.

Одного разу Шухевич із товаришами поширили плітки, що одна жінка збирається вкоротити собі віку, стрибнувши з даху львівського будинку. Коли внизу зібралися репортери, вони скинули велику ляльку, набиту рекламними листівками.

Шухевич використовував свої зв’язки в колі українських націоналістів для розвитку бізнесу. Тому невдовзі він став настільки успішним бізнесменом, що філіали «Фами» відкрилися не тільки в інших містах Галичини, а й у Польщі, Німеччині та Угорщині.

Варто зазначити, що «Фама» була не просто рекламною фірмою. Керівниками її центрального офісу та філіалів стали члени ОУН і колишні політичні в’язні. Окрім основної діяльності, вони розповсюджували агітаційні матеріали й вели освітню діяльність.

Роман Шухевич створив «чорну касу», до якої перераховував чималу частину своїх легальних заробітків. Ці кошти використовували для фінансування ОУН та інших організацій націоналістичного спрямування.

Початок Другої світової війни

Хоча «Фама» стала дуже успішним підприємством, бізнес ніколи не був покликанням Романа Шухевича. Коли в жовтні 1938 року утворилася незалежна Карпатськоукраїнська держава, він нелегально перетнув кордон і дістався міста Хуст. Тут керівники ОУН створили Генеральний штаб оборони Карпатської України. У цей час держава захищалася від нападу Угорщини під керівництвом регента Міклоша Горті.

Богдан Чайківський, який очолював «Фаму» за відсутності Шухевича, зазначав:

«Поручник Щука брав активну участь у боях, і лише чудо врятувало його від неминучої смерті».

У березні 1939 року Карпатська Україна була остаточно окупована Угорщиною. Шухевич разом з іншими членами ОУН повернувся до Польщі. Наприкінці 1939 року він мешкав у Кракові, де його дружина народила доньку Марію. За пактом Молотова — Ріббентропа ця частина Польщі ввійшла до складу Німеччини, тоді як Львів дістався СРСР.

Роман Шухевич на Волині, 1940 рік

Роман Шухевич на Волині, 1940 рік

Шухевич обіймав посаду референта зв’язку в Проводі українських націоналістів (ПУН). Він був відповідальним за переходи кур’єрів через німецько-радянський кордон та обмін інформацією між членами організації, що опинилися по різні боки цієї межі. На той момент ОУН знову розділилася на два крила.

Помірна частина керівництва на чолі з лідером Андрієм Мельником вважала, що українська держава має існувати під протекторатом Німеччини. А радикальне крило, до якого входили Бандера, Шухевич, Ярий і Лебідь, ставилися до німців з недовірою.

Шухевич говорив:

«Я не вірю в їхню добру волю визнати Україну самостійною державою. Вони нас тепер потребують і використають, бо ще не знають, як їм піде війна на Сході, але як Гітлер думає, що нас перехитрить, то помиляється, бо ми маємо свої плани».

10 лютого 1940 року організація остаточно розкололася. Бандера, Шухевич та їхні товариші створили Революційний Провід ОУН. Роман Осипович здобув посаду крайового провідника на західноукраїнських землях, окупованих Німеччиною. Наприкінці 1940 року він створив Український легіон у складі військ вермахту.

Українці погодилися на співпрацю з німцями на таких умовах:

  • вони дають присягу Україні, а не Німеччині й Адольфу Гітлеру;
  • за політичну ідеологію відповідають члени ОУН, а не нацистська верхівка;
  • метою створення організації є відновлення української державності після перемоги над СРСР.

Протягом 1940–1941 років Шухевич активно вербував прихильників та займався їхнім військовим вишколом. Німецьке командування високо оцінило його зусилля, сформувавши на базі Легіону два батальйони — «Нахтіґаль» («Соловей») і «Роланд».

Командир Шухевич вітає вояків "Нахтігалю"

Командир Шухевич вітає вояків "Нахтігалю"

фото з Telegram каналу Archive artifacts

Участь українських націоналістів у війні

22 червня українські батальйони в складі німецької групи армій «Південь» форсували річку Сян, пройшли через Яворів і взяли курс на Львів. 29 червня вони підступили до околиць міста, яке вже залишили радянські війська.

30 червня «Нахтіґаль» тріумфально ввійшов до Львова. Але українські націоналісти побачили страшну картину. НКВС стратило всіх політичних в’язнів, серед яких був і молодший брат Романа Шухевича — Юрій.

Але провідник ОУН не дозволив емоціям відірвати його від високої мети. Увечері того ж дня ОУН проголосила про створення незалежної Української держави. Романа Шухевича призначили другим заступником члена тимчасового правління у справах військових.

Проте вже 3 липня керівників українських батальйонів викликали до державного підсекретаря генерал-губернаторства Кундта. Він роз’яснив, що видання Акта про відновлення української державності не відповідає політиці Німеччині. Кундт сказав:

«Остаточне слово в українських справах належить лише фюреру».

5 липня заарештували понад 300 українських націоналістів, серед яких опинився і Степан Бандера. 15 членів ОУН стратили на місці, без суду та слідства. Батальйон «Нахтіґаль» відправили на схід, не повідомляючи його керівникам про ухвалене рішення. 13 липня він перейшов річку Збруч і вступив у перший бій з радянськими військами. Українські добровольці брали участь у штурмі Браїлова й Вінниці. Після цього їх відвели на відпочинок до містечка Юзвин (сьогодні село Некрасове Вінницької області).

16 липня 1941 року Шухевич із товаришами дізналися, що Гітлер остаточно відмовився від ідеї відновлення української державності. Територію країни поділили між Польським генерал-губернаторством, Румунією і Райхскомісаріатом Україна. Через це українські добровольці відмовилися від подальшої служби в німецькій армії. У результаті командування роззброїло батальйони «Нахтіґаль» і «Роланд», відправивши їх на перевиховання та перенавчання до Кракова.

Бійці перебували під наглядом німецького командування до вересня 1941 року. Тоді відповідальні особи вирішили, що вони достатньо лояльні, щоб знову видати їм зброю і розпочати заняття з бойового вишколу. 21 жовтня підрозділи остаточно розформували та створили 201-й батальйон шуцманшафту (військова охорона). Його командиром став Євген Побігущий, а заступником — Роман Шухевич.

Навесні 1942 року батальйон прибув до Мінська, а згодом — до міста Лепель у Білорусі. Його завданнями були охорона комунікацій і ліній постачання, а також боротьба з партизанами. За спогадами Володимира Янова, Шухевичу дуже не подобалося це призначення:

«Він мусив зіграти до кінця роль німецького приятеля, хоч серце розривалося з болю».

Боротьба з білоруським рухом спротиву виснажувала підрозділ. Але таким чином Шухевич вивчав закони, тактики і стратегію партизанської війни. Протягом 1942 року до батальйону почали доходити чутки про арешт Степана Бандери, а також про звірячу стратегію нацистів, які вивозили зерно й інші цінності з України. Усередині підрозділу наростало невдоволення. Мирослав Кальба говорив про Шухевича:

«Він відмовлявся брати участь в каральних акціях, кажучи, що нас прислали сюди не грабувати, а воювати».

22 листопада бійці відмовилися продовжувати контракт із німецькою армією. 5 грудня загін розформували. Рядовий склад перевели в різні підрозділи, дислоковані в Україні, а 22 командирів кинули до львівської в’язниці — за іронією долі до тієї самої, де стратили Юрія Шухевича. Але 8 січня 1943 року Роман Осипович втік з ув’язнення. На той час він був одним з головних ворогів СРСР і нацистської Німеччини — двох титанів-суперників.

Війна загартувала Шухевича. Він був не просто повстанцем і бойовиком. Роман Осипович здобув досвід політичної та громадської діяльності. Він став досвідченим командиром та організатором.

Служба в Білорусі навчила його стратегії партизанської війни. Мирослав Кальба згадував:

«Роман Шухевич не потребував дорадників, не потребував роботи засідань, щоб винести певні рішення чи висновки. Це була людина-провідник, який з місця вирішував все, беручи на себе повну відповідальність».

А Василь Кук додавав до його характеристики такі слова:

«Для нього було характерне всебічне, докладне обдумування кожної справи, детальна перевірка виконання наказу чи доручення. Він не любив марнослів’я, цінив у людях діловитість та бойову мужність».

Командир УПА

Ще 1942 року у Львові відбулася таємна військова конференція ОУН. На ній ухвалили рішення про об’єднання розрізнених підрозділів українських націоналістів у складі німецької армії у велику військову організацію з чіткою координацією та комунікацією. Так було засновано Українську Повстанську Армію (УПА), біля витоків якої стояв і Роман Шухевич.

Зумівши втекти з ув’язнення, він зв’язався з Проводом ОУН і був призначений військовим референтом організації. У той час ситуація на фронті почала змінюватися — СРСР здобув перевагу й почав наступ. Але положення було настільки крихким, що найменша неочікувана подія могла стати фатальною для обох сторін. Тому Василь Кук запропонував підняти українське повстання в німецькому тилу, щоб скористатися слабкістю вермахту, отримавши зброю, техніку й здобувши міжнародну підтримку до приходу радянських військ. На той момент Шухевич, який завжди стояв на радикальних позиціях, висловився проти такої ідеї. Пізніше він говорив:

«Ми були б програли, і маси напевно були б відвернулися від нас. Але обмежені дії українських повстанців на північно-західних землях мали довір’я мас і виявилися успішними».

Однак це не означало, що Шухевич перейшов до помірного крила організації. Навпаки, після звільнення він створив сильну опозицію чинному провіднику ОУН Миколі Лебедю. 13 травня 1943 року Лебідь склав повноваження. Посаду Головного провідника було скасовано.

Натомість члени організації обрали Бюро Проводу ОУН, керівником якого став Шухевич, а його заступниками — Матла й Маївський. Роман Осипович вибрав для себе новий псевдонім — Тарас Чупринка, на честь письменників Шевченка та Чупринки.

21 серпня 1943 року відбувся Третій надзвичайний великий збір ОУН, на якому Шухевич остаточно закріпив свою лідерську позицію. Він зміг переконати членів організації в тому, що вони мають чинити спротив не тільки німецьким нацистам, а й радянським більшовикам, які також були загрозою для української державності. Окрім того, голова Бюро Проводу вимагав демократизації політичних та ідеологічних засад ОУН, що мало б полегшити їх просування на сході.

У 1944 році фронт наблизився до Галичини, Волині й Полісся. Шухевич із товаришами почали готуватися до дій у «підрадянських реаліях». Вони вирішили вивчати політичні тактики, які могли б забезпечити їм підтримку народних мас. Цей рік також цікавий тим, що Шухевич уперше потрапив у поле зору НКВС. Проте Микита Хрущов у листі Сталіну переплутав його псевдонім, назвавши Романа Осиповича «Климом Савуром»: насправді так іменував себе інший командир УПА.

Післявоєнна діяльність

Після завершення війни в Європі Роман Шухевич написав лист-звернення до командирів і воїнів УПА. У ньому він сказав:

«Великий внесок у перемогу над Німеччиною зробили українські повстанці, котрі не допустили нацистів використати українську землю “для своїх загарбницьких цілей”, не дозволили їм грабувати українські села і вивозити людей до Німеччини… Але вернувся і розгосподарився на Україні ще гірший окупант — Росія, хоча український народ і тепер не скапітулював перед наступаючим ворогом… Революційні рухи поневолених народів та протиріччя між західними державами і СРСР зростають, а це створює сприятливі умови для нашої дальшої боротьби і наближає момент розвалу СРСР».

У 1945 році велика воєнна організація УПА розпорошилася на багато маленьких загонів, що дало їй змогу пережити радянські чистки. Її члени проводили рейди на територію сусідніх країн, вступаючи в контакт з українськими політичними і громадськими діячами, а також передаючи інформацію для діаспор. Роман Шухевич навіть схвалив переговори з представниками НКВС СРСР, однак вони були безрезультатними й довели марність спроб мирного співіснування.

1946 рік став дуже важким для УПА. Радянські функціонери хотіли якомога швидше відзвітувати Сталіну про повну ліквідацію організації українських націоналістів. Але Шухевич відреагував на посилення терору зміною тактики. Відтепер штаби УПА мали більше повноважень, а бійці діяли в складі невеликих загонів — до п’яти осіб. Така стратегія була успішною — наприкінці року чиновники мусили визнати, що не досягли успіхів. Натомість чисельність УПА збільшилася з 3735 до 4456 осіб.

На жаль, боротьба була надто нерівною. Радянська влада кинула на каральні акції десятки тисяч солдатів і не рахувалася із втратами. Деякі її підрозділи були змушені відходити, втративши понад половину особового складу. І все ж кожен бій давався УПА важко. Організація поступово втрачала людей і не могла швидко поповнювати свої ряди. До того ж СРСР кинув у бій більш смертоносну зброю, ніж гармати й автомати, — пропаганду. НКВС розпускало чутки про масові погроми, вбивства й пограбування.

Наприкінці 1947 року Степан Бандера відправив до Шухевича свого посланця, який мав передати таку звістку:

«Необхідно демобілізувати УПА і звести до мінімуму бойові виступи, які приносять більше шкоди, ніж користі. Головне завдання для революційного підпілля: витримати і ще раз витримати».

І хоча посланця затримали, Шухевич усе ж зумів отримати звістку від Бандери. Він і сам розумів, що сили українського спротиву тануть. Тому його новою стратегією було очікування великої війни між колективним Заходом і СРСР. Члени організації мали скласти зброю і вести мирне життя, очікуючи сигналу для активізації визвольної діяльності. В одному зі своїх останніх листів Роман Осипович писав:

«Єдиний для світу порятунок — це якнайскоріше й повне знищення російсько-більшовицького імперіалізму на його теперішніх вихідних позиціях».

Загибель Героя України

Фатальною для Романа Шухевича подією стала смерть письменника Ярослава Галана 24 жовтня 1949 р. За словами Василя Кука, його вбили співробітники Міністерства держбезпеки (МДБ) СРСР. Щоб дискредитувати УПА, вони зарубали чоловіка гуцульською барткою. Микита Хрущов написав звернення до Сталіна, у якому просив про допомогу в ліквідації націоналістичного підпілля.

З Москви до Львова вирушили заступник голови МДБ Микола Сєльвановський і генерал-лейтенант Павло Судоплатов. Останній відомий як організатор вбивства Льва Троцького та Євгена Коновальця. Після довгих місяців системної праці вони змогли вийти на зв’язкову Шухевича — Дарію Гусак. Кинувши її до камери разом з радянською агенткою, яка грала роль члена підпілля, вони здобули інформацію про п’ять місць, де міг переховуватися Шухевич.

5 березня 1950 року починається операція з ліквідації Вовка — таке прізвисько дали Роману Осиповичу співробітники МДБ. Загалом у ній брали участь понад 1000 осіб, зокрема 350 озброєних військових. Вони оточили село Білогорща й почали методично шукати Шухевича, перевіряючи будинки. У ході операції радянські військові допитували селян, зокрема жінок і дітей. Криївка голови УПА була добре замаскована, але з невідомих причин він покинув її самостійно.

Роман Шухевич не збирався здаватися. Влучним пострілом він убив майора МДБ Ревенка й почав тікати. На жаль, життя Героя перервала автоматна черга, яку випустив невідомий радянський військовий.

Тіло Романа Шухевича у перші години після смерті

Тіло Романа Шухевича у перші години після смерті

фото з сайту istpravda.com.ua

Загибель Шухевича тримали в таємниці. Лише за сім місяців про неї дізналися інші члени УПА. А першу офіційну заяву зробила американська агенція Associated Press 21 жовтня 1950 р.

За свідченнями одного зі співробітників НКВС, командування дало наказ спалити тіло Шухевича й розкидати попіл поза межами України. Деякі науковці також вважали, що його поховали на тюремному подвір’ї у Львові.

Восени 2005 року на дні річки Збруч, поряд із селом Гуків Чемеровецького району Хмельниччини, знайшли людські кістки. Місцева влада доводила, що вони належать Роману Шухевичу. Поряд з місцем знахідки встановили пам’ятний знак і провели богослужіння. Проте науковці й син Романа Осиповича Юрій відкидали ці припущення. За його словами, ніхто не проводив генетичну експертизу та навіть не відкривав кримінальне провадження, що свідчить про спробу фальсифікації історичних фактів.

Міфи про Романа Шухевича

  1. Міф: Роман Шухевич був прихильником німецьких нацистів. Спростування: насправді він стояв на позиціях української державності без німців і росіян. Свідченням цього є Акт про відновлення української незалежності. Коли підрозділ Шухевича був задіяний у поліцейських операціях на території Білорусі, він відмовлявся брати участь у каральних акціях. За це офіцера було засуджено до ув’язнення.
  2. Міф: Роман Шухевич був антисемітом. Спростування: після звинувачень ізраїльських урядових установ і некомерційних організацій СБУ відкрила доступ до досьє Шухевича в архіві радянських правоохоронців. Вивчивши його, громадська рада меморіальної організації «Яд Вашем» не знайшла доказів. Навпаки, у наданих СБУ матеріалах містилася інформація про вербування провокаторів для імітації погромів.
  3. Міф: Роман Шухевич був організатором Волинської трагедії. Спростування: про ці події згадує сам Роман Осипович. Він говорить, що польська поліція в складі німецької армії першою застосувала примусові методи «пацифікації» проти українських селян, які й викликали повстання. Наразі дуже важко встановити як точну хронологію подій, так і кількість жертв з обох боків конфлікту.

Роман Шухевич: цікаві факти

  1. 15-річний Шухевич врятував дитину, що провалилася під лід на річці. Після цього він перехворів на запалення легень.
  2. 1923 року Роман Шухевич установив два рекорди України в спорті — у бігу з перешкодами на 400 метрів і плаванні на 100 метрів.
  3. Разом з куренем «Чорноморці» Шухевич проплив уздовж усіх великих річок Західної України і Східної Польщі.
  4. Одного разу Шухевич грав на фортепіано в невеликому карпатському селищі. Інструмент привезли із сусіднього села, але назад відносили вручну. Поряд з ним несли стілець, на якому сидів Роман Осипович. Він грав усю дорогу, розважаючи друзів.
  5. Шухевич був присутнім на Першій конференції поневолених народів Східної Європи й Азії у 1943 році. Він не брав слова, але доповіді її учасників багато в чому вплинули на його політичні погляди.
  6. Роман Шухевич, якого російські пропагандисти звинувачують у нацизмі, врятував від німецьких карателів єврейську дівчинку Ірину Райхенберг.
  7. Родина Шухевичів була тісно пов’язана з іншими видатними українцями, зокрема Михайлом Грушевським, Іваном Франком, Наталією Кобринською і Василем Стефаником.
  8. Сина Шухевича Юрія відправили до дитячого притулку в місті Сталіно (Донецьк). Він утік звідти, дістався Львівської області й викрав сестру. На жаль, дітей упіймали, після чого Юрія засудили до ув’язнення.
  9. У 2007–2008 роках у західній пресі з’являлися повідомлення про відкриття кримінального провадження проти Шухевича. Однак єдиним джерелом цієї інформації виявився російський журнал «Огоньок».
  10. Перед загибеллю Шухевич почав готувати агентів, які мали б дістатися східної частини України й очікувати великої війни СРСР та Заходу. На жаль, більшість із них були затримані НКВС або МДБ СРСР.

Вшанування пам’яті

Меморіальний музей Шухевича, про який ми згадували на початку, — далеко не єдина пам’ятка, присвячена Герою України. Але радянська й російська пропаганда всіляко намагалася виставити його якщо не відверто негативною, то принаймні неоднозначною фігурою. Через це рішення про перейменування топонімів часто скасовувалися після зміни місцевої влади.

Меморіальний музей Шухевича

Меморіальний музей Шухевича, який був знищений російським дроном-камікадзе 1 січня

фото з Wikipedia

Наразі ім’я Шухевича носять вулиці в таких містах:

  • Львові;
  • Чернівцях;
  • Калуші;
  • Славському;
  • Луцьку;
  • Шепетівці;
  • Бучачі;
  • Тернополі;
  • Володимирі;
  • Ужгороді;
  • Дрогобичі;
  • Рівному;
  • Івано-Франківську;
  • Одесі;
  • Житомирі;
  • Дніпрі;
  • Борисполі;
  • Броварах;
  • Кропивницькому;
  • Києві.

На честь Шухевича також названі:

  • стадіон у Тернополі;
  • станція швидкісного трамвая в Києві;
  • Івано-Франківська міська гімназія № 2;
  • 25-й курінь Уладу пластунів-юнаків станиці Стрий;
  • Всеукраїнське братство ОУН-УПА.

Пам’ятники й меморіальні дошки Шухевичу є в багатьох містах і селищах західних регіонів України. Скульптуру голови УПА також було встановлено українською діаспорою в канадському місті Едмонтон.

У селі Тишківці Івано-Франківської області розташований меморіальний музей на місці фамільної садиби Шухевичів. У селі Княгиничі на Прикарпатті відкрито музей «Конспіративна квартира Шухевича». У селі Грімне Львівської області діє музей-криївка Романа Шухевича.