Ніна Матвієнко

Усе своє життя, зокрема і в часи Радянського Союзу, Ніна Матвієнко популяризувала українську народну та естрадну пісню й українську мову. Завдяки своїй популярності вона активно гастролювала не лише по Україні та колишніх республіках СРСР, а й у США, Канаді, Кореї, Латинській Америці, деяких країнах Європи, зокрема Чехії, Польщі, Фінляндії та Франції.

Для мільйонів людей у світі вона була не просто обличчям України, а її співочою душею.

Біографія народної артистки

Українська співачка Ніна Матвієнко народилася 10 жовтня 1947 року в селі Неділище, що на Житомирщині. Її батьки, Антоніна Ільківна та Митрофан Устимович, мали 11 дітей, Ніна з’явилася на світ п’ятою. Як і в багатьох інших великих родинах тих часів, вихованням молодших дітей займались старші, тож майбутня артистка здебільшого росла під наглядом своїх братів і сестер, а згодом і сама стала доглядати менших братиків і сестричок. Дитинство видатної співачки було нелегким і бідним, тож маленькій Ніні доводилось найматися на роботу до заможнішого родича.

Коли дівчинці було 11 років, її віддали до школи-інтернату — батьки вважали, що так буде легше прогодувати родину. До 9-го класу вона навчалась у Потіївці, а потім перевелася до Коростеня. Попри те, що жити в інтернаті було досить важко, особливо через надмірну суворість і прискіпливість деяких вчителів, Ніна Матвієнко в молодості та подальшому дорослому житті без проблем заводила друзів, брала активну участь у художній самодіяльності, займалась легкою атлетикою та акробатикою.

Після закінчення навчання влаштувалась на завод «Хіммаш», де працювала до того часу, поки не вступила до вокальної студії при знаменитому народному хорі імені Григорія Верьовки. Згодом Матвієнко стала солісткою цього знаменитого колективу.

Початок творчої кар’єри Ніни Матвієнко був досить тернистим. Вона співала з дитинства, перейнявши любов до співу від матері, яка мала неймовірно мелодійний голос. Ще за часів навчання в інтернаті майбутня співачка відвідувала вокальну студію при хорі Верьовки, а згодом намагалася доєднатися до вокального ансамблю, створеного при Житомирській філармонії. Але тоді Матвієнко отримала відмову, оскільки її манера виконання не відповідала вимогам новоствореного гурту. Однак розвитку подальшої кар’єри суттєво посприяла участь у хорі імені Верьовки. Після нього Ніна Митрофанівна співала в Національному ансамблі солістів «Київська камерата», згодом почала сольну кар’єру, яка й принесла їй визнання та популярність.

Творчість

Особливістю співочої творчості Ніни Матвієнко були оригінальне поєднання фольклорного та академічного співу й популяризація української народної пісні. В її репертуарі були народні твори різних жанрів: ліричні, обрядові, гумористичні. Також Матвієнко співпрацювала з сучасними авторами — пісні для неї писали Ганна Гаврилець, Ірина Кириліна, Євген Станкович та інші українські композитори.

Крім того, Ніна Митрофанівна мала літературний хист. У 1975 році вона заочно закінчила філфак Національного університету ім. Т. Шевченка в Києві й займалася літературною творчістю, зокрема друкувала в різних журналах свої оповідання та поезії, а також написала історію хору імені Григорія Верьовки.

В 2003 році Ніна Матвієнко випустила книгу «Ой, виорю нивку широкую» — збірку, до якої увійшло понад 250 народних і сучасних пісень з репертуару співачки. У цій книзі можна знайти пісні до найрізноманітніших українських свят і подій: жниварські, весільні, колискові, поховальні, купальські, колядки, щедрівки тощо. Репертуар настільки різноманітний, що передає усю багатогранність життя та емоцій українців: щастя й сум, цінності, очікування та страхи.

У 2004 році світ побачила друга книга Ніни Матвієнко «Уже так не буде, як є». Це біографічний твір, у якому співачка розповіла про своє життя, зокрема дитинство і юність. На відміну від попередньої книги, яка, по суті, є збіркою пісень, нове видання подано у вигляді спогадів. Також Ніна Митрофанівна планувала видати власний любовний роман — співачка називала себе «дуже влюбливою», тому написання такого твору було б своєрідним описом однієї з важливих сторін її життя.

В Україні у виконанні Ніни Матвієнко пісні чув кожен українець. З-поміж найвідоміших можна пригадати:

• «Чарівна скрипка»;
• «Котику сіренький»;
• «Скрипаль»;
• «Сіла птаха»;

• «Квітка-душа»;

  

• «Ішла дівча лучками»;
• «Цей день»;
• «Ой, летіли дикі гуси»;
• «Колискова»;
• «Їхав козак з України»;
• «Летіла зозуля» та ін.

Окрім співочої кар’єри, Матвієнко також змогла реалізувати себе як акторка. Вона брала участь у таких картинах:

• «Зозуля з дипломом»;
• «Як гартувалась сталь»;
• «Не мине і року»;
• «Прощавайте, фараони!»;
• «Звинувачується весілля»;
• «Далі польоту стріли»;
• «Пропала грамота»;
• «Співає Ніна Матвієнко»;
• «Шеф-кухар країни»;
• «РанОК на Телевсесвіті»;
• «Оля».

У чотирьох останніх серіалах Ніна Митрофанівна зіграла саму себе.

Окрім безпосередньої участі у зйомках, Матвієнко також озвучила цілу низку художніх, науково-популярних, документальних, теле- та радіопрограм і мультиплікаційних фільмів:

• «Пора літніх гроз»;
• «Іванко і цар Поганин»;
• «Дорога через руїни»;
• «Посмішка звіра»;
• «Чорна рада»;
• «Сорочинський ярмарок»;
• «Мавка. Лісова пісня».

Також у творчому доробку Ніни Митрофанівни участь у телеспектаклях «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди», «Маруся Чурай», а також у радіовиставах «Кларнети ніжності», «Політ стріли».

Громадська діяльність

Ніна Матвієнко брала активну участь у житті країни. У 1998 році вона навіть балотувалася до Верховної Ради України від партії «Народний Рух України», однак згодом зняла свою кандидатуру. Вона активно підтримувала Помаранчеву Революцію 2004 року та Революцію Гідності 2013–2014 років, чим продемонструвала свою проукраїнську і проєвропейську громадянську позицію.

Однак водночас з 2014 року Ніна Матвієнко про війну Росії проти України озвучувала досить суперечливі твердження. Деякі її висловлювання спричинили шквал критики. Так, в інтерв’ю Остапу Дроздову для проєкту «Прямим текстом», яке вийшло в листопаді 2014 року на телеканалі ZIK, артистка емоційно критикувала дії української влади на Донбасі та у стосунках із Росією. Слід зазначити, що на той момент канал належав проросійському політику Тарасу Козаку, який був наближеним до Віктора Медведчука.

А у 2018 році під час пресконференції у місті Володимир-Волинський, де артистка брала участь в музичному фестивалі, на запитання журналістів, чи відвідувала вона українських військових, які захищали Україну на Сході під час антитерористичної операції, вона відповіла:

«Була два рази в Слов'янську. Я не знала, що їм співати. По-перше, я не хотіла цієї війни, я протестувала. Одним співати, а другим не співати? І ті, і ті — брати».

Матвієнко називала українсько-російське протистояння братовбивчим і постійно повторювала, що вона проти цієї війни.

Одним із найсуперечливіших вчинків стала участь Ніни Матвієнко у січні 2015 року в телемості Київ–Донецьк на тему «Коли чекати на мир?», в якому брали участь бойовики так званої ДНР. Два роки потому Ніна Митрофанівна так прокоментувала цю подію в інтерв’ю журналістці Яніні Соколовій:

“І це ж не чужі люди там сидять. Вони ж якесь відношення мають до України. Це бувша Україна, яка раптом стала чужа. Просто хотілося подивитися у вічі цим людям.”

Попри ці випадки, які викликали багато справедливої критики й обговорень у суспільстві, Матвієнко засуджувала росіян:

«Падло» кажу на москалів, звичайно. На орків кажу «падлюки», «падли». Матюкнулася кілька разів, але пішла покаялась, і батюшка дуже сміявся. Він не вірив, що я можу таке казати. Так довели ж, довели, я їм і сказала».

Усе своє життя Ніна Митрофанівна розмовляла українською та прищеплювала любов до рідної мови своїм дітям. Про утиски мови та русифікацію вона говорила так:

«Я колись думала, що ми ніколи не вийдемо з цього рабства. Коли українська мова зневажалась, нею менше і менше стали говорити. І коли поїхала — я і давно бачила — кожна країна говорить своєю мовою. А в нас якісь були половинчаті — одні так говорять, інші так. Тепер я зрозуміла, що воскресла Україна. Воскресла у мові, воскресла духом».

Сім’я

Особисте життя Ніни Матвієнко склалося вдало. У 1971 році вона вийшла заміж за Петра Гончара — відомого українського художника та музеєзнавця, сина знаменитого скульптора та художника Івана Гончара. Його батько був збирачем українських старожитностей, на базі яких у 1993 році було відкрито «Музей Івана Гончара». Петро Гончар став його генеральним директором.

Уперше Петро Іванович побачив Ніну Матвієнко на концерті в Києві 1968 року. І хоча тоді молоді люди ще були незнайомі, Петро відразу сказав друзям, що Ніна Матвієнко стане його дружиною. Через деякий час їх познайомив спільний знайомий. Петро та Ніна одружилися й прожили разом довгих 50 років.

У цьому шлюбі Ніна Митрофанівна народила трьох дітей: двох синів, Івана та Андрія, і доньку Антоніну. Іван у 33 роки постригся в ченці, став ієродияконом і служить у церкві в Ніжині. Андрій — художник, спеціалізується на написанні ікон. У цьому син вдався в батька, який з дитинства прищеплював своїм дітям любов до малювання та надихав власним прикладом.

Щодо доньки Антоніни, то вона пішла стопами матері. З дитинства вона захоплювалася співом, брала участь у різноманітних музичних конкурсах, співала сольно та в дуетах, зокрема з матір’ю. У 2006 році стала солісткою «Київської камерати». Всеукраїнську популярність Антоніна здобула після участі в телеконкурсі талантів «Голос країни», де в результаті посіла друге місце. Також вона брала участь у нацвідборі на Євробачення у 2016 році. Одружена зі співаком Арсеном Мірзояном, подружжя має спільну доньку.

Варто зазначити, що Антоніна Матвієнко має дуже схожий із маминим голос, що особливо відчувається під час прослуховування їхніх дуетів. Смерть мами Тоня пережила важко, в 2024 році вона випустила пісню та кліп у її пам’ять «Ти — це я». На питання журналістів, чим ця пісня така особлива для неї, Антоніна відповіла:

«Всім. Це пісня про маму і про те, що, коли людина йде з цього життя, діти залишаються її продовженням. Про те, що я ніколи не забуду маму. До речі, коли пробувала записувати пісню, прийшла якось на студію дуже сумною. І саунд-продюсер сказав: «Не треба, щоб голос був сумний. Заспівай про маму як про світлий спогад, ніби ти маленька дитина, яка завжди про неї пам'ятатиме».

Нагороди

За тривалу кар’єру Ніна Матвієнко отримала велику кількість творчих і державних нагород:

Державні:

• Заслужена артистка СРСР (1978);
• Народна артистка України (1985);
• Державна премія УРСР ім. Тараса Шевченка (1988);
• Вища відзнака Фонду Міжнародної премії імені М.А. Касьяна — орден Миколи Чудотворця (1996);
• Орден княгині Ольги ІІІ ступеня (1997);
• 21 січня 2006 року указом Президента України Віктора Ющенка нагороджена званням Героя України;
• Орден княгині Ольги ІІ ступеня (2020) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм.

Культурні:

• «Молоді голоси» (Україна, 1978);
• Всесвітній радіоконкурс фольклорних пісень у Братиславі (1978);
• Всесоюзний телеконкурс «С песней по жизни» (1979);
• XI Всесвітній фестиваль молоді та студентів (Москва, 1985);
• Всеукраїнська премія «Жінка ІІІ тисячоліття» в номінації «Знакова постать» (2006);
• Спеціальна премія ім. М. Вороніна «За високий стиль життя» в межах загальнонаціональної програми «Людина року» (2018);
• Премія «Українська пісня року» в номінації «Легенда української пісні» за пісню «Чарівна скрипка» (2020).

Хвороба та смерть

Ніна Митрофанівна Матвієнко померла 8 жовтня 2023 року, не доживши всього 2 дні до свого 76-го дня народження. Тривалий час причина смерті була невідомою — про те, що Ніни Митрофанівни не стало, повідомила її донька Антоніна у своїх соціальних мережах. Вона та її сім’я займались організацією поховання, яке відбулося 11 жовтня 2023 року.

Попрощатися зі співачкою прийшли сотні людей, зокрема мер Києва Віталій Кличко, співаки Монатік, Павло Зібров та багато інших колег, друзів, шанувальників. Також багато відомих людей висловили свої співчуття в соціальних мережах. Вони з теплом згадували участь у спільних проєктах, відзначаючи привітність і професіоналізм Ніни Матвієнко.

Згодом стало відомо, що артистка померла від онкології. Перед смертю вона лежала в лікарні, але хворобу було діагностовано на пізній стадії, тож лікарі вже нічого не змогли вдіяти. Вперше про причину смерті від онкологічного захворювання повідомив зять Матвієнко Арсен Мірзоян. Згодом детальніше про це розповіла донька артистки Тоня Матвієнко:

«8 серпня в якийсь момент вона стала погано себе почувати — дуже живіт болів — і швидка відвезла її до лікарні. Для всіх було шоком. Як це — людина, яка все життя була енергійною, спортивною, не пила, не палила, до кінця життя бігала по сходинках — і таке могло статися. Лікар сказав, що у Ніни Митрофанівни вже майже 4 роки була хвороба. Для неї це був також шок. Вона боялася померти від цієї хвороби».

Ніна Митрофанівна провела в лікарні 2 місяці. Увесь цей час поряд із нею були її донька та рідні. Вони постійно навідували хвору, вивозили на прогулянки та розмовляли з нею. Тоня згадує, що весь цей час мама дуже сумувала за домівкою, тому після її смерті рідні привезли її труну додому, щоб вона хоч так змогла з ним попрощатися.

Ще однією мрією співачки було дожити до перемоги України. Ось одні з останніх її слів про рідну землю і своє ставлення до неї:

«Я так хочу, щоб всі побачили, як фіалки посходили, як під кущами проліски цвітуть, кульбабки… а як переможно тюльпани висовують свої прапорці, свій цвіт — демонструючи, що Україна жива! Вийду на вулицю, де обніматиму та цілуватиму всіх людей навколо! Скажу кожному, як я його люблю, як люблю український народ! Я знаю, вже й пташки співають. Це вони несуть весну, несуть нам надію! І зовсім скоро ми переможемо!».

«Моліться за Україну! Вона варта цієї молитви. Я вперше відчула, що я її дитина… Вибач… Якби могла, пригорнула б до серця всю, всю, всю… Там стільки квітів для неї всередині, стільки ніжності і болі… Матінку… всю цю святу земельку. Кожен день з нею говорила. Кожен день просила поносить мене довше».

Поховали Ніну Митрофанівну Матвієнко на Звіринецькому цвинтарі в Києві.

Цікаві факти про Ніну Матвієнко

Ніна Матвієнко — талановита співачка, літераторка та акторка — була непересічною особистістю, творчість якої ніколи не втратить своєї актуальності для українців. Дадуть змогу більше дізнатися про те, якою була Ніна Матвієнко, цікаві факти з її життя та творчості:

1. Ніна Матвієнко належить до стародавнього роду княгині Ольги. Її прямим предком був троюрідний брат правительки — Микита Нестіч. Співачка дізналася про це вже в дорослому віці від своєї матері, яка раніше боялася розповідати про це, щоб не зашкодити своїй родині.
2. Улюблений напій співачки — гаряче молоко. Для підтримання здоров’я та гарної форми вона досить давно відмовилась від вживання м’яса. Також не пила алкоголь і не мала інших шкідливих звичок.
3. Через бідне дитинство та тривале перебування в інтернаті Ніна Митрофанівна не святкувала свої дні народження до повноліття. В її оточенні це не було заведено, тож співачка просто не розуміла цієї традиції.
4. Першу зарплату, яку Матвієнко отримала на заводі «Хіммаш», вона витратила на пошиття пальта. Попри досить простий крій і невигадливий дизайн, воно було теплим і зручним. Співачка вдягла його на вступний іспит до хору Верьовки.
5. За часів Радянського Союзу Ніні Матвієнко до 1986 року було заборонено виїжджати за кордон із концертами.
6. У молодості Ніна Митрофанівна, крім акробатики та легкої атлетики, займалась баскетболом та іншими видами спорту. Активною артистка була до останніх років життя — вона регулярно займалась на різноманітних тренажерах, що давало змогу підтримувати фізичну форму та хороше самопочуття.
7. До останніх днів Ніна Матвієнко мешкала у приватному будинку в центрі Києва. Разом із нею жили дочка, зять та онуки.
8. Усі троє дітей зверталися до Ніни Митрофанівни на «ви». Проте старша онука, донька Тоні Матвієнко, зверталась до бабусі на «ти» й називала Ніною.
9. Улюбленим хобі артистки було в’язання гачком.
10. Першою професією, яку опанувала відома співачка та акторка, була технічна. Важко собі уявити, але після закінчення інтернату Ніна Матвієнко працювала кранівницею на заводі.

Попри непросте бідне дитинство та юність, артистка завжди була позитивною і прагнула бачити в людях найкраще. Саме такою вона запам’яталась багатьом своїм колегам і прихильникам — активною та усміхненою.