Ольга Сумська

Справжню всенародну популярність Ользі Сумській принесла головна роль в історичному телесеріалі «Роксолана», перший сезон якого вийшов наприкінці 1990-х. Образ українки Насті Лісовської, яка стала дружиною османського султана Сулеймана, настільки закріпився за акторкою, що Роксолану й досі називають її головною екранною візитівкою. Проте професійне визнання Сумська отримала ще до прем’єри серіалу: 1996 року вона разом з іншими творцями «Пастки» стала лауреаткою Шевченківської премії.

Упродовж кар’єри Ольга Сумська поєднувала роботу в театрі та кіно з телебаченням. Понад десять років вона вела програму «Імперія кіно» на каналі «1+1», брала участь у розважальних проєктах, зокрема в першому сезоні «Танців з зірками», а також працювала в дубляжі. Її голосом в українських версіях фільмів говорили Малефісента, Ґаладріель, королева Елінор із мультфільму «Відважна» та інші персонажки.

Популярність Сумської повʼязують з її постійною присутністю в українському культурному просторі протягом понад сорока років. Вона грала в історичних драмах, мелодрамах і комедіях, працювала на театральній сцені, була ведучою рейтингових телепрограм і продовжує зніматися в нових українських проєктах. У 2024–2026 роках фільмографію акторки поповнили, зокрема, «Збори ОСББ», «Песики» та романтична комедія «Коли ти розлучишся?».

Біографія

Ольга Сумська народилася 22 серпня 1966 року у Львові. Її батьки, В’ячеслав Сумський і Ганна Опанасенко-Сумська, були професійними акторами у Львові, вони працювали в театрі імені Марії Заньковецької. Згодом родина переїжджала через нові театральні запрошення, тому дитинство Ольги минуло не в одному місті: вона жила у Львові, Запоріжжі та Полтаві.

Старша сестра Ольги Наталія Сумська народилася на десять років раніше і також стала акторкою — Національного театру імені Івана Франка, а ще телеведучою та Народною артисткою України. Наталія Сумська й Ольга Сумська належать до різних акторських поколінь, однак обидві змалку бачили театральну роботу як вона є — із репетиціями, гастролями, вечірніми виставами та постійним очікуванням нових ролей.

Найбільше дитячих спогадів Сумської пов’язано із Запоріжжям, де її батьки працювали в Українському музично-драматичному театрі імені Миколи Щорса — нині театрі імені Володимира Магара. Вона навчалася у звичайній та музичній школах, нерідко робила уроки в маминій гримерці й багато часу проводила в театрі. Пізніше родина оселилася в Полтаві, де Ольга закінчила школу.

Вперше Ольга вийшла на сцену в п’ять років. У виставі «Дженні Герхардт» за романом Теодора Драйзера Ольга Сумська зіграла маленьку Весту — доньку головної героїні. Сумська згадувала, що разом із трупою Запорізького театру тоді їздила на гастролі. Це була дитяча роль, а не початок повноцінної професійної кар’єри, проте досвід справжньої сцени вона отримала задовго до вступу до театрального інституту.

Після школи Ольга Сумська вступила на акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. Вона навчалася в майстерні Миколи Рушковського — актора Театру імені Лесі Українки та професора, серед учнів якого згодом було чимало відомих українських артистів. Навчання в інституті Сумська поєднувала зі зйомками: ще до отримання диплома вона з’явилася у кількох кіно- й телевізійних роботах.

У 1988 році Ольгу Сумську прийняли до трупи Київського театру російської драми імені Лесі Українки. У цьому театрі вона працювала до 2005 року, поступово переходячи від невеликих сценічних образів до головних ролей. Паралельно акторка продовжувала зніматися, а в середині 1990-х стала однією з найпомітніших виконавиць українського телебачення й кіно.

Початок творчої кар'єри

В театрі Ольга Сумська дебютувала в пʼять, а в кіно — коли їй було 16 років, в 1983-му. Старша сестра Наталія привела її до режисера Юрія Ткаченка, який працював над телефільмом-фантазією «Вечори на хуторі біля Диканьки». Картина поєднувала мотиви ранніх творів Миколи Гоголя з епізодами з його біографії. Сумська з’явилася одразу в кількох невеликих образах — Панночки, музи Гоголя та доньки сотника. За спогадами акторки, ролі вона отримала майже без проб.

Цей дебют не був головною роллю й не приніс миттєвої слави, проте дав Сумській перший досвід роботи на професійному знімальному майданчику. Поруч із нею працювали вже відомі артисти, зокрема Олег Янковський, який виконав роль оповідача. Через багато років акторка продовжувала згадувати зйомки на Полтавщині як один із найтепліших епізодів своєї юності.

На сцені Театру імені Лесі Українки, куди вона потрапила відразу після навчання, Сумська грала Наречену в «Кривавому весіллі» Федеріко Гарсії Лорки, Ізабеллу в «Запрошенні до замку» Жана Ануя, Лідію Чебоксарову в «Шалених грошах» Олександра Островського, Кунегунду в «Кандіді» за Вольтером і Марію Антонівну в «Ревізорі» Миколи Гоголя. В українській класиці однією з її ролей стала Галя в «Назарі Стодолі» Тараса Шевченка.

Перші роки кар’єри Сумської припали на складний для українського кіно період кінця 1980-х — початку 1990-х. Вона не залишила театр заради екрана, а працювала паралельно в обох напрямах. На початку 1990-х з’явилися ролі, які вже дозволили говорити про неї не лише як про представницю відомої акторської родини. У містичній драмі «Голос трави» Сумська зіграла молоду чаклунку, а згодом виконала ролі в «Пастці», «Тигроловах» та інших українських картинах. Саме ці роботи підготували ґрунт для її найвідомішого екранного образу — Роксолани.

Найвідоміші фільми та серіали

Фільмографія Ольги Сумської охоплює понад чотири десятиліття. Вона починала з невеликих ролей у телевізійних постановках, у 1990-х зіграла кілька головних героїнь в українських екранізаціях, а згодом стала постійно з’являтися в серіалах, комедіях і телевізійних мюзиклах. Найважливішими для її кар’єри стали «Голос трави», «Пастка», «Тигролови» та «Роксолана»: саме ці роботи сформували екранний образ Сумської задовго до її участі в сучасних телевізійних проєктах.

До таблиці увійшли її найвідоміші образи, а також нові українські проєкти, що вийшли у 2024–2026 роках:

«Роксолана»

Роль Роксолани стала головною візитівкою Ольги Сумської. Український історичний серіал знімали на студії «Укртелефільм» за мотивами повісті Осипа Назарука «Роксоляна», режисером усіх трьох частин був Борис Небієрідзе, а султана Сулеймана зіграв Анатолій Хостікоєв. Перша частина — «Роксолана. Настуня» — вийшла 1997 року, друга, «Улюблена дружина халіфа», — 1998-го, а завершальна «Володарка імперії» — 2003 року. Загалом серіал складається з 50 епізодів.

Сумська зіграла Настю Лісовську — дівчину з Рогатина, яку після татарського нападу забирають у полон і продають до султанського гарему. Там вона отримує ім’я Хюррем, завойовує прихильність Сулеймана й поступово перетворюється з невільниці на одну з найвпливовіших жінок Османської імперії. Сюжет ґрунтується передусім на художній версії біографії Роксолани, викладеній Осипом Назаруком, а не історичних фактах.

На роль шукали молоду акторку, Сумській на час проб було вже 29 років. За її спогадами, стосунки з Борисом Небієрідзе до того були непростими, але після проб режисер вирішив, що знайшов свою Роксолану. Перед акторкою стояло складніше завдання, ніж просто відтворити образ історичної красуні: упродовж серіалу її героїня дорослішає, навчається виживати при дворі, набуває влади й поступово змінюється під її впливом.

Попри скромні порівняно із сучасними історичними драмами декорації та бюджети, серіал став однією з найпомітніших українських телевізійних робіт 1990-х. Ім’я Сумської настільки зрослося з образом головної героїні, що її й через десятиліття продовжують називати «українською Роксоланою».

Після «Роксолани» Ольгу Сумську почали значно частіше запрошувати в телевізійні проєкти. Хоча на той момент акторка вже мала у фільмографії «Голос трави», «Пастку» і «Тигроловів» та була лауреаткою Шевченківської премії, саме Роксолана принесла їй широку впізнаваність поза театральним і професійним кінематографічним середовищем.

«Кріпосна»

У костюмованій мелодрамі «Кріпосна» Ольга Сумська зіграла Софію Косач — вдову дрібнопомісного дворянина та матір трьох дітей. Її героїня походить зі старовинного роду, дорожить честю сім’ї й після смерті чоловіка самостійно керує маєтком. Найбільше Софія прив’язана до старшого сина Олексія, героя Кримської війни, який закохується у кріпачку Катерину Вербицьку.

Прем’єра «Кріпосної» відбулася на телеканалі СТБ 25 лютого 2019 року. Події серіалу розгортаються в середині XIX століття навколо Катерини — освіченої дівчини, яку виховали як дворянку, хоча юридично вона залишається власністю поміщика Петра Червінського. Софія Косач не належить до центральних персонажів усієї історії, однак пов’язана з однією з головних сюжетних ліній першого сезону. Для Сумської ця роль стала насамперед історією матері, яка втрачає найдорожчу людину й мусить жити далі.

Акторка розповідала, що давно хотіла зіграти зрілу дворянку в історичній постановці. Роботу в «Кріпосній» вона називала подорожжю в XIX століття. Перевтіленню допомагали корсети, криноліни, капелюшки, рукавички та складні зачіски. Образи Софії створювали відповідно до її становища: одяг мав підкреслювати шляхетне походження, стриманість і повагу героїні до родинних традицій. Художником із костюмів перших сезонів був Дмитро Курята.

Сумська повернулася до образу Софії Косач і під час третього сезону у 2021 році. На той момент її героїня вже пережила смерть сина та низку інших випробувань, тому в нових серіях акторка грала старшу й значно самотнішу жінку.

«Кріпосна» стала одним із найпопулярніших українських серіалів 2019 року. За даними телеканалу, фінал першого сезону серед аудиторії віком 18–54 років у містах із населенням понад 50 тисяч мав рейтинг 6,67% і частку 20,68%. «Детектор медіа» також називав одну з березневих серій найрейтинговішою трансляцією СТБ за підсумками року. Фінал другого сезону зібрав частку 22,6%.

Серіал показували за межами України, зокрема на польському каналі TVP1, а згодом — у Сербії, Чорногорії, Хорватії, Словенії, Північній Македонії, Боснії і Герцеговині та інших країнах. Для самої Ольги Сумської роль Софії Косач не стала такою впізнаваною, як Роксолана, однак повернула її до костюмованої історичної драми й познайомила з акторкою молодшу телевізійну аудиторію.

Інші фільми та серіали

Однією з найсильніших ранніх робіт Ольги Сумської стала містична драма «Голос трави» режисерки Наталії Мотузко. У фільмі 1992 року, знятому за мотивами оповідань Валерія Шевчука, акторка зіграла Лялю — молоду жінку, яку стара чаклунка навчає таємниць знахарства. Картина поєднує психологічну драму з українським фольклором, обрядами й народними уявленнями про надприродне. За цю роботу Сумська отримала відзнаку за найкращу жіночу роль на акторському фестивалі «Сузір’я» 1994 року.

У телефільмі «Тигролови» 1994 року Сумська виконала роль Наталки Сірко — доньки українських переселенців, які живуть у Зеленому Клині. Її героїня допомагає втікачеві з радянського ешелону та стає його коханою. Фільм Ростислава Синька зняли за однойменним романом Івана Багряного, а партнером Сумської був Олег Савкін. Для акторки Наталка стала ще однією головною роллю в українській літературній екранізації, створеній у період, коли національне кіновиробництво переживало гостру нестачу фінансування.

Окремої уваги потребують дві різні роботи з майже однаковою назвою. У телефільмі Юрія Ткаченка «Вечори на хуторі біля Диканьки» 1983 року Ольга Сумська зіграла Музу та Панночку. Це був її кінодебют: на час зйомок майбутній акторці було 16 років. Стрічка не була прямою екранізацією одного твору — у ній мотиви ранньої прози Миколи Гоголя поєднали з епізодами його біографії.

У 2001 році Сумська знову з’явилася у «Вечорах на хуторі біля Диканьки», але цього разу йшлося про новорічний мюзикл Семена Горова за мотивами «Ночі перед Різдвом». Вона зіграла сільську пліткарку — невелику комедійну роль, яка дозволила їй відійти від образів шляхетних і драматичних героїнь. Прем’єра мюзиклу відбулася 31 грудня 2001 року.

У ще одному новорічному мюзиклі «За двома зайцями», знятому 2003 року, Ольга Сумська виконала роль Галі — доньки Світлани Марківни та родички головної героїні Тоні Коров’як. Це була сучасна й вільна переробка п’єси Михайла Старицького: дія відбувалася не в старому Києві, а у світі салонів краси, супермаркетів і телевізійної естради. Мюзикл уперше показали на телебаченні на початку 2004 року, після чого його неодноразово повторювали в новорічні свята.

У другому сезоні серіалу «Останній москаль», що вийшов 2016 року під назвою «Судний день», Сумська зіграла Ганну — матір Валери та дружину Дмитра Петрука. Її поява у Великих Вуйках ускладнила стосунки між героями й додала до серіалу ще одну комедійну сімейну лінію. На відміну від багатьох попередніх робіт акторки, тут її образ будувався на гротеску, темпераменті та навмисному перебільшенні.

У романтичній комедії «Я, ти, він, вона» Ольга Сумська та Станіслав Боклан зіграли подружжя, яке живе по сусідству з головними героями. Їхня лінія була другорядною, однак участь відомих театральних акторів доповнила зірковий ансамбль стрічки. Фільм вийшов у широкий український прокат у грудні 2018 року й зібрав понад 71 мільйон гривень.

Серед інших помітних робіт Сумської — пригодницький фільм «Іван Сила» 2013 року, де вона зіграла баронесу Аделі фон Бухенбах. У мелодрамі «Остання роль Рити» акторка виконала головну роль Маргарити Руднєвої — кінозірки, яка дедалі рідше отримує цікаві пропозиції й намагається змінити власне життя. Обидві картини використали впізнаваність Сумської по-різному: в «Івані Силі» вона створила яскравий образ другого плану, а в історії Рити зіграла героїню, чия професія й переживання частково перегукуються з реальним акторським життям.

У серіалі «Гречанка» Сумська постала в образі Софії Середи — владної власниці елітної галереї та матері одного з головних героїв. Софія звикла контролювати бізнес і родину, тому шлюб сина сприймає як загрозу власному впливу. Для ролі акторку навмисно зістарили: на момент зйомок їй було 48 років, тоді як її героїні — близько 60. Сумська називала цей образ нетиповим для себе, адже раніше їй рідко пропонували настільки жорстких і владних жінок старшого віку.

До фільмографії акторки також належать «Карпатське золото», «Записки кирпатого Мефістофеля», «Кілька любовних історій», «Сага» та десятки інших картин і серіалів. Її ролі різняться за масштабом: поряд із головними героїнями є епізодичні появи й камео. Офіційні та медійні біографії Ольги Сумскої станом на 2026 рік говорять приблизно про сто екранних ролей акторки.

Телебачення та інші проєкти

Телебачення стало для Ольги Сумської окремою частиною професійної біографії ще наприкінці 1990-х. У 1997 році вона пройшла кастинг на роль ведучої програми «Імперія кіно» на каналі «1+1». У коротких випусках Сумська представляла фільми, розповідала про акторів, режисерів і новини кінематографа. Програму вона вела понад десять років — до 2008-го. Для багатьох глядачів того часу Сумська була не лише Роксоланою, а й упізнаваним обличчям вечірнього кінопоказу.

Після завершення «Імперії кіно» акторка продовжила роботу в телевізійному форматі. У 2009 році вона стала ведучою каналу «Інтер», де працювала у програмах «Ранок з „Інтером“» і «Місце зустрічі». Пізніше Сумська вела програму «Смак дня» на телеканалі «Київ», а також регулярно з’являлася в розважальних, кулінарних і соціальних шоу як гостя або запрошена експертка.

У 2006 році Ольга Сумська взяла участь у першому сезоні українських «Танців з зірками». Її партнером був танцівник Ігор Бондаренко. Пара протрималася в проєкті кілька ефірів, але до фіналу не дійшла, переможцями сезону стали Володимир Зеленський та Олена Шоптенко. Сумська повернулася на паркет «Танців з зірками» у 2020 році вже як запрошена учасниця одного з номерів.

Ще один напрям її роботи — український дубляж. Голосом Ольги Сумської говорила Малефісента у двох фільмах Disney з Анджеліною Джолі. Акторка також озвучувала ельфійську володарку Ґаладріель у трилогії «Володар перснів». У дубляжі їй найчастіше діставалися героїні з владною манерою мовлення, виразним характером і впізнаваним тембром.

Попри зйомки й телебачення, Сумська не залишила сцену після завершення роботи в Театрі імені Лесі Українки. Вона грає в антрепризних постановках, із якими гастролює Україною. Станом на 2026 рік в афіші акторки є вистави «Основний інстинкт» і «Браво, Джуліє!». В останній Сумська виконує головну роль театральної зірки Джулії Ламберт у постановці за мотивами роману Сомерсета Моема «Театр».

Телевізійні шоу не замінили для Ольги Сумської акторської професії, але зробили її присутність у медіа постійною: вона з’являлася перед глядачами як ведуча, учасниця розважальних проєктів, акторка дубляжу й гостя програм, водночас продовжує грати в кіно та на сцені.

Особисте життя Ольги Сумської

Ольга Сумська була одружена двічі. Її перший чоловік — актор Євген Паперний, старший за неї на 16 років. Вони познайомилися в Театрі імені Лесі Українки, куди Сумська прийшла після закінчення інституту. Родина акторки не підтримувала цей шлюб, однак вона вирішила вийти заміж усупереч застереженням матері. Подружжя прожило разом із 1987-го до 1991 року.

У 1990 році в Ольги Сумської та Євгена Паперного народилася донька Антоніна. Перший шлюб акторка згодом описувала як складний і бурхливий, їхні стосунки завершилися після того, як Сумська закохалася у свого колегу Віталія Борисюка. Після розлучення колишнє подружжя з часом відновило спілкування: Сумська й Паперний разом виходили на сцену, а в окремих постановках із ними грав і Борисюк.

Ольга Сумська і Віталій Борисюк зблизилися під час роботи над виставою «Криваве весілля» за п’єсою Федеріко Гарсії Лорки. Сумська грала Наречену, Борисюк — Нареченого, а Євген Паперний — Леонардо. За словами акторки, взаємна симпатія виникла ще під час репетицій, хоча на той момент обоє перебували в інших шлюбах. Згодом їхні стосунки переросли в роман.

Офіційне весілля Ольги Сумської та Віталія Борисюка відбулося 6 травня 1996 року. Перше святкування було скромним, а через 25 років подружжя влаштувало срібне весілля: Борисюк знову зробив дружині пропозицію, вони обмінялися обітницями й відсвяткували річницю в колі рідних та друзів. Сумська тоді зізнавалася, що давно хотіла вдягнути білу сукню з вельоном, якої не мала на першій церемонії.

У 2026 році Ольга Сумська та її чоловік відзначили 30 років шлюбу — перлинне весілля. Акторка написала, що за цей час їхні стосунки змінювалися, міцнішали й проходили через випробування. Сумська не створює образу бездоганного шлюбу: в інтерв’ю вона відкрито розповідала про кризи, ревнощі, образи та зраду, яку подружжю вдалося пережити. На її думку, після перших років спільного життя над близькістю та взаємним інтересом доводиться свідомо працювати.

У Сумської двоє дітей. Старша донька Антоніна Паперна народилася у шлюбі з Євгеном Паперним, молодша Ганна Борисюк — у шлюбі з Віталієм Борисюком. Ганна народилася 2002 року, навчалася акторської майстерності й також почала працювати в кіно та театрі. Обставини життя Антоніни, яка після початку повномасштабної війни залишилася в росії, стали причиною тривалих публічних суперечок. Докладніше поговоримо про це далі.

Особисте життя Ольги Сумської значною мірою відкрите для аудиторії. Вона публікує сімейні фотографії, вітає чоловіка з річницями й обговорює досвід подружнього життя в інтерв’ю. Водночас акторка болісно реагує на публічний тиск, пов’язаний із дітьми, і наголошує, що не всі сімейні обставини може або хоче пояснювати стороннім людям.

Після початку повномасштабного вторгнення акторка активно займається волонтерством і благодійністю. Вона неодноразово говорила, що зараз насамперед волонтерка, а вже потім артистка. Сумська є почесною амбасадоркою кількох фондів (зокрема ГО «Лікарський Фронт»), допомагає збирати кошти та матеріальну допомогу для ЗСУ — амуніцію, автомобілі, швидкі, бере участь у благодійних концертах, відвідує шпиталі й підтримує проєкти реабілітації поранених військових. Також регулярно збирає донати на потреби конкретних бригад і допомагає тваринам, які постраждали від війни.

Контакти та соціальні мережі

Facebook

Tiktok

Threads

Email

Instagram

Скандали та резонансні події, пов’язані з Сумською

Найбільше публічних суперечок навколо Ольги Сумської останніми роками пов’язане не з її власною роботою, а зі старшою донькою Антоніною Паперною. Вона ще до повномасштабного вторгнення оселилася в росії, де живе з російським актором Володимиром Ягличем і виховує двох дітей — Єву та Данила. Паперна не робила публічних заяв із засудженням російського вторгнення й продовжила працювати в російських кінопроєктах, через що критика часто спрямовується не лише на неї, а й на її матір.

Ольга Сумська зазвичай не обговорює політичну позицію доньки та не розкриває подробиць її життя. У травні 2026 року акторка підтвердила, що продовжує спілкуватися з Антоніною й онуками, однак їхній контакт відбувається дистанційно. Особисто зустрітися з родиною доньки після початку повномасштабної війни вона не мала можливості. Відповідаючи на запитання про спілкування, Сумська наголосила, що Антоніна залишається її дитиною незалежно від обставин.

Сама акторка неодноразово говорила, що тема доньки викликає в неї біль і що вона відчуває постійний суспільний тиск. Водночас Сумська не дає чіткої відповіді на запитання, чому Антоніна залишається в росії та як ставиться до війни. Через це кожна нова згадка про доньку спричиняє хвилю суперечок у соцмережах і медіа.

У серпні 2022 року Ольгу Сумську розкритикували через заплановані європейські гастролі вистави «Майстер і Маргарита». На афіші празького показу режисером постановки був зазначений росіянин Валерій Белякович, який помер 2016 року, а виставу планували грати російською мовою. Це викликало обурення частини користувачів соціальних мереж на тлі повномасштабної війни.

Сумська відповіла, що постановку створили ще 2003 року, а з самим Беляковичем вона не була знайома й репетирувала роль за відеозаписом. За словами акторки, у новому складі не було російських виконавців: у виставі мали грати українські актори та латвієць Івар Калниньш, який публічно підтримав Україну. Частину доходу від гастролей, як заявляла Сумська, планували передати на потреби ЗСУ. Вона також підтвердила, що європейські покази мали відбуватися російською мовою, тоді як в Україні виставу грали українською.

Ще однією публічною темою стали непрості стосунки Ольги Сумської зі старшою сестрою Наталією. Акторки тривалий час майже не спілкуються, хоча в окремі періоди намагалися відновити зв’язок. Ольга Сумська не називає конкретної причини конфлікту й говорить лише, що між ними «щось зруйнувалося». Вона водночас називає Наталію другою мамою і людиною, яка допомогла їй зробити перші кроки в кіно.

У медіа конфлікт сестер нерідко пов’язують із різним ставленням родини до Антоніни Паперної та її життя в росії. Зокрема, син Наталії Сумської В’ячеслав Хостікоєв публічно критикував двоюрідну сестру за мовчання після початку повномасштабного вторгнення. Проте самі Ольга й Наталія Сумські не підтверджували, що саме ця історія стала єдиною або головною причиною їхнього віддалення.

На початку 2025 року Ольга Сумська розповідала про певне потепління у стосунках із сестрою, але вже восени того самого року підтвердила, що вони знову не спілкуються. У квітні 2026-го акторка публічно привітала Наталію Сумську із 70-річчям, хоча на святкування ювілею запрошена не була. Вона заявила, що залишається відкритою до примирення.

Окремий скандал у березні 2026 року спричинило відео Сумської в Instagram. Акторка опублікувала ролик під композицію «Je reviens te chercher», однак використала не оригінальну версію Жильбера Беко, а запис російського виконавця Grey Wiese — Сергія Григор’єва-Апполонова. Частина підписників звинуватила Сумську в неуважності до походження аудіо та поширенні російського контенту під час війни. Після критики відео зникло з її сторінки, але акторка публічно не пояснила, чи використала цю версію пісні свідомо.

Резонансні історії навколо Ольги Сумської переважно стосуються родинних стосунків і дописів у соціальних мережах, а не її професійної діяльності. У відповідь на критику вона зазвичай наголошує на праві не розкривати всі подробиці приватного життя.

Нагороди та звання

Основні нагороди та звання Ольги Сумської:

• Шевченківська премія — 1996 рік;
• Заслужена артистка України — 1997 рік;
• Народна артистка України — 2009 рік;
• Орден княгині Ольги III ступеня — 2021 рік.

Першу велику державну відзнаку Ольга Сумська отримала ще до виходу «Роксолани». У лютому 1996 року вона стала лауреаткою Шевченківської премії разом із режисером Олегом Біймою, оператором Олексієм Зоценком, композитором Володимиром Гронським та акторами Анатолієм Хостікоєвим, Зінаїдою Дехтярьовою й Олексієм Богдановичем. В указі президента №155/96 названі дві роботи студії «Укртелефільм» — «Пастка» і «Злочин з багатьма невідомими», але сторінка Ольги Сумської на сайті Шевченківського комітету згадує тільки «Пастку», тому в різних джерелах можна побачити обидва формулювання. 

22 жовтня 1997 року Ользі Сумській присвоїли звання Заслуженої артистки України. На той час вона вже майже десять років працювала в Театрі імені Лесі Українки, зіграла у «Голосі трави», «Пастці» й «Тигроловах», а на телебаченні саме розпочався показ «Роксолани».

Звання Народної артистки України акторка отримала 16 січня 2009 року. У президентському указі №26/2009 її названо акторкою театру й кіно. Це звання стало визнанням уже понад двадцятирічної професійної роботи Сумської на сцені, в кінематографі та на телебаченні.

10 вересня 2021 року Ольгу Сумську нагородили орденом княгині Ольги III ступеня. Відзнаку присудили з нагоди Дня українського кіно — за внесок у розвиток кіномистецтва, творчі здобутки та професійну майстерність. Разом із Сумською орден того дня отримали акторки Людмила Єфіменко, Катерина Кістень і Леся Самаєва.

Серед ранніх професійних нагород акторки — Гран-прі фестивалю «Сузір’я» за головну роль у фільмі «Голос трави», отримане 1994 року, та премія імені Івана Багряного 1995 року. У 1999 році Сумська здобула ще один Гран-прі за виконання ролі Роксолани на фестивалі «Гірська луна». Її образ Роксолани також відзначили у Всеукраїнському рейтингу популярності «Колесо фортуни — 1997».

Цікаві факти про Ольгу Сумську

1. На свій шкільний випускний Сумська прийшла у весільній сукні старшої сестри Наталії, через дефіцит у родини не було можливості знайти інше святкове вбрання. Після урочистостей майбутня акторка разом з однокласниками пішла зустрічати світанок босоніж, бо нові босоніжки натерли їй ноги.
2. У 2006 році Ольга Сумська балотувалася на посаду міського голови Києва як самовисуванка. Вона входила до політради партії «Європейська столиця» і одночасно йшла до Київради у списку блоку «Київ — Європейська столиця». У своїй програмі обіцяла зробити Київ культурною та туристичною столицею Європи, розвивати кінофестивалі європейського рівня й модернізувати акторську освіту. На виборах набрала близько 0,93 % голосів.
3. У 2020 році Ольга Сумська заснувала бренд і магазин жіночого одягу RIDNA. Основою перших колекцій стали українські квіткові мотиви, зокрема образи, навіяні картинами Катерини Білокур. Після початку повномасштабної війни виробництво стало надто дорогим, тому магазин закрили, а розвиток бренду поставили на паузу.
4. Акторка підтримала і бізнес молодшої доньки Ганни Борисюк, яка започаткувала власний бренд жіночого спортивного одягу GANZEN. Сумська допомогла доньці фінансово, вклавши в її справу кілька тисяч доларів у гривневому еквіваленті.
5. У листопаді 2025 року Ольга Сумська і Павло Зібров разом стали героями випуску подкасту Раміни Есхакзай «30+», вони говорили про багаторічні шлюби, ревнощі, подружні кризи, зради та близькість у зрілому віці. Сумська і Зібров не були парою — у програмі вони порівнювали власний досвід сімейного життя.
6. У 2025 році акторка також розповіла, що працює над книгою про династію Сумських. Для неї вона збирає спогади й матеріали із сімейного архіву, серед знахідок були старі негативи зі світлинами 22-річної Наталії Сумської на зйомках «Наталки Полтавки», про існування яких сама жінка не знала.
7. У 2026 році Ользі Сумській виповнюється 60 років. Ювілей акторка відзначатиме 22 серпня.
8. Ольга Сумська видала кулінарну книгу «Готуємо разом. Сучасна українська кухня», до неї увійшло понад 200 рецептів.
9. Другою кінороботою Сумської став фільм Тимофія Левчука «І в звуках пам’ять відгукнеться», знятий 1986 року за сценарієм Івана Миколайчука. Режисер затвердив 18-річну студентку на роль Настуні без кінопроб. Сумська не потрапила на прем’єру через репетицію перед іспитами й уперше побачила відреставровану картину на великому екрані майже через 40 років — на фестивалі «Миколайчук OPEN» у 2025 році.