Українські футбольні клуби

Клубний футбол в Україні має величезну армію прихильників. Вболівальники не лише відвідують стадіони, а й стежать за матчами онлайн, обговорюють склади, форму, трансфери, результати та майбутні турніри. Попри всі труднощі — економічні, політичні чи воєнні — футбольне життя країни не завмирає, а навпаки, доводить, що спорт може бути символом стійкості та єдності.

У цій статті ми розглянемо, як формувалися й розвивалися відомі українські футбольні клуби, простежимо еволюцію чемпіонатів у період незалежності, згадаємо тріумфи на європейській арені, а також розповімо про футбольні команди України — від історичних грандів до амбітних новачків, про роль стадіонів, фанатські рухи, тренерські школи та фінансові реалії сучасного футболу.

Історія українського клубного футболу

Історія українських футбольних клубів — це не просто хронологія матчів і турнірів, а відображення становлення нації, її культури та ідентичності. Футбол з’явився на українських землях наприкінці XIX століття, коли до Одеси приїздили британські моряки й залізничники. Саме вони у 1878 році створили Одеський британський атлетичний клуб (ОБАК) — перший відомий футбольний клуб на території сучасної України. Його гравці змагалися у перших неформальних матчах на піску поблизу порту, започаткувавши традицію, що згодом переросла у справжній спортивний рух.

Поступово футбол охоплював інші регіони. У Львові, тоді ще під владою Австро-Угорщини, у 1903–1904 роках з’явилися перші постійні клуби — «Czarni» (Чарні) та «Pogoń» (Погонь), а вже 1906 року там відбувся перший офіційний міський чемпіонат. Саме футбольні клуби Львова стали колискою західноукраїнського футболу. У цей час у Харкові, Києві, Одесі та Катеринославі (тепер Дніпро) виникали команди при заводах, гімназіях, військових частинах — футбольна культура ширилась усією країною.

Після 1917 року, в період становлення радянської влади, організований футбол отримав державну підтримку. У 1927 році було засновано ФК «Динамо» Київ, який з часом став не просто клубом, а найтитулованішим футбольним клубом України. У 1936 році з’явився ФК «Шахтар» Донецьк (спочатку «Стахановець»), що представляв шахтарський Донбас. Разом із київським «Динамо» вони заклали основу великого протистояння, яке триває вже майже століття.

У 1960–1980-х роках українські команди стали невіддільною частиною радянської футбольної еліти. «Динамо» Київ перетворилося на феномен, що поєднував дисципліну та інновації: саме тут тренер Валерій Лобановський впровадив науковий підхід до підготовки спортсменів, зробивши український футбол впізнаваним у Європі. Тоді ж київський клуб двічі виграв Кубок володарів кубків УЄФА (1975, 1986) і Суперкубок Європи (1975) — досягнення, які й досі залишаються унікальними серед пострадянських країн. Поруч із грандами стабільно виступали відомі українські футбольні клуби: донецький «Шахтар», одеський «Чорноморець», львівські «Карпати», запорізький «Металург» і луганська «Зоря», що у 1972 році сенсаційно стала чемпіоном СРСР.

Розпад Радянського Союзу став початком нової епохи для футбольних команд України. У 1992 році стартував перший чемпіонат незалежної держави, і саме тоді сталася сенсація — першим чемпіоном України стала «Таврія» Сімферополь, перемігши «Динамо» 1:0. У цей період сформувалася Професійна футбольна ліга (ПФЛ), а згодом — у 2007 році — створено Українську Прем’єр-лігу (УПЛ), що замінила радянську систему управління на більш комерціалізовану й автономну модель.

1990-ті роки стали часом боротьби, романтики й перебудови. Всі футбольні клуби виживали завдяки ентузіазму тренерів і фанів, іноді навіть без фінансів та інфраструктури. Але саме тоді з’явилися клуби, які пізніше стали символами нового українського футболу — «Ворскла» Полтава, «Металіст» Харків, «Кривбас» Кривий Ріг, «Карпати» Львів, «Чорноморець» Одеса, «Дніпро». Їхні матчі збирали повні трибуни, а емблеми футбольних клубів стали впізнаваними символами міст.

У 2000-х розпочалася професіоналізація. На перший план вийшов «Шахтар», який завдяки підтримці інвесторів і роботі румунського тренера Мірчі Луческу створив конкурентну альтернативу київському гегемонію. Саме тоді український футбол упевнено увійшов до європейського контексту — нові стадіони, академії, трансляції, спонсори. У 2009 році «Шахтар» став першим клубом незалежної України, який виграв Кубок УЄФА, підтвердивши статус України як футбольної держави.

Сьогодні історія українського футболу — це постійна еволюція, навіть у часи війни. Клуби продовжують грати на європейських аренах, тренерські школи готують молодих спеціалістів, а фанати, попри небезпеку, залишаються поруч зі своїми командами. Від львівських «Карпат» і луцької «Волині» до донецького «Шахтаря» й київського «Динамо» — усі ці команди формують живу мапу країни, яку можна назвати одним словом — футбол.

Топ футбольних клубів України

Визначити найкращі футбольні клуби України — завдання не лише статистичне, а й емоційне. Адже тут йдеться не просто про кількість трофеїв, а про історію, характер і вплив на вболівальницьку культуру. Основними критеріями залишаються титули, виступи у єврокубках, стабільність, фінансова спроможність і, безперечно, фанатська підтримка.

Український футбол тривалий час зберігає дуалізм між «Динамо» Київ та «Шахтарем» Донецьк, які утворюють своєрідну вісь суперництва. Водночас поруч з грандами — «Дніпро», «Карпати» Львів, «Зоря», «Ворскла», ФК Волинь та інші клуби, які формують регіональну гордість і підтримують розвиток чемпіонату. Усе це — живий портрет того, чим є футбольні клуби України сьогодні.

ФК «Динамо» Київ

ФК «Динамо» Київ, заснований у 1927 році, є символом столиці та найбільш титулованим клубом країни. Його домінування в змаганнях СРСР було органічно перенесено і на перші роки незалежності, а золота ера кінця 90-х під керівництвом Лобановського давно стала легендарною.

«Динамо» є рекордсменом України за кількістю національних титулів. Європейські тріумфи — два Кубки володарів Кубків та Суперкубок УЄФА — залишаються неперевершеними на пострадянському просторі.

Наріжним каменем успіху є спадщина Валерія Лобановського, тренера-інтелектуала, що інтегрував науку у футбол. Його методологія досі впливає на клубну філософію. Серед видатних тренерів періоду незалежності — Сергій Ребров та Олег Блохін.

Зараз клуб зосереджений на академічній підготовці та розвитку молоді. Через війну «Динамо» змушене проводити домашні єврокубкові матчі за межами країни. Постійна зміна тренерів у пострадянський період свідчить про пошуки клубом нової системної фігури, здатної відновити тотальну домінацію на полі, втрачену на користь «Шахтаря». 

ФК «Шахтар» Донецьк

ФК «Шахтар», заснований у 1936 році як команда шахтарів регіону, спочатку під назвою «Стахановець», зробив революційний стрибок після 2000 року, перетворившись із сильної кубкової команди на національного гегемона.

«Шахтар» є чинним володарем Кубка УЄФА 2009 року, першим європейським трофеєм для незалежної України. З початку 2000-х клуб виграв 15 титулів Чемпіонату України. Тріумф у Кубку УЄФА 2009 року (перемога над «Вердером» 2:1, голи Адріано та Жадсона) став кульмінацією стратегії, заснованої на купівлі та розвитку молодих бразильських зірок.

Клуб відомий своєю стратегією бразильських легіонерів (Фернандінью, Вілліан). Війна спричинила вимушену, але ефективну зміну моделі: через відтік іноземців клуб був змушений екстрено підвищити роль власних вихованців. Цей процес прискорив появу нових талантів, попри те, що деякі видатні вихованці, як-от Олександр Зінченко, так і не зіграли за основний склад. «Шахтар» з 2014 року функціонує в умовах переміщення, що є серйозним логістичним та гуманітарним випробуванням.

ФК «Волинь»

Футбольний клуб «Волинь» (перша назва — «Торпедо») є одним з символів Волині. Клуб був заснований в 1960 році. У першому чемпіонаті України, 3 червня 1992 року, на матчі проти «Динамо» був встановлений рекорд відвідуваності стадіону «Авангард» — 20 тисяч глядачів. До значних трофеїв як-от чемпіонство чи виступ у єврокубках «Волинь» не дійшла. Один зі здобутків — перемога в Першій Лізі.

Клуб нерозривно пов'язаний з ім'ям харизматичного тренера Віталія Кварцяного. Унікальною історією є кар’єра колишнього гравця Анатолія Раденка, який з футболіста став священником у Луцьку. Станом на 2025 рік клуб було виключено з ПФЛ через те, що не брав участі в змаганнях і не поновив членство.

ФК «Карпати» Львів

Футбольний клуб «Карпати» зі Львова — один із найвідоміших і найколоритніших клубів України, заснований 1963 року. Команда від початку асоціювалася з галицьким духом, гордістю й відданістю традиціям, а зелено-білі кольори стали символом футбольного Львова.

Перший великий тріумф «Карпати» здобули у 1969 році, коли стали володарями Кубка СРСР, перемігши московський ЦСКА — це був унікальний випадок в історії радянського футболу, адже трофей уперше виграла команда не з Вищої ліги. Після цього львів’яни неодноразово ставали грізним суперником у союзних та українських турнірах. У незалежній Україні «Карпати» брали участь у всіх сезонах Вищої та Прем’єр-ліги до 2020 року, а також виступали в єврокубках, зокрема у груповому етапі Ліги Європи УЄФА 2010/11, де грали проти «Боруссії» Дортмунд, «Севільї» та ПСЖ.

Фанатська культура «Карпат» — окрема сторінка історії клубу. Львівські вболівальники вважаються одними з найвідданіших в Україні. Їхня підтримка — гучна, організована, і патріотична. Саме львівські ультрас були серед тих, хто активно долучався до громадських ініціатив і волонтерства під час Революції Гідності та після початку повномасштабної війни.

Нині «Карпати» виступають у Першій лізі, поступово відновлюючи свій статус після складних фінансових часів та перерви в участі в УПЛ. Клуб переживає новий етап розвитку — модернізує інфраструктуру, активно працює з молоддю та зберігає амбіції повернутися до еліти українського футболу.

ФК «Металіст 1925» Харків

Футбольний клуб «Металіст 1925» — це символ нового етапу у футбольній історії Харкова. Клуб був заснований у 2016 році, після припинення існування легендарного ФК «Металіст», який збанкрутував через фінансові проблеми колишніх власників. Новостворена команда стала спадкоємцем традицій харківського футболу, взявши у назву рік заснування 1925 як знак поваги до історії попереднього клубу.

Шлях «Металіста 1925» — це приклад поступового, але впевненого розвитку. Почавши виступи у другій лізі України, клуб уже за три сезони піднявся до Прем’єр-ліги, куди повернув харківський футбол у 2021 році. «Металіст 1925» має потужну підтримку міста та фанатів, які не залишили свою команду навіть після зникнення попереднього клубу.

У «золоті роки» старого «Металіста» (2007–2013) команда регулярно посідала призові місця в УПЛ і виступала у єврокубках, доходячи до чвертьфіналу Ліги Європи 2011/12. Хоч «Металіст 1925» ще не має таких досягнень, клуб поступово формує власну історію.

Серед ключових фігур нового клубу варто відзначити Євгена Краснікова, який стояв біля початків проєкту, а також тренерів, що будували команду з нуля — зокрема Валерія Кривенцова. «Металіст 1925» робить ставку на молодих українських гравців і вихованців харківської школи, прагнучи зберегти місцевий колорит і стабільність.

Нині клуб виступає в Українській Прем’єр-ліз. Попри воєнні виклики та переїзди, харків’яни залишаються символом витривалості й віри у відродження великого футболу у місті

ФК «Зоря» Луганськ

Футбольний клуб «Зоря» Луганськ — один із найстаріших і найтитулованіших клубів зі сходу України. Його історія розпочалася ще у 1923 році, коли на базі робітничої команди «Металіст» у Ворошиловграді (тепер Луганськ) було створено футбольний колектив, який пізніше отримав назву «Зоря». Протягом десятиліть клуб неодноразово змінював назви — «Трудові Резерви», «Динамо», «Авангард», — аж доки в 1964 році остаточно не став «Зорею».

Найславетніший період в історії клубу — початок 1970-х. У сезоні 1972 року «Зоря» сенсаційно стала чемпіоном СРСР, випередивши такі гранди, як московські «Динамо» та ЦСКА, київське «Динамо» та донецький «Шахтар». Цей тріумф зробив луганський клуб першим у радянській історії чемпіоном не зі столиці республіки. У ті роки «Зоря» виступала і на європейській арені — у Кубку європейських чемпіонів, де грала проти югославської «Црвени Звєзди».

Після здобуття незалежності України клуб виступав у вищих дивізіонах, хоча неодноразово переживав фінансові труднощі та пониження в класі. З 2010-х років «Зоря» повернула собі статус стабільного представника УПЛ. Під керівництвом Юрія Вернидуба команда вийшла на новий рівень — вперше в історії потрапила до групового етапу Ліги Європи УЄФА (2016/17), а згодом закріпилася серед постійних учасників єврокубків.

Після початку війни 2014 року клуб вимушено покинув Луганськ і базується у Запоріжжі, де проводить свої домашні матчі. Попри це, «Зоря» зберегла свій характер, боєздатність і традиції. Серед найвідоміших гравців сучасності — Олександр Караваєв, Руслан Маліновський, Дмитро Хомченовський, які пройшли школу клубу або виступали за нього на піку форми.

Сьогодні «Зоря» продовжує боротися за місця у верхній частині турнірної таблиці УПЛ та регулярно виступає у Лізі конференцій УЄФА, підтверджуючи статус одного з провідних українських клубів, який не зламався навіть після втрати рідного міста.

ФК «Ворскла» Полтава

Футбольний клуб «Ворскла» Полтава — одна з найстабільніших і найшанованіших команд українського футболу. Клуб був заснований у 1955 році під назвою «Колгоспник», а сучасну назву «Ворскла» (на честь річки, що протікає через Полтаву) отримав у 1957-му. У радянський період команда виступала переважно в нижчих дивізіонах, однак мала потужну регіональну підтримку й репутацію клубу з характером.

Після проголошення незалежності України «Ворскла» поступово пробилася у Вищу лігу, дебютувавши там у 1996 році. Уже в наступному сезоні, під керівництвом Віктора Пожечевського, полтавці стали справжнім відкриттям чемпіонату — посіли третє місце в УПЛ (1996/97), здобувши бронзові медалі. Цей результат досі залишається одним із найвищих досягнень клубу.

У 2009 році «Ворскла» під керівництвом Миколи Павлова здобула Кубок України, перемігши у фіналі донецький «Шахтар» із рахунком 1:0. Того ж року команда вперше виступила в Лізі Європи УЄФА, а згодом неодноразово представляла Україну на європейській арені — зокрема у сезонах 2011/12 та 2018/19.

«Ворскла» відома своєю зразковою роботою з молоддю та стабільною клубною філософією. Полтавський колектив завжди мав у складі перспективних українських гравців, серед яких — Роман Безус, Денис Кулаков, Владислав Кулач, Володимир Чеснаков. Саме останній став символом вірності клубу, провівши понад 15 сезонів у його складі.

Нині «Ворскла» стабільно виступає в Українській Прем’єр-лізі, утримуючись у середині таблиці та регулярно борючись за вихід до єврокубків. Домашній стадіон команди — «Ворскла» ім. Олексія Бутовського, один із найстаріших в Україні, який приймав матчі ще з 1930-х років. Клуб зберігає репутацію чесного бійця, що ніколи не здається — незалежно від обставин.

ФК «Чорноморець» Одеса

Футбольний клуб «Чорноморець» — це справжній символ Одеси, міста з особливим футбольним шармом і традиціями. Клуб був заснований у 1936 році під назвою «Динамо Одеса», але вже через кілька років команда кілька разів змінювала назви — «Харчовик», «Металург», а з 1958 року остаточно стала «Чорноморцем», що відображає морський дух міста.

У радянський період «Чорноморець» грав переважно у Вищій лізі СРСР і мав репутацію міцного середняка, здатного створити проблеми навіть грандам. Найкращі результати клубу в чемпіонатах СРСР — п’яте місце у 1974 та 1975 роках, а також півфінал Кубка СРСР. У ті роки за команду виступали такі відомі гравці, як Віктор Прокопенко, Валентин Поліщук, Леонід Буряк та інші, що згодом стали легендами українського футболу.

З проголошенням незалежності України «Чорноморець» став одним із засновників Вищої ліги (згодом — УПЛ). Найуспішніші сезони клубу припали на 1990-ті роки, коли команда двічі здобувала бронзові медалі чемпіонату України (1992/93, 1993/94) та виходила до фіналу Кубка України. Одесити також неодноразово виступали в єврокубках — зокрема, у Кубку УЄФА та Лізі Європи. Один із найвідоміших епізодів — перемога над німецьким «Вольфсбургом» у 2013 році, що вивела команду до групового етапу Ліги Європи.

Важливою частиною ідентичності клубу є стадіон «Чорноморець», розташований у самому серці Одеси — у парку імені Шевченка. Після масштабної реконструкції до Євро-2012 він став одним із найсучасніших в Україні.

Фанатська культура «моряків» — окрема гордість Одеси. Місцеві уболівальники створили одну з найстаріших і найорганізованіших фан-груп в Україні, а підтримка команди на домашніх матчах завжди вирізняється особливою емоційністю та фірмовим одеським гумором.

Сьогодні «Чорноморець» стабільно виступає в Українській Прем’єр-лізі, зберігаючи традиції, розвиваючи власну академію й залишаючись одним із найвпізнаваніших футбольних брендів країни. Клуб пережив фінансові труднощі, але продовжує боротися за повернення до європейських турнірів і за гідне місце в історії українського футболу.

ФК «Олександрія»

Футбольний клуб «Олександрія» — один із найяскравіших представників сучасного українського футболу, який за останнє десятиліття пройшов шлях від провінційної команди до стабільного учасника Прем’єр-ліги та єврокубків.

Історія клубу бере початок у 1948 році, коли в місті Олександрія Кіровоградської області з’явилася команда «Шахтар», сформована з місцевих гірників. У 1990-х клуб отримав сучасну назву — ФК «Олександрія», яка згодом стала брендом регіону. У різні періоди команда переживала злети і труднощі, зокрема тимчасове об’єднання з ФК «ПФК Олександрія» та «Украгрокомом».

Після відродження у 2014 році клуб отримав нового власника — агрохолдинг «УкрАгроКом», що забезпечив фінансову стабільність і розвиток інфраструктури. Вже через рік, у сезоні 2015/16, «Олександрія» дебютувала в Українській Прем’єр-лізі, а згодом — і на міжнародній арені.

Справжній прорив відбувся під керівництвом Володимира Шарана, який вивів команду до групового етапу Ліги Європи УЄФА у сезоні 2019/20. Тоді «Олександрія» грала проти «Вольфсбурга», «Гента» та «Сент-Етьєна» — уперше в історії представляючи невелике українське місто на такому рівні.

Клуб вирізняється організованою обороною, дисципліною та стабільністю складу. «Олександрія» завжди робила ставку на українських гравців і вихованців власної академії. Серед тих, хто грав за команду — Андрій Запорожан, Євген Банада, Артем Полярус, Дмитро Гречишкін, які стали обличчями її успіху.

Сьогодні ФК «Олександрія» залишається міцним середняком УПЛ, зберігає фінансову стабільність і продовжує виступати на оновленому стадіоні «Ніка». Клуб має сильну підтримку з боку місцевих уболівальників і послідовно рухається шляхом розвитку молоді та поступового повернення до єврокубків.

ФК «Полісся»

Футбольний клуб «Полісся» Житомир — один із найдинамічніших і найперспективніших українських клубів останніх років. Його історія почалася ще в 1959 році, коли в Житомирі було створено команду під назвою «Авангард». Згодом клуб кілька разів змінював назву — «Житомир», «Спартак», а у 1960-х роках остаточно став «Поліссям», символічно відображаючи регіональну ідентичність та природний колорит Полісся.

Протягом радянського періоду «Полісся» виступало в нижчих дивізіонах, але завжди залишалося важливою частиною спортивного життя області. Після здобуття Україною незалежності клуб не раз відроджувався — востаннє це сталося у 2016 році, коли команда отримала нове керівництво, підтримку місцевої влади та головного спонсора — групу компаній «Епіцентр».

Відтоді почалася нова ера житомирського футболу. «Полісся» швидко пройшло шлях від Другої ліги до Першої, а вже у 2023 році вперше в історії вийшло до Української Прем’єр-ліги. Цей успіх став результатом системної роботи з гравцями, модернізації інфраструктури та побудови нового стадіону «Полісся», який відповідає стандартам УЄФА.

Команда вирізняється сучасним підходом до менеджменту й медійної стратегії — «Полісся» активно працює зі своїми фанатами, веде відкриту комунікацію, розвиває бренд та імідж клубу. На полі команда демонструє прагматичний, але видовищний футбол.

Серед найвідоміших тренерів нового етапу — Юрій Калитвинцев, колишній наставник молодіжної збірної України, який зробив «Полісся» конкурентним клубом УПЛ. У складі грають як досвідчені футболісти з європейським досвідом, так і молоді українські таланти.

Сьогодні «Полісся» закріпилося в Прем’єр-лізі, посідаючи місце в середині таблиці та маючи амбіції у майбутньому вийти до єврокубків. Для Житомира це не просто футбольний клуб — це символ відродження, єдності громади та віри у власні сили.

ФК «Верес» Рівне

Футбольний клуб «Верес» із Рівного — це історія про витривалість, відданість і справжню народну підтримку. Команда була заснована у 1957 році під назвою «Колгоспник», а з 1977 року отримала нинішнє ім’я — «Верес», яке стало футбольним символом Рівненщини.

У радянські часи клуб виступав у нижчих дивізіонах, але завжди мав потужну місцеву підтримку. Після здобуття незалежності «Верес» провів кілька сезонів у Вищій лізі України, однак через фінансові труднощі у 2000-х припинив існування. Відродження клубу відбулося у 2015 році — фактично «з нуля», завдяки ініціативі місцевих уболівальників і меценатів.

Особливістю «Вереса» стало те, що він став першим “народним клубом” України, де частину акцій могли придбати самі вболівальники. Такий підхід забезпечив неймовірну підтримку громади й залучив до клубу сотні небайдужих людей. Вже за два роки після відродження «Верес» пройшов шлях із Другої ліги до Української Прем’єр-ліги, куди вийшов у 2017 році — унікальний випадок в українському футболі.

Команда стабільно виступає в УПЛ, демонструючи впізнаваний характер — боротьбу до останньої хвилини, дисципліну та командний дух. У різні роки «Верес» тренували Юрій Вірт, Володимир Шаран і Сергій Лавриненко, які зробили великий внесок у розвиток колективу.

Окремої уваги заслуговує стадіон «Авангард», який після реконструкції знову приймає матчі Прем’єр-ліги. Це стало знаком повернення великого футболу до Рівного після довгої перерви.

Сьогодні ФК «Верес» — це стабільний клуб УПЛ, який розвиває власну академію, має потужну фанатську базу й залишається прикладом того, як любов до футболу й підтримка громади можуть відродити навіть, здавалося б, втрачену команду.

ФК «Колос»

Футбольний клуб «Колос» Ковалівка — це одна з найяскравіших історій успіху сучасного українського футболу. Команда з невеликого села у Київській області за короткий час пройшла шлях від аматорського рівня до еліти — Української Прем’єр-ліги.

Клуб був заснований у 2012 році, хоча футбольна традиція в Ковалівці існувала й раніше. Новий «Колос» створили на базі місцевого сільськогосподарського підприємства, яке стало головним інвестором команди. Завдяки стабільній фінансовій підтримці та грамотному менеджменту клуб швидко піднявся з аматорських змагань до професійних ліг.

Уже в 2019 році «Колос» дебютував в УПЛ — і з першої ж спроби пробився до єврокубків, потрапивши до кваліфікації Ліги Європи УЄФА. Це стало справжнім феноменом: жодна інша команда з такого маленького населеного пункту не досягала подібного рівня.

Ключовими фігурами в історії клубу стали тренер Руслан Костишин, який вивів команду в еліту, та Володимир Лисенко — один із символів колективу, відомий своїм характером і працездатністю.

Домашньою ареною клубу є сучасний «Колос Арена» у Ковалівці — один із найзатишніших стадіонів країни, що відповідає стандартам УПЛ і став гордістю місцевої громади.

Попри скромні ресурси, «Колос» демонструє високий рівень організації, розвиває власну академію та зберігає імідж клубу, який вірить у роботу, а не в гучні трансфери. Команда регулярно змагається за місця у верхній частині турнірної таблиці й залишається символом того, що в українському футболі можливо все, якщо є системність, довіра й спільна мета.

ФК «Кривбас» Кривий Ріг

Футбольний клуб «Кривбас» — один із найвідоміших брендів українського футболу, який має глибоке коріння та сильну підтримку вболівальників Кривого Рогу. Команду засновано ще у 1959 році, і вже у 1990-х вона стала постійним учасником Вищої ліги України.

«Кривбас» запам’ятався своєю боротьбою, характером і вмінням створювати сенсації у матчах із грандами. У найуспішніші роки клуб посідав третє місце в чемпіонаті України (1998/99, 1999/2000), а також брав участь у Кубку Інтертото.

Після фінансових проблем у 2013 році команда припинила існування, але у 2020 році була відроджена завдяки підтримці міста й «Криворіжсталі». Новий «Кривбас» швидко пройшов шлях із Другої ліги до УПЛ, де нині стабільно виступає.

Клуб має амбітні плани — розвиток інфраструктури, власної академії й боротьбу за єврокубкові місця. «Кривбас» сьогодні — це символ відродження міста й доказ, що справжня футбольна традиція не вмирає.

ФК «ЛНЗ» Черкаси

Футбольний клуб «ЛНЗ» із Черкас — один із найновіших, але вже впізнаваних учасників українського футболу. Команду засновано у 2006 році як аматорський колектив при компанії «ЛНЗ» (Лебединський насіннєвий завод).

Почавши з регіональних змагань, клуб швидко піднявся у всеукраїнські турніри. В 2021 році «ЛНЗ» отримав професійний статус, а вже у 2023 році дебютував в Українській Прем’єр-лізі. Це один із найшвидших злетів у сучасній історії футболу України.

Команда відома продуманим менеджментом, стабільним фінансуванням і сучасною базою. Серед гравців і тренерів — багато молодих українців, які прагнуть проявити себе на вищому рівні. «ЛНЗ» має чіткі амбіції: закріпитися в УПЛ, створити власну футбольну академію й у перспективі боротися за місця в єврокубках.

ФК «Оболонь» Київ

ФК «Оболонь» — клуб зі своєю атмосферою, тісно пов’язаний із життям київського району, що дав йому назву. Команда заснована у 1992 році, і вже у 2000-х роках стала відомою завдяки стабільним виступам у Вищій лізі України.

«Оболонь» від початку позиціонувалася як народний клуб із власною філософією та скромним, але відданим колективом. Після короткого припинення існування у 2013 році клуб було відроджено під назвою «Оболонь-Бровар», а згодом — повернули історичну назву.

У 2023 році команда повернулася до УПЛ, де веде боротьбу за збереження місця в еліті. «Оболонь» робить ставку на українських гравців і розвиток власної академії, залишаючись важливою частиною футбольного життя столиці.

ФК «Кудрівка»

ФК «Кудрівка» — молода, амбітна команда, яка за лічені роки пройшла шлях від аматорського рівня до вищих професійних дивізіонів України. Клуб виник у 2017 році в селі Кудрівка на Чернігівщині, але згодом розширив свою діяльність і базується на Сумщині.

Команда стала відомою завдяки стабільному фінансуванню та грамотній стратегії розвитку. «Кудрівка» — приклад регіонального клубу, який створює конкурентне середовище навіть без великих бюджетів.

Після успішних виступів на аматорському рівні клуб поступово підіймається вгору й має на меті вихід до УПЛ у найближчі роки. Його інфраструктура, підготовка молоді та менеджмент уже відповідають професійним футбольним стандартам.

ФК «Рух» Львів

Футбольний клуб «Рух» зі Львова — один із найперспективніших проєктів сучасного українського футболу. Його історія почалася у 2003 році в місті Винники, де команда виступала на аматорському рівні.

Завдяки стабільній підтримці бізнесмена Григорія Козловського, клуб швидко пройшов шлях до професійного футболу. У 2020 році «Рух» дебютував в УПЛ і з того часу впевнено закріпився серед її учасників.

Команда має сучасну академію, яка вважається однією з найкращих в Україні, а також власний стадіон «Арена Львів», що відповідає європейським стандартам.

«Рух» активно розвиває бренд, робить ставку на молодих українських футболістів і позиціонує себе як клуб майбутнього, який будує не лише команду, а й футбольну філософію.

ФК «Епіцентр»

Футбольний клуб «Епіцентр» — нове, але амбітне явище в українському спорті. Створений у 2015 році на базі компанії «Епіцентр К», він представляє місто Кам’янець-Подільський і розвивається як інноваційний футбольний проєкт.

Спершу клуб виступав у аматорських турнірах, а вже у 2020 році отримав професійний статус і почав змагатися у Першій лізі. У команду залучаються досвідчені українські гравці та перспективна молодь. «Епіцентр» має добре фінансування, будує власну інфраструктуру та поступово наближається до дебюту в Українській Прем’єр-лізі.

У перспективі клуб планує розширення академії, створення мережі тренувальних баз та боротьбу за вихід у єврокубки — амбіції, які цілком відповідають можливостям потужного національного бренду.

Інші регіональні клуби

Окрім грандів, в українському футболі активно розвиваються регіональні футбольні команди України, які демонструють професійний підхід і стійкість у непростих умовах. Серед тих з них, кого ще варто згадати — «ФК Агробізнес» із Волочиська, що став відомим завдяки своїй системній роботі в Першій лізі та розвитку молодих гравців. Не менш символічним для західного регіону є «ФК Буковина» з Чернівців — клуб із глибокими традиціями та сильною фанатською підтримкою.

Серед сучасних прикладів сталого росту варто згадати «ФК Інгулець» із Петрового, який за короткий час пройшов шлях від аматорської команди до учасника Української Прем’єр-ліги. Своє місце на футбольній карті країни має і «ФК Арсенал» Київ — клуб зі складною, але цікавою історією, що залишається важливою частиною футбольної спадщини столиці.

Окремо заслуговує на увагу «Лівий Берег ФК», молодий київський проєкт, який активно розвиває власну академію та стає новим центром футбольного життя правого й лівого берега столиці. Такі клуби підтверджують, що всі футбольні клуби України — незалежно від масштабів — формують єдиний живий організм національного футболу.

Українські клуби в єврокубках

Українські клуби за останні десятиліття створили власну історію в європейському футболі — історію амбіцій, драм і незламності. Кожен виступ у єврокубках — це не лише гра на футбольному полі, а й розповідь про країну, яка вміє боротися, навіть коли умови несприятливі.

Сезон 2008/09 став переломним для всього українського футболу. Саме тоді донецький «Шахтар» увійшов до історії, вигравши Кубок УЄФА — останній розіграш цього турніру перед тим, як він перетворився на Лігу Європи. Фінал у Стамбулі 20 травня 2009 року запам’ятався як один із найемоційніших вечорів у вітчизняному спорті.

Після напружених 90 хвилин матчу проти «Вердера» з Бремена рахунок був рівним — 1:1. Доля трофея вирішилася в додатковий час: бразильський півзахисник Жадсон на 97-й хвилині забив м’яч, який увійшов у золотий літопис українського футболу.

Цей тріумф не був випадковістю. «Шахтар» пройшов складний шлях, здолавши таких суперників, як лондонський «Тоттенгем», ЦСКА Москва та французький «Марсель». Команда Мірчі Луческу грала в технічний, атакувальний футбол, спираючись на синтез української школи та південноамериканського стилю.

Перемога в Кубку УЄФА стала не лише спортивним здобутком, а й каталізатором великих змін: клуб почав масштабну розбудову інфраструктури, запустив власну академію нового зразка й відкрив «Донбас Арену» — один із найсучасніших стадіонів Європи на той час.

Київське «Динамо» було і залишається обличчям України у європейських турнірах. Ще за радянських часів клуб вигравав європейські трофеї — Кубок володарів кубків (1975, 1986) і Суперкубок УЄФА (1975), а після 1991 року став головним представником незалежної України в Лізі чемпіонів.

Найуспішніший євросезон у сучасній історії киян припав на 1998/99, коли команда під керівництвом Валерія Лобановського дійшла до півфіналу Ліги чемпіонів. Тоді «Динамо» перемогло «Барселону» з рахунком 3:0 на «Камп Ноу», а нападний дует Шевченко – Ребров став грозою для будь-якого захисту.

У наступних сезонах клуб не раз доходив до плей-оф Ліги чемпіонів. У сезоні 2015/16 «Динамо» пройшло груповий етап і поступилося лише «Манчестер Сіті» у 1/8 фіналу. Це підтвердило статус клубу, який, попри менші бюджети, здатен стабільно конкурувати на рівні топкоманд Європи.

Для українських уболівальників «Динамо» — це не лише клуб із трофеями, а символ футбольної традиції: дисципліна, колективна гра і віра в свою школу.

Історія «Дніпра» у сезоні 2014/15 — одна з найемоційніших у європейських змаганнях останніх років. Команда Мирона Маркевича, без гучних трансферів і з обмеженими ресурсами, крок за кроком пробилася до фіналу Ліги Європи.

На шляху туди «Дніпро» обіграв «Олімпіакос», «Аякс» і навіть італійський «Наполі» Мауріціо Саррі. У фіналі, що відбувся у Варшаві, український клуб дав бій «Севільї» — двічі виходив уперед, але поступився 2:3. Попри результат, виступ «Дніпра» став натхненням для всіх українських уболівальників.

Тоді Євген Селезньов, Руслан Ротань, Валерій Лобанцев і компанія продемонстрували, що сила команди не лише в бюджеті, а в характері. Цей шлях назвали «чудом Дніпра» — і він залишається однією з найяскравіших сторінок нашого футболу.

Попри війну, складну економічну ситуацію й логістичні труднощі, українські клуби продовжують грати в єврокубках — навіть без домашніх арен. Матчі проводяться у Варшаві, Гамбурзі, Лодзі, але емоційна підтримка вболівальників залишається українською.

«Шахтар» і «Динамо» стабільно тримають європейську планку, періодично виходячи з групових етапів або борючись за плей-оф. «Зоря», «Олександрія», «Дніпро-1» і «Полісся» поступово намагаються закріпитися у кваліфікаційних раундах.

Головний виклик — стабільність. Клубам потрібно зберігати фінансову рівновагу, підтримувати академії, розвивати інфраструктуру й утримувати конкурентоспроможність гравців. Але попри всі перешкоди, українські футболісти доводять: гра триває, і український прапор здіймається на європейських стадіонах не лише як символ спорту, а як знак сили нації.

Академії та молодіжні команди

Український футбол завжди тримався на талантах — і саме футбольні академії стали тим фундаментом, на якому виростають майбутні зірки. Навіть коли клуби постають перед труднощами чи відсутністю стадіонів, дитячі та юнацькі школи продовжують працювати, виховуючи покоління гравців, що несуть український стиль у Європу.

Академія київського «Динамо» — це бренд, який знають далеко за межами України. Вона існує ще з 1950-х років і залишається однією з найсильніших у Східній Європі. Тут із юних років виховують не просто футболістів, а гравців, які розуміють філософію клубу — дисципліну, командність, інтелект на полі. Саме в динамівській школі зробили перші кроки Андрій Шевченко, Сергій Ребров, Олег Гусєв, Андрій Ярмоленко, Віталій Буяльський. Академія має власні вікові команди U-19, U-17, U-15, що регулярно беруть участь у міжнародних турнірах і чемпіонатах юнацької ліги УЄФА.

У «Динамо» діє принцип спадкоємності: молодь тренують колишні гравці клубу, які передають не лише технічні знання, а й дух динамівської школи.

Академія «Шахтаря» — це зразок сучасного підходу до підготовки футболістів. Ще за часів Мірчі Луческу клуб створив систему, яка охоплює не лише тренування, а й освіту, харчування, психологічну підтримку. До 2014 року база в селищі Кірша вважалася однією з найкращих у Європі. Після окупації Донецька клуб відновив роботу академії в різних містах — нині тренувальні центри діють у Києві, Львові, Черкасах. Саме в цій системі сформувалися такі гравці, як Ярослав Ракицький, Віктор Коваленко, Михайло Мудрик, Анатолій Трубін — усі вони пройшли шлях від дитячих турнірів до європейських арен. «Шахтар» робить ставку на молодь і не боїться випускати юних гравців у стартовий склад — у кризові роки це стало його перевагою, а не слабкістю.

Останніми роками академії активно розвивають і менші клуби:

• «Рух» Львів створив одну з найсучасніших тренувальних баз у країні, де навчаються сотні дітей не лише з Галичини, а й з усієї України.
• «Колос» Ковалівка працює над власною системою підготовки, що дає шанс дітям із Київщини та навколишніх областей.
• «Олександрія», «Полісся», «ЛНЗ» і «Кривбас» активно інвестують у дитячі школи, розвиваючи не лише спорт, а й соціальну інфраструктуру — стадіони, гуртожитки, навчальні програми.

Сьогодні молоді українські футболісти потрапляють у скаутські списки топклубів ще до повноліття. Європейські академії стежать за українськими турнірами, а випускники вітчизняних шкіл грають у «Челсі», «Жироні», «Брюгге» чи «Генку». Та попри це, більшість талановитих юнаків усе ще мріють пройти шлях від своїх дитячих полів до рідного клубу — як колись Шевченко чи Мудрик.

Футбольні дербі України

Футбольні дербі — це не тільки матчі. Це історії, що тривають десятиліттями, з глибокими емоціями, регіональною гордістю та атмосферою, яку не передасть жоден телевізійний ефір. В Україні дербі — більше, ніж спорт. Це поєдинки характерів, амбіцій і традицій, у яких трибуни часто грають не меншу роль, ніж самі гравці.

Класичне українське дербі — це зустріч київського «Динамо» і донецького «Шахтаря». З кінця 1990-х саме ці два клуби визначають чемпіона, а кожна їхня гра перетворюється на окрему подію національного масштабу. Це суперництво не лише спортивне, а й філософське. «Динамо» — школа дисципліни, традицій і системної гри, вихована на принципах Валерія Лобановського. «Шахтар» — новаторство, швидкість, техніка, яскрава атакувальна гра. Їхні матчі — це зіткнення двох футбольних культур, що роками змагалися за домінування в Україні.

Найяскравіші протистояння припадають на 2000–2010-ті, коли обидві команди грали в Лізі чемпіонів, а гравці кожного клубу складали кістяк збірної України.

Український футбол живе не лише завдяки двом грандам:

• «Карпати» – «Чорноморець» — це дербі зі смаком старих традицій. Львів і Одеса — два міста з власною футбольною культурою й особливим темпераментом. Їхні зустрічі завжди колоритні: львівська відданість і одеське почуття гумору зливаються у вибуховий коктейль емоцій.

  

• «Зоря» – «Шахтар» — протистояння двох донецьких шкіл. Хоч «Шахтар» і став європейським брендом, «Зоря» залишається символом регіонального характеру й гордості Луганщини. Їхні матчі — це нагадування, що Схід України завжди був сильним футбольним осередком.

  

• «Кривбас» – «Дніпро» — битва двох індустріальних міст, де футбол сприймають як частину робітничої культури. Це матчі, де на трибунах чути не корпоративні пісні, а справжній металевий драйв.

  

• Нові дербі, як-от «Полісся» – «Колос», «Рух» – «ЛНЗ», тільки формуються, але вже викликають інтерес уболівальників. Це свідчення того, що український футбол живе, оновлюється й розширює географію емоцій.

Українські дербі мають свою магію. Перед матчами трибуни заповнюються задовго до стартового свистка, ультрас готують банери, димові шоу, гасла, шоу. Футбольні дербі України — це дзеркало самої країни: різні характери, різні традиції, але спільна пристрасть до гри, що об’єднує людей навіть у найважчі часи.

Фанатські рухи та Ультрас

Коли говоримо про український футбол, неможливо оминути тих, хто створює його атмосферу — фанатів і ультрас. Саме вони наповнюють стадіони піснями, кольорами, енергією, а іноді — і сенсом, що виходить далеко за межі спорту.

Культура ультрас в Україні зародилася ще у 1980–1990-х роках і поступово перетворилася на потужний соціальний феномен. На трибунах «Динамо», «Шахтаря», «Карпат», «Чорноморця», «Металіста» чи «Ворскли» фанати не просто підтримують свої команди — вони творять власну субкультуру з піснями, банерами, графіті, ритуалами. Кожне місто має свою унікальну фанатську історію: київські ультрас — це дисципліна та організація, львівські — ідеологічність і патріотизм, харківські — творчість і масштаб.

Після 2014 року фанатські рухи змінилися. Багато ультрас різних клубів, колись суперників, об’єдналися в спільних волонтерських і громадських ініціативах. Вони допомагають армії, збирають кошти на спорядження, вивозять людей із прифронтових міст, багато — пішли воювати, імена деяких із них тепер звучать у піснях і на трибунах — як символи незламності та памʼяті.

Сьогодні українські ультрас — це більше, ніж уболівальники. Вони обличчя вуличного патріотизму, єдності та стійкості. У їхніх голосах під час гімну перед матчем, у прапорах, що розгортаються над секторами, чути не лише любов до клубу, а й любов до країни.

Відомі тренери українських клубів

Український футбол мав чимало сильних гравців, але саме тренери зробили його впізнаваним у Європі. Кожен із них формував власну філософію гри, створював епохи та виховував цілі покоління футболістів.

Валерій Лобановський — символ «Динамо» Київ та українського футболу загалом. Розвивав науковий підхід у тренуваннях, акцентувався на фізичній підготовці та дисципліні, виводив клуб до європейських трофеїв. 

Мірча Луческу — румунський тренер, який довгі роки працював в Україні, особливо у «Шахтарі», де здобув Кубок УЄФА 2009 року. 

Мирон Маркевич — український тренер, який привів «Дніпро» до фіналу Ліги Європи 2014/15, демонструючи, що клуби поза великими центрами теж можуть змагатися в Європі.

Сергій Ребров — вихованець «Динамо», який після ігрової кар’єри очолював клуб, демонструючи сучасні методи і успіхи в національних змаганнях.

Віктор Скрипник — тренував «Зорю», відомий своєю тактичною гнучкістю й підходами, що дозволили клубу конкурувати на рівні УПЛ.

Олександр Шовковський — довгий час був легендою як воротар «Динамо», а з 2023 року почав працювати як головний тренер «Динамо» Київ. 

Олександр Кучер — ексзахисник «Шахтаря», який після завершення ігрової кар’єри перейшов до тренерської діяльності. У першу чергу відомий як наставник «Металіста», «Дніпра-1», став до роботи в «Чорноморці». 

Олександр Чубаров — працював із жіночим футболом та в адміністративних і тренерських ролях у структурі «Динамо».

Віталій Кварцяний — харизматичний і емоційний наставник «Волині» Луцьк. Відомий своїми яскравими висловами, прямолінійністю й безмежною відданістю клубу. Виховав цілу плеяду українських гравців.

Юрій Вернидуб — тренер, який прославився роботою із «Зорею» та «Шерифом». Під його керівництвом молдовський клуб став першим в історії, хто вийшов у груповий етап Ліги чемпіонів і переміг «Реал» у Мадриді.

Андрій Шевченко — володар «Золотого м’яча» та колишній тренер збірної України. Під його керівництвом команда вийшла до чвертьфіналу Євро-2020, що стало історичним досягненням.

Кожен із цих наставників — не просто тренер, архітектор гри. Вони формували стиль українського футболу — від академічного до емоційного, від прагматичного до експериментального, і зробили його частиною європейської футбольної культури.

Цікаві факти про українські футбольні клуби

1. «Динамо» Київ — один з двох клуб із СРСР, який виграв європейський трофей. У 1975 та 1986 роках команда двічі перемагала в Кубку володарів кубків УЄФА, а в 1975-му — також у Суперкубку УЄФА, обігравши «Баварію».
2. «Шахтар» Донецьк став першим українським клубом, який виграв Кубок УЄФА. У 2009 році донеччани під керівництвом Мірчі Луческу здолали у фіналі «Вердер» (2:1). Це був останній розіграш турніру під назвою «Кубок УЄФА».
3. Першим чемпіоном незалежної України стала «Таврія» Сімферополь. У 1992 році кримський клуб несподівано обіграв «Динамо» Київ (1:0) у фінальному матчі турніру, ставши частиною футбольної історії.
4. «Карпати» Львів — єдиний клуб із нижчого дивізіону, який виграв Кубок СРСР. У 1969 році львів’яни, тоді ще команда другої ліги, перемогли московський СКА (2:1). Цей трофей став унікальним у радянській історії.
5. «Дніпро» Дніпро — єдиний український клуб, який грав у фіналі Ліги Європи. У 2015 році команда Мирона Маркевича поступилася «Севільї» 2:3, але той виступ став легендарним.
6. «Ворскла» Полтава здобула свій перший Кубок України у 2009 році. У фіналі полтавці перемогли «Шахтар» з рахунком 1:0, що стало справжньою сенсацією сезону.
7. «Шахтар» став першим клубом в Україні, який побудував стадіон європейського рівня — «Донбас Арену». Відкрита у 2009 році, арена вміщувала понад 50 тисяч глядачів і відповідала стандартам УЄФА категорії «Еліт».
8. Наймасовіше футбольне дербі України зібрало понад 70 тисяч уболівальників. Це сталося під час матчу «Динамо» — «Шахтар» у Києві 2011 року, що підтвердило статус цієї зустрічі як головного дербі країни.
9. Українські клуби виступають у єврокубках навіть під час війни. Усі домашні матчі проходять на нейтральних полях — у Польщі, Німеччині, Словаччині — але з українськими прапорами на трибунах і незмінною підтримкою фанатів.
10. Фанатські угруповання стали частиною волонтерського руху. Після 2014 року ультрас різних клубів, колись суперники, об’єдналися для допомоги армії та цивільним, довівши, що футбол може бути силою єдності.

Часті питання