Віталій Кварцяний

Біографія

Віталій Володимирович Кварцяний народився 19 липня 1953 року у місті Луцьку. Його батьки походили з Польщі, але жили на Волині, мати працювала в торговій сфері, а батько — на одному з Луцьких заводів.

Вони по ділу могли мене покритикувати, коли я літав у хмарах, і правильно підтримати, коли я падав із цих хмар. Тому я всім безмежно вдячний

— згадував Віталій Кварцяний в інтервʼю.

Дитинство Віталія пройшло спочатку на вулиці Коперника, 51, у центральній частині Луцька. Це був час вуличного футболу на кам'яних дорогах, де цеглини слугували воротами, а гра тривала дотемна, попри батьківські зауваження. Він згадував, що у дитинстві «діставалося від батьків за зіпсоване взуття», оскільки вони не встигали його купувати через постійну гру у футбол. Коли хлопцю було 11 років, сім'я Кварцяних переїхала на проспект Правди (з 1991 року — проспект Президента Грушевського). Саме тоді, на цих «безцінних земельних майданчиках», Кварцяний шліфував свою майстерність без тренерів, вчився битися за кожен клаптик землі та не здаватися, навіть коли дощ, бруд чи сніг. Він часто згадував, як ці ігри «самозабутньо» тривали з ранку до вечора, а діти йшли на хитрощі, щоб тільки затриматися на футбольному полі. Цей період, наповнений самовіддачею, боротьбою та жагою до перемоги, сформував його як особистість.

Після навчання у міських школах № 4 та № 15, у 1968 році, п'ятнадцятирічний Віталій вирушив до Києва, де три роки навчався у Київському спортінтернаті. Це був важливий період становлення, хоч і не без труднощів. Відомо, що його батьки, стурбовані «численними спокусами», наполягли на тому, аби Віталій пішов до війська у 1970 році, після закінчення спортінтернату. У той період Кварцяний згадував про крадіжки бутс та жорсткі дисциплінарні заходи, але водночас відзначав, що це було «дружно, добре, весело, цікаво». Він також був свідком гри майбутніх зірок «Динамо» та їхньої відданості футболу, що лише зміцнило власне прагнення майбутнього футболіста. Після повернення на Волинь, у 1983 році, він закінчив факультет фізичного виховання Луцького педагогічного інституту, а в 1997 році здобув освіту у Вищій школі тренерів у Києві. Його освіта підкріплена науковим ступенем — він є кандидатом педагогічних наук.

Захоплення спортом зародилося у Віталія ще в дитинстві, коли він разом з однолітками регулярно відвідував футбольні матчі на міському стадіоні «Авангард», вболіваючи за «Волинь». Можливість спостерігати за грою таких професіоналів, як Т. Бєлов, Е. Іващенко та Р. Гордєєв, які жили поруч, суттєво вплинула на формування його інтересу до футболу. Саме тоді закладалися основи його унікального тренерського мислення, де дисципліна, відданість справі та непереборна жага до перемоги завжди були на першому місці. Його знаменита фраза:

Я вимагаю від футболістів одного — щоб вони здохли на полі, але не здалися

— це відображення його власних принципів, сформованих ще в юності.

Віталій Кварцяний вважає себе щирим «фанатом свого краю, Луцька», підкреслюючи, що «любить свою землю щиро, усією душею. Не як політик, а як звичайна людина». Цей глибокий зв'язок з Волинню є однією з ключових рис його особистості. Він також відкрито говорить про себе як про людину, що бачить проблеми у футболі, критикуючи корупцію та некомпетентність.

Рання кар’єра футболіста

Рання кар'єра Віталія Кварцяного як футболіста, хоч і не досягла вершин найвищих дивізіонів, стала невіднятним фундаментом для його подальшої визначної тренерської діяльності. Він виступав на позиції захисника, втілюючи на полі саме ті якості, які згодом вимагатиме від своїх підопічних: жорсткість, безкомпромісність та повну самовіддачу. Його гра була проявом вольового характеру, де кожен ігровий епізод перетворювався на боротьбу.

Кварцяний не був віртуозним техніком чи гравцем, що вражав індивідуальними проходами. Натомість він зосереджувався на чорновій роботі, надійності в обороні та організації захисної лінії. Він відзначався бійцівськими якостями, вмінням «читати» гру суперника та постійною готовністю йти в жорсткий контакт. Ця непохитність на полі стала відображенням його внутрішнього світу, що згодом яскраво проявиться і в його тренерських методах, де дисципліна та працездатність цінувалися понад усе.

Після закінчення Київського спортінтернату, Віталій Кварцяний проходив строкову військову службу у Збройних силах СРСР. Після служби він виступав за рідну команду «Торпедо» (Луцьк), але кульмінацією його ігрової кар'єри стала команда «Прилад» (Луцьк). Саме тут відбувся ключовий перехід: з 1978 по 1984 рік Віталій Кварцяний був граючим тренером цього колективу. Це був своєрідний плацдарм, де він поєднував роль гравця з першими кроками у тренерській роботі, одразу занурюючись у організаційні та лідерські аспекти. В умовах аматорського футболу, де часто бракувало ресурсів та професійного підходу, цей досвід вимагав максимальної самоорганізації та віри у власні сили.

Загалом за свою кар'єру гравця Віталій Кварцяний провів 438 матчів. Його потенціал був помічений на рівні збірних: у 1973 році він зіграв 2 матчі за молодіжну збірну УРСР.

Цей досвід, отриманий в молодості на полі, особливо з врахуванням його дитячих років у «вуличному футболі» на будь-якому пустирі та галявині, де «майстерність шліфувалося без тренерів», дозволив йому згодом стати одним з найвимогливіших і найжорсткіших тренерів в українському футболі. Він знав ціну кожній помилці та кожному зусиллю, адже сам пройшов цей шлях від безкомпромісного захисника до тренера, для якого «футбол — це не тільки перемоги», а перш за все — відданість, характер і боротьба.

Тренерська кар'єра

Тренерська кар'єра Віталія Кварцяного є більш визначною та тривалою, ніж його ігровий шлях. Вона стала справою всього його життя, а луцька «Волинь» — не просто клубом, а справжнім дітищем, якому він віддав десятиліття. Його тренерський стиль, що вимагав від гравців повної самовіддачі та безкомпромісності, сформувався ще на полі, але розкрився сповна саме на тренерській лаві, перетворивши «Волинь» на одну з найхарактерніших команд українського футболу.

Перші кроки у тренерській професії Віталій Кварцяний почав робити ще бувши гравцем. З 1978 по 1984 рік він був граючим тренером луцької команди «Прилад». Цей період став своєрідним «інкубатором» для його тренерських ідей, де він міг експериментувати та відточувати свої методи. 

Тренерський стиль Віталія Кварцяного був унікальним і часто викликав полярні емоції, але ніколи не залишав байдужим. Його характеризували як жорсткого, але справедливого наставника. Він вимагав від гравців повної віддачі на тренуваннях та у матчах, не терпів ліні, байдужості чи «зіркової хвороби», вірячи, що талант без праці нічого не вартий.

Гравці, що працювали під його керівництвом, часто згадують виснажливі фізичні навантаження, бігові вправи «до відмови», що перевищували загальноприйняті норми, та багатогодинні теоретичні заняття. На цих «розборах польотів» він міг досконально аналізувати кожну помилку, не соромлячись у висловах. Він завжди прагнув досконалості у кожному елементі гри.

Кварцяний не цурався емоційних сплесків та голосно висловлювати своє невдоволення, якщо бачив недостатню самовіддачу. Його знамениті пресконференції, де він міг критикувати гравців, суддів чи навіть себе, стали невіддільною частиною українського футбольного фольклору. Він міг зламати лавку від емоцій, але водночас завжди захищав своїх підопічних «як лев» перед пресою чи керівництвом, демонструючи батьківську турботу

Віталій Кварцяний мав дивовижну інтуїцію щодо молодих талантів. Він часто особисто займався пошуком та виявленням перспективних гравців з найвіддаленіших куточків України та за кордоном, готовий «перешерстити всю Африку», щоб знайти потрібного футболіста. Він не просто купував готових зірок, а й активно вкладався у розвиток молодих, іноді «сирих» футболістів, вірячи в їхній потенціал. Саме під його керівництвом розкрилося багато гравців, які згодом стали відомими в Україні та за її межами.

Під його керівництвом «Волинь» стала відома своїм атлетичним, силовим футболом, який часто був незручним для суперників. Це було прямим відображенням його власного ігрового досвіду та розуміння футболу як безперервної боротьби. Він прагнув, щоб його команди не лише демонстрували результат, а й мали непохитний характер, що втілювався у кожному гравці.

ФК «Волинь»

Футбольний клуб «Волинь» став для Віталія Кварцяного не просто місцем роботи, а справжнім домом і справою всього життя. Його періоди роботи з луцькою командою були позначені як успіхами, так і падіннями, але завжди залишали яскравий слід в історії українського футболу.

1988–1990 роки: перше офіційне призначення на посаду головного тренера «Волині». Вже у 1989 році під його керівництвом команда здобула історичну перемогу у чемпіонаті з футболу УРСР, що стало першим значним успіхом для клубу під його керівництвом. Цей тріумф не лише підняв престиж луцького футболу, а й став підтвердженням тренерського таланту Кварцяного, закріпивши за ним репутацію амбітного та вимогливого наставника. Він показав, що з його підходом можна досягати високих результатів навіть з обмеженими ресурсами.

1994–1996 роки: другий період роботи, під час якого він продовжував будувати команду, що змагалася у вищому дивізіоні. Цей час був позначений пошуком оптимальних тактичних рішень та кадрових змін.

2001–2011 роки: цей найтриваліший та найуспішніший період став справжньою золотою добою для луцької команди. Саме під його керівництвом «Волинь» вийшла до Вищої ліги (нині УПЛ) та успішно закріпилася там, часто виступаючи «грозою авторитетів» для грандів українського футболу. Команда демонструвала характерний для Кварцяного «силовий футбол», заснований на фізичній міці, безкомпромісній боротьбі та неймовірній самовіддачі. Луцька команда часто була незручним суперником навіть для фаворитів, що досягалося завдяки надзвичайній дисципліні та вольовим якостям, які прищеплював тренер.

Травень 2013 – липень 2017 року: останній та, можливо, найскладніший період його роботи з «Волинню». Він був пов'язаний з постійними фінансовими труднощами, які призводили до відтоку провідних гравців та заборон на трансфери. Попри ці колосальні виклики, Кварцяний продовжував боротися за високі місця, залучаючи молоді місцеві таланти, і зберігав бойовий дух команди, навіть коли ситуація здавалася безнадійною. У цей період він також обіймав посаду генерального директора клубу, що розширило його повноваження та відповідальність, змушуючи займатися не тільки тренувальним процесом, а й усіма адміністративними та фінансовими аспектами функціонування клубу.

Його підхід до роботи з гравцями був жорстким, але справедливим. Кварцяний вимагав повної віддачі на тренуваннях та у матчах, не терпів ліні та байдужості. Він міг голосно висловлювати своє невдоволення, не підбираючи слів, але водночас завжди підтримував своїх підопічних у важкі моменти. Цей жорсткий, але батьківський підхід допоміг багатьом гравцям розкритися.

Серед відомих гравців ФК «Волинь», яким він допоміг стати успішними, можна виділити таких:

• Анатолій Тимощук. Його історія виявлення та становлення — яскравий приклад тренерського хисту Кварцяного. Він помітив Тимощука, тоді ще 16-річного худорлявого хлопця, під час матчу першості області. Попри початкові сумніви батька та директора інтернату, Кварцяний «боровся» за нього, навіть «випрошуючи» вагони картоплі для спортінтернату, щоб забрати документи гравця. Він наполіг на його залученні до основного складу «Волині», хоча той ще навіть не грав за юнаків. Тимощук дебютував у вищій лізі 10 вересня 1995 року у матчі «Волинь» (Луцьк) – «Кремінь» (Кременчук) (2:0). Кварцяний бачив у ньому майбутнього гравця з великим потенціалом, який «ніколи не втратить м'яча, думає правильно, вміє віддати, горить бажанням відбирати, має чіпкість і весь час рухається». Він передбачив, що Тимощук стане гравцем великого майбутнього, що й підтвердилося його подальшою кар'єрою в «Шахтарі», «Зеніті» та «Баварії», а також понад сто матчів за збірну України.

  *Примітка щодо сучасного статусу Тимощука: після повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року, Анатолій Тимощук, який з 2017 року є тренером «Зеніту» (Санкт-Петербург, росія), не зробив жодної публічної заяви із засудженням російської агресії. Це викликало значне обурення в Україні. Українська асоціація футболу (УАФ) позбавила його тренерської ліцензії, всіх титулів чемпіона України, Кубка та Суперкубка України, а також виключила з офіційного реєстру гравців збірної України. Рішенням Національного олімпійського комітету України його також позбавлено всіх спортивних відзнак. В Україні його дії розцінюються як зрада, а його ім'я асоціюється з колабораціонізмом. Він продовжує працювати в росії.

• Олег Лужний. Видатний захисник, екскапітан київського «Динамо» та лондонського «Арсеналу». Кварцяний намагався втримати його в Луцьку, навіть ховав у себе вдома, коли Лужного намагалися забрати до інших клубів. Проте, його як військовослужбовця, київське «Динамо» забрало транзитом через «Карпати». Вже через два місяці після переходу до «Динамо» Лужний дебютував у складі збірної СРСР.

• Андрій Ярмоленко. Ще один яскравий приклад тренерської інтуїції Кварцяного. У 2006 році він звернув увагу на молодого 17-річного нападника чернігівської «Десни» Андрія Ярмоленка, який забив два голи у ворота «Волині». Кварцяний одразу запропонував «Десні» його придбати, попри високу ціну для клубу Першої ліги. Він розумів потенціал Ярмоленка, називаючи його «дуже цікавим футболістом». Проте, через зацікавленість «Динамо» та «Шахтаря», Кварцяному не вдалося його придбати, і Ярмоленко перейшов до київського «Динамо», де став провідним гравцем та лідером збірної України.

• Сергій Круковець — відомий захисник, який грав за збірну України.
• Юрій Дудник — український півзахисник.
• Василь Сачко — відомий український нападник.
• Сергій Нагорняк — став відомим нападником, грав за збірну України.
• В'ячеслав Шевчук — досвідчений захисник, багаторічний гравець донецького «Шахтаря» та збірної України.
• Папа Гуйє — сенегальський захисник, який став зіркою українського чемпіонату.
• Майкон Олівейра — бразильський нападник, який заблищав у «Волині», а згодом перейшов до «Шахтаря».

Та низка іноземних спортсменів, таких як Б. Круніч, М. Джудовіч, К. Гулієв, С. Алієв.

Відомі історії та курйози, пов'язані з «Волинню» під його керівництвом, стали неодмінною частиною фольклору українського футболу. Одна з найвідоміших цитат, що характеризує його стиль, — це вимога до гравців «бігти, як скажені» або «здохнути на полі, але не здатися». Він міг після програного матчу примусити команду бігати без перерви чи провести багатогодинні теоретичні заняття, розбираючи кожну помилку. Його запальний характер часто призводив до конфліктів з арбітрами та офіційними особами, але це також свідчило про його безмежну відданість справі та бажання досягти максимуму. Навіть після завершення своєї ери у «Волині» він залишається її символом.

Інші клуби

Хоча «Волинь» стала головною командою в кар'єрі Віталія Кварцяного, він також мав досвід роботи з іншими українськими клубами. Ці періоди були коротшими, але також залишили свій відбиток на його тренерському шляху. Як вже згадувалося, до «Волині» він працював граючим тренером у «Приладі», а також мав відношення до луцького «Торпедо» на ранніх етапах своєї кар'єри, що логічно для тренера з Волині.

У 1996 році, після одного з періодів роботи з «Волинню», Віталій Кварцяний очолював криворізький «Кривбас». Це був важливий досвід роботи за межами рідного регіону, що дозволило йому застосувати свої методи в іншому колективі та ознайомитися з новим середовищем. Цей короткий період, хоч і не приніс гучних перемог, став частиною його професійного зростання.

У 2010-х роках, між періодами роботи з «Волинню», Кварцяний також працював консультантом або входив до тренерського штабу запорізького «Металурга». Це свідчить про його потрібність як фахівця з досвідом, особливо у питаннях формування команди та роботи з молоддю, адже «Металург» був відомий своєю футбольною школою. Попри ці короткі епізоди, Віталій Кварцяний завжди повертався до Луцька, демонструючи глибоку прихильність до «Волині» та свого рідного краю.

Тренерський стиль Кварцяного

Тренерський стиль Віталія Кварцяного є явищем унікальним та неповторним в історії українського футболу. Він сформувався на основі його власного ігрового досвіду, безкомпромісного характеру та глибокої любові до футболу, перетворившись на сплав жорсткої дисципліни, емоційності та батьківської турботи. Його підходи до керування командою завжди були неординарними і викликали як захоплення, так і суперечки.

В основі тренерської філософії Кварцяного лежала залізна дисципліна та фізична готовність. Він вимагав від гравців повної віддачі на тренуваннях, які часто були надзвичайно виснажливими, з багатогодинними біговими навантаженнями та нескінченними повтореннями тактичних елементів. Він вірив, що лише через колосальну працю можна досягти результату.

Його підходи до керування командою були багатогранними. З одного боку, він був суворим диктатором на полі та в роздягальні, вимагаючи беззаперечного виконання своїх вказівок. З іншого боку, Кварцяний виступав для своїх гравців у ролі батька, наставника та психолога. Він міг жорстко розкритикувати підопічного, але потім особисто підтримати його у складний момент, захистити перед керівництвом чи пресою. Він часто використовував індивідуальні бесіди, намагаючись достукатися до кожного гравця, зрозуміти його мотивацію та розкрити потенціал. Його «коронним» методом була робота на відеорозборах матчів, які могли тривати годинами, де він досконально аналізував кожен епізод, не соромлячись у висловах. Це дозволяло гравцям бачити свої помилки максимально наочно та нести за них відповідальність.

Тренерська кар'єра Віталія Кварцяного була невід'ємно пов'язана зі скандалами та емоційними сплесками. Його запальний характер, нетерпимість до несправедливості (особливо, на його думку, з боку суддів) та прямолінійність часто призводили до гучних конфліктів. Він міг бурхливо реагувати на суддівські рішення, сперечатися з офіційними особами, а іноді навіть кидати елементи інфраструктури стадіону на емоціях. Ці епізоди часто закінчувалися дискваліфікаціями та штрафами, але водночас робили його унікальною фігурою українського футболу.

Журналісти сприймали Кварцяного з особливим інтересом. Його пресконференції були справжнім шоу — джерелом яскравих цитат, непередбачуваних висловлювань та гострої критики. Він ніколи не давав нудних відповідей, завжди висловлював свою думку відверто, що забезпечувало високі рейтинги та привертало увагу до «Волині» та особисто до нього.

Вболівальники, особливо фанати «Волині», обожнювали Кварцяного за його відданість, безкомпромісність та здатність створювати команди з характером. Вони цінували його за те, що він «жив» футболом і «вмирав» за кожен результат. Для нейтральних вболівальників він був харизматичною фігурою, чиї виступи завжди викликали посмішку чи здивування.

Футболісти, які працювали під його керівництвом, мали до нього неоднозначне ставлення. Дехто вважав його занадто жорстким та вимогливим, інші — бачили в ньому свого футбольного «батька» та наставника, який дав їм путівку у великий футбол. Ті, хто зміг витримати його навантаження та прийняти його вимоги, часто досягали значного прогресу і згодом згадували роботу з ним як найкращу школу у своїй кар'єрі.

Крилаті вислови Кварцяного

• «Я вимагаю від футболістів одного — щоб вони здохли на полі, але не здалися».
• «Ми грали, бігали, боролися, вигравали, але програли».
• «Ми вбили сьогодні футбол!» – часто говорив після невдалого матчу, критикуючи як своїх гравців, так і загальний рівень гри.
• «Вони бігають, як скажені».
• «Я був у шоці від такого футболу» — типовий вислів після матчів, які його розчаровували.
• «Це не футбол, це… не знаю що!» — коли гра команди не відповідала його очікуванням.
• «Хто шукає — той завжди знаходить» – про його селекційну роботу та віру в пошук талантів.
• «Мені не потрібен футболіст, який дивиться на мене зверху вниз» — про повагу до тренера та відсутність «зіркової хвороби».

Ці та багато інших висловів зробили Віталія Кварцяного одним з найколоритніших та найпам'ятніших тренерів української футбольної історії.

Особисте життя

Для Віталія Кварцяного родина завжди була опорою та надійним тилом, хоча деталі його раннього сімейного життя залишаються маловідомими публіці. Він часто говорив про своїх рідних з великою повагою та теплотою, підкреслюючи їхню важливість у своєму бурхливому футбольному житті.

Його дружиною є Тамара Кварцяна. Вони познайомилися на місцевому електроапаратному заводі в Луцьку, де Віталій працював перед тим, як повністю присвятити себе футболу. Ця зустріч поклала початок їхньому міцному союзу. У шлюбі вони перебувають з 1975 року, спільно пройшовши через усі виклики тренерської кар'єри Віталія Володимировича. У 2024 році подружжя відсвяткувало золоте весілля, що є справжнім свідченням їхньої взаємної підтримки, розуміння та міцності стосунків, які витримали випробування часом та стресом професійного спорту. Тамара Кварцяна завжди була для нього надійною союзницею, допомагаючи зберігати баланс у житті та створюючи домашній затишок.

У Віталія та Тамари Кварцяних є син — Дмитро, який народився у 1976 році. Сім'я поповнилася також двома онуками — Анастасією та Дмитром. Онука Анастасія Кварцяна, до речі, також пов'язана зі спортом (вона займалася тенісом та футзалом) і публічно розповідала про свого дідуся, його тренерські конспекти та емоційність. Вона згадувала, як дідусь відвів її на футзал, в той час, як мама думала, що вона ходить на теніс, та підкреслювала, що родина завжди розуміла вимоги тренерської роботи і була для нього джерелом підтримки та наснаги.

У 2017 році Віталій Кварцяний став автором книги «Футбол — це не тільки перемоги». Ця автобіографічна праця, що є своєрідним підсумком його тренерського досвіду та життєвих спостережень, відображає його унікальний погляд на футбол та життя загалом. У книзі Кварцяний ділиться своїми думками щодо принципів побудови команди, взаємин з гравцями, особливостей селекційної роботи та, безумовно, розповідає про відомі історії та курйози зі своєї кар'єри. Книга стала цінним джерелом для вболівальників та молодих тренерів, дозволяючи зазирнути за лаштунки футбольного світу очима одного з найколоритніших його представників. Вона є свідченням його бажання передати свій досвід і бачення гри, а також розкрити свою особистість глибше, ніж це можливо через емоційні пресконференції.

Нагороди і досягнення

Тренерська кар'єра Віталія Кварцяного відзначилася низкою значних досягнень та нагород, які підтверджують його визначний внесок у розвиток українського футболу та становлення багатьох відомих гравців:

• Чемпіон УРСР (1989). Це було перше та дуже значуще досягнення для «Волині» під його керівництвом. 
• Вихід до Вищої ліги (нині УПЛ). Віталій Кварцяний неодноразово, зокрема у 2001 році, виводив ФК «Волинь» до найвищого дивізіону українського футболу. 
• Півфіналіст Кубка України. Під його керівництвом «Волинь» кілька разів доходила до півфінальної стадії Кубка України. 
• Кандидат педагогічних наук. Цей науковий ступінь є рідкістю серед футбольних тренерів і свідчить про його глибокі теоретичні знання у сфері спорту, методики тренувань та педагогіки. 
• Заслужений тренер України. Це почесне звання є державним визнанням його багаторічної плідної праці, значного внеску у розвиток футболу в Україні та підготовки висококваліфікованих спортсменів.
• Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2011).

Віталій Кварцяний сьогодні

Де ж зараз Віталій Кварцяний? Після завершення активної тренерської діяльності влітку 2017 року, коли Віталій Кварцяний покинув посаду головного тренера та генерального директора ФК «Волинь», він залишається знаковою фігурою в українському футболі. Хоча він відійшов від безпосереднього керування командою на найвищому рівні, його вплив та думка все ще є дуже вагомими.

Останні роки Віталій Володимирович продовжує активно цікавитися футбольними процесами, бере участь у різноманітних футбольних заходах та подіях, а також дає інтерв'ю українським ЗМІ. У своїх висловлюваннях він, як і раніше, демонструє свою прямолінійність: критикує корупцію, рівень суддівства, проблеми розвитку молодих талантів та загальний стан українського футболу.

Він неодноразово заявляв, що шукає інвесторів та спонсорів для ФК «Волинь», прагнучи відродити славу клубу та повернути його на колишні позиції. Для Кварцяного це не просто команда, а «фанатський» і «кровний» зв'язок з рідним Луцьком та Волинню, адже він вважає себе «фанатом свого краю».

Віталій Кварцяний продовжує жити футболом, залишаючись вірним своїм принципам та своєму рідному місту. Навіть зараз, не перебуваючи на активній тренерській посаді, він є своєрідним «патріархом» волинського футболу та «третейським суддею» для багатьох фахівців. Його вплив відчувається через гравців, яких він виховав, та через його публічні виступи. Він залишається голосом футбольної Волині, що не боїться говорити правду, навіть якщо вона гірка, і його спадщина, безперечно, є значною частиною історії українського футболу.