Куди піти в Чернігові

Сьогоднішній Чернігів приваблює туристів багатою історичною спадщиною, архітектурними пам'ятками та затишною атмосферою. Його часто порівнюють з італійською Равенною через давню архітектуру, зокрема національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній». Тут збереглось понад 50 пам'яток архітектури XI–XIX ст. і до 200 меморіальних пам'яток і пам'ятних місць, пов'язаних з перебуванням видатних осіб. Історичний центр Чернігова навіть претендує на внесення до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. І не просто так, Спасо-Преображенський Собор — ровесник Софії Київської. Навіть більше — його почали будувати раніше за Софію, це буквально унікальний артефакт часів Київської Русі, просто менш медійний за столицю.

Сучасне місто Чернігів займає площу 79 кв. км, тут проживає майже 300 000 людей. Чернігів розташований на відстані 145–150 км від столиці України — Києва. На території міста протікають три річки: Десна, Стрижень та Білоус, а також знаходяться сім парків.

На початку повномасштабного російського вторгнення в Україну Чернігів проявив героїзм і стійкість у боротьбі за свободу, відбивши місячну блокаду ворога. Чернігів був і залишається форпостом української державності, незламним та прадавнім символом нашої історії. 6 березня 2022 року місто отримало звання «Місто-герой України» від президента України Володимира Зеленського.

Що подивитися у Чернігові

Чернігів — одне з найдавніших міст України, яке зберегло унікальну атмосферу княжої доби та давньої культури. Місто славиться своїми архітектурними пам’ятками, мальовничими парками, а також знаковими місцями, де жили відомі особи та відбувались історичні події, що приваблюють туристів з усього світу. Тут можна знайти як старовинні церкви, монастирі та кургани, так і сучасні розважальні заклади.

У 2010 році Чернігів перебрав від Львова гасло «Місто легенд» і не дарма, за 1300 з лишком років легенд тут назбиралось чимало.

Одна з найвідоміших легенд — про назву міста. Вірніше ніхто достеменно не знає, чому Чернігів має саме таку назву, але існує кілька версій, кожна з яких міфічна. Перша писемна згадка про Чернігів — в літописі 907 року, тому заснування міста рахують з цього моменту, але люди жили тут і раніше:

1. Перша легенда про походження міста виглядає наступним чином: колись дуже давно біля торгівельного шляху між Києвом та Черніговом ріс густий темний ліс, який називали Чорний гай. І один київський купець з дефектом мовлення вимовляв цю назву, як Чернігів, так і прижилось.
2. Друга легенда основана на сполученні слів «чорний» і «гов», що начебто позначає чорну корову, що паслась на місцевих луках і дала назву поселенню. 
3. Третя легенда оповідає про князя Чорного, який жив на території сучасного Чернігова та начебто був похований у Кургані Чорна Могила, який і дав назву місту. 

Словом, немає достеменної інформації, чому місто називається так, як називається, але є безліч красивих історій, обирайте до смаку.

Заповідник «Чернігів стародавній»

Національний історико-архітектурний заповідник «Чернігів стародавній» об'єднує понад 50 історико-культурних пам'яток, кожна з яких є свідком минулих епох і внеском у національну спадщину України. Це намисто з неоціненних артефактів української культури, що зберігає у собі дух минулого і водночас відкриває перед сучасним світом свої таємниці та скарби.

Курган Чорна Могила

Курган Чорна Могила — один із найдавніших відомих курганів часів Київської Русі, він датується X століттям. Згідно з дослідженнями, це поховання князя чи знатного воїна. Археологи знайшли тут мечі, прикраси та інші артефакти, які сьогодні можна побачити у місцевих музеях.

А про князя Чорного існує чимало місцевих легенд. Найулюбленіша — про його доньку. Начебто князь дуже мріяв про сина спадкоємця, але народилась донька, княжна Чорна. Та князь не розгубився і виховав її як хлопця: навчив битись на мечах, на кинджалах і стріляти з лука. Донька виросла неймовірною красунею. Всі сусіди мріяли породитись з князем через шлюб з княжною Чорною і всім вона відмовляла. 

Аж тут слава про красуню дійшла і до хозарського кагана, він був зачарований і запропонував шлюб. Та княжна і йому відмовила, висміявши пропозицію. На наступний ранок, за легендою, хозарське військо вже було під брамами міста. Поки битва кипіла, загін хозар прорвався до покоїв княжни, намагаючись захопити непокірну красуню, але це було не так просто. Вона билась з ними на мечах, поки меч не зламався, метала кинджали, поки вони не закінчились і стріляла з лука, поки не вичерпала стріли. Поклала безліч воїнів, та зрештою залишилась беззбройною і, щоб не дістатись ворогу, викинулась з вікна. Князь Чорний відбив атаку на місто, а місто, в пам’ять про княжну взяло собі назву Чернігів.

Болдині гори та Антонієві печери

На захід від історичного центру Чернігова, буквально в 1,6 км від Кургану, височать схили Болдиних гір, які зберігають у собі тисячолітні таємниці та легенди. Це місце, де історія переплетена з природою, і кожен крок відкриває нові сторінки минулого.

Болдині гори — це високий правий берег річки Десни, утворення якого відноситься до післяльодового періоду, коли формувалися корінні береги рік. Настільки старий. Назва цієї місцевості походить від давньоруського слова «болд», що означає дуб. У слов’ян-язичників дуб вважався святим деревом, тому існує думка, що в ті часи тут знаходився Святий дубовий яр та язичницьке капище. На жаль, археологічно це не підтверджено, але декілька старих дубів свідків давнини, збереглися до нашого часу. Цим дубам налічується від 200 до 400 років.

Про язичницьке минуле Чернігова існує ще одна легенда. Згідно з нею, під час будівництва Чернігівського колегіуму, який закінчили у 1700 році та частина якого збереглась до сьогодні, робітники рили котлован для дзвіниці й відкопали п'ятдесятикілограмового срібного ідола. Ідола вони принесли гетьману Мазепі, який тоді керував будівництвом. Мазепа відправив знахідку до Німеччини, а там її перекували на срібні царські врата для Борисоглібського собору, усипальниці князів роду Давидовичів. Цей собор був побудований у XII столітті та освячений в ім'я Святих Бориса і Гліба, чернігівських князів, канонізованих після їх вбивства Святополком. Зараз ці ворота знаходяться у місцевому музеї.

Згідно з літописом, у 1069 році перший руський монах Антоній Печерський заснував на Болдиних горах Богородичний монастир. Так, саме той Антоній Печерський, який заснував Києво-Печерську Лавру. Як він тут опинився? 

Життєпис преподобного Антонія Печерського, відомого у миру як Антип, розпочинається у Любечі в 52 км від Чернігова. Він з юних років прагнув душевного спокою, тому вирішив викопати печеру-келію для молитви на самоті. Невдовзі Антип вирушив на гору Афон, що славилася як осередок православного чернечого життя. На Афоні він зустрів подвижників духу, що досягали внутрішньої гармонії постом та молитвою. Обійшовши більшість афонських монастирів, Антип прийняв постриг в одному з них і взяв собі ім'я Антоній. За свій подвижницький шлях на Афоні він заслужив велику повагу серед ченців, його слава ширилась.

Одного разу ігумену монастиря Антонію у сні з'явилась Матір Божа, яка сказала, що руський інок повинен повернутися на батьківщину, щоб сприяти розбудові чернечого життя на Русі та поширенню слова Божого. У 1013 році Антоній прибув до Києва, де оселився в окремій печері у селі Берестовому. Після смерті князя Володимира Великого та боротьби за владу між князями, Антоній знову вирушив на Афон, повернувшись лише після утвердження на престолі Ярослава Мудрого. У Києві він став відомим своїм аскетичним способом життя і привернув до себе численних подвижників та учнів.

Прагнучи самотності, Антоній перебрався на сусідню гору, викопавши там нову печеру. Згодом поруч оселилися нові відлюдники, їх кількість постійно зростала. На прохання Антонія великий князь Ізяслав виділив монастирю гору над печерами, де була споруджена дерев'яна церква. Монастир став жити за єдиними правилами та статутом, перейнятими з афонських обителей, ставши основою Києво-Печерського монастиря.

Антоній взяв активну участь у політичному житті Києва, підтримав князя Святослава Ярославича в його боротьбі за великокнязівський престол під час повстання киян, обурених правлінням Ізяслава. Не тому, що хотів якогось політичного впливу, а тому, що, на думку Антонія, Ізяслав вчинив переступ, коли порушив слово, яке дав, цілуючи святий хрест. Досить логічний вчинок для божої людини, але Ізяслав повернувся до Києва і не пробачив цього Антонію Печерському. З цих політичних причин Святослав Ярославич забрав вже поважного старця до Чернігова.

Антоній переїхав до Чернігова, уподобавши Болдину гору. Тут він розпочав будівництво ще одного печерного монастиря. Ну як розпочав будівництво. Не зовсім. На практиці — Антоній (власне не важко зрозуміти тепер, чому Печерський) викопав собі келію-печеру, а довкола неї вже зібрались однодумці-сподвижники, які перейняли цю традицію печерних келій і розрісся монастир. 

З часом Ізяслав охолов у своєму гніві та покликав Антонія назад до Києва, де той і провів останні роки свого життя. У 1073 році Антоній розпочав будівництво собору Успіння Пресвятої Богородиці в Києво-Печерському монастирі.

Антонієві печери у Чернігові стали осередком духовності та таємниць, але не тільки через печерний комплекс. У давньоруські дохристиянські часи Болдині гори були місцем міського курганного кладовища. Збереглося багато курганів, які є частиною болдиногірської групи. До того ж цей курганний некрополь є одним з двох, що збереглися в межах міста на території Давньої Русі. На теперішній час збереглася лише південна частина некрополя, північна в післявоєнні роки була забудована. Професор Дмитро Самоквасов у XIX столітті досліджував ці кургани і виявив 232 поховання, з яких 118 розкопав.

Малі кургани зберігали в собі спочинок простого люду. Але також було знайдено 2 кургани — Гульбище та Безіменний, тут покоїлися князівські воїни-дружинники. Їх поховальний обряд відрізнявся — це був обряд вогню. У загальних рисах обряд поховання у великих курганах схожий з описом арабського мандрівника та письменника початку Х ст. Ібн-Фадлана: робили невеличкий насип, на якому будували домовину. До неї клали все, що супроводжувало людину за життя: посуд, їжу, зброю, а якщо загиблий був воїном — військову збрую. Разом із ним відправляли й коня, що ніс його в битвах, і жінку, що ділила з ним радість і скорботу. Далі запалювали вогонь.

Вважалося: чим вище здійметься дим, тим вищу позицію займає померлий у загробному світі. Коли вогонь догоряв, над попелом насипали курган, а навколо нього справляли тризну. Тільки після цієї землі вкривалася остаточним насипом, що став нерозривним мостом між світом живих і світом предків, чим вищій насип, тим вищим був соціальний статус померлого. Курган Гульбище став відомим також завдяки знайденій там військовій зброї, зокрема мечу завдовжки 126 см.

Болдині гори з часом стали традиційним місцем поховання видатних людей, пов'язаних із Черніговом. Наприклад, тут похований український фольклорист та етнограф О.В. Маркович, чоловік Марко Вовчок, а також видатний український письменник Михайло Коцюбинський з дружиною.

На краю Болдиної гори, поруч із похованнями слов’янських воїнів, знаходиться могила Невідомого солдата, воїна, який віддав своє життя під час Другої світової війни, у 1967 році тут був запалений Вічний вогонь.

Але Болдині гори — це не тільки печери та некрополь, але й улюблене місце відпочинку мешканців і гостей Чернігова. Альтанка, що стоїть на краю гори, була встановлена у 1911 році на честь приїзду царя Миколи II. Хоча запланована чайна церемонія не відбулася, альтанка залишилася як романтичне місце, яке називають «Альтанкою кохання». Називали. Зруйнована у 2022 році внаслідок російської агресії, відновленню не підлягає.

Спаський собор

Однією з найвідоміших частин заповідника є вже згадані вище Антонієві печери, засновані святим Антонієм Печерським у 1069 році. Але спустимося з Болдинових гір і пройдемось до ровесника Софії Київської — Спаського собору. Це один із найстаріших і найвеличніших соборів на території Східної Європи. Його історія розпочинається у середині XI століття, а будівництво розпочалось за наказом князя Мстислава Хороброго, сина Володимира Великого. При цьому, згідно зі словами істориків, воно розпочалось раніше за будівництво Софії в Києві. Як так сталось?

Навіть якщо коротко передати суть, то треба згадати про село Малий Листвен, за 50 км від Чернігова, яке тисячу років тому стало місцем важливого бою, що визначив подальший розвиток історії Київської Русі. Саме тут у 1024 році відбулася битва між двома братами — князем Ярославом, якого пізніше називали Мудрим, і його рідним братом Мстиславом, якого пізніше назвали Хоробрим.

Чому? Це був період феодальної роздробленості, коли земель ставало менше, ніж людей, які претендували на те, щоб ними правити. Типова насправді ситуація для середньовічної держави. Після смерті князя Володимира Великого, який охрестив Русь, між його численними синами розпочалася кривава боротьба за владу. Володимир мав щонайменше 12 синів, кожен із яких претендував на свою участь у владі. Одними з перших у цій боротьбі загинули князі Борис і Гліб, убиті Святополком Окаянним. Згодом Святополка переміг Ярослав, який і став київським князем.

Однак у боротьбу за владу несподівано втрутився Мстислав, який князював у Тмутаракані — стратегічно важливому регіоні на узбережжі Чорного моря. Довгий час він не цікавився київськими справами, але в 1024 році вирішив кинути виклик своєму братові.

Восени 1024 року Мстислав рушив із Чернігова в напрямку Києва. Його військо складалося з місцевих сіверян, степових кочівників і його власної дружини. Ярослав зі своїм військом, що складалося переважно з варязьких найманців, рушив назустріч із Новгорода. Подорож була довгою та виснажливою, потрібно було долати значні відстані річковими шляхами, переносячи провіант, зброю та коней.

Битва була епічною та страшною. Літописець описав її як надзвичайно жорстоку та кровопролитну: блискавки освітили поле битви, а злива лише посилила хаос бою. У результаті Ярослав зазнав нищівної поразки. Він був змушений тікати назад до Новгорода, а Мстислав закріпив свою владу над Чернігівським князівством. Чому він не пішов на Київ? Стверджують, що це тому, що Чернігів його підтримав, а Київ не прийняв. Тому попри перемогу, Мстислав не став захоплювати Київ. У 1026 році брати уклали мир: Ярослав залишився правити Києвом, а Мстислав отримав владу над Лівобережною Руссю з центром у Чернігові та не платив данину Києву.

Ця битва стала вирішальною у розподілі земель Київської Русі. Вона фактично закріпила поділ влади між братами та сприяла формуванню Чернігівського князівства як одного із встановлених центрів Русі.

До чого тут Спаський собор? Після поділу земель, на відміну від Києва, де правив Ярослав, у Чернігові, де правив Мстислав, почалося велике будівництво. Для того, щоб закріпити свій статус в місті, потрібно було створити символ влади і близько 1030 року Мстислав почав будівництво Спасо-Преображенського собору. Він навіть привіз мармурову колону з Херсонесу (а це понад 600 км), яка досі знаходиться в храмі (правда обмурована). Проте храм побачити не встиг, загинув на полюванні.

Літописи згадують, що після його смерті в 1036 році тіло Мстислава було поховане в соборі, який він заснував. Правда ця частина собору також не збереглася. Після смерті Мстислава, будівництво завершив син Ярослава Мудрого, Святослав. І завершив його вже після того, як побудували Софію в Києві. Святослав спирався на візантійську традицію, покликав інших майстрів (обов’язково зверніть увагу на зображення слона в раю, на картині з Адамом і Євою), але собор завершили.

Він має форму прямокутника, поділеного на три нави, завершених трьома півкруглими апсидами. Архітектурна композиція надає храму форму піраміди. Фасади прикрашені орнаментами з цегли, а всередині собору використані мармурові колони з іонічними капітелями. Південний і північний боки собору мають каплиці-усипальні, де поховані князі Чернігівської династії. Під час татаро-монгольської навали собор зазнав руйнувань, але згодом був відновлений і слугував усипальнею князів.

У 60-х роках XVII століття чернігівський єпископ Лазар Баранович ініціював першу капітальну реставрацію собору. У 1795-1798 роках ніжинські майстри створили розкішний іконостас. У 1814 році частково поновили стінопис собору, а в кінці XIX століття додали просторі тамбури та позолочені верхи. Протягом століть собор зазнавав руйнувань і перебудов, але зберігся до нашого часу. Внаслідок численних реставрацій собор набув барокових рис, але основна частина давньоруської архітектури була збережена.

Київська митрополія, до складу якої входив Спаський собор, була анексована московським патріархатом. Це стало результатом тривалого процесу, пов'язаного з включенням козацької державності до російської монархії. Відтоді Спаський собор перебував під юрисдикцією московського патріархату, що вплинуло на його подальшу історію та розвиток.

У 2023 році Спаський собор був переданий у розпорядження Православної церкви України (ПЦУ). Це рішення було ухвалене Міністерством культури та стратегічних комунікацій України. Після тривалого судового процесу, що тривав понад півтора року, Верховний Суд України остаточно відмовив УПЦ (московський патріархат) у праві користування Спаським собором. Потім собор довго, в буквальному сенсі, відмивали від бруду та кіптяви, що покривали все. Московський патріархат буквально загадив та засмітив найдавнішу українську пам’ятку, в принципі — нічого нового. 

Сьогодні Спасо-Преображенський собор є частиною Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній». У грудні 2023 року Комітет ЮНЕСКО включив його до Міжнародного переліку культурних цінностей під тимчасовим посиленим захистом. У соборі проводяться богослужіння, а також різноманітні культурні заходи та виставки, це відкритий музей.

Борисоглібський собор

Поруч зі Спаським собором, стоїть Борисоглібський собор, збудований у 1120–1123 роках. Цей храм був усипальницею князів роду Давидовичів і головним храмом кафедрального монастиря, який було ліквідовано указом імператриці Катерини II в 1786 році. Борисоглібський собор є характерним зразком чернігівської архітектурної школи XII століття. Він хрестовобаневий, шестистовпний, увінчаний однією банею висотою 25 метрів. Фасади собору мають великі площини стін, розділені півколонами, що завершуються різьбленими капітелями з білого каменю, надаючи споруді відчуття міцності та спокою.

Собор був побудований на місці давнішої споруди XI століття і слугував храмом-усипальницею. За час існування Борисоглібський собор неодноразово зазнавав пошкоджень і перебудов. У XVII столітті під час польської інтервенції його перетворили на домініканський костел, а у XVIII столітті додали барокову ротонду-притвор.

Після Другої світової війни, у 1952-1958 роках, собор був відновлений за проєктом архітектора М.В. Холостенка, набувши первісного вигляду. Нині Борисоглібський собор є музеєм і Будинком хорової спадщини, де проводяться концерти духовної музики. У соборі розміщені виставки, що розповідають про архітектуру і ремесло Чернігова XI—XIII століть.

За легендою, під час будівництва собору князь наказав використовувати найкращі матеріали та найвміліших майстрів. Серед експонатів собору особливу увагу привертають срібні з позолотою царські врата, виготовлені за наказом гетьмана Івана Мазепи. Пам’ятаєте? Ті самі, які відлили зі знайденого в котловані під дзвіницю срібного ідола.

Борисоглібський собор, побудований у XII столітті, також є частиною заповідника «Чернігів стародавній». Він відомий своєю архітектурною гармонією та вишуканістю. Собор був місцем збереження реліквій і став важливим релігійним центром.

Єлецький монастир

Підемо далі. Архітектурний ансамбль Єлецького монастиря розташований на підвищеному правому березі річки Десна, між давнім Чернігівським дитинцем (територія сучасного Валу) і Троїцько-Іллінським монастирем. Разом з іншими пам’ятками архітектури, він формує історичну панораму Чернігова.

Згідно з легендою, Єлецький монастир був заснований у середині XI століття князем Святославом Ярославичем, після дивовижної події — появи ікони Божої Матері на ялині в цій місцевості 3 лютого 1060 року. У середині XII століття на місці появи ікони побудували мурований храм на честь Успіння Божої Матері. Ця велична споруда висотою 25 метрів була видна з будь-якої точки міста і навколишніх сіл. Вважається, що у монастирі певний час перебував «батько руського чернецтва» Антоній Печерський.

У 1239 році монголо-татари зруйнували і Чернігів, і Єлецький монастир. Лише на початку XVI століття, коли Чернігів перейшов під владу москви, монастир був відновлений і укріплений. У 1611 році Чернігів був знову спалений, тепер воєводою Горностаєм, а монастир покинули. Проте через 12 років Єлецький монастир відремонтували і передали уніатам. Найвідомішим ігуменом того часу був Кирило Ставровецький, який у 1646 році видав першу в Чернігові друковану книгу «Перло многоценное».

У 1649 році Чернігів був визволений від поляків, і Єлецький монастир знову став православним. У XVIII столітті Єлецький монастир став великим землевласником, але указ імператриці Катерини II у 1786 році передав усі його володіння до казни. Велике будівництво припинилося, а у 1921 році монастир було закрито. У 90-х роках XX століття релігійне життя відновилося з утворенням у цих стінах жіночого монастиря.

Сьогодні архітектурний ансамбль Єлецького монастиря включає Успенський собор XII століття, надбрамну дзвіницю XVII століття, трапезну Петропавлівську церкву і келії того ж періоду, муровану огорожу та дерев'яний житловий будинок 1688 року.

Єлецький монастир також відомий своїми великими підземеллями, оспіваними легендами. Одна з них пов'язує їх початок з іменем Антонія Печерського. Хоча дослідники в 1892 році довели безпідставність цього твердження, легенда продовжує хвилювати уяву. Сьогодні підземелля являють собою комплекс закладених цеглою камер і переходів, що розміщуються кількома ярусами, і підземну галерею довжиною 70 метрів, яка з’єднує Успенський собор і Петропавлівську церкву.

Дзвіниця Троїцького собору

Є й однією з найвеличніших і найбільш виняткових архітектурних споруд Чернігова. Її висота становить 58 метрів, і вона є головною домінантою монастирського комплексу.

Дзвіницю було побудовано між 1770 і 1780 роками за ініціативою архімандрита Іоіля (Биковського). Легенда свідчить, що під час будівництва було використано проєктні креслення Іоганна Шеделя, автора Великої Лаврської дзвіниці, хоча ім'я будівничого дзвіниці Троїцького монастиря точно невідоме.

Дзвіниця виконана у бароковому стилі і складається з п'яти ярусів. Її форма і деталізація фасадів створюють враження урочистості та величі. Нижні яруси масивніші, з великими арковими проходами, тоді як верхні яруси більш легкі та стрункі, увінчані куполом.

Дзвіниця Троїцько-Іллінського монастиря служила не тільки дзвіницею, а й головним орієнтиром для подорожніх, що наближалися до Чернігова з боку Києва, Ніжина та Любеча. Її видно здалеку.

Заповідник «Чернігів стародавній» не лише зберігає історичну спадщину, а й активно проводить культурно-освітні заходи, виставки, лекції та екскурсії. Це місце, де історія оживає, і кожен відвідувач має можливість зануритися у минуле та відчути велич давніх часів. Завдяки зусиллям науковців, археологів та реставраторів, історичні пам'ятки зберігаються у первозданному вигляді та передаються наступним поколінням.

Чернігівський Вал (Дитинець)

Пройдемось по Чернігівському Валу або ж Дитинцю. Ним називали внутрішню, найбільш укріплену частину стародавніх міст Київської Русі. Ця частина міста була центром політичного й адміністративного життя, де знаходилися княжий двір, військова залога, бояри та церковна влада. Дитинець був добре захищений валами, ровами та іншими укріпленнями. Інша частина міського населення жила в зовнішньому місті.

Дитинець давнього Чернігова розташовувався на мисі, де зливаються річки Десна і Стрижень. Це місце забезпечувало найкращі умови для контролю над околицями і візуального зв’язку з ними, тому саме тут селилися люди. Археологи понад сто років досліджували Чернігівський дитинець і розкопали понад 10 тисяч квадратних метрів, виявивши залишки чотирьох храмів, терему, двох парадних брам, а також десятки житлових, виробничих і господарчих будівель. Вони знайшли оборонні споруди, сім ювелірних скарбів і величезну кількість інших знахідок.

На місці дитинця виявили знахідки зарубинецької кераміки і римські монети, що свідчать про його заселення ще на початку нашої ери. У VІІ—VІІІ століттях тут існувало велике селище з укріпленою південною частиною і сільськогосподарськими угіддями.

В епоху становлення Давньоруської держави в кінці ІХ–ХХ століть на дитинці з’являються напівземлянкові житла з глинобитними печами, ранньогончарна кераміка, предмети озброєння та дружинні старожитності. У 80-90-х роках Х століття дитинець пережив значну реконструкцію, займаючи південно-східну частину міста.

У 1239 році, як ви пам’ятаєте, Чернігів захопили монголи. Після тижневих боїв місто було зруйноване, а значна частина його історико-культурного надбання втрачена.

У середині XVIII століття піднесення національної свідомості та поява козацтва дозволили чернігівцям самостійно впливати на ситуацію. Після Визвольної війни 1648 року польську адміністрацію і гарнізон було витіснено з міста, і Чернігів почав відбудовуватися. Місто стало центром полку, а на фортеці розгорнулося монументальне будівництво. Територія дитинця була щільно забудована житловими та адміністративними будівлями, храмами та кладовищами.

У 90-х роках XVII століття збудували будинок полковника Якова Лизогуба і Катерининську церкву. Крім того, було засновано Чернігівський колегіум, перший навчальний заклад на Лівобережній Україні. Це перший вищий навчальний заклад Лівобережної України, заснований у 1700 році. Пам’ятаєте, коли його будували, то викопали срібного ідола, що згодом став воротами Борисоглібського собору? Ми вже про нього трохи знаємо. Сьогодні тут знаходиться музей, де можна дізнатися більше про історію освіти в Україні.

Грізні часи війн і походів відійшли в минуле. У 1799 році фортецю було реорганізовано, гарнізон розформовано, а укріплення знесено. Залишилися лише гармати на Цитаделі, які досі охороняють старовинне місто, і пам’ять про славетне минуле наших пращурів. За однією місцевою легендою, гармати на валу встановив Петро I. Але він не міг цього зробити хоча б з тієї причини, що частина з них вироблена задовго після смерті цього російського царя. А ще, в місті існує локальна відмовка “зустрітись біля 13 гармати”, тобто ніколи, бо гармат 12.

Катерининська церква

У центрі Чернігова, неподалік давнього дитинця, височить Катерининська церква — одна з провідних архітектурних оздоб міста. Її збудували на честь героїзму козаків Чернігівського полку, які під керівництвом полковника Якова Лизогуба штурмували турецьку фортецю Азов у 1696 році. Церкву освятили в 1715 році на честь святої Катерини, яку в Україні шанували з давніх часів.

Це бароковий храм XVIII століття, який є одним із символів міста. Церква мурована, хрещата, дев’ятидільна, п’ятибанна. Композиція центрична і побудована пірамідально: центральна баня найвища, а над гранчастими рукавами архітектурного хреста — нижчі бані. Церква нагадує дерев’яну українську церкву, де п’ять восьмигранних об'ємів поєднані в одне пластичне ціле і кожний з них завершується банею. Така пірамідальна конструкція надає церкві стрункий, ошатний і урочистий вигляд.

Основну роль в оздобленні фасадів відіграють обрамлення порталів і віконних отворів: трикутні фронтончики, лиштва, мілко профільовані карнизи. У церкві відсутній ліпний орнамент, використано звичайну та лекальну цеглу замість плінфи. Фасади обтиньковані та вкриті вапном. Головною рисою інтер’єру є розкриття внутрішнього простору вгору. У плані це п’ятикамерний безстовпний храм, увінчаний п’ятьма банями. Верхи виконані склепінням із заломами, характерним для України (з двома заломами у центральному об'ємі і з одним заломом над рукавами). Стіни побілені, а бані й хрести позолочено.

Катерининська церква в Чернігові — це найвизначніша пам’ятка стилю українського (козацького) відродження ХVII – ХVIII століть, яка збереглася в автентичному вигляді.

Художній музей імені Григорія Ґалаґана

Обов’язково варто також відвідати розташований у серці Чернігова, в архітектурній пам'ятці XIX століття, Художній музей імені Григорія Ґалаґана. Що є, без перебільшення, справжньою скарбницею мистецтва. Тут представлені шедеври західноєвропейського та українського мистецтва, включаючи унікальну колекцію козацько-старшинського роду Ґалаґанів. Музейна колекція налічує понад 9 тисяч творів образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, що охоплюють період від XVI століття до сьогодення.

Серед експонатів можна побачити твори іконопису часів українського бароко, народні картини «Козак-Мамай», а також полотна голландських, фламандських, французьких та італійських митців. Значну частину зібрання складають твори декоративно-ужиткового мистецтва України, створені протягом майже двох століть. Тут представлені аплікація, вишивка, розпис, вироби зі скла, порцеляни, кераміки та дерева, створені відомими майстрами, такими як Саєнки, М. Тимченко, М. Примаченко, І. Апполонов, Г. Денисенко, А. Штепа та іншими.

Особливою гордістю музею є колекція народної іграшки, що налічує понад 350 експонатів з дерева, глини, соломи та тіста. Ця колекція є яскравим відображенням національної культури та майстерності українських народних майстрів.

Історичний музей імені Василя Тарновського

Чернігівський обласний історичний музей імені Василя Тарновського заснований у 1896 році, також розташований в історичному центрі Чернігова у колишньому губернаторському будинку, який є пам’яткою архітектури початку XIX століття.

Музей об'єднав колекції кількох закладів: історичного музею Чернігівської губернської вченої архівної комісії, Музею українських старожитностей імені В.В. Тарновського, Єпархіального сховища старожитностей, Музею поміщицького побуту і мистецтв та Музею селянського побуту. Зараз зібрання музею налічує понад 210 тисяч предметів, які комплексно представляють історію Чернігівщини від палеоліту до початку XXI століття.

11 березня 2022 року внаслідок авіабомбардування Чернігова російські війська знищили історичну пам’ятку – будівлю, де у 1902-1977 роках розташовувався Музей українських старожитностей Василя Тарновського.

Будинок Коцюбинського

Це музей-садиба відомого українського письменника, де можна дізнатися більше про його життя і творчість. Є пам'яткою історії національного значення, також розташованою у Чернігові.

У період повномасштабного російського вторгнення в Україну 6 березня 2022 року під час обстрілу Чернігова меморіальний будинок було частково пошкоджено. Осколками було пробито стіни, вікна і віконниці, а також деякі меблі. На щастя, пошкодження не були критичними, і будинок можна було відновити.

Садиба входить до складу Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського. Вона розташована на вулиці Коцюбинського, № 3. Пам'ятка включає меморіальний будинок-музей і пам'ятник Михайлу Коцюбинському, а також пам'ятники синам письменника. Це одноповерховий п'ятикімнатний дерев'яний будинок на цегляному фундаменті з підвалом і чотирисхилим дахом. Зведений у XIX столітті на вулиці Сіверянській (зараз — Коцюбинського), будинок розташований у саду, посадженому подружжям Коцюбинських.

З 1898 по 1913 рік у цьому будинку жив Михайло Коцюбинський з дружиною Вірою Устимівною та дітьми — Юрієм, Оксаною, Іриною, Романом та названим сином Віталієм. Усі діти, крім Ірини, брали активну участь в українській революції 1917-1921 років. Тут можна відчути дух часу і, парадоксально, але може через сад, — спокій.

Чернігів — це місто з унікальною історією, старовинною архітектурою та мальовничими локаціями. Його туристичні місця поєднують велич давньоруських храмів, затишок зелених парків і атмосферу стародавніх вулиць. Відвідавши Чернігів, кожен знайде тут щось особливе — від історичних пам’яток до сучасних культурних просторів.

Топ закладів Чернігова

Легенди та перекази — це духовна їжа, але підкріпити сили після прогулянок містом теж не завадить. У Чернігові працює безліч ресторанів, кафе та барів, які пропонують смачні страви за помірними цінами. Багато з них розташовані неподалік центральної площі, тож обирайте свій варіант і насолоджуйтеся атмосферою міста.

1. Хінкальня Чернігів — затишний ресторан грузинської кухні, де можна скуштувати справжні хінкалі, хачапурі та шашлик. Також є послуга доставки.
   Адреса: вул. вулиця Борисоглібська, 1
2. Senator Grill House — ресторан розташований на центральній площі Чернігова, пропонує класичний барний інтер'єр з натурального дерева та широкий асортимент страв європейської та української кухонь. Це чудове місце для сімейного відпочинку, романтичної вечері, ділових зустрічей та різних урочистих заходів.
   Адреса: Магістратська вулиця, 1 

3. Robata Bar — у самому центрі Чернігова, на проспекті Миру, розмістився гастропаб, що має просторий основний зал і відкритий літній майданчик. Меню включає популярні страви європейської, німецької, італійської та східної кухонь.
   Адреса: просп. Миру, 21

4. Колиба Чернігів. Ресторан «Колиба», побудований з дерева і працює з 2004 року, радує гостей смачними стравами української кухні та має унікальний інтер'єр у витриманому українському стилі з чотирма залами. На території ресторану також є мінізоопарк і кілька літніх майданчиків, що робить його чудовим місцем для святкування різноманітних урочистих подій.
   Адреса: вул. О.Міхнюка, 1

5. RiverSide — готельно-ресторанний комплекс на березі Десни з мальовничим видом, авторською кухнею та великою терасою для відпочинку. А система безпеки готельного комплексу з власним укриттям, службою безпеки, автономною системою життєзабезпечення та сповіщення дозволить перечекати навіть зомбі-апокаліпсис. 
   Адреса: вулиця Шевченка, 103-а

6. Відьмацька Кава — кав'ярня, що пропонує магічний інтер'єр, церемоніальні напої та атмосферу, де ваші бажання отримують магічну енергію. Відвідувачі можуть насолодитися кавою від алхіміків, чаями від чаклунів та лимонадами, що перетворять у льодяну кригу.
   Адреса: вулиця П'ятницька, 9

Чернігів — це не лише місто історії, а й справжня гастрономічна знахідка для тих, хто любить смачно поїсти!

Де зупинитись в Чернігові

Чернігів це місто, де можна не тільки насолодитися багатою історичною спадщиною, але й відпочити фізично. Тут є чимало варіантів для проживання, від розкішних готелів до бюджетних хостелів, що задовольнять будь-які потреби та бюджети.

Список готелів Чернігова

1. Optima Collection Чернігів: цей 4-зірковий готель пропонує сучасні номери з усіма вигодами, ресторан та безплатний Wi-Fi. 
   Ціновий діапазон: від 1200 грн за ніч.
   Адреса: вул. Гетьмана Полуботка, 22

2. Hotel Prydesnyansky: готель з садом, терасою та рестораном. Безплатний вайфай по всій території.
   Ціновий діапазон: від 900 грн за ніч.
   Адреса: вул. Придеснянська, 1

3. Papa's Hostel: бюджетний хостел у центрі міста з дизайнерським інтер'єром.
   Ціновий діапазон: від 200 грн за ніч.
   Адреса: вул. Гетьмана Полуботка, 6

4. Hostel Hola: гостьовий будинок з барбекю та безплатним паркуванням.
   Ціновий діапазон: від 250 грн за ніч.
   Адреса: вулиця Олександра Довженка, 147А

5. RiverSide: готель на мальовничих берегах Десни з безплатним Wi-Fi та звукоізольованими номерами.
   Ціновий діапазон: від 1500 грн за ніч.
   Адреса: вул. Шевченка, 103А

Квартири подобово у Чернігові

У Чернігові також можна орендувати квартири подобово. Ціновий діапазон варіюється від 300 до 1000 грн за ніч залежно від розташування та умов. Наприклад, однокімнатна квартира в центрі міста може коштувати близько 500 грн за ніч.

Сайти для пошуку: Rent.ua або Airbnb

Чернігів пропонує різноманітні варіанти проживання, що дозволяють насолодитися відпочинком у цьому чарівному місті та набратись сил для дослідження його таємниць.

Історія міста

Як вже згадувалось, історія виникнення Чернігова губиться в віках. Однак археологічні дослідження свідчать, що перші слов’янські поселення виникли на території міста ще в VII ст. н.е. Це не означає, що вони перетворились на сучасне місто, просто нам відомо, що вже тоді на території сучасного Чернігова жили люди.

Вже на початку Х ст. Чернігів став другим після Києва за розмірами та значенням міським центром Давньоруської держави, не дарма він згадується в Русько-Візантійському договорі 907 року другим після Києва.

Розквіт міста розпочинається після 1024 року, коли він стає центром величезного Чернігівського князівства за правління Мстислава Хороброго. В цей час зміцнюється його фортифікація та починає будуватися Спаський собор, найстаріший собор Східної Європи, що зберігся до сьогодні.

До середини XIII ст. Чернігів зберігав за собою роль гегемона усього Лівобережжя. На початку XIII ст. лише укріплення міста складали понад 350 га, а на території міста знаходилося щонайменше 11 мурованих соборів та 2 князівських тереми. Все це ставило Чернігів в десятку найбільших тогочасних Європейських міст.

Нагадуємо, що на території міста в середньовіччі жило близько 20 тисяч, порівняно з 50 тисячами в Києві та 5 тисячами в Парижі. На території сучасної москви квакали жаби. 

У 1239 році Чернігів потрапляє в череду лихоліть, що розпочалися з монгольського погрому. Протягом другої половини XIII–XIV ст. Чернігів поступово, але невпинно занепадає, зменшуючись у розмірах щонайменше у 10 разів. Але не зникає.

У 1500 році Чернігів потрапляє до складу московської держави, перетворюючись на велику прикордонну фортецю. Постійні облоги та напади литовського, а згодом і польського війська, не сприяли розвитку міста. На кінець XVI ст. Чернігів так і залишався містом-фортецею під керівництвом московських воєвод. У цей час у місті діяв лише один Спаський собор, інші давньоруські муровані храми стояли без догляду та руйнувалися.

У березні 1610 року київський підкоморій Самійло Горностай разом зі своїми вояками захопив Чернігів. Вони проникли у замок під виглядом рибалок, що дозволило їм захопити та (знову) спалити місто. Місцеве населення, яке вціліло після погрому, розбіглося по сусідніх містах. Горностай не збирався залишатися в Чернігові й навіть спробував вивезти важкі дзвони Єлецького монастиря до Любеча, але це йому не вдалося.

У 1618 році за умовами Деулінського перемир’я між московією та Річчю Посполитою, Чернігів увійшов до складу останньої. Нова польська адміністрація швидко розпочала відбудовувати місто. Уже у 1623 році було відновлено укріплення, а місту надане Магдебурзьке право. В той самий час почали відновлюватися собори та церкви, зокрема Борисоглібський собор, який став католицьким костелом, Спаський собор та ін.

Справжній розквіт Чернігова розпочався після 1648 року, коли місто стало центром Чернігівського полку Гетьманщини. У другій половині XVII ст. чернігівські полковники доклали чимало зусиль для відродження міста. Найбільший вклад зробив Василь Дунін-Борковський. Саме за його урядування було перебудовано чернігівську фортецю, а місто отримало нові укріплення. За його сприяння відреставрували Спаський та Успенський собори, П’ятницький монастир, збудували муровані Воскресенську церкву на території Фортеці та Петропавлівську церкву на території Єлецького монастиря, а також декілька дерев’яних церков. Наприкінці XVII ст. розпочалося будівництво нового великого монастиря на Болдиній горі, домінантою якого став Троїцький собор авторства І. Зауера-Баптиста.

Про полковника Дуніна-Борковського, попри його вклад у розбудову міста, найбільше говорять не в цьому контексті, а в ключі легенди про чернігівського упиря. Так-так, час на ще одну легенду! Згідно з нею, коли у 1702 році Василь Дунін-Борковський помер і був похований у склепі Єлецького монастиря, то на наступний день в місті знайшли знекровлене тіло з прокушеною шиєю. Відразу подумали на нещодавно похованого полковника, але почекали ще 2 тижні та 14 тіл. За 2 тижні хоробрі містяни зібрались в склепі Василя Дуніна-Борковського, відсунули кришку та побачили, що він виглядає як живий, волосся та борода відросли, а в зубах димить люлька! Чернігівці, за легендою, перелякались і вибігли зі склепу. А полковник почав являтись привидом у чорній кареті, що проїздив до свого старого маєтку, там бенкетував, диявольськи сміявся і вив.

Звернулись до архієпископа Іоанна Максимовича, давнього знайомого Дуніна-Борковського. Той став на Красному мосту, перехрестив карету з полковником і сталось диво: міст зруйнувався, а дух Дуніна-Борковського перестав тривожити Чернігів як привид і як упир. І все в цій історії добре (навіть як не зважати на поховання у монастирі та кількість збудованих храмів “упирем” Василем Дуніним-Борковським), якщо не зважати на той факт, що чоловік помер у 1702 році, а Красний міст збудували лише у 1783. Але легенди — це не про факти, ми ж повернемось до фактів.

Розквіт Чернігова продовжувався до середини XVIII ст., коли адміністративна та економічна система Гетьманщини не зазнала суттєвих змін. Починаючи з другої половини XVIII ст. розпочалася інкорпорація міста до складу російської імперії. Уже в 1781 році місто стало центром Чернігівського намісництва, а з 1802 року — Чернігівської губернії. Розвиток губернського Чернігова був повільним. На початку XIX ст. він нараховував усього 6 тисяч мешканців. Однак в цей період не припинялося муроване будівництво, а на початку XIX ст. у місті почалися кардинальні перебудови. Замість старої сітки вулиць з’явилася нова, продовжували будуватися церкви, зокрема церква Михайла та Федора, Казанська церква, Богоявленська церква та ін.

Розмірене життя Чернігова було перервано весною 1917 року, коли у місті розпочалися революційні події. Протягом 1918-1919 років Чернігів перебував у складі Української Народної Республіки, Української Держави, захоплювався більшовиками та денікінськими військами. Утім, вже наприкінці 1919 року тут утвердилася більшовицька влада. Наближалась Друга світова війна.

У вересні 1941 році Чернігів було захоплено військами нацистської Німеччини та її союзниками. Бої за місто тривали понад 2 тижні, Чернігів зазнав значних руйнувань. Протягом 19-21 вересня 1943 року нацистські війська були вибиті з міста наступаючою Червоною армією. Під час цих боїв місто також зазнало великих руйнувань.

Чергова відбудова міста розпочалася вже у 1944 році. До неї залучалися жінки, діти та військовополонені. Вже до середини 1950-х років основні споруди міста були відбудовані, зокрема й реставровані пам’ятки архітектури. Починаючи з кінця 1950-х років. розпочався стрімкий ріст населення, з 90 тисяч осіб у 1959 році до 314 тисяч у 1995 році.

З проголошенням незалежності України у 1991 році Чернігів став важливим адміністративним центром Чернігівської області. Місто продовжує розвиватися, зберігаючи свою багату історичну спадщину та культурні традиції. Чернігів приваблює туристів своїми архітектурними пам'ятками, музеями та мальовничими краєвидами.

І знову стало форпостом у новітній війні з росією.

Чернігів під час війни

Під час повномасштабного російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року Чернігівщина відігравала ключову роль у планах окупантів. Ворог прагнув швидко захопити Київ, використовуючи Чернігів як «північні ворота». Так вже робили монголи, російські окупанти вирішили повторити цей шлях. Проте героїчний опір українських військових і місцевих жителів повністю зруйнував плани загарбників.

У ніч на 24 лютого росіяни атакували прикордонні села Чернігівщини, але українські військові підірвали мости через Дніпро та Десну, сповільнивши просування ворога. Оборону тримали 1-ша танкова та 58-ма мотопіхотна бригади. Ключові бої тривали біля Новоселівки, де ворог втратив 700 солдатів. Містяни організували підпілля, будували барикади, а волонтери під обстрілами надавали допомогу. 23 березня росіяни знищили останній міст через Десну, але Чернігів не здався. Наприкінці березня окупанти почали відступ, а 2 квітня залишили область.

Чернігівці, опинившись у повній блокаді, показали неймовірну стійкість. Волонтери під обстрілами доставляли їжу та медикаменти, лікарі працювали безперервно, а звичайні містяни ділилися всім, що мали. У критичний момент українські захисники збили російський бомбардувальник Су-34, що стало символом надії та мужності для захисників.

За мужність та стійкість мешканців Чернігів отримав почесне звання «Місто-герой України». Місто довело всьому світові, що навіть у найскладніші часи українці залишаються незламними.

Проте місто зазнало значних руйнувань і продовжує їх зазнавати внаслідок російської агресії. Наприклад, пам’ятаєте легенду про полковника Василя Дуніна-Борковського? В його колишній маєток, на території якого була військова частина, влучили росіяни та знищили. І не тільки його, це відбувається досі. З останніх новин, 28 січня 2025 року внаслідок атаки російських безпілотників у Чернігові було пошкоджено 25 будинків. Міська влада оперативно розпочала ліквідацію наслідків атаки, забезпечуючи будівельні матеріали та ремонтні роботи.

Будинок, розташований на території чернігівського Дитинця, має багату історію. У 1899 році за проєктом архітектора Д.В. Савицького тут звели двоповерхову цегляну будівлю. Спочатку в ній розмістилася жіноча міністерська гімназія, заснована ще у 1865 році. Восени 1919 року в цьому приміщенні функціонувала трудова школа №2. Під час Другої світової війни у 1944 році будівля зазнала пошкоджень, однак навчання не припинялося жодного дня. Після війни приміщення було відреставровано. З 1983 року в будівлі працює Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Галагана. У березні 2022 року ця будівля теж частково постраждала від обстрілів російських військ, але наразі вона вже відновлена.

Також постраждала будівля, яка є пам'яткою архітектури місцевого значення та була зведена у 1896 році. Спочатку вона служила музеєм українських старожитностей Василя Тарновського, а з 1980 року використовувалася як приміщення дитячої бібліотеки. Внаслідок російських обстрілів 11 березня 2022 року споруда зазнала значних руйнувань і тепер перебуває в аварійному стані, що унеможливлює її відновлення. І такого багато по місту.

Відбудова міста

Ось кілька реальних прикладів відбудови міста на теперішній момент:

1. Відновлення Чернігівської обласної лікарні. Після значних пошкоджень під час обстрілів, лікарню було повністю відновлено. Вона знову надає медичну допомогу.

2. Реконструкція мостів через Десну. Відновлено кілька зруйнованих мостів, що дозволило відновити транспортне сполучення між різними частинами міста та полегшити пересування.

3. Відбудова шкіл та дитячих садків. Відновлено роботу багатьох шкіл та дитячих садків, що забезпечує нормальне навчання та виховання дітей. Це дозволило повернутися до звичного ритму життя багатьом сім'ям. Багато чернігівців повернулось додому, а також місто приймає внутрішніх переселенців.

4. Реставрація культурних об'єктів. Відновлено роботу Чернігівської філармонії, вона реставрується після обстрілів, але вже приймає відвідувачів. 

5. Реконструкція житлових будинків. Відновлено значну кількість житлових будинків, які були пошкоджені або зруйновані під час обстрілів. Це дозволило багатьом мешканцям повернутися до своїх домівок.

6. Розвиток інфраструктури. Відновлено дороги, тротуари та інші елементи міської інфраструктури, пошкоджені під час боїв та атак на місто.

Чернігів продовжує відновлюватися завдяки міжнародній підтримці та небайдужості мешканців. Планується подальша модернізація інфраструктури, відновлення історичних пам'яток та розвиток економіки міста. Чернігів впевнено дивиться в майбутнє, зберігаючи свою унікальну історію та культуру.

Цікаві факти про Чернігів

1. Чернігів часто називають містом легенд через велику кількість міфів та переказів. Наприклад, одна з незгаданих тут ще легенд пов’язана з Чернігівським дитинцем, де нібито є підземні ходи, що ведуть до Києво-Печерської лаври.
2. У Чернігові знаходиться один із найзагадковіших підземних монастирських комплексів України. Антоній Печерський заснував ці печерні ходи у XI столітті, і вони досі зберігають атмосферу давнини.
3. Найстаріша церква Лівобережної України — Спасо-Преображенський собор у Чернігові, побудований в XI столітті, є єдиним із найдавніших збережених кам'яних споруд Київської Русі. Він на рік старший за Софію Київську.

4. Чернігів і Тарас Шевченко — Великий Кобзар неодноразово відвідував Чернігів і навіть планував оселитись тут. Він любив прогулюватися Болдиними горами та залишив про місто теплі спогади у своїх листах.

5. Резиденція "Чорного князя" — відомий серед містян персонаж легенд – князь Чорний, ім’я якого овіяне містичними переказами. Вважається, що його дух досі блукає містом, охороняючи давні скарби.
6. Чернігівська «Пізанська вежа» — на території Єлецького монастиря розташована унікальна похила дзвіниці XVIII століття. Через особливості ґрунтування вона має невеликий нахил, що робить її схожою на знамениту Пізанську вежу.