Валерій Лобановський

Саме під його керівництвом футбольний клуб «Динамо» два рази вигравав Кубок володарів кубків УЄФА.

На сьогодні Лобановський вважається одним із найвпливовіших і найтитулованіших тренерів у світі, він має безліч нагород, кілька орденів і звань, частину з яких отримав уже посмертно.

Біографія

Валерій Васильович Лобановський народився 6 січня 1939 р. у Києві у сім’ї Василя Михайловича Лобановського та Олександри Максимівни Бойченко. Батько майбутнього видатного тренера був звичайним робітником, а мати займалась домашнім господарством. Рідним дядьком Лобановського був Олександр Максимович Бойченко — український письменник. Однією з найвідоміших його робіт є трилогія «Молодість», за мотивами якої наприкінці 1960-х рр. Український драматичний театр імені Івана Франка створив виставу.

Лобановський навчався у звичайній київській школі №319, яку закінчив зі срібною медаллю. Сьогодні навчальний заклад має назву свого знаменитого учня, на території встановлено меморіальну дошку. У 2015 р. іменем Валерія Лобановського також було названо проспект, на якому розташована школа. Він пролягає через Солом’янський і Голосіївський райони міста, саме в останньому народився та зростав майбутній футболіст.

Вищу освіту Лобановський здобував у два етапи — спочатку в Київському політехнічному інституті, а потім в Одеському політехнічному інституті. Через необхідність брати часті перерви та академвідпустки на здобуття вищої освіти у Лобановського пішло понад 8 років. Вищої фізкультурної освіти тренер не мав, однак активно використовував технічні знання та навички, розробляючи стратегії гри.

Футбольна кар’єра Лобановського розпочалася 1952 р., тоді 13-річний юнак вступив до футбольної школи №1, згодом, у 1955 р., він продовжив навчання у футбольній школі молоді. Тренером майбутньої зірки був Микола Чайка. Шкільний захват футболом переріс у справу всього життя й відкрив Лобановському шлях до великих футбольних клубів і збірних.

Кар’єра гравця

Першого серйозного успіху Валерій Васильович досяг у 18 років — у 1957 р. він отримав запрошення стати нападником в дублі клубу «Динамо» (Київ). Через два роки він взяв участь у чемпіонаті Радянського Союзу. Завдяки майстерності та бездоганному виконанню досить складних елементів (дриблінг, «різані» паси), а також унікальному підходу до гри загалом Лобановський у 1960 р. поповнив основний склад київського «Динамо». Того ж сезону молодий футболіст забив 13 блискучих голів, за що був визнаний найкращим бомбардиром клубу в сезоні. Наступний рік також став досить успішним як для Валерія Лобановського, так і для «Динамо» — тоді команда стала чемпіоном країни, а бомбардир забив 10 голів.

У подальшому Валерій Лобановський увійшов до збірної СРСР, але у її складі зіграв усього два матчі — проти Австрії та Польщі. Така невелика кількість ігор пояснюється тим, що на той час у збірній було досить багато висококласних лівих нападників. У 1963 р. Валерій Васильович виступав за олімпійську команду СРСР. У ролі капітана та центрального нападника він провів 2 гри проти Фінляндії.

Кар’єру футболіста він завершував у двох футбольних клубах: «Чорноморець» Одеса з 1965 до 1966 рр. та «Шахтар» (Донецьк) з 1967 до 1968 рр. В останній рік він був капітаном «Шахтаря».

Статистика виступів

За 11 років кар’єри футболіста — з 1957 до 1968 рр. — Валерій Лобановський забив 71 гол, провівши 253 матчі. Він грав у трьох великих футбольних клубах та двічі виступав за радянську збірну, частину ігор провів у ролі капітана команди.

Статистика виступів Лобановського виглядає так:

Свою кар’єру футболіста Лобановський завершив у 29 років, ставши тренером. Саме це його рішення дало змогу вивести на принципово новий професійний рівень не одну футбольну команду.

Робота тренера

16 жовтня 1968 р. розпочався новий етап у житті та професійній діяльності Валерія Лобановського — він став тренером футбольного клубу «Дніпро» (Дніпропетровськ). Після 2 тижнів інтенсивних тренувань команда зіграла свою першу гру після зміни тренера. До кінця сезону залишалось усього три тури, за результатами яких команда посіла 3-тє місце у своїй підгрупі.

Наступний сезон 1969 р. став для клубу значно вдалішим — 1-ше місце в українській підгрупі, 2-ге місце у фіналі. Знаковим для ФК «Дніпро» став 1970 рік — тоді він увійшов до першої союзної ліги, відвідав світовий чемпіонат у Мексиці, а ще за рік вийшов до вищої ліги. Керівництво країни не оминуло увагою не лише досягнення клубу, а й відзначило його молодого тренера — в 32 роки Лобановський отримав звання заслуженого тренера УРСР.

У жовтні 1973 р. Валерія Лобановського запросили на посаду головного тренера в київське «Динамо». В цьому ж місяці команда виборола першість за результатом серії пенальті у ФК «Карпати». В сезоні 1973 р. клуб посів 20-те місце.

На початку наступного року в ФК «Динамо» (Київ) утворився тренерський союз — до Лобановського долучились Олег Базилевич та Анатолій Пузач. Завдяки раціональному підходу та розробці унікальних стратегій клуб став переможцем сезону та виборов Кубок СРСР. За період роботи Лобановського тренером «Динамо» клуб славився найсильнішими гравцями. Щоб команда могла зберігати лідерство, тренер Лобановський втілював новаторські стратегії, наприклад точну систему розрахунків навантаження та математичне моделювання. Саме цей підхід згодом приніс Валерію Васильовичу всесвітню славу.

1975 рік приніс перші міжнародні перемоги київському «Динамо» на чолі з Лобановським — команда виборола Кубок кубків і Суперкубок УЄФА. За результатами турніру команда виграла 8 із 9 ігор, обійшовши таких суперників, як «ЦСКА» (Болгарія), «Айнтрахт» (Німеччина), «Бурсаспор» (Туреччина), «ПСВ» (Голландія), «Ференцварош» (Угорщина).

Восени в Києві та Мюнхені відбулись матчі з ФК «Баварія» (Німеччина), в обох кияни здобули впевнену перемогу, забивши сумарно 3 голи у ворота противника і не пропустивши жодного у власні ворота. Всі три м’ячі забив Олег Блохін. Також цей рік ознаменувався абсолютним визнанням досягнень футбольного клубу та його тренера: до переліку 33 найкращих футболістів увійшло 12 гравців «Динамо» (Київ), переможці Кубка володарів кубків отримали звання «Заслужений майстер спорту СРСР», а Лобановського було визнано одним із найкращих тренерів світу.

1976 рік — Лобановський став наставником збірної СРСР, а київське «Динамо» під його керівництвом грало в ній майже у повному складі. В цьому ж році футбольне керівництво прийняло рішення змінити графік турнірів — розклад сезону було складено з урахуванням особливостей тренувань київських футболістів. Це дало змогу команді зосередитись на підготовці до Кубка європейських чемпіонів, чемпіонату Європи і Олімпіади 1976 у Монреалі. Попри це, керівництво припустилося помилки, включивши до тренерського складу спеціаліста із фізичної підготовки з Москви. Тренери були вимушені перенести тренування на іншу локацію, що мала менш сприятливі кліматичні умови. Без необхідної адаптації форма та самопочуття гравців погіршились, що призвело до подальшого програшу команді з Франції, однак збірна обійшла команди Канади й КНДР.

1979 рік — Лобановський став головним тренером УРСР та готував збірну до Спартакіади народів СРСР, де вона посіла 3-тє місце. Після змін у складі команди та приходу в збірну Анатолія Дем'яненка, Володимира Безсонова та інших видатних футболістів команда змогла відновити свою міць та стати чемпіоном в 1980–1981 рр. Після цього успіху Лобановський знову очолив збірну, але згодом, після того, як вона в 1984 р. на Чемпіонаті Європи поступилася португальцям, був знятий із цієї посади. Йому запропонували повернутись до тренувань київського «Динамо», яке на той час переживало не найкращі часи. Після його повернення у 1985 р. динамівці здобули впевнену перемогу в Кубку СРСР.

1986 рік ознаменувався тим, що Лобановський утретє став тренером союзної збірної. На рішення керівництва вплинув успіх київського «Динамо», який після суттєвого спаду зміг відновити міць і вибороти Кубок СРСР. До основного складу збірної увійшло 8 динамівців, що дало змогу розгромити угорців, французів та канадців на Кубку володарів кубків 1986 р. У цьому ж році динамівці виграли Чемпіонат країни.

У 1988 році радянська збірна здобула «срібло» чемпіонату Європи, обігравши збірні Нідерландів, Британії та Італії.

1990 рік — «Динамо» виграло Кубок Радянського Союзу і першість у Вищій лізі. В цьому ж році Валерій Лобановський завершив тренування радянської збірної та прийняв пропозицію закордонного футбольного клубу.

Наступні 6 років Валерій Лобановський тренував збірні ОАЕ та Кувейту. Попри успіхи у роботі з арабами, тренер не зміг знайти спільну мову з керівництвом ОАЕ, оскільки чиновники постійно втручались у діяльність футбольного клубу — впливали на склад команди та процес підготовки. Робота в Кувейті була більш вдалою, але в 1996 р. там розпочалась війна, і Валерій Васильович був змушений повернутись додому.

1996 рік — Лобановський повернувся до тренувань київського «Динамо». Очікувано команда почала здобувати нові перемоги: чемпіонат України, Кубок кубків, груповий турнір Ліги чемпіонів УЄФА, 1/4 Ліги чемпіонів, Кубок Співдружності. У цей час до основного складу команди входили такі відомі гравці, як Сергій Ребров, Андрій Шевченко, Олександр Шовковський та ін.

2000–2002 роки — Лобановський тренував збірну України. За цей час команда змогла вийти у плей-оф, але, програвши збірній Німеччини, не змогла поїхати на мундіаль.

Сім’я

Про сім’ю видатного тренера і футболіста відомо небагато — попри те, що він дуже любив рідних, футбол посідав чільне місце у його житті. Він був одружений з єдиною жінкою — Аделаїдою Панкратіївною Омеляненко, яка в шлюбі взяла прізвище чоловіка — Лобановська. Вона була на рік молодша за свого відомого чоловіка, закінчила університет Шевченка, де здобула юридичну освіту. Після одруження Аделаїда присвятила себе сім’ї. Ставши домогосподаркою, вона дбала про побут, єдину доньку та у всьому підтримувала чоловіка. Після того, як у Валерія Васильовича почалися проблеми з серцем, вона супроводжувала його під час усіх поїздок. Померла Аделаїда Панкратіївна у 2020 р., жінці на той момент був 81 рік.

Подружжя мало єдину доньку Світлану, яка народилася 13 листопада 1963 р. Освіту здобула в Київському університеті імені Т. Шевченка за спеціальністю «Російська філологія», викладала російську мову для іноземців.

Відомий батько прищепив їй любов до футболу — маленька Світлана з дитинства відвідувала матчі «Динамо» (Київ).

За інформацією з офіційного сайту dynamo.kiev.ua, на 13 листопада 2023 р. Світлана Валеріївна є співвласницею футбольного клубу «Динамо» (Київ). До привітань з нагоди її 60-річчя приєдналась не лише команда, а й президент ФК Ігор Суркіс.

Світлана Валеріївна заміжня за Валерієм Горбиком, у шлюбі в них народилось двоє дітей — син Богдан і донька Ксенія. Як і мама, онуки знаменитого футболіста й тренера носять прізвище діда. Світлана була дуже близькою із батьком, завжди згадує його з теплом і любов’ю. У своїх інтерв’ю, більшість із яких присвячені Валерію Лобановському, вона говорить про те, що здоров’я батька значною мірою підірвав тиск з боку «московських кабінетів». Сім’я Світлани володіла рестораном у Конча-Заспі, там же був розміщений музей Лобановського. У 2014 р. там відбулись погроми, з того часу заклад став збитковим і був виставлений на продаж.

Політична діяльність

Наприкінці 1990-х років Валерій Лобановський був членом Соціал-демократичної партії України. У різні часи відношення до неї мали Леонід Кравчук і Петро Порошенко. Також у 1989 р. він висував свою кандидатуру на позачергових виборах до Київського міського національно-територіального округу №33, де посів 3-тє місце.

В березні 2002 р. ширилися чутки, що Лобановський переміг в одному з мажоритарних округів і увійде до фракції Комуністичної партії України, проте тренер спростував це. На цьому політична кар’єра великого тренера та футболіста була завершена.

Попри те, що основним захопленням усього життя Валерія Лобановського був футбол, він підтримував усе українське. Так, на фуршеті з нагоди відкриття Кубку Співдружності він заявив:

«Я жодного дня не працював на радянський футбол. Бо я працював на футбол, просто — на фут-бол! Як на гру, як на саму ідею».

Під час матчу збірної СРСР у Монреалі в момент виконання радянського гімну серед шанувальників із української діаспори знайшлась група людей, які почали виконувати гімн сучасної України «Ще не вмерла Україна». Лобановський похвалив їх, а після гри подарував вболівальникам сувеніри. Також в одній зі статей про нього писали:

«Лобановський дуже переживав, коли в незалежній Україні справи пішли не так добре. Особистості такого масштабу відчувають це особливо гостро».

Останні дні Лобановського

Уперше про проблеми зі здоров’ям Валерія Лобановського стало відомо у 1988 р. — у тренера почало здавати серце. Після його повернення з Кувейту, де він працював до 1996 р., Валерій Васильович став втрачати форму — дався взнаки вже немолодий вік. Ще одним фактором став незвичний для нього спекотний клімат країни, через який він був змушений знизити інтенсивність тренувань.

Восени 2001 р. у Лобановського стався другий інфаркт, який потребував негайного хірургічного втручання та тривалої реабілітації. Після операції лікарі заборонили тренеру літати, тож він не відвідував виїзні ігри свого клубу.

7 травня 2002 р. у Валерія Лобановського стався інсульт. У той час він перебував у Запоріжжі на чемпіонаті. Попри те, що видатного тренера оперативно госпіталізували й доправили до лікарні для проведення операції, його подальший стан оцінювався як критичний. Попри те, що рідні та шанувальники сподівалися на одужання Лобановського, цього, на жаль, не сталося. Не приходячи до тями, Валерій Васильович Лобановський помер 13 травня 2002 р. Ця дата також вважається символічною для клубу «Динамо» (Київ) — тоді ФК виповнилось 75 років.

Валерія Лобановського поховали 14 травня на Байковому цвинтарі в Києві. На церемонію прощання приїхали його близькі та друзі, а також відомі футболісти й політики, зокрема такі відомі персони, як Леонід Кучма, Анатолій Кінах, Олег Блохін, Андрій Шевченко, Сергій Ребров та ін.

Вшанування пам’яті

За всю кар’єру Валерій Васильович Лобановський отримав велику кількість нагород і почесних звань:

• Чемпіон СРСР;
• Віцечемпіон СРСР;
• Володар Кубка СРСР;
• Найкращий футболіст України;
• Динаміада СРСР;
• Суперкубок СРСР;
• бронзовий призер футбольного турніру Спартакіади народів СРСР;
• Чемпіон України;
• Кубок України;
• учасник чемпіонату світу;
• Бронзовий олімпійський призер;
• Віцечемпіон Європи;
• Кубок володарів кубків УЄФА;
• Суперкубок Європи;
• півфіналіст Кубку європейських чемпіонів/Ліги чемпіонів УЄФА;
• чвертьфіналіст Кубку європейських чемпіонів/Ліги чемпіонів УЄФА;
• Кубок націй Перської затоки;
• бронзовий призер Азійських ігор;
• Кубок Співдружності;
• Найкращий тренер в історії футболу;
• Найкращий тренер ХХ століття;
• Найкращий східноєвропейський тренер ХХ століття;
• 10 найкращих тренерів в історії європейського футболу за версією УЄФА;
• Спортивний тренер року;
• Тренер року;
• Клубний тренер року та багато інших.

Нагороджений орденами:

• Знак Пошани;
• Трудового Червоного Прапора.

Отримав звання Герой України посмертно у 2002 році.

Валерій Лобановський став прототипом головного героя у фільмі «Така вона, гра». Також про нього було знято кілька документальних фільмів: «Лобановський, Блохін та інші», «Моя правда. Валерій Лобановський. Аритмія», «Великі Українці — Валерій Лобановський» та ін.

Цікаві факти про Валерія Лобановського

Валерій Лобановський був неординарною особистістю, дізнатися про нього більше можна, ознайомившись з 10 цікавими фактами про його життя:

1. У Валерія Лобановського не було вищої фізкультурної освіти.
2. Для розробки стратегій гри він використовував математичне моделювання та закони фізики.
3. Найвідоміший футбольний фінт Лобановського — «сухий листок». Це подача крученого м’яча під час кутового та штрафного ударів.
4. За свою футбольну кар’єру Валерій Васильович зіграв 253 матчі за 3 футбольні клуби.
5. За сприяння Лобановського в ФК «Динамо» було створено «Центр Зеленцова» — наукову лабораторію, де проводились розрахунки індивідуальних навантажень для футболістів.
6. Окрім радянської та української збірних, Лобановський тренував також команди з ОАЕ та Кувейту.
7. Іменем видатного тренера названо стадіон «Динамо», проспект у місті Київ та школа, де навчався Валерій Васильович.
8. На території стадіону «Динамо» встановлено пам’ятник Лобановському. На годиннику зафіксовано час 20:37, коли зупинилось серце тренера.
9. Онуки Лобановського носять його прізвище.

10. Після першого інфаркту Валерія Лобановського всюди супроводжувала його дружина — Аделаїда Панкратіївна.