Українські журналісти

Журналісти України завжди відігравали ключову роль у формуванні громадської думки, забезпеченні прозорості та контролю за владою. Вони були на вістрі боротьби за свободу слова, яка в Україні має особливу ціну, протягом всього періоду незалежності країни та задовго до. Проте їхня робота набула колосального, життєво важливого значення з початком повномасштабного вторгнення росії, ставши вирішальною у сфері інформації, де боротьба за правду та незалежність є першочерговою.

З початком війни в Україні перед журналістами постали безпрецедентні виклики. Це не лише робота в умовах постійної загрози життю, коли кожен виїзд на передову чи до деокупованих територій може стати останнім. Це й колосальний психологічний тиск, необхідність верифікувати інформацію в умовах гібридної війни, де ворог щомиті продукує фейки та дезінформацію. Українські журналісти не просто інформують, вони стали своєрідними дипломатами, які доносять світові правду про жорстокі злочини агресора та героїчний опір українського народу. Боротьба за свободу слова триває, і ЗМІ в Україні є її непохитною рушійною силою.

Топ 10 журналістів України

Українська журналістика багата на талановитих і відданих своїй справі професіоналів, чиї імена стали символами об'єктивності, гостроти та незламності. Ці люди не просто інформують, а формують світогляд мільйонів, викривають несправедливість і дають надію. 

Відомі сучасні українські журналісти зробили значний внесок у розвиток медіапростору та відіграють важливу роль у суспільному житті країни. Цей рейтинг журналістів України, звичайно, не є вичерпним, адже репортери нашої держави — це численна когорта професіоналів, кожен з яких робить неоціненний внесок. Тут ми зосередимося на десяти видатних іменах, які яскраво сяють на небосхилі української журналістики, включаючи впливових

Яніна Соколова

Яніна Соколова — справжній феномен українського медіапростору: відома журналістка, телеведуча, блогерка та громадська діячка, чия харизма і принциповість приваблюють мільйони. Вона здобула популярність завдяки роботі на українських телеканалах «5 канал» та «4 канал», але її справжнім рупором став власний, надзвичайно популярний YouTube-канал «Яніна Соколова». Серед її найвідоміших проєктів — відверте інтерв'ю-шоу «Рандеву з Яніною Соколовою», де вона безкомпромісно спілкується з провідними українськими та міжнародними політиками, громадськими та культурними діячами, розкриваючи їх з неочікуваних сторін. Наприклад, її інтерв'ю з Михайлом Саакашвілі, Андрієм Богданом чи Віктором Медведчуком викликали широкий резонанс. 

Особливе місце посідає її сатирично-аналітична програма «Вечір з Яніною Соколовою», що майстерно і з гострим гумором висміює абсурдність російської пропаганди, ставши одним із головних інструментів контрпропаганди в Україні. Її випуски, присвячені фейкам кремля, зокрема про «біолабораторії» чи «нацистів в Україні», завжди збирають мільйони переглядів. Яніна також активно займається благодійністю через свій Фонд «Варто жити», що опікується підтримкою онкохворих людей та ветеранів. Нещодавно, у 2024 році, цей фонд зіткнувся з критикою через соціальну рекламу «Нам усім гаплик». Цей текст, на думку ЗМІ та комунікаційників, міг викликати негативні асоціації, що стало предметом активної дискусії у суспільстві, проте Соколова і її команда пояснили це як спробу привернути увагу до проблеми.

Алла Мазур

Алла Мазур — не просто ведуча, а справжня ікона українського телебачення, незмінне обличчя каналу «1+1», що є синонімом довіри та стабільності. Вона вже багато років є обличчям та серцем інформаційно-аналітичної програми «ТСН. Тиждень», де її глибокий аналіз подій, об'єктивність та професіоналізм роблять її однією з найавторитетніших журналісток країни. Була ведучою першого в історії ефіру випуску новин ТСН 1 січня 1997 року на телеканалі «1+1». 

Алла Мазур успішно поборола рак грудей. Про свій діагноз вона повідомила публічно у листопаді 2019 року. Протягом лікування Алла перенесла шість курсів хіміотерапії та хірургічне втручання. Вона зберігала активну життєву позицію, продовжувала працювати в ефірі, а також відкрито ділилася своїм досвідом, щоб підтримати інших людей, які стикаються з онкологією.

Алла Мазур, відома своєю спокійною, але твердою манерою подачі матеріалу, завжди дотримується найвищих стандартів журналістики. Її спеціальні репортажі, присвячені ключовим подіям в історії України, наприклад, річницям Революції Гідності чи важливим міжнародним подіям, завжди відзначаються особливою глибиною. За всю її довгу та бездоганну кар'єру практично не було жодних критичних моментів чи скандалів, що додатково підкреслює її репутацію професіонала. Вона є прикладом для багатьох молодих журналістів, а її робота відзначена численними нагородами та визнанням, включаючи звання Заслуженої журналістки України.

Наталія Мосейчук

Наталія Мосейчук — знакова постать телеканалу «1+1», одна з головних ведучих програми «ТСН» та ток-шоу «Право на владу», що має значний вплив на українське суспільство. Її вирізняє гострий розум, вміння ставити складні питання політикам та громадським діячам, а також здатність глибоко занурюватися в теми. Наталія відома своєю емоційністю та щирістю, що дозволяє їй встановлювати особливий зв'язок з аудиторією. Вона активно працює під час повномасштабної війни, висвітлюючи найважливіші події та беручи резонансні інтерв'ю.

Серед її найбільш обговорюваних розмов останнього часу — інтерв'ю з Олексієм Арестовичем та Дмитром Гордоном. У квітні 2024 року її YouTube-канал опинився в центрі уваги через відео із заголовком «Фронт посипався. Втрачаємо незалежність», за що Наталія Мосейчук публічно перепросила, пояснивши це помилкою SMM-фахівця.

Діяльність Наталії Мосейчук також неодноразово ставала предметом суспільних дискусій та критики. Вона неодноразово виступала проти мовного закону, а тих, хто порушує мовне питання під час вторгнення 2022 року, називала «українськими гнидами». У 2019 році її заява, де вона цитувала допис «Бізнес нагодує, мова не нагодує» (приписуючи його Євгену Черняку, хоча той цього не писав), викликала обурення. У вересні 2023 року вона запропонувала взяти на поруки Ігоря Коломойського. Крім того, вона назвала «ботами» людей, які критикували її поведінку на передачі «Право на владу», що спричинило суспільний резонанс. Наталія Мосейчук є авторкою вислову «Війна проти власного Президента — війна з державою». У травні 2024 року в інтерв'ю вона заявила, що її син Антон пов'язав своє життя з іншою країною і повертатися до України не збирається.

Дмитро Комаров

Дмитро Комаров — український журналіст, телеведучий, чиє ім'я довгі роки асоціювалося з екстремальними подорожами та відкриттями завдяки його популярній авторській програмі «Світ навиворіт» на телеканалі «1+1». Він відомий тим, що самостійно фільмував і режисував свої програми, подорожуючи у найвіддаленіші куточки світу. Його експедиції до Непалу, Африки, Амазонки та інших екзотичних місць принесли йому мільйони прихильників.

Однак після повномасштабного вторгнення його фокус кардинально змінився: він призупинив тревел-проєкт і повністю зосередився на створенні циклу потужних документальних фільмів «Рік» (а пізніше «Рік. За кадром», «Рік. Харківщина», «Рік. За 100 днів», «Рік. Вторгнення»), що безпосередньо висвітлюють події війни в Україні з різних ракурсів, показуючи її вплив на людей та міста. Його репортажі з деокупованих територій, таких як Буча, Ірпінь, Харківщина, що показували злочини росіян та стійкість українців, викликали величезний резонанс в Україні та за кордоном. Ці фільми здобули широке визнання за свою правдивість та емоційність. 

Деяка критика на його адресу виникла через наявність російськомовних версій його програм, зокрема одного з випусків «Світу навиворіт. Україна» на російськомовному YouTube-каналі, що було опубліковано у день ракетного удару по Сумах. Комаров відреагував на критику, зазначивши, що ці відео призначені для російськомовної аудиторії за межами України, щоб донести правду про війну.

Раміна Есхакзай

Раміна Есхакзай — яскрава українська блогерка та інтерв'юерка, чий YouTube-канал нині називається «RAMINA» (раніше «Ходят Слухи»). Вона здобула популярність завдяки відвертим розмовам з представниками шоубізнесу, а згодом розширила коло гостей до політиків та громадських діячів. З початком повномасштабного вторгнення Раміна повністю переорієнтувала свою діяльність, активно висвітлюючи війну та беручи щирі інтерв'ю у військових, волонтерів, біженців та постраждалих. Її матеріали, як-от розмови з «Пташкою» з Азовсталі чи мешканцями прифронтових міст, часто емоційні та проникливі.

Діяльність Раміни Есхакзай також супроводжується дискусіями. У 2022 році вона публічно висловила жаль щодо раннього інтерв'ю з Еммою Антонюк. Пізніше, у 2023 році, вона стала об'єктом критики за інтерв'ю з полоненим «вагнерівцем», яке частина аудиторії розцінила як «гуманізацію» ворога. Вона також активно коментує питання української ідентичності та критикує публічних осіб, які продовжують просувати російську культуру в Україні.

Богдан Кутєпов

Богдан Кутєпов — український журналіст, відеограф, музикант і блогер, який залишив помітний слід у вітчизняній медіасфері завдяки своїй багатогранності та нестандартному підходу. Він тривалий час був одним з ключових облич «Громадського телебачення», де його гострі та іноді іронічні репортажі, а також візуально потужні відеоматеріали завжди привертали увагу глядачів. Кутєпов відомий, наприклад, своїми включеннями з Майдану під час Революції Гідності, а також пізнішими репортажами з політичних мітингів та подій, де він часто використовував елементи музики чи перформансу. 

Він відомий своєю здатністю подавати складні теми доступно та з власним унікальним стилем. У червні 2021 року Богдан прийняв рішення звільнитися з «Громадського», пояснивши це емоційним вигоранням та прагненням змінити формат своєї роботи, що стало його новим етапом у творчості, дозволивши зосередитися на власних проєктах та музиці. Його діяльність у соціальних мережах також є досить активною, де він продовжує ділитися своїми думками та аналізом подій.

Тетяна Даниленко

Тетяна Даниленко — досвідчена та впливова українська журналістка, телеведуча, яка пройшла значний професійний шлях від «5 каналу» та «ZIK» до авторських програм на різних онлайн-платформах, зокрема на «Радіо НВ» та YouTube. Вона здобула визнання завдяки своїм глибоким політичним інтерв'ю та аналітичним програмам, де часто торкається найгостріших тем сучасної України. Її марафон «Ніч на Майдані» на 5 каналі під час Революції Гідності став легендарним. 

Даниленко завжди вирізняється винятковим розумінням політичних процесів, гостротою висловлювань і безкомпромісністю у спілкуванні з опонентами. Вона відома своєю принциповістю та прагненням до правди, а також неодноразово публічно критикувала замовчування важливих тем у вітчизняних ЗМІ та намагання маніпулювати інформацією, що робить її голосом незалежної журналістики.

Роман Скрипін

Роман Скрипін — це один із найвідоміших та найконтроверсійніших голосів української журналістики, один із засновників «Громадського телебачення» та автор власного YouTube-проєкту Skrypin.ua. Він відомий своїми жорсткими, подекуди безкомпромісними інтерв'ю та гострою критикою влади, що робить його фігурою, яка не залишає байдужих. Його інтерв'ю, що часто стають дискусійними майданчиками, як, наприклад, розмови з представниками влади чи опозиції, де він не боїться ставити незручні питання, завжди привертають увагу. 

Скрипін часто провокує дискусії, не боїться говорити прямо і називати речі своїми іменами. У липні 2020 року «Ініціатива незалежних журналістів «34» звинуватила Романа Скрипіна у кібербулінгу засновниці видання «Заборона» Катерини Сергацкової через його висловлювання у соцмережах. Це викликало жваву дискусію в медіаспільноті щодо меж журналістської етики та публічного висловлювання. Попри ці моменти, його вплив на формування незалежної думки в Україні залишається значним.

Михайло Ткач

Михайло Ткач — ім'я, що стало синонімом журналістських розслідувань в Україні, а його робота на «Українській правді» є еталоном для багатьох. Він відомий своїми гучними викриттями корупції серед високопосадовців та політиків, що часто стають предметом обговорення в суспільстві та призводять до реальних наслідків. 

Його розслідування стосуються незадекларованих статків чиновників, використання ними розкішних автомобілів та нерухомості, схем виведення грошей та нелегального бізнесу. Наприклад, широкого резонансу набули його матеріали про «відпочинок» посадовців під час війни або викриття так званого «Батальйону Монако», що розкривало елітний відпочинок впливових осіб за кордоном. Робота Ткача, попри значний тиск, погрози та протидію з боку об'єктів розслідувань, продовжує висвітлювати найгостріші суспільні проблеми, розкриваючи те, що намагаються приховати від очей громадськості. Його розслідування часто мають широкий резонанс і є важливим інструментом громадського контролю.

Денис Бігус

Денис Бігус — український журналіст-розслідувач, засновник гучного проєкту Bihus.Info, що став одним з найвпливовіших гравців на антикорупційному полі України. Його команда відома своїми резонансними розслідуваннями, які часто базуються на викриттях та інсайдерській інформації, що стосуються високопосадовців та впливових осіб. Серед найвідоміших проєктів — розслідування щодо «Укроборонпрому» та корупційних схем у оборонному секторі, так званих «плівок Деркача», які розкривали ймовірні зв'язки з російськими спецслужбами, а також викриття розкоші та зловживань у судовій системі та серед народних депутатів.

Ці розслідування викликали широкий суспільний резонанс і нерідко призводили до кадрових змін та кримінальних проваджень. У січні 2024 року Bihus.Info опинився в центрі скандалу через публікацію відео, на якому співробітники проєкту вживали наркотики під час приватної вечірки. Денис Бігус публічно визнав факт вживання, перепросив та заявив про звільнення співробітників, які брали участь у відео, назвавши цей інцидент «терором ідіотам». Цей випадок викликав бурхливу дискусію в медіапросторі щодо етики та моральної відповідальності журналістів.

Військові журналісти

З початком повномасштабного вторгнення росії, робота військових репортерів в Україні стала життєво важливою. Ці сміливі люди, ризикуючи власним життям, перетворилися на очі й вуха світу, фіксуючи події на передовій та документуючи злочини агресора. Українські військові журналісти — це більше, ніж репортери; вони є свідками історії, голосом тих, хто бореться, і містком між фронтом та цивільним суспільством. Їхня праця вимагає неймовірної мужності та стійкості, адже вони перебувають поруч із солдатами, фіксуючи кожен виклик і кожну перемогу. Це дає змогу бачити війну не лише через сухі зведення, а й через особисті історії, емоції та реалії життя на лінії зіткнення.

Вони є ключовими у протидії російській дезінформації, надаючи достовірну інформацію та розвінчуючи фейки. Їхні репортажі підтримують патріотизм та єдність, а також мотивують міжнародних партнерів допомагати Україні. Їхні фото та відео стають незаперечними доказами воєнних злочинів, що є основою для притягнення винних до відповідальності. Кожен їхній матеріал — це внесок у спільну перемогу.

Макс Левін

Макс Левін — український фотожурналіст та документаліст, чиє ім'я стало символом жертовності та незламності правди. Він працював на провідні українські та міжнародні видання, такі як «LB.ua», Reuters, Associated Press, BBC, Hromadske, фіксуючи найважливіші події в Україні з 2014 року. Його роботи не просто фотографували, а розповідали історії, показуючи біль, відчай, але й неймовірну силу духу українців.

Найвідоміші його репортажі — це серії з Майдану, окупації Криму, а особливо — з найгарячіших точок АТО/ООС, таких як Дебальцеве, Іловайськ, Авдіївка. Його світлини з фронту були надзвичайно потужними, вони передавали реалії війни без прикрас, часто стаючи головними візуальними доказами подій для світової спільноти.

Під час повномасштабного вторгнення Макс Левін продовжував свою роботу, фіксуючи воєнні злочини росіян та руйнування, які вони несуть. Він прагнув показати світу найжахливішу правду. Макс Лівін загинув на Київщині в березні 2022 року під час виконання професійних обов’язків. Його автомобіль було обстріляно російськими військовими поблизу села Гута-Межигірська. Розслідування показали, що він був беззбройним і загинув від двох пострілів. 

Вшанування пам'яті Макса Левіна відбувається на державному та міжнародному рівнях: йому посмертно присвоєно орден «За мужність» III ступеня, а його роботи продовжують виставлятися по всьому світу як свідчення російської агресії та українського спротиву.

Андрій Цаплієнко

Андрій Цаплієнко — один із найдосвідченіших і найвідоміших воєнних кореспондентів України, справжня легенда української журналістики. Він працює на каналі «1+1» та є автором численних репортажів з найгарячіших точок планети, а з 2014 року — з усіх куточків українського фронту. Його матеріали завжди відрізняються глибоким зануренням у тему, відвертими розмовами з військовими та місцевими мешканцями, а також вмінням передати емоції та реалії війни, що часто шокують, але є правдивими.

Цаплієнко неодноразово потрапляв під обстріли, був поранений (наприклад, у 2014 році на сході України, а потім у березні 2022 року на Чернігівщині), але продовжує виконувати свою роботу, надаючи глядачам максимально об'єктивну та повну картину подій. Його репортажі з Іловайська, Дебальцевого, боїв за Донецький аеропорт, а з 2022 року — з Бахмута, Авдіївки, Вугледара та інших «гарячих» точок, де вирішується доля війни, є прикладом неперевершеної самовідданості та відваги. Він часто першим повідомляє про ключові події, прямо з лінії фронту, використовуючи свої численні джерела та особистий досвід.

Мстислав Чернов та Євген Малолєтка

Мстислав Чернов та Євген Малолєтка — українські журналісти-документалісти, що працюють як незалежні журналісти та співпрацюють з Associated Press (AP). Їхня спільна робота стала однією з найважливіших у висвітленні повномасштабного вторгнення. Вони стали єдиними міжнародними журналістами, які залишалися в обложеному Маріуполі у лютому-березні 2022 року.

Саме їхні репортажі з Маріуполя стали найпотужнішим доказом звірств російської армії та гуманітарної катастрофи в місті. Вони документували обстріли житлових кварталів, розбомблений пологовий будинок, масові поховання, страждання цивільних. Їхні фотографії та відео облетіли весь світ, шокувавши міжнародну спільноту. Ці матеріали були опубліковані у провідних світових ЗМІ, ставши беззаперечними свідченнями.

За свою роботу в Маріуполі Мстислав Чернов, Євген Малолєтка та їхня продюсерка Василіса Степаненко отримали Пулітцерівську премію за служіння суспільству (2023), а також стали лауреатами численних міжнародних нагород, включаючи премію імені Георгія Ґонґадзе та премію Гран-прі Royal Television Society. Їхній документальний фільм «20 днів у Маріуполі» отримав Оскар у 2024 році, ставши першим українським фільмом, що здобув цю найпрестижнішу нагороду, і є потужним документальним свідченням злочинів агресора.

Єфрем Лукацький

Єфрем Лукацький — відомий український фотожурналіст, який багато років працює з міжнародним агентством Associated Press (AP). Його кар'єра охоплює висвітлення конфліктів у різних куточках світу, але з 2014 року він зосередився на війні в Україні, а з 2022 року його роботи стали одними з найважливіших візуальних доказів російської агресії. Одна з його фотографій була обрана журналом Time серед 100 найкращих фотографій 2022 року.

Найвідоміші його роботи — це потужні та емоційні фотографії з Донецького аеропорту, Пісків, Авдіївки, а також з київських вулиць під час Революції Гідності. Його світлини передають усю глибину трагедії та героїзму. Під час повномасштабного вторгнення він продовжує працювати на передовій та в деокупованих містах, фіксуючи наслідки окупації та бойових дій. Його фотографії з Бучі, Ірпеня, Херсона, що показують зруйновані будинки, тіла загиблих та обличчя людей, які пережили жах, облетіли світові ЗМІ. Внесок Єфрема Лукацького у сучасний інфопростір є величезним, адже його фотографії є не просто знімками, а історичними документами, що свідчать про події в Україні.

Юрій Бутусов

Юрій Бутусов — український журналіст, головний редактор видання «Цензор.НЕТ» та активний військовий оглядач. Він є одним з найвпливовіших військових аналітиків та критиків, чиї матеріали викликають широкий резонанс в українському суспільстві.

Бутусов спеціалізується на глибокому аналізі військових подій, тактики, стратегії та проблем, що існують в українській армії. Його найвідоміші репортажі та аналітичні матеріали стосуються боїв за Дебальцеве, Іловайськ, Донецький аеропорт, а також висвітлення оперативної обстановки на різних ділянках фронту під час повномасштабного вторгнення. Він часто публікує ексклюзивні відео з передової, надані військовими, та критикує дії командування або чиновників, якщо вважає їх помилковими.

Внесок Юрія Бутусова у медіаполе під час повномасштабного вторгнення полягає у неупередженому та критичному аналізі військових подій, викритті проблемних моментів та донесенні правди про реальний стан справ на фронті. Він активно співпрацює з військовими, отримуючи інформацію з перших рук, і його матеріали є важливим джерелом для розуміння військової та воєнної ситуації. Бутусов також є активним критиком державної політики у сфері оборони та безпеки, що часто викликає дискусії, але його голос є значущим у формуванні суспільного діалогу щодо війни.

Заслужені журналісти України

Статус «Заслужений журналіст України» є почесним державним званням, що присвоюється Указом Президента України за значні заслуги у розвитку вітчизняної журналістики. Це визнання непересічного професіоналізму, багаторічної сумлінної праці, об'єктивності, значного особистого внеску у розбудову інформаційного простору країни, підвищення авторитету українських ЗМІ та формування суспільної думки.

Серед численних українських медійників, що отримали це почесне звання, є чимало відомих імен, чия діяльність сформувала обличчя сучасної української журналістики:

• Георгій Гонгадзе — легендарна постать української журналістики, засновник «Української правди» та символ боротьби за свободу слова. Він зник у вересні 2000 року, а його вбивство, пов'язане з викриттям корупції та критикою влади Леоніда Кучми, викликало широкий суспільний резонанс і «касетний скандал». Посмертно відзначений званням Героя України. Його загибель стала переломним моментом для незалежної журналістики.

• Вадим Карп'як — ведучий телеканалу ICTV та «Єдиних новин», відомий своїм аналітичним підходом та модерацією гострих дискусій.
• Віталій Портников — відомий український журналіст, публіцист та письменник, лауреат Шевченківської премії (2023), чиї аналітичні статті та виступи мають значний вплив на українське суспільство та міжнародну аудиторію.
• Олена Фроляк — керівниця інформаційної служби та ведуча телеканалу ICTV, що вирізняється багаторічним досвідом та професіоналізмом у висвітленні новин.
• Тетяна Висоцька — телеведуча та журналістка, яка працювала на різних провідних телеканалах, відома своїми соціальними та суспільно-політичними проєктами.

• Андрій Куликов — журналіст, радіоведучий, телеведучий, голова Комісії з журналістської етики, що є знаковою фігурою у професійній спільноті, відомий своєю принциповістю.

• Вахтанг Кіпіані — журналіст, історик, головний редактор сайту «Історична правда», відомий своїми розслідуваннями та освітніми проєктами, спрямованими на вивчення української історії. З початку повномасштабного вторгнення вступив до лав Збройних Сил України.
• Олесь Терещенко — відомий український телеведучий, який працював на «1+1» та інших каналах, його пам'ять вшановують за внесок у розвиток інформаційного мовлення.
• Сергій Рахманін — журналіст, публіцист, а згодом народний депутат України, відомий своїми глибокими аналітичними матеріалами, що розкривають складні політичні та безпекові процеси.
• Юрій Дорошенко — відомий український журналіст, який багато років працював у різних медіа, висвітлюючи суспільно-політичні події.

Скандальні журналісти

У світі української журналістики, як і в будь-якій активній медійній сфері, існують постаті, чия діяльність неодноразово ставала предметом гучних скандалів, викликаючи бурхливі обговорення та суперечки. Ці журналісти часто перебувають у центрі уваги не лише завдяки своїм професійним досягненням, а й через неоднозначні висловлювання, контроверсійні вчинки або участь у резонансних інцидентах. Їхня поведінка та публічна позиція викликають як захоплення, так і різку критику, але безумовно привертають увагу до актуальних проблем і дискусій у суспільстві.

Анатолій Шарій

Відомий український відеоблогер, який згодом переїхав до Іспанії. Він став об'єктом численних скандалів через відверто проросійську позицію, систематичне поширення дезінформації та фейків, а також звинувачення у державній зраді. В Україні його оголошено в розшук, а діяльність його партії була заборонена. На міжнародному рівні він також перебуває під санкціями, а спроби його екстрадиції з Іспанії тривають.

Остап Дроздов

Український журналіст, публіцист, який відомий своїми радикальними та часто безкомпромісними висловлюваннями щодо мовного питання, релігії та культурної політики. Його гострі коментарі викликають значний суспільний резонанс, але також і поляризують аудиторію через їхню категоричність.

Олександр Дубінський

Журналіст, блогер, а згодом народний депутат України. Він став відомим завдяки своїм гучним розслідуванням та звинуваченням на адресу чиновників, але й сам неодноразово фігурував у серйозних скандалах. Наразі він перебуває під вартою за звинуваченнями у державній зраді, створенні та участі у злочинній організації, а також в організації схеми незаконного перетину кордону для чоловіків під час війни. Ці справи викликали широкий суспільний резонанс та перебувають у процесі судового розгляду. 

Дмитро Гордон

Хоча Дмитро Гордон є «Заслуженим журналістом», його діяльність також неодноразово викликала скандали. Він відомий своїми провокаційними інтерв'ю з контроверсійними особами (наприклад, з колишньою «прокуроркою Криму» Наталією Поклонською чи Ігорем Гіркіним, одним з ватажків бойовиків Донбасу), які викликали звинувачення у «відбілюванні» ворогів України. Його також критикували за деякі комерційні проєкти та висловлювання, що стосувалися нетрадиційної медицини або політичних прогнозів, що час від часу ставали предметом бурхливих обговорень. 

Андрій Портнов

Колишній заступник глави Адміністрації Президента України, який після Революції Гідності займався активною медійною діяльністю, часто виступаючи з критикою української влади. Він був відомий своїми гучними звинуваченнями, погрозами та судовими процесами проти політиків та активістів, що створювало численні скандали та викликало звинувачення у політичному переслідуванні. Після повномасштабного вторгнення він виїхав з України. 21 травня 2025 року Андрій Портнов був застрелений у Мадриді поблизу американської школи. Іспанська поліція розглядає версії про помсту, пов'язану з організованою злочинністю, або політично вмотивоване вбивство. 

Часті питання