День журналіста України

Історія свята

Роль журналістики в суспільстві завжди була надзвичайно важливою, а в Україні вона набувала особливого, часто, без перебільшення, доленосного значення. З давніх-давен, ще до появи сучасної медіаіндустрії, потреба в обміні інформацією, поширенні новин та аналізі подій була фундаментальною для розвитку суспільства. В Україні друковані видання, такі як перші газети «Зоря Галицька» (1848), що стала голосом українського національного руху в Галичині, або «Київський телеграф» (1859), вже тоді відігравали ключову роль у формуванні національної свідомості, культурному відродженні та боротьбі за незалежність. Журналістика ставала майданчиком для дискусій, поширення просвітницьких ідей, а також інструментом опору імперським утискам.

Історично українська журналістика тісно перепліталася з літературою, адже багато видатних українських письменників також були активними публіцистами та редакторами, що використовували пресу для висловлення своїх поглядів та впливу на суспільство. Серед них — Іван Франко, який був редактором кількох періодичних видань, таких як «Житіє і слово», «Літературно-науковий вісник», та писав численні публіцистичні статті. Олена Пчілка також зробила значний внесок у журналістику, зокрема як редакторка і видавчиня журналу «Рідний край» з додатком «Молода Україна», який був єдиним україномовним дитячим журналом у Російській імперії, а також «Газети Гадяцького земства». Її публіцистичні праці були спрямовані на захист української мови та культури. Леся Українка активно дописувала до різноманітних видань, а Пантелеймон Куліш був не лише письменником, а й одним з перших українських видавців та редакторів. Існує глибокий зв'язок між українським словом, його мистецьким втіленням та інформаційною місією.

Після здобуття Україною Незалежності у 1991 році, медіа набули колосального значення. Зникла жорстка радянська цензура, що дозволило журналістиці стати справжнім голосом народу та «четвертою владою», яка отримала можливість контролювати державні інституції та об'єктивно висвітлювати суспільно важливі процеси. Саме в цей період розпочався бурхливий розвиток незалежних медіа, що активно висвітлювали соціальні, політичні та економічні трансформації країни, викривали корупцію та відстоювали права громадян. Яскравим і водночас трагічним прикладом такої ролі є діяльність Георгія Гонгадзе, засновника інтернет-видання «Українська правда». Його гострі матеріали про корупцію на вищих щаблях влади та його жорстоке вбивство у 2000 році стали поштовхом до боротьби за свободу слова та викриття зловживань, підкреслюючи критичну важливість і водночас небезпеку журналістської професії в Україні. Українські журналісти стали авангардом у розбудові демократичного суспільства, відіграючи ключову роль у Помаранчевій революції 2004 року та Революції Гідності 2013–2014 років, коли їхнє слово та оперативні репортажі безпосередньо впливали на перебіг подій та мобілізацію суспільства.

У сучасних реаліях, особливо після початку війни в Україні у 2022 році, роль українських журналістів продовжує бути надважливою. Вони не лише інформують суспільство про перебіг бойових дій та наслідки агресії, але й ефективно протистоять інформаційній війні, розвінчуючи фейки та дезінформацію ворога. Українські медіа стали ключовим джерелом правди для міжнародної спільноти, формуючи об'єктивне розуміння ситуації та сприяючи підтримці України.

Необхідність визнання значущості цієї професії, підтримки її розвитку та захисту прав журналістів призвела до заснування професійного свята. День журналіста був заснований Указом Президента України Леоніда Кравчука № 251/94 від 25 травня 1994 року. Це стало важливим кроком на шляху до утвердження журналістики як повноцінного інституту демократичного суспільства.

Дата 6 червня для свята була обрана невипадково і має глибоке символічне значення для української медіаспільноти. Саме цього дня, 6 червня 1992 року, Національна спілка журналістів України (НСЖУ) — найбільше професійне об'єднання журналістів в Україні, яке бере свій початок ще з 1959 року як Спілка журналістів УРСР — була прийнята до Міжнародної федерації журналістів (IFJ). IFJ є найбільшою у світі організацією професійних працівників медіа, яка об'єднує понад 600 000 журналістів у понад 140 країнах.

Цей крок став знаковою подією для української журналістики, символізуючи її інтеграцію у світову професійну спільноту, визнання її стандартів та цінностей. Вступ до IFJ підкреслив відданість українських журналістів принципам свободи слова, професійної етики, незалежності та міжнародних стандартів журналістики. Це також відкрило нові можливості для співпраці, обміну досвідом, підвищення кваліфікації та, що вкрай важливо, для захисту прав журналістів на міжнародному рівні. Членство в IFJ дало українським медійникам голос на міжнародній арені та додаткові інструменти для боротьби за безпеку та права у своїй країні.

Як відзначають

В Україні День журналіста відзначається широко та урочисто. Проводяться різноманітні заходи, спрямовані на вшанування праці журналістів, підвищення престижу професії та обговорення актуальних викликів у медіасфері. Традиційно в цей день відбуваються церемонії нагородження кращих представників медіасфери. Журналісти, редактори, оператори, фотографи та інші працівники ЗМІ отримують державні нагороди, почесні грамоти, відзнаки від Президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, а також відомчі нагороди та премії від професійних спілок і громадських організацій. Серед таких відзнак — почесне звання «Заслужений журналіст України», яке присуджується за значний внесок у розвиток вітчизняної журналістики. Також вручається Премія імені Георгія Гонгадзе, яка є однією з найпрестижніших в Україні та відзначає журналістів за відданість принципам свободи слова, професіоналізму та незалежності. Лауреатами цієї премії, наприклад, у 2022 році стали воєнні кореспонденти Мстислав Чернов та Євген Малолєтка, чиї репортажі з обложеного Маріуполя шокували світ. У 2023 році премію отримав Богдан Логвиненко, засновник проєкту Ukraїner. У 2024 році лауреаткою стала Тетяна Трощинська, журналістка, радіоведуча та продюсерка, відома своєю роботою на «Громадському радіо» та «Суспільному». А вже у 2025 році Премію імені Георгія Гонгадзе отримав Іван Любиш-Кірдей, фотограф, оператор і воєнний кореспондент Reuters, який відзначився мужністю та професіоналізмом у висвітленні війни.

Професійні спілки, такі як Національна спілка журналістів України, та громадські організації, що опікуються медіа, організовують конференції, семінари, круглі столи та дискусії. На цих заходах обговорюються актуальні проблеми медіа, зокрема питання безпеки журналістів, протидії дезінформації, розвитку новітніх технологій у журналістиці, а також обміну досвідом між українськими та міжнародними колегами. Українські журналісти та медіаексперти активно беруть участь у міжнародних форумах та конференціях, де представляють свій досвід боротьби в інформаційному полі та діляться унікальними практиками роботи в умовах війни. 

Важливим визнанням для українських медіа є міжнародні нагороди, які свідчать про високий рівень їхньої роботи та її глобальне значення. Так, у 2022 році п'ять нагород Free Media Awards були вручені українським журналістам, що підтвердило їхню виняткову мужність та професіоналізм. Українські незалежні медіа у 2025 році були відзначені престижною нагородою «Золоте перо свободи» (Golden Pen of Freedom) від Всесвітньої асоціації газет і видавців новин (WAN-IFRA), що стало визнанням їхньої стійкості та невтомної боротьби за правду в умовах повномасштабної війни. Такі нагороди не лише вшановують конкретних журналістів чи редакції, а й підвищують авторитет усієї української медіаспільноти на світовій арені.

Багато медіакомпаній у цей день проводять корпоративні заходи, вітаючи свої команди та відзначаючи здобутки. Також поширеними є публічні акції, флешмоби та виставки, присвячені роботі журналістів, що мають на меті привернути увагу суспільства до важливості їхньої місії та викликів, з якими вони стикаються щодня. У деяких містах відбуваються покладання квітів до пам'ятників загиблим журналістам, що є символом вшанування їхньої пам'яті та самопожертви в ім'я правди.

Значення свята

Журналіст — це не просто професія, це життєвий вибір, що вимагає величезної віддачі, небайдужості та постійного самовдосконалення. Це люди, які щодня прагнуть донести правду, попри всі перешкоди. Їхня робота починається з першого контакту, з того, як вони слухають історії людей, перевіряють кожен факт, шукають підтвердження з різних джерел, щоб потім чесно і об'єктивно висвітлити події.

Основні функції журналіста пронизують все наше суспільне життя. Це не просто збір і поширення актуальних і перевірених новин, що є фундаментом інформаційної функції. Справжні журналісти йдуть далі: вони аналізують причини та наслідки подій, виявляють приховані зв'язки, допомагаючи аудиторії глибше зрозуміти складні процеси. Вони виконують роль «сторожових псів демократії», адже пильно стежать за діями влади, виявляють зловживання, корупцію, неефективність, тим самим притягуючи до відповідальності та спонукаючи до змін. Через висвітлення різних точок зору та надання платформи для дискусій, журналісти активно впливають на формування громадської думки та цінностей у суспільстві. Їхня праця також має просвітницьке значення, сприяючи поширенню знань, підвищенню культурного та освітнього рівня населення. У критичні моменти, як-от війна чи стихійні лиха, вони здатні мобілізувати суспільство для вирішення певних завдань, збору допомоги, опору. Зрештою, медіа сприяють соціалізації, допомагаючи засвоювати норми та цінності, інтегруючи індивіда в соціальні структури. Журналісти дають голос тим, хто мовчить, хто постраждав, кого забули. Вони є містком між нами та важливими подіями, формуючи наше розуміння світу.

У сучасній Україні, особливо після повномасштабного вторгнення росії, роль журналістів набула екзистенційного значення. Вони стали не просто репортерами, а справжніми свідками історії, фіксуючи кожен біль, кожну втрату, але й кожен прояв надії та стійкості. Українські журналісти безстрашно їдуть на передову, ризикуючи життям, щоб показати світу обличчя цієї війни — зруйновані будинки, сльози, мужність захисників. Вони не просто інформують; вони відчувають біль своєї країни, пропускають його через себе і доносять до кожного з нас, до міжнародної спільноти, щоб ніхто не лишився байдужим. Це їхня особиста боротьба — з брехнею, пропагандою, фейками, що намагаються підірвати нашу єдність і міжнародну підтримку. Кожен їхній репортаж — це внесок у перемогу правди.

Проте, ця жертовна праця пов'язана з неймовірними ризиками та особистими втратами. Кожен виїзд на передову може стати останнім. Кожен репортаж з небезпечної зони — свідомий крок у невідомість. За даними Національної спілки журналістів України, з початку повномасштабного вторгнення (лютий 2022 року) загинуло понад 113 працівників медіа, і це не просто цифри — це життя, це родини, які втратили своїх близьких. Багато журналістів отримали поранення, пережили полон, стали свідками страшних злочинів. Їхні імена — як-от Олександр Махов, Макс Левін, Віктор Дедов, Євген Сакун та багато інших — назавжди вписані в історію як приклади найвищої відданості професії.

Особливу сторінку в цій історії займають ті журналісти, які з перших днів повномасштабної війни або пізніше, не вагаючись, змінили мікрофон чи камеру на зброю і пішли захищати Україну на фронт. Вони стали частиною Збройних Сил України, Національної гвардії, Територіальної оборони, демонструючи, що для них свобода слова нерозривно пов'язана зі свободою Батьківщини. Багато з них загинули як воїни, інші продовжують боротьбу, поєднуючи журналістський погляд зі службою в лавах захисників. Всупереч постійній небезпеці, втомі, болю, українські журналісти продовжують свою роботу. Вони знають, що їхнє слово має силу, що їхня правда може змінити світ. Їхня мужність, стійкість та віра у перемогу світла над темрявою є справжнім натхненням.

Відомі українські журналісти

Україна завжди мала людей, чиє слово має вагу, хто не боявся говорити правду і формувати думки, навіть коли це було небезпечно. Ці журналісти стали не просто іменами в історії медіа, а справжніми орієнтирами, адже вони не тільки фіксували події, а й жили ними, впливаючи на розвиторк нашої країни.

Згадаймо, наприклад, Георгія Гонгадзе. Він був одним із тих, хто наприкінці 90-х років повірив у силу інтернету і створив «Українську правду» — видання, яке мало говорити про все, що замовчувала офіційна преса. Георгій не боявся підіймати гострі теми, писати про корупцію на найвищому рівні, і це, на жаль, коштувало йому життя. Його трагічна загибель у 2000 році стала чорною сторінкою в історії української журналістики, але водночас це був гіркий урок про те, наскільки важлива свобода слова і яка ціна може бути за неї сплачена. «Українська правда» ж, завдяки зусиллям його колег, зокрема Олени Притули, яка багато років її очолювала, змогла вистояти та стати одним із провідних незалежних медіа країни, зберігши той дух безкомпромісності, який заклав Георгій. Зараз естафету продовжує Севгіль Мусаєва, яка гідно тримає курс на незалежність та об'єктивність.

Серед тих, хто десятиліттями формує обличчя української журналістики, багато хто працює в різних жанрах. Андрій Цаплієнко — один із найвідоміших воєнних кореспондентів України, який роками не вилазить з гарячих точок, розповідаючи про війну не з кабінету, а прямо з передової. Його репортажі — це не просто сухі факти, це живі історії людей, що борються, страждають і вірять. Його сміливість і вміння показати війну зсередини дозволяють мільйонам відчути біль і мужність нашої країни.

Є й ті, хто присвятив себе боротьбі з корупцією та викриттю зловживань. Михайло Ткач, журналіст-розслідувач із програми «Схеми: корупція в деталях», став відомим завдяки своїм сміливим матеріалам, які розкривають таємниці та виводять на чисту воду нечистих на руку чиновників та олігархів. Його робота часто наражає його на небезпеку, але він продовжує свою місію, показуючи, що журналістика — це ще й потужний інструмент впливу на справедливість. Або Сергій Рахманін, який довгий час був обличчям якісної аналітичної журналістики на телебаченні, а його глибокі матеріали та вміння розбиратися у складних політичних процесах задавали високі стандарти для багатьох.

На жаль, за цю можливість говорити правду платиться дуже висока ціна. Історія української журналістики, особливо в часи повномасштабної війни, сповнена не лише професійних здобутків, а й невимовних втрат. Багато хто з журналістів віддав своє життя, виконуючи найважливіше завдання — донести правду. Їхня самопожертва є найвищою ціною за свободу слова та доступ до інформації.

Ми завжди пам'ятатимемо Олександра Махова – військового кореспондента, який з початком вторгнення відклав мікрофон і взяв до рук зброю, загинувши на Харківщині як воїн. Макса Левіна — талановитого фотожурналіста, чиї щемливі кадри з Київщини облетіли весь світ, перш ніж його самого знайшли загиблим. Такі імена, як Віктор Дедов, оператор, що загинув у обложеному Маріуполі, чи Євген Сакун, фотокореспондент, життя якого обірвалося під час обстрілу телевежі у Києві, — це не просто цифри в статистиці. Це долі людей, які вірили у свою місію до останнього подиху.

Праця кожного українського журналіста — чи то з камерою на передовій, чи в студії, чи зі зброєю в руках — є справжнім прикладом служіння правді та Батьківщині. Їхні імена вже стали частиною нашої історії, а їхній внесок — безцінним фундаментом для вільної України.

Привітання з Днем журналіста у віршах, прозі та картинках

Вітаю з Днем журналіста! Дякую за твою небайдужість, чесність і жагу до правди. Нехай натхнення не зникає, а кожне слово потрапляє точно в серце.

***

Твої тексти — це голос часу, правда, яку не затьмарити. Зі святом тебе! Нехай кожне інтерв’ю буде глибоким, кожна стаття — впливовою, а кожен день — спокійним і без дедлайнів.

***

Бажаю завжди знати, де правда, встигати за 5 хвилин до дедлайну і ніколи не чути «Напиши щось коротеньке — буквально на 5000 слів»! Зі святом!

***

З Днем журналіста! Бажаю натхнення писати та сил не читати коментарі!

***

Журналісти – звучить гордо,
Майстри пера і, звісно, «Ворду»!
Нехай перо гострішим стане,
А гонорар не буде копійчаним!

***

Висвітлює життя завжди доречно,
За мить відображає часу плин,
І навіть там, де бути небезпечно,
Йому не обійтися без новин.
Сьогодні Україна відзначає
День журналіста. Тож бажаєм вам
Хай сонце ясно світить й не згасає,
Наче маяк далеким кораблям.

***

Добра, шановні, Вам, наснаги,
Любові, щедрості, тепла.
На перехрестях всіх — відваги,
Щоб доля матір'ю була.
Бо ваше слово світ будує,
На добрі справи підійма,
Загати розбрату руйнує,
Негідників пером дойма.
Суспільні болі й серця рани —
Проходять, звісно, все крізь Вас.

Не рядові Ви — капітани
Космічних і життєвих трас.
Подяка Вам, четверта владо,
За Ваші помисли й діла,
Вітаю Вас сьогодні радо,
З повагою кажу: «Хвала!»

***

Нових вам злетів! В добрий час!
Хай супроводжують удачі,
Натхнення й сонячність надій
У повсякденності гарячій,
В стрімкій буденності подій.
Всепереможної вам віри!
Довіри й правди — на роки!
І хай таланить вам без міри,
Шановні наші земляки!