ФК “Шахтар”

Історія клубу

У 1911 році при заводі Новоросійського товариства було відкрито футбольну секцію, яка увійшла до складу Юзівського спортивного товариства. Цей гурток фактично став прабатьком донецького “Шахтаря”.

Свою офіційну історію “гірники” ведуть із 1936 року — саме тоді завершилося будівництво великого центрального стадіону під назвою “Шахтар”. Наявність нової арени стала стимулом для створення конкурентної команди, яка отримала назву “Стахановець”. З моменту свого заснування клуб перебував серед найсильніших футбольних команд СРСР. Після закінчення Другої світової війни “Стахановець” грав у другій групі, оскільки команда була неукомплектованою.

У липні 1946 року товариство “Стахановець” було перетворено на товариство “Шахтар”, яке об’єднало спортивні клуби всіх вугільних підприємств країни. У 1947 році команду очолив московський тренер Олексій Костильов, під керівництвом якого “Шахтар” посів друге місце серед 13 учасників в українській зоні. Завдяки стабільним результатам у чемпіонаті 1949 року команда стала однією з найкращих у країні.

Але наступного сезону “гірники” виступили вкрай невдало і зазнали 21 поразки у 34 матчах, причому 8 із них — з великим рахунком. Пояснюється це тим, що команда стояла на порозі вікової кризи, а недосвідчений тренер Георгій Мазанов не зміг зміцнити колектив. Такі підсумки спричинили зміну тренера, цю посаду обійняв Віктор Новіков.

У 1951 році “Шахтар” уперше піднявся на п'єдестал пошани, зайнявши у чемпіонаті СРСР третє місце. Донеччани досягли таких видатних для себе результатів багато в чому завдяки видатному форварду Олександру Пономарьову.

1952 рік для “Шахтаря” виявився провальним, тому в наступному сезоні команда перейшла до класу “Б”. На повернення до колишнього статусу команді під керівництвом Олександра Пономарьова знадобилося 2 роки. За цей час склад команди вирівнявся, а гравці отримали достатньо досвіду, щоб знову бути серед найсильніших.

У другій половині 1950-х років у “Шахтарі” змінилося 6 тренерів. Попри всі намагання видати гідні результати, жоден із них (Пономарьов, Єрмілов, Дангулов, Новіков, Щегодський) швидко досягти успіху не зміг. Команда постійно посідала місця наприкінці турнірної таблиці, тож у 1959 році від зниження в класі її врятувала лише чергова реорганізація чемпіонату СРСР.

У 1960 році тренером команди став Олег Олександрович Ошенков — чудовий психолог та ефективний мотиватор. Буквально за рік роботи під керівництвом Ошенкова “гірники” тріумфували у кубкових змаганнях, обійшовши визнаних грандів тодішнього футболу на чолі з московським “Торпедо”. “Гірники” підтвердили свій титул у 1962 та 1963 роках, третій рік поспіль забрати трофей до Донецька не дав московський “Спартак”, який виграв із рахунком 1:2.

1966 рік розділився для “Шахтаря” на 2 частини. Перше коло команда завершила серед аутсайдерів, проте у другому не зазнала жодної поразки. Більше того, її воротар Юрій Коротких встановив рекорд, 913 хвилин тримаючи свої ворота “сухими”. Таку ж результативну гру “Шахтар” продемонстрував і наступного сезону, не в останню чергу завдяки приходу до команди таких сильних футболістів, як Валерій Лобановський та Олег Базилевич. За 2 роки, проведені ними у Донецьку, рівень команди значно зріс.

Лобановський домагався більшого впливу в клубі, вважаючи, що краще за Ошенкова розуміє тенденції розвитку футболу. Зіткнення амбіцій вилилося у конфлікт, в результаті якого у 1968 році Лобановський і Базилевич пішли з “Шахтаря”. У жовтні 1969 року Олега Ошенкова на тренерській посаді змінив Юрій Войнов.

На початку 1970-х років у грі команди спостерігався деякий спад, що призвело до зміни тренерів: Войнова змінив Фальян, після нього прийшов Морозов, а згодом — Базилевич. Він мав створити колектив із гравців, які були поспіхом набрані його попередником Миколою Морозовим. Лише у другому колі тренер зміг визначити склад, здатний повернути команду до Вищої ліги, що й сталося у 1973 році.

У 1976 році “Шахтар” дебютував у єврокубках: у 1/32 фіналу Кубка УЄФА команда перемогла німецьке “Динамо”, у 1/16 — угорський “Гонвед”, але в 1/8 поступилися майбутньому переможцю турніру — італійському “Ювентусу”.

У 1977 році “Шахтар” посів 5-те місце в чемпіонаті Радянського Союзу, а воротар команди Юрій Дегтерьов отримав почесне звання найкращого воротаря сезону.

Наступні два сезони “Шахтар” не сходив з п’єдесталу пошани. У 1978 році команда виборола “бронзу” чемпіонату та вийшла у фінал Кубка СРСР. У 1979 році “Шахтар” став срібним призером чемпіонату, а центральний нападник команди Віталій Старухін з 26 м’ячами став найкращим бомбардиром і був визнаний найкращим футболістом сезону.

Ще одна славна сторінка в історії донецького клубу припала на першу половину 1980-х років. Тоді “Шахтар” двічі виграв Кубок СРСР (1980, 1983) та Суперкубок-1984. У 1986 році команда потрапила до фіналу Кубка країни, надалі ж, до кінця існування чемпіонату СРСР, більш-менш значних успіхів не досягала.

Перші три чемпіонати незалежної України та половину 4-го “Шахтар” провів під керівництвом Валерія Яремченка. В цей час склад команди суттєво змінився, з клубу пішли Гошкодеря, Канчельскіс, Онопко, Ребров, Сопко та ін.

У чемпіонаті 1993/94 команда посіла 2-ге місце, 1994/95 — 4-те, а сезон 1995/96 став для команди найневдалішим, принісши 10-те місце. До того ж цей сезон почався з трагедії: 15 жовтня 1995 року на стадіоні “Шахтар”, під час матчу з “Таврією”, у результаті вибуху загинув тодішній президент клубу Ахать Брагін.

У 1996 році футбольний клуб “Шахтар” придбав Рінат Ахметов, після чого почалися позитивні зміни: колектив отримав належну інфраструктуру, сформував філософію і поетапний план розвитку. В результаті, “Шахтар” зміг нарешті здолати київське “Динамо” — ця визначна подія відбулася у 2002 році під керівництвом італійця Невіо Скала.

Але головні досягнення “Шахтаря” були здобуті під керівництвом Мірчі Луческу, який співпрацював із клубом 12 років. Харизматичний наставник зробив “помаранчево-чорних” лідером УПЛ, посунувши з трону “біло-синіх”. Під його керівництвом команда здобула багато єврокубкових нагород, найвагомішим з яких став Кубок УЄФА-2009.

Після завершення контракту Мірчі Луческу у 2016 році Рінат Ахметов вирішив довірити керівництво командою португальському фахівцю Паулу Фонсеці, який на той час тренував “Брагу”. Фонсека виправдав очікування: команда повернула лідерство на внутрішній арені та кваліфікувалася в плей-оф Ліги чемпіонів. У розіграші 2018/19 “Шахтар” під керівництвом Фонсеки повторно взяв національне “золото”. Згодом Паулу переманила італійська “Рома”, а “Шахтар” отримав нового тренера — Луїша Каштру.

У сезоні 2019/2020 Каштру довів команду до півфіналу Ліги Європи та титулу чемпіона України. Але сезон 2020/21 склався вкрай невдало: “Шахтар” знову пропустив уперед київське “Динамо”, в кубку України програв “Агробізнесу” з першої ліги, у груповому етапі Ліги чемпіонів з великим рахунком програв “Боруссії” Менхенгладбах, в 1/8 фіналу поступився “Ромі”. Через невтішні результати після закінчення сезону Луїш Каштру був звільнений.

У травні 2021 року головним тренером “Шахтаря” став італієць Роберто Де Дзербі. Під його керівництвом команда пробилася до групового етапу Ліги чемпіонів і здобула Суперкубок України, здолавши київське “Динамо” з рахунком 3:0. У 2022 році, після вторгнення Росії на територію України, Де Дзербі деякий час залишався у Києві з футболістами, але потім вирішив покинути клуб.

У липні 2022 року головним тренером “Шахтаря” було призначено хорватського тренера Ігоря Йовічевіча, з яким команда в сезоні 2022/23 завоювала золоті медалі чемпіонату. На цій посаді Йовічевіч перебував до червня 2023 року.

Нідерландець Патрік ван Леувен очолив “Шахтар” у липні 2023 року, але на посаді головного тренера перебував лише 4 місяці. За цей час команда провела 12 офіційних матчів. 16 жовтня 2023 року тимчасовим виконувачем обов’язків головного тренера було призначено Даріо Срна, спортивного директора клубу. А вже 24 жовтня офіційний сайт “ФК Шахтар” повідомив, що новим головним тренером команди став боснійський фахівець Маріно Пушич. Контракт із новим наставником розрахований до літа 2026 року.

Досягнення та нагороди

За роки свого існування ФК “Шахтар” зібрав цілу колекцію трофеїв:

• 2-разовий срібний призер чемпіонатів СРСР;
• 2-разовий бронзовий призер чемпіонатів СРСР;
• 4-разовий володар Кубка СРСР;
• володар Суперкубка СРСР;
• 4-разовий фіналіст Кубка СРСР;
• 14-разовий чемпіон України;
• 12-разовий срібний призер чемпіонатів України;
• 13-разовий володар Кубка України;
• 9-разовий володар Суперкубка України;
• 6-разовий фіналіст Кубка України;
• володар Кубка УЄФА.

Тренерський штаб

До тренерського штабу основного складу ФК “Шахтар” входять:

• Маріно Пушич — головний тренер. Працював наставником в Академії “Вітесса”, асистентом головного тренера у “НАК Бреда”, “Інтері”, “Твенте”, головним тренером “Твенте”, асистентом головного тренера в “АЗ Алкмар” та “Феєнорді”.
• Маріо Станич — асистент тренера. Колишній югославський та хорватський футболіст. Виступав на позиції півзахисника. У 1995 році став найкращим бомбардиром чемпіонату Бельгії.
• Кріс ван дер Верден — асистент тренера. Нідерландський футболіст, що грав на позиції захисника. Виступав за “ПСВ”, з яким став 3-разовим чемпіоном Нідерландів, володарем Кубка Нідерландів та 4-разовим переможцем Суперкубка Нідерландів.
• Єрун Схепенс — асистент тренера. Розпочав тренерську кар'єру у 2015 році в академії “ВВВ Венло”, де очолював юнацькі команди. У сезоні-2021/22 був помічником у тренерському штабі головної команди “Венло”. З липня 2022 року працював асистентом головного тренера у “Фортуні” (Сіттард).
• Раймонд ван дер Гоув — тренер воротарів. Нідерландський футбольний воротар, виступав у нідерландських клубах “Гоу Ехед Іглз” та “Вітесс”, а також в англійському “Манчестер Юнайтед”.
• Андрій Пятов — тренер воротарів. Український футболіст, воротар, колишній капітан національної збірної України. Учасник 3 чемпіонатів Європи та чемпіонату світу.
• Рул Тамбер — тренер із фізпідготовки. Як футболіст грав за бельгійський клуб “Хейст”, потім працював тренером із фізпідготовки у бельгійських командах “Генк” та “Левен”.
• Ярно Де Влісхауер — тренер із фізпідготовки. З 2017 року працював на цій посаді у бельгійському клубі “Зюлте-Варегем”.
• Родіон Пальцун — аналітик. У 2009–2018 рр. працював в Академії “Шахтаря” на посаді керівника відділу аналітики, з 2018 року обіймає посаду керівника аналітичного відділу “Шахтаря”.

Поточний склад

Голкіпери

Захисники

Півзахисники

Нападники

Стадіони

З моменту свого заснування у 1936 р. команда грала на однойменному стадіоні “Шахтар”, який було відкрито того ж року. Стадіон кілька разів реконструювали (кінець 1940-х рр., 1954 р., 1966 р., 1978–1981 рр.). Після розпаду СРСР команда продовжувала виступати на цьому стадіоні. У 1999 році було проведено капітальну реконструкцію — встановлено пластикові сидіння, модернізовано підігрів та освітлення.

На РСК “Олімпійський” свої домашні матчі “Шахтар” проводив з березня 2004 р. Цей стадіон, збудований силами Донецької залізниці, раніше називався “Локомотив”. Його будівництво було повністю завершено у 1970 р. У 2003 р. на стадіоні було проведено глобальну реконструкцію.

Відкриття п’ятизіркового стадіону “Донбас Арена” (футбольний стадіон категорії “Еліт”, збудований відповідно до всіх стандартів УЄФА) відбулося 29 серпня 2009 р.

Після вимушеного переїзду команди з Донецька у 2014 р. фахівці “Шахтаря” спочатку перебралися на стадіон “Арена Львів”, а потім спробували відтворити всі необхідні умови на стадіоні харківського “Металіста”. З травня 2020 року домашнім стадіоном “Шахтаря” став НСК “Олімпійський” у Києві.

Фанати

За даними адміністрації ФК “Шахтар”, кількість його шанувальників перевищила 3-мільйонну позначку. Серед фанів клубу — такі селебрітіз, як Сергій Бубка, Олександр Ревва, Андрій Бідняков та ін.

Однією з найбільших ультрас-груп клубу є Ultras Shakhtar Donetsk, яка активно підтримує свою улюблену команду на всіх матчах в Україні та за кордоном. Фанати завжди мають свою думку щодо кадрових змін і загального стану справ у клубі та не бояться її висловлювати.