ФК “Шахтар”

Історія клубу

У 1911 році при заводі Новоросійського товариства було відкрито футбольну секцію, яка увійшла до складу Юзівського спортивного товариства. Цей гурток фактично став прабатьком донецького “Шахтаря”.

Свою офіційну історію “гірники” ведуть із 1936 року — саме тоді завершилося будівництво великого центрального стадіону під назвою “Шахтар”. Наявність нової арени стала стимулом для створення конкурентної команди, яка отримала назву “Стахановець”. З моменту свого заснування клуб перебував серед найсильніших футбольних команд СРСР. Після закінчення Другої світової війни “Стахановець” грав у другій групі, оскільки команда була неукомплектованою.

У липні 1946 року товариство “Стахановець” було перетворено на товариство “Шахтар”, яке об’єднало спортивні клуби всіх вугільних підприємств країни. У 1947 році команду очолив московський тренер Олексій Костильов, під керівництвом якого “Шахтар” посів друге місце серед 13 учасників в українській зоні. Завдяки стабільним результатам у чемпіонаті 1949 року команда стала однією з найкращих у країні.

Але наступного сезону “гірники” виступили вкрай невдало і зазнали 21 поразки у 34 матчах, причому 8 із них — з великим рахунком. Пояснюється це тим, що команда стояла на порозі вікової кризи, а недосвідчений тренер Георгій Мазанов не зміг зміцнити колектив. Такі підсумки спричинили зміну тренера, цю посаду обійняв Віктор Новіков.

У 1951 році “Шахтар” уперше піднявся на п'єдестал пошани, зайнявши у чемпіонаті СРСР третє місце. Донеччани досягли таких видатних для себе результатів багато в чому завдяки видатному форварду Олександру Пономарьову.

1952 рік для “Шахтаря” виявився провальним, тому в наступному сезоні команда перейшла до класу “Б”. На повернення до колишнього статусу команді під керівництвом Олександра Пономарьова знадобилося 2 роки. За цей час склад команди вирівнявся, а гравці отримали достатньо досвіду, щоб знову бути серед найсильніших.

У другій половині 1950-х років у “Шахтарі” змінилося 6 тренерів. Попри всі намагання видати гідні результати, жоден із них (Пономарьов, Єрмілов, Дангулов, Новіков, Щегодський) швидко досягти успіху не зміг. Команда постійно посідала місця наприкінці турнірної таблиці, тож у 1959 році від зниження в класі її врятувала лише чергова реорганізація чемпіонату СРСР.

У 1960 році тренером команди став Олег Олександрович Ошенков — чудовий психолог та ефективний мотиватор. Буквально за рік роботи під керівництвом Ошенкова “гірники” тріумфували у кубкових змаганнях, обійшовши визнаних грандів тодішнього футболу на чолі з московським “Торпедо”. “Гірники” підтвердили свій титул у 1962 та 1963 роках, третій рік поспіль забрати трофей до Донецька не дав московський “Спартак”, який виграв із рахунком 1:2.

1966 рік розділився для “Шахтаря” на 2 частини. Перше коло команда завершила серед аутсайдерів, проте у другому не зазнала жодної поразки. Більше того, її воротар Юрій Коротких встановив рекорд, 913 хвилин тримаючи свої ворота “сухими”. Таку ж результативну гру “Шахтар” продемонстрував і наступного сезону, не в останню чергу завдяки приходу до команди таких сильних футболістів, як Валерій Лобановський та Олег Базилевич. За 2 роки, проведені ними у Донецьку, рівень команди значно зріс.

Лобановський домагався більшого впливу в клубі, вважаючи, що краще за Ошенкова розуміє тенденції розвитку футболу. Зіткнення амбіцій вилилося у конфлікт, в результаті якого у 1968 році Лобановський і Базилевич пішли з “Шахтаря”. У жовтні 1969 року Олега Ошенкова на тренерській посаді змінив Юрій Войнов.

На початку 1970-х років у грі команди спостерігався деякий спад, що призвело до зміни тренерів: Войнова змінив Фальян, після нього прийшов Морозов, а згодом — Базилевич. Він мав створити колектив із гравців, які були поспіхом набрані його попередником Миколою Морозовим. Лише у другому колі тренер зміг визначити склад, здатний повернути команду до Вищої ліги, що й сталося у 1973 році.

У 1976 році “Шахтар” дебютував у єврокубках: у 1/32 фіналу Кубка УЄФА команда перемогла німецьке “Динамо”, у 1/16 — угорський “Гонвед”, але в 1/8 поступилися майбутньому переможцю турніру — італійському “Ювентусу”.

У 1977 році “Шахтар” посів 5-те місце в чемпіонаті Радянського Союзу, а воротар команди Юрій Дегтерьов отримав почесне звання найкращого воротаря сезону.

Наступні два сезони “Шахтар” не сходив з п’єдесталу пошани. У 1978 році команда виборола “бронзу” чемпіонату та вийшла у фінал Кубка СРСР. У 1979 році “Шахтар” став срібним призером чемпіонату, а центральний нападник команди Віталій Старухін з 26 м’ячами став найкращим бомбардиром і був визнаний найкращим футболістом сезону.

Ще одна славна сторінка в історії донецького клубу припала на першу половину 1980-х років. Тоді “Шахтар” двічі виграв Кубок СРСР (1980, 1983) та Суперкубок-1984. У 1986 році команда потрапила до фіналу Кубка країни, надалі ж, до кінця існування чемпіонату СРСР, більш-менш значних успіхів не досягала.

Перші три чемпіонати незалежної України та половину 4-го “Шахтар” провів під керівництвом Валерія Яремченка. В цей час склад команди суттєво змінився, з клубу пішли Гошкодеря, Канчельскіс, Онопко, Ребров, Сопко та ін.

У чемпіонаті 1993/94 команда посіла 2-ге місце, 1994/95 — 4-те, а сезон 1995/96 став для команди найневдалішим, принісши 10-те місце. До того ж цей сезон почався з трагедії: 15 жовтня 1995 року на стадіоні “Шахтар”, під час матчу з “Таврією”, у результаті вибуху загинув тодішній президент клубу Ахать Брагін.

У 1996 році футбольний клуб “Шахтар” придбав Рінат Ахметов, після чого почалися позитивні зміни: колектив отримав належну інфраструктуру, сформував філософію і поетапний план розвитку. В результаті, “Шахтар” зміг нарешті здолати київське “Динамо” — ця визначна подія відбулася у 2002 році під керівництвом італійця Невіо Скала.

Але головні досягнення “Шахтаря” були здобуті під керівництвом Мірчі Луческу, який співпрацював із клубом 12 років. Харизматичний наставник зробив “помаранчево-чорних” лідером УПЛ, посунувши з трону “біло-синіх”. Під його керівництвом команда здобула багато єврокубкових нагород, найвагомішим з яких став Кубок УЄФА-2009.

Після завершення контракту Мірчі Луческу у 2016 році Рінат Ахметов вирішив довірити керівництво командою португальському фахівцю Паулу Фонсеці, який на той час тренував “Брагу”. Фонсека виправдав очікування: команда повернула лідерство на внутрішній арені та кваліфікувалася в плей-оф Ліги чемпіонів. У розіграші 2018/19 “Шахтар” під керівництвом Фонсеки повторно взяв національне “золото”. Згодом Паулу переманила італійська “Рома”, а “Шахтар” отримав нового тренера — Луїша Каштру.

У сезоні 2019/2020 Каштру довів команду до півфіналу Ліги Європи та титулу чемпіона України. Але сезон 2020/21 склався вкрай невдало: “Шахтар” знову пропустив уперед київське “Динамо”, в кубку України програв “Агробізнесу” з першої ліги, у груповому етапі Ліги чемпіонів з великим рахунком програв “Боруссії” Менхенгладбах, в 1/8 фіналу поступився “Ромі”. Через невтішні результати після закінчення сезону Луїш Каштру був звільнений.

У травні 2021 року головним тренером “Шахтаря” став італієць Роберто Де Дзербі. Під його керівництвом команда пробилася до групового етапу Ліги чемпіонів і здобула Суперкубок України, здолавши київське “Динамо” з рахунком 3:0. У 2022 році, після початку війни в Україні, Де Дзербі деякий час залишався у Києві з футболістами, але потім вирішив покинути клуб.

У липні 2022 року головним тренером “Шахтаря” було призначено хорватського тренера Ігоря Йовічевіча, з яким команда в сезоні 2022/23 завоювала золоті медалі чемпіонату. На цій посаді Йовічевіч перебував до червня 2023 року.

Нідерландець Патрік ван Леувен очолив “Шахтар” у липні 2023 року, але на посаді головного тренера перебував лише 4 місяці. За цей час команда провела 12 офіційних матчів. 16 жовтня 2023 року тимчасовим виконувачем обов’язків головного тренера було призначено Даріо Срна, спортивного директора клубу. А вже 24 жовтня офіційний сайт “ФК Шахтар” повідомив, що новим головним тренером команди став боснійський фахівець Маріно Пушич.

Станом на серпень 2025 року Арда Туран є головним тренером футбольного клубу «Шахтар» (Донецьк). Він очолив команду 27 травня 2025 року, підписавши двохрічний контракт, що діє до літа 2027 року. Відповідно до 2025–26 сезону УПЛ, Туран прийняв посаду після звільнення Маріно Пушича 24 травня 2025 року.

Символіка

Футбольний клуб «Шахтар» (Донецьк) — один із найвідоміших і найтитулованіших клубів України, чия символіка добре впізнавана як у країні, так і далеко за її межами. Логотип та кольори команди тісно пов’язані з історією Донбасу, шахтарською працею та духом боротьби.

З моменту заснування у 1936 році клуб пройшов кілька етапів зміни свого герба:

• 1936–1946 — перший логотип був простим і містив напис «Стахановець» (так тоді називався клуб), з елементами, що символізували вугільну промисловість.
• 1946–1960-ті — після перейменування у «Шахтар» емблема набула більш чіткого шахтарського стилю: зображення молотків та зубчастого колеса.
• 1960–1990-ті — логотип модернізували, залишаючи головними символами перехрещені гірничі молотки та назву клубу.
• 1997 — клуб отримав нову, більш сучасну емблему з чорним і помаранчевим тлом та стилізованими молотками у центрі.
• 2007 — сучасний логотип, розроблений італійським дизайнером, зберіг головні символи, але отримав більш елегантну форму, обтічні лінії та написи українською мовою.

Нинішня емблема має овальну форму, у центрі якої зображені два золотисто-помаранчеві перехрещені гірничі молотки — знак важкої шахтарської праці. Верхня частина прикрашена стилізованим полум’ям, що символізує енергію, боротьбу та прагнення до перемоги. На логотипі присутній напис «Шахтар» та рік заснування клубу — 1936.

Поєднання помаранчевого та чорного кольорів має глибокий сенс:

• Помаранчевий — колір вогню, енергії, життя та перемоги.
• Чорний — символ вугілля, шахт і наполегливої праці гірників.

Досягнення та нагороди

За роки свого існування ФК “Шахтар” зібрав цілу колекцію трофеїв:

• 2-разовий срібний призер чемпіонатів СРСР;
• 2-разовий бронзовий призер чемпіонатів СРСР;
• 4-разовий володар Кубка СРСР;
• володар Суперкубка СРСР;
• 4-разовий фіналіст Кубка СРСР;
• 15-разовий чемпіон України;
• 12-разовий срібний призер чемпіонатів України;
• 15-разовий володар Кубка України (рекорд);
• 9-разовий володар Суперкубка України (рекорд);
• 6-разовий фіналіст Кубка України;
• володар Кубка УЄФА.

Н3 «Шахтар» — володар Кубка України 2025

14 травня 2025 року в Житомирі, на Центральному міському стадіоні «Полісся» відбувся фінал Кубка України сезону 2024–25 між «Шахтарем» і «Динамо» (Київ). Основний і додатковий час завершилися з рахунком 1:1 — голи забили Андрій Ярмоленко за динамівців (43-я хвилина) і Кауя Еліас за гірників (64-та).

На 44-й хвилині матчу рахунок відкрився: Дубінчак виконав простріл у штрафний майданчик, де Ярмоленко в один дотик відправив м’яч у нижній кут воріт Різника. У другому таймі «гірники» зрівняли рахунок завдяки дебютному голу 19-річного бразильського нападника Еліаса. У серії пенальті перші п’ять ударів обидві команди виконали бездоганно, тож усе вирішувалося після першого промаху. Криськів шостим ударом влучив у ціль, і м’яч після контакту зі стійкою опинився в сітці, а Караваєв у вирішальний момент не зміг переграти Різника.

Шахтар – Динамо 1:1 (пенальті 6:5)

Для Шахтаря це рекордний 15-й виграний Кубок України та шоста перемога у фіналі турніру над Динамо.

Донецький «Шахтар», здобувши перемогу в Кубку України, отримав путівку на участь у наступному сезоні в другому за престижністю європейському турнірі — Лізі Європи.

Тренерський штаб

До тренерського штабу основного складу ФК “Шахтар” входять (станом на серпень 2025 року):

• Арда Туран — призначений головним тренером 27 травня 2025 року на контракті до 2027 року. Кар’єру тренера розпочав у квітні 2023 року в турецькому клубі Eyüpspor. У сезоні 2023/24 під його керівництвом клуб здобув історичний підйом до Суперліги Туреччини. У своїй філософії як тренер намагається поєднати дисципліну, фізичну підготовку та тактичну гнучкість — він окреслив стиль як збалансований, з акцентом на командну єдність і відповідальне лідерство.

• Керем Яваш — перший асистент головного тренера. Карʼєра тренера: «Галатасарай» U19 (2011–2013), юнацька збірна Туреччини U19 (2014–2016, асистент), національна збірна Туреччини (2016–2019, асистент), «Трабзонспор» (2023, асистент), «Еюпспор» (2023–2025, асистент).
• Карло Николіні — асистент головного тренера. Досвідчений фахівець, який довгий час працював з Мірчею Луческу як фітнес-тренер та радник
• Сінан Сарикурт — асистент головного тренера. Раніше працював з Турецьким Eyüpspor, також у ролі асистента Турана, ще з сезону 2023/24
• Мерт Сомай — тренер-аналітик. Карʼєра тренера: «Еюпспор» (2024–2025, аналітик).
• Утку Алемдароглу — тренер з фізичної підготовки. Професор Університету Памуккале, активно займається науковими дослідженнями в галузі спортивної науки.
• Емрах Каракован — тренер воротарів. Карʼєра тренера: академія «Галатасарая» (2012–2014), юнацька збірна Туреччини U19 (2014–2016), молодіжна збірна Туреччини U21 (2016–2018), національна збірна Туреччини (2019–2021, 2023), «Еюпспор» (2023–2025).
• Андрій Пятов — тренер воротарів. Український футболіст, воротар, колишній капітан національної збірної України. Учасник 3 чемпіонатів Європи та чемпіонату світу.
• Родіон Пальцун — аналітик. У 2009–2018 рр. працював в Академії “Шахтаря” на посаді керівника відділу аналітики, з 2018 року обіймає посаду керівника аналітичного відділу “Шахтаря”.

Поточний склад

Голкіпери

Захисники

Півзахисники

Нападники

Інші команди Шахтаря

Стратегія клубу — мати повну вертикаль від дитячої академії до першої команди й соціальних ініціатив. U19 — місток у професіональний футбол; жіноча команда — розбудова окремого напрямку з власною ідентичністю; «Шахтар Сталеві» — про силу спільноти та реабілітацію українських військових через спорт. Разом це формує не лише спортивну, а й суспільну цінність клубу.

Шахтар U19

U19 — флагман юнацького напряму «Шахтаря», що виступає в юнацькій першості України та в Юнацькій лізі УЄФА, коли перша команда кваліфікується до єврокубків. Саме тут відточується «шахтарський» стиль: інтенсивний пресинг, швидке просування м’яча й робота через фланги. У сезоні 2024/25 «гірники» грали в Юнацькій лізі УЄФА; серед помітних результатів — матчі з «Баварією» (груповий етап, 10 грудня 2024) та «Хоффенгаймом» у плей-оф 11 лютого 2025 року.

U19 — остання сходинка перед орендами або дебютом у дорослому футболі.

Shakhtar Women

Жіночий клуб «Шахтар» (Donetsk) було офіційно створено у червні 2021 року. Це стало відповіддю на стратегію Української асоціації футболу (УАФ), відповідно до якої професійні клуби УПЛ мали створювати жіночі команди, щоб отримати ліцензію. Первий тренувальний збір розпочався 1 липня 2021 року на базі академії у селищі Щасливе Київської області. На старті команда налічувала 16 полевих гравчинь і двох воротарок. Першими гравчинями стали голкіперка Марія Денищич та захисниця Валерія Ольховська. Головним тренером призначили Романа Заєва.

Жіноча команда «Шахтаря» заявила 22 футболістки для національних турнірів сезону 2025/26. У списку — воротарки Євгенія Карбан і Людмила Устінова, великий блок захисниць (зокрема Кравчук Діана, Любов Мохнач, Єлизавета Масловська, Софія Луцан тощо), а також гнучка лінія півзахисту та атаки.

Шахтар Сталеві

«Шахтар Сталеві» — команда військових з ампутованими кінцівками, створена клубом на початку 2024 року. Назву обрали самі гравці; на сайті клубу для команди відкрито окремий розділ зі складом і тренерським штабом на сезон 2025/26. Це проєкт спортивної та психологічної реабілітації, а також символ незламності.

Особливості:

• Реабілітація через гру. Для бійців футбол стає шляхом повернення до активного життя; про це детально розповідали міжнародні ЗМІ, підкреслюючи терапевтичний ефект і командну підтримку.
• Публічність і натхнення. Матчі та медійні історії «Сталевих» мотивують ветеранів і суспільство; українські ресурси фіксують їхні турніри та події, формуючи нову спортивну традицію.
• Інтеграція в екосистему клубу. Уніфікована айдентика, екіпірування, тренувальні поля та методичний супровід — це не «окрема ініціатива», а повноправна команда в структурі.

Стадіони

З моменту свого заснування у 1936 р. команда грала на однойменному стадіоні “Шахтар”, який було відкрито того ж року. Стадіон кілька разів реконструювали (кінець 1940-х рр., 1954 р., 1966 р., 1978–1981 рр.). Після розпаду СРСР команда продовжувала виступати на цьому стадіоні. У 1999 році було проведено капітальну реконструкцію — встановлено пластикові сидіння, модернізовано підігрів та освітлення.

На РСК “Олімпійський” свої домашні матчі “Шахтар” проводив з березня 2004 р. Цей стадіон, збудований силами Донецької залізниці, раніше називався “Локомотив”. Його будівництво було повністю завершено у 1970 р. У 2003 р. на стадіоні було проведено глобальну реконструкцію.

Відкриття п’ятизіркового стадіону “Донбас Арена” (футбольний стадіон категорії “Еліт”, збудований відповідно до всіх стандартів УЄФА) відбулося 29 серпня 2009 р.

Після вимушеного переїзду команди з Донецька у 2014 р. фахівці “Шахтаря” спочатку перебралися на стадіон “Арена Львів”, а потім спробували відтворити всі необхідні умови на стадіоні харківського “Металіста”. З травня 2020 року домашнім стадіоном “Шахтаря” став НСК “Олімпійський” у Києві.

Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, починаючи з сезону 2022/23 основним домашнім стадіоном «Шахтаря» знову стала «Арена Львів».

Фанати

За даними адміністрації ФК “Шахтар”, кількість його шанувальників перевищила 3-мільйонну позначку. Серед фанів клубу — такі селебрітіз, як Сергій Бубка, Олександр Ревва, Андрій Бідняков та ін.

Однією з найбільших ультрас-груп клубу є Ultras Shakhtar Donetsk, яка активно підтримує свою улюблену команду на всіх матчах в Україні та за кордоном. Фанати завжди мають свою думку щодо кадрових змін і загального стану справ у клубі та не бояться її висловлювати.

Соціальні мережі

Сайт

Instagram

YouTube

Facebook

X

TikTok

Telegram