Театри України

Популярність театру сьогодні зумовлена кількома важливими чинниками. По-перше, українські митці активно осмислюють сучасність — війна, травма, пошук ідентичності стають головними темами нових постановок. По-друге, покоління молодих режисерів і акторів принесли на сцену нові мови — документальний театр, іммерсивні вистави, мультимедійні перформанси. По-третє, державна та міжнародна підтримка культури дозволила оновити репертуари, реставрувати будівлі та відкрити сценічні простори навіть у містах, де театр раніше не мав фінансування.

Сьогодні українські театри — це поєднання класики і сучасності. У Києві аншлаги збирають вистави «Театру Франка» та «Молодого театру», у Львові глядачі стоять у чергах до «Театру Заньковецької» й «Львівської опери», а в Одесі, Харкові, Вінниці та Кропивницькому театр залишається важливим осередком культурної пам’яті. Паралельно розвиваються альтернативні простори — «Театр на Подолі», «Театр на Лівому березі», «Театр на Печерську», «Зелений театр» — вони створюють нові формати спілкування між сценою й глядачем.

Український театр 2025 року — це театр особистості, де головне не декорації, а емоційна чесність. Це театр корифеїв, який береже традиції, але не боїться ставити запитання. І це театр покоління, яке знає ціну слову, жесту та мовчанню.

Найвідоміші театри України

Український театр — це простір, де історія й сучасність звучать в унісон. Від «театру корифеїв» XIX століття до експериментальних постановок 2025 року — сцена залишається місцем сили, де формуються національна ідентичність і культурна пам’ять.

Сьогодні найвідоміші та найкращі театри України — це живі символи міст. У Києві можна згадати «Театр Франка», «Молодий театр», «Театр Лесі Українки», «Театр на Подолі», «Театр на Лівому березі»; у Львові — «Театрі Заньковецької» та «Львівську оперу», в Одесі — легендарну будівлю Одеського оперного театру, а у Харкові — сценічні експерименти «Театру Шевченка».

До театральної карти України вписані й регіональні осередки — «Театр Садовського» у Вінниці, «Театр Старицького» у Хмельницькому, «Театр юного глядача» в Києві, Зелений театр просто неба та численні театри Миколаєва, Тернополя, Кропивницького і багатьох інших міст.

Ці сцени різні за формою, але їх єднає спільне — любов до гри, емоції й життя. Саме вони творять сучасну історію українського театру.

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка

У самому серці столиці, на площі Івана Франка, стоїть один із головних символів української культури — «Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка». Його історія почалася ще у 1920 році, коли група акторів під керівництвом Гната Юри створила цей театр у Вінниці. Згодом трупа переїхала до Харкова, а потім — до Києва, де театр оселився у старовинній будівлі на Печерську, що нині є пам’яткою архітектури початку XX століття.

Архітектура будівлі поєднує елементи неокласицизму та модерну — вона водночас урочиста й камерна, а інтер’єр зберігає атмосферу старого європейського театру. Глядацька зала вміщує понад 900 осіб, а над входом височіє барельєф Івана Франка — духовного покровителя сцени.

Репертуар «Театру Франка» охоплює як українську класику — «Украдене щастя», «Сто тисяч», «Безталанна», нашумівша «Конотопська відьма» так і світові шедеври — твори Шекспіра, Брехта, Камю. Тут працювали легендарні актори — Амвросій Бучма, Наталія Ужвій, Богдан Ступка, а сьогодні театр очолює команда на чолі з директором-генеральним Михайлом Захаревичем, а художнім курсом керує головний режисер Дмитро Богомазов. Остап Ступка — один із найвідоміших акторів трупи.

Особливість цього театру — емоційна правда й режисерська майстерність, які поєднують традицію й сучасне бачення. Саме тому кожна прем’єра перетворюється на подію культурного масштабу. У 2025 році особливої уваги заслуговують нові постановки сучасної української драматургії — вистави, що осмислюють війну, пам’ять і людську гідність.

«Театр Франка» залишається не лише мистецьким осередком, а й символом тяглості української культури — місцем, де сцена говорить голосом нації.

Київський національний академічний театр оперети

«Київський національний академічний театр оперети» — це яскраве поєднання музики, сценічного мистецтва та елегантної розкоші старого Києва. Театр розташований у самому центрі столиці, у будівлі колишнього Троїцького народного дому, зведеній 1907 року. Архітектура споруди витримана у стилі неокласицизму з елементами модерну, що надає театру особливого шарму.

Театр оперети був заснований у 1934 році й з перших років став улюбленим місцем киян. Його афіша поєднувала класичні оперети, музичні комедії, сучасні мюзикли й навіть концерти симфонічної музики. Тут оживали історії кохання, пригод і мрій — від «Летючої миші» Штрауса до «Сільви» Кальмана, від «Чикаго» до «Моцарт шоу».

Сьогодні театр переживає нову хвилю оновлення. Під керівництвом Богдана Струтинського, який очолює його з 2003 року, репертуар активно розширюється — з’являються сучасні мюзикли, рок-опери, сімейні шоу та постановки за українськими мотивами. У 2024–2025 роках на сцені відбулися прем’єри «Весілля у Малинівці», «Кохання під час війни», сучасної інтерпретації «Сільви», а також грандіозного мюзиклу «West Side Story», який зібрав аншлаги.

Театр не боїться експериментів — тут активно поєднують класичну музику з електронікою, впроваджують 3D-декорації, мультимедіа й навіть елементи балету. Водночас театр залишається академічною сценою, де звучить живий оркестр і виступають найкращі вокалісти країни.

Сьогодні «Київська оперета» — це не лише храм музики, а й простір діалогу з сучасністю. Вона вміє бути різною — урочистою, зворушливою, веселою чи філософською. І саме тому тут завжди повна зала — від школярів до поціновувачів класики.

Львівський національний академічний театр імені Марії Заньковецької

Серед вузьких вулиць і величної архітектури старого Львова височіє «Львівський національний академічний театр імені Марії Заньковецької» — один із найстаріших і найшанованіших театрів України. Його будівля, споруджена наприкінці XIX століття, зберегла дух європейської класики — колони, балкони, ліпнина, оксамит і світло кришталевих люстр. Це місце, де історія української сцени проглядається крізь кожну виставу.

Театр був заснований у 1917 році — у часи великих суспільних змін. Саме тоді на сцену вийшли учні театру корифеїв, які продовжили справу Кропивницького, Старицького, Саксаганського. У 1922 році трупа оселилася у Львові, а з 1953 року театр носить ім’я легендарної актриси Марії Заньковецької — символу жіночої сили української сцени.

Репертуар театру завжди поєднує класику і сучасність. Тут ідуть вистави за творами Івана Франка, Лесі Українки, Миколи Куліша, Василя Стуса, а поруч — сучасні драми й комедії. Серед останніх прем’єр — «Гамлет», «Кайдашева сім’я», «Наталка Полтавка», «Украдене щастя», а також актуальні постановки на соціальні теми — «Нація» та «Він — це я».

«Театр Заньковецької» не лише зберігає традицію — він живе у ритмі сучасного міста. Тут проводяться фестивалі, гастролі, вечори пам’яті та експериментальні покази молодих режисерів. Його сцена стала справжнім культурним серцем Львова, де кожна вистава — це зустріч із самим Львовом: щирим, емоційним, філософським і нескінченно красивим.

У 2025 році театр залишається символом класики, який говорить мовою сьогодення. Він доводить, що справжня драма — не в минулому, а в людині, яка живе тут і зараз.

Харківський національний академічний театр імені Шевченка

«Харківський національний академічний театр імені Тараса Шевченка» — це один із найстаріших і найсильніших театрів України, символ інтелектуального й творчого Харкова. Його історія починається у 1922 році, коли до міста переїхав трупа «Березіль» під керівництвом геніального Леся Курбаса. Саме тут зародилася нова епоха української сцени — експериментальна, психологічна, новаторська.

Будівля театру, розташована на вулиці Сумській, є архітектурною окрасою міста. Її фасад поєднує стриманий конструктивізм із неокласичними акцентами, що створює атмосферу урочистості й сили. У глядацькій залі — понад 800 місць, а сцена вважається однією з найзручніших для масштабних постановок.

Репертуар театру був і є відображенням духу часу. Тут ставили українську класику — «Назар Стодоля», «Сава Чалий», «Мартин Боруля», — і водночас світові шедеври — Шекспіра, Чехова, Брехта, Міллера. У XXI столітті театр активно оновлює репертуар, поєднуючи класику з сучасною драматургією: серед актуальних постановок — «Ромео і Джульєтта. Східна версія», «Квітка зла», «Сімейні сцени», «Кайдашева сім’я» та інші.

На сцені театру працюють знані актори — Людмила Зольникова, Ігор Сіверський, Валентина Тищенко, Сергій Чверкалюк, а також нове покоління артистів, що привносить у вистави енергію та сучасну чутливість.

Після 2022 року театр став не лише мистецьким, а й символічним простором — тут збирають благодійні покази, проводять вистави просто неба, а частину репертуару присвячено темам війни, втрати й відновлення.

Харківський театр імені Шевченка — це жива легенда, яка зберігає курбасівський дух пошуку. У ньому звучить не лише слово, а й пульс міста — сильного, культурного, нескореного.

Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка (Київ)

«Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка» — серце української музичної культури. Його монументальна будівля на вулиці Володимирській — одна з найвпізнаваніших архітектурних пам’яток Києва. Театр відкрив свої двері у 1901 році й відтоді залишається осередком найвищої оперної майстерності, балету та сценічного мистецтва.

Будівлю спроєктував архітектор Віктор Шретер, а після пожежі 1896 року відновив Віктор Штром, створивши просторий неоренесансний фасад із елементами бароко. Інтер’єр театру вражає розкішшю — мармурові сходи, позолота, фрески й кришталева люстра у центрі зали стали символом столичної елегантності.

Репертуар театру охоплює весь спектр класики — від українських шедеврів до світових постановок. На сцені звучать «Тарас Бульба» Миколи Лисенка, «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», поруч із «Кармен», «Травіатою», «Дон Жуаном», «Лебединим озером» і «Жізеллю». Театр відомий своїми прем’єрами — зокрема, сучасними прочитаннями класики, як «Набукко», «Аїда», «Мадам Батерфляй», а також новими українськими операми на сучасні теми.

На сцені опери виступали легенди — Соломія Крушельницька, Борис Гмиря, Євгенія Мірошниченко, Анатолій Солов’яненко, а сьогодні театр представляють провідні солісти, оркестр і балетна трупа світового рівня. Колектив активно гастролює — від Відня до Токіо — і є постійним учасником міжнародних фестивалів оперного мистецтва.

Особливість Київської опери — у поєднанні традиції й модерності. Театр активно впроваджує сучасні сценічні технології, мультимедіа, нове освітлення, створює спільні постановки з європейськими режисерами. У 2025 році глядачі побачили прем’єри «Ромео і Джульєтти» Прокоф’єва та українського балету «Коли цвіте папороть» у новій сценічній редакції.

«Опера Шевченка» — це не просто театр, а візитівка Києва і всієї країни. Її сцена пережила війни, революції, реконструкції — але завжди залишалася місцем, де Україна говорить мовою музики, пристрасті та краси.

Одеський національний академічний театр опери та балету

«Одеський національний академічний театр опери та балету» — справжня легенда, яка вже понад століття є одним з символів Одеси. Його фасад — мов витвір мистецтва: вишукана архітектура, колони, скульптури, арки — усе дихає історією і величчю. Саме тут починається знайомство з Одесою для тисяч туристів з усього світу.

Перший оперний театр в Одесі відкрився у 1810 році, однак після пожежі 1873-го його довелося відбудовувати. Сучасну будівлю звели у 1887 році віденські архітектори Фердинанд Фельнер і Герман Гельмер — ті самі, що створили десятки найвідоміших театрів Європи. Архітектура поєднує бароко та риси ренесансу, а головна зала славиться унікальною акустикою, яку й сьогодні вважають однією з найкращих у світі.

Репертуар театру охоплює класику світової опери й балету: «Кармен», «Лебедине озеро», «Травіата», «Жізель», «Богема», «Мадам Батерфляй». Поруч із ними — українські постановки: «Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», що поєднують традицію з сучасною сценічною мовою. Останніми роками театр активно вводить у репертуар експериментальні балети, дитячі вистави та спільні міжнародні проєкти.

На одеській сцені виступали світові зірки — Соломія Крушельницька, Федір Шаляпін, Майя Плісецька, Рудольф Нурієв. Сьогодні театр має потужний колектив солістів, оркестр і хор, яким аплодують не лише в Україні, а й за кордоном.

У 2025 році театр продовжує залишатися головною культурною пам’яткою Одеси. Тут проводяться міжнародні фестивалі, благодійні концерти та прем’єри українських постановок. Його двері завжди відкриті для глядачів — і для тих, хто приходить уперше, і для тих, хто не уявляє життя без опери.

Найпопулярніші театри України

Популярність українських театрів у 2025 році — це не лише про мистецтво, а й про довіру. Глядачі йдуть до театру не просто «на виставу», вони шукають живу емоцію, чесну історію й момент єднання. Саме тому у великих містах — Києві, Львові, Вінниці, Хмельницькому, Рівному — афіші розкуповують за кілька днів, а молоді актори стають справжніми зірками національного масштабу.

Серед найпопулярніших українських сцен — «Театр Лесі Українки», «Театр Садовського», «Театр Старицького», «Театр юного глядача», «Львівська опера», «Зелений театр», а також безліч сучасних майданчиків, які формують нову театральну мову. Кожен із них має власний характер: одні зберігають класику, інші експериментують з формою, але всі говорять українською — мовою правди, краси й духу.

Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки (Київ)

«Театр Лесі Українки» — одна з найелегантніших сцен Києва, де поєднуються традиція, глибина і сучасна естетика. Розташований у самому центрі столиці, цей театр понад століття залишається простором, де слово має силу, а акторська майстерність — вагу.

Його історія почалася у 1926 році. Від невеликої трупи він виріс до національного театру, який сьогодні формує культурне обличчя Києва. На його сцені виступали легенди українського театру — Ада Роговцева, Юрій Мажуга, Михайло Романов, Богдан Бенюк, Ольга Сумська, а зараз тут працює нове покоління акторів, яке поєднує академічну школу з живим сучасним ритмом.

Будівля театру на вулиці Богдана Хмельницького вражає архітектурною вишуканістю: це класичний фасад у стилі неоренесансу з багатим інтер’єром, що зберігає атмосферу київської Belle Époque. Глядацька зала на понад 800 місць створює ідеальний баланс між урочистістю й камерністю.

Репертуар театру сьогодні — це поєднання класики, сучасної драматургії та інтелектуальної глибини. Серед актуальних постановок — «Поромник», «Брати», «Цвіт жакаранди», «Хвиля», «Варшавська мелодія», «Переклади», «Мина Мазайло», «Украдене щастя», «Стефаник. Новели», «Для домашнього огнища», «Безіменна зірка», «Вечеря з диваком», «Дивний випадок із собакою у нічний час», «Ім’я», «Отелло» та «Ромео і Джульєтта». Кожна вистава — це не просто сценічна історія, а діалог із глядачем про вибір, любов, втрату, пам’ять і надію.

Особливість цього театру — інтелігентна режисура та психологічна щирість. Тут панує не видовищність, а думка. «Театр Лесі Українки» залишається простором, де Київ говорить про головне — спокійно, глибоко, по-українськи.

Вінницький обласний академічний український музично-драматичний театр імені Миколи Садовського

«Театр Садовського» — це культурна візитівка Вінниці та один із найяскравіших музично-драматичних театрів України. Його історія сягає 1933 року, коли на Поділлі вперше офіційно створили професійний театр, продовжуючи традиції корифеїв української сцени — Марка Кропивницького, Михайла Старицького та самого Миколи Садовського, ім’я якого театр гордо носить.

Будівля театру розташована на центральній Театральній площі, поруч із фонтаном «Roshen», і є справжньою архітектурною окрасою міста. Її класичний фасад і затишна зала на понад 700 місць створюють атмосферу урочистості та тепла — саме ту, яку глядачі цінують у Вінниці.

Репертуар театру — різноманітний, від музичних комедій до гостросоціальних драм. Серед найпопулярніших вистав сьогодні: «Занепалі янголи», «Гуцулка Ксеня», «KVITKA», «Ціанистий калій... з молоком чи без?», «Бал негідників», «Ці вільні метелики», «Хелемські мудреці», «Стікери», «Ніч вовків», а також дитяча постановка «Пригоди в країні Оз». Театр поєднує класику з новою українською драматургією, працює з молодими режисерами й відкритий до сучасних тем — від сімейних історій до філософських пошуків у час війни.

Колектив «Театру Садовського» зберігає високу акторську школу, бере участь у всеукраїнських фестивалях і гастролях, організовує благодійні покази для військових та переселенців. Тут панує атмосфера людяності, гумору й теплоти — тієї, яку може подарувати лише справжній український театр.

Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької

«Львівська опера» — це не лише найвідоміша сцена міста, а й архітектурний шедевр, який уже понад 120 років є серцем львівської культури. Розташована на проспекті Свободи, будівля театру, створена архітектором Зиґмунтом Ґорґолевським, поєднує стиль неоренесансу, бароко й сецесії. Її фасад прикрашають скульптури муз, а всередині — мармурові сходи, позолота і кришталеві люстри, що зберегли атмосферу величі Австро-Угорського Львова.

Сцена театру носить ім’я великої української співачки Соломії Крушельницької, і саме тут звучить найкраща оперна та балетна музика світу. Репертуар 2025 року поєднує класику і сучасні українські постановки. Серед актуальних вистав — опера «Ріголетто» Джузеппе Верді, українська класика «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, фольклорний балет «Тіні забутих предків» Івана Небесного, опера-легенда «Золотий обруч» Бориса Лятошинського та дитяча постановка «Лис Микита» — яскраве сімейне шоу, яке стало улюбленим серед львівських глядачів.

Кожна вистава у Львівській опері — це подія, що поєднує музику, театр і живу історію. Тут виступають провідні солісти України, а оркестр і хор театру мають світове визнання. Колектив активно гастролює, бере участь у міжнародних фестивалях, а також створює спільні постановки з європейськими театрами.

Хмельницький обласний український музично-драматичний театр імені Михайла Старицького

У центрі Хмельницького, серед затишних вулиць і парків, знаходиться одна з ключових сцен Поділля — «Театр Старицького». Його історія міцно пов’язана з українською драматургією й музикою, а сьогодні він поєднує класику з модерними постановками, що відкривають нове прочитання на знайомі сюжети.

Архітектурно театр не претендує на палацовість — затишна будівля, інтимна сцена, тепла атмосфера. Але саме ця камерність допомагає глядачам відчути справжній контакт із акторами — кожен жест, кожне слово має ближчий резонанс.

Репертуар театру досить різноманітний — тут і драми, і музичні вистави, і родинні постановки. Серед тих, які йдуть сьогодні або були в афіші: «Чорний квадрат. «Страшенно хочеться поцілувати»», «Лимерівна», «Тінь корони», «Украдене щастя», «Мій друг, Чорний Ельф», «Білка, яка прожила 100 років», «Ромео і Джульєтта», «Кайдаші», «Котигорошко», «ВІЙ 2.0», «Енеїда», «Тев’є молочник». Деякі вистави — класика, інші — нові інтерпретації, що відгукуються на сучасні питання.

Колектив театру поєднує досвідчених акторів із молодими талантами, ставить нові українські п’єси, працює з режисерами, які шукають нові форми й інтонації. Театр бере участь у фестивалях, гастролює, а також проводить покази для місцевої громади, військових і дітей.

У 2025 році «Театр Старицького» твердо утримує своє місце як осередок мистецтва Хмельниччини — місце, де класика й експеримент зустрічаються не задля видовища, а задля діалогу з глядачем.

Київський академічний театр юного глядача на Липках

У самому серці історичного Києва, на Липках, розташувався Театр юного глядача (ТЮГ на Липках) — одна з найстаріших і найулюбленіших дитячих сцен столиці. Заснований у 1924 році, він з перших років мав місію — дарувати дітям і підліткам мистецтво, але поступово вийшов за межі лише «дитячого» формату. 

ТЮГ має дві сцени й загалом близько 488 місць (комбінація малих і великих залів). Близько 70 % вистав репертуару орієнтовані на дітей і сімейний перегляд, решта — вечірні вистави для підлітків і дорослих, щоб театр залишався цікавим усім віковим категоріям. 

У 2025 році в афіші ТЮГ — назви вистав, що вже стали улюбленцями глядачів: «Зоряний хлопчик», «Люби-мене-не-покинь», «Лис Микита», «Зубата втрата», «Поліанна», «Пітер Пен», «Пригоди Тома Сойєра». Також на афіші — прем’єри «Шерлок Холмс і Доктор Ватсон. Небезпечне розслідування», «Білочка-детективка: Жозефіна Горішок», «Кураж», «Тореадори з Васюківки», «Місто» тощо. 

ТЮГ серед київських родин користується великою любов’ю — сюди приводять дітей, але й самі дорослі із захопленням долучаються до вистав вечорами. Це — місце, де сім’я зустрічається з театром, де дитина бачить сцену як світ, а підліток — як спосіб ставити запитання.

Зелений театр (Київ)

Зелений театр у Києві — це особлива театральна локація просто неба, серед парків і дерев. За своєю сутністю — це не класична будівля, а природний амфітеатр під відкритим небом, де мистецтво зливається з пейзажем. 

Тут влаштовують концерти, театральні покази, фестивалі, музичні події — від рок- і попконцертів до вечірніх драм і перформансів. Динаміка Зеленого театру підлаштовується під сезон: теплі місяці — активні виступи й шоу, холодні — менша активність. 

Серед артистів і молоді театр користується популярністю як альтернатива класичним сценам — простір для більш вільної мистецької енергії, музики на свіжому повітрі й зустрічей після заходів.

Київський академічний театр ляльок

У самому центрі Києва, на вулиці Грушевського, 1-а, стоїть Київський академічний театр ляльок, відомий також як «Замок на горі». 

Театр заснований 27 жовтня 1927 року як відгалуження Театру юного глядача, а з 1929 року став незалежним ляльковим театром. У 2002 році йому було надано статус академічного театру. 

У 2005 році театр переїхав у нову будівлю — архітектурно стилізований «кастель-замок» сучасного типу, спроєктований архітекторами з урахуванням театральних потреб. Будівля має дві зали: більша — на 300 місць, менша — на 110 місць. Крім того, у театрі діє «Тронний зал», музей-експозиція ляльок і можливість екскурсій «Знайомство з театром ляльок». 

В афіші театру — понад 40 вистав як українських, так і зарубіжних авторів, для дітей і дорослих. Серед названих у ЗМІ та на офіційних сторінках — постановка «Синій птах» за мотивами твору Моріса Метерлінка. У репертуарі театру — казкові сюжети, класика в адаптації, інтерпретації для сімейної аудиторії. 

Київський театр ляльок — місце, куди діти приходять у захваті, а дорослі — із ностальгією чи бажанням подивитися на світ очима казки.

Львівський академічний театр імені Леся Курбаса

У Львові існує театр, натхненний ім’ям Леся Курбаса, що орієнтований на новаторські, експериментальні постановки і переосмислення драматургії через поезію та метафору. 

Театру ім. Курбаса властивий стиль, в якому слово і музика сплітаються, а сама вистава набуває філософського й символічного змісту. Цей театр шанує спадщину Курбаса не лише як ім’я, а як метод, підхід до сцени: глибинна інтерпретація, пошук смислів, увага до форми. Він має значний вплив на культурне життя Львова — є серед майданчиків, куди приходять ті, хто шукає інший театральний досвід. 

Одна з афішних постановок — «Формули Екстази» — поєднує поетичні тексти (зокрема, вірші Антонича) з музикою Лисенка, Баха, народними мелодіями.

Види театрів

Театральне мистецтво України надзвичайно різноманітне. Воно охоплює класичну драму, оперу, балет, сучасні експерименти, дитячі постановки, пантоміму й лялькове мистецтво. Кожен із цих напрямів має власну естетику, форму спілкування з глядачем і місію — від розваги до глибокого осмислення життя.

Драматичний театр

Найпоширеніший жанр української сцени. Його основа — акторська гра, живий діалог і сюжет, що передає внутрішній світ людини. Саме в драмі актор стає головним інструментом — через слово, погляд, мовчання.

Підвиди драматичного театру:

• соціально-психологічна драма;
• трагікомедія;
• історична драма;
• сучасна документальна вистава;
• камерна драма.

Серед найвідоміших драматичних театрів України — «Національний театр імені Івана Франка», «Театр Лесі Українки», «Молодий театр», «Театр на Подолі», «Театр на Лівому березі», «Театр Заньковецької» у Львові, «Театр Старицького» у Хмельницькому та «Театр Садовського» у Вінниці. Усі вони мають різні школи, але спільну мету — показати людину в русі її почуттів і рішень.

Ляльковий театр

Один із найтепліших і найпоетичніших видів сценічного мистецтва. Він орієнтований переважно на дітей, але здатен зачарувати й дорослих. У центрі — лялька як образ, що може бути маріонеткою, тростинною, тіньовою або рукавичною. Кожен рух, голос і деталь перетворюють виставу на маленьке диво.

Підвиди лялькового театру:

• театр маріонеток (ляльки на нитках);
• тіньовий театр (гри з силуетами на екрані);
• тростинний або планшетний театр (великі ляльки, керовані знизу);
• настільний театр (інтимні казкові сцени для молодших дітей).

Серед популярних українських лялькових театрів — «Київський академічний театр ляльок» («Замок на горі»), «Львівський театр естрадних мініатюр і ляльки», «Харківський театр ляльок імені Афанасьєва», «Одеський театр ляльок». Ці театри не просто розважають — вони виховують емоційність, уяву та любов до мистецтва.

Музичний театр

Це поєднання музики, вокалу, танцю й драми, де дія звучить у кожній ноті. До цього виду належать оперні та опереткові постановки, мюзикли, рок-опери та балетні вистави.

Підвиди музичного театру:

• опера (вокально-симфонічне мистецтво);
• оперета (легка музична комедія);
• мюзикл (синтез театру, музики та хореографії);
• балет (пластична вистава без слів).

В Україні музичне мистецтво представлене найкраще саме на сценах:

• «Національної опери України імені Тараса Шевченка» (Київ),
• «Київського театру оперети»,
• «Львівської опери імені Соломії Крушельницької»,
• «Одеської опери»,
• «Харківського театру опери та балету».

Ці театри не просто виконують класику — вони створюють сучасні українські музичні драми, об’єднуючи традицію й нові технології.

Пантоміма

Це театр без слів, де актор розмовляє рухом, пластикою, емоцією. Тут головні ролі виконують тіло, міміка, ритм. Пантоміма не потребує перекладу — її розуміють усі, незалежно від мови чи віку.

В Україні цей жанр розвивається у незалежних трупах і театральних лабораторіях: «Театр міміки й жесту», «Black Square», «Дикий театр», а також у рамках фестивалів експериментальної сцени в Києві та Львові.

Пантоміма — це мистецтво спостереження й відчуття. Воно нагадує, що іноді мовчання може сказати більше, ніж слова.

Театри по містах

Українська театральна карта — це своєрідна мозаїка, де кожне місто має свій стиль, ритм і сценічний голос. Київ — це масштаб і традиція, Львів — глибина й філософія, Одеса — легкість і музика, Дніпро й Харків — експеримент і драйв. А регіональні сцени — Кропивницький, Тернопіль, Рівне — доводять, що справжній театр народжується не у столиці, а у серці людини.

Театри Києва

Київ — головна театральна сцена країни, де налічується понад сорок постійних театрів. Тут народжуються прем’єри, які визначають тенденції всього українського театру.

У самому центрі столиці розташовані «Національний академічний театр імені Івана Франка» (заснований 1920 року) та «Театр імені Лесі Українки», знані як осередки високої драми. «Київський театр оперети» на вулиці Великій Васильківській — справжній храм музичного театру, а «Національна опера України» — серце академічної сцени з вражаючою архітектурою у стилі неоренесансу.

Окремий світ — це «Молодий театр» Андрія Білоуса, «Театр на Подолі» із сучасною мінімалістичною будівлею, «Театр на Лівому березі», «Театр на Печерську» й незалежний «Дикий театр», відомий провокативними постановками.

Афіші Києва оновлюються щотижня, квитки варто бронювати заздалегідь — особливо на прем’єри у театрі Франка й на Подолі. Більшість сцен мають офіційні сайти з онлайн-продажем квитків та розділи для дітей і сімей.

Театри Львова

Львів — місто театру, музики й історії, де кожна будівля — мов сцена. Найвідоміший з місцевих театрів — «Львівський національний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької», збудований у 1900 році архітектором Зиґмунтом Ґорґолевським. Його неоренесансний фасад і золота зала вважаються одними з найгарніших у Європі. Тут звучать «Ріголетто», «Запорожець за Дунаєм», «Золотий обруч», «Тіні забутих предків».

Не менш знаковий — «Театр імені Марії Заньковецької», один із найстаріших в Україні. Він відомий постановками «Украдене щастя», «Хазяїн», «Сватання на Гончарівці». А «Театр Леся Курбаса» — символ експериментальної сцени, де слово перетворюється на філософію.

Театри Львова розташовані у центрі, в межах кількох хвилин пішої прогулянки. Квитки можна придбати онлайн, а після вистави — випити кави у «Вірменці» чи на площі Ринок, як це роблять місцеві.

Театри Одеси

Одеса — це місто, яке живе музикою, комедією та світлом сцени. Головна перлина — «Одеський національний академічний театр опери та балету», побудований у 1887 році за проєктом австрійських архітекторів Фердинанда Фельнера та Германа Гельмера. Його бароковий фасад і мармурові сходи — візитівка міста. У репертуарі — класичні опери «Кармен», «Тоска», «Євгеній Онєгін», балети «Лебедине озеро», «Жізель», а також українські постановки — «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм».

Одеса також має «Театр музичної комедії імені Михайла Водяного», «Театр юного глядача» та «Театр ляльок», що приваблюють молодь і туристів.

Квитки продаються онлайн, а влітку біля театру часто виступають вуличні музиканти — це одна з найатмосферніших локацій Одеси.

Театри Дніпра

Дніпро — місто енергії, модерну й нових театральних ідей. Основні сцени тут — «Дніпровський академічний театр драми та комедії», «Театр опери та балету» і «Новий театр», який спеціалізується на сучасній драмі.

У Дніпрі можна побачити як класику («Безталанна», «Мартин Боруля»), так і сучасні постановки — «Втеча з реальності», «Незламні», «Love-story». Театри активно співпрацюють із режисерами з Києва та Львова.

Дніпровські сцени часто беруть участь у благодійних і воєнних культурних проєктах, проводять відкриті покази для військових і студентів.

Театри Харкова

Харків — одне з найважливіших міст в історії українського театру. Саме тут Лесь Курбас створив «Березіль» — театр, що змінив європейське розуміння сцени. Сьогодні в місті працюють «Національний театр імені Тараса Шевченка», Харківський академічний драматичний театр (раніше — ім. Пушкіна; у 2022 переіменований; у 2024 ініційовано присвоєння імені Григорія Квітки-Основ’яненка), «Театр юного глядача», «Театр ляльок імені Афанасьєва», «Харківський театр музичної комедії».

Сцени міста пропонують класику й сучасну драму: «Мина Мазайло», «Тев’є-молочник», «Дівчина з минулого», «12 стільців». Харківська аудиторія — вимоглива, інтелектуальна, відкрита до експериментів. Театр тут — не втеча від реальності, а спосіб її осмислити.

Кропивницький

Кропивницький — місце, де народився український професійний театр. Саме тут Марко Кропивницький створив трупу корифеїв, з якої почалася національна сцена. Сьогодні місто пишається «Кіровоградським обласним академічним українським музично-драматичним театром імені Марка Кропивницького». У ньому — класика української драми («Сто тисяч», «Хазяїн», «Наталка Полтавка»), сучасні вистави й музичні постановки.

Театр залишається центром духовного життя області, проводить фестивалі, підтримує аматорські сцени й театральні школи.

Тернопіль

«Тернопільський академічний обласний драматичний театр імені Тараса Шевченка» — головна сцена регіону. Відкритий у 1947 році, він став осередком української драми й сучасних вистав. Популярні постановки — «Маруся Чурай», «Назар Стодоля», «Безталанна», «Свіччине весілля». Театр бере участь у всеукраїнських фестивалях і організовує власний — «Тернопільські театральні вечори».

Будівля театру з колонами й розкішним інтер’єром прикрашає центральну площу міста — це справжній культурний символ Тернополя.

Рівне

«Рівненський академічний український музично-драматичний театр» — один із найпопулярніших на заході Україні. Заснований у 1939 році, він поєднує класику з сучасністю. Серед улюблених вистав — «Зерносховище», «Каліка з острова Інішмаан», «Пʼять пісень Полісся». Театр також активно працює з сучасними авторами — показує воєнні драми, сатиричні комедії, дитячі постановки.

Рівненський театр має постійного глядача: родини, студентів, військових. Він залишається центром культури області та символом незламності мистецтва під час війни.

Сучасні театри України

Сучасна театральна сцена України — простір сміливих ідей, експериментів і пошуку нової мови мистецтва. Після 2014 року, а особливо у 2022–2025 роках, український театр перетворився на дзеркало суспільства, що переживає глибокі зміни. Тут говорять про війну, травму, любов, пам’ять і свободу — без прикрас, але з великою силою.

Сучасні театри орієнтовані на малі сцени — простори на 100–300 глядачів, де актор і публіка майже дихають одним повітрям. Вони відмовляються від пишних декорацій, натомість працюють із світлом, проєкціями, музикою, відео та документальними текстами. Головне — не зовнішній ефект, а емоційна правда.

Типові жанри: документальна драма, соціальна комедія, моноспектакль, експериментальний перформанс, музично-драматичні роботи, сучасне «кабаре», пластичний театр, іммерсивні постановки.

Відомі театри:

• «Молодий театр» (Київ) — майданчик, де класика перетворюється на живу розмову про сьогодення.
• «Театр на Подолі» (Київ) — приклад сучасної архітектури та режисерської майстерності.
• «Київський театр “Актор”» — камерний театр психологічної драми.
• «Дикий театр» — незалежна трупа, яка експериментує з формами, темами й локаціями.
• «ProEnglish Theatre» (Київ) — англомовна експериментальна сцена, що працює на стику культури, освіти й театру.

Сучасні українські театри дедалі частіше обирають камерність і живий контакт із глядачем: малі сцени створюють ефект присутності, коли кожен у залі стає співучасником дії. Актори грають буквально на відстані витягнутої руки, тому вистава перетворюється на щиру розмову, а не на показ. Мультимедіа — інтерактивні екрани, відеоінсталяції, живий звук і світлові ефекти — допомагають занурити публіку в інший вимір, поєднуючи емоцію з технологією. Після вистав тут нерідко проводять обговорення, читають нові п’єси, організовують лекції та воркшопи. Театр виходить за межі звичних стін — грає у галереях, лофтах, іноді навіть у бомбосховищах — і саме ця відкритість робить його справді сучасним, живим і правдивим.

Аудиторія — переважно молоді дорослі 20–45 років, культурна публіка, що шукає актуальний контент, емоційну глибину й соціальний підтекст. Вони приходять не лише дивитися, а й співпереживати, дискутувати, шукати сенси.

Сучасні театри стали осередками нової української драматургії. Вони відкривають імена молодих авторів, переосмислюють класику, формують європейський образ українського театру. Ці сцени довели: театр може бути не втечею від реальності, а способом її прожити.

Театр на Подолі

«Театр на Подолі» — один із найяскравіших прикладів сучасного українського театру. Заснований у 1987 році режисером Віталієм Малаховим, він став першим у Києві приватним театром, який від початку орієнтувався на сучасну драматургію та інтелектуальну аудиторію.

Перші вистави театру відбувалися у невеликій залі на Андріївському узвозі, а у 2017 році театр отримав нову сучасну будівлю, спроєктовану архітекторами Олегом Дроздовим та Олександром Поповим. Фасад із бетону, скла та сталі викликав дискусії, але став символом оновлення української культури: театр перестав бути музеєм і став живою платформою.

Будівля має малу залу на 253 місця, сцену-трансформер і систему мультимедійного оснащення. Її стиль — модерний мінімалізм, що контрастує з історичною забудовою Подолу, але гармонійно вписується в сучасний контекст міста.

Репертуар «Театру на Подолі» поєднує класику та сучасність. Тут можна побачити постановки «Сто тисяч», «Гедда Габлер», «Камінний господар», «Цар Едіп», «Процес», «1984», «За двома зайцями», «Погані дороги». Театр часто звертається до екзистенційних тем — вибір, гідність, правда, віра, любов.

Сцену театру формували Віталій Малахов, Андрій Білоус, Станіслав Мойсеєв, Тамара Трунова, Дмитро Богомазов. Серед акторів — Лариса Руснак, Андрій Ісаєнко, Анжеліка Савченко, Дмитро Рибалевський, Людмила Смородіна.

«Театр на Подолі» став взірцем сучасного театрального мислення — технічно досконалий, емоційно глибокий, візуально вишуканий. Його постановки гастролюють Україною та Європою, а сама будівля стала новим архітектурним символом Києва.

Молодий театр

«Молодий театр» — це місце, де минуле і сучасність зустрічаються на одній сцені. Театр веде свою історію від 1979 року, але ідейно продовжує традицію Лесевого «Молодого театру» 1917 року — того, що започаткував Лесь Курбас.

Під керівництвом режисера Андрія Білоуса театр став лабораторією нових форм. Його місія — створювати театр для сучасної людини, який говорить просто про складне.

У афіші театру — класика, сучасна драма, музичні експерименти: «Сватання на Гончарівці», «Зілля», «Кабаре», «Мати», «Любов. UA», «Мина Мазайло», «Сторожова застава», «Пори року». Театр поєднує психологічну глибину з дотепністю й самоіронією.

Специфічна риса театру — використання елементів кабаре та мультимедійних рішень: сцена оживає завдяки відеопроєкціям, живій музиці, прямій взаємодії з глядачем.

«Молодий театр» має широку публіку — від студентів до театральних критиків. Але його ядро — молодь, яка шукає чесного мистецтва без пафосу. Атмосфера залу камерна, жива, енергійна — тут глядач завжди співучасник. 

Він формує нову українську сцену, де актор мислить як художник, а режисер — як філософ. Це простір, який довів: театр може бути актуальним, динамічним і глибоко людяним — навіть у часи випробувань.

Афіша театрів та квитки

Театральне життя в Україні сьогодні надзвичайно насичене — нові прем’єри, гастролі, камерні постановки й благодійні покази відбуваються майже щодня. Сучасний глядач має безліч способів стежити за афішами, бронювати квитки та навіть дивитися вистави онлайн.

Найзручніше переглядати репертуар на офіційних сайтах театрів:

• Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка — https://ft.org.ua/
• Театр на Подолі — theatreonpodil.com
• Молодий театр — molodyytheatre.com
• Київський театр «Актор» — teatractor.com.ua
• Київський театр юного глядача на Липках — https://tug.kyiv.ua/
• Львівський театр імені Марії Заньковецької — zankovetska.com.ua
• Львівська опера — opera.lviv.ua
• Одеський національний академічний театр опери та балету — https://operahouse.od.ua/
• Харківський театр імені Тараса Шевченка — theatre-shevchenko.com.ua
• Вінницький театр імені Миколи Садовського — https://teatr.vn.ua/

Квитки можна придбати у кілька кліків на перевірених сервісах:

• Kontramarka.ua — найбільший портал театральних подій;
• Karabas.com — зручна система вибору місць і оплати;
• Ticketsbox.com — квитки на театри, концерти та фестивалі;
• Concert.ua — афіша масштабних шоу й мюзиклів.

Більшість театрів мають власні онлайн-каси, де можна обрати місце на інтерактивній схемі залу та отримати електронний квиток одразу на пошту.

Вартість квитків залежить від театру та формату вистави, наприклад:

• Камерні постановки у «Молодому театрі» чи «Акторі» — від 250–400 грн;
• Національні сцени (Опера, Театр Франка, Заньковецької) — 500–1500 грн;
• Прем’єри та мюзикли — від 700 грн, іноді до 2000 грн.

Багато театрів пропонують знижки для студентів, військових і пенсіонерів, а також безкоштовні квитки на благодійні покази.

Поради для тих, хто відвідує театри вперше

• Приходьте завчасно — за 20–30 хвилин до початку, щоб спокійно знайти місце й налаштуватися на виставу.
• Одягніться охайно — дрескод не обов’язковий, але святковий або smart casual вигляд завжди доречний.
• Не запізнюйтесь — після початку вистави вхід зазвичай заборонений.
• Вимикайте телефон — навіть тихий звук чи підсвічування екрана відволікає акторів і глядачів.
• Не фотографуйте та не знімайте відео під час дії — це порушення авторських прав і театрального етикету.
• Не коментуйте голосно — театр — це живе мистецтво, яке вимагає тиші та поваги.
• Підтримайте акторів оплесками — особливо після сильних сцен або фіналу.
• Читайте афішу заздалегідь — дізнайтеся про тривалість вистави, жанр і перерви, щоб спланувати час.
• Спробуйте різні сцени — великі театри, камерні простори, експериментальні постановки — кожен дає свій досвід.
• І головне: не бійтеся не зрозуміти — театр створений не для правильних відповідей, а для емоцій і роздумів.

Соціальні мережі та офіційні сайти театрів

Сучасні українські театри активно розвивають онлайн-присутність: ведуть сторінки у соцмережах, публікують афіші, тизери прем’єр, фото з репетицій і навіть онлайн-трансляції. Нижче — офіційні ресурси найвідоміших театрів України.

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка (Київ)

Офіційний сайт

Facebook

Instagram

Telegram

Київський національний академічний театр оперети

YouTube

Instagram

Театр на Подолі (Київ)

Офіційний сайт

Instagram

YouTube

Facebook

Молодий театр (Київ)

Офіційний сайт

Facebook

Instagram

Київський академічний театр «Актор»

Офіційний сайт

Instagram

Київський академічний театр юного глядача на Липках

Офіційний сайт

Instagram

Telegram

Львівський національний академічний театр імені Марії Заньковецької

Офіційний сайт

Facebook

Instagram

Львівський національний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької

Офіційний сайт

Instagram

Facebook

YouTube

Одеський національний академічний театр опери та балету

Офіційний сайт

Instagram

Facebook

YouTube

Харківський національний академічний театр імені Тараса Шевченка

Офіційний сайт

Facebook

Instagram

Вінницький обласний академічний музично-драматичний театр імені Миколи Садовського

Офіційний сайт

Facebook

Instagram

Дикий театр (Київ)

Офіційний сайт

Facebook

YouTube

Telegram

Instagram

Більшість театрів публікують у соцмережах анонси прем’єр, промокоди, відео з репетицій і прямі включення. Саме там найзручніше стежити за новими виставами та фестивалями.

Українські театри дедалі активніше переходять у цифровий формат — афіші, продаж квитків і навіть покази наживо тепер доступні онлайн. Це зручно для глядачів, які живуть у різних містах або перебувають за кордоном. Більшість сцен («Молодий театр», «Театр на Подолі», «Дикий театр») регулярно публікують трейлери, інтерв’ю та повні записи вистав.

Часті питання