Євген Коновалець

“Полковник Коновалець… В цьому імені, що майже ніколи не стрівалося на сторінках української преси, а так часто гриміло у світовій – чулася важкість великої і грізної доби”

,– так починає свою невелику книжку на 24 сторінки Олег Ольжич, український поет, підпільник та археолог, підписуючи її Д. Кардаш. Книжка має назву “Евген Коновалець” і виходить в Празі у 1941 році, майже не помічена на тлі подій того часу. Чого не скажеш про головного героя цієї історії.

Євген Коновалець – полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів (1927), перший голова ОУН (1929). Народився 14 червня 1891 року в селі Зашків Львівської області, убитий радянським агентом 23 травня 1938 року в Роттердамі, Нідерланди.

Біографія

Хронологічно:

• 14 червня 1891 року – народився Євген Коновалець;
• 1901 рік – вступив до академічної гімназії у Львові, де навчався 8 років;
• 1909 рік – студент Львівського університету правничого факультету;
• 1912 рік – секретар “Просвіти” у Львові;
• 1914 рік – мобілізований до австрійського війська;
• червень 1915 року – під час бою на горі Маківка потрапив у російський полон;
• червень 1917 року – втік з полону;
• 1917 рік – потрапив у Київ. там сформував курінь Січових стрільців;
• 1918 рік – створив загін Січових стрільців, який тепер базувався у Білій Церкві;
• 1918-1919 роки – керував дивізією, корпусом і групою Січових стрільців у боях проти більшовицьких військ;
• 1919 рік – видав указ про саморозпуск підрозділів Січових стрільців;
• листопад 1919 року – інтернований поляками у табір полонених в Луцьку;
• весна 1920 року – звільнився із полону, жив у Празі та Відні;
• серпень 1920 року – створив Українську військову організацію (УВО);
• липень 1921 року – повернувся у Львів;
• лютий 1922 року – одружився з Ольгою Федак, донькою одного з найзаможніших чоловіків Галичини;
• жовтень 1922 року – подружжя вимушене назавжди виїхати з Галичини, живуть у Берліні, Женеві та Римі;

• 1924 рік – в Євгена та Ольги Коновальців народився син Юрій;

• 28 січня-3 лютого 1929 року – у Відні проходить Перший Конгрес Українських націоналістів, де засновано Організацію українських націоналістів (ОУН), головою обрали Євгена Коновальця;
• 23 травня 1938 року – в Роттердамі був убитий за наказом Йосипа Сталіна під час спецоперації, яка була проведена НКВС СРСР. Вбивця – енкаведист Павло Судоплатов;
• 28 травня 1938 року – на цвинтарі “Кросвейк” (Crooswijk) у Роттердамі (Нідерланди) відбувся похорон Євгена Коновальця.

Ранні роки

Євген Михайлович Коновалець народився 14 червня 1891 року в учительській родині в селі Зашків (Львівський повіт, Королівство Галичини та Лодомерії, Австро-Угорська Імперія, зараз – Жовківський район, Львівська область, Україна, 20 км від Львова).

Родина

Михайло Михайлович Коновалець, батько Євгена – син священника УГКЦ отця Михайла Коновальця, який довгі роки був парохом Зашкова. Батько Євгена Коновальця вчителював у місцевій школі, а згодом став там директором.

Мама – Марія Сорока – походила з українського священничого роду Венгриновських, також працювала в школі, де навчала дівчат шиття, плетіння, гігієни та першої медичної допомоги.

У подружжя Коновальців народилося троє синів та донька, яка невдовзі померла. Найстаршим сином був Євген, брати: Степан – лікар у Куликові та Мирон – один із організаторів Листопадового чину, поручник УГА, член УВО, журналіст.

Освіта і громадська діяльність

Школу Євген Коновалець закінчив у рідному Зашкові. З 1901 року і 8 наступних – вчився у Львівській академічній гімназії. З 1909 року вивчав право на правничому факультеті Львівського університету. Під час навчання мав в університеті вільне відвідування, а більшість часу присвячував просвітницькій та громадській діяльності у Зашкові, навколишніх селах та Львові.

Зі студентських років жив активним громадсько-політичним життям. У 1910 році боровся разом з іншими студентами за український університет у Львові.

З 1912 року Євген Коновалець секретар львівської філії “Просвіти”, тісно співпрацює з друкованим щомісячним виданням “Письмо з Просвіти”, є членом “Академічної громади”.

Починаючи з 1913 року – Коновалець один з лідерів українського студентського руху на різних українських громадсько-політичних заходах, головний доповідач від студентства на тему відкриття українського університету у Львові. Незабаром стає членом Української Національно-Демократичної Партії.

Найбільший вплив на молодого Євгена Коновальця мали: один з розбудовників “Соколу” Іван Боберський та знайомство з наддніпрянською еміграцією (зокрема з Дмитром Донцовим).

Війна та полон

На початку Першої світової війни, 2 серпня 1914 року, мобілізований як солдат до австрійської армії у 19 полк Крайової оборони ландверу Львова (k.k. Landwehr Infanterie Regiment “Lemberg” Nr. 19).

Ландвер (від нім. Landwehr – “земля, країна”+ “захист, оборона”) – категорія військовозобов'язаних запасу другої черги та військові формування в Австро-Угорській імперії, Пруссії, Німецькій імперії, і Швейцарії XIX – початку XX ст. Ландвером позначали допоміжне військо, яке формували військові округи на підтримку регулярних Збройних сил.

В боях за гору Маківка ландвер, у якому бився Євген Коновалець, пліч-о-пліч стояв з Легіоном Українських Січових Стрільців Василя Вишиваного.

Вільгельм Франц Йозеф Карл фон Габсбург-Лотарингский, також відомий як Вільгельм Франц Австрійський та Василь Вишиваний – австрійський ерцгерцог із династії Габсбургів, політик, дипломат, поет, полковник Легіону Українських Січових Стрільців.

У червні 1915 року, під час боїв на горі Маківці, Євген Коновалець потрапляє у російський полон. До початку 1916 року його утримують в таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царициним й Астраханню в пустелі на березі Волги), а з кінця 1916 року – в таборі у Царицині (зараз – Волгоград).

Майбутній провідник ОУН вірогідно усвідомлював, що Російська Імперія доживає останні дні та це великий шанс для того, щоб здобути незалежну і самостійну Україну.

В Російській Імперії відбулася Лютнева революція та зміна влади. В той ж час Євген Коновалець знайомиться в таборах з галицькими старшинами: Андрієм Мельником, Іваном Чмолою, Романом Сушком, Василем Кучабським, Михайлом Матчаком та Федем Черником та разом з ними проводить системну і глибоку організаційну роботу серед полонених українців.

Коновалець дізнається про початок Української національної революції в Києві. 13 травня 1917 року пише з Царицина до Центральної Ради лист зі словами: “Хвально Радо! Свої сили, досвід й знання віддати хочу будові нового, вільного життя в Україні”.

Весною 1917 року українцям вдається вирватись з табору і вночі степом навпростець добратись до найближчої залізничної станції. А звідти – в Україну.

Командир корпусу Січових Стрільців, Євген Коновалець і УНР

Приблизно наприкінці липня 1917 року Євген Коновалець потрапляє до Києва. Діяльність в столиці проводить під псевдонімом Є.Блавацький. Вперше під власним прізвищем згадується 28 грудня 1917 в протоколі засідання Галицько-Буковинського комітету.

Восени 1917 року Євген Коновалець разом з Романом Дашкевичем та іншими сформували Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, який швидко перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії УНР, більш відому як Київські Січові Стрільці.

У січні 1918 року Євгена Коновальця обрано командиром Куреня Січових Стрільців Центральної Ради УНР. Саме його Курень придушує підготовлене радянською владою повстання робітників київського заводу "Арсенал", веде бої проти військ Муравйова на підступах до Києва.

За проявлені мужність і талант полководця 26-річний командир "Січових стрільців" Євген Коновалець був проведений в чин полковника за наказом голови Центральної Ради Михайла Грушевського.

Курінь був розгорнутий в полк особистої охорони Центральної Ради, далі – у корпус Української Народної Республіки.

Визвольні змагання продовжуються. До влади приходить Гетьман Павло Скоропадський і полк Січових Стрільців (на вимогу німецьких союзників) роззброюється та розформовується. Євген Коновалець, залишається в столиці, займається організаційними питаннями щодо створення нового полку Січових Стрільців.

В кінці серпня 1918 року Коновалець отримав від Гетьмана Павла Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з базуванням у Білій Церкві. На той момент місто було центром озброєння та навчання українських збройних сил.

На початку листопада через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто у розмовах зі Скоропадським Коновалець наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією.

Після відмови Скоропадського Євген Коновалець заявив, що складає “з себе перед Гетьманом відповідальність за подальший хід подій, бо вважаю становище, яке склалося, суперечним основним ідеям Січового стрілецтва”.

Після підписання Скоропадським угоди з російським урядом Січові Стрільці підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади гетьманського режиму та приєднались до військ Директорії в бою під Мотовилівкою.

В листопаді 1918 року полк Січових Стрільців скидає гетьмана Павла Скоропадського, забезпечує перемогу Директорії УНР в Україні, під проводом Симона Петлюри та Володимира Винниченка.

Євген Коновалець офіційно бере під контроль військову та адміністративну владу Києва та околиць. З огляду на війну з більшовиками, внутрішній хаос і міжнародну ізоляцію, Коновалець разом зі Стрілецькою радою намагаються в січні 1919 року запровадити подібну військову парадигму влади в усій державі.

Володимир Винниченко та Симон Петлюра не погоджуються брати на себе таку відповідальність.

Після поразки Перших Визвольних змагань

Командування армії УНР вирішило перейти до партизанської війни проти більшовицьких та білогвардійських сил росії і 6 грудня 1919 року Стрілецька рада розформувала Групу Січових стрільців. В листопаді полковник Євген Коновалець з частиною особового складу Січових стрільців були роззброєні та опинились у таборі для полонених в Луцьку.

Там Коновалець був до березня 1920 року. Цей період став для майбутнього творця ОУН часом інформаційної ізоляції. Звільнившись з ув'язнення, поїхав у Чехословаччину. Намагався організувати з інтернованих бійців УГА, що перебували в Чехословаччині, і українських полонених з таборів Італії, військове формування, робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських теренах.

Поразка Перших (хоч він на той момент і не знав, що вони перші, так само як Перша світова війна на той час була Великою війною, так і Перші Визвольні змагання були просто Визвольними змаганнями, але ми-то з вами знаємо, що далі було) Визвольних Змагань 1917-1921 років та масштабна окупація України спонукали Євгена Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. Він є активним противником Другого Зимового походу Армії УНР, вважав його безперспективним.

Українська військова організація (УВО)

В цих обставинах у липні 1920-го Коновалець починає створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. Свою увагу він спрямував на об’єднання військово-політичних сил, розпорошених в еміграції після Визвольних змагань.

Це велика, але не об’єднана сила українських ветеранів, мотивованих до відновлення державності та навчених військовій справі. Коновалець хоче об’єднати їх, щоб на засадах самостійності та соборності продовжити боротьбу за державність. Цими організаційними питаннями Євген Коновалець займався півтора року: у Відні, Празі та Львові.

І вдалося. У серпні 1920 року створено Українську Військову Організацію (УВО), яка об’єднує Січових стрільців, усусів, старшини армії УНР та Галицької армії.

20 липня 1921 року полковник Євген Коновалець повернувся до Львова і очолив Провід УВО. Процес створення Організації супроводжувався складним діалогом з колишніми соратниками по Стрілецькій раді, не всі з них бачили керівником Коновальця.

У вересні 1921 року у Львові, після замаху на Юзефа Пілсудського, польська поліція арештувала багатьох членів УВО та змусила її лідерів покинути Галичину. Євген Коновалець виїхав до Ґданська.

Еміграція і ОУН

З грудня 1922 року Євген Коновалець змушений мешкати в еміграції у Чехословаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.

В листопаді 1927 року на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі.

28 січня-3 лютого 1929 року на Конгресі у Відні було створено Організацію Українських Націоналістів (ОУН), головою Проводу було обрано Євгена Коновальця. Він лишився Провідником ОУН до самої своєї смерті.

Євген Коновалець встановлює мережу контактів з політичними колами Литви, Великої Британії, Королівства Іспанії, Італії, Німеччини; організовує українські політично-інформаційні служби у політичних центрах Європи, залучає до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Фактично, Євген Коновалець створив підпільні державні інституції для підпільної держави та особисто налагоджував зв'язок з політичними колами Європи.

Полковник Коновалець розумів необхідність розвитку ідеологічних засад та політичної платформи, без яких було важко продовжувати боротьбу і здобувати підтримку українського суспільства. Вся підпільна діяльність УВО потребувала міцної ідеологічної основи та потужного інформаційного супроводу, щоб доносити до загалу, що це національно-визвольна боротьба, а не бандитизм чи тероризм.

У створенні націоналістичного українського осередку Євген Коновалець спирався на молодіжні організації, що сформувалися в Галичині та в еміграції – покоління української молоді, значна частина якої народилась у першій чверті ХХ століття. Вони були самостійними та самодостатніми, а також ідейними та безкомпромісними.

Наприкінці липня 1932 року в Празі пройшла конференція ОУН-УВО. Від крайової екзекутиви були присутні: Богдан Кордюк, Степан Бандера, Іван Малюца та Роман Шухевич. Були дискусії, але врешті ухвалили спільний документ, де було затверджено організаційну єдність ОУН-УВО в Галичині та роз’яснено, що під назвою “УВО” треба розуміти бойову й військову референтури ОУН.

Далі все одно стався конфлікт, особливо через нерозуміння крайовою (тобто українською місцевою) екзекутивою важливості діяльності Проводу за кордоном. Скажімо крайовики називали стиль роботи еміграції “кав’ярним”.

Серйозною проблемою був і потенційний конфлікт поколінь. Коновальцю вдалось не допустити його та зберегти монолітність ОУН на той час. Вона розкололася пізніше, в 1940 році. Після його смерті розкол пройшов між прихильниками політики Степана Бандери і прихильниками політики Андрія Мельника. Але поки все в Організації було гаразд.

Влітку 1936 року, втомлений тяганиною щодо питання про право на проживання у Швейцарії, Євген Коновалець з родиною вирішив виїхати до Риму.

Діяльність Провідника з розбудови ОУН, цілеспрямовані спроби поставити українське питання на порядку денному у Лізі Націй, в тому числі і питання щодо Голодомору, постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля на окупованих радянцями теренах України поставили його під удар радянської тоталітарної машини, що тільки розгорталась, але вже діяла людожерськими методами.

Смерть

Коли Коновальця попереджали про небезпеку замаху, то чули відповідь, що “він воїн і помре на фронті”.

Протягом 1920-х років на нього відбулося кілька замахів від агентів радянських спецслужб. В 1933 році почалось планування останньої (і на жаль вдалої) спроби вбивства Провідника під кодовою назвою "Ставка". Її розробляли у Москві під особистим наглядом Сталіна. Виконавцем замаху став агент НКВС Павєл Судоплатов.

“23 травня 1938 року о 12:13 помірний плин життя нідерландського портового містечка Роттердам сколихнув вибух. Згодом з’ясували: у чоловіка, який розглядав афішу кінотеатру "Люм’єр", здетонувала коробка шоколадних цукерок. Коли на місце події прибула поліція, в особистих речах загиблого знайшли візитку готелю "Централь" та паспорт, на ім’я Йозефа Новака. Під час слідства виявилося, що вбито провідника ОУН Євгена Коновальця”, – Вбивство провідника — Локальна історія

Агент НКВС Павєл Судоплатов передав чоловікові замасковану під коробку цукерок з українським візерунком бомбу, сів на радянський корабель, який саме стояв у порту Роттердама і відплив туди, звідки прибув.

Вбивця прожив довге життя. Був замішаний у вбивствах Романа Шухевича та єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Ромжі. Пробув 15 років ув’язненим у справі про вбивство опонентів Лаврентія Берії. У 1997 році видав книгу спогадів, у якій Коновальця та Шухевича назвав "фашистами, посібниками Гітлера".

Докладніше: Вбивство провідника — Локальна історія

Похорон Полковника Євгена Коновальця відбувся через кілька днів, 28 травня 1938 року на цвинтарі Кросвейк. В останню путь Провідника ОУН проводжали кілька соратників, які на той час були в Роттердамі або змогли добратися туди в короткий строк (частина на той момент сиділа в таборах), дружина і консул Литви у Роттердамі. В останні роки життя Євген Коновалець користувався литовським паспортом, а уряд Литви активно сприяв діяльності ОУН.

По смерті Євгена Коновальця його дружина Ольга Коновалець (Федяк) і син Юрій переїхали жити до Риму.

Вшанування пам’яті

В Україні

• Національний банк України з 9 червня 2021 року ввів в обіг пам’ятну монету, присвячену Євгену Коновальцю.
• 15 липня 1968 року Євгену Коновальцю було присвоєний Воєнний хрест (посмертно).
• Почесний громадянин Борислава.
• Почесний громадянин Тернополя.
• 2011 року рішенням Бориславської міської ради надано звання “Почесний громадянин Борислава” (посмертно).
• 1-а Київська сотня ім. Євгена Коновальця добровольчого батальйону ОУН.
• На честь Дня народження Євгена Коновальця у селі його дитинства Зашкові Жовківського району Львівської області проводиться національно-патріотичний фестиваль “Зашків – земля героїв”. Також у Зашкові є пам'ятник Євгену Коновальцю, а в будинку, де він мешкав, відкрито музей.
• В багатьох містах України є вулиця Євгена Коновальця: у Києві, Білій Церкві, Львові, Івано-Франківську, Дрогобичі, Стрию, Долині, Тернополі, Луцьку, Рівному, Кам'янці-Подільському, Конотопі, Дніпрі, Любомлі, Полтаві та Житомирі.
• 14 жовтня 1997 – відкрили пам'ятник Євгену Коновальцю в Моршині.
• 10 січня 2010 – відкрили пам'ятник Євгену Коновальцю в селі Старі Кути на Прикарпатті.
• 21 жовтня 2012 – в Івано-Франківську урочисто відкрили пам'ятник Євгену Коновальцю.
• 19 жовтня 2014 – в місті Калуші відбулося урочисте відкриття та освячення пам'ятної дошки Євгену Коновальцю на вулиці його імені.
• В селі Воля-Задеревацька на одній з білокам'яних стел на алеї борців за незалежність України є бронзовий барельєф Євгена Коновальця.
• Меморіальна бронзова дошка з його барельєфом прикрашає стіну одного з будинків у Львові.
• В Івано-Франківську меморіальна дошка з барельєфом Коновальця висить на стіні одного з будинків на вулиці, названій на його честь.
• У Києві середня школа № 263 названа на честь Євгена Коновальця.
• На його честь названо Військову школу імені Євгена Коновальця – спеціалізовану школу з підготовки сержантського та старшинського складу, яка функціонує в рамках полку НГУ “Азов”.
• 22 січня 2017 року в Києві по вулиці Січових Стрільців, 24, де у 1918 році були касарні Січових стрільців, відкрита меморіальна дошка.
• 22 січня 2018 року у Хмельницькому відкрито меморіальну дошку Євгену Коновальцю. Її було встановлено на будівлі, де певний час перебувала Пресова Квартира Січових стрільців і видавався часопис “Стрілецька думка”.
• 6 вересня 2019 року у Рівному відбулося офіційне відкриття меморіальної дошки.
• У грудні 2020 року у Полтаві було відкрито пам'ятну дошку.
• У багатьох містах України є Вулиця Січових Стрільців, до яких належить і Євген Коновалець.
• 1 жовтня 2023 року 131-му окремому розвідувальному батальйону Сухопутних військ ЗСУ присвоєно почесне найменування “імені полковника Євгена Коновальця”.
• Була спроба надати йому звання Героя України, але петиція не набрала достатню кількість голосів.

В світі

• 6 грудня 2012 – у місті Каунасі на будинку по алеї Свободи (лит. Laisvės al. 34), в якому часто бував Коновалець, відкрито меморіальну дошку.
• В 2018 році була заснована пам'ятна медаль Євгена Коновальця, присвячена 100-річчю відновлення державності Литви та 80-й річниці смерті першого очільника ОУН.

Цитати Євгена Коновальця

• Волю українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців.
• У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії.
• Навіть серед найбільше несприятливих обставин нам не треба закладати рук чи то попадати в зневіру.
• Говорити треба до тих, що хочуть чогось навчитися, хочуть набути знання, а не до тих, які вважають, що вони вже знання мають і можуть давати іншим лекції.
• Я воїн і помру на фронті.
• Якщо розходимося, то працюймо так, щоб при зустрічі ми могли один одному глянути в очі й подати один одному руки.
• Не ридать, а здобувать.
• Настане час, і не словами будемо з'ясовувати суть невмирущої ідеї.