Олександр Довженко

При складних умовах роботи в радянські часи Довженко зміг створити твори, які вплинули на розвиток не тільки українського, а й світового кіно. Його естетика і стиль надихали багатьох кінорежисерів, а ідеї залишаються актуальними й сьогодні. Його роботи — це не просто кіно, а глибока філософія, відображення українського духу та культурного коду.

Біографія

Олександр Довженко народився 10 вересня 1894 року на хуторі В'юнище (нині смт Сосниця), Чернігівської губернії. Його предки були полтавськими чумаками, які оселилися в Сосниці у середині XVIII століття. Хлопець зростав у незаможній багатодітній родині, де батьки були неписьменні й мали 14 дітей, з яких вижило тільки двоє — Олександр та його сестра Поліна. Через це дитинство було сповнене труднощів і споминів про трагічні втрати, що пізніше знайшло відображення у його автобіографічній повісті «Зачарована Десна». 

Батько Довженка продав частину землі, щоб зібрати гроші на навчання Олександра. З восьми років він навчався у парафіяльному училищі, а згодом у Сосницькому міському училищі, де був відмінником і любив читати.

У 1911 році Олександр Довженко вступив до Глухівського учительського інституту, головним чином через високу стипендію. Закінчивши інститут у 1914 році, він почав учителювати у Житомирі, викладаючи різні предмети. Революцію 1917 року він зустрів з радістю, сподіваючись на покращення життя простих людей.

У червні 1917 року Олександр переніс важку операцію і понад місяць пролежав у лікарні. Через це він не був придатний до військової служби. У вересні 1917 року він перевівся на роботу до Києва та вступив на економічний факультет Київського комерційного інституту, паралельно став слухачем Академії мистецтв.

На початку 1918 року Довженко приєднався до армії Української Народної Республіки, відступив з нею до Житомира, де викладав естетику у школі старшин армії УНР. У серпні 1919 року його заарештували, але незабаром звільнили. У 1920 році Довженко приєднався до лав "боротьбистів", пізніше ця організація влилася в комуністичну партію України. Довженка призначили завідувачем Житомирської партійної школи. Під час одного з відряджень він потрапив у польський полон, де зазнав умовного розстрілу, але згодом йому вдалося втекти.

Після встановлення радянської влади Довженко переїхав до Києва, де працював у відділі народної освіти, комісаром Театру ім. Тараса Шевченка та завідувачем відділу мистецтв. У 1921 році його перевели до Харкова і призначили завідувачем загального відділу Повноважного представництва УРСР у Польщі. У Варшаві він очолив місію з репатріації та обміну військовополоненими.

На початку 1922 року Довженка перевели на роботу до Німеччини. Життя в Берліні, куди його направили як секретаря консульського відділу представництва УРСР, справило на нього сильний вплив. Там він глибше познайомився з європейським мистецтвом, літературою та кінематографом, відвідував кіностудії, театри, художні галереї. Саме в Берліні він побачив новаторські роботи німецьких експресіоністів, зокрема фільми Фрідріха Вільгельма Мурнау та Фріца Ланга, які справили на нього велике враження.

Перебування в Німеччині допомогло йому усвідомити значення кіно як мистецтва, що поєднує зображення, ритм і символізм. Після повернення в Україну Довженко почав працювати в кіно, створивши власний стиль, що поєднував поетичність, експресіонізм та національну ідентичність. Уже у 1920-х роках він зняв свої перші фільми, що стали фундаментом для подальших шедеврів.

У 1923 році він повернувся до Харкова, де працював карикатуристом та ілюстратором. Його роботи часто з'являлися в різних виданнях під підписом "Сашко". Він став членом літературних організацій «Гарт» і «ВАПЛІТЕ», а також далі цікавився кіномистецтвом.

Кінематографічна творчість

Шлях Довженка до кінематографа був доволі складним і різноплановим. Спочатку він здобув освіту в Глухівському вчительському інституті, де отримав фах педагога. Однак його мистецька натура прагнула самовираження, тому він вступив до Київського художнього інституту, де вивчав живопис і графіку. Цей досвід значно вплинув на його майбутню кінематографічну естетику, зокрема на увагу до візуальної символіки та композиції кадру.

Розпочавши кар’єру як художник і карикатурист, Довженко поступово перейшов до роботи сценариста й режисера. Його перші кінематографічні спроби були пов’язані з написанням сценаріїв для інших режисерів, проте згодом він усвідомив, що може повною мірою реалізувати свої ідеї лише за допомогою власної режисерської роботи.

Олександр Довженко створив унікальний кінематографічний світ, наповнений глибокими філософськими мотивами, героїзмом і ліричною поетикою. Його фільми торкалися ключових тем історії України, революції, боротьби за незалежність і єднання людини з природою.

У 1926 році Довженко почав працювати на Одеській кінофабриці. Його фільм «Сумка дипкур'єра» отримав позитивні відгуки. Але більше його талант проявиться у фільмі «Звенигора» (1928), який поєднував історичні епізоди з революційною тематикою. Це стало народженням українського кіно як мистецтва.

У 1929 році Довженко зняв фільм «Арсенал», а у 1930 році — «Земля», яка принесла йому світову славу, але в Україні піддалася критиці. У 1932 році він зняв фільм «Іван» про будівництво Дніпрогесу, а у 1933 році написав сценарій до фільму «Аероград».

Під час Другої світової війни Довженко працював воєнним кореспондентом і писав нариси про бойові дії. У 1943 році написав кіноповість «Україна у вогні», яка була заборонена. У 1949 році — випустив фільм «Мічурін».

З 1949 року Олександр Довженко викладав у ВДІКу і працював над сценаріями майбутніх фільмів. Він почав писати роман-епопею «Золоті ворота». У 1951 році побував на будівництві Каховської гідроелектростанції та вирішив зняти фільм «Поема про море». 

Фільмографія

• «Звенигора» (1928) — перший значний успіх Довженка. Фільм, що став маніфестом українського поетичного кіно. Стрічка охоплює широкий історичний період і демонструє міфологічний підхід до розуміння історії України. Сценарій писали Майк Йогансен та Юртик (псевдонім Юрія Тютюнника), але Довженко так його змінив, що автори попросили не вказувати їх в титрах.
• «Арсенал» (1929) — динамічна й експресивна картина, яка розповідає про повстання робітників Київського заводу «Арсенал» у 1918 році. Фільм вражає своїм монтажем, ритмікою та гострою соціальною критикою. Цікаво, що сам Довженко був учасником цього історичного повстання, на боці тих, хто програв, але в фільмі розставив акценти так, що зобразив сторону (за яку бився в цій історичній події) карикатурно і прославляв переможців.

• «Земля» (1930) — шедевр світового кінематографа, який поєднує натуралізм і глибокий символізм. Це історія про зіткнення старого і нового, про трагедію й надію, про зв’язок людини з землею. Фільм отримав визнання за кордоном і залишається однією з 12 найвеличніших кіноробіт серед німого кіно XX століття.

• «Щорс» (1939) — біографічний фільм про легендарного отамана Миколу Щорса, який став одним із наймасштабніших проєктів радянського кінематографа того часу. Стрічка поєднала документальну точність із героїчною романтикою. Протягом зйомок довелось кілька разів переписувати та перезнімати, бо радянська тоталітарна машина арештувала і проголосила ворогом народу одного з героїв оригінальної історії.

Список фільмів Олександра Довженка

• 1926 — «Вася-реформатор»;
• 1927 — «Ягідка кохання»;
• 1927 — «Сумка дипкур'єра»;
• 1928 — «Звенигора»;
• 1929 — «Арсенал»;
• 1930 — «Земля»;
• 1932 — «Іван»;
• 1935 — «Аероград»;
• 1939 — «Щорс»;
• 1940 — «Визволення»;
• 1940 — «Буковина — земля українська»; 
• 1943 — «Битва за нашу Радянську Україну»;
• 1945 — «Перемога на Правобережній Україні»;
• 1948 — «Мічурін»;
• 1951 — «Прощавай, Америко!» (не закінчений).

Творчий доробок Олександра Довженка є неоціненним внеском у світовий кінематограф. Його фільми, попри радянський контекст, несуть у собі глибокий український дух, прагнення до свободи та гармонії, а також залишаються актуальними та важливими для наступних поколінь.

Олександр Довженко як письменник

Олександр Довженко увійшов в історію як видатний кінорежисер, але його талант не обмежувався лише кінематографом. Він був також глибоким письменником, який через свої твори передавав філософські роздуми про Україну, її народ і непрості історичні події. Довженко володів унікальним поетичним стилем, який поєднував символізм, романтику та глибокий драматизм. Його творчість як письменника не була вторинною до його кінематографічної діяльності — вона існувала як самостійне явище і значно вплинула на формування української літератури XX століття.

Зачарована Десна

Одним із найвідоміших літературних творів Довженка є автобіографічна кіноповість «Зачарована Десна». Це гімн дитинству, природі та духовному світові українського села. Автор поєднує особисті спогади про родину з глибокими роздумами про сенс буття, формування особистості та красу рідного краю. «Зачарована Десна» насичена емоційністю, ліричністю та символічністю. Вона є прикладом того, як Довженко переносив у літературу свою кіношну образність — пейзажі в його тексті оживають, спогади перетворюються на яскраві кінематографічні сцени.

Україна в огні

Окрім «Зачарованої Десни», Олександр Довженко створив низку інших визначних літературних творів. Його кіноповість «Україна в огні» — це драматичний твір про трагічні події Другої світової війни, зокрема окупацію України. Твір був підданий жорсткій критиці з боку радянської влади через те, що автор правдиво показав реалії війни, страждання українського народу та трагедію розділених родин. Його звинуватили у націоналізмі. Особисто Сталін публічно засудив цей твір. За життя автора кіно за цим твором так і не вийшло, пізніше його дозняла друга дружина Олександра Довженка Юлія Солнцева, правда російською мовою і сильно процензуроване.

Ніч перед боєм

Ще один значний твір Довженка — «Ніч перед боєм». Це коротке, але дуже напружене оповідання про психологічний стан солдатів перед вирішальним боєм. Автор майстерно передає емоції, страх, надію та жертовність воїнів. Цей твір показує його вміння загострювати увагу на внутрішньому світі людини у критичних ситуаціях.

Літературна творчість Довженка суттєво вплинула на його кінематографічний стиль, і навпаки. Він мислив образами, його описи були кінематографічними, яскравими, динамічними. У його творах завжди є глибокий візуальний компонент, що перетворює текст на своєрідний сценарій для уявного фільму. З іншого боку, його робота у кінематографі відобразилася на стилі письма: Довженко використовував монтажну структуру, контрастні переходи, зміну ритму розповіді. Його літературні твори мають кінематографічну виразність, адже автор прагнув передати відчуття руху, світлотіні, експресивності, характерні і для його фільмів.

Олександр Довженко — це не лише легендарний кінорежисер, а й потужний письменник, чий внесок у літературу є не менш важливим.

Громадянська позиція

Творчий шлях Олександра Довженка, як людини свого часу, став своєрідним відображенням боротьби між мистецьким покликанням і тоталітарною реальністю. Його погляди на політику, історію та культуру нерозривно пов’язані з переживаннями за долю України, і ця громадянська позиція часто ставала причиною складних відносин із радянською владою.

З ранніх років Довженко відчував глибоку любов до української культури та історії. Його фільми торкалися тем національної ідентичності, колективізації, революційних змін, але водночас показували драматизм цих процесів. Його «Земля», яка згодом увійшла до списку найкращих фільмів світового кіно, зазнала жорсткої критики з боку радянської влади за "відхилення від класових установок" та "сумнівну ідеологічну спрямованість".

Довженко завжди прагнув мистецької свободи, але жив у системі, що не терпіла самостійності. Його листи та щоденники свідчать про біль через репресії проти української інтелігенції, знищення селянства, русифікацію. Він гостро переживав за майбутнє України, хоч і не міг відкрито виступити проти радянського режиму.

Його відносини з владою завжди були непростими. З одного боку, Сталін високо цінував його як режисера, з іншого — змушував коригувати творчі плани відповідно до партійної лінії. Довженко неодноразово стикався з цензурою: його сценарій «Україна в огні», що правдиво показував трагедію Другої світової війни на українських землях, був заборонений особисто Сталіним. Власне цей твір став переломним у житті Довженка: його забирають з рідної кіностудії до москви на посаду третьорядного режисера під суворий нагляд номенклатури.

Його громадянська позиція, хоча й обмежена умовами радянської дійсності, виражалася через кінематограф і літературні твори. Довженко прагнув передати голос українського народу, навіть коли його змушували говорити мовою імперії. Він залишався людиною, що несла у собі біль свого часу, і саме тому його творчість залишається актуальною й сьогодні.

Особисте життя

Першою дружиною Олександра Довженка була Варвара Крилова. Вони повінчалися у 1917 році, а офіційно зареєстрували шлюб у 1923 році. Варвара здобула гімназійну освіту, знала кілька іноземних мов і супроводжувала чоловіка у закордонних поїздках, під час однієї з яких сильно поранила коліно. Діагностували не правильно, довелось шукати значні кошти на лікування. Подружжя переїхало до Одеси. Переїзд до Одеси став причиною кризи в їхніх стосунках. У 1933 році у них народився син Вадим, якому мати дала прізвище Чазов.

Олександр Довженко мав велику популярність серед жінок і мав багато захоплень. З 1925 року, після переїзду до Одеси, його фактичною дружиною стала акторка Юлія Солнцева, яка згодом стала режисеркою. Довженко кілька разів повертався до своєї дружини Варвари, а потім знову до Юлії.

У 1923 році Олександр одружився з Юлією Солнцевою, яка стала його найближчою соратницею. Разом вони працювали над багатьма кінопроєктами, і після смерті Довженка Солнцева присвятила своє життя збереженню його творчої спадщини.

Попри творчий успіх, особисте життя митця було сповнене трагічних моментів. Наприклад, батьки Олександра залишились самотніми в окупованому Києві, німці вигнали їх з житла, батька жорстоко побили, згодом він помер, а мати не могла кілька днів його поховати. Сам Довженко в цей час був на фронті.

Він часто відчував тиск радянської влади, а його щоденники свідчать про внутрішню боротьбу з системою, яка не завжди сприймала його ідеї. Довженко мріяв про Україну як про незалежну державу, однак був змушений працювати в умовах радянського режиму, що спричиняло моральні страждання, швидке погіршення здоров’я, ранні інфаркти.

Нагороди та премії

Протягом своєї кар'єри Олександр Довженко отримав багато відзнак, що підкреслюють його важливе місце в історії українського та світового кінематографа. Нижче наведено список його нагород і премій:

• Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.»;
• Сталінська премія I ступеня (1941), за фільм «Щорс» (1939);
• Сталінська премія II ступеня (1949), за фільм «Мічурін» (1948);
• Ленінська премія (1959, посмертно), за літературний сценарій фільму «Поема про море» (1958);
• Почесне звання «Заслужений діяч мистецтв УРСР» (1940);
• Почесне звання «Народний артист РРФСР» (1950);
• МКФ у Венеції (1934), приз, за фільм «Іван»;
• МКФ в м. Готвальдові (1949), премія праці, за фільм «Мічурін»;
• МКФ в Маріанських Лазнях (1949), премія за найкращий кольоровий фільм, за фільм «Мічурін»;
• ВКФ (1959), перша премія автору сценарію (посмертно), за фільм «Поема про море».

Цікаві факти про Олександра Довженко

1. У молодості працював учителем у Житомирі та Херсоні, де викладав історію, географію і природознавство.
2. Довженко мав талант до малювання і спочатку мріяв стати художником, навіть навчався у Київському художньому інституті.
3. Під час навчання в Берліні у 1922 році він працював дипломатичним співробітником у посольстві УРСР у Німеччині.
4. Його фільм «Земля» (1930) входить до списку 12 найкращих фільмів усіх часів за версією міжнародних кінокритиків.
5. Довженко був першим радянським режисером, який отримав світове визнання ще за життя, проте через цензуру багато його сценаріїв не дійшли до екранів.
6. У 1943 році він працював воєнним кореспондентом і був свідком визволення Києва, що сильно вплинуло на його творчість.
7. Грав в одному зі своїх фільмів — «Сумка дипкур'єра». 

Спадщина Олександра Довженко

Творчість Олександра Довженка і зокрема його внесок у кінематограф визнані як в Україні, так і за її межами. Довженко не лише сформував національне кіно, але й став одним з основоположників поетичного кіно як унікального художнього напрямку. Його ім’я й досі залишається символом творчого пошуку та мистецької інновації.

Спадщина Олександра Довженка отримала належне визнання в Україні та світі. На його честь створено численні пам’ятні місця, музеї, а також проводяться фестивалі та наукові дослідження.

Музеї та пам’ятники

• Національний центр Олександра Довженка (Київ) — архів українського кіно, де зберігаються роботи режисера та матеріали про його життя і творчість.

• Музей-садиба Олександра Довженка (Сосниця, Чернігівська область) — місце, де він народився, з експозицією, присвяченою його життю та творчості.

• Пам’ятники Довженку встановлені в Києві, Сосниці, Харкові та інших містах України.

Фестивалі та премії

1. Премія імені Олександра Довженка — щорічна державна нагорода України за видатний внесок у розвиток кіно.
2. Міжнародний кінофестиваль «Молодість» та інші кінофестивалі часто відзначають особливими програмами роботи Довженка.
3. Фестивалі українського кіно у Франції, Німеччині, США неодноразово включали його фільми у свої програми.

Олександр Довженко став одним із засновників світового кінематографа завдяки своїм унікальним режисерським рішенням, поетичному стилю та глибокому гуманізму. Його творчість вплинула на багатьох режисерів ХХ століття, зокрема на Сергія Параджанова, Андрія Тарковського та Федеріко Фелліні.

Визначальні риси його творчості

Поетичний стиль:

• фільми Довженка вирізняються ліричністю та символізмом;
• «Земля» (1930) — один із найкращих зразків поетичного кіно, де кожен кадр має глибоке емоційне та філософське наповнення.

Візуальна експресія:

• Довженко використовував незвичні ракурси, довгі плани та метафоричні образи.

Глибокий гуманізм:

• у його фільмах часто порушуються теми боротьби людини з природою, долі народу та пошуків сенсу життя;
• «Арсенал» (1929) та «Щорс» (1939) — приклади його соціального та історичного кіно.

Олександр Довженко — видатний український кінорежисер, який безперечно залишив свій слід в історії світового кінематографа. Його творчість здобула широке визнання не тільки в Україні, але й у багатьох країнах Європи та США. Один з його найвідоміших фільмів, «Земля», увійшов до списку найкращих фільмів усіх часів за версією багатьох кінокритиків, включаючи Британський інститут кінематографії. Це свідченням високої оцінки, яку отримали його роботи, та їх впливу на розвиток кіномистецтва. Довженка часто порівнюють з такими видатними режисерами, як Сергій Ейзенштейн та Вітторіо Де Сіка.

Вплив Довженка на інших режисерів був значним. Сергій Параджанов також зазнав цього впливу, що можна помітити у фільмі «Тіні забутих предків», де використовується подібна стилістика та метафоричність. Федеріко Фелліні, відомий італійський режисер, захоплювався візуальною мовою Довженка та його здатністю створювати незабутні кінокадри.

Висновок можна зробити лише один: Олександр Довженко — це не просто український режисер, а справжня легенда світового кінематографа. Його вплив на мистецтво продовжує жити і надихати нові покоління кіномитців. Завдяки музеям, фестивалям та численним дослідженням його ім’я назавжди залишиться в історії. Фільми Довженка продовжують зворушувати глядачів у всьому світі, вражаючи їх своєю глибиною та красою. Його творчість є важливим спадком для всього людства.

Олександр Довженко зняв і поставив 14 фільмів, написав майже 20 кіносценаріїв і кіноповістей, створив понад 20 новел та оповідань. Книги та фільми Довженка надихають і вивчаються по сьогоднішній день.

Помер Олександр Довженко 25 листопада 1956 року на своїй дачі в Переделкіно, похований у москві на Новодівичому кладовищі.