День пам’яті Героїв Крут

День пам’яті Героїв Крут відзначають щороку 29 січня — цю дату встановлено Указом Президента України у 2007 році. У Києві традиційно відбувається хода від метро «Арсенальна» до Аскольдової могили (де у березні 1918 року поховали розстріляних студентів), покладають квіти, проводять лекції. Безпосередньо на місці бою на Чернігівщині діє Меморіальний комплекс.

Сьогодні, майже через 108 років, ми знову бачимо схожий цивілізаційний конфлікт — боротьбу України проти російської агресії. Як і тоді, молоде покоління українців часто стає на передову, захищаючи право на власну державу та ідентичність.

Подвиг крутянців нагадує: навіть коли сили нерівні, свідома боротьба має величезне значення.

Історія бою під Крутами

На початку 1918 року Українська Народна Республіка опинилася в дуже скрутному становищі. Після ухвалення IV Універсалу 22 січня 1918 року, яким Україна остаточно проголосила повну незалежність, країна фактично залишилася в оточенні. У самому Києві місцеві більшовики готували збройне повстання, а з північного сходу на столицю швидко просувалася велика армія під командуванням Михайла Муравйова — людини, яку навіть серед червоних вважали особливо жорстокою.

Петроградський Раднарком на чолі з Леніним не визнав української державності та ще наприкінці 1917 року фактично оголосив УНР війну. Для більшовиків Україна була насамперед «житницею» — територією, яку вони хотіли контролювати, щоб годувати свою революційну росію. Наступ на Київ вівся двома основними напрямками: через Харків–Полтаву та через Курськ–Бахмач.

Українська армія на той час тільки починала формуватися. Регулярних частин майже не було, тому на фронт відправляли добровольців, гайдамаків і вільних козаків. Саме тому для захисту Києва мобілізували всіх, кого могли: юнаків Київської військової школи імені Богдана Хмельницького та студентів Помічного студентського куреня Січових стрільців. Багато з них були вчорашніми гімназистами та першокурсниками.

Наприкінці січня більшовицькі загони під командуванням Михайла Муравйова просувалися до столиці. Після запеклих боїв 24–27 січня українські сили залишили важливий залізничний вузол Бахмач і відступили до станції Крути — невеликого пункту між Бахмачем і Ніжином, приблизно за 130 кілометрів від Києва.

29 січня 1918 року тут стався нерівний бій. З українського боку було близько 400–520 бійців. З боку більшовиків — від 4000 до 6000 осіб, переважно червоногвардійців, балтійських матросів і досвідчених солдатів старої російської армії. У них була суттєва перевага: артилерія, кулемети та бронепоїзди. Муравйов розраховував швидко захопити Київ, до того, як українська влада встигне організувати оборону чи отримати зовнішню допомогу.

Українськими силами керував сотник Аверкій Гончаренко. Бійці зайняли позиції вздовж залізничної колії, використовуючи насип як природне укриття. Стояв сильний мороз, був туман і мокрий сніг.

Бій почався вранці: більшовики пішли в атаку під прикриттям вогню артилерії та бронепоїзда. Попри величезну чисельну перевагу, українські юнаки тримали оборону кілька годин. Вони відбивали атаку за атакою, завдаючи ворогу відчутних втрат. Багато хто бився буквально до останнього патрона.

Бій тривав до вечора. Українським підрозділам вдалося стримати штурм більшовиків і змусити їх перейти до затяжних позиційних сутичок. Коли боєприпаси закінчилися, а ворог почав обходити фланги, українське командування віддало наказ на організований відступ. Відходячи, захисники руйнували за собою мости та залізничні колії, що суттєво уповільнило подальше просування російської армії.

Саме під час цього відступу в темряві сталася найбільша трагедія. Під час відходу в темряві одна студентська чота (близько 30 юнаків) втратила орієнтир і вийшла прямо на зайняту більшовиками станцію. Розлючені значними втратами червоноармійці жорстоко розправилися з полоненими — після катувань їх розстріляли. Загальні втрати української сторони в бою та полоні історики сьогодні оцінюють у близько 70–100 загиблих, хоча в перших свідченнях фігурувала цифра до 300 осіб.

Командир оборони сотник Аверкій Гончаренко пізніше у спогадах писав:

Втрати сягали: до 250 юнаків, одна чота (до 30 людей) студентів і 10 старшин.

Ці цифри включають убитих, поранених і полонених. Сам Гончаренко втратив у тому бою рідного брата.

Проте стратегічна мета була досягнута: наступ Муравйова на Київ було затримано на кілька днів. Цей час виявився вирішальним для керівництва УНР, він дозволив Центральній Раді придушити більшовицьке повстання на заводі «Арсенал» у Києві, евакуювати уряд і, що найважливіше, укласти Берестейський мирний договір з Центральними державами. Цей договір на деякий час дав Україні міжнародне визнання та перепочинок.

Бій під Крутами вийшов далеко за межі звичайної військової сутички. Це історія про свідомий вибір української молоді стати на захист держави в момент її найвищої вразливості. І саме тому сьогодні, понад сто років потому, Крути залишаються для багатьох символом, який особливо сильно відгукується.

Учасники бою

У бою під Крутами 29 січня 1918 року брали участь переважно молоді українці — студенти, гімназисти, курсанти (юнкери) та добровольці. Загальна чисельність українських сил становила близько 400–520 бійців.

Основу оборони склали дві групи:

1. Курсанти 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького (близько 400 юнаків і 20 старшин). Це були молоді військовики, які вже проходили системну підготовку.
2. Помічний Студентський курінь Січових стрільців (перша сотня — 114–130 осіб). До нього увійшли студенти Київського університету Святого Володимира, Народного університету, гімназисти (зокрема 2-ї Кирило-Мефодіївської гімназії) та учні інших закладів.

Вік учасників коливався від 16 до 28 років. Багато хто був зовсім юним — 17–20 років. Траплялися й гімназисти 6–8 класів, наймолодшим було близько 15–16 років. Хоча серед загиблих, чиї імена відомі, більшість були вже повнолітніми.

Це були переважно інтелігентні хлопці з освічених родин. Вони добре знали українську мову, історію та літературу. Більшість з них ніколи не воювали, але добровільно пішли на фронт, бо хотіли захистити щойно проголошену незалежність Української Народної Республіки.

У той момент, коли регулярної армії майже не існувало, саме ці студенти, гімназисти та курсанти стали головним щитом на шляху більшовиків. 

Герої Крут

Відомі імена лише близько 20 загиблих — переважно студентів і гімназистів, яких розстріляли після бою. Саме їхні тіла пізніше вдалося знайти і перепоховати на Аскольдовій могилі в Києві.

Студенти Українського Народного університету:

• Олександр Шерстюк;
• Ісидор Пурик (Пурик-Пуриченко, Сидір Пурик);
• Олександр Борозенко-Конончук;
• Головащук;
• Чижов;
• Сірик;
• Омельченко (сотник).

Студенти Київського університету Святого Володимира:

• Олександр Попович;
• Володимир Шульгин;
• Микола Лизогуб;
• Микола Божинський-Божко;
• Василь (Лука) Дмитренко;
• Андріїв (Андрієв).

Гімназисти 2-ї Кирило-Мефодіївської гімназії:

• Андрій Соколовський;
• Євген Тернавський;
• Володимир Гнаткевич (Василь Гнаткевич);

• Григір Піпський;

• Іван Сорокевич;

• Павло Кольченко (прапорщик);

• Микола Ганкевич.

Ці 19 прізвищ — найнадійніше підтверджені жертви, тіла яких вдалося пізніше перевезти до Києва та поховати на Аскольдовій могилі.

Інші відомі учасники бою (командири та ті, хто вижив):

• Аверкій Гончаренко — сотник, один з головних командирів оборони під Крутами;

• Матвій Данилюк — вижив, пізніше продовжував службу в Армії УНР. Він прожив довге життя і помер у 1994 році на 103-му році — єдиний відомий учасник бою, який дожив до незалежності України;
• Петро Омелченко — командир студентської сотні.

Серед інших учасників згадуються ще: Бурко Демид, Бензик Михайло, Винник Федір (Теодор), Горячко Сергій, Грушецький Іван, Дзюблик Василь та багато інших юнаків і старшин 1-ї Української військової школи.

Історії окремих героїв вражають мужністю. Багато юнаків билися до останнього, а потрапивши в полон, відмовлялися зрадити Україну. Більшовики, розлючені втратами, жорстоко розправилися з полоненими — їх розстріляли або закатували.

Дехто з учасників бою під Крутами вижив і пізніше продовжував боротьбу в лавах Армії УНР. Ще у 1918 році тіла загиблих, кого вдалося знайти, перевезли до Києва і поховали на Аскольдовій могилі. У радянські часи пам’ять приховували, але в незалежній Україні вона відродилася.

Міфи та факти про бій під Крутами

Багато десятиліть навколо бою під Крутами існувало чимало міфів — як радянської пропаганди, так і романтизованих народних уявлень. Найпопулярніші три:

1. Міф: Під Крутами воювали майже самі 14–17-річні гімназисти, яких Центральна Рада «кинула на смерть» (порівняння з «300 спартанцями»).

   Факт: Основу оборони (близько 400 осіб) становили курсанти 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького — юнаки 18–25 років, які вже мали військову підготовку. Студентська сотня налічувала 114–130 осіб. Серед загиблих більшість були повнолітніми.

2. Міф: Загинуло близько 300 юнаків.

   Факт: Загальні втрати української сторони (убиті, поранені, полонені) становили близько 127–146 осіб. Кількість точно встановлених загиблих — близько 45–100. Після бою було розстріляно приблизно 27–30 полонених студентів.

3. Міф: Бій не мав жодного військового сенсу.

   Факт: Завдяки затримці наступу Муравйова на кілька днів Центральна Рада встигла придушити повстання в Києві та підготувати Берестейський мирний договір.

Пам’ятники та меморіали

Головне місце, де сьогодні в Україні вшановують Героїв Крут, — це Меморіальний комплекс «Пам’яті Героїв Крут». Він розташований біля села Пам’ятне на Чернігівщині, майже поруч із залізничною станцією Крути. Комплекс почали створювати у 2006–2008 роках завдяки ініціативі громадськості.

Центром композиції став 7-метровий насипний курган, на якому встановлено 10-метрову червону колону авторства народного художника України Анатолія Гайдамаки. Монумент відтворює архітектурні форми та колір колон Червоного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де навчалася значна частина полеглих студентів. Цей задум підкреслює, що під Крути пішли не кадрові військові, а цвіт української інтелігенції, яка залишила аудиторії задля захисту держави.

До структури меморіалу також входять:

• символічна могила-курган;
• каплиця біля підніжжя;
• озеро у формі хреста;
• музейна експозиція, облаштована всередині семи старовинних залізничних вагонів.

З 2010 року меморіал є філією Національного військово-історичного музею України. Тут постійно проводять панахиди, екскурсії та урочисті заходи.

В Україні є й інші важливі місця пам’яті. На Аскольдовій могилі в Києві поховали частину загиблих студентів. У 2012 році там встановили гранітний хрест із тризубом. На Львівській площі у Києві у 2018 році відкрили пам’ятник — вважається, що крутяни вирушали на фронт саме з навчального корпусу, який тоді розташовувався у цьому районі.

Пам’ятні знаки та меморіали також є у Львові, Харкові та багатьох інших містах і селах. Крім того, чимало шкіл, ліцеїв і навіть військових підрозділів носять ім’я Героїв Крут.

Сьогодні подвиг крутянців сприймають як символ мужності молодого покоління. Їхні імена можна знайти на вулицях, школах, стипендіях. Щороку, і в 2026-му зокрема, люди приходять з квітами до меморіалів, проводять панахиди та акції. Для багатьох цей бій 1918 року звучить особливо близько на тлі сучасної війни.

Заходи до Дня пам’яті Героїв Крут

День пам’яті Героїв Крут офіційно відзначається в Україні 29 січня — дата встановлена Указом Президента у 2007 році. Відтоді щороку по всій країні та за кордоном у середовищі української діаспори проходять заходи вшанування памʼяті крутянців: покладання квітів до пам’ятників, молебні та тематичні панахиди.

Головні урочистості традиційно проходять у Києві, а також на території Меморіального комплексу, розташованого безпосередньо на місці бою в Чернігівській області. У столиці пам'ятні заходи починаються на Львівській площі біля монумента першим добровольцям і продовжуються традиційною ходою до Аскольдової могили, де у 1918 році були поховані близько 20 загиблих крутянців.

У профільних військових закладах, зокрема у Львівському ліцеї імені Героїв Крут, невіддільною частиною цього дня є пам'ятні лінійки, урочисті шикування та складання присяги. Сучасний формат вшанування крутянців зазвичай виходить за межі сухих офіційних церемоній. В освітніх закладах проводять уроки пам’яті, круглі столи, дискусійні клуби та патріотичні акції «Свічка пам’яті».

Історія Крут залишається живим елементом національної ідентичності. Чин молодих добровольців УНР є безпосереднім орієнтиром для теперішнього покоління військових і студентів, які сьогодні тримають оборону української державності.

Тема Крут у сучасній культурі

Тема Крут активно живе і в культурі. Найвідоміший твір про цей бій — вірш Павла Тичини «Пам’яті тридцяти»:

На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…

На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.

На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…

На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.

21 (8) березня 1918 р.

Вірші про Крути писали Олександр Олесь («Під Крутами», 1931), Богдан-Ігор Антонич («Крутянська пісня», 1937), Остап Тарнавський («На могилах») і багато інших. У прозі найвідомішим сучасним твором є історичний роман Костянтина Тур-Коновалова «Крути 1918» (2018) — художня інтерпретація подій, що лягла в основу однойменного фільму (2019 рік, режисер Олексій Шапарєв). «Крути 1918» — перший повнометражний художній фільм, присвячений цим подіям. Крім того, є багато документальних роликів і виставок від Українського інституту національної пам’яті.

Документальні спогади учасників становлять особливу цінність для розуміння подій. Найважливіші з них:

• Аверкій Гончаренко — «Бій під Крутами» (найдетальніший спогад командира оборони);
• Бурко Демид, Михайлик Михайло, Монкевич Борис, Лукасевич Левко та інші учасники бою теж залишили письмові спогади.

Багато спогадів зібрано на сайті kruty.org.ua та у збірниках «Крути: Січень 1918 року» (2008) і «Крути» (упоряд. Зінкевичі, Смолоскип).

Крутам присвячено багато українських пісень. Серед найвідоміших:

• «Балада про Крути» — слова Микола Бакай, музика Павло Дворський;
• «Пам’яті тридцяти» та «Їй холодно» — Марія Бурмака;
• «Срібне поле» — Плач Єремії;
• «Ніколи не плач» — Тінь Сонця;
• «29 Січня» — гурт Сокира Перуна;
• «Армія світла» — Кость Москалець.

Для багатьох із нас Крути — це живий приклад того, що навіть зовсім молоді люди, навіть малим числом, можуть зробити дуже багато, коли йдеться про захист своєї держави. Сьогодні цей подвиг особливо близький і зрозумілий українцям.

Часті питання