Відомі танцівники України

Сьогодні українських танцівників знають далеко за межами країни: вони підкорюють провідні сцени світу, беруть участь у міжнародних чемпіонатах, знімаються у кліпах світових зірок і виступають у найпрестижніших театрах. Вони формують масову культуру і впливають на популярність танцю як виду спорту та мистецтва, працюють як в Україні, так і за її межами. Танець в Україні впродовж її історії — це не лише мистецтво, але й форма культурної ідентичності та навіть громадянської позиції.

Найвідоміші танцівники України

Український танцювальний простір не мав і не має єдиного центру, він розгалужений. Є класичний балет, інтегрований у світову систему театрів; є спортивні бальні танці з чіткою міжнародною ієрархією; є телевізійні формати, які формують популярність; є комерційна сцена — кліпи, шоу, тури.

У цьому полі виросло не одне покоління танцівників. Частина з них стала символами епохи, як у випадку з Григорієм Чапкісом чи Сержем Лифарем, інші — продукт телевізійної ери, як Євген Кот чи Ілона Гвоздьова. Окремо стоїть пласт артистів, які працюють за кордоном, але мають українське походження — як Каріна Смірнофф чи Славік Крикливий.

Євген Кот

Євген Кот народився 20 травня 1988 року в Херсоні. Почав займатися хореографією з 13 років, закінчив Ліцей мистецтв, далі — вступив до Київського естрадно-циркового коледжу. Вже в студентських роках він почав співпрацювати з балетом «JB», а також зніматись у кліпах таких зірок, як Ані Лорак, Тіни Кароль та інших. Його база — латиноамериканська програма, яка формує ключові навички: контроль корпусу, ізоляції, швидкість і чіткість ритму.

Кар'єра Євгена набрала обертів у 2009 році, коли він взяв участь у популярному шоу «Танцюють усі!» на телеканалі СТБ. Його виступи вражали почуттям, технічною майстерністю та харизмом, і він здобув перемогу в одному з сезонів проекту.

Паралельно Євген Кот більше десяти років працював креативним продюсером і режисером-постановником найрейтингових проектів на телеканалі СТБ: «Україна має талант», «Х-фактор», і того самого «Танцюють усі!». У 2015 році він став солістом і креативним продюсером перших в Україні шоу рівня Цирку дю Солей — «Барон Мюнхгаузен» і «Вартові мрії». Ці шоу викликали справжній фурор — понад 500 показів з аншлагами.

У 2019 році Євген Кот переміг у шоу «Танці з зірками» разом із Ксенією Мішиною, а ще зіграв роль коуча у комедійному серіалі «Великі Вуйки». У 2021 році він став членом журі проекту «Україна має талант». З 2021 року Євген також є зірковим викладачем Національного університету культури і мистецтв.

Євген Кот зробив значний внесок у те, щоб танець сприймався не просто як фонове мистецтво, а як глибокий емоційний сторітелінг. Він став одним із перших чоловіків в Україні, хто продемонстрував мужність та художню складність танцю на пілоні, руйнуючи стереотипи щодо цього. Через свої майстер-класи та суддівство він надихає молоде покоління танцівників на експерименти зі стилями. Сьогодні Євген Кот активно працює як постановник, створює візуально досконалі кліпи та шоу для українських зірок.

Денис Матвієнко

Денис Матвієнко народився 23 лютого 1979 року в Дніпрі в родині артистів балету. Він є єдиним у світі володарем чотирьох Гран-прі міжнародних конкурсів артистів балету, а також заслуженим артистом України.

З 1989 по 1997 рік він навчався у Київському державному хореографічному училищі. Ще студентом, у 17 років дебютував на сцені Національної опери України в партії принца Дезіре у балеті «Спляча красуня». У червні 1997 року став прем'єром Національної опери України.

У 1998 році Матвієнко отримав Гран-прі Міжнародного конкурсу артистів балету імені Нурієва у Будапешті, а в 1999-му — Золоту медаль та Приз Вацлава Ніжинського на конкурсі в Наґої (Японія). У 2001 році він отримав запрошення від Маріїнського театру, де за один сезон виконав головні партії в балетах «Дон Кіхот», «Коштовності», «Попелюшка» та «Блудний Син».

Крім Маріїнського театру, Денис Матвієнко виступав на сцені Нового національного театру в Токіо, Великого театру в Москві, «Ла Скала» в Мілані та «Гранд-Опера» в Парижі. Його унікальна техніка, артистизм і власні постановки — зокрема міжнародний балет «The Great Gatsby» — привернули увагу світової преси до українського хореографічного мистецтва.

Окремий етап — його робота в Україні як художнього керівника балету Національної опери у 2011–2013 роках. Це була спроба змінити репертуарну політику і відкрити театр для сучасної хореографії, зокрема залучити постановників на кшталт Іржі Кіліана чи Едварда Клюга. Але такі зміни завжди впираються в інституційну інерцію: державний театр має свою логіку роботи, і швидкі трансформації там майже неможливі.

Проте вклад Дениса Матвієнко у історію сучасного танцю важко переоцінити. Представляючи Україну на найбільших сценах світу, він закріпив за українською балетною школою статус однієї з найсильніших на планеті. А ще, завдяки його медійності та масштабним шоу, на балет почали ходити люди, які раніше ним не цікавилися.

Григорій Чапкіс

Григорій Миколайович Чапкіс (24 лютого 1930 – 13 червня 2021) — видатний український хореограф, народний артист України. Народився у Кишиневі, дитинство провів у складних умовах воєнного часу. Професійну освіту здобував уже після війни.

Григорій Чапкіс став професійним танцівником одразу після Другої світової війни — коли йому виповнилося 16 років. У 1945 році він долучився до ансамблю пісні й танцю «Трудові резерви», у складі якого виступав перед представниками радянської верхівки.

З 1955 року Чапкіс виступав у складі Державного ансамблю танцю УРСР під керуванням Павла Вірського. Він пишався, що 27 років пропрацював із цією видатною людиною. Цей колектив був не простою концертною трупою, він був частиною культурної дипломатії СРСР: гастролі проходили по всьому світу, включно з Європою, Америкою і Азією. Саме в цьому середовищі Чапкіс сформувався як сценічний танцівник — із чіткою технікою, витривалістю і розумінням ансамблевої роботи.

Його виконавський стиль базувався на народній хореографії, де важлива не лише техніка, а й характер руху — акцент, ритм, взаємодія з партнерами. Елементи на кшталт «повзунця», з якими його часто асоціюють, — це не унікальний авторський винахід, а частина української танцювальної традиції, яку він виконував на високому рівні.

Після завершення активної сценічної кар’єри він зосередився на викладанні та популяризації танцю. Створив власну школу, де працював не лише з професіоналами, а й з аматорами. Цим він вивів танець за межі професійної сцени і зробив його доступним для широкої аудиторії.

Нова хвиля популярності прийшла з телебаченням. У проєкті «Танці з зірками» Чапкіс став одним із суддів і фактично виконував роль носія «старої школи». Його коментарі були побудовані на базових принципах бального танцю — постава, робота стопи, партнеринг. У телевізійному форматі, де часто домінує шоу, він повертав увагу до техніки. Цей контраст і зробив його впізнаваним: він не підлаштовувався під формат, а навпаки — привносив у нього академічну дисципліну. Для глядача це працювало як маркер справжнього професіонала.

Його публічний образ у пізні роки був пов’язаний із темою активного довголіття. Григорій Чапкіс продовжував виходити на паркет у поважному віці, що було наслідком багаторічної фізичної підготовки і звички до постійного руху.

За своє творче життя Чапкіс об'їздив із гастролями 71 країну. Його спадщина виходить далеко за межі мистецтва: він був видатним педагогом і популяризатором культури танцю. Григорій Чапкіс пішов із життя 13 червня 2021 року у віці 91 року.

Гурт KAZAKY

KAZAKY — український танцювально-музичний проєкт, що виник у 2010 році на перетині синті-попу, комерційної хореографії та індустрії моди. Широку впізнаваність колектив отримав після виходу кліпу «In the Middle», який швидко поширився в YouTube і став точкою входу в міжнародний поп-контекст.

Проєкт створив хореограф Олег Жежель. Початковий склад сформувався з професійних танцівників: разом із Жежелем у різні періоди до першої хвилі KAZAKY-в входили Артур Гаспар, Стас Павлов і Кирило Федоренко. Саме цей склад зафіксував базову стилістику проєкту — синхронність, роботу на підборах і мінімалістичну подачу.

KAZAKY від початку не були гуртом у класичному розумінні. Це проєкт із рухомим складом, де ключовим елементом залишалася хореографічна концепція, а не конкретні учасники. Уже в перші роки відбувалися заміни: частина танцівників залишала колектив, з’являлися нові виконавці, але загальна візуальна і рухова мова не змінювалася.

У середині 2010-х склад оновлювався кілька разів — це було пов’язано як із внутрішніми процесами, так і з розширенням проєкту за межі України. У цей період KAZAKY дедалі більше функціонують як продакшен-формація: є кістяк і є змінні учасники під конкретні виступи або тури. Після паузи у 2016 році проєкт повернувся у 2019-му вже в оновленому складі.

Їхній стиль базується на поєднанні кількох практик. Основою є синхронна хореографія з елементами вогу та вакінгу — танцювальних напрямів, що сформувалися в американській клубній культурі. До цього додаються акробатичні елементи і робота на підборах.Дебютне відео «In the Middle» задало їхню мову: мінімалістичний простір, чітка геометрія рухів, акцент на тіло як головний інструмент.

Поворотним моментом стала участь у кліпі Мадонни «Girl Gone Wild» у 2012 році. Відео, зняте фотографами Мертом Аласом і Маркусом Пігготом, витримане у чорно-білій естетиці, де хореографія KAZAKY стала однією з центральних візуальних ліній.

Паралельно колектив працював із індустрією моди, зокрема виступав на показі «Dsquared2» у Мілані. У 2015 році вони взяли участь у шведському відборі «Melodifestivalen» і виходили на сцену разом із «Loreen».

KAZAKY зробили, як мінімум, три важливі речі: вони винесли клубну хореографію (вог, вакінг) у масову поп-культуру; показали, що чоловіча танцювальна пластика може виходити за межі традиційної маскулінності і при цьому залишатися фізично складною і створили формат, у якому танець працює як самодостатній візуальний продукт — незалежно від складу, мови чи ринку.

Серж Лифар

Киянин Серж Лифар увійшов в історію світового мистецтва як реформатор балету та засновник неокласичного танцю. Він народився 2 квітня 1905 року в передмісті Києва, у селі Пирогів. Сучасники називали його «богом танцю» і «добрим генієм балету XX століття».

Його кар’єра пов’язана насамперед із Парижем, але формувалася вона ще в Києві — у середовищі, яке дало старт не одній важливій фігурі європейського танцю. Знайомство з балетом відбулося завдяки відомій українській балетній педагогині Броніславі Ніжинській, у київській студії. Тут формується його базове розуміння руху, ритму і сценічної дисципліни.

У 1923 році Лифар залишає радянську Україну і переїжджає до Парижа, де приєднується до трупи Сергія Дягілєва «Російські балети». Цей етап визначальний: компанія Дягілєва була головним центром модернізації балету в Європі, і саме там Лифар швидко переходить від учня до провідного виконавця.

Після смерті Дягілєва у 1929 році він отримує запрошення до Паризької опери. Уже в середині 1930-х Лифар стає її провідною фігурою — як соліст і як балетмейстер. Він очолював балет Паризької опери з перервами протягом кількох десятиліть, фактично визначаючи його репертуар і художню політику.

На початку ХХ століття французький балет перебував у кризі: він втратив позиції, які мав у ХІХ столітті. Робота Лифара була спрямована на відновлення: він повернув у репертуар великі класичні форми, посилив роль чоловічого танцівника і водночас почав працювати з новими пластичними рішеннями.

Його хореографія часто описується як неокласична — тобто така, що зберігає класичну техніку, але відходить від жорстких канонів композиції. Постановка «Ікар» (1935) вважається однією з ключових у цьому напрямі: у ній важлива не лише техніка, а й ідея руху як самостійної мови.

Кар'єра розвивалася стрімко, в 25 років він очолив балетну трупу «Гранд-Опера», якою керував із перервами впродовж 26 років. Він поставив у там понад 200 балетних вистав, співпрацював з найвідомішими людьми свого часу — від Пікасо до Шагала, створив курс історії й теорії танцю в Сорбонні та став почесним президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО.

У Франції його діяльність була офіційно визнана: він отримав орден Почесного легіону і статус однієї з ключових фігур національної балетної сцени. Водночас його біографія має складні сторінки, пов’язані з періодом Другої світової війни і роботою в окупованому Парижі — цей аспект також є частиною його історії і предметом дискусій у дослідників.

Він повернув чоловічу партію в центр балетної дії, змінив баланс між технікою і пластикою та допоміг відновити статус Паризької опери як одного з провідних театрів Європи. У цьому сенсі Лифар — не лише виконавець, а інституційна фігура, яка вплинула на те, як балет виглядає сьогодні.

Попри багаторічне життя у Франції, Серж Лифар підкреслював своє київське походження. До останніх днів він тужив за Україною: у своїх споминах казав:

Навіть прекрасний, блискучий Париж не зміг примусити мене, киянина, забути мій широкий, величавий Дніпро.

На його могилі у Сент-Женев’єв-де-Буа під Парижем викарбувано «Serge Lifar de Kiev».

Дмитро Дікусар

Дмитро Дікусар народився 24 жовтня 1985 року в Одесі. Почав займатися танцями з 6 років, спочатку бальними, а згодом і спортивними. Здобув вищу освіту в Київському інституті фізкультури, отримавши диплом тренера з бальних танців.

Найбільших успіхів Дікусар досягнув у латиноамериканських танцях: він потрапив до фіналу Кубка Європи, а також став призером Чемпіонату світу. Широку популярність здобув у 2007 році після участі в шоу «Танці з зірками» на телеканалі «1+1», де танцював у парі зі співачкою Іриною Білик. Далі кілька сезонів був тренером на цьому шоу. Формат телевізійного танцю змінив його роль: від спортсмена, орієнтованого на суддів і правила, до постановника, який працює з непрофесійними партнерами і створює номери під глядача.

У перші дні повномасштабного вторгнення Дмитро Дікусар пішов добровольцем на фронт і захищає Україну від російських загарбників. 28 лютого 2022 року він повідомив про своє рішення піти на війну, написавши:

У важкі часи розумієш, хто справжній патріот. Бережіть себе.

Дмитро рідко з'являється в соцмережах, наголошуючи, що зараз час не для танців, а для захисту країни. Його рідкісні дописи — це зазвичай подяка побратимам або волонтерам.

Наприкінці 2025 року Дікусар отримав короткочасну відпустку зі служби для участі в благодійному спецвипуску «Танців з зірками» вже в ролі судді, адже, за його словами, роки служби трохи позначилися на здоров'ї.

Олена Коляденко

Олена Коляденко — українська хореографиня, режисерка-постановниця і продюсерка, яка працює у сфері комерційної хореографії та сценічних шоу. На відміну від танцівників телевізійного формату, вона не будувала кар’єру як учасниця шоу чи змагальна виконавиця — її роль від початку пов’язана зі створенням постановок і роботою за сценою.

Ключовий проєкт Олени Коляденко — це «Freedom Ballet», який вона заснувала на початку 2000-х. Це один із перших в Україні танцювальних колективів, що системно працює в сегменті шоу-бізнесу: концерти, телевізійні проєкти, кліпи. У цьому форматі танець є частиною великого сценічного продукту, разом зі світлом, музикою, костюмами і відео.

Хореографія Коляденко побудована на сценічній виразності, а не на академічній школі. Вона працює з різними стилями (від сучасного танцю до елементів джазу і театральної пластики), але ключове — це композиція. Номер у її постановках завжди структурований: є початок, розвиток, кульмінація. У цьому сенсі вона ближча до режисера, ніж до класичного хореографа.

«Freedom Ballet» регулярно співпрацює з артистами і у цьому сегменті Олена Коляденко фактично сформувала стандарт: танцювальний номер як частина цілісного візуального рішення, а не фон для виконавця.

Вона працювала як постановниця і креативна продюсерка у великих шоу, зокрема «Фабрика зірок» і «Майдан’s». Паралельно Олена Коляденко займається продюсерською діяльністю. Зокрема, працює з гуртом KADNAY, а також розвиває проєкт «Freedom Jazz» — жіночий колектив, що поєднує вокал і сценічний рух. Вона закріпила в Україні модель, де хореограф — це частина продакшену, а танець працює як елемент великої сцени.

У 2025 році Олена Коляденко була відзначена державною нагородою — орденом княгині Ольги III ступеня.

Ілона Гвоздьова

Ілона Гвоздьова — харизматична танцівниця та хореограф, одна з найяскравіших учасниць шоу «Танцюють всі!». Її виступи вирізнялися неповторним стилем, поєднанням технічної бездоганності та емоційної виразності. Ілона почала свій професійний шлях із бальних танців, але згодом опанувала широкий спектр стилів: від контемпорарі до фанку та джаз-фанку.

Закінчила Київський національний університет культури і мистецтв, де здобула ґрунтовну базу як балетмейстер. Довгий час працювала викладачкою хореографії. Гвоздьову знають за її «сталевий» характер, неймовірну працездатність та здатність створювати постановки, де техніка органічно поєднується з акторською грою.

У другому сезоні шоу «Танцюють всі!» вона увійшла до ТОП-3 найкращих танцівниць країни, що стало її потужним стартом. Але головний тріумф відбувся у 2018 році, коли Ілона в парі з коміком Ігорем Ласточкіним здобула кубок переможців «Танці з зірками». Їхня пара стала однією з найулюбленіших за всю історію шоу завдяки поєднанню технічності та гумору. У 2021 році вона спробувала себе в новій ролі — запрошеної судді «Танців з зірками», де запам'яталася своїми прямолінійними та фаховими коментарями.

Після телевізійних проєктів вона продовжує активно займатися хореографічною діяльністю та викладанням. Сьогодні Ілона Гвоздьова — це успішна бізнесвумен та громадська діячка. Вона відкрила власну танцювальну студію в Києві — «Gvozdeva Dance Academy», де навчає дітей та дорослих, особисто проводячи майстер-класи.

Ілона активно розвиває жіноче ком'юніті, де через танець, психологію та спорт допомагає жінкам розкривати свою впевненість. Під час повномасштабної війни вона активно займається волонтерством, проводить благодійні тренування та заходи на підтримку ЗСУ.

Олена Шоптенко

Олена Шоптенко — чемпіонка світу зі спортивних танців серед молоді. Почала займатися танцями у 6 років. Закінчила Київський національний університет культури і мистецтв, і швидко стала однією з найнадійніших представниць української школи на міжнародній арені. Має звання майстра спорту міжнародного класу.

У 2006 році вона здобула титул чемпіонки світу з латиноамериканських танців серед молоді (WDSF). І саме Олена Шоптенко відкрила еру танцювальних шоу в Україні, ставши обличчям першого сезону «Танців з зірками». У парі з Володимиром Зеленським вона здобула історичну перемогу в першому сезоні шоу. Їхній тандем став легендарним і задав планку якості для всіх наступних сезонів.

Олена неодноразово поверталася в проєкт не лише як учасниця (у парах з Ахтемом Сеітаблаєвим та Олегом Винником), а й як головний хореограф шоу, відповідаючи за постановку спільних номерів та загальну візуальну концепцію. У 2012 році Олена розпочала стосунки з танцівником Дмитром Дікусаром, з яким також познайомилася на «Танцях».

Олена Шоптенко перетворила бальний танець із закритого виду спорту на популярне мистецтво для широкої аудиторії. Завдяки її виступам тисячі батьків віддали дітей у секції бальних танців. Вона довела, що танець — це не лише естетика, а й колосальна фізична та психологічна робота.

Під час повномасштабної війни вона організовує масштабні танцювальні флешмоби в Європі (зокрема у Відні), привертаючи увагу світу до подій в Україні через мову танцю.

Славік Крикливий

Славік Крикливий (народився 1 липня 1976 року) — танцівник родом із Запоріжжя. Його талант швидко вивів його на міжнародний рівень, змусивши переїхати до США для подальшого розвитку кар'єри. Він є багаторазовим чемпіоном України, Бельгії, п'ятиразовим чемпіоном Америки та бронзовим призером Чемпіонату світу, а також володарем Кубка світу з латиноамериканських танців у категорії «Професіонали». Разом із Джоаною Леніс Крикливий здобув звання чемпіона світу серед любителів у латиноамериканській програмі в 2000 році.

Одними з його найвідоміших партнерок у спортивних танцях були Каріна Смірнофф та Дар'я Чеснокова. Славік Крикливий — яскравий представник міжнародної спільноти бальних танців, що вийшла з України.

Його професійні та особисті труднощі під час підготовки до змагань лягли в основу відомого документального фільму «Ballroom Dancer» (2011), який показав зворотний бік великого спорту.

Славік Крикливий відомий своєю унікальною пластикою, швидкістю та харизмою. Його манера виконання латиноамериканських танців стала «золотим стандартом» для тисяч молодих танцівників у всьому світі. Після завершення активної конкурсної кар'єри він став одним із найбільш затребуваних викладачів. Його методики навчання фокусуються на глибокому розумінні механіки тіла та емоційній виразності.

Каріна Смірнофф

Каріна Смірнофф народилася 2 січня 1978 року в Харкові. У п'ять років почала брати уроки балету, а потім зупинилася на бальних танцях. Окрім хореографії, вона серйозно захоплювалася фігурним катанням та гімнастикою, що згодом допомогло їй виробити неймовірну пластику та витривалість. У 1993 році, будучи підлітком, Каріна разом із родиною емігрувала до США.

Справжню славу Каріні принесла участь у мегапопулярному шоу «Dancing with the Stars» (американський аналог «Танців з зірками») на телеканалі ABC, де вона була постійною учасницею протягом 18 сезонів. У 13-му сезоні Каріна здобула омріяний трофей — «Дзеркальну кулю», у парі з ветераном армії США та актором Дж. Р. Мартінесом. Серед її відомих партнерів були такі зірки, як співак Гевін ДеГро, актор Ральф Мачіо та боксер Флойд Мейвезер. З 2001 по 2005 рік Каріна виступала у парі зі Славіком Крикливим.

Каріна Смірнофф є однією з найбільш титулованих танцівниць у США, вона є п'ятиразовою чемпіонкою США з бальних танців серед професіоналів та багаторазовою фіналісткою престижного Блекпульського фестивалю в Англії, переможницею World Trophy та Asian Open Champion. Вона перша жінка, яка вийшла до фіналу британського чемпіонату з чотирма різними партнерами. Окрім танцювальних шоу, Каріна знімалася у фільмі «Давайте потанцюємо» (Shall We Dance?) разом із Річардом Гіром та Дженніфер Лопес.

Вона відкрила власну танцювальну студію в Лос-Анджелесі та видала книгу «We're Just Not That Into You: Dating Disasters from the Trenches».

Влад Яма

Влад Яма — популярний український хореограф та телевізійна особистість, який здобув широку відомість як учасник і суддя шоу «Танці з зірками» на каналі «1+1». Він представляв сучасну хореографію та латиноамериканські стилі, захоплюючи глядачів своєю харизмою і техніком.

Почав займатися танцями в рідному Запоріжжі. Професійно виступав у латиноамериканській програмі, здобувши перемогу на відкритому чемпіонаті Лондона (Metropolitan Open Amateur Latin Trophy) у 2002 році. Закінчив Запорізький національний університет. Пізніше заснував мережу танцювальних шкіл, де працював як хореограф та наставник.

Справжній медійний прорив стався завдяки проєктам на телебаченні. У першому сезоні«Танців з зірками» (2006) посів друге місце у парі з Наталією Могилевською. У наступних сезонах Влад Яма повернувся вже як незмінний суддя. Був членом журі у проєктах «Танцюють всі!», «Україна має талант» та «Модель XL». Спробував себе у ролі ведучого денного шоу «Твій День» на каналі «1+1».

До 2022 року Влад Яма мав репутацію головного «секс-символу» танцювального світу та суворого, але справедливого судді. Його впізнаваний образ (голена голова та ідеальна виправка) став брендом, а участь у будь-якому шоу автоматично підвищувала рейтинги проєкту. Після початку повномасштабного вторгнення РФ у лютому 2022 року публічний імідж артиста зазнав серйозних змін.

У перший день великої війни Владислав Яма разом із дружиною та сином виїхав за кордон. Наразі він перебуває в Маямі. У соцмережах він запевняв, що намагається допомагати армії, зокрема проводить благодійні заходи та збирає кошти на потреби ЗСУ. Його рішення залишити Україну стало приводом для широкої суспільної дискусії та хвилі критики з боку колег і шанувальників.

Танцювальні шоу

Значну роль у популяризації танцю в Україні відіграли телевізійні проєкти. Два найвідоміших з них — «Танцюють всі!» та «Танці з зірками», які стали справжніми фабриками зірок і виховали нове покоління видатних танцівників.

Шоу «Танці з зірками» на каналі «1+1» вперше вийшло в ефір у 2006 році і швидко перетворилося на одне з найрейтинговіших розважальних проєктів країни. Серед його найяскравіших учасників та переможців — Олена Шоптенко (тріумфувала з Володимиром Зеленським у першому сезоні), Дмитро Дікусар, Євген Кот, Влад Яма та Ілона Гвоздьова. У грудні 2025 року шоу повернулося в ефір у форматі спеціального благодійного випуску «Рух до Життя» після чотирирічної перерви через повномасштабну війну.

Проєкт «Танцюють всі!» на СТБ відкрив широкій аудиторії Євгена Кота, Олену Коляденко, Ілону Гвоздьову і десятки інших талановитих хореографів. Шоу заклало ґрунт для нового хвилі інтересу до сучасних танцювальних стилів — від контемпорарі до вакінгу.

Сучасні проєкти та соціальні мережі виводять у топ нові імена:

• Павло Сімакін — танцівник, який у парі з ветеранкою Русею Данілкіною став переможцем благодійного сезону 2025 року;
• Павло Текучев та Наталі Солонік — молоді професіонали, які стали частиною оновленого складу танцівників у сезоні 2025 року;
• Артур Логай — хоча він актор, його перемога та технічний рівень у танцях зробили його справжньою зіркою паркету останніх років.

Сучасні танцівники України

Серед нового покоління українських танцівників є багато імен, вартих уваги, але в публічному ключі останніх років особливо виділяються двоє — Олексій Базела та Назар Грабар, які стали відомими далеко за межами танцювального середовища.

Олексій Базела народився 18 вересня 1994 року в Києві. З 2010 по 2017 роки він навчався на факультеті хореографічного мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв. Олексій є магістром хореографії і фіналістом та переможцем міжнародних і всеукраїнських змагань з танцювального спорту. Він є також танцівником балету «Freedom» і бере участь у концертних програмах українських артистів як балетмейстер та виконавець. У 2021 році він брав участь в 8-му сезоні «Танців з зірками», де його партнеркою була співачка Lida Lee.

У серпні 2025 року вийшов кліп Jerry Heil «Додай гучності (12 points)», в якому Базела знявся разом з іншими танцівниками балету «Freedom». Відео набрало понад 6 мільйонів переглядів, а Jerry Heil у підписі до кліпу жартівливо визнала, що Олексій перевершив її за рівнем харизми.

Назар Грабар народився 20 вересня 1992 року в селі Капулівка Дніпропетровської області. Він навчався у танцювальній школі «Bronx» у Нікополі та здобув популярність після участі в шоу «Танцюють всі!». Після цього він знімався в кліпах гурту «Время і Стекло» та інших артистів, а також був учасником шоу-балетної групи Світлани Лободи.

Після початку повномасштабної війни разом із братом Іллею Назар приєднався до ЗСУ. Під час служби він вів популярний TikTok-канал. У грудні 2022 року під Бахмутом загинув його брат Ілля Грабар. Після поранення та загибелі брата Назара демобілізували. Наразі він активно займається волонтерством та є засновником благодійного фонду імені Іллі Грабара.

Цікаві факти про українських танцівників

1. Серж Лифар є єдиним українцем, який очолював балетну трупу «Гранд-Опера» в Парижі, і пробув на цій посаді понад 26 років — абсолютний рекорд.
2. Денис Матвієнко є єдиним у світі танцівником, який здобув чотири Гран-прі міжнародних конкурсів артистів балету.
3. Гурт KAZAKY виконував хореографію на 14-сантиметрових підборах, які їм шили на замовлення, оскільки знайти взуття потрібного розміру серійного виробництва було неможливо.
4. Григорій Чапкіс за своє творче життя виступав на сценах 71 країни та особисто спілкувався з Мао Цзедуном, Фіделем Кастро і Сальвадором Далі.
5. Перший сезон «Танців із зірками» в 2006 році виграв Володимир Зеленський у парі з чемпіонкою світу зі спортивних танців Оленою Шоптенко — задовго до своєї президентської кар'єри.
6. Каріна Смірнофф стала першою жінкою в історії бального танцю, яка вийшла до фіналу британського чемпіонату «Professional Latin» з чотирма різними партнерами.
7. Євген Кот — один із небагатьох танцівників, хто переміг одразу у двох шоу: «Танцюють всі!» і «Танці з зірками».
8. Дмитро Дікусар у перші дні повномасштабного вторгнення добровольцем вирушив на фронт і продовжує нести службу в ЗСУ.
9. Назар Грабар під час служби в ЗСУ вів TikTok-блог, де ділився життям на фронті, і ввійшов до десятки найкращих солдатів-блогерів.
10. Київ з 1994 року є домом Міжнародного конкурсу артистів балету та хореографів імені Сержа Лифара — на честь видатного уродженця міста.
11. Славік Крикливий п'ять разів ставав чемпіоном Америки з латиноамериканських танців, представляючи США на міжнародних змаганнях.
12. Засновник гурту KAZAKY Олег Жежель вперше став на підбори, коли готував танцівниць для кліпу Тіни Кароль, — саме цей момент дав поштовх до створення культового колективу.
13. Григорій Чапкіс був «головним танцмейстером Віденського балу» — однієї з найпрестижніших бальних подій у світі.
14. Серж Лифар під час нацистської окупації Парижа ризикував своїм життям, щоб не дати закрити театр «Гранд-Опера», і тим самим зберіг його для майбутніх поколінь.

Часті питання