Українські письменники

Сьогодні українська література звучить у світі дедалі гучніше. Книжки наших авторів перекладають десятками мов, вони отримують міжнародні відзнаки та збирають повні зали на фестивалях. А вдома українські письменники стають справжніми зірками книгарень, сцени й соцмереж, формуючи нові літературні тренди.

У цій статті ви знайдете огляд найцікавіших явищ і імен: від топу сучасних авторів до літературних регіональних шкіл, від «розстріляного відродження» та шістдесятників до нових голосів із TikTok. Ми поговоримо і про тих, хто пише для дітей, і про тих, хто описує війну так, що ці тексти стають документом часу.

Топ 10 сучасних українських письменників 

Сучасна українська література дуже різноманітна: тут і поезія, що стає піснями, і детективи, які читають за ніч, і романи, що виходять у перекладах по всьому світу. Автори нового покоління не бояться експериментів, сміливо говорять про війну, ідентичність, еміграцію чи особисті драми. Дехто з них уже давно є визнаними класиками, а хтось лише кілька років тому заявив про себе, але встиг завоювати читацьку любов.

Нижче — десять імен, без яких важко уявити сучасний літературний процес в Україні.

Сергій Жадан

Один із найвідоміших сучасних українських письменників, поетів і перекладачів, який буквально став рок-зіркою та символом нової української літератури. Його творчість охоплює поезію, прозу, есеїстику та публіцистику. Серед ключових творів — романи «Ворошиловград», «Інтернат», «Месопотамія», «Депеш Мод».

Книжки Жадана перекладені багатьма мовами світу та неодноразово відзначалися міжнародними нагородами. Роман «Інтернат» здобув EBRD Literature Prize у Лондоні, а 2022 року Жадан отримав престижну Peace Prize of the German Book Trade (Friedenspreis des Deutschen Buchhandels) — відзнаку, яку вручали Салману Рушді, Оргаму Картову та Габріелю Гарсії Маркесу. «Ворошиловград» свого часу став «Книгою десятиліття» BBC Україна й ліг в основу фільму «Дике поле». Письменник також нагороджений Angelus Award, Hubert Burda Prize, Leipzig Book Fair Prize та іншими преміями.

З початком повномасштабного вторгнення Жадан залишався у Харкові, де активно займався волонтерством: організовував гуманітарну допомогу, підтримував цивільних та військових, проводив благодійні акції. Проте у 2024 році він зробив ще один крок — став військовослужбовцем. У червні 2024 року Жадан повідомив, що вступив до 13-ї бригади Нацгвардії України «Хартія», яку підтримував ще з моменту її створення. «Хартія» виникла як добровольчий підрозділ у Харкові, брала участь у боях за місто та під Бахмутом, а згодом увійшла до кампанії «Гвардія наступу». Письменник пройшов вишкіл і публічно заявив: «Служу українському народу».

Служба у «Хартії» не стала для нього відходом від культурної діяльності. У липні 2024 року він разом із побратимами запустив «Радіо Хартія» — мандрівну інформаційно-музичну платформу, яка розповідає історії військових і цивільних, створюючи простір довіри та комунікації. Восени Жадан отримав шеврон бригади разом із учасниками гуртів «Жадан і Собаки» та «Лінія Маннергейма», назвавши це честю й відповідальністю.

Він залишається публічним голосом підрозділу, підтримує культурно-інформаційні проєкти й говорить про майбутні перспективи — зокрема, створення нового корпусу Нацгвардії на базі «Хартії».

Сергій Жадан — не лише письменник світового рівня, а й військовослужбовець, який доводить: українська культура й оборона країни сьогодні тісно пов’язані.

Соціальні мережі:

Facebook

Instagram

Tiktok

Youtube

Ілларіон Павлюк

Український журналіст, продюсер, документаліст, письменник та офіцер Збройних сил України. Кар’єру починав як журналіст-міжнародник, працював у гарячих точках, зокрема на Близькому Сході, де 2002 року отримав контузію в секторі Газа. Його професійний досвід охоплює репортажі з Іраку, Афганістану та інших зон конфліктів. Згодом працював продюсером документально-художніх програм на телеканалі «1+1», де створив низку резонансних проєктів, серед яких документальний фільм «Звичайні зомбі. Як працює брехня» про механізми пропаганди, «Служу Радянському Союзу?» та «ДНК. Портрет нації». У 2011 році Павлюк увійшов до складу журі престижної американської телевізійної премії «Еммі».

У 2015 році став добровольцем батальйону «Гарпун», а після початку повномасштабного вторгнення росії у 2022 році мобілізувався до Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Восени 2023 року його призначили начальником Управління преси та інформації МОУ, де він відповідає за комунікацію та інформаційну політику в умовах війни. У травні 2024 року з’явилися повідомлення, що він може повернутися до ГУР.

У літературі Ілларіон Павлюк дебютував 2018 року романом «Білий попіл» — нуар-детективом з алюзіями на «Вій» Гоголя, який привернув увагу критиків. У 2019-му він представив роман «Танець недоумка» — фантастичну історію, що потрапила до короткого списку премії «Книга року BBC-2019». 2020 року вийшов роман «Я бачу, вас цікавить пітьма», який отримав персональну відзнаку BookForum Best Book Award-2020 і став справжнім бестселером: його наклад перевищив 100 тисяч примірників, що є значним результатом для україномовної книжки.

Павлюк неодноразово підкреслював, що його головна мета — розповідати історії про людей і їхні емоції, навіть у найскладніших умовах. Як автор він поєднує жанри детективу, трилера й драми, додаючи до них глибокий психологічний підтекст.

Сьогодні Ілларіон Павлюк — багатодітний батько, військовий і один із найуспішніших українських авторів масової літератури, який довів, що поєднання досвіду журналіста, солдата та письменника може дати унікальний голос сучасній українській культурі.

Соціальні мережі:

Facebook

Instagram

X/Twitter

Юрій Андрухович

Один із найвпливовіших живих українських письменників, поетів та есеїстів, який став символом «станіславського феномену» — літературного руху постмодерністів, що сформувався в Івано-Франківську у 1980-х. Його творчість охоплює поезію, прозу, есеїстику та переклади. Андрухович — співзасновник поетичної групи «Бу-Ба-Бу» разом із Віктором Небораком та Олександром Ірванцем, що заклала основи нового українського літературного мислення.

Серед ключових романів — «Рекреації», «Московіада», «Перверзія», «Дванадцять обручів», «Таємниця» та «Коханці Юстиції». У поезії й есеїстиці Андрухович відомий збірками «Небо і площі», «Екзотичні птахи і рослини», «Дезорієнтація на місцевості», «Лексикон інтимних міст». Його тексти поєднують іронію, філософські роздуми та гру з культурними кодами, а також відкривали та відкривають українську літературу світові.

Книжки Андруховича перекладені більш ніж 15 мовами, а сам письменник став лауреатом престижних міжнародних нагород, зокрема Herder Prize (2001), Angelus Award (2006), Leipzig Book Award for European Understanding (2006), Hannah Arendt Prize (2014), Goethe Medal (2016), Vilenica Prize (2017) та Heinrich Heine Prize (2022).

Він активно представляє українську культуру за кордоном, бере участь у літературних фестивалях і дискусіях, виступає з публічними лекціями. Андрухович також співпрацює з музикантами й театром, створюючи міждисциплінарні проєкти, які поєднують літературу з іншими видами мистецтва.

Юрій Андрухович — не тільки класик сучасної української літератури, а й публічний інтелектуал, який у своїй творчості та виступах поєднує культурну глибину й громадянську позицію. А ще його свідомо немає в соцмережах, але є не дуже активна сторінка в фейсбуці з його імʼям:

Соціальні мережі:

Facebook

Василь Шкляр

Один із найпопулярніших українських прозаїків сучасності, якого часто називають «батьком українського бестселера». Шкляр відомий передусім своїми історичними романами, які поєднують художню майстерність із відтворенням української минувшини та пошуком національної ідентичності.

Його творчий доробок охоплює понад десяток книжок, серед яких особливе місце займає роман «Чорний Ворон» (2009) — епопея про боротьбу повстанців Холодного Яру у 1920-х роках. Цей твір став літературною подією: вийшов багатотисячними накладами, здобув премію «Книга року BBC» та надихнув на створення фільму. Серед інших відомих романів Василя Шкляра — «Ключ», «Елементал», «Троща», «Залишенець», «Характерник».

Творчість Шкляра вирізняється акцентом на українській ідентичності, героїці й історичній пам’яті. Він відверто висловлює свої національні погляди та виступає за відродження історичної правди. Його книги активно читають не лише літературні критики, а й широке коло читачів, що зробило Шкляра одним із найбільш тиражованих сучасних авторів України.

Письменник неодноразово відзначався літературними нагородами, серед яких Шевченківська премія (2011), від якої він відмовився на знак протесту проти політичної ситуації, а також премії від літературних товариств і громадських організацій.

Василь Шкляр — автор, що поєднує історичну тематику з сучасною чутливістю, відкриваючи читачам українську минувшину крізь призму драматичних і героїчних подій.

Соціальні мережі:

Facebook

Любко Дереш

Український письменник, який увійшов у літературу дуже рано та став символом молодіжної контркультури початку 2000-х. Його дебютний роман «Культ», написаний у 16 років, миттєво приніс автору славу й викликав широкий резонанс серед читачів. Наступна книга, «Поклоніння ящірці», лише закріпила статус Дереша як одного з найяскравіших представників нової хвилі української літератури.

У своїх творах він порушує теми підліткових криз, пошуку сенсу, впливу музики та культури на свідомість. Особливе місце в його прозі займають мотиви містики, психоделії та внутрішніх трансформацій, які роблять стиль Любка Дереша впізнаваним і своєрідним.

Дереш часто називають голосом покоління, яке шукало альтернативу офіційним культурним канонам. Його книжки виходили великими накладами, перекладалися іншими мовами й активно обговорювалися в літературних та молодіжних колах. Завдяки цьому він став одним із центральних облич української контркультури та літературного андеграунду.

Серед інших помітних творів автора — «Архе», «Трохи пітьми», «Миротворець», «Намір!». Сьогодні Дереш продовжує літературну діяльність, бере участь у публічних дискусіях, літературних курсах та культурних проєктах, зберігаює свій імідж експериментального й сміливого автора.

Соціальні мережі:

Facebook

Instagram

Олександр Ірванець

Український письменник, драматург і перекладач, відомий своєю іронією, сатирою та гострою соціальною критикою. Він належить до покоління літераторів, які вивели українську літературу з-під тіні радянської традиції та надали їй нового звучання.

Ірванець — один із засновників легендарного літературного угруповання «Бу-Ба-Бу» (разом із Юрієм Андруховичем і Віктором Небораком), що стало символом літературного карнавалу й постмодерної іронії 1990-х. Його творчість поєднує серйозні суспільні теми з гротеском і легкою провокативністю.

Серед найвідоміших прозових творів Ірванця — романи «Рівне/Ровно», «Харків 1938», які торкаються питань історичної пам’яті та альтернативних сценаріїв української історії. У драматургії Ірванець також здобув визнання: його п’єси «Брехун з литовської площі», «Маленька п’єса про зраду» та інші неодноразово ставилися на сценах України й за кордоном.

Важливе місце у творчості Ірванця займає співпраця з іншими митцями — від поетів та режисерів до театральних колективів. Його тексти нерідко ставали основою для мистецьких експериментів, а сам автор брав участь у культурних проєктах як організатор і співтворець.

Олександр Ірванець залишається впізнаваним голосом сучасної української літератури, який уміє через сміх і сатиру говорити про найболючіші соціальні проблеми.

Соціальні мережі:

Facebook

Instagram

Андрій Кокотюха

Андрій Кокотюха — один із найплідніших і найпопулярніших українських письменників сучасності, автор понад п’ятдесяти романів та сценарист багатьох кіно- й телепроєктів. Його часто називають «батьком українського детективу», адже він одним із перших зумів зробити жанрову літературу масовою та конкурентною.

Літературну кар’єру Кокотюха розпочав ще у 1990-х, ставши одним із переможців конкурсу «Коронація слова». Його книги відзначаються чіткою структурою, динамічним сюжетом і зануренням у соціальні та історичні реалії України. Автор працює в кількох напрямах: класичний детектив, трилер, історичний роман, пригодницька проза.

Найбільшу популярність здобули його історичні та кримінальні цикли:

• «Червоний» — роман про український повстанський рух, який став бестселером і був екранізований у 2017 році (фільм Тараса Ткаченка).
• «Адвокат із Личаківської» — серія історичних детективів у атмосфері Львова початку ХХ століття.
• «Темні води» та інші твори, які закріпили за ним репутацію майстра трилеру.

Окрема сторінка в кар’єрі письменника — сценарна робота. Кокотюха створив сценарії до багатьох телесеріалів і фільмів, зокрема «Століття Якова» (екранізація роману Володимира Лиса), «Вовчий міст», а також адаптацій власних романів. Його досвід у кіно дозволив йому краще розвинути кінематографічний стиль письма, завдяки чому його книги легко «візуалізуються» читачем.

Письменник отримував численні відзнаки, серед яких — премія «Коронація слова» (неодноразово). Він є автором як масової прози для широкої аудиторії, так і більш складних історичних романів, які торкаються теми національної ідентичності та минулого України.

Популярність Кокотюхи серед українських читачів пояснюється його здатністю створювати захопливі історії, у яких поєднані інтрига, напруга та впізнавані культурні й соціальні реалії. Він залишається одним із найчитаніших сучасних авторів, а його книги регулярно перевидаються великими накладами.

Соціальні мережі:

Facebook

Офіційний блог

Владислав Івченко

Сучасний український письменник і журналіст, який здобув популярність завдяки поєднанню гумору, інтриги й історичної тематики у своїх книгах. Його твори вирізняються легкою мовою, влучними спостереженнями та умінням створювати персонажів, що запам’ятовуються.

Широке визнання Владислав Івченко отримав завдяки циклу детективних романів про Івана Карповича Підіпригору. Цей герой — харизматичний та дещо іронічний слідчий, чиї пригоди завжди сповнені кумедних ситуацій і водночас напружених загадок. Книги про Підіпригору поєднують гумор, колорит українського життя та класичні прийоми детективу, що зробило їх популярними серед читачів різного віку.

Крім гумористичних детективів, Івченко активно працює в жанрі історичної прози. У його романах минуле України постає не як суха хроніка, а як жива драма з гострими сюжетними поворотами. Такі книги допомагають сучасному читачеві глибше зрозуміти українську ідентичність і побачити її крізь призму художньої літератури.

Стиль Івченка легко впізнати: він пише з іронією, майстерно вибудовує діалоги, вміло поєднує інтригу з комічними елементами. Його проза одночасно розважальна й змістовна, тому критики називають його одним із тих авторів, хто робить жанрову літературу більш якісною та привабливою для масового читача.

Окрім письменництва, Івченко відомий як журналіст і культурний оглядач, що дозволяє йому тонко відчувати суспільні процеси та втілювати їх у літературних образах.

Соціальні мережі:

Facebook

Андрій Любка

Український поет, прозаїк, есеїст, перекладач і активний громадський діяч, який у своїй творчості зосереджується на темах еміграції, ідентичності та культурного діалогу. Його тексти вирізняються іронією, задумом і ставленням до малих історій у великому світі.

Відомі твори:

• Роман «Карбід» — соціально-психологічна драма з гострим поглядом на сучасність.
• «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» — тонке поєднання любовної лірики з культурними алюзіями.
• «Малий український роман» — роздуми про національну ідентичність через повсякденну призму.

Як поет, Любка отримав визнання за низку експериментальних збірок, де іронія й образність працюють як засоби глибшого розуміння себе й світу.

Любка — регулярний дописувач у культурних виданнях, учасник фестивалів й публічний спікер. Він також перекладає твори авторів із Центральної та Східної Європи, популяризуючи сучасну літературу у ширшому європейському контексті. 

З початком повномасштабного вторгнення Любка активно займається волонтерством. Він організував збір коштів і придбав понад 335 повнопривідних автомобілів для ЗСУ, започаткувавши «автомобільну» волонтерську ініціативу, що стала його основною діяльністю поряд із літературою. У грудні 2022 року він відзначив надзвичайний рубіж — 100-те авто, придбане завдяки пожертвам Юрія Андруховича та його родини із Швейцарії, а вже до серпня 2024-го «300-те авто» було передано бригаді НГУ «Хартія». У березні 2025-го відбулася «310-та машина» — її подарував мистецький куратор Єжи Онух на честь свого 70-річчя.

Андрія Любку неодноразово відзначали нагородами: медалями від Головнокомандувача ЗСУ та Міністра оборони, а також премією Asаpen Institute Kyiv за ціннісне лідерство й волонтерський приклад. 

Любка часто наголошує, що волонтерство стало для нього способом діяти, коли література видавалася недостатньою в умовах війни. Він називає волонтера «поетом, який пише не лише вірші», і підкреслює, що важливо прагнути, аби державна машина зуміла забезпечити армію без таких ініціатив у майбутньому. 

Андрій Любка також входить до Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка і є віцепрезидентом PEN Україна.

Соціальні мережі:

Facebook

Instagram

Youtube

Тарас Прохасько

Один із найвпливовіших сучасних українських письменників, журналіст і філософ за духом. Його часто називають «українським Маркесом» через унікальний стиль письма: повільний, медитативний, насичений метафорами й глибиною спостережень. Його прозові тексти рідко слідують класичному сюжетному плану — вони більше нагадують течію думок, де повсякденність переплітається з внутрішнім світом героїв, філософськими роздумами та локальними деталями українського життя.

Прохасько працює на межі літератури й філософії, створюючи тексти, які радше «розмірковують», ніж «повідають». Його прозу відзначають за здатність бачити незвичайне у звичному та вловлювати «дрібні ритми життя». Серед ключових творів:

• «Інші дні Анни» — роман, який став культовим для багатьох сучасних читачів, відзначений глибиною психологічного аналізу й тонким відчуттям простору.
• «НепрОсті» — роман, що демонструє його роботу з магічним реалізмом, де буденне переплітається з метафізичним, а реальність змінюється у сприйнятті героїв.
• Колонки та есеї для українських видань, де він досліджує мову, культуру, природу і людські стосунки, поєднуючи спостереження з літературною майстерністю.

Тарас Прохасько — один із ключових представників «станіславського феномену», культурного й літературного руху, що сформувався у 1990-х роках в Івано-Франківську (колишній Станіслав). Разом із Юрієм Андруховичем та іншими митцями він створював альтернативний культурний простір, який поєднував літературний експеримент із громадянською позицією. Саме ця спільнота популяризувала український постмодернізм, запровадила нові літературні форми та допомогла сформувати сучасний образ української літератури.

Прохасько пропонукє концепцію «тихої прозі», де важливі не лише події, а й їхнє сприйняття, атмосфера й психологічні нюанси. Його стиль поєднує медитативний темп оповіді, що дозволяє читачеві зануритися у світ книги, локальні деталі, які відтворюють специфіку українських міст, сіл і культурних контекстів та філософську глибину, що ставить універсальні питання про життя, смерть, людські стосунки та сенс буття.

Тарас Прохасько також активно виступає як публічний інтелектуал, читає лекції, бере участь у літературних фестивалях та культурних дискусіях, що робить його голос важливим не лише у літературі, а й у ширшому культурному просторі України.

Соціальні мережі:

Facebook

Письменники покоління шістдесятників

Покоління шістдесятників — це одна з найяскравіших і найвпливовіших хвиль української літератури другої половини XX століття. Воно сформувалося у 1960-х роках на тлі тимчасового послаблення цензурного контролю, що дало молодим письменникам змогу висловлювати власні думки та шукати нові художні форми. Шістдесятники поєднували літературну новаторськість із глибокою громадянською позицією, відстоюючи українську мову, історичну пам’ять і культурну самобутність.

Ці автори стали не лише літературними новаторами, а й борцями за свободу українського слова, за право на самовираження та за збереження української ідентичності. Через поезію, прозу, есеїстику та публіцистику вони впливали на свідомість людей, формували громадянську позицію, виховували патріотизм і сприяли духовному опору тоталітарній системі. Багато з них стикалися з переслідуваннями, цензурою, заборонами публікацій і навіть арештами. Проте їхня творчість стала фундаментом для сучасної української літератури, надихнула наступні покоління письменників і культурних діячів.

До шістдесятників належать: 

• Василь Симоненко (1935–1963) — поет і журналіст, автор проникливої, емоційної поезії, у якій поєднались патріотизм і соціальна критика. Його вірші, зокрема «Ти знаєш, що ти людина?» та «Лебеді материнства», стали символами боротьби за людську гідність і українську національну ідентичність.
• Іван Дзюба (1931–2022) — літературознавець, критик і публіцист. Автор знакової праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яка стала маніфестом боротьби за українську мову та культуру. Його критичні статті й есеї надихнули шістдесятників і молодих письменників на активну громадянську позицію.

• Ліна Костенко (1930) — поетеса та прозаїк, одна з найяскравіших представниць шістдесятників. Авторка знакових поетичних збірок та роману «Маруся Чурай». Її творчість поєднує історичну свідомість і гостроту спостереження за життям українського суспільства. Костенко є лауреаткою Шевченківської премії та інших престижних нагород. Вона активно підтримує Україну, її твори надихають на боротьбу за незалежність та гідність, а сама письменниця залишається моральним авторитетом і символом української літератури.

  

• Іван Драч (1936–2018) — поет, драматург, громадський діяч, перший голова Народного Руху України. Він був ключовою фігурою шістдесятництва, номінований на Нобелівську премію з літератури, Герой України та лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. Його поезія поєднала новаторство з глибоким патріотизмом.
• Євген Сверстюк (1928–2014) — публіцист, літературознавець і дисидент. Автор есеїв та публікацій, присвячених моралі, духовності та боротьбі за свободу думки. Його твори впливали на формування громадянської позиції письменників та читачів, а сам Сверстюк став символом моральної стійкості та принциповості.

Ці автори показали, що література може бути не лише мистецтвом, а й засобом опору. Вони створили культурний фундамент, який і сьогодні продовжує впливати на формування української літературної та громадянської свідомості. Їхня творчість і позиція надихають сучасних українських письменників.

Розстріляне відродження: репресовані українські письменники

Термін «Розстріляне відродження» увів у науковий обіг польський літературознавець Єжи Ґедройць у 1959 році, а широкого поширення він набув завдяки антології Юрія Лавріненка «Розстріляне відродження» (Нью-Йорк, 1959). Цим поняттям позначають покоління українських митців — письменників, режисерів, художників, науковців, які творили у 1920–1930-х роках, коли після революційних подій здавалося, що українська культура отримала шанс на розвиток. Однак цей культурний ренесанс був брутально перерваний сталінським терором: більшість провідних митців було заарештовано, розстріляно або відправлено до таборів.

Трагедія «Розстріляного відродження» полягає в тому, що радянська влада цілеспрямовано винищила цілу генерацію інтелектуальної еліти, яка прагнула модерної, європейсько орієнтованої української культури. Замість вільного розвитку національного мистецтва було нав’язано ідеологічні рамки «соціалістичного реалізму».

Серед найпомітніших постатей:

• Микола Хвильовий (1893–1933) — прозаїк і публіцист, ініціатор літературної дискусії про самостійний розвиток української культури під гаслом «Геть від Москви!». Засновник літературної організації ВАПЛІТЕ. 13 травня 1933 року, після арешту друзів і тиску з боку влади, вчинив самогубство.
• Валер’ян Підмогильний (1901–1937) — прозаїк, один із перших українських урбаністичних авторів, відомий романом «Місто». Заарештований 1934 року, розстріляний у Сандармосі 3 листопада 1937 року.
• Павло Тичина (1891–1967) — поет, чия рання творчість («Сонячні кларнети») стала символом модерністського оновлення. На відміну від багатьох сучасників, уникнув фізичного знищення, але був змушений пристосуватися до вимог радянської цензури, що трагічно позначилося на його творчості та житті.
• Лесь Курбас (1887–1937) — режисер, засновник театру «Березіль», реформатор української сцени, який поєднав національні традиції з європейським авангардом. У 1933 році заарештований, у 1937-му розстріляний у Сандармосі.
• Михайль Семенко (1892–1937) — поет-футурист, теоретик авангардного мистецтва, один із найрадикальніших оновлювачів української поезії. Страчений у Києві 23 жовтня 1937 року.
• Микола Куліш (1892–1937) — драматург, автор гостросоціальних п’єс «Народний Малахій», «Мина Мазайло», що піднімали тему русифікації та нищення української ідентичності. Розстріляний у Сандармосі у 1937 році.
• Остап Вишня (Павло Губенко) (1889–1956) — сатирик і гуморист, чиї «усмішки» здобули величезну популярність. У 1933 році заарештований і засуджений до 10 років таборів, звільнений після смерті Сталіна.

До цього покоління також належали Григорій Косинка, Марко Вороний, Євген Плужник, Майк Йогансен та багато інших — усі вони стали жертвами репресій.

«Розстріляне відродження» стало символом культурного геноциду, який позбавив Україну цілої плеяди видатних митців. Їхня спадщина, знищена або прихована, довгий час залишалася забороненою, а повне усвідомлення цієї трагедії прийшло лише після відновлення незалежності України.

Молоді письменники з соцмереж

Останніми роками в Україні з’явилася нова хвиля популярності літератури, яка значною мірою формується завдяки соціальним мережам, таким як TikTok, Instagram та YouTube. Це явище, відоме як «буктокінг» та «букстаграмінг», дозволяє молодим авторам і блогерам здобувати широке визнання, публічно спілкуючись з аудиторією та створюючи вірусний контент.

Соціальні мережі кардинально змінили правила гри на книжковому ринку. З одного боку, вони можуть знижувати рівень концентрації уваги у читачів, які звикли до коротких мультимедійних повідомлень. З іншого — це потужний інструмент для популяризації, що залучає до читання нову, молодшу аудиторію.

Соцмережі змінили і роль літературного критика. Раніше експерти та видавці були основними «фільтрами» для читачів. Тепер цю функцію частково виконують блогери та інфлюенсери, формуючи читацькі тренди та вірусні списки. Це відкриває нові можливості для молодих авторів, які можуть знайти свою аудиторію без традиційних видавничих каналів.

Серед яскравих прикладів авторів, які здобули популярність завдяки соцмережам, можна назвати Ілларіона Павлюка, чий роман «Я бачу, вас цікавить пітьма» став справжнім хітом у TikTok та Instagram, зробивши жанрову прозу більш доступною для молодої аудиторії. Дитяча книга Галини Вдовиченко «36 і 6 котів» також неодноразово потрапляла у буктокові відео, завойовуючи любов як дітей, так і батьків.

Ось список з кількох українських бук-акаунтів у TikTok, Instagram та YouTube, які реально впливають на читацькі тренди та формують аудиторію:

• @book_fairy_eli (Instagram, TikTok, Telegram) — розпаковки книжок, огляди детективів і трилерів, близько 26,5 тис підписників.
• @ms_jillena (TikTok) — рекомендації фентезі й нон-фікшн, огляди з книгарень, понад 25 тис підписників.
• @katrinka_ilchuk (Instagram, TikTok, Telegram «Книжкове буття») — добірки українських новинок, популяризація локальних авторів.
• @susikliza (TikTok) — відео з рецензіями, емоційними реакціями на сюжети, близько 20 тис підписників.
• @knigarka.ua (Instagram, TikTok) — акаунт однойменної книгарні, що активно працює з букток-форматом і просуває українських авторів.
• @yakaboo.ua (Instagram, TikTok, YouTube) — найбільший український книжковий рітейлер, має власний контент із рекомендаціями та відеооглядами.
• @pan.roman (TikTok, Instagram, YouTube) — літературний персонаж Романа Чихарівського, популярний завдяки гумористичним та книжковим відео.
• @bookslavka (Instagram, TikTok) — блог з акцентом на українську літературу, сучасних авторів і візуальні «схелфі».
• @chytomo (Instagram, YouTube, TikTok) — медіа про літературу й видавничу справу, активно працює з молодіжною аудиторією та популяризує нові книжки.

Активність буктокерів і букстаграмерів суттєво вплинула на літературне життя в Україні. Читачі відкривають для себе нові жанри, а видавництва отримують швидкий зворотний зв’язок про інтереси своєї аудиторії. Книжки можуть ставати бестселерами без традиційної реклами чи медійної підтримки, адже тренди TikTok здатні перетворити одну відеореакцію на потужну хвилю попиту. Завдяки цьому формується новий канал популяризації як українських авторів, так і перекладної літератури, а молоді письменники отримують шанс бути почутими і побаченими у цифрову добу.

Письменники, які пишуть про війну

Війна, що триває в Україні, залишила глибокий відбиток на всіх аспектах суспільного життя, і література не стала винятком. Вона трансформувалася, породивши новий для сучасної літератури напрямок — воєнну прозу, поезію та публіцистику. Ці жанри стали потужним інструментом для осмислення трагедії, героїзму, втрат та пошуку нового сенсу.

Твори про війну, написані сучасними письменниками України — ветеранами, військовослужбовцями та волонтерами, є унікальним явищем. Вони не просто художні, а — живі документальні свідчення, що мають терапевтичний ефект як для авторів, так і для читачів. Ця література також виконує важливу функцію культурної дипломатії, пояснюючи реалії війни та руйнуючи ворожу пропаганду для міжнародної аудиторії.

Сучасна українська література активно осмислює досвід війни, відображає його як у художніх, так і в документальних творах. Серед знакових авторів — Сергій Жадан з романом-притчею «Інтернат» та поетичними збірками, що стали голосом болю та стійкості. Його роман показує абсурдність і трагізм війни очима звичайної людини, яка намагається врятувати свого племінника з окупованого міста. Артем Чех у своїй документальній прозі «Точка нуль» базується на особистих щоденникових записах, надаючи читачам унікальну перспективу солдата. Роман Тамари Горіха Зерня «Доця», що отримав премію «Книга року BBC», став зворушливим свідченням патріотизму та людських стосунків на тлі подій 2014 року на Донбасі. Валерія Суботіна в книзі «Полон» описує свій особистий жахливий досвід, що стало важливим документом про нелюдські умови перебування в полоні та катування. Також варто відзначити роман Василя Шкляра «Чорне Сонце», який продовжує тему боротьби, започатковану в його попередніх творах. Поетичний голос війни звучить і в збірці Артура Дроня «Гемінгвей нічого не знає», де автор, як військовослужбовець, передає свій унікальний досвід та історії людей, які не можуть сказати за себе самі.

Цей перелік — лише невелика частина з великої кількості художніх та документальних творів, присвячених війні. До них варто додати Анатолія Дністрового з його книгою «Битва за життя. Щоденник 2022 року», в якій автор фіксує події повномасштабного вторгнення. Також надзвичайно цінною є поезія Ярини Чорногуз, бойової медикині та морської піхотинки, чиї вірші стають прямим і чесним свідченням її власного досвіду на фронті. І ще багатьох і багатьох поетів та прозаїків сьогодення.

Українські письменники для дітей

Дитяча література в Україні сьогодні переживає справжній розквіт. Якщо колись вона асоціювалася лише з кількома класичними іменами, то тепер ми маємо цілу генерацію авторів, які створюють книжки для дітей різного віку — від яскравих абеток і казок-картинок для малюків до серйозних пригодницьких повістей та non-fiction для підлітків.

Відомі українські дитячі письменники вже не бояться говорити з дітьми на теми, які раніше вважалися «дорослими»: особисті кордони, інтимність, емоції, війна, переселення, екологія. При цьому вони зберігають головну мету — дати дітям цікаву й захопливу історію, яка розвиває мислення та фантазію.

Важливу роль відіграють і видавництва — «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Видавництво Старого Лева», «Книголав», «Ранок», які інвестують у якісний дизайн та ілюстрації. Завдяки цьому дитячі книжки стають справжніми арт-об’єктами, які хочеться гортати знову і знову.

Основні жанри:

• Казки — авторські та модернізовані народні сюжети, що навчають добра та сміливості.
• Пригодницькі історії — динамічні сюжети про мандрівки, квестові сюжети, вигадані світи.
• Повчальні та соціальні історії — книжки про дружбу, сім’ю, безпеку, толерантність, різноманітність.
• Книжки-картинки — ілюстровані видання для наймолодших, де текст мінімальний, а малюнки розповідають історію.
• Non-fiction для дітей — пізнавальні книжки про науку, мистецтво, політику чи довкілля у легкій та доступній формі.

Українські автори для дітей вже мають своїх «зірок», чиї книжки перевидаються десятками тиражів і включаються до програм читання у школах:

• Всеволод Нестайко — безперечний класик, чиї «Тореадори з Васюківки» входять до золотого фонду української літератури. Його книги «Пригоди Грицька Половинки», «В Країні Сонячних Зайчиків» читають кілька поколінь.
• Іван Андрусяк — сучасний автор, який створює веселі й повчальні історії для дітей молодшого віку. Відомі книжки: «Стефа і Чакалка», «Борис — машинописець».
• Галина Малик — авторка популярних пригодницьких історій, серед яких «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії», «Подорож у країну Сяйливих».
• Зірка Мензатюк — у її творах діти пізнають культуру та історію України. Книжки: «Таємниця козацької шаблі», «Як я руйнувала імперію».
• Катерина Бабкіна — пише чуйні історії, зокрема «Шапочка і кит» (про хлопчика з онкологією) та «Гарбузовий рік».
• Оксана Лущевська — спеціалізується на книжках-картинках і творах для молодших школярів («Синє крісло з оксамиту»).
• Юлія Ярмоленко — авторка книжки-бестселера «Малечі про інтимні речі», яка у доступній формі пояснює дітям питання тіла, кордонів і безпеки.

Дитяча література останніх років виходить за межі традиційних сюжетів і дедалі частіше торкається актуальних тем. Серед новинок, які отримали визнання експертів та увійшли до списків найкращих книг українських письменників за версією проєкту BaraBooka, варто відзначити:

• «Слон-трава. Капосні вірші» Івана Андрусяка — весела поетична збірка для дітей.
• «Твоя книга про кіно» Ольги Бірзул — пізнавальне видання, що знайомить дітей із кіномистецтвом.
• «Кози з носа та інші копалини в мені» Ганни Булгакової та Юлії Гречух — книжка про самоідентифікацію й внутрішній світ дитини.
• «Моя мама — гора» Христі Венгринюк — зворушлива історія про сімейні стосунки.
• «Пірнути в Київське море» Інни Данилюк — пригодницька книжка з яскравими ілюстраціями.
• «Політика для дітей» Євгенії Завалій — пояснює школярам, як працює суспільство, держава і демократія.

Українська дитяча література поєднує традицію та сучасність: від класичних казок і веселих пригод до книжок про політику, науку чи внутрішній світ дитини. Сьогоднішні автори не бояться говорити з юним читачем про складне простою мовою. Саме тому українські дитячі книжки здобувають нагороди, перекладаються іноземними мовами та формують нове покоління читачів.

Українські письменники за регіонами

Українська література ніколи не була монополією одного центру. Вона розвивалася як децентралізована мережа, де кожен регіон — від Галичини до Слобожанщини — вносив унікальний внесок. Регіональні особливості, такі як мова, історичний контекст, тематика та менталітет, не роз'єднують, а збагачують загальнонаціональний літературний процес, роблячи його стійким і багатогранним.

Найвідоміші українські автори, яких читають завжди

Твори багатьох українських письменників не втрачають актуальності з плином часу. Їхні імена знає кожен українець, а їхні твори є частиною культурного коду нації. Вони заклали основи сучасної української мови, осмислили ключові історичні події та зафіксували риси національного характеру, які резонують з читачем навіть сьогодні.

Багато класичних творів, таких як «Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького або «Місто» Валер'яна Підмогильного, вивчаються у школі, але потребують переосмислення у дорослому віці. Їхній глибокий гумор, трагедія та психологія залишаються актуальними й сьогодні. Перечитування цих творів поза шкільною програмою дозволяє відкрити нові сенси та краще зрозуміти український характер і його історичний шлях.

Часті питання