Українські актори

До початку повномасштабного вторгнення український кінематограф продовжував активно рости і розвиватися, а це сприяло появі нових зірок.

Популярні українські актори почали зніматися не лише у вітчизняних фільмах, але й за межами країни. Часто це була росія, але події 2022 року повністю розірвали ці зв'язки в кінематографі та стимулювали орієнтуватися на західного глядача.

Топ 10 сучасних українських акторів чоловіків

Українська кіноіндустрія сьогодні демонструє неабиякий прогрес. Актори постійно вдосконалюють свої вміння, щоразу піднімаючи планку своєї майстерності. Багато відомих українських акторів чоловіків підкорюють не лише український ринок, а й виходять на світову арену.

Український кінематограф останніх років пережив піднесення. Нове покоління акторів вирізняється особистою глибиною, здатністю проникнути в складні ролі та передавати унікальні емоційні стани. Завдяки цьому стають популярними і впізнаваними, а їх фото в все частіше прикрашають обкладинки журналів.

Сергій Стрельников

Сергій Стрельников — український актор, народився 13 листопада 1979 року в селищі Дмитрівка Тамбовської області. У дитинстві його родина кілька разів переїжджала, і все ж оселилась у Київській області. Після закінчення школи Сергій вступив до Київського училища культури на факультет режисури масових заходів, а після закінчення училища — до Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, де навчався у відомого театрального педагога Миколи Рушковського. 

Перші кроки в кінематографі Стрельников зробив на початку 2000-х, знявшись у таких серіалах, як "День народження Буржуя-2", "Нероби" та "Бідна Настя". Він здобув популярність завдяки ролям у серіалах "Ангел-охоронець", "Повернення Мухтара" та "Дев'ять життів Нестора Махна".

Після цього він зіграв головну роль у серіалі "Пристрасті за Чапаєм", за яку отримав кінопремію "Телетріумф" у 2013 році.

З початком повномасштабного вторгнення Сергій відмовився від співпраці з росією і ненадовго припинив зйомки. Але у 2023 році виконав роль легендарного опришка Олекси Довбуша у фільмі "Довбуш", що став дуже популярним в Україні.

Дмитро Сова

Дмитро Сова народився 9 липня 1983 року в місті Прилуки Чернігівської області. Разом із братом Петром, який згодом теж став актором, Дмитро ще з дитинства займався в дитячому музичному театрі. Після закінчення школи у 2000 році він вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого, де навчався в майстерні Бориса Ставицького та Тараса Денисенка. 

Його кар'єра в кіно розпочалася у 2005 році, коли він зіграв роль у серіалі "Сестри по крові". Відтоді Дмитро знявся в понад 70 фільмах і серіалах, серед яких "Острів непотрібних людей", "За законами воєнного часу", "Гречанка", "Село на мільйон", "Свати-3".

У 2021 році вийшов фільм "Черкаси", в якому він зіграв роль Лева і був номінований на премію "Золота дзиґа" за кращу чоловічу роль.

Крім роботи в кіно, Дмитро активно займається дубляжем і виступає в театрі. Після закінчення університету він приєднався до трупи театру "Вільна сцена" під керівництвом Дмитра Богомазова. Після початку повномасштабного вторгнення актор звернувся до військкомату і записався в територіальну оборону.

З жовтня 2023 року він служить у сьомій бригаді тактичної авіації Повітряних сил України.

Григорій Бакланов

Григорій Бакланов народився 31 серпня 1994 року в місті Одеса. Ще з дитинства він був захоплений театром і вступив до дитячої театральної школи. Після школи Григорій навчався в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого, де потрапив на курс відомого актора Юрія Висоцького.

Його кінодебют відбувся у короткометражному фільмі "Зустріч", після чого він почав активно зніматися в різних українських фільмах і серіалах. Один з найвідоміших проєктів — серіал "Спіймати Кайдаша". Також Григорій з'явився у містичному детективі "Ворожка" і в серіалі "Морська поліція: Чорноморськ", в якому зіграв добродушного та ерудованого лейтенанта Єгора Ковальчука. 

Окрім акторської кар'єри, Бакланов захоплюється музикою і грає на багатьох музичних інструментах, зокрема на баяні, гітарі, фортепіано та духових. З 2022 року активно займається волонтерством і допомагає ЗСУ. 

Марк Дробот

Марк Дробот народився 29 серпня 1986 року в селищі Батагаї Верхоянського району Якутії, у родині культурних діячів. У 1991 році, після розпаду СРСР, родина повернулася в Україну, до Шепетівки Хмельницької області.

З дитинства Марк мріяв про театральну кар'єру, відвідував музичну школу, бальні танці, долучався до театральних постановок під керівництвом матері, яка заснувала молодіжний театр. Після закінчення школи вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого на курс Станіслава Моісеєва.

Професійний шлях актора розпочався у столичному Молодому театрі, де він і досі працює. За свою гру в виставі "Підступність і кохання" Марк отримав премію "Київська пектораль" у номінації "Краща роль другого плану". 

Окрім театру знімається у фільмах і серіалах. Його перша головна роль у серіалі "Центральна лікарня" принесла велику популярність, а у 2019 році він з’явився у серіалі "Кріпосна", де вперше зіграв позитивного героя. На сьогодні актор продовжує активно розвивати театральну кар’єру, а в червні 2024 року став батьком — у нього народилася донька Златомира.

Ахтем Сеітаблаєв

Ахтем Сеітаблаєв — кримськотатарський актор, режисер та сценарист, народився 11 грудня 1972 року в місті Янгіюль поблизу Ташкента. У 1989 році переїхав з родиною до Криму, де 1992 року закінчив акторське відділення Кримського культурно-просвітницького училища, а у 1999 — режисерське відділення Київського університету театру, кіно та телебачення. Працював у Державному кримськотатарському академічному музично-драматичному театрі в Сімферополі як актор і режисер. Дебютував у кінематографі 2003 року в стрічці "Мамай", де також був другим режисером.

Його фільм "Хайтарма" (2013) присвячений депортації кримських татар, отримав міжнародне визнання, включно з гран-прі на фестивалі "Корона Карпат".

Режисерські роботи Сеітаблаєва включають фільми "Чемпіони з підворіття", "Чужа молитва", "Кіборги", які здобули численні нагороди, зокрема премію "Золотий Дюк". Ахтем також зіграв головну роль у фільмі Нарімана Алієва "Додому", який став національним претендентом на премію "Оскар".

За свою діяльність був нагороджений орденом "За заслуги" III ступеня та Почесним нагрудним знаком "Золотий Хрест". З початку війни служить в лавах ЗСУ.

Олесь Санін

Олесь Санін — український режисер, сценарист, оператор та актор, народився в місті Камінь-Каширський, Волинської області. Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого: у 1993 році — акторське відділення (майстерня Валентини Зимньої), у 1998 — курс режисури ігрового фільму (майстерня Леоніда Осики). Проходив стажування в Нідерландах та США.

З 1994 до 2000 року працював режисером, оператором і керівником департаменту фільмів та телепроєктів в українському представництві міжнародної корпорації Internews Network.

Фільмографія Олеся Саніна включає такі відомі стрічки, як "Мамай" (2003), "Поводир" (2013) та "Довбуш" (2023). Він є лауреатом Державної премії України імені Олександра Довженка, "Срібної медалі" Академії мистецтв України та інших нагород. Окрім того, грає на бандурі, торбані, колісній лірі, а також входить до Київського кобзарського цеху під псевдонімом Олесь Смик.

Олександр Кобзар

Олександр Кобзар народився 18 травня 1976 року в Києві. У 2000 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (курс Б. П. Ставицького), а у 2005-му — режисуру драматичного театру (курс К. М. Дубініна). З 2004 по 2016 рік працював у Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра, а після того у Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки. У 2009 році разом з Андрієм Саніним поставив виставу "Граємо Чонкіна". 

У кіно Олександр знімався у стрічках "Тяжіння", "Поводир", “Скажене весілля 2”. У 2023 році світ побачила стрічка “Батько” де він став режисером, продюсером і головним актором. У 2017 році йому присвоєно звання Заслуженого артиста України. 

Під час повномасштабного вторгнення росії в Україну Олександр залишився в Україні і активно волонтерить, а його брат долучився до Збройних Сил України.

Цимбалюк Тарас

Тарас Цимбалюк народився 16 грудня 1989 року в місті Корсунь-Шевченківський. У 2013 році він закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, здобувши спеціальність актора драматичного театру та кіно під керівництвом Валентини Зимньої. Під час навчання він співпрацював з Київським академічним Молодим театром та Театром юного глядача на Липках.

Дебют на телебаченні відбувся у 2011 році в містичному серіалі "Щоденники темного". Однією з найбільш відомих його робіт є головна роль у стрічці "Чорний ворон", а також роль Карпа Кайдаша в серіалі "Спіймати Кайдаша". 

Однак першим по-справжньому успішним для нього серіалом стала драма “Кріпосна”. Тарас зіграв Назара – простого коваля, закоханого в головну героїню Катерину.

Олександр Рудинський

Олександр Рудинський народився 23 липня 1996 року в Миколаєві. Захопився театральним мистецтвом ще в п'ятому класі. У 2014 році вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого, де навчався в майстерні Дмитра Богомазова.

У 2018 році після завершення навчання став частиною трупи Національного драматичного театру ім. Івана Франка. Однією з перших кіноробіт стала роль у фільмі "11 дітей з Моршина" (2019). Актор здобув популярність завдяки головній ролі у телесеріалі "Перші ластівки" (2019) та його продовженні "Перші ластівки: Залежні" (2020). Інші фільми за його участі — серіали "Слов'яни", "Бурштинові копи", фільми "Носоріг" та "Найкращі вихідні".

Після виходу на Netflix фільму “Декамерон” його популярність зросла ще більше і його називають найбільшим проривом серед акторів України 2024 року. 

У театральному репертуарі Рудинського — вистави в Національному театрі ім. Івана Франка, зокрема "Коріолан", "Украдене щастя", "Сірано де Бержерак". 

Андрій Федінчик

Андрій Федінчик народився 25 лютого 1985 року в місті Улан-Батор, Монгольської Народної Республіки, проте дитинство і юність провів у Житомирі. У дитинстві був частиною Дитячого театру-студії пантоміми "Диваки", а в юності захоплювався спортивною гімнастикою, східними єдиноборствами та грою на гітарі. Він також був капітаном шкільної команди КВК.

Після школи вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого на курс Юрія Мажуги, який закінчив у 2006 році. Ще під час навчання розпочав акторську кар'єру, знімаючись у телесеріалах, таких як "Мухтар" і "Міський романс". Він також активно працював у кількох київських театрах, а з 2012 року був актором Київської академічної майстерні театрального мистецтва "Сузір'я". Його дружина, Наталка Денисенко, також відома українська акторка.

У 2019 році актор зіграв свою першу велику роль у повнометражному фільмі "Крути 1918", де він виконав роль Олекси Савицького.

З початком війни в Україні у 2022 році, Андрій Федінчик долучився до територіальної оборони Житомира і до цього часу служить у ЗСУ.

Видатні чоловіки українського кіно

Легендарні українські актори чоловіки залишили незабутній слід у мистецтві, піднявши українську акторську школу на високий рівень. Іван Миколайчук, відомий своєю роллю у фільмі "Тіні забутих предків", став символом українського кіно, втілюючи глибокі образи національної ідентичності. Богдан Ступка, визнаний актор театру і кіно, вражав як на сцені, так і в кінострічках, завдяки своїй здатності глибоко занурюватися в характери героїв. Інші відомі українські актори, такі як Віталій Лінецький, Олексій Горбунов, Леонід Биков та ряд інших, своєю грою на екрані, сформували нові стандарти української акторської майстерності. Їхня відданість мистецтву і неперевершеність у кожній ролі зробили їх іконами українського театру та кіно, впливаючи на наступні покоління акторів.

Богдан Ступка

Богдан Ступка народився 27 серпня 1941 року у селі Куликів на Львівщині, але дитинство провів у Львові. Після закінчення школи він пробував вступити на хімічний факультет Львівського університету, але провалив іспити. Тому почав навчатися в акторській студії при Львівському театрі ім. Заньковецької, де згодом почав працювати.

Під наставництвом режисера Сергія Данченка він зіграв понад 50 ролей, серед яких Король Лір і Микола Задорожний з "Украденого щастя". У 1978 році Ступка перейшов до Київського театру ім. Івана Франка, а у 2001 році очолив його. Крім того, активно знімався у кінематографі.

Першим став фільм “Білий птах з чорною ознакою”, а одні з найпопулярніших — "Тарас Бульба", "Серце на долоні", "Вогнем і мечем".

Богдан Ступка отримав звання Народного артиста України, став лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка, був нагороджений званням Героя України, а також відзначений на III Римському міжнародному кінофестивалі за кращу чоловічу роль. У 2012 році, після двох років боротьби з раком, він помер у лікарні в Києві.

Іван Миколайчук

Іван Миколайчук — один із найвидатніших українських акторів і режисерів, якого часто називають національним генієм. Він народився в багатодітній селянській родині у селі Чортория на Буковині. З 12 років грав у сільському театрі, а професійну освіту здобув у Чернівецькому музичному училищі та Київському інституті театрального мистецтва. Першу роль у кіно зіграв ще студентом. Він зіграв Івана Палійчука у стрічці "Тіні забутих предків".

Фільм приніс йому світову славу здобувши 39 міжнародних нагород і ставши культовою роботою українського кінематографа.

Його фільм "Вавилон ХХ", де він виступив як режисер, актор і сценарист, став новаторським у кінематографі та отримав численні нагороди. Попри значні досягнення, Миколайчук стикався з утисками радянської влади через звинувачення у націоналізмі. Наприкінці свого життя він важко хворів і помер у 1987 році.

Костянтин Степанков

Костянтин Степанков — видатний український актор театру і кіно, народився у селі Печеськи на Хмельниччині. Через арешт батька, священника, і втрати двох братів, його дитинство пройшло в складних умовах. Спершу Степанков вступив до сільськогосподарського інституту, але згодом змінив свій шлях і обрав театральне мистецтво. У 1953 році він закінчив Київський інститут театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого. Його дружиною була відома українська акторка Ада Роговцева.

Протягом своєї кар'єри Степанков грав у Київському театрі імені Івана Франка, де став одним із провідних акторів. Працював на Київській кіностудії імені Олександра Довженка, знявся в численних знакових фільмах українського кіно, серед яких: "Комісари", "Білий птах з чорною ознакою", "Пропала грамота".

Крім акторської діяльності він понад 30 років викладав у Київському інституті театрального мистецтва. Був першим лауреатом премії ім. Л. Бикова, а у 2003 став лауреатом Державної премії України ім. О. Довженка. Степанков помер у 2004 році від раку підшлункової залози.

Микола Яковченко

Микола Яковченко — видатний український актор театру і кіно, який народився в 1900 році у місті Прилуки. У 1918 році він дебютував на сцені аматорського театру, де його талант помітила колишня актриса Євгенія Базилевська. Протягом 1920-1930-х років він працював у різних театрах, а з 1927 року став актором Київського академічного українського театру імені Франка. Тут він виконав багато значних ролей, зокрема у виставах "Сон літньої ночі", "Кадри" та "Ділок", за що здобув популярність і визнання. Під час Другої світової війни Яковченко продовжував виступати, ставши частиною фронтових бригад артистів.

Після війни його кар'єра продовжувала розвиватися, і в 1943 році він отримав звання заслуженого артиста, а в 1970 — народного артиста УРСР. У кіно його добре пам'ятають за ролями у фільмах: "За двома зайцями", "Королева бензоколонки", "Максим Перепелиця".

Леонід Биков

Леонід Биков народився 12 грудня 1928 року в селі Знаменське, Донецька область. Змалку мріяв про авіацію, однак після невдалих спроб вступити до льотних училищ, обрав акторську кар'єру. У 1951 році закінчив Харківський театральний інститут і розпочав роботу в Харківському театрі імені Тараса Шевченка.

Свою першу роль у кіно Биков зіграв у 1952 році, але популярність здобув завдяки фільмам "Максим Перепелиця", "Приборкувачка тигрів", а також стрічці "В бій ідуть лише старі", яку сам зрежисував і в якій зіграв головну роль. Іншою знаковою роботою став фільм "Ати-бати, йшли солдати". Биков трагічно загинув 11 квітня 1979 року в автокатастрофі. За однією з версій аварію підлаштували радянські спецслужби. 

Гнат Юра

Гнат Юра народився 27 грудня 1887 року в селі Федвар, Кіровоградської області. Його кар'єра на професійній сцені розпочалася в 1907 році в трупі С. Максимовича, після чого він працював у різних театрах. У 1920 році він приєднався до театру імені Івана Франка, де залишався до 1961 року, зігравши у близько 100 виставах.

Гнат Юра відзначився своїм внеском у розвиток театрального мистецтва, зокрема, адаптуючи українські та західноєвропейські драми. Однією з його найвідоміших робіт є постановка "Дон Карлоса" Йоганна-Фрідріха Шиллера у 1936 році. Крім театральної діяльності, він також викладав у Київському театральному інституті з 1938 по 1961 рік. У 1934 році він опублікував статтю "Націоналістична естетика Леся Курбаса", яка викликала значний резонанс у театральному середовищі. Гнат Юра помер 18 січня 1966 року та похований на Байковому кладовищі в Києві.

Найвідоміші фільми, в яких зірав Гнат Юрій: "Тарас Шевченко", "Украдене щастя", "Запорожець за Дунаєм", “Мартин Боруля” та інші.

Олексій Горбунов

Олексій Горбунов народився 29 жовтня 1961 року в Києві. Після школи не вступив до театрального інституту через відсутність комсомольського квитка. Лише у 1984 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Протягом 1984—1995 років працював актором у театр-студії кіноактора. Через кризу в кіноіндустрії в 1990-х роках працював таксистом, поки режисер Володимир Попков не запросив його до зйомок у "Графині де Монсоро". 

У його фільмографії — понад сто робіт, включаючи "Допінг для янголів", "12", "Дике поле" та серіали "Гвардія", "Бюро легенд" і "Щастя".

Він отримав звання Народного артиста України, був лауреатом премії "Золотий орел" за фільм "12" та Премії Телетріумф. Після початку російсько-української війни відмовився від участі в російських проєктах. 

Українські актори — це не лише талановиті виконавці, а й носії національної культури, здатні майстерно передавати її через екран. Вони втілюють багатогранність українського характеру: від героїчних образів до глибоких драматичних персонажів, що віддзеркалюють внутрішню силу, мудрість та емоційну чутливість.