Мустафа Джемілєв

Біографія

Мустафа Джемілєв народився 13 листопада 1943 року в кримському селі Ай-Серез поблизу міста Судак. Його дитинство припало на драматичний період в історії його народу, на період депортації. Через шість місяців після народження, 18 травня 1944 року, Мустафа разом з усією сім'єю та іншими кримськими татарами був депортований радянською владою. Ця примусова депортація, визнана геноцидом, була здійснена на підставі звинувачень у співпраці з нацистами, що згодом було визнано несправедливим та необґрунтованим. Більшість депортованих, включаючи родину Джемілєва, відправили до Узбекистану. До 12 років хлопця сім'я проживала під адміністративним наглядом, що обмежував усі їхні свободи.

Політика Радянського Союзу щодо кримських татар була спрямована на їх повне витіснення з Криму та стирання їхньої національної ідентичності. Радянська влада не тільки депортувала народ Криму, а й знищувала історичні свідчення його перебування на півострові, перейменовувала населені пункти, приховуючи кримськотатарські назви. У 1967 році радянський уряд видав указ, який визнавав «необґрунтованими» звинувачення проти кримських татар, але не дозволив їм повернутися на батьківщину. Це спровокувало ще більший спротив та активізувало національний рух.

Ще молодий Мустафа Джемілєв, у 16 років, працюючи токарем на Ташкентському авіаційному заводі, став учасником нелегальної молодіжно-студентської організації «Спілка кримськотатарської молоді». Збори організації проходили в будинку одного з її членів, де Мустафа очолював «Історичний відділ» і виступав з доповідями про свій народ. 8 квітня 1962 року «Спілку» розігнали, а її керівників заарештували. Джемілєва звільнили з роботи, і за ним почало нагляд КДБ. Того ж року Мустафа Джемілев вступив на гідромеліоративний факультет Ташкентського інституту інженерів іригації, але в 1966 році був відрахований з четвертого курсу. Причиною стало поширення ним серед студентів власного історичного рукопису «Короткий історичний нарис тюркської культури у Криму в XIII–XVIII ст.», який КДБ розцінило як «націоналістичний та антирадянський».

Однією з найбільш значущих подій у його житті стало 303-денне голодування в Омській в’язниці, яке тривало з 1975 по 1976 рік. Голодування було протестом проти нового сфабрикованого звинувачення, ініційованого КДБ, у «наклепі на радянський державний лад». Ця акція привернула значну увагу світової громадськості. Відомий російський академік Андрій Сахаров звернувся з відкритим листом до Генерального секретаря ООН з проханням врятувати життя Джемілєва. Завершити голодування Мустафа погодився лише після особистого прохання Сахарова, переданого через дружину.

Політична діяльність

Мустафа Джемілєв із раннього віку активно брав участь у національному русі. Ще за радянських часів він став одним із лідерів дисидентського руху, виступав проти депортації та за право кримських татар повернутися до Криму. Попри те, що він провів близько 15 років у таборах і засланнях, це не зламало його волю. Після розпаду СРСР Мустафа Джемілєв відіграв ключову роль в організації масового повернення в Крим кримських татар. Цей процес, що розпочався наприкінці 80-х і тривав у 90-х роках, був складним і вимагав координації та політичного представництва. Джемілєв став символом цього руху, налагоджуючи діалог з українською владою для вирішення соціальних та правових проблем репатріантів.

У 1991 році Джемілєв ініціював створення Меджлісу кримськотатарського народу — представницького органу, який мав представляти інтереси кримських татар. На першому Курултаї його обрали головою Меджлісу. Цей орган став платформою для ведення переговорів з урядом України та міжнародними організаціями щодо прав кримських татар, зокрема щодо визнання їх як корінного народу та розв'язання питань земельної власності. Мустафа Джемілєв очолював Меджліс до 2013 року, забезпечуючи його легітимність та авторитет як серед кримських татар, так і на міжнародній арені.

У 2014 році, після окупації Криму, Мустафу Джемілєва призначили уповноваженим Президента України у справах кримськотатарського народу. На цій посаді він активно працює над захистом прав кримських татар, що залишилися на окупованій території, а також допомагає вимушеним переселенцям. Він став голосом свого народу на міжнародних майданчиках, привертаючи увагу до порушень прав людини в Криму та закликаючи світову спільноту до підтримки України.

Починаючи з 1998 року, Мустафа Джемілєв постійно був депутатом Верховної Ради України. Він обирався до парламенту від різних партій, але завжди зосереджував свою діяльність на захисті прав кримських татар та національних меншин. Його активна робота в парламенті сприяла прийняттю законів, що регулювали статус кримськотатарського народу та розв'язувати проблеми, пов'язані з його поверненням і облаштуванням у Криму. Як народний депутат, він також був членом комітетів із питань прав людини та зовнішньої політики, що дозволило йому ефективно лобіювати інтереси свого народу на законодавчому рівні.

Що зробив для України

Постать Мустафи Джемілєва є надзвичайно важливою для української історії та державності з багатьох причин. Його життєвий шлях і діяльність демонструють послідовну боротьбу за територіальну цілісність, права корінних народів та європейський вибір України.

Символ протидії російській агресії. Мустафа Джемілєв став одним із перших і найвпливовіших українських діячів, що рішуче засудили російську агресію у 2014 році. Під час Кримської кризи він разом із головою Меджлісу Рефатом Чубаровим активно організовував мітинги та створював загони самооборони кримських татар, щоб чинити ненасильницький опір окупації. Його тверда позиція «ні» на псевдореферендумі, попри тиск, стала важливим моральним орієнтиром для кримських татар та України в цілому. Російська влада, усвідомлюючи його вплив, заборонила йому в'їзд до Криму, що є прямим визнанням його політичної загрози для окупаційного режиму.

Архітектор національної політики. Як багаторічний народний депутат ВР України, Джемілєв був і є ключовою фігурою у формуванні державної політики щодо кримськотатарського народу. Він є співавтором та ініціатором десятків законопроєктів, що стосуються прав корінних народів, депортованих осіб, а також етнонаціональної політики. Його зусилля спрямовані на відновлення історичної справедливості та інтеграцію кримських татар в українське правове поле. Важливим досягненням стало його залучення до розробки проєкту Постанови Верховної Ради «Про Заяву щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі України» у 2014 році, що підкреслило статус кримських татар як корінного народу.

Представник України на міжнародній арені. Завдяки своїй бездоганній репутації правозахисника та дисидента, Мустафа Джемілєв став ефективним дипломатом і лобістом українських інтересів. На посаді Уповноваженого Президента України у справах кримськотатарського народу він використовував свій авторитет, щоб привернути увагу світової спільноти до проблеми окупації Криму. Він регулярно виступає на міжнародних майданчиках, зустрічається з лідерами різних країн, зокрема з Президентом Туреччини, що допомагає утримувати питання деокупації Криму в міжнародному порядку денному.

Багаторічний член українського парламенту. З 1998 року Мустафа Джемілєв є народним депутатом України. Він був членом Комітету з прав людини та очолював підкомітет з етнополітики, прав корінних народів та національних меншин. Джемілєв продовжує свою законодавчу діяльність, бувши членом Комітету з питань деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Підтримка інших дисидентів. Джемілєв активно виступає на підтримку інших ув’язнених, зокрема він активно підтримував українського режисера Олега Сенцова, який був засуджений в росії та голодував на знак протесту.

Активна участь у формуванні національної свідомості. Своєю діяльністю, починаючи з молодіжних рухів в СРСР, Мустафа Джемілєв сприяв збереженню національної ідентичності кримських татар. Його боротьба за повернення на батьківщину та відновлення історичної пам'яті стала основою для консолідації народу та його інтеграції в українське суспільство.

Правозахисна місія та голодування

Боротьба Мустафи Джемілєва за права свого народу ґрунтується на принципах ненасильницького опору. За свої політичні погляди його сім разів засуджували. Загалом він провів п’ятнадцять років у місцях позбавлення волі, починаючи з 1966 року, коли його на півтора року ув’язнили за відмову служити в Радянській армії. У 1969 році його знову заарештували, звинувативши в «поширенні завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять радянський державний та суспільний лад». За цією справою також проходили генерал-майор Петро Григоренко та поет Ілля Габай.

Джемілєв став одним із засновників Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР, створеної в 1969 році. Ця група стала однією з перших відкритих дисидентських організацій в СРСР. До неї також входили відомі правозахисники Петро Григоренко та Андрій Сахаров. 19 січня 1970 року Джемілєва та Габая засудили до трьох років ув’язнення в таборі суворого режиму.

Однією з найдраматичніших сторінок його біографії стало 303-денне голодування в Омській в'язниці, яке він розпочав у 1975 році. Цей акт був протестом проти сфабрикованої радянською владою справи за «наклеп на радянський державний устрій». Голодування Мустафи Джемілєва привернуло увагу міжнародної спільноти. Видатний фізик і правозахисник, академік Андрій Сахаров, звернувся до Генерального секретаря ООН з проханням втрутитися та врятувати йому життя. Джемілєв припинив голодування лише після особистого прохання Сахарова, переданого через дружину.

У 1979 році Джемілєва звільнили з таборів і відправили на заслання до Якутії. Після повернення в Узбекистан його знову ув’язнили в 1983 році. Повернутися до Криму він зміг лише в 1989 році.

Після анексії Криму у 2014 році, Мустафа Джемілєв знову став мішенню для російської влади, яка заборонила йому в’їзд на територію півострова й оголосила в розшук.

Відносини з росією та анексія Криму

Після подій Революції гідності та початку Кримської кризи Мустафа Джемілєв став одним із ключових проукраїнських політичних діячів на півострові, рішуче засудивши російську агресію. Разом із головою Меджлісу Рефатом Чубаровим він брав участь у мітингах, домагаючись деескалації ситуації. Хоча деякі представники кримських татар і обговорювали ідею джихаду, Джемілєв і його прихильники відстоювали мирні методи опору. Також за його участі було засновано загони самооборони з кримських татар.

Джемілєв категорично відмовився визнати результати так званого «загальнокримського референдуму» від 16 березня 2014 року, який не був визнаний більшістю країн світу. Його позиція була незмінною: Крим — це територія України, а дії росії — це окупація. Уже 6 березня 2014 року Джемілєв приєднався до тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з підготовки проєкту закону про розвиток і застосування мов. 20 березня він був залучений до роботи над проєктом Постанови про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі України, ініціатором якого був Петро Порошенко. У своєму виступі перед парламентом Джемілєв наголосив на важливості цього документа для відновлення прав свого народу і закликав кожного депутата «стати персональними народними представниками сіл, селищ, міст, містечок та районів Криму». Законопроєкт був прийнятий 283 голосами «За».

Через свою проукраїнську позицію російська окупаційна влада заборонила йому в’їзд до Криму. 22 квітня 2014 року йому було заборонено в’їзд до росії та Криму строком на 5 років, а 5 березня 2019 року цю заборону продовжили ще на 15 років. Через це всесвітньо відомий правозахисник уже понад 10 років не може потрапити на свою батьківщину. У зв’язку з порушенням прав і свобод кримських татар він подав позов проти Російської Федерації до Європейського суду з прав людини.

Мустафа Джемілєв послідовно підкреслює, що згідно з Женевською конвенцією 1949 року відповідальність за становище жителів окупованої території покладається на країну-окупанта. Тому, наприклад, у лютому 2020 року він чітко заявив, що Україна постачатиме воду до Криму лише після його деокупації, а розмови про «збитки мешканцям» є безпідставними.

Нагороди і визнання

Діяльність Мустафи Джемілєва здобула широке міжнародне визнання. Він є лауреатом численних нагород та почесних звань, які підкреслюють його внесок у боротьбу за права людини та демократію.

• Кандидатуру Мустафи Джемілєва двічі висували на Нобелівську премію миру: у 2009 році з ініціативи Всесвітнього конгресу кримських татар, а у 2014 році — низкою українських та міжнародних правозахисних організацій.
• У 2023 році Президент України Володимир Зеленський присвоїв Мустафі Джемілєву звання Героя України з врученням ордена Держави — найвищої відзнаки країни.

• У 1998 році він отримав Премію Нансена від Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. У 2014 році Польща нагородила його Премією «Солідарності», а Чехія — Медаллю «За заслуги у дипломатії».
• Україна також відзначила його заслуги Орденом князя Ярослава Мудрого V та IV ступенів (2003, 2018) і Орденом Свободи (2018).
• Його внесок у боротьбу за свободу та демократію був визнаний у Туреччині (Орден Турецької Республіки, 2014) та Литві (Орден «За заслуги перед Литвою», 2015).

Особисте життя

Мустафа Джемілєв народився в багатодітній сім’ї, де було дві сестри та два брати. Його батьків, Абдульджеміля та Махфуре Мустафаєвих, розкуркулили та депортували ще до його народження. Джемілєв одружений із Сафінар Джемілєвою, яка є головою Ліги кримськотатарських жінок. У них є син Хайсер, а також названий син від першого шлюбу Сафінар — Ельдар. У Мустафи Джемілєва також є донька від першого шлюбу — Ельзара.

Попри багаторічні переслідування та ув’язнення, чоловік зміг зберегти міцні родинні зв’язки. Сім’я завжди була його головною опорою і підтримкою. Навіть під час ув’язнень Мустафа Джемілєв продовжував спілкуватися з рідними, що підтримувало його дух і прагнення боротися за права свого народу.

Після окупації Криму родина зіткнулася з новими випробуваннями. У 2014 році його названий син Хайсер Джемілєв був ув’язнений російською владою в Криму за сфабрикованим звинуваченням. Попри те, що український суд звільнив його з-під варти, росія не відреагувала на це рішення. У 2015 році російський суд засудив його до п’яти років позбавлення волі. У 2016 році Хайсер вийшов на свободу й повернувся до України.

10 цитат Мустафи Джемілєва

1. «Для нас гранично очевидно, що в складі російської держави у кримськотатарського народу немає і ніколи не буде перспектив не тільки на подальший розвиток, але навіть на збереження національної самобутності, на гідне вільне життя».
2. «Коли я вперше летів до Криму, в 1973 році, поряд зі мною в літаку сиділа дівчина. В аеропорту вона запитала: “Як вам наш Сімферополь?” А я відповів: “А як вам наш Крим?”».
3. «Найголовніше, гнітюче — повітря несвободи: у Криму повернувся старий режим, радянський…».
4. «Ми будемо постачати воду обов'язково, але тільки після звільнення Криму від окупантів».
5. «Я твердо можу сказати, що ніхто, ніколи і ні за яких обставин не зможе мене змусити відмовитися від виконання обов'язків, що накладаються честю, національною гідністю та громадянським обов'язком».
6. «Є дуже багато методів, ненасильницьких, демократичних, які дозволяють нашим співвітчизникам відстоювати свої права. Я б закликав їх бути більш активними в цьому плані».
7. «Ми впевнені, що ця окупація обов'язково скінчиться, тому що інакше бути не може. Це великий виклик взагалі світопорядку, але, мабуть, питання часу».
8. «Коли йдеться про долю Батьківщини, про майбутнє наших дітей, ми маємо в першу чергу думати про свій борг та відповідальність перед ними. Я закликаю всіх змінити страх на презирство до окупантів, з усіма похідними від цього принципами мирного ненасильницького спротиву».
9. «Колись значна частина України була в складі Кримського ханства, тепер ми — в складі України. Ми час від часу змінюємося статусами, а якщо відділимося, то Україна для нас буде втрачена, тому ні в якому разі. Ми будемо в складі України. Ми (корінні народи) є основоположниками, частиною української держави, тому в Україні ми бачимо все наше, своє».
10. «Ми повинні повернутися на свою землю, щоб жити на ній у свободі та мирі».

Цікаві факти

1. У 1975–1976 роках Мустафа Джемілєв провів ув'язнення в Омській в'язниці, де оголосив 303-денне голодування на знак протесту проти сфабрикованої справи. Це було найдовше голодування в історії радянського дисидентського руху.
2. За свої політичні погляди він був засуджений сім разів. Загалом він провів п'ятнадцять років у радянських таборах та засланнях.
3. Джемілєв є одним із засновників Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР, створеної у 1969 році.
4. Після звільнення у 1979 році йому дозволили повернутися до Криму, але його вислали через три дні. Лише у 1989 році він зміг остаточно повернутися на батьківщину.
5. У Туреччині його називають «Кирим оглу» (Kırım oğlu), що перекладається як «Син Криму». Це не частина його офіційного імені, а почесне звання.
6. Після анексії Криму у 2014 році російська влада заборонила йому в'їзд на півострів, спочатку на 5 років, а потім продовжила заборону ще на 15 років.
7. У 2014 році Джемілєв був членом тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України, яка готувала проєкт закону про розвиток і застосування мов.

Мустафа Джемілєв у 2025 році

Де зараз Мустафа Джемілєв? У 2025 році він продовжує залишатися однією з ключових постатей у політичному та правозахисному житті України, зокрема в контексті боротьби за деокупацію Криму та захист прав кримськотатарського народу. Діяльність правозахисника зосереджена як у парламентській площині, так і на міжнародній арені, де він активно виступає із заявами та зверненнями.

У лютому 2025 року Мустафа Джемілєв дав інтерв'ю, де підкреслив:

Поступитися Кримом — це пожертвувати цілим народом.

Та додав, що без повернення на Батьківщину кримські татари не мають майбутнього. Він також звернувся до російських громадян, які незаконно прибули до Криму, із закликом «поки діє Керченський міст, не відкладаючи на потім, швидко покинути територію». У своїх виступах він застерігає від будь-яких мирних угод, які можуть суперечити територіальній цілісності України.

У серпні 2025 року, коментуючи можливу зустріч між Дональдом Трампом і Володимиром Путіним, Джемілєв висловив занепокоєння, що плани Трампа щодо завершення війни можуть суперечити інтересам України. Він наголосив, що «у світі не буде так, як хоче Трамп», і що лише поразка ворога є умовою для завершення війни.

Як народний депутат України, Мустафа Джемілєв продовжує свою роботу у Верховній Раді, де він є членом фракції «Європейська Солідарність». Він також є членом Комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій, національних меншин і міжнаціональних відносин. Його робота в цьому комітеті є центральною для його діяльності, оскільки вона напряму пов'язана із захистом прав корінних народів і населення окупованих територій.

У травні 2025 року Джемілєв, разом з іншими депутатами, активно підтримав ухвалення Верховною Радою звернення до міжнародної спільноти щодо вшанування пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Постанова закликає уряди та парламенти іноземних держав визнати депортацію 1944 року геноцидом.

У липні 2025 року Мустафа Джемілєв висловив свою позицію щодо законопроєкту №12414, який викликав широкий резонанс у суспільстві. Він проголосував «за». Законопроєкт, ухвалений Верховною Радою 22 липня 2025 року, передбачає підпорядкування Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) Генеральному прокурору.

Заяви та дії Джемілєва щодо деокупації Криму та захисту прав кримських татар користуються стійкою підтримкою з боку патріотично налаштованих громадян, правозахисників та кримськотатарської спільноти. Його публічні виступи про неприпустимість будь-яких поступок щодо територіальної цілісності України знаходять повне розуміння серед широких верств населення. Мустафа Джемілєв залишається символом багаторічного опору та боротьби за свободу, що робить його думку авторитетною, особливо для тих, хто вважає, що тільки воєнна перемога може повернути Крим. Його заклики до росіян покинути півострів, поки це ще можливо, підтримуються в українському суспільстві як прояв принциповості.

Проте найбільш помітною суспільною реакцією у 2025 році стала дискусія навколо його голосування щодо законопроєкту, який стосувався НАБУ і САП. Рішення Джемілєва підтримати законопроєкт №12414, що обмежував незалежність антикорупційних органів, викликало різку критику з боку частини суспільства, активістів та західних партнерів. Протести в Києві та реакція керівництва НАБУ/САП свідчили про високий рівень занепокоєння. Сам Джемілєв назвав протести «нормальним проявом демократії», хоча й застеріг від їхньої ескалації, яка може бути використана ворогом. Це пояснення, разом із готовністю деяких депутатів переглянути своє рішення після суспільного резонансу, показало, що навіть найавторитетніші політики змушені враховувати думку громадянського суспільства.

Часті питання