Іван Миколайчук

Миколайчук став світовим невмирущим героєм українського кінематографа, який пробуджував національний дух. Проте звання народного артиста йому так і не присвоїли, оскільки радянська влада вважала його «націоналістом». Державну Шевченківську премію він отримав уже посмертно.

Іван Миколайчук: біографія

15 червня 1941 року в селі Чортория на Буковині народився талановитий український кіномитець Іван Миколайчук. Він був четвертим сином із тринадцяти дітей у сім'ї Миколайчуків, з яких дорослого віку досягло десятеро. З дитинства хлопець допомагав батькам по господарству і працював у полі. Ходив до школи у сусідньому селі Брусниця. Першу роль у сільському театрі зіграв у 12 років, а перший кіносеанс, який Миколайчук побачив у 14 років, справив на нього незабутнє враження. Саме тоді Іван вирішив присвятити своє життя кіномистецтву.

В Івана була надзвичайно талановита родина. Його батьки, Василь і Катерина, були простими людьми, сільськими філософами, які передали своїм дітям любов до мистецтва. Уся родина мала нахил до творчості: наймолодша сестра, Іванка, зіграла головну роль у фільмі «Тронка» Артура Войтецького; Юрко знявся разом з Іваном у фільмі «Білий птах з чорною ознакою», виконавши роль наймолодшого з братів; середущий брат, Михайло, писав вірші, а сестра Марія вправно вишивала й в’язала. Її вишивки тепер прикрашають музей-садибу Івана Миколайчука.

З раннього дитинства хлопець проявив неабиякий артистичний талант. Він починав грати в самодіяльному театрі села, де його першою роллю була роль старого чоловіка у виставі «Безталанна». Після цієї ролі малого Миколайчука кликали чи не на кожну виставу. Цей акторський досвід став початком його шляху до кіноіндустрії.

Закінчив Чернівецьке музичне училище у 1957 році, а згодом, у 1961-му, і театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. Ольги Кобилянської. Далі Іван продовжив навчання на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва ім. Івана Карпенка-Карого. Під час навчання він познайомився та згодом одружився з колегою-актрисою Марією (Марічкою) Карп'юк. У 1965 році Іван Миколайчук закінчив кіноакторський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (майстерня В. Івченка).

Тіні забутих предків

Широка популярність прийшла до Миколайчука після ролі у фільмі «Тіні забутих предків» (1965) режисера Сергія Параджанова. Картина отримала світове визнання, а сам Іван став справжньою зіркою. Його образ глибоко вразив глядачів своєю щирістю, емоційністю та містичним поєднанням людини та природи.

Вже після дебюту у фільмі Сергія Параджанова, знятому за твором Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків», 23-річний студент Іван Миколайчук, який виконав роль Івана Палійчука, став знаменитим. Фільм здобув 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях, з них 24 Гран-прі, у 21 країні та увійшов до Книги рекордів Гіннеса. Він також був визнаний однією з 20 найкращих картин світу. Звісно, всі учасники знімальної групи зробили свій внесок у цей успіх, але гра Івана вражала чи не найбільше.

Цікаво, що на зйомки «Тіней забутих предків» Іван Миколайчук потрапив несподівано. Викладач Віктор Івченко рекомендував Миколайчука режисеру Параджанову, хоча спочатку роль Палійчука була запланована для іншого актора. Та сталася несподіванка.

Я не чекав чогось особливого, тому доручив Іллєнку провести зйомки і пішов з павільйону. Через кілька хвилин мене наздогнав збуджений Юрко: "Сергію Йосиповичу! Поверніться! Це щось неймовірне! Щось нелюдське! Щось за межами розуміння й сприйняття!" Злякавшись, що я пішов, Іван побілів, йому здалося, що він мені не сподобався (так признавався актор опісля), і в ньому ніби щось прорвалося. Він зачарував нас. Юний, страшенно схвильований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпувалися з нього, що ми були приголомшені, забули про все, навіть про те, що вже затверджений інший актор

— зі спогадів Параджанова про кінопробу Івана Миколайчука.

Режисер зрозумів, що саме Іван має грати головну роль. І не помилився у своєму виборі. Далі були ролі Шевченка у «Сні», козака Василя у «Пропалій грамоті», Петра Дзвонаря у «Білому птахові з чорною ознакою», сільського філософа Фабіяна у «Вавилоні XX» та інші.

Переслідування

Проте така слава мала й інший бік. Радянська влада вбачала у фільмі Параджанова та грі Миколайчука прояви «українського буржуазного націоналізму». Його почали переслідувати та обмежувати в можливостях працювати. Деякі його сценарії були заборонені, а багато проєктів залишилися нереалізованими. Його відмовлялися затверджувати на ролі у фільмах, що значно ускладнювало творчу діяльність.

За самобутній талант та непохитну любов до всього українського Миколайчука і переслідувала радянська влада. П'ять років чиновники не допускали його до зйомок, викреслюючи з усіх списків. Лише наприкінці 70-х йому вдалося здійснити свою давню мрію — зняти власний фільм «Вавилон XX». Ця картина стала проривом в українському кінематографі, демонструючи унікальний авторський стиль Миколайчука як сценариста, режисера й актора.

Тривалий психологічний тиск, переслідування та нестача можливостей для творчої самореалізації підірвали здоров'я Миколайчука. Його душевні страждання наклалися на фізичне виснаження. У 1980-х роках у нього діагностували рак, і хоча він намагався боротися з хворобою, стан його швидко погіршувався.

Останні роки

Липень 1987-го. Страшна хвороба завершувала своє діло. Ніна Матвієнко і Валентина Ковальська, які дружили з родиною та працювали разом з Марічкою, прийшли провідати Івана Миколайчука. Вони довго дзвонили у двері, але Іван, якому без допомоги було важко, не зміг їх відчинити: «Іване, та відчиняй мерщій, ми прийшли тебе побачити» — «Та нема на що дивитися, дівчата…» — ледь чутно відповів Іван і дверей не відчинив.

3 серпня 1987 року Іван Миколайчук помер у віці 46 років.

Душа згоріла…

— зізнався Миколайчук своєму другові Іванові Гаврилюку. Його тіло теж згоріло від ракової хвороби на сорок сьомому році життя.

Наприкінці березня 2021 року Чернівецька обласна рада звернулася до Президента України, Верховної Ради, Кабміну та інших органів з клопотанням надати звання Героя України (посмертно) Іванові Миколайчуку. Також вимагають спорудження пам’ятника, створення національної кіностудії імені Миколайчука та відкриття музею.

У Чернівцях продовжується розбудова Кіномистецького центру імені Івана Миколайчука. Тут планується створити глядацький зал на 350 місць, приміщення для роботи творчих студій та музей відомого земляка.

Смерть Івана Миколайчука стала великою втратою для української культури. Попри всі труднощі, він залишився вірним собі, своїй нації та мистецтву, а його роботи надихають нові покоління українців. Його спадщина продовжує жити — фільми з його участю переглядають, про нього знімають документальні стрічки, а його ім'я назавжди закарбоване в історії українського кінематографа.

Творчість

У кіно Іван Миколайчук дебютував ще студентом у курсовій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє». Харизма, таємничість і глибина образу стали основою його унікального феномену. Миколайчук отримав широке визнання завдяки ролям молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука в «Тінях забутих предків». Миколайчуку було 23 роки.

Його талант акторства, сценаристики та режисури був надзвичайним, але часто контроверсійним у радянському контексті. Його фільми не раз піддавалися цензурі, але попри це він залишив яскравий слід у світовому кінематографі та надихнув багатьох українських митців своїм непокірним духом та відданістю своєму мистецтву. Миколайчук мав унікальну здатність «витягувати» роль навіть там, де здавалось, не було що грати. Його персонажі завжди були живими, багатогранними, емоційно наповненими.

Акторська діяльність

Першу велику роль він отримав у культовому фільмі «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. Його виконання ролі Івана настільки вразило глядачів і критиків, що він миттєво став зіркою. Лариса Кадочнікова, яка зіграла Марічку в «Тінях забутих предків», казала:

Коли б нині запитали, чи міг би інший актор зіграти Івана Палійчука, я б відповіла: “Ні! Тільки Миколайчук!”.

У фільмі «Комісари» він зіграв комісара Громова, продемонструвавши майстерне володіння тонким психологізмом і контрастами характеру. Його роль у фільмі «Білий птах з чорною ознакою» (1971) теж стала знаковою. Але після неї Миколайчуку “перекрили повітря” в професії. Фільм став окрасою українського поетичного кіно, але партійна критика “з'їхала з рейок”, бо там показували вояків УПА, ворогів усього радянського апарату, як звичайних людей.

Як зазначав Юрій Іллєнко, під час роботи над фільмом вони з Іваном Миколайчуком:

поставили перед собою досить по-єзуїтському сформульоване завдання: хоч би скільки нам робили зауважень, ми їх виконуватимемо, але в бік удосконалення (…). Дають, скажімо, вказівку викинути епізод або сцену, а ми примудряємося так її повернути, так побудувати, що розкривали щось навіть точніше, несподіваніше й правдивіше.

Завдяки цьому підходу, фільм «Білий птах з чорною ознакою» здобув перемогу на VІІ Московському Міжнародному кінофестивалі у липні 1971 року, а також отримав нагороди та відзнаки в інших країнах, тоді як в Україні перебував під забороною.

Потрібно згадати також, як довгих вісім років зйомки фільму за його сценарієм «Така пізня, така тепла осінь» не вносили у студійні плани. І вже в процесі роботи на початку 80-х багато кадрів доводилося знімати по декілька разів, бо вони не відповідали "ідейному" наповненню.

Обговорення кіносценарію «Небилиці про Івана» на кіностудії імені Олександра Довженка стали справжніми пекельними колами для Миколайчука. Цей твір був занадто новаторським та незвичним для Радянського союзу. Сценарно-редакційна колегія визнала твір «неповноцінним» через «низький рівень псевдонародного гумору, псевдонародні компоненти й занадто регіональний фольклор». Володимир Сосюра (син класика української літератури), головний редактор кіностудії, заявив: «О народе надо писать с любовью и пониманием» і запропонував розірвати договір з Миколайчуком.

Лише під час перебудови, з новим керівництвом кіностудії, повернулися до "безперспективного" сценарію і документально підтвердили намір зняти фільм. Але хвороба не дала Миколайчуку можливості реалізувати цей задум. Режисер Борис Івченко взявся за роботу, але фільм вийшов невдалим.

Після «Білого птаха…» Миколайчука фактично відлучають від активного кінопроцесу. Йому пропонують епізодичні ролі, а його сценарії не беруть у роботу. Наприкінці 70-х його затвердили режисером фільму «Вавилон XX» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя», завдяки протекції Володимира Івашка. Фільм нещадно цензурували та різали, але «Вавилон ХХ» все одно отримав приз за найкращу режисуру на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.

Сценарист і режисер

Окрім акторської діяльності, Миколайчук активно працював над сценаріями та режисурою. Він був не лише виконавцем ролі Василя в культовому фільмі «Пропала грамота», а й фактичним співрежисером, працював над музичним оформленням і брав участь у створенні тріо «Золоті ключі». У цій стрічці він дав нове життя звучанню бандури, використовуючи її можливості в унікальний спосіб.

Іванові хотілося щось акторське, характерне зробити, що йому ближче самому, більше перегукується з його думками, мріями, світоглядом

— зазначає художній керівник театру Марії Заньковецької Федір Стригун. Так вони з Миколайчуком стали козаками-побратимами у фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота». Івченко, погодившись на зйомки на прохання Держкомітету, поставив умову, щоб Миколайчуку дозволили зіграти роль.

Окрім мистецтва, Іван Миколайчук був відданий українській культурі та традиціям. Він глибоко цікавився народною музикою, звичаями, історією свого народу. Його будинок у Києві часто ставав місцем зустрічей творчої інтелігенції, де обговорювалися важливі культурні та суспільні питання. Він був людиною надзвичайної чутливості й тонкого розуміння мистецтва.

Як режисер, Миколайчук працював зі стрічкою «Вавилон XX» (1979), вона стала справжнім шедевром українського кіно. Миколайчук мав унікальний дар передавати емоції, душу та глибину образів, які він грав і які писав. Його персонажі завжди були справжніми, багатогранними та сповненими внутрішнього життя. Він умів поєднувати драматизм і ліризм, а його харизма захоплювала глядачів.

А на поминках, у сороковий день після смерті Івана Миколайчука, Параджанов, перефразовуючи назву свого найвідомішого фільму, у своєму слові скаже:

Іван прийшов до нас із тіней, а відійшов до найславетніших наших предків. Не я його навчав… Це він став моїм учителем…

Навіть після багатьох років з часу його смерті, спадок Івана Миколайчука залишається невмирущим джерелом натхнення для нових поколінь акторів та режисерів, які прагнуть нести у світ красу і силу української культури.

Іван Миколайчук: фільми

Іван Миколайчук — без перебільшення видатний український актор, сценарист і режисер, який залишив значний слід в історії світового кінематографа. Його творчість відзначається глибоким національним колоритом, відображенням народних традицій та гострою соціальною проблематикою.

Фільми, в яких грав Іван Миколайчук

• 1964 — «Сон» (Тарас Шевченко)
• 1964 — «Тіні забутих предків» (Іван Палійчук)
• 1965 — «Гадюка» (Валько Брикін)
• 1966 — «Бур'ян» (Давид Мотузка)
• 1967 — «Дві смерті»
• 1967 — «Київські мелодії»
• 1968 — «Помилка Оноре де Бальзака»
• 1968 — «Анничка» (Роман)
• 1968 — «Камінний хрест» (Микола)
• 1968 — «Розвідники» (Віктор Курганов, прізвисько Борода)
• 1968 — «Визволення» (Савчук)
• 1970 — «Білий птах з чорною ознакою» (Петро)
• 1970 — «Комісари»
• 1971 — «Іду до тебе»
• 1971 — «Лада з країни Берендеїв»
• 1971 — «Захар Беркут» (Любомир)
• 1972 — «Наперекір усьому»
• 1972 — «Пропала грамота» (Козак Василь)
• 1973 — «Повість про жінку»
• 1973 — «Коли людина посміхнулась»
• 1974 — «Марина»
• 1975 — «Канал»
• 1976 — «Тривожний місяць вересень» (Гнат)
• 1978 — «Море»
• 1979 — «Вавилон XX»
• 1980 — «Лісова пісня. Мавка»
• 1981 — «Така пізня, така тепла осінь»
• 1982 — «Повернення Баттерфляй»
• 1983 — «Легенда про княгиню Ольгу» (князь Володимир)
• 1983 — «Миргород та його мешканці»
• 1986 — «На вістрії меча» (Турчин)
• 1987 — «Жменяки» (Жменяк).

Фільми, де Іван Миколайчук був сценаристом

• 1974 — «Мріяти і жити»
• 1977 — «Бірюк» (у співавторстві)
• 1978 — «Під сузір'ям Близнюків»
• 1979 — «Вавилон XX»
• 1981 — «Така пізня, така тепла осінь»
• 1986 — «І в звуках пам'ять відгукнеться...»
• 1989 — «Небилиці про Івана».

Фільми, які режисерував Іван Миколайчук

• 1979 — «Вавилон XX»
• 1981 — «Така пізня, така тепла осінь».

Топ фільмів Івана Миколайчука, які має побачити кожен

Миколайчук був не просто виконавцем ролей, він проживав кожну з них, вкладаючи в образ частинку своєї душі. Його герої – це люди з народу, з їхніми радощами та печалями, мріями та розчаруваннями. Він умів передати складні психологічні стани, глибокі емоції та філософські роздуми.

Ось кілька фільмів, у яких Іван Миколайчук проявив свій талант.

«Сон» (1964)

Фільм розповідає про молоді роки Тараса Шевченка, його боротьбу за свободу та нелегкий шлях до визнання. Миколайчук майстерно втілив образ українського генія, передавши його внутрішню силу та прагнення до правди. Це один із перших фільмів актора, який відкрив його талант широкому загалу.

«Тіні забутих предків» (1965)

Один із найвідоміших українських фільмів усіх часів, поставлений режисером Сергієм Параджановим. Іван Миколайчук виконав головну роль — Івана, закоханого в Марічку. Картина вражає емоційною силою, візуальною виразністю та глибоким відображенням гуцульських традицій.

«Пропала грамота» (1972)

Фільм за мотивами творів Миколи Гоголя, де Миколайчук зіграв головного героя — козака Василя. Стрічка поєднує історичний колорит, комедійні елементи та містичні мотиви. Це одна з найулюбленіших українських кінокомедій, яку неодноразово намагалася заборонити радянська влада.

«Білий птах з чорною ознакою» (1970)

Історична драма про трагічну долю сім'ї в період Другої світової війни та післявоєнного часу. Миколайчук зіграв роль Петра, одного з братів, які опинилися по різні боки ідеологічних барикад. Картина отримала міжнародне визнання і залишається однією з найважливіших в українському кіно.

«Вавилон XX» (1979)

Режисерський дебют Івана Миколайчука, де він також виконав головну роль. Фільм створений за мотивами творів Василя Земляка і є глибокою притчею про зіткнення старого і нового світу в українському селі. Стрічка стала визначним явищем у вітчизняному кінематографі.

Творчий доробок Івана Миколайчука є надзвичайно важливим для української культури. Його роботи продовжують надихати нові покоління кіномитців і глядачів, закарбовуючи на екрані дух українського народу.

Особисте життя

Однією з надзвичайно важливих частин життя Івана Миколайчука була його сім'я. Його дружиною стала Марія Миколайчук (Карп'юк) — акторка, кінознавець, сценаристка та віддана соратниця у творчості. Їхня історія — це приклад великої любові, взаємопідтримки та спільної боротьби за мистецтво і правду.

Марія народилася на Буковині, як і сам Іван, що ще більше їх зблизило. Вони познайомилися в Київському театральному інституті імені Карпенка-Карого, коли обидва навчалися на акторському факультеті. Це була зустріч, що визначила їхню долю. Марія вперше згадала, що закохалася в Івана з першого погляду: він мав неповторний погляд, повний глибини та загадковості, а його природна харизма не залишила байдужим нікого.

29 серпня 1962 року вони побрались, і з цього моменту Марія стала для Івана не лише коханою дружиною, а й найвідданішою підтримкою у його житті.

Марічка Миколайчук згадує, що стільки «весіль», як вони з Іваном, не мав ніхто.

Родина завжди мріяла зробити Івану таке гучне весілля, щоб усі запам’ятали! То ж скільки разів ми приїжджали в село вже одружені, стільки у Фрозіни (найстарша сестра) в хаті нас одягали у буковинські вишивані строї, звали друзів — і кожного разу було нове весілля

— розповідала вона в інтерв’ю.

Їхнє кохання було щирим і міцним. Разом вони пройшли крізь багато випробувань, особливо коли Іванові Миколайчуку поставили творчі перепони через його непокірний характер та любов до української культури. Марія завжди була поруч, підтримувала його в складні моменти, допомагала в роботі над сценаріями, була першою слухачкою і критикинею його ідей.

Вони жили скромно, але щасливо. Їхня домівка в Києві стала своєрідним культурним осередком, куди приходили друзі, колеги, митці. Попри труднощі, що випали на долю Івана, Марія залишилася з ним до останнього подиху.

Іван та Марія Миколайчуки не мали дітей. В одному з інтерв'ю Марія розповідала, що вони були б дуже раді, якби в них з Іваном були діти, але так склалося, що їх сім'я залишилася без нащадків. Вона вважала, що їхньою спільною "дитиною" стала творчість Івана, його фільми, сценарії, музика, які залишили глибокий слід у культурі України.

Після смерті Івана Марія присвятила своє життя збереженню його спадщини, організовувала заходи, писала про нього, спілкувалася з молодими кінематографістами, аби пам'ять про видатного митця не зникала.

1 лютого 2023 року Марія Євгенівна відійшла у вічність у Чернівцях після тривалої хвороби. Вона була похована 3 лютого на Байковому закладі в Києві, в одній могилі з чоловіком. Їхня історія — це символ вірного кохання, творчої єдності та відданості українському мистецтву.

Нагороди і премії

• Шевченківська премія 1988 року (посмертно) за створення різнопланових національних образів у фільмах «Сон», «Тіні забутих предків», «Бур’ян», «Комісари», «Білий птах з чорною ознакою», «Вавилон-ХХ», «Така пізня, така тепла осінь».
• Золота медаль VII Московського міжнародного кінофестивалю за фільм «Білий птах з чорною ознакою».
• Приз за найкращу режисуру на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе за фільм «Вавилон-ХХ».
• Диплом журі за найкращий художній фільм на Всесоюзному огляді робіт молодих кінематографістів за фільм «Вавилон-ХХ».
• Звання заслуженого артиста УРСР з 1968 року.

Цікаві факти про Івана Миколайчука

1. Іван Миколайчук народився в родині залізничника-обхідника. Він був четвертою дитиною у десятидітній сім’ї.
2. Першу свою роль Іван зіграв у 12 років у виставі «Безталанна» за п'єсою Михайла Старицького, де він виконав роль батька Софії.
3. У 17 років він написав свій перший кіносценарій — «Живий хрест у мертвій діброві».

4. Іван Миколайчук був надзвичайно талановитим музикантом і швидко освоював гру на різних музичних інструментах.

5. Під час зйомок у Болгарії до Івана в гримерку зайшов знаменитий французький актор Жан-Поль Бельмондо, який висловив своє захоплення його майстерною акторською грою.
6. Миколайчук і його дружина Марія Карп'юк прожили 10 років в однокімнатній квартирі у Києві, бо Іван кілька разів віддавав свою чергу на отримання трикімнатної квартири друзям.
7. На честь Івана Миколайчука назвали астероїд головного поясу — «8244 Миколайчук».

Спадщина та пам'ять

Іван Миколайчук — безсумнівно знакова постать в історії українського кіно. Його внесок у розвиток національного кінематографа важко переоцінити. Як актор, сценарист і режисер, він не лише створював яскраві образи, але й формував кіномову, що глибоко відображала українську культуру, історію та світогляд.

Його гра у фільмі «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова принесла українському кінематографу світову славу. Ця стрічка, знята за мотивами однойменної повісті Михайла Коцюбинського, стала маніфестом поетичного кіно. Миколайчук зміг передати внутрішній світ героя, поєднуючи природність та глибоку емоційність. Водночас його фільм «Вавилон XX», у якому він виступив режисером і сценаристом, продемонстрував новий підхід до історичної тематики в українському кіно.

Сергій Параджанов сказав про Миколайчука:

Я не знаю більш національного генія... У нього був такий потенціал, що його можна було б розділити між десятком акторів, і кожен з них був би талановитим.

Значний вплив Івана Миколайчука на культуру знайшов відображення у численних ініціативах щодо вшанування його пам’яті. 

• Назви вулиць: на честь Миколайчука названо вулиці в багатьох українських містах, зокрема в Києві, Львові, Чернівцях, Івано-Франківську та інших.

• Фестиваль Миколайчук OPEN: у Чернівцях проходить щорічний кінофестиваль Миколайчук OPEN, який популяризує українське кіно та підтримує молодих режисерів. Захід став платформою для представлення нових українських фільмів і поширення спадщини митця серед нових поколінь.

• Астероїд: у 2016 році астероїд 8248 був офіційно названий на честь актора — (8248) Миколайчук. Це свідчення того, що його ім’я закарбоване не лише в кінематографі, а й у світовій науці, у зірках.
• Фільми про нього: про Миколайчука долі виходять документальні фільми. Скажімо, такі як «Іван Миколайчук. Душа українського кіно» та «Ти — космос», розповідають про його життя та творчість, наголошуючи на його внеску у мистецтво.

Іван Миколайчук залишив величезний слід у культурі, і його ім’я продовжує надихати як кінематографістів, так і глядачів. Його творчість — це утвердження національної ідентичності та духовного багатства України.