Іван Люленов

Біографія Люленова

Іван Люлєнов народився 17 грудня 1994 року у селі Стоянівка (молд. Stoianovca) в Молдові, невеликому населеному пункті з яскраво вираженим сільським укладом життя, де більшість родин поколіннями займалися фізичною працею, землею й виноробством. Його батько болгарин, а мати молдованка. У родині розмовляли болгарською — це була його перша мова. Побутово використовувалася також румунська, а російська з’явилася через загальний пострадянський інформаційний простір.

Він неодноразово наголошував, що походить із простої, не інтелігентської у класичному сенсі родині: без зв’язків у культурі, без сценічного досвіду, без уявлення про шоубізнес. Родина жила звичайним сільським життям — робота, господарство, сезонні турботи, коло знайомих, яке рідко виходило за межі регіону.

Особливе місце в родинній історії займає виноробство:

«Ми все життя в сім’ї робили вино, — розповідає він в інтервʼю, — Це було не про бізнес — це було просто наше».

Батьки Івана не нав’язували йому творчий шлях і не формували образ «дитини-артиста». Навпаки — довгий час вони сприймали його захоплення як щось нестабільне, тимчасове, таке, що не гарантує майбутнього. З роками їхня позиція змінилася: сьогодні, за словами Люленова, зараз батьки щиро пишаються його досягненнями, дивляться його відео, стежать за творчістю і підтримують, навіть якщо не завжди поділяють формат чи лексику:

«Вони дуже пишаються. Дуже підтримують. Дивляться, переживають».

Він виріс у бідній багатодітній сім’ї, має двох старших братів. Навчався у ліцеї міста Кантемір, а у 2012 році вступив до Кишинівського університету на факультет міжнародних відносин. Сам Іван Люленов неодноразово зізнавався, що навчання не стало для нього важливим етапом — ані за змістом, ані за мотивацією. Навчання не було пов’язане безпосередньо з музикою чи гумором, і сам Люленов не згадує його як ключову точку творчого старту.

Набагато важливішим за формальну освіту для нього стало середовище. Ще в студентські роки він почав грати в КВК — спочатку локально, без амбіцій щодо телебачення чи кар’єри. Це був спосіб самовираження, комунікації, спроби зрозуміти, чи працює його гумор на інших людях.

«Ми просто хотіли виступати. Дуже хотіли реалізовуватися», — згадував він ті часи.

Паралельно з гумором Іван завжди писав пісні. Не для сцени й не для релізів, як реалізацію внутрішньої потреби. За його словами, були періоди, коли він «не міг не писати», навіть не уявляючи, що ці тексти колись почує ширша аудиторія: «Пісні з мене просто лізли».

Особливе місце в дитячих спогадах Івана Люленова посідає дід. Він не був творчою людиною і не мав стосунку до музики чи сцени — звичайний сільський чоловік, робітник, із простими й прямими уявленнями про життя. Водночас саме він став однією з небагатьох фігур, від яких Іван уперше відчув мовчазне, але важливе схвалення. Іван згадує, що між ним і дідом був близький, теплий зв’язок, побудований не на розмовах «про мрії», а на спільних діях — роботі, побуті, дитячих пригодах. Разом вони ходили на поля, крали виноград (у межах негласно дозволеного «сільського» правила), проводили час без пафосу й виховних лекцій.

«Він був звичайний робітник. Не музичний. Але він мене розумів», — казав пізніше Іван.

У родині, де ніхто відкрито не підтримував артистичних амбіцій, дід іноді дозволяв собі прості, майже випадкові фрази, які для самого Івана стали фундаментальними. Наприклад, коли хлопець співав або жартував, дід міг сказати: «От талант пропадає». Для дорослого це могла бути побутова репліка, але для дитини з сильною внутрішньою невпевненістю вона стала точкою опори. Сам Люленов зізнається, що чіплявся за такі слова, збирав їх «по зернині», щоб скласти у власній голові уявлення про те, що він має право хотіти більшого:

«Може, для нього це було просто сказано. А я за це тримався».

Подібні моменти повторювалися і в школі, і в побуті — хтось міг випадково назвати його артистом, хтось пожартувати, але саме підтримка діда мала найбільшу вагу. Після смерті діда й бабусі ці спогади набули для Івана глибшого сенсу.

Досвід взаємин із дідом сформував у Люленова особливе ставлення до щирості й простоти — як у житті, так і в творчості. Звідси, можливо, і його небажання «грати складність», удавати інтелектуальну дистанцію чи приховувати емоції за іронією. Для нього зрозумілість і прямота — це не слабкість, це форма чесності.

Початок кар’єри

До переїзду в Україну життя Івана Люленова було типовим для молодої людини з невеликого села: навчання, участь у КВК, спроби знайти простір для росту в межах Молдови. Саме тоді він уперше відчув обмеженість локального середовища і не через відсутність таланту, а через відсутність структури, де можна було б розвиватися далі. Важливим щодо цього моментом став досвід участі в болгарському КВК, який привів команду до Одеси. Там Люленов уперше побачив інший масштаб — українське КВК, більшу конкуренцію, ширше коло можливостей. Переїзд в Україну не був чітко спланованим кроком чи ставкою на успіх. За словами Івана, «це була мрія. Ми не вміли мислити на кілька років уперед».

До участі в телевізійних гумористичних проєктах він не мав фінансової стабільності, впливових знайомств або гарантій результату. Єдиним ресурсом були наполегливість, команда і готовність віддаватися справі повністю.

Команда формувалася з таких самих хлопців із регіонів, для яких участь у грі була не кар’єрою, а можливістю говорити з публікою, бути почутими та поміченими. Виступи відбувалися локально, часто без стабільної платформи чи фінансування, але саме там Люленов уперше відчув, що його гумор працює на людях, а не лише в колі друзів.

Іван Люленов згадує, що шлях до «Ліги сміху» не був прямим. Команда кілька років грала в різних містах України (Одеса, Харків, Київ та інші), поступово входила в контекст, знайомлячись із середовищем і правилами гри. Цей період був важливим не лише для технічного росту, а й для розуміння, як працює сцена в Україні, як реагує публіка, які теми зчитуються, а які — ні.

Комедійний стиль Люленова формувався як відображення його походження: Стоянівка, бідність, сільський побут, самоіронія, відчуття «ми — з периферії» стали основою його сценічного образу. Гумор будувався на перебільшенні, гротеску, але завжди виходив із реального досвіду. Згодом сам Іван Люленов почав критично дивитися на ті жарти, які працювали раніше:

«Я зараз дивлюсь на деякі наші жарти й думаю: так уже не можна. Контекст змінився».

Водночас він наголошує: енергія, з якою команда виходила на сцену, була щирою — і саме вона дала старт подальшій кар’єрі.

Іван Люленов в Лізі Сміху

Телевізійний прорив стався з участю в проєкті «Ліга сміху». Для Люленова та його команди це була реалізація головної мрії — потрапити на національне телебачення й бути почутими мільйонами. Він неодноразово підкреслював, що «Ліга сміху» стала для нього інститутом шоубізнесу, місцем, де навчили не лише жартувати, а й працювати зі сценою, публікою, форматом і відповідальністю.

Іван Люленов виступав у складі команди «Стоянівка», де він був капітаном і одним із головних сценічних моторів. Саме там закріпився його впізнаваний формат: комедія, змішана з музикою, акцентом, живою харизмою та роллю персонажа, яку він прямо називає:

«Я граю такого придуркуватого чувака».

Команда двічі здобувала перемогу в проєкті, і сам Іван називає цей період тріумфом, але без пафосу:

«Ми дійшли до телевізора. Ми виграли. Все. Ціль була досягнута».

«Ліга сміху» дала Люленову не лише впізнаваність, а й впевненість у собі. Саме після участі в шоу він почав серйозніше ставитися до музики, зрозумівши, що публіка готова сприймати його не лише як коміка:

«З’явилась впевненість: я комусь цікавий».

Після завершення участі команда поступово припинила існування, але не через конфлікти, а через усвідомлення, що проєкт виконав свою функцію.

Після повномасштабного вторгнення Люленов з’являється у «Лізі сміху» в іншій ролі — тренера, ведучого та судді. У нього є ціла філософія тренерства: «допомагаю тим, що не заважаю», втручається лише коли просять.

Відомі проєкти

Кар’єра Івана Люленова — це не один успішний телепроєкт, після якого все сталося само, багато ключових точок його публічності трималися на ризику, самозабезпеченні й постійному пошуку, а не на стабільній продюсерській опіці. В Україні він став по-справжньому впізнаваним завдяки телебаченню, але далі почалася історія, де треба було заново перезбирати себе — від гумориста до артиста, який цілеспрямовано йде в музику.

Після старту в гумористичному середовищі Іван Люленов поступово сформував публічну присутність ще у кількох великих телевізійних і медійних форматах:

1. «Розсміши коміка» — ще один гумористичний формат, у якому Іван неодноразово брав участь. У цьому шоу він виграв головний приз у 50 000 гривень, здобув результат із третьої спроби.
2. «Танці з зірками» (8-й сезон, 2021) — більш розважальний формат, де Іван виступав у парі з професійною танцівницею Яною Цибульською. Це показало його не лише як гумориста, але і як артиста, що готовий пробувати себе в нових жанрах.

Після успіху в «Лізі сміху» команда «Стоянівка» деякий час активно виступала на сценічних заходах, фестивалях і закритих подіях. Зокрема, Люленов підтверджував участь у виступі на з’їзді партії «Слуга народу», де був присутній Володимир Зеленський уже в президентському статусі:

«Це було дуже хвилююче. Але нас дослухали до кінця — і це було важливо».

Паралельно з телебаченням Іван Люленов поступово вибудовував музичний напрямок, який згодом став окремою частиною його публічної ідентичності. Ще під час «Ліги сміху» він використовував пісні як частину номерів, але згодом почав сприймати музику як самодостатній формат. У соцмережах і на сцені він дедалі частіше з’являвся не як гуморист із гітарою, а як артист із власною ліричною інтонацією.

Важливою частиною його діяльності стали також спільні проєкти з іншими коміками та артистами. Після «Ліги сміху» Люленов зберіг зв’язки з багатьма учасниками гумористичного середовища, підтримує неформальне спілкування, колаборації та взаємні появи в медійних форматах. Водночас він принципово припинив комунікацію з тими, хто після 2014–2022 років обрав російський ринок або публічно зайняв проросійську позицію.

Окремим напрямком стала участь Івана Люленова у розвитку стендап-спільноти в Молдові, зокрема в проєкті STANDUPOVKA, де він виступає як один із хедлайнерів і співтворців середовища. Він описує це дуже просто: приїжджав у Молдову, хотів виступати, а стендап-клубів не було, тож вони з друзями почали робити відкритий мікрофон, і все це поступово стало сценою для коміків.

Після 2022 року в Івана Люленова з’являється чітка позиція: робити контент румунською, бо це ідентичність і конкурентна перевага, яку ніхто «ззовні» не закриє:

«Ніхто не зможе в світі зробити контент для молдован, окрім молдован»

Він називає це майже «місією» — тим, що може зробити для своєї країни, навіть якщо фінансово проєкт приносить мало. Він інвестує в цей проєкт не стільки гроші, скільки час і досвід.

Після участі у цих проєктах Іван свідомо пішов у музичну кар’єру.

Пісні Івана Люлєнова

«У гуморі ти часто в масці. А пісня — це вже ти. Без ролі»

— каже Іван Люленов. Музика для нього, за словами артиста, ніколи не була випадковим доповненням до гумору.

Ще під час участі в гумористичних проєктах він активно використовував пісні як частину сценічного образу — не просто «жарти під гітару», а повноцінні музичні мініісторії. Люленов неодноразово підкреслював, що писав пісні задовго до телебачення, але довгий час не наважувався сприймати їх як окрему кар’єру.

Зізнавався, що музика у «Лізі сміху» для нього завжди була чимось більшим, ніж форматною вставкою:

«Я завжди пробував “протягнути” пісню. Навіть коли це було не зовсім про гумор, мені хотілося залишити там емоцію».

Поступово музика перестала бути допоміжним інструментом і перетворилася на самостійний напрям творчості. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну Люлєнов свідомо перейшов на українську мову у піснях, називаючи це не стратегією, а внутрішньою необхідністю:

«З першою ракетою я зрозумів, що інакше вже не можу. Я хочу говорити і співати українською — навіть якщо це складно і довго», — зізнавався він.

У 2025 році Іван Люлєнов випустив повноцінний альбом «Де вже той успіх?», який став важливим етапом його трансформації з коміка-музиканта у самодостатнього артиста.

Альбом складається з 10 пісень і триває 28 хвилин. За настроєм це поєднання ліричної іронії, легкої меланхолії та рефлексії про стосунки, дорослішання й публічність.

«У якийсь момент ти розумієш, що успіх — це не цифри і не перегляди. Це питання: а тобі самому з цим окей чи ні»,

— так Люленов описував настрій альбому. До нього увійшли такі треки:

• «Сумую»;
• «Дорблю»;
• «Алергія на відстань»;
• «Щененаречена»;
• «Винний»;
• «Бартер»;
• «Танутанута»;
• «Таких як ти»;
• «Техно» (разом з Damnitskyi);
• «Де вже той успіх?».

Це можна доповнити списком пісень, які теж зараз на слуху, але не в альбомі:

• «То не ми»;

• «Шовковиця» (разом з Damnitskyi);

  

• «Теплих вечорів»;

  

• «Контемпорарі» (разом з Damnitskyi);
• «Панічка» (разом з Шугаром);
• «Віддаю».

Іван Люленов зараз у великому всеукраїнському турі, з яким виступає у різних містах країни. Перша частина туру охоплює 40 міст України, найближчі виступи (січень – лютий 2026):

• 30 січня — м. Українка, ДК «Енергетик»
• 3 лютого — м. Хмельницький, Обласний муздрамтеатр
• 4 лютого — м. Чернівці
• 7 лютого — м. Кобеляки, Центр культури
• 9 лютого — м. Коростень, МПК ім. Шевченка
• 13 лютого — м. Миколаїв

Окремою віхою туру стане великий сольний концерт у Києві: 28 березня, Stereo Plaza.

Також заплановані виступи у:

• 15 квітня — м. Васильків
• 18 квітня — м. Південноукраїнськ
• 7 травня — м. Гайворон

Частина коштів від продажу квитків спрямовується до фонду Діани Подолянчук на новітні морські дрони МАГУРА для Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Це послідовне продовження громадянської позиції артиста. Квитки на концерти доступні на платформах Concert.ua, Kontramarka та Karabas.

Скандали та резонансні ситуації

Публічність — це не лише успіх і впізнаваність, а й низка складних, інколи болісних ситуацій, які поступово сформували нинішню позицію Івана Люленова як артиста та людини.

Окремим і доволі гучним епізодом стали ксенофобські жарти Олі Полякової на адресу Івана під час їхньої спільної роботи в медійному просторі. Йшлося про іронічні, але для багатьох — принизливі висловлювання щодо його молдовського походження. У соцмережах ця ситуація викликала гостру реакцію: частина аудиторії публічно підтримала Люлєнова й засудила використання етнічних стереотипів, інші ж наполягали, що це «частина шоу-бізнесового гумору» і не варто сприймати сказане серйозно.

Сам Іван визнав, що жарти були для нього образливими, але принципово не став роздмухувати конфлікт:

«Я не заперечую, що мені було неприємно. Але для мене важливіше зберегти внутрішній спокій, ніж доводити щось у публічному конфлікті».

Участь Люленова в восьмому сезоні шоу «Танці з зірками» у 2021 році зовні виглядала як логічний кар’єрний крок, але зсередини стала серйозним психологічним випробуванням. В інтерв’ю він відкрито говорив про тиск і маніпуляції з боку продюсерської команди, зокрема з боку Володимира Завадюка. За словами артиста, від нього очікували не живої людини, а чітко сконструйованого образу — емоційного, драматичного, зручного для телевізійного наративу. Це входило в прямий конфлікт з його внутрішнім станом і призвело до сильного емоційного вигорання:

«Я відчував, що мене намагаються використати як функцію, як персонажа. А я в той момент був зовсім в іншому стані».

Наслідком цього досвіду стало принципове рішення обережніше ставитися до великих телевізійних форматів і не погоджуватися на проєкти, де він втрачає контроль над власною ідентичністю.

Окремим болючим пластом у біографії Івана Люленова стала його чітка проукраїнська позиція після початку повномасштабного вторгнення росії. Вона мала не лише публічні, а й глибоко особисті наслідки. Через його заяви та публічні виступи родина Івана в Молдові зазнала тиску з боку оточення, сформованого російською пропагандою. Це призвело до серйозної кризи у стосунках із батьками та родичами. Попри це, Люлєнов свідомо залишився в Україні й не намагався «згладжувати» свою позицію:

«Я не можу бути осторонь. Я тут, і я відчуваю відповідальність».

Він неодноразово наголошував, що як іноземець почувається винним перед українськими воїнами Збройні сили України за сам факт відносної безпеки й можливості займатися творчістю.

Менш відомим, але показовим фактом з біографії Івана стала його депортація з України в минулому через проблеми з документами. Цей епізод рідко згадується публічно, але він суттєво вплинув на сприйняття країни як дому, за який доводиться боротися не лише емоційно, а й юридично. Сам Люленов сприймає це як частину свого статусу «свого серед чужих» — людини, яка обрала Україну свідомо, а не за паспортом.

У сукупності всі ці ситуації, від ксенофобських жартів і телевізійних маніпуляцій до політичних конфліктів і проблем з документами, радикально змінили публічний образ Люленова. Він поступово відійшов від амплуа «просто смішного хлопця з Молдови» і сформував образ ліричного, рефлексивного артиста.

Особисте життя Івана

Особисте життя Івана Люленова тривалий час залишалося для нього зоною обережності: він не будував медійний образ на приватності, але й не приховував важливі для себе речі, якщо вважав чесним проговорити їх публічно.

Найбільш відкрито Іван говорив про стосунки з українською танцівницею Єлизаветою Кравченко, з якою був разом понад три роки. Вони неодноразово з’являлися разом у соцмережах, Іван знайомив її з батьками в Молдові, а сама пара сприймалася аудиторією як стабільна й гармонійна. Водночас навіть у цей період Люленов уникав надмірних подробиць і не перетворював стосунки на контент.

Про розрив пара повідомила публічно — у спільному дописі в Instagram. Причиною такого рішення, за словами Івана, була повага до аудиторії, з якою вони тривалий час були щирими. В заяві наголошувалося, що розставання відбулося без зрад, скандалів чи взаємних претензій:

«Ми розійшлись по-дорослому та залишились у гарних стосунках. Жодних скандалів і негативу між нами немає».

Після початку повномасштабної війни Іван залишився жити в Україні, у Києві. Це рішення далося непросто й вплинуло не лише на кар’єру, а й на родинні стосунки: частина його близьких у Молдові не підтримала такий вибір. Він відкрито говорив про напруження й дистанцію в родині, але не виносив це в площину публічного конфлікту.

Люленов неодноразово наголошував, що не хоче жити «для глядача» 24/7, навіть усвідомлюючи, що публічність — це частина професії. Він критично ставиться до культури постійного саморозкриття в соцмережах і не вважає блогінг своєю основною ідентичністю:

«Я не блогер. Я артист, який використовує соцмережі як інструмент для просування творчості, а не як сенс життя».

У розмовах він часто повертається до теми особистих кордонів і свідомого життя — уміння не перетворювати кожен момент на сторіз, залишати щось тільки для себе, друзів або родини:

«Є дилема артиста: ти живеш для глядачів чи для себе. І чим більше ти живеш для глядача, тим менше часу лишається на справжнє життя».

Ця позиція пояснює, чому Іван рідко коментує чутки, не реагує на кожен інфопривід і не будує публічну біографію навколо особистих драм. Для нього приватне — не табу, але й не ресурс для підвищення охоплень.

Цікаві факти про Івана Люлєнова

1. До переїзду в Україну Люленов працював на молдовському телебаченні, але свідомо відмовився від стабільної роботи через політичну цензуру й обмеження для творчого розвитку.
2. Під час участі в «Лізі сміху» команда «Стоянівка» фактично не заробляла грошей: учасники самі шукали спонсорів, вкладали власні кошти й часто приїжджали на ігри, не маючи гарантій повернення витрат.
3. Іван відкрито визнає, що пережив період так званої «зіркової хвороби», але сприймає його не як провину, а як неминучий етап дорослішання публічної людини.
4. Першу україномовну пісню «Сумую» він написав у потязі, дорогою на концерт, без студії й продакшену — просто фіксуючи емоцію на диктофон.
5. Люленов володіє чотирма мовами: болгарською, румунською, українською та російською; українську мову опанував переважно через практику, без системних курсів чи репетиторів.
6. Він не любить слово «успіх» у його попкультурному значенні й вважає, що успіх — це процес життя.
7. Вірить, що якісний сон — це недооцінене джерело щастя.

Соціальні мережі

Instagram

Facebook

Tiktok

Youtube

Threads

Часті питання