Дмитро Корчинський

Корчинський є резонансною фігурою, критикує будь-яку владу та закликає до справжньої революції, а не компромісів. Для одних він «філософ війни» і натхненник, для інших — непередбачуваний радикал. Його діяльність охоплює антикомуністичні акції 1980–90-х, участь у кількох збройних конфліктах, Євромайдан і повномасштабну війну з росією.

Біографія

Дмитро Олександрович Корчинський народився 22 січня 1964 року в Києві в родині інженерів. Батько, Олександр Анатолійович, науковий співробітник Інституту технічної теплофізики НАН України. Мати, Людмила Василівна, інженерка, згодом на пенсії. Дитинство і юність Дмитра Корчинського пройшли в радянському Києві, в атмосфері інтелектуальних розмов удома та прихованого дисидентського бродіння Києва 1960–1980-х років.

Освіта Корчинського нетипова і фрагментарна. У 1981 році він закінчив київську середню школу № 206. Одразу після школи вступив до Київського інституту харчової промисловості на факультет промислової теплоенергетики. Навчався два курси (1982–1984 роки), але залишив на другому році. У цей період підробляв на археологічних розкопках і на заводі, такий досвід пізніше сам Корчинський згадував як важливий для розуміння реального життя поза університетськими аудиторіями.

У 1985–1987 роках Дмитро Олександрович проходив строкову службу в Радянській армії в Прикарпатському військовому окрузі (так звана «Залізна дивізія»). Мав військову спеціальність командира бойової машини піхоти (БМП-2), був звільнений у запас із посади заступника командира взводу. Армія стала для нього ще одним університетом: тут Корчинсий, за його словами, остаточно сформував антирадянські погляди і навички дисципліни.

Після демобілізації в 1987 році Дмитро Корчинський вступив на історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Однак провчився там лише один рік і теж залишив. Одночасно з тим, у 1987–1988 роках брав участь у діяльності громадського об’єднання «Українська Гельсінська спілка» (УГС) та студентських опозиційних гуртках.

Молоді роки Корчинського стали часом стрімкого входження в дисидентське середовище. У 1989 році він став одним із фундаторів і керівників «Спілки незалежної української молоді» (СНУМ) у Києві. Організація швидко перетворилася на потужний центр національно-патріотичного піднесення: Дмитро Корчинський організовував перші масові антикомуністичні акції, екологічні мітинги, антивоєнні демонстрації, акції проти радянської влади. За короткий час СНУМ провів десятки заборонених владою заходів, у яких брали участь десятки тисяч молодих людей. Корчинський неодноразово затримувався міліцією і зазнавав адміністративних арештів і це лише зміцнило його репутацію непримиренного радикала, готового постояти за свої переконання.

Саме в ці роки (кінець 1980-х) можливо і сформувалася його філософія: поєднання націоналізму, християнського традиціоналізму та віри в те, що справжні зміни можливі лише через масову дію та «війну в натовпі». Молодий Корчинський уже тоді відкидав компроміси з системою і закликав до реальних, а не декларативних кроків.

Політична та громадська діяльність

Політична кар’єра Дмитра Корчинського розпочалася на зламі 1980–1990-х років. У 1990 році він став одним із співзасновників і лідерів «Української міжпартійної асамблеї», яка згодом трансформувалася в Українську національну асамблею (УНА) та її військове крило — Українську народну самооборону (УНСО). Корчинський брав активну участь у формуванні цієї структури, яка стала однією з найвідоміших радикальних націоналістичних організацій того часу.

Члени УНА-УНСО брали участь у локальних конфліктах (зокрема, в Придністров’ї 1992 року), організовували гучні акції протесту проти влади та захищали українські інтереси в умовах пострадянського хаосу.

Наприкінці 1990-х Корчинський пішов з УНА-УНСО (за його словами, за власною ініціативою, хоча були і конфлікти з керівництвом). У 1997–1999 роках він створив радикальну організацію «Щит Батьківщини», яка мала на меті відбір і виховання ідеалістичної молоді для захисту національних інтересів. У 1999 році заснував Інститут проблем регіональної політики і сучасної політології, де обіймав посаду президента. Інститут видавав аналітичні матеріали, зокрема посібник «Авторитарна альтернатива», який рекомендували до вивчення не лише студентам, а й держслужбовцям та військовим.

У 2004 році Корчинський балотувався в президенти України як самовисуванець від руху «Братство». Він набрав 49 641 голос (0,17 %) і посів 10-те місце серед 24 кандидатів. Під час кампанії влаштовував яскраві провокації, наприклад, з’являвся на БТР під стінами ЦВК. Після першого туру підтримав Віктора Януковича, мотивуючи це опозицією до «помаранчевої» опозиції. Після перемоги Віктора Ющенка «Братство» об’єдналося з Прогресивно-соціалістичною партією Наталії Вітренко і виступило проти курсу нової влади на НАТО та євроінтеграцію. Пізніше Корчинський критикував і Ющенка, і наступні уряди, зберігаючи свій статус «вічного опозиціонера».

Громадська діяльність Дмитра Корчинського стабільно провокативна. Крім політики, він працював телеведучим на каналах «1+1» та ТРК «Київ», де вів скандальні програми, що теж привертали увагу до радикальних ідей. Загалом його політичний шлях — це постійне поєднання філософської теорії з практикою вуличних акцій та, пізніше, війни.

Організація «Братство»

В 2002–2004 роках Дмитро Корчинський створив «Братство» — всеукраїнську теократичну політичну партію. Громадський рух «Братства» існував ще з 2002-го року, але офіційно партію зареєстрували 5 серпня 2004. Її засновником і беззмінним лідером є Корчинський. 

«Братство» заявляє про себе як про «Партію Ісуса Христа, Націонал-Християнську Мережу — революційну християнську спільноту». Їх ідеологія поєднує християнський фундаменталізм, революційний націоналізм, антиглобалізм і критику сучасної ліберальної демократії. 

Основні принципи «Братства»: пріоритет віри та моральних цінностей над політичними компромісами, створення альтернативних структур суспільства, боротьба з корупцією та «системою» через масові дії та підпілля.

На початку діяльності «Братство» організовувало гучні провокаційні акції в Києві та Одесі, спрямовані на привернення уваги до соціальних і національних проблем. Партія брала участь у виборчих кампаніях, але завжди з акцентом на ідеологічну чистоту, а не на перемогу.

З часом діяльність партії еволюціонувала від політичних заяв і вуличних перформансів до військової організації. З 2014 року члени «Братства» беруть участь у російсько-українській війні на Донбасі. У 2022 році, після повномасштабного вторгнення росії, Корчинський оголосив про створення добровольчого батальйону «Братство» (входить до складу ГУР МО України), християнського батальйону спеціального призначення.

Бійці «Братства» брали участь у звільненні Київщини (березень 2022), боях на Харківщині, Херсонщині, Запорізькому напрямку, а також проводили успішні диверсійні операції в глибокому тилу ворога — Брянщина, Бєлгородщина, рейди через висохле Каховське водосховище. Батальйон «Братства» відомий жорсткою дисципліною, християнською мотивацією та ефективними спецопераціями.

Євромайдан

Під час Євромайдану 2013–2014 років Дмитро Корчинський і партія «Братство» стали одними з радикального, безкомпромісного крила протесту. 30 листопада 2013 року на сайті організації з’явився заклик «Всі — на повстання!». 1 грудня Корчинський особисто брав участь у подіях на вулиці Банковій. Того дня кілька сотень радикально налаштованих активістів (за даними МВС — понад 300 членів «Братства») штурмували кордони міліції біля Адміністрації Президента. Учасники кидали бруківку, коктейлі Молотова, фаєри, застосовували сльозогінний газ, били правоохоронців кийками та ланцюгами, а також намагалися відтіснити кордон за допомогою навантажувача (який ЗМІ називали «бульдозером»). Корчинський був помічений на навантажувачі в самому центрі подій.

Сам Дмитро Корчинський заперечував, що це була суто партійна акція під його безпосереднім керівництвом, але публічно підтримував учасників, називаючи їх «найкращими людьми, кращою частиною української молоді». Він звинувачував помірковану опозицію в деморалізації протесту та прагненні домовлятися з режимом. Після сутичок, у яких постраждали десятки людей з обох боків, МВС оголосило Корчинського підозрюваним у організації масових заворушень (за статею 294 Кримінального кодексу України). 5 грудня йому висловили підозру, а пізніше оголосили в розшук, включно з міжнародним. Тоді Дмитро Корчинський виїхав за кордон (можливо, в росію), але справа згодом не отримала значного судового продовження.

Події 1 грудня радикалізували частину Майдану, але водночас і дали владі певний привід для жорстких дій. Пізніше Дмитро Корчинський неодноразово підкреслював, що без штурмів і страждань справжньої перемоги не буває.

Позиція та висловлювання

Погляди Корчинського формувалися десятиліттями і являють собою оригінальний синтез християнського радикалізму, революційного націоналізму та антиелітаризму. Він послідовно відкидає ліберальну демократію як «безособову диктатуру» і «ілюзію», яка маскує владу бюрократії та олігархів. Корчинський вважає, що справжня влада можлива лише через теократичну революцію — «Партію Ісуса Христа», де пріоритет мають не виборчі технології, а моральні принципи, віра та готовність до жертви. Він критикує як західний лібералізм (за «м’якість» і ілюзії толерантності), так і російський імперіалізм (як вічну загрозу українській ідентичності). Суспільство, на його думку, потребує постійної «війни в натовпі» — масових дій, підпілля та створення альтернативних структур, а не пасивного очікування змін від еліт.

Щодо війни з росією Корчинський виступає за тотальну мобілізацію без ілюзій:

Мир не є приводом для припинення війни. Мир — це лише різновид ворожої тактики,

— каже він. Дмитро Корчинський закликає до жорстких заходів для виживання нації, включно з забороною виїзду військовозобов’язаних і навіть дітей за кордон, бо

ті діти не повернуться в Україну. Вони виховуються не українцями.

Батьківщина для нього — це не територія, а «сума подвигів». Крим, за його словами, «буде українським — або безлюдним». Корчинський постійно наголошує на необхідності «підпілля» та еліти діячів, а не говорунів: «Проблема не у якості еліти, а у відсутності підпілля».

Ставлення до Зеленського в Корчинського еволюціонувало. Спочатку Дмитро Корчинський ставився до чинного президента скептично, побоюючись його виборців і «ілюзій» щодо переговорів. Згодом визнав:

У мене змінилася думка про Зеленського. Він виявився більш упертим і відмороженим.

Від Дмитра Корчинського це звучить майже як комплимент. При цьому Корчинський стабільно критикує владу за «диктатуру», недостатню радикалізацію опору та спроби перетворити національно-визвольну війну на громадянську. Його позиція незмінна роками — безкомпромісна боротьба, де компроміси дорівнюють зраді.

Резонансні цитати та заяви Корчинського часто стають мемами та предметом гострих дискусій, ось ще декілька:

• «Єдність досягається методами Каїна: перш ніж перемогти ворогів, треба перемогти братів»;
• «Дійсність — це дивовижний збіг обставин»;
• «Демократія — це безособова диктатура»;
• «Доля любить веселі народи, а працелюбні карає працею»;
• «Вбивцями із психологією вбивць є міліціонер, прокурор, суддя. Вони не ризикують. Вони убивають заносячи свої вбивства до протоколу».

Сприйняття його позиції в суспільстві стабільно неоднозначне. Для частини патріотів і військових Корчинський — «філософ війни», голос жорсткої правди, який надихає на реальні дії в умовах постійної загрози. Його цитати поширюються в соцмережах, а висловлювання аналізують як глибокі філософські провокації. Ліберальна та поміркована громадськість часто бачить у ньому небезпечного екстреміста і провокатора, який балансує на межі допустимого і може радикалізувати суспільство в небезпечний бік. У мирний час його критикували за «екстремізм», під час війни переважно поважають за фронтову діяльність, хоча дебати про його радикалізм та неоднозначність не вщухають.

Публіцистика та книги

Дмитро Корчинський дуже плідний автор. Він пише есе, романи, вірші, п’єси та публіцистичні статті, часто виступає в ролі телеведучого і блогера. Поєднує в своїх творах філософію, політику, поезію та практичну тактику, регулярно публікує тексти в соцмережах та в незалежних виданнях.

Центральне місце в його творах посідає «філософія смути» — ідея, що хаос і боротьба є природним станом суспільства, а спокій — ілюзією. Корчинський розвиває естетику жебрацтва та революції, критикує сучасну культуру як «тотальну» і пропонує неоготичний стиль мислення. Велика увага приділяється тактиці «війни в натовпі» — масовим діям, підпіллю та вуличній боротьбі. У творах багато християнських мотивів: революція як шлях до Бога, жертва як вища цінність, критика слабкості еліт. 

Поезія та п’єси Корчинського часто ліричні, але з жорстким політичним підтекстом — від «Сяючого шляху» як героїчної комедії до «Неоготики» як роздуму про сучасний світ.

Вплив на аудиторію важко переоцінити в межах вузького, але відданого кола. Книги Корчинського стають підручниками для патріотичних кіл, військових і радикальних інтелектуалів. «Війна у натовпі» вивчається як практичний посібник з тактики масових протистоянь. Його тексти надихають на дії, формують світогляд цілого покоління націоналістів і провокують інтелектуальні дискусії. Для широкої аудиторії вони часто здаються надто радикальними чи провокативними, але саме це забезпечує їм довготривалий резонанс. Дмитро Корчинський не прагне масової популярності — він, за його словами, формує еліту, готову до реальних змін.

Список основних книг Дмитра Корчинського (з урахуванням перевидань і нових видань):

• «Війна у натовпі» (1997, 1999, перевидання 2020) — культовий посібник із тактики масових дій і вуличних протистоянь;
• «Філософія смути» (1998) — філософські есе про хаос як рушійну силу;
• «Сяючий шлях» (героїчна комедія/роман, 2016) — сатиричний твір про революцію та владу;
• «Естетика жебрацтва» — роздуми про естетику бідності та бунту;
• «Протоколи загублених снів» — поетично-філософська проза;
• «Прочани вночі» — роздуми про віру та шлях;
• «Ніч. Вірші і п’єси» — поетична збірка та драматургія;
• «Неоготика» — неоготичні есе про сучасність;
• «Тотальна культура» — критика сучасної культури як тотальної системи;
• «Революція от кутюр» — есе про стиль і революцію;
• «Минуле знуджене» — нові есе та роздуми;
• «Три п’єси» — драматургічні твори.

Корчинський продовжує писати і видаватися, його тексти залишаються живим голосом радикальної української думки.

Особисте життя Дмитра Корчинського

Дмитро Корчинський свідомо тримає своє особисте життя трохи в тіні, вважаючи, що справжня справа вимагає концентрації на громадській і військовій діяльності, а не на сімейних подробицях. Він рідко дає інтерв’ю про родину, уникає фото з близькими в соцмережах і не використовує їх для політичного піару. Це створює образ «військового аскета», для якого Батьківщина та ідея важливіші за приватне. Водночас саме родина є його надійним тилом: дружина і син активно підтримують його ініціативи, а шлюб Корчинських часто описують як союз людей, об’єднаних не лише почуттями, а й спільними цінностями та боротьбою.

Дмитро Корчинський одружений з Оксаною Анатоліївною Корчинською (народилась 17 листопада 1970 року). Їхні стосунки тривають понад 35 років, познайомились в 1989–1990 роках, коли Дмитро вже був активним дисидентом, а Оксана починала працювати журналісткою.

Корчинська волонтерить з початку війни 2014 року, крім того — вона колишня народна депутатка Верховної Ради VIII скликання від Радикальної партії Олега Ляшка. Оксана Корчинська обіймала посаду заступника голови комітету з питань охорони здоров’я, є головою Наглядової ради Національної дитячої лікарні «Охматдит». Вона публічно називає чоловіка виключно на «Ви», активно підтримує батальйон «Братство», волонтерить і бере участь у громадських ініціативах чоловіка. Разом вони створюють образ родини, де приватне повністю підпорядковане справі.

У подружжя є син Данило (народився у 1990 році). Данило не раз потрапляв у поле зору ЗМІ через свою причетність до подій, пов’язаних з батьками. У 2014 році він брав участь у боях під Іловайськом у складі добровольчих підрозділів, був поранений під час евакуації пораненого товариша. У 2015 році в Києві поліція затримала його за кермом позашляховика Dodge, який перебував у розшуку як викрадений (авто мало «АТОшні» номери, але не мало документів). Дмитро Корчинський тоді публічно захищав сина, наголошуючи на його бойовому досвіді та стверджуючи, що порушення не було. Подробиці життя Данила Корчинський тримає в закритому режимі, але відомо, що син підтримує батьківську справу і в певні періоди долучався до добровольчих формувань.

Особисте життя Корчинського — приклад повної інтеграції родини в громадську і військову діяльність. Ніяких скандалів на ґрунті розлучень, зрад чи розкоші. Це історія про людей, які десятиліттями живуть за принципом «справа понад усе».

Скандали та резонансні ситуації, пов’язані з Дмитром

Дмитро Корчинський — майстер провокації. Його діяльність завжди балансує на межі допустимого.

Найгучніші ситуації:

• Участь у війні в Придністров’ї 1992 року на боці сепаратистів, як доброволець УНСО. Це один з найконтроверсійніших епізодів ранньої біографії Дмитра Корчинського;
• Тимчасові політичні альянси 2000-х: об’єднання з Наталією Вітренко, поїздки до Москви на конференції з Олександром Дугіним (2005), підтримка Януковича в 2004-му;
• Штурм Адміністрації Президента на Банковій 1 грудня 2013 року під час Євромайдану. За даними МВС, понад 300 активістів організації брали участь у сутичках з використанням бруківки, коктейлів Молотова та навантажувача. Корчинський особисто був помічений на машині в епіцентрі подій. Після цього його оголосили в розшук за ст. 294 КК України (масові заворушення), включно з міжнародним. Він тимчасово виїхав за кордон, а справа згодом зійшла нанівець;
• Скандальні телевізійні програми на «1+1» («Проте»), акції протесту в Києві та Одесі, затримання в аеропорту Риму через міжнародний розшук, провокаційні заяви під час війни (щодо мобілізації, дітей, «війни в натовпі»).

Критика в бік Дмитра Корчинського лунає переважно від ліберальної та поміркованої громадськості. Корчинського звинувачують в екстремізмі, провокаціях, непослідовності та навіть «роботі на російські спецслужби» (через ранні епізоди біографії). Деякі політики та журналісти називають його «вічним опозиціонером», який використовує радикалізм для самопіару.

Підтримка надходить від патріотичних і радикальних кіл: його вважають «філософом війни», людиною, яка не боїться говорити правду і діє, а не лише говорить. З 2014 року акцент критики змістився — тепер Дмитра Корчинського частіше поважають за фронтовий досвід і створення ефективного батальйону.

Його репутація з часом змінювалась. У 1990-х Корчинський — це екстреміст і радикал, лідер УНСО, учасник локальних конфліктів, у 2000-х — провокатор і «телевізійний кілер», який швидко змінює альянси, під час Євромайдану — символ провокацій. Станом на 2026 рік його частіше сприймають як військового діяча, а не політика. Для одних він лишається «небезпечним і неоднозначним», для інших — символом безкомпромісної боротьби.

Компромат

Неоднозначні думки про Дмитра Корчинського зосереджені навколо кількох ключових епізодів, які критики називають «темними плямами», а сам він — «дивовижним збігом обставин» або тактичними кроками.

1. Участь у Придністров’ї 1992 року на боці сепаратистів проти офіційної Молдови. Критики стверджують, що це було антиукраїнським рішенням, хоча Корчинський пояснює його романтикою боротьби та практичним досвідом.
2. Контакти з проросійськими силами на початку 2000-х: альянс з Наталією Вітренко, поїздки до Москви, конференції з Олександром Дугіним. Деякі ЗМІ та опоненти до сьогодні використовують це як доказ проросійськості.
3. Звинувачення в провокаціях і маніпуляціях: від штурму Банкової до окремих акцій «Братства». Критики кажуть, що Корчинський свідомо радикалізує ситуацію для власної популярності.

Більшість «компромату»на Корчинського втрачає силу після 2014 року. Активна участь у війні з росією, створення бойового батальйону, диверсії в тилу РФ і постійна критика російського імперіалізму спростовують звинувачення в «зраді». Сам Корчинський іронічно ставиться до таких закидів:

Дійсність — це дивовижний збіг обставин,

— каже він. Для одних людей це доказ непослідовності, для інших — доказ прагматизму та готовності змінювати тактику заради стратегічної мети.

У часи, коли багато політиків ховаються за компромісами, його «темні плями» виглядають як ціна за послідовність у боротьбі. Критики бачать у них доказ небезпеки, прихильники — ознаки того, що людина готова платити за свої переконання навіть репутацією.

Цікаві факти про Дмитра Корчинського

1. Дмитро Корчинський сам неодноразово називав себе «професійним провокатором» та «народним будителем».
2. У 90-х роках він брав участь у локальних конфліктах у Придністров'ї, Абхазії та Чечні на боці сил, що протистояли російському впливу або за інтереси УНА-УНСО.
3. Під час АТО він брав участь у боях за Маріуполь у складі батальйону «Свята Марія», а після повномасштабного вторгнення 2022 року сформував добровольчий батальйон «Братство».
4. Олексій Арестович офіційно називав Корчинського одним із своїх шести головних вчителів, який навчав його «широті кругозору та риториці».
5. У 2020 році він заснував у Києві власну школу філософії під назвою «Neoplatonik», де сам виступав лектором.
6. Корчинський є нащадком польського шляхетського роду, представники якого брали участь у повстанні Тадеуша Костюшка наприкінці XVIII століття проти Російської імперії.
7. У його підрозділі «Братство» особлива увага приділяється християнській містиці. Проводяться протестантсько-харизматичні служби, де практикуються специфічні обряди, такі як глосолалія (молитва незрозумілими мовами).
8. Дмитро Корчинський активно просуває концепцію «красивої війни», вважаючи, що естетичний вигляд солдата та його озброєння (він надає перевагу західним гвинтівкам на платформі AR) мають критичне значення для перемоги.

Часті питання