Теракт в Оленівці: масове вбивство українських полонених

Теракт в Оленівці став одним із найстрашніших злочинів війни, який шокував не лише українське суспільство, а й увесь світ. Президент Володимир Зеленський назвав подію «черговим підтвердженням того, що росія є державою-терористом» і закликав міжнародні організації — зокрема ООН та Червоний Хрест — до негайного незалежного розслідування.

Трагедія в Оленівській колонії 2022 року залишається незагойною раною для родин загиблих, побратимів і всього українського суспільства. Попри минулі роки, розслідування злочину триває, а багато фактів досі залишаються засекреченими або недоступними через відмову російської сторони допустити міжнародних спостерігачів.

Події в Оленівці — це не лише епізод війни, а символ безкарності окупантів і незламності українських захисників, які віддали життя, залишаючись вірними присязі навіть у полоні.

Хронологія подій: як відбувся теракт

Оленівська виправна колонія № 120 розташована в селищі Молодіжне, неподалік Оленівки, на тимчасово окупованій частині Донецької області. До початку повномасштабного вторгнення вона функціонувала як звичайна колонія середнього рівня безпеки, але у 2022 році російські окупанти переобладнали її під місце утримання українських військовополонених.

Після героїчної оборони Маріуполя і виходу українських захисників із заводу «Азовсталь» у травні 2022 року, значну частину з них — бійців полку «Азов», морських піхотинців, прикордонників, нацгвардійців і поліціянтів — відправили саме до цієї колонії. За домовленостями, досягнутими за посередництва ООН і Міжнародного комітету Червоного Хреста, їм гарантували безпеку, гуманні умови утримання та подальший обмін.

Напередодні трагедії, 27 липня 2022 року, окупаційна адміністрація перевела частину українських військовополонених до окремого бараку у промисловій зоні колонії. За свідченнями тих, хто вижив, це переміщення було раптовим, а охоронці поводилися незвично — обмежували пересування, не пояснюючи причин.

У ніч із 28 на 29 липня, приблизно між 23:00 і 01:00, у бараку, де перебували понад дві сотні полонених, пролунав потужний вибух. Вогонь миттєво охопив приміщення. За повідомленнями окупаційних ЗМІ, загинуло щонайменше 53 людини, понад 130 дістали поранення. Українська сторона наголошувала, що реальна кількість жертв може бути більшою.

У перші години після вибуху російські пропагандистські ресурси поширили заяву, що нібито удар по колонії завдали Збройні сили України з американської системи HIMARS. Уже того ж дня Генштаб ЗСУ і Міністерство оборони України офіційно спростували ці твердження, назвавши подію «спланованим терактом, здійсненим російською стороною з метою приховати катування та вбивства полонених».

Президент Володимир Зеленський у своєму зверненні 29 липня 2022 року підкреслив, що трагедія в Оленівці є «одним із найогидніших злочинів росії», а її виконавці «мають понести покарання, незалежно від термінів». Українська сторона негайно звернулася до ООН, ОБСЄ та Червоного Хреста із вимогою допустити міжнародних експертів на місце події. Втім, доступ не було надано.

Жертви трагедії

За офіційними даними, унаслідок вибуху в Оленівській колонії в ніч із 28 на 29 липня 2022 року загинули щонайменше 53 українські військовополонені, ще понад 130 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Точні цифри залишаються предметом розслідування — росія не надала Україні чи міжнародним організаціям повного списку загиблих і постраждалих.

Серед жертв були насамперед захисники Маріуполя — бійці полку «Азов», морської піхоти, Національної гвардії, прикордонної служби та поліції, які тримали оборону на заводі «Азовсталь». Вони вийшли з підземелля заводу у травні 2022 року, виконуючи наказ командування та сподіваючись на подальший обмін полоненими під гарантії ООН і Червоного Хреста.

Маріуполь — прифронтове місто на узбережжі Азовського моря — з перших днів повномасштабного вторгнення став однією з головних цілей російської армії. З березня 2022 року він перебував у повній блокаді: без води, електрики, зв’язку та гуманітарних коридорів. Тисячі мирних жителів загинули під завалами, а військові — оточені з усіх боків — продовжували оборону, фактично без шансів на підкріплення.

Останнім укріпленням українських сил стало промислове підприємство «Азовсталь» — величезний металургійний комбінат із розгалуженою мережею підземних цехів і бункерів. Саме там бійці полку «Азов», разом із підрозділами морпіхів і поліціянтів, понад 80 днів стримували наступ окупантів. Вони були виснажені, поранені, але не здавалися, рятуючи цивільних, які ховалися поруч.

У середині травня 2022 року, після тривалих переговорів за участю ООН і Міжнародного комітету Червоного Хреста, українське командування ухвалило рішення евакуювати оборонців «Азовсталі» в полон до російської сторони — з гарантіями їхнього життя, гуманного поводження і майбутнього обміну. Тоді тисячі українських військових вийшли з території заводу.

Багатьох із них відправили саме до Оленівської виправної колонії № 120, що на той момент перебувала під контролем так званої «ДНР». Саме там їх мали тимчасово утримувати до обміну.

Трагедія в Оленівці стала особливо болючою через те, що загинули ті, кому гарантували життя. Вони пройшли пекло оборони Маріуполя, пережили тижні без води й медикаментів, і все ж вірили, що полон означає шанс повернутися додому. Замість цього вони опинилися в колонії, де, за свідченнями очевидців, умови утримання були нелюдськими.

Колишні полонені, які вижили після вибуху, розповідали, що в’язнів тримали у переповнених бараках, без належної медичної допомоги, іноді — без доступу до води та гігієни. До них не допускали представників Червоного Хреста, попри міжнародні зобов’язання росії. За словами очевидців, охоронці часто принижували полонених, а іноді застосовували фізичну силу.

Один зі звільнених бійців згадував:

Ми бачили, як нас навмисно переводили в інше приміщення. У ту ніч не було тривоги, не було обстрілів. Просто вибух — і все згоріло за лічені хвилини.

Інші свідки зазначали, що після вибуху багато поранених померли від втрати крові, бо охорона не дозволяла надати їм допомогу, а лікарі приїхали лише через кілька годин.

Попри всі труднощі, з часом вдалося ідентифікувати більшість загиблих — завдяки молекулярно-генетичним експертизам, які проводили українські фахівці після передачі тіл. За офіційними повідомленнями, станом на 2024 рік ідентифіковано 49 осіб, решта залишаються у списках зниклих безвісти.

Версії причин вибуху

Трагедія в Оленівській колонії відразу стала предметом інформаційної війни. Уже в перші години після вибуху російські окупаційні ЗМІ поширили повідомлення, що вибух нібито стався через удар української армії з американської реактивної системи HIMARS. Україна категорично заперечила цю версію, наголосивши, що це — свідомо інсценований теракт, покликаний приховати вбивства, катування і знущання з полонених.

29 липня 2022 року міноборони РФ заявило, що «українська сторона здійснила обстріл колонії в Оленівці з метою залякування власних військовополонених, які начебто почали свідчити». Пізніше російські медіа опублікували відео з фрагментами, які вони представили як «уламки американських снарядів». Однак навіть побіжний аналіз цих матеріалів викликав сумніви у правдоподібності офіційної версії РФ:

• уламки не були ідентифіковані незалежними експертами;
• характер руйнувань барака не відповідає удару ракетою HIMARS — стіни лишилися цілими, дах обвалився всередину, а вікна були вибиті назовні, що свідчить про вибух зсередини;
• на території колонії не зафіксовано вирви від удару — типового наслідку застосування реактивної системи;
• супутникові знімки Maxar Technologies підтвердили локалізованість пожежі в одному приміщенні без пошкоджень сусідніх будівель — що неможливо при артилерійському ударі зовні.

Розслідувачі з міжнародної групи Bellingcat та військові аналітики Conflict Intelligence Team (CIT) незалежно дійшли висновку, що ознаки ураження зовнішнім боєприпасом відсутні. Також зазначалося, що в ніч трагедії не зафіксовано польоту жодної ракети з боку позицій ЗСУ.

Українська сторона відразу назвала подію терористичним актом, здійсненим росією. Згідно з офіційною заявою Генерального штабу Збройних сил України від 29 липня 2022 року:

Збройні сили Російської Федерації цілеспрямовано здійснили вибух у приміщенні, де утримувалися українські військовополонені, щоб приховати факти катувань і вбивств.

Служба безпеки України заявила, що має докази навмисного підриву будівлі зсередини. У серпні 2022 року СБУ оприлюднила перехоплені телефонні розмови окупантів, де ті визнавали, що вибух «організували свої» і що «українських полонених спеціально перевели в окремий барак напередодні». Українська розвідка (ГУР МО) також повідомила, що вибух міг бути спланований керівництвом ПВК «Вагнер», яка на той момент контролювала низку об’єктів у тилу окупаційних сил. За словами представників розвідки, вибухівку могли закласти всередині бараку, і це пояснює характер руйнувань і обгорілі тіла.

Серед головних аргументів на користь української версії:

• полонених цілеспрямовано перевели у новий барак за день до вибуху;
• не було жодних бойових дій у цьому районі в ніч трагедії;
• звукові хвилі вибуху та відсутність зовнішніх пошкоджень підтверджують внутрішній підрив;
• зовнішні експерти (Bellingcat, CIT, The Washington Post) не знайшли жодних доказів ракетного удару;
• РФ не допустила ні ООН, ні Червоного Хреста до незалежного огляду місця трагедії.

Міжнародні правозахисні організації, зокрема Amnesty International, Human Rights Watch та ОБСЄ, вимагали провести неупереджене розслідування. У своїх заявах вони вказували, що відсутність доступу до місця трагедії та суперечливі дії росії викликають серйозні сумніви щодо її версії.

ООН у серпні 2022 року створила спеціальну місію з розслідування події, однак вже у січні 2023 року оголосила про неможливість виконати мандат через відмову росії надати доступ до колонії. Генеральний секретар Антоніу Гутерріш заявив, що

Місія фактично заблокована стороною, яка контролює територію.

Міжнародний комітет Червоного Хреста, який мав стежити за дотриманням прав військовополонених, також не був допущений ні до колонії, ні до тіл загиблих одразу після вибуху. Це стало одним із найгучніших порушень Женевських конвенцій з боку росії.

Згідно з висновками українських і міжнародних аналітиків, теракт в Оленівці був навмисною акцією, спланованою окупаційною адміністрацією для фізичного знищення українських полонених і створення інформаційного приводу для звинувачень України.

Ця подія стала черговим свідченням того, як росія системно порушує норми міжнародного гуманітарного права — зокрема, статті 13 та 14 Третьої Женевської конвенції, що гарантують безпеку і гідність військовополонених.

Міжнародна реакція на теракт

Воєнний злочин в Оленівці викликав шок і обурення міжнародної спільноти. Уже в перші години ООН висловила «глибоке занепокоєння» і заявила про готовність направити фактчекінгову місію, однак Росія відмовила у допуску.

У серпні 2022 року Генеральний секретар Антоніу Гутерріш створив спеціальну місію ООН з розслідування, проте вже у січні 2023 року місію розпустили, оскільки

Не було можливості забезпечити безпечний і повний доступ до колонії через позицію російської сторони.

ООН наголосила, що відмова допустити спостерігачів підриває довіру до будь-яких російських заяв.

Особливе обурення викликала ситуація навколо Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ), який був посередником у процесі виходу захисників «Азовсталі» в полон. Після трагедії представників МКЧХ не допустили до місця події, поранених чи загиблих.

Ми вимагали доступу до всіх затриманих, проте наші запити залишилися без відповіді

— йшлося у заяві МКЧХ. Це стало одним із найгучніших порушень Женевських конвенцій.

Правозахисні організації, зокрема Amnesty International, Human Rights Watch та ОБСЄ, назвали подію «воєнним злочином, який повинен мати наслідки». Реакція урядів західних країн була одностайною: США назвали вибух «варварським актом», Європейський Союз наголосив, що «винні мають бути притягнуті до відповідальності».

Президент Володимир Зеленський у телефонних розмовах із міжнародними лідерами наголосив, що трагедія в Оленівці має стати «точкою неповернення» у ставленні світу до росії:

Це ще один доказ того, що росія — держава-терорист. Світ повинен нарешті офіційно визнати її такою

— заявив Зеленський 29 липня 2022 року.

Розслідування трагедії

Розслідування злочину в Оленівці триває вже понад два роки. Генеральна прокуратура України відкрила кримінальне провадження за статтею 438 ККУ («порушення законів та звичаїв війни»). Українські слідчі заявили, що мають докази спланованого теракту, а головною метою окупантів було приховати катування.

СБУ оприлюднила низку фактів, що підтверджують версію про підрив зсередини колонії, і повідомила про підозру двом посадовцям колонії.

Процес ідентифікації:

• Проведено понад 45 експертиз.
• Ідентифіковано 49 загиблих за результатами ДНК-аналізу.
• Багато тіл були передані у закритих трунах без документів, що ускладнювало ідентифікацію.

Україна та правозахисні організації наголошують: злочин має бути розслідуваний у межах міжнародного трибуналу. На жаль, через відмову росії допустити експертів, місію ООН було розпущено. МКЧХ також не отримав дозволу на відвідування установи, що є «серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права».

Розслідувачі Bellingcat, The Washington Post, BBC та Радіо Свобода провели незалежний аналіз, висновки якого збіглися з українською позицією: вибух відбувся всередині бараку. Докази щодо теракту передані до Міжнародного кримінального суду (МКС) у Гаазі.

У 2024 році українські журналісти видання «Вчасно» і «Суспільне Донбас» оприлюднили матеріали, де назвали осіб, імовірно причетних до злочину. Серед них — представники окупаційної адміністрації та командири російських підрозділів, які отримали нагороди “за службу” після трагедії.

Станом на осінь 2025 року:

• досудове розслідування в Україні триває;
• СБУ та прокуратура збирають нові свідчення, у тому числі від колишніх полонених, звільнених у межах обмінів;
• докази щодо теракту передані до Міжнародного кримінального суду (МКС) у Гаазі;
• Україна та правозахисні організації закликають міжнародну спільноту визнати трагедію в Оленівці актом воєнного злочину росії.

Ми не залишимо це безкарним. Імена винних будуть названі, докази — оприлюднені, а справедливість — відновлена

— наголосив Президент Володимир Зеленський у липні 2024 року, у другу річницю теракту.

Свідчення очевидців

Трагедія в Оленівці залишила кількадесят живих свідків, яким дивом вдалося вижити. Їхні розповіді — це живі докази воєнного злочину.

Боєць полку «Азов» Владислав Андріанов, який пережив вибух, згадував:

Перед вибухом нас без пояснень перевели до нового бараку... О 23:00 ми почули глухий удар — і все спалахнуло... Це була не випадковість. Це була страта.

Полонених, які вижили, не евакуювали одразу, а медичну допомогу почали надавати лише через кілька годин.

Мар’яна Чечелюк, колишня полонена, брат якої загинув у колонії, зазначала:

Вони просто знищили наших хлопців. Це був показовий розстріл, тільки замаскований під вибух.

Інші свідки підтвердили: у ніч трагедії жодних обстрілів поблизу не було.

Просто вибух — зсередини. Вогонь піднявся миттєво. Ми зрозуміли, що нас перевели туди, щоб убити.

Ще один свідок, морпіх із позивним «Сокіл», згадував:

Коли все спалахнуло, охоронці навіть не підійшли. Ми самі витягували поранених, тушили ковдрами вогонь. Потім нас вишикували і повели геть. Сліди вибуху залишилися всередині — не було жодної вирви зовні

Розповідь для “Української правди”, 2023 рік

За словами очевидців, після вибуху адміністрація колонії ізолювала вцілілих, заборонила будь-яке спілкування, вилучила особисті речі й навіть заглушила телефонний зв’язок у радіусі кількох кілометрів. Свідчення очевидців — це голос правди, який Росія намагалася заглушити вибухом. Сьогодні вони є основою офіційних українських і міжнародних розслідувань. Саме завдяки цим людям світ знає: вибух в Оленівці не був “випадковою трагедією”, а свідомо спланованим терактом, спрямованим на знищення українських військовополонених.

Пам’ять про загиблих

Теракт в Оленівці став не лише воєнним злочином, а й національною травмою, яка залишила глибокий слід у серці країни. Для родин загиблих, для побратимів, для всіх українців це — не просто дата. Це символ незламності й ціни, яку заплатила Україна за свободу.

У 2024 році Кабінет Міністрів України ухвалив рішення, що 28 липня — день трагедії в Оленівці — стане Днем вшанування захисників, загиблих і закатованих у полоні. Це рішення ініціювали родини військовополонених, які об’єдналися у громадський рух «Родини Оленівки». Саме вони домоглися, щоб пам’ять про події 2022 року мала офіційне визнання і щороку нагадувала суспільству про ціну людського життя на війні.

Уперше цей день відзначили 28 липня 2025 року. У Києві, Львові, Харкові, Дніпрі, Чернівцях, Івано-Франківську та десятках інших міст відбулися меморіальні заходи, хвилини мовчання, виставки та публічні читання. На Софійській площі в Києві запалили 53 свічки — за кількістю загиблих, чиї імена встановлені офіційно.

Ми не маємо могил, але маємо пам’ять. І поки вона жива — наші сини живуть у кожному серці

— сказала на церемонії мати одного із загиблих, членкиня організації «Родини Оленівки».

Після трагедії родини загиблих і зниклих безвісти створили кілька об’єднань — «Родини Оленівки», «Нескорені Азову», «Поверни моє серце».

Вони документують історії кожного полоненого, публікують архівні фотографії, збирають спогади побратимів. На їхній ініціативі базується перша Книга пам’яті загиблих у полоні, яку презентували в Києві в липні 2025 року.

Того ж року у столиці відбулася презентація книги-розслідування «Оленівка. Злочин. Пам’ять. Поламана система», створеної журналістами та правозахисниками спільно з родинами загиблих. У ній зібрано документи, фото, свідчення очевидців і результати експертиз — це, фактично, перший публічний архів злочину.

У багатьох містах України вже з’явилися місця пам’яті полонених Оленівки:

• у Києві — меморіальна стіна на території Національного музею «Україна у Другій світовій війні»;
• у Львові — фотовиставка «Нескорені», де представлені портрети загиблих воїнів;
• у Запоріжжі — мурал із символом полку «Азов» і написом «Пам’ятаємо Оленівку»;
• у Маріуполі (на підконтрольній Україні території) — планують збудувати Національний меморіал оборонців міста, який увічнить імена всіх, хто поліг під час облоги й у полоні.

Меморіальні заходи супроводжуються культурними ініціативами: читаються вірші, лунають пісні, створюються документальні фільми та подкасти. Один із найвідоміших проєктів — «Голоси Оленівки», аудіоархів спогадів очевидців, записаний журналістами «Суспільного».

Полк «Азов» і сьогодні залишається одним із головних символів трагедії. Щороку у день річниці вибуху в Оленівці азовці проводять акції пам’яті та марші у Києві, Харкові, Тернополі, закликаючи світ назвати злочин своїм іменем — воєнним злочином і терактом.

Оленівка — це наш біль і наша відповідальність. Ми не забудемо жодного імені. І не пробачимо тим, хто спробував стерти наших побратимів із історії

— сказав речник полку на річниці трагедії 2025 року.

Для українського суспільства Оленівка стала символом подвійної зради — порушення міжнародних гарантій і цинічного вбивства тих, хто вже склав зброю. Але водночас — символом нескореності. Навіть у полоні, навіть без права на свободу, українські воїни залишалися вірними присязі й вірі в свою державу.

Трагедія в Оленівці нагадує світові, що за кожною цифрою стоїть людина — із власною історією, родиною, мріями. І що справедливість — це не абстракція, а обов’язок цивілізованого світу перед тими, хто віддав життя, захищаючи людяність.

Часті питання