Помаранчева революція

Хоч термін «кольорова революція» масово почали використовувати лише після українського Помаранчевого Майдану, проте схожі за характером події відбувалися у різних країнах світу задовго до 2004 року. Нині, коли говорять про кольорові революції, зазвичай мають на увазі масові ненасильницькі акції протесту, метою яких є зміна політичного режиму в країні. Однією з перших таких революцій була Оксамитова в Чехословаччині в 1989 році, Бульдозерна в Югославії (2000 р.), Революція троянд у Грузії (2003 р.), Тюльпанова в Киргизстані (2005 р.), Кедрова у Лівані (2005 р.), спроби біло-червоної в Білорусі в 2020 році.

Кольоровими такі протести називають тому, що пікети відбуваються з використанням традиційних кольорів політичної сили, опозиційної до чинної влади.

Так, український Майдан 2004 року став помаранчевим тому, що учасники акції протесту масово використовували помаранчеву атрибутику партії «Наша Україна» — політичної сили лідера протесту Віктора Ющенка.

Хоча кожна кольорова революція має свої національні особливості, дослідники вказують на те, що рушійні сили в таких кампаніях зазвичай мають схоже ядро:

• спонсори протесту — сили, що підтримують маси революціонерів, забезпечують інформаційну підтримку, логістику, фінансування;
• організатори протесту — польові командири, фахівці з піару та пропаганди, які підтримують протестні сили в потрібному мирному річищі;
• протестувальники — громадяни, що забезпечують масовість акції.

До речі, саме наявність спонсорів у кольорових революцій зазвичай створює передумови для критики акцій і звинувачення в «зовнішньому» походженні пікету. Не оминули подібні звинувачення й українську Помаранчеву революцію.

Як почалася Помаранчева революція

Аналізуючи події 2004 року, історики зазначають, що на той час в Україні визріло кілька передумов, які зрештою призвели до Помаранчевої революції.

Добігала кінця каденція президентства Леоніда Кучми, яка увійшла в історію як доволі сумнівна й запам’яталася вбивством журналіста Георгія Гонгадзе і протестними акціями «Україна без Кучми». На тлі цих подій народ покладав великі надії на чесні вибори президента 2004 року.

Але 5 вересня опозиційного кандидата Віктора Ющенка отруїли діоксинами. В ніч з 9 на 10 вересня його було у важкому стані доставлено до клініки «Рудольфіннергауз» в Австрії й забезпечено цілодобову охорону. Так стало зрозуміло, що влада планує вивести В. Ющенка з перегонів, а результати президентських виборів фальсифікувати.

У першому турі голосування, що відбувся 31 жовтня 2004 року, за даними ЦВК, виборці віддали перевагу двом кандидатам — Віктору Ющенку (39,87% голосів із перевагою в західних і центральних областях) і Віктору Януковичу (39,32% з перевагою у південних і східних областях). Перед другим туром політична сила В. Ющенка об’єдналася з політичними силами, очолюваними Юлією Тимошенко, Анатолієм Кінахом, Олександром Морозом. Штаб В. Януковича свою стратегію будував на тому, щоб забезпечити максимальну явку виборців на «своїх» дільницях (Донбас, південь країни).

За день до другого туру виборів Президент Леонід Кучма визнав, що передвиборча кампанія була брудною, але влада зробить усе, щоб вибори відбулися спокійно і не переросли в революцію. До речі, слово «революція» у розрізі політичних подій 2004 року вперше прозвучало саме з вуст Л. Кучми.

Зрештою, 21 листопада 2004 р. ЦВК оголосила про перемогу В. Януковича, який у другому турі набрав на 812 тис. голосів більше, ніж його опонент. При цьому зазначалося, що явка виборців на дільницях у Донецькій області склала 96,7%, в Луганській — 89,5%. Оголошені результати розбігалися з попередніми оцінками аналітиків і незалежними опитуваннями людей. Про порушення процедури підрахунку голосів свідчили й іноземні спостерігачі.

Як наслідок, уночі 21 листопада 2004 р. Ющенко закликав українців, не згодних з оголошеними результатами голосування, 22 листопада о 9 годині ранку вийти на Майдан Незалежності на мирну акцію протесту. В перший день акції протесту на Майдані зібралося близько 100 тисяч осіб, було встановлено понад 100 наметів. Того ж дня В. Ющенко закликав до всенародного опору.

Далі мітинги на підтримку Ющенка відбулися у Львові, Тернополі, Івано-Франківську та інших містах. Зокрема, у Львові на акцію протесту вийшло близько 50 тисяч людей. З кожним наступним днем Помаранчева революція набувала все більших масштабів: до акції долучалося все більше людей, мітинги відбувалися в більшості міст України. Головна вимога пікетувальників — визнати результати голосування за підсумками другого туру недійсними та провести чесні перевибори.

Водночас Віктор Янукович, якого з перемогою на виборах уже встиг привітати російський очільник Володимир Путін, не бажаючи поступатись, організував власний протестний рух зі своїх прихильників.

Помаранчева революція — хроніка подій

• 21 листопада — другий тур президентських виборів, який згодом був визнаний сфальсифікованим і став причиною акцій протесту.
• 23 листопада — відбуваються мітинги на підтримку В. Ющенка, а сам політик на Майдані присягає на вірність українському народу.
• 24 листопада — ЦВК офіційно оголошує результати виборів і перемогу В. Януковича. Того ж дня на Майдані та прилеглих вулицях встановлено близько 1600 наметів, участь у мітингу на підтримку В. Ющенка бере близько 200 тис. осіб. Того ж дня біля будинку ЦВК збирається мітинг на підтримку В. Януковича — близько 2–3 тис. людей.
• 25 листопада — до Києва прибувають два потяги зі Сходу України з людьми на підтримку В. Януковича, який у той час отримує вітання з перемогою на виборах від Китаю, Вірменії, Казахстану.

• 26 листопада — в столиці відбувається мітинг прихильників В. Януковича, в якому беруть участь близько 60 тис. осіб. Водночас обласні ради в Харкові та Луганську заявляють про намір створення автономії. Відбуваються перші переговори між представниками влади та опозиції.

• 27 листопада — Верховна Рада визнає результати другого туру президентських виборів нечинними. Євген Кушнарьов, керівник Харківської облради, заявляє про початок створення автономії.
• 28 листопада — депутати Верховної Ради АР Крим, місцевих рад східних, південних, деяких центральних областей у Сєвєродонецьку визнають В. Януковича чинним президентом України. В разі оголошення В. Ющенка переможцем президентських перегонів планується проголосити створення «Південно-східної української автономної республіки». Одним із найактивніших учасників «Всеукраїнського з’їзду депутатів усіх рівнів» став Євген Кушнарьов. Він заявляв про готовність до радикальних дій та навіть натякав на те, що з цим може допомогти РФ.
• 1 грудня — депутати ВРУ висловлюють недовіру урядові В. Януковича і оголошують про формування уряду народної довіри.
• 3 грудня — Верховний Суд України визнає результати виборів нечинними і призначає дату повторного голосування на 26 грудня 2004 р.
• 8 грудня — парламент вносить зміни до Конституції України, відповідно до яких з 1 січня 2006 р. Україна стає парламентсько-президентською республікою.
• 26 грудня — переголосування другого туру президентських виборів.
• 10 січня 2005 р. — ЦВК офіційно оголошує результати виборів: В. Ющенко — 51,99% голосів виборців, В. Янукович — 44,19%.

• 23 січня — інавгурація В. Ющенка.

Політичні сили та фінансування

Учасниками Помаранчевої революції стали практично всі активні на той час політичні сили.

Кістяк помаранчевого табору представляла політична сила кандидата на пост Президента України Віктора Ющенка — партія «Наша Україна». До неї у процесі розгортання революції долучилися інші опозиційні до чинної влади сили:

• Блок Юлії Тимошенко;
• партія «Реформи і порядок»;
• Українська народна партія;
• Всеукраїнське об’єднання «Свобода»;
• Організація українських націоналістів революційна;
• Конгрес українських націоналістів;
• Народний рух України.

Блок, який виступав із підтримкою провладного кандидата Віктора Януковича був сформований з очолюваної ним «Партії регіонів». Згодом до нього доєдналися Комуністична партія України, Прогресивна соціалістична партія України та «Руська єдність».

Крім того, учасниками Помаранчевої революції в опозиційному блоці були різні громадські рухи та організації. Консультантами лідерів опозиції щодо проведення ненасильницьких акцій протесту виступили представники грузинського громадянського руху «Кмара» і сербського «Отпор!», які брали участь у грузинській Революції троянд та в сербській акції проти Слободана Мілошевича.

У ЗМІ повідомлялося, що активісти спротиву були навчені та фінансувалися низкою західних урядів і неурядових організацій. Зокрема, в цьому контексті згадувалися державний департамент США, USAID, неприбуткова недержавна організації Freedom House, Інститут Джорджа Сороса «Відкрите суспільство».

Сам же Джордж Сорос заявляв, що «не відігравав жодної ролі у виборах і не фінансував жодну сторону», натомість зазначав, що надавав допомогу «демократичному процесу» в Україні та Грузії. Крім того, в ЗМІ була інформація і про те, що до фінансування Помаранчевої революції долучився російський олігарх Борис Березовський, який вклав у підтримку незалежних ЗМІ і громадянського суспільства 45 мільйонів доларів. Натомість Віктор Ющенко в інтерв’ю ВВС заявляв, що закордонне фінансування Майдану — це вигадка.

Наслідки

За різними підрахунками соціологів, у помаранчевому русі спротиву взяло участь від 5 до 6 мільйонів осіб. За підсумками протестів відбулися зміни, які торкнулися не тільки внутрішньополітичного життя в країні, а й вплинули на зовнішню політику України та роль Києва на міжнародній політичній арені.

Загалом вимоги учасників Помаранчевої революції були досягнуті:

• зміна влади відбулася — замість Віктора Януковича, відомого своїми проросійськими поглядами, країну очолив політик із прозахідною позицією Віктор Ющенко;
• відбулося зміцнення демократії, поліпшилася ситуація зі свободою слова та правами людини;
• Україна зміцнила відносини із Заходом.

Після Помаранчевої революції змінився характер відносин між Україною та НАТО, зокрема Україна чітко заявила про свою мету інтеграції в Північноатлантичний альянс. Також новообраний Президент неодноразово заявляв про прагнення України щодо повної політичної та економічної інтеграції до ЄС.

Дослідники вважають, що без Помаранчевої революції політично-економічний розвиток Східної Європи міг піти за іншою траєкторією. Якби Росія й надалі утримувала контроль над Україною, сценарій відновлення формування а-ля Радянський Союз мав би значно більше шансів.

Відомі учасники Помаранчевої революції

Особливістю Помаранчевої революції було те, що участь у ній брали люди з різних верств: студенти, пенсіонери, бізнесмени, зірки шоубізнесу, відомі політики, українці та гості з-за кордону.

Зокрема, 25 листопада перед учасниками акції виступав колишній президент Польщі Лех Валенса, того ж дня увечері до української столиці прибуло 70 польських студентів, щоб підтримати демократичний рух в Україні. Серед інших іноземних учасників протесту були активісти з Грузії та Сербії.

Практично вся тогочасна політична еліта також була представлена на Майдані. Зокрема, в помаранчевому блоці, крім Віктора Ющенка, були Юлія Тимошенко, Юрій Луценко, Петро Порошенко, Олександр Турчинов, Віктор Пинзеник, Анатолій Кінах, Олег Тягнибок. Активну участь в акціях протесту також брали боксер Віталій Кличко, гурти «Океан Ельзи» «Тартак», ТНМК, актор Євген Нищук та багато інших відомих осіб, що представляли різні сфери культурного, політичного та економічного життя.

Провладний блок, крім Віктора Януковича, представляли Віктор Медведчук, Петро Симоненко, Юрій Бойко, Леонід Кучма.

Цікаві факти про Помаранчеву революцію

1. Акції на підтримку Помаранчевої революції відбувалися в різних країнах світу, зокрема в Польщі, Чехії, Фінляндії, Естонії, США, Канаді, Великій Британії, Італії, Австралії та ін.

2. У Помаранчевої революції був свій гімн — пісня гурту «Ґринджоли» «Разом нас багато, нас не подолати».

   

3. Вважається, що першим, хто вжив в інтернеті словосполучення «Помаранчева революція» став Олександр Сіромаха.
4. Про Помаранчеву революцію зняли багато фільмів, серед них «Помаранчеве небо», «Прорвемось», «День сьомий», «Помаранчева зима» та ін.
5. Події в Україні 2004 року описано в книжках «Навіть сніг був помаранчевим. Українська революція» Алена Гайомоля, «Вбити Ющенка» Жерара де Вільє, «Хроніка Помаранчевої революції» Данила Яневського, «Let my people go» Оксани Забужко та ін. До речі, свою версію подій того часу виклав у книжці «Кінь рудий. Записки контрреволюціонера» і Євген Кушнарьов.
6. У день початку Помаранчевої революції, починаючи з 2005 р. (відповідно до указу Президента Віктора Ющенка), відзначали День Свободи. У 2011 році Президент Віктор Янукович скасував свято й об’єднав його з Днем соборності 22 січня. У 2014 році Президент Петро Порошенко відновив свято на честь Помаранчевої революції і Євромайдану під назвою День Гідності та Свободи.
7. Тематика Помаранчевої революції знайшла своє відображення і у відеоіграх — «Хамське яєчко» та «Газовий терорист».
8. Революційним подіям було присвячено низку мультфільмів і відеореміксів: «Операція Проффесор», «Веселі яйця», «Операція ПриХватизація».
9. Луганський патронний завод випустив ювілейну монету «Помаранчева революція «ТАК» накладом 1000 шт. Частина була роздана активістам руху спротиву.
10. У місті Дрогобич, що на Львівщині, до першої річниці Помаранчевої революції встановили монумент Колона Свободи, присвячений мешканцям краю, які брали участь у революції. Монумент спорудили за кошти, які були зібрані під час акцій протесту, але не були використані.