День пам’яті захисників України 2025

Історія запровадження Дня пам’яті

День пам’яті захисників і захисниць України було офіційно встановлено у 2019 році указом Президента Володимира Зеленського №621/2019. Ця дата стала важливим елементом національної пам’яті, адже потреба у вшануванні полеглих воїнів виникла ще в перші роки російсько-української війни. Довгий час суспільство відзначало трагічні події під Іловайськом неформально — у колі побратимів, родин та волонтерських спільнот. І лише через п’ять років після Іловайської трагедії держава закріпила цю дату на загальнонаціональному рівні.

Обрана дата — 29 серпня — безпосередньо пов’язана з подіями літа 2014 року, коли українські військові та добровольчі батальйони опинилися в оточенні під Іловайськом. Під час виходу з домовленого «зеленого коридору» сотні воїнів були розстріляні російськими силами, попри гарантії безпеки. Саме цей день став символом жорстокої військової трагедії в новітній історії України, яка показала безпринципність ворога та водночас незламність духу захисників.

Від моменту запровадження традиція вшанування Дня пам’яті розширювалася й наповнювалася новими формами. На початку це були переважно державні церемонії — хвилина мовчання, покладання квітів до меморіалів, виступи керівництва держави. Згодом активну роль взяли на себе громадські організації, ветеранські та волонтерські рухи, які почали організовувати мистецькі акції, фотопроєкти та публічні читання. У церквах і каплицях по всій країні відбуваються панахиди, де звучать імена загиблих. У багатьох містах проводять марші пам’яті, під час яких люди несуть соняхи та портрети воїнів.

З роками цей день набув і міжнародного виміру. Українські громади за кордоном проводять меморіальні акції біля пам’ятників Тарасу Шевченку та в дипломатичних установах. У різних країнах світу з’явилися флешмоби з соняхами та жовто-чорними стрічками, щоб нагадати світові про боротьбу України та втрати, які вона несе. Таким чином, День пам’яті захисників вийшов за межі національного календаря і став частиною глобальної розмови про ціну свободи та людську гідність.

Символіка та атрибутика Дня пам’яті

Головним символом Дня пам’яті став сонях. Це не лише квітка, що уособлює сонце й життя, а й нагадування про поля під Іловайськом, де загинули сотні українських воїнів. Сонях перетворився на символ скорботи та водночас вдячності — його зображають на плакатах, носять у вигляді значків, вишивають на одязі, приносять до меморіальних стін і могил.

Велику роль відіграють і меморіальні стіни та дошки. У Києві на стіні Михайлівського Золотоверхого монастиря щороку з’являються нові портрети загиблих воїнів, і ця «стіна пам’яті» стала місцем паломництва для родин, побратимів та всіх небайдужих. Подібні меморіали встановлюють у школах, університетах, на вулицях міст і сіл, щоб нагадувати про земляків, які віддали життя за Україну.

Символіка Дня пам’яті активно використовується і за кордоном. Українські діаспори проводять акції, де люди тримають соняхи, запалюють свічки або носять синьо-жовті стрічки, демонструючи солідарність з Україною. Таким чином, символи цього дня працюють не лише як нагадування про втрати, а і як засіб об’єднання українців усього світу навколо спільної пам’яті.

Вшанування пам’яті загиблих захисників

Вшанування пам’яті відбувається як на державному, так і на місцевому рівнях. У цей день організовують офіційні церемонії, хвилини мовчання, покладання квітів до меморіалів та могил, урочисті виступи керівництва держави. До заходів долучаються Збройні Сили України, Національна гвардія, ветерани, волонтери, а також родини загиблих воїнів. Окрім державних ініціатив, у громадах проходять акції пам’яті, тематичні уроки у школах та університетах, меморіальні заходи у військових частинах.

Важливу роль відіграють і громадські акції. Родини загиблих воїнів та волонтери організовують зустрічі, фотовиставки, літературно-мистецькі реквієми, під час яких згадують полеглих героїв. У багатьох містах установи та кафе долучаються до символічної ініціативи «Стіл пам’яті» — залишають накритий, але порожній стіл як знак шани тим, хто не повернувся з війни.

Заходи 29 серпня

Цього дня в Україні відбуваються як державні, так і громадські заходи. На загальнонаціональному рівні обов’язково приспускають Державний прапор на адміністративних будівлях, у військових частинах та дипломатичних установах. Опівдні країна зупиняється на хвилину мовчання — припиняється робота, спиняється транспорт, люди схиляють голови у пам’ять про полеглих.

До офіційних подій належать церемонії покладання квітів, урочисті виступи керівництва держави, заходи за участі Збройних Сил, Національної гвардії, ветеранів та родин загиблих воїнів. Однією з найпомітніших акцій є всеукраїнський забіг «Шаную воїнів, біжу за героїв України», який проходить у багатьох містах України та за її межами. У столиці та обласних центрах також організовують виставки знищеної російської техніки, меморіальні ходи, лекції, покази фільмів і тематичні мистецькі заходи.

Громади додають своїх ініціатив. Наприклад, у Тернополі 29 серпня проводять акцію «Сонях» на кладовищах, літературно-мистецький реквієм, фотовиставки та виставки книг про війну. В освітніх закладах по всій країні відбуваються уроки-реквієми, круглі столи та зустрічі з ветеранами.

Не лишаються осторонь і українці за кордоном. У США, Канаді та країнах Європи українські громади організовують молебні, панахиди та акції пам’яті. Наприклад, Українська Православна Церква у США щороку закликає своїх вірян до спільної молитви й поминання полеглих героїв. Українські посольства та консульства проводять меморіальні заходи та роблять символічні публікації у соцмережах. У діаспорних центрах часто влаштовують виставки, покази фільмів і лекції про Іловайську трагедію та інші важливі епізоди війни. Відомі випадки, коли біля пам’ятників Тарасові Шевченку у Варшаві, Торонто чи Нью-Йорку українці збиралися для спільної молитви та хвилини мовчання.

29 серпня перетворюється на день національної єдності й пам’яті. Це нагода не тільки віддати шану полеглим, а й ще раз нагадати всьому світу: Україна платить високу ціну за свободу, і кожне ім’я героя назавжди вписане в історію.

Значення цього дня для України

День пам’яті загиблих захисників — день, коли вся країна зупиняється, щоб віддати шану тим, хто віддав найцінніше — своє життя за свободу, незалежність та територіальну цілісність держави. Це не просто дата в календарі, а момент глибокого усвідомлення, що за кожним героєм стоїть особиста історія, родина, доля. Хвилина мовчання, покладання квітів, запалені лампадки — символи вдячності та солідарності, які об’єднують суспільство і допомагають зберегти пам’ять про тих, хто не повернувся додому.

Цей день формує національну пам’ять. Він нагадує, що сучасні Герої — це живі люди зі своїми історіями, мріями та страхами, які обрали захищати Батьківщину попри небезпеку. Меморіальні заходи, музеї, пам’ятники, фотовиставки — усе це створює міцний зв’язок між поколіннями, дозволяє дітям, студентам і громадянам усвідомити ціну свободи і значення героїзму.

Сучасна війна щодня додає нові імена до списку полеглих. Зростає кількість героїв, яких потрібно вшанувати, і завдання суспільства — зберегти пам’ять про кожного, щоб жодна історія не була забута. Кожна загибель це особиста трагедія для родини та суспільства, і кожне ім’я варте того, щоб його пам’ятали.

Історії окремих героїв стали символами мужності та самопожертви. Сергій Кульчицький, генерал-майор Нацгвардії України, загинув 29 травня 2014 року під Слов’янськом, коли збили гелікоптер, на борту якого він перебував. Військовослужбовець батальйону оперативного призначення НГУ Іван Дацко згадує:

Коли генерал-майор Кульчицький загинув, серед нас прозвучала фраза: „Пацани, ми — сироти“. Ми розуміли, що таких офіцерів – одиниці, і ті моменти у відродженні Нацгвардії, які він започатковував, ніхто не стане доробляти.

Він додає: «Ми — перші, кого навчав Сергій Петрович. Враження він складав одне – офіцер, яких мало. Він підпадав ще під якісь наші дитячі уявлення, бо всі ми виросли на книжках про військових, людей честі».

Всесвітньо відомий оперний співак Василь Сліпак залишив сцену Паризької національної опери, щоб добровольцем піти на фронт. Коли у 2014 році почалася російська агресія на Донбасі, Сліпак приєднався до добровольчого батальйону «Правий сектор» під псевдо «Міф», ставши кулеметником. Василь брав участь у боях за Піски та Авдіївку, отримував поранення, але постійно повертався на фронт, прагнучи підтримати бойових побратимів і бути корисним там, де найбільше потрібен. У червні 2016 року він втретє вирушив на Донбас з гуманітарною допомогою і загинув 29 червня поблизу смт Луганське (Бахмутський район), коли його смертельно поранив ворожий снайпер. Його побратими згадують:

Міф завжди дбав про людей, рятував товаришів ціною власного життя. Він робив усе для того, щоб українські воїни залишалися живими і могли продовжувати боротьбу.

Сліпак сам пояснював свій вибір: «Поки буде тривати війна на Сході, мистецтво зачекає. Я мушу бути там, на війні. Бо саме там, на фронті, пишеться історія України».

Борець 119-ї бригади ТрО Олександр Мацієвський загинув у полоні на Донеччині у грудні 2022 року після того, як виголосив «Слава Україні!». Історія Олександра Мацієвського стала символом українського героїзму. Голова СБУ Василь Малюк відзначив:

Це справжній Герой, який, навіть дивлячись в обличчя смерті, продемонстрував усьому світу, що таке український характер і незламність. Саме такі захисники сьогодні боронять нашу землю, а значить — ворог обов’язково буде розбитий.

Президент Володимир Зеленський посмертно присвоїв Олександру Мацієвському звання Героя України, підкресливши його хоробрість: «Солдату. Людині, яку знатимуть всі українці. Людині, яку пам’ятатимуть вічно. За його хоробрість, за його впевненість – в Україні – і за його „Слава Україні!“».

Кожна з цих історій нагадує, що за державою стоять живі люди, готові віддати своє життя за інших. І таких історій тисячі. День пам’яті загиблих захисників — це не лише скорбота, а й нагадування про силу духу, незламність і любов до Батьківщини. Пам’ятаючи героїв, українці об’єднуються, передають наступним поколінням правду про звитягу і самопожертву та демонструють усьому світу, що незалежність та свобода України — безцінні. 

Меморіальні місця та музеї

Вшанування пам'яті полеглих героїв — це не лише данина їхній мужності, а й основа для формування національної ідентичності. В Україні цей процес набув особливого значення: він перетворився на масштабний рух, де народні ініціативи переплітаються з державними проєктами. Від стихійних меморіалів, створених серцями людей, до технологічних інтерактивних комплексів, кожен із них розповідає унікальну історію. Розгляньмо ключові місця пам'яті, які допомагають нам зберегти та передати ці історії майбутнім поколінням.

Національний меморіал «Стіна пам’яті» у Києві

Стіна пам'яті на зовнішньому мурі Михайлівського Золотоверхого монастиря — це, мабуть, один із найбільш зворушливих і потужних символів нашої сучасної історії. Тут, на вулиці Трьохсвятительській, тисячі фотографій та біографій загиблих військовослужбовців, добровольців і волонтерів утворюють живе, безперервно зростаюче полотно болю і вдячності. Це місце, де народна скорбота і пошана стали частиною міського пейзажу. Воно є не лише центром паломництва для українців, але й важливою локацією для офіційних церемоній.

Дніпро: Алея Пам'яті Захисників

Цей меморіал відрізняється своєю "живою" сутністю. На банерних конструкціях розміщені історії та фотографії загиблих, і вони постійно оновлюються, щомісяця додаючи нові обличчя та імена. Ця динамічність відображає невпинну боротьбу та трагічну реальність сучасної війни.

Адреса: Алея Пам'яті (біля Музею АТО, вул. Д. Яворницького, 16).

Львів: Меморіальний комплекс на Личаківському цвинтарі

У Львові створюється масштабний меморіал, що є прикладом демократичного підходу до пам'яті. Проєкт розробляється в тісній співпраці з родинами загиблих, що гарантує його глибоке особисте значення. Комплекс включатиме церемоніальну зону, простір поховань, Стіну пам'яті, колумбарій та дзвіницю.

Адреса: вул. І. Мечникова.

Харків: Віртуальний Меморіал Пам'яті

У Харкові, що зазнає значних руйнувань, обрано інноваційний шлях. Тут встановлено мультимедійну стелу, що дозволяє відвідувачам знайти інформацію про героїв за допомогою сенсорного екрана та QR-кодів, які ведуть до місця поховання. Це рішення поєднує фізичну присутність з безмежними можливостями цифрової пам'яті.

Адреса: міське кладовище №18, проспект Гагаріна, 362.

Меморіалізація пам'яті не обмежується великими містами. У малих громадах також створюються значущі місця, які часто використовують сучасні технології, щоб кожна історія була почута.

• Вінниця: Стіна Пам'яті на площі Шевченка. Меморіал, що неодноразово розширювався, містить сотні імен та інтерактивну стелу.
• Полтава: Алея Героїв на вулиці Соборності. Меморіал складається з металевих щитів з портретами та інформацією про полеглих воїнів-полтавців.
• Чернігів: Пам'ятний знак біля Катерининського собору. Це перший етап великого меморіального комплексу, ініційованого родинами загиблих.

Кожне з цих місць, незалежно від масштабу, є свідченням нашої спільної вдячності. Це не просто камені чи фотографії, а жива пам'ять, яка формує національну ідентичність і допомагає нам пройти крізь біль втрат, зберігаючи віру в майбутнє, за яке боролися наші герої.

Як висловити слова пам’яті та підтримки 29 серпня

29 серпня — це день, коли біль від втрат стає відчутним для кожного українця. Це День пам'яті тих, хто віддав своє життя за нашу свободу і майбутнє. У цей день вшановувати подвиг Героїв важливо не лише словами, а й глибоким співчуттям та щирою підтримкою для тих, хто пережив найстрашніше — втрату близької людини на війні. Наша здатність бути поруч, правильно підібрати слова і надати практичну допомогу є тим, що може хоч трохи полегшити тягар горя.

Говорячи про День пам'яті у соцмережах чи публічних промовах, наша головна мета — передати повагу, скорботу та безмежну вдячність. Уникайте пафосних фраз, які можуть здатися порожніми. Замість цього, зосередьтеся на простих, але глибоких словах, що йдуть від серця.

• «Сьогодні ми схиляємо голови у скорботі. Вічна пам’ять і слава полеглим захисникам України. Їхній подвиг викарбуваний у нашій пам’яті назавжди.»
• «29 серпня — це день, коли ми згадуємо імена тих, хто став нашим щитом. Їхня боротьба триває в кожному з нас, і ми обіцяємо, що їхня жертва не буде марною. Пам'ятаємо кожного та кожну.»
• «Низький уклін і вічна шана усім, хто повернувся додому на щиті. Їхня мужність і відданість Україні назавжди залишиться прикладом для наслідування. Герої не вмирають!»

Висловлюючи співчуття родинам загиблих, найважливіше — не нашкодити. Не варто давати порад, знецінювати горе чи використовувати банальні фрази. Кожна втрата є унікальною, і кожна людина має право пережити її по-своєму. Будьте поруч, а не лише на словах. Іноді проста присутність, теплий дотик чи міцні обійми можуть сказати більше, ніж будь-які слова.

Висловлюйте співчуття щиро. Замість «Все буде добре» скажіть:

Прийми мої найглибші співчуття. Я не можу уявити твій біль, але я поруч, якщо тобі потрібна підтримка.

Пам'ятайте про загиблого. Запитайте, чи можна згадати щось хороше про людину. Це допоможе її близьким поділитися спогадами і відчути, що пам'ять про Героя живе.

Справжня підтримка — це не лише співчуття, а й конкретні дії. Дуже часто люди, які переживають горе, просто не мають сил попросити про допомогу. Запропонуйте її самі. Допоможіть з повсякденними справами. Це може бути покупка продуктів, приготування їжі, допомога з дітьми чи оформленням документів. Будьте спостережливими та ненав'язливими.

Заохочуйте до професійної підтримки. Якщо бачите, що людина потребує допомоги, обережно нагадайте про важливість звернення до психологів. Поширюйте інформацію про ветеранські спільноти, як-от Veteran Hub, та державні ресурси, наприклад портал е-Ветеран, де можна отримати різноманітну допомогу. Підтримуйте зв’язок. Скорбота не закінчується після похорону. Регулярні дзвінки, повідомлення чи просто пропозиція випити разом кави покажуть, що ви пам'ятаєте не лише про втрату, а й про людину, яка її переживає.

Пам'ятайте, що ваша увага, чуйність і готовність допомогти є тією найважливішою опорою, яка допомагає долати найтяжчі випробування. Хоч біль від втрат може здаватися нестерпним, ми не одні у своєму горі. Кожен вшанований Герой, кожна підтримана родина, кожне слово співчуття — це цеглинка нашої спільної сили. Адже саме в єдності та взаємопідтримці українці є непохитною силою, яку неможливо зламати.