Хотинська фортеця

Сьогодні Хотинська фортеця входить до переліку «7 чудес України» і має статус державного заповідника.

Історія Хотинської фортеці

Історія Хотина — це літопис прикордоння, де тиша завжди була лише паузою між війнами. Тут сходилися торгові шляхи, військові маршрути й амбіції держав. Оборонні стіни тут з’явилися раніше, ніж у більшості міст Поділля, бо сама земля диктувала необхідність захисту.

Археологічні дані свідчать: слов’янське поселення на скелястому мисі існувало вже у VIII–IX століттях. Ймовірно, його захищали прості дерев’яні фортифікації з боку суходолу.

У X–XI століттях з’являються серйозніші оборонні лінії: гострокіл і глибокий рів, видовбаний у камені. Хотинська фортеця спочатку була дерев'яною. Камінь прийшов пізніше, разом із новими війнами і новою технікою облоги.

Традиційно перші великі укріплення пов’язують із князем Володимиром Святославичем, який зміцнював південно-західні рубежі Русі. У XII столітті Хотин входив до Теребовлянських і Галицьких земель, згодом — до Галицько-Волинського князівства, перетворившись на важливий торговельний вузол Дністровського шляху.

Коли саме з’явилися перші кам’яні мури — питання дискусійне.

1. Частина дослідників пов’язує будівництво з укріпленнями Данила Романовича у 40–50-х роках XIII століття перед монгольською навалою.
2. Інші — з періодом після 1259 року, коли дерев’яні споруди було зруйновано і на їхньому місці почали зводити кам’яні.
3. Аналіз будівельного розчину показує подібність до київських цем’янкових технологій XI–XII століть, що може свідчити про ще ранніший початок кам’яного будівництва.

Перший кам’яний замок був невеликим — близько двох гектарів. Його рештки й сьогодні приховані у товщі східного муру фортеці.

Свого розквіту фортеця зажила у складі Молдавського князівства, куди увійшла в середині XIV століття. Штефан III Великий, легендарний правитель, перетворив її на справжню машину для оборони. Це була епоха артилерії, і старі стіни вже не тримали удар. Тому він підняв рівень двору приблизно на вісім метрів, щоб унеможливити підкопи, і звів велетенські мури — до 40 метрів заввишки та до 5–6 метрів завтовшки. П’ять башт замкнули простір цитаделі. Саме після цієї перебудови Хотинська фортеця фактично набула сучасних обрисів, стала неприступною машиною війни, здатною зупинити навіть султана Мехмеда II у 1476 році.

І саме тоді на стінах з’являється характерний цегляний декор. Це впізнавана система орнаментів, яку в описах Хотинської фортеці називають:

• «вавілони» — квадратні/«сходинчасті» геометричні мотиви, які трактують як символ зодчої мудрості (тобто майстерності будівничих і міцності мурів);
• «голгофи» — мотиви у вигляді «сходинчастої гори/піраміди» з хрестом, що відсилають до Голгофи як християнського символу;

Цей декор читається як маркер християнського світу на прикордонні й одночасно як демонстрація сили: мовляв, фортеця тримається не тільки каменем, а й сакральними силами.

У XVI–XVII століттях Хотин став ареною великої гри. Молдавія, Польща, Османська імперія — кожен хотів володіти цими стінами. 

У 1538 році польські війська здійснили облогу Хотина. Після руйнування частини мурів було укладено угоду. Новий молдавський господар Петру Рареш згодом відбудував пошкоджені ділянки та розширив замок.

Тут бачили Дмитра Байду Вишневецького, якого пізніше стратили турки, тут козацькі полки вирішували долю Європи. Цікаво, що Хотин майже ніколи не брали штурмом «у лоб». Зазвичай він здавався лише після виснажливих облог або політичних домовленостей.

Коли прийшли османи, вони зрозуміли: середньовічний замок замалий. І у 1711–1718 роках відбулася масштабна реконструкція. Навколо старої цитаделі створили Нову фортецю з бастіонами, земляними валами й широкими ровами. Фортеця перетворилася на великий військовий центр, здатний прийняти десятки тисяч солдатів у воєнний час.

Тоді ж зʼявився і другий шар орнаментів, і це вже не орнамент із цегли, а вирізьблені та намальовані знаки на стінах і брамах. Кожна яничарська орта (підрозділ) мала власний знак, і такі емблеми могли залишати солдати на місці служби.

У Хотині зафіксовано цілий «каталог» таких графіті: від геометрії й тварин до зброї та предметів побуту.

• «Меч Алі» або Зульфікар (Zulfiqar) у ширшій османській традиції був популярним символом на військових прапорах, зокрема пов’язаних із яничарами. Він вважався оберегом кордонів мусульманського світу;
• Кумган або кавник (глечик-водолій) — вузькогорлий глечик для води, який пов’язують із ритуальним омовінням перед молитвою. Його виклали з цегли під час османських перебудов на місці одного з проломів;
• Перехрещені змії — у збірнику про українсько-турецькі відносини цей мотив названо емблемою конкретної яничарської орти (на рівні атрибуції знака підрозділу);
• На мурах і брамах фіксують також якір, мінарет, розетку, серце, рибу тощо. У більшості випадків це не містичні символи, а військові маркери підрозділів, аналог сучасних шевронів: знак того, хто саме ніс службу на цих мурах;

Протягом XVIII століття Хотин кілька разів капітулював під час російсько-турецьких воєн — зокрема у 1739, 1769 і 1788 роках. Але фортецю ніколи не брали раптовим штурмом.

Після Бухарестського мирного договору 1812 року територія між Дністром і Прутом, включно з Хотином, увійшла до складу Російської імперії. Фортеця поступово втратила стратегічне значення і почала занепадати. У 1856 році Хотин офіційно викреслили зі списку військових об’єктів.

• У XX столітті руйнування посилили світові війни, зокрема, у 1941 році було підірвано мінарет;
• У 1963 році комплексі взяли на облік як пам’ятку державного значення;
• У 2000 році створено державний історико-архітектурний заповідник;
• У 2007 році Хотинська фортеця стала переможцем акції «7 чудес України»;

Сьогодні це не військовий об’єкт, а простір пам’яті. Але якщо придивитися до стін, стає зрозуміло: вони будувалися не для декорацій. Вони будувалися для війни.

Хотинська битва

На початку XVII століття Османська імперія підійшла до межі свого найбільшого розширення. Після успішних походів на Балканах султанський двір дедалі відвертіше дивився в бік Центральної Європи, а шлях туди пролягав уздовж Дністра. Хотин у цій системі був не просто фортецею — своєрідним замком на дверях північного напрямку.

Улітку 1621 року до його мурів підійшла величезна армія султана Османа II. Сучасники говорили про понад сто п’ятдесят тисяч вояків, сотні гармат і гігантський обоз. За османською стратегією, Хотин мав упасти швидко, відкривши шлях далі на Поділля й у глиб Європи.

Проти цієї сили стали війська Речі Посполитої та запорозькі козаки. Польсько-литовське військо очолював Ян Кароль Ходкевич, а козацькі полки — гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Разом союзники мали близько сімдесяти–вісімдесяти тисяч бійців — утричі менше, ніж у султана.

Оборона не замкнулася в кам’яних стінах. Навколо Хотина було створено розгалужену систему укріплень: земляні вали, рови, батареї, табір, що фактично перетворив місцевість на фортифікований простір. Саме тут упродовж вересня й початку жовтня розгорнулася виснажлива війна на злам сил.

Османські війська здійснювали майже щоденні штурми, намагаючись прорвати оборону числом і вогнем артилерії. Проте кожна атака коштувала величезних втрат і не приносила вирішального успіху. Союзники не прагнули швидкої перемоги — вони тримали позиції, змушуючи противника витрачати ресурси й людей.

Особливу роль у цьому зіграло козацьке військо. Запорожці діяли мобільно й агресивно: здійснювали нічні рейди в османський табір, руйнували гарматні позиції, підпалювали обози з провіантом, перерізали шляхи постачання. Для величезної армії султана, що жила за рахунок безперервних підвозів їжі й боєприпасів, це було смертельно небезпечно. Виснаження, хвороби й деморалізація швидко охопили османські лави.

Ситуацію ускладнила смерть Ходкевича, який помер під час облоги від перевтоми та хвороби. Проте оборонна система вже діяла злагоджено й не розвалилася після втрати командувача. Наступ султана поступово захлинався.

У жовтні 1621 року Осман II був змушений піти на переговори. Хотинський мирний договір зафіксував припинення наступу на північ і повернення кордону по Дністру. Формально це виглядало як компроміс, але фактично означало зрив масштабної експансії Османської імперії.

Історичні наслідки цієї битви були значними. Після Хотина султанський двір більше не намагався здійснювати великі походи в цьому напрямку. Османська імперія залишалася потужною державою, але стратегічна ініціатива в Центральній Європі була втрачена.

Для України ж ця подія стала однією з вершин козацької доби. Запорозьке військо постало як сила, здатна впливати на хід континентальної політики. Саме під Хотином козаки не просто билися — вони зламали імперський наступ.

Після 1621 року Хотин перестав бути лише прикордонною твердинею. Він став символом рубежу, де навіть найбільші армії мають зупинятися.

Особливості фортеці

Хотинська фортеця не будувалася як палац чи резиденція. Вона зводилася як інструмент війни. У кожному її метрі закладена логіка оборони, перевірена століттями облог. Стиль Хотинської фортеці — це змішання фортифікаційних епох: середньовічна цитадель із високими мурами та пізніші бастіонні лінії Нової фортеці.

Найперше вражає розташування. Фортеця стоїть на скелястому мисі над Дністром, де сама природа працює на захист. З трьох боків — круті схили, знизу річка. Напасти зручно було лише з напільного боку, і саме там зосередили головні інженерні пастки: рів, підйомний міст, надбрамні вежі, багатоярусний обстріл.

Мури цитаделі піднімаються до сорока метрів і місцями сягають п’яти-шести метрів завтовшки. Така товщина дозволяла витримувати артилерійський вогонь епохи ранніх гармат. Камінь поглинав удари ядер, а висота унеможливлювала ефективний штурм драбинами.

Планування фортеці замкнене й компактне. Простір усередині не залишав «мертвих зон», де ворог міг би сховатися після прориву. Усе було під постійним контролем із башт і бойових галерей.

Особливу інженерну роль відігравала і Хотинська фортеця всередині, а саме внутрішній двір. Під час молдавської перебудови його рівень підняли приблизно на вісім метрів, створивши під ним систему кам’яних підвалів і своєрідну «бетонну подушку», що унеможливлювала підкопи. Це було передове рішення для XV століття. У центрі двору зберігся глибокий колодязь, видовбаний у скелі на понад шістдесят метрів. Він забезпечував гарнізон водою навіть під час багатомісячних облог — одна з причин, чому Хотин так важко було змусити здатися.

В’їзд до фортеці був спроєктований як пастка. Шлях до брами проходив через міст над ровом і піднімався під прямим вогнем із веж. Навіть якщо ворог проривався до воріт, він опинявся у вузькому коридорі смерті, прострілюваному з кількох рівнів.

Фортеця не покладалася на одну лінію оборони. Вона працювала шарами: природа, рів, міст, брама, двір, башти, мури. Кожен рубіж забирав час і людей у нападника. Саме тому Хотин майже ніколи не брали стрімким штурмом. Його могли лише виснажити довгою облогою або змусити капітулювати політично.

У своїй інженерній логіці Хотинська фортеця поєднала традиції давньоруських укріплень, молдавську артилерійську модернізацію та пізніші османські бастіонні системи. Вона стала живим підручником розвитку воєнної архітектури Східної Європи. Не дивно, що сучасники називали її однією з найнеприступніших твердинь регіону.

Вежі Хотинської фортеці

Уся оборонна система Хотина трималася на вежах, вони не були декоративними елементами — це були ключові бойові вузли, з яких контролювали підступи до фортеці, вели перехресний вогонь і керували обороною.

Найпотужнішою була Північна вежа — своєрідне серце стародавнього замку. Саме з її району почалося кам’яне будівництво цитаделі ще в середньовічний період. Вежа виконувала роль головного спостережного пункту та останньої лінії оборони у випадку прориву мурів. Її масивність дозволяла витримувати артилерійські удари, а висота давала повний контроль над долиною Дністра.

Ковальська вежа таж мала особливе призначення. За історичними даними, саме тут працювали ковалі, які виготовляли й ремонтували зброю просто під час облог. У воєнних умовах це було критично важливо: стріли, списи, металеві деталі гармат і обладунків потребували постійного відновлення.

Водночас вежа виконувала і повноцінну оборонну функцію — її кругла форма краще розсіювала удари ядер, ніж прямі стіни, а система бійниць дозволяла вести вогонь у різних напрямках.

Комендантська вежа була не лише бойовою спорудою, а й адміністративним центром фортеці. Тут розміщувався комендант — людина, відповідальна за оборону, запаси провіанту, гарнізон і порядок.

Під вежею знаходилися глибокі підвали для зберігання харчів і зброї. Саме такі склади дозволяли Хотину витримувати тривалі облоги без швидкої капітуляції. З верхніх ярусів вежі вели артилерійський і рушничний вогонь по нападниках.

Найбільш похмурою в історії фортеці стала Вежа смертників, розташована з боку стрімкого схилу над Дністром. За переказами та джерелами, саме з цієї вежі скидали засуджених на смерть ворогів і зрадників. Висота падіння не залишала шансів на виживання.

При цьому стратегічне значення вежі було цілком практичним: вона прикривала один із найнебезпечніших напрямків підходу до фортеці й контролювала схили над річкою. Тут зосереджували найпильнішу варту.

Оборонну систему цитаделі замикав не лише ряд потужних башт по периметру, а й ключова точка всієї фортеці — Надбрамна вежа. Саме вона контролювала єдиний в’їзд до замку й була серцем оборони. До неї вів підйомний міст, перекинутий через глибокий рів, видовбаний у скелі. Поки міст був піднятий, фортеця ставала відрізаною від світу.

Але навіть якщо ворог діставався брами, це ще не означало прориву. Усередині надбрамної вежі знаходилися бойові майданчики, звідки захисники лили розпечену смолу, скидали каміння, стріляли з луків і аркебуз. Простір перед входом прострілювався з кількох рівнів одразу. Фактично це була кам’яна пастка, створена для знищення штурмових загонів.

У поєднанні з Північною вежею, Ковальською, Комендантською та Вежею Смертників Надбрамна формувала замкнену систему вогню й контролю, яка робила Хотинську фортецю майже неприступною у добу середньовічної війни. Саме тому замок майже ніколи не брали швидким штурмом — його можна було здолати лише виснаженням або політикою.

Хотинська фортеця в культурі та мистецтві

Хотинська фортеця в сучасному світі давно вийшла за межі військової історії, і стала декорацією для епох, які до неї формально не мають стосунку. Тут «грали» Францію XVII століття, середньовічну Англію й легендарну Русь.

Фортеця активно знімалася в кіно ще з радянських часів. Серед найвідоміших стрічок — «Три мушкетери», «Захар Беркут» (1971), «Балада про доблесного лицаря Айвенго», «Стріли Робін Гуда», «Стара фортеця», «Чорна стріла», «Тарас Бульба». Її мури легко «перевтілювалися» у європейські замки, адже масштаб і фактура каменю дозволяли створювати відчуття справжнього середньовіччя.

Хотинська фортеця всередині зберігає атмосферу, яку камера лише підсилює: вузькі проходи, темні підвали, високі башти, де вітер гуляє так само, як і кілька століть тому.

Але культура — це не тільки кіно. Хотин оточений легендами, найвідоміша — про замуровану дівчину. За переказом, донька коменданта покохала воїна, якого батько вважав недостойним. Розгніваний правитель наказав замурувати її живцем у стіні фортеці. І нібито відтоді на мурі проступає темна пляма — сліди її сліз.

Існує й інша версія: під час облоги дівчина принесла воду воїнам, але була смертельно поранена стрілою. Вода з глечика пролилася на камінь, залишивши слід.

Науковці пояснюють цю «мокру пляму» простіше — це природні сольові виділення або наслідок використання селітри в порохових сумішах. Але легенда про Хотинську фортецю живе, давні мури обростають міфами.

До речі, сама архітектура Хотина — це діалог культур. Християнські орнаменти молдавського періоду, османські написи та символи яничарських орт, залишені на стінах, — усе це робить фортецю не просто військовим об’єктом, а текстом, який можна «читати».

У ХХІ столітті Хотинська фортеця стала простором подій. Тут проходять історичні реконструкції, фестивалі середньовічної культури, лицарські турніри.

Однією з наймасштабніших подій є фестиваль історичної реконструкції «Середньовічний Хотин». Він виник на базі міжнародних турнірів минулого й з часом виріс у власне святкування середньовічної культури, що збирає реконструкторів із різних країн.

На цьому фестивалі щороку у травневі вихідні фортеця перетворюється на справжнє середньовічне містечко. Окрім поєдинків, учасники й гості можуть побачити інтерактивні майстер-класи з ремесел, археотехнік, лицарські демонстрації, фаєр-шоу, концерти етно-рокових і середньовічних гуртів, театральні виступи, ярмарки народних майстрів і навіть сцени облог із використанням історичних знарядь.

Хотинська фортеця також була місцем проведення міжнародних середньовічних турнірів у форматі «Битви Націй» — чемпіонату з історичного бою, що збирав учасників із десятків країн світу та відбувався під стінами фортеці у 2010–2011 роках.

Сьогодні у стінах Хотина з’являються й інші тематичні фестивалі, що розширюють спектр подій. Наприклад, фестиваль «Корона Дністра», що відбувся наприкинці вересня 2025 року.

Сьогодні Хотин — це не тільки пам’ятка. Це архів, у якому зберігаються сліди різних цивілізацій. Це сцена, де вони оживають. 

Графік роботи

Щоденно, без вихідних з 9:00 до 18:00.

Продаж квитків у касі здійснюється до 17:00, з 17:00 каса працює у Замку.

З 01.11.2025 по 01.04.2026 заповідник працює з 9:00 до 17:00.

Продаж квитків у касі здійснюється до 16:00, з 16:00 каса працює у Замку.

Цікаві факти про Хотинську фортецю

1. У середньовіччі фортеця мала власну систему зберігання провіанту з глибокими підвалами, де підтримувалася прохолода навіть у спеку — це дозволяло витримувати багатомісячні облоги без голоду.
2. Центральний колодязь замку прорубаний у скелі приблизно на 60–65 метрів углиб. Для свого часу це була інженерна робота виняткової складності.
3. Стіни фортеці складені не суцільним каменем, а за принципом «каменю з серцевиною»: зовнішні блоки + внутрішня забутовка з вапняним розчином. Така конструкція краще гасила удари гармат.
4. У різні періоди в цитаделі одночасно існували християнська церква й мусульманська мечеть — рідкісний приклад багатоконфесійної військової архітектури.
5. Хотин був важливим митним пунктом: тут стягували податки з купців, які перевозили сіль, хутро, вино й зерно між Балканами та Поділлям.
6. Поблизу фортеці археологи знаходили великі скарби монет із Центральної Європи — свідчення активної міжнародної торгівлі.
7. У XIX столітті частину споруд намагалися пристосувати під склади та казарми, що врятувало окремі мури від повного розбору на будівельний камінь.
8. Попри популярний міф, що Хотинська фортеця є об'єктом ЮНЕСКО в Україні — ні, офіційно вона не внесена до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Натомість це пам’ятка національного значення й державний заповідник, який часто називають серед претендентів на міжнародне визнання.
9. Національним банком України у 2021 році випущена ювілейна монета «Хотинська битва» номіналом 5 гривень, присвячена 400-річчю цієї історичної події. Виготовлена з нейзильберу, вона зображує Хотинську фортецю на аверсі та гетьмана Петра Сагайдачного на реверсі. Монета належить до серії «Герої козацького часу».

Часті питання