Тарас Шевченко

Біографія

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 р. у селі Моринці, Київської губернії (сьогодні Черкаська область), у родині Шевченка Григорія Івановича і Бойко Катерини Якимівни. Сім'я Тараса Шевченка була в кріпатстві у поміщика Василя Енгельгардта - котрий мав близько 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі.

За рік після народження Тараса родина переїхала з Моринців до Кирилівки. В сімействі, окрім Тараса, було ще шестеро дітей - Катерина та Марія - старші, брат Микита, та молодші - Ярина, Марія і брат Йосип. Згідно з родинними переказами, діди та прадіди Тараса Шевченка по батьківській лінії походили від козака Андрія, який на початку XVIII прийшов із Запорізької Січі.

Ранні роки

Ранні роки життя Тараса Шевченка були дуже складними, але саме цей період сформував основи його світогляду та творчої особистості. У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи, до кирилівського дяка-вчителя Павла Рубана. Там він вперше познайомився з творчістю визначного українського філософа Григорія Сковороди.

У 1823 р., коли Тарасу було дев'ять років, померла їхня мати. Через деякий час батько одружився вдруге на Оксані Терещенко, яка дуже жорстоко відносилась до його дітей. Та невдовзі, у 1825 року помер і батько Тараса.

Залишившись повним сиротою, малий Тарас якийсь час проживав у дядька Павла. Трохи згодом майбутній поет пішов “школярем-попихачем” до кирилівського дяка Петра Богорського. У 1826 році Тарас не стерпів знущань Богорського і втік у Лисянку до диякона-живописця Єфрема.

Варто зауважити, що з ранніх років його дуже цікавила творчість, у дяків він зміг навчитися читати й писати. Досить рано проявився у нього хист до малювання, це помітив маляр із села Хлипнівці, але на той час Шевченкові виповнилося чотирнадцять років і його зробили слугою Василя Енгельгардта, а пізніше його сина - Павла Енгельгардта.

Освіта

Першим вчителем малярства для молодого Тараса був дяк з села Лисянка, проте Тарас більше працював на нього, ніж навчався. Тому незабаром він втік до села Тарасівка, де сподівався навчатися у місцевого дячка-маляра, але той оглянувши руки хлопця, вирішив, що він не має здібностей до малярства. На цьому дитячі спроби Шевченка навчатися на художника завершилися. Та, незважаючи на все, він продовжував малювати.

Після переїзду до Вільно, 6 грудня 1829 року, коли Енгельгардт поїхав на дворянське зібрання, Тарас вирішив малювати козака Платова. Повернувшись, пан застав його за цим заняттям і наказав кучеру покарати хлопця. Цю подію Шевченко згадав у своїй автобіографії. Втім, пізніше Павло Енгельгардт прийняв рішення скористатися здібностями Тараса до малювання та віддав його у науку до художника у Вільно.

Після переїзду до Польщі, Шевченка віддали в науку до одного з найвидатніших варшавських малярів — Франца Лампі. Там він, ймовірно, навчався до 1831 року, аж поки не поїхав до Петербурга. Тут Шевченко почав малювати власні картини, зокрема "Погруддя жінки" (1830).

У Петербурзі Тараса віддали в науку до цехового маляра-декоратора Василя Ширяєва. Він, за словами Шевченка, був суворим, "неотесаним і жорстким" майстром, який не пробачав помилок і часто бив учнів, забороняючи їм виходити з дому навіть у свята.

Однак, Тарас знаходив час для самонавчання, він забігав до алей Літнього саду, де малював богинь та богів зі статуй. Під час одного з таких сеансів його помітив митець Іван Сошенко. Зачарований здібностями Тараса, він запросив його приходити до нього в святкові дні, допомагав порадами та технічними вказівками. Згодом Сошенко домовився з Ширяєвим, щоб Тарас міг відвідувати його і в будні дні. Саме Іван Сошенко згодом допоміг викупити Тараса з кріпацтва.

Тим часом Енгельгардт, побачивши картини Шевченка, почав давати йому роботу — малювати портрети самого пана і його знайомих. За ці роботи Шевченко отримував винагороду "рублем серебра – не більше", як сам зізнавався.

Завдяки зусиллям друзів та меценатів, серед яких були Карл Брюллов, Василь Жуковський та Олексій Венеціанов, у 1838 році Шевченка було викуплено з кріпацтва. Вони зібрали 2500 рублів і купили його свободу у Енгельгардта. Після цього Тарас вступив до Петербурзької академії мистецтв, де навчався у Карла Брюллова, одного з найвідоміших художників того часу. Шевченко швидко здобув його прихильність.

Вже будучи талановитим портретистом, під час навчання, він також опанував мистецтво гравюри, і виявив гарні здібності як ілюстратор і графік.

За рисунок з гіпсових фігур на “місячному” екзамені в Академії мистецтв, 5 липня 1838 року, Шевченко отримав номер тринадцятий (найкраща робота оцінювалася номером один, а далі оцінки йшли по низхідній). Але на наступних екзаменах йому присудили найвищий бал — перший номер, наприкінці того ж місяця — третій номер, ще через місяць — другий. Отримання тричі таких високих оцінок вважалося великим успіхом і давало підстави для переведення до наступного, натурного класу ще до закінчення навчального року.

Паралельно Шевченко наполегливо працював над самоосвітою, читав класичні твори світової літератури, захоплювався філософією та історією. 

Арешт і заслання

Тарас Шевченко зазнав переслідувань і ув’язнень за свою політичну діяльність та літературну творчість. Його арешт і заслання стали значущими подіями в історії української культури та національної свідомості.

Тараса Шевченка заарештували за підозрою в діяльності таємного Кирило-Мефодіївського братства. Він насправді був членом цієї організації, проте причетність до революційної діяльності так і не була доведена. 5 квітня 1847 року, в результаті доносу одного з членів товариства, Шевченка арештували разом із іншими братчиками. Його звинуватили в антиурядовій діяльності та поширенні революційних ідей через його поетичні твори, зокрема "Сон" (1844) та "Заповіт" (1845).

Шевченка доправили до Санкт-Петербурга, де його допитували і піддали суворому розслідуванню. Після завершення слідства, Шевченка засудили до заслання у віддалені райони Російської імперії. Він був відправлений до Оренбурзької фортеці, а потім до Новопетровського укріплення на Каспійському морі.

Загалом Шевченко провів у засланні десять років (1847-1857). Умови життя в засланні були надзвичайно тяжкими: фізичні роботи, суворий клімат і постійний нагляд військових. Перебуваючи у в’язниці, Шевченко продовжував писати вірші й малювати. Пізніше він об'єднав їх у цикл «В казематі». Серед стін в'язниці він створив рідкісні поетичні шедеври, такі як «Садок вишневий коло хати…» та «Мені однаково, чи буду…».

Його творчість у цей період відзначалася глибоким почуттям національної гордості, болем за долю українського народу та ненавистю до тиранії.

З весни 1848 року Шевченко був включений до складу Аральської експедиції, що полегшило його становище. Перебування на острові Кос-Арал плідно відобразилося на його творчості. Він виконав численні малюнки, сепії та акварелі, а також написав поеми «Царі», «Титарівна», «Марина», «Сотник» і понад 70 поезій.

Лише у 1857 році, завдяки зусиллям друзів та знайомих, Шевченка звільнили з заслання. Повернувшись, він продовжив свою літературну і художню діяльність, виступаючи за визволення українського народу від гніту та розвиток національної культури. Його твори набули ще більшого значення для українського національного відродження.

Останні роки життя

Шевченко перебував під таємним наглядом поліції до останніх днів свого життя, але це не стало перепоною його творчості. Після повернення в Україну, він з новою силою розгорнув поетичну діяльність, спрямовану на критику царату й кріпосництва. У листопаді 1859 року завершив поему «Марія», яку розпочав ще в Україні. 

26 листопада 1859 року Шевченкові дали дозвіл на друк нового видання «Кобзаря», хоча й сильно цензурованого. До нього увійшло лише шістнадцять творів, що друкувалися у 1840-х та 1850-х роках. Друкувалася книга у друкарні Пантелеймона Куліша тиражем 6050 примірників. «Кобзар» отримав як схвальні, так і негативні відгуки критиків, особливо через українську мову. 

Навесні 1860 року вийшов альманах «Хата», до якого увійшли кілька поезій Шевченка. Окремими виданнями у серії «Сільська бібліотека», яку видавав Куліш, з'явилися поеми «Наймичка», «Тарасова ніч», «Катерина», балада «Тополя» та «Давидові псалми». 

Шевченко також докладав чимало зусиль для визволення своїх рідних від кріпацтва. Комітет «Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим» звернувся до поміщика Вікентія Фліорковського з проханням відпустити родину Шевченка на волю. Під тиском громадськості Фліорковський погодився на викуп, але без землі. Це рішення дорого коштувало родині Шевченка, яка остаточно добилася права на землю лише у 1865 році, хоча й за обов'язковий викуп.

Під час увязення Тарас Шевченко набув невиліковних хвороб серця і печінки, які були наслідками ревматизму, цинги та малярії. Ситуацію значно ускладнювали відсутність сім'ї, туга за батьківщиною, нестатки та постійний стрес через переслідування і загрозу нових репресій.

З осені 1860 року самопочуття поета почало різко погіршуватися. 23 листопада, зустрівшись із доктором Едуардом Барі, Шевченко особливо скаржився на біль у грудях. Відтоді здоров'я Тараса Григоровича погіршувалося з кожним днем. Січень і лютий Шевченко провів майже безвихідно в кімнаті, лише зрідка приймаючи знайомих.

Зрештою у Шевченка стався важкий напад задишки, який супроводжувався нестерпним болем у грудях. Напередодні смерті, його відвідав Михайло Лазаревський, який застав поета в сильних стражданнях. Хвороба ускладнилася загальною водянкою та набряком легенів. Тарас Шевченко помер о п'ятій годині ранку 10 березня 1861 року від паралічу серця.

Літературний шлях

Тарас Шевченко створив 237 віршів та поем, серед яких 235 написані українською мовою і всього 2 — російською. Багато його віршів мають кілька варіантів. Наприклад, існують три редакції поеми «Відьма» (спочатку називалася «Осика», 1847), дві редакції поеми «Москалева криниця» та дві редакції вірша «Лічу в неволі дні і ночі».

На ранню творчість Шевченка вплинув романтизм, що виразно видно в баладах «Причинна», «Тополя» і «Утоплена», які увійшли до збірки «Кобзар» (1840). Особливе місце в творчості цього періоду займає поема та картина «Катерина», яка є реалістичним соціально-побутовим твором з елементами романтичної поетики. 

Важливим аспектом ранньої творчості Шевченка стала й історична тематика, зокрема боротьба українського народу проти поневолення польською шляхтою. Цю тему розкрито в поемах «Тарасова ніч» і «Гайдамаки». А в поемах «Іван Підкова» і «Гамалія» Шевченко оспівав героїчні походи українського козацтва проти турків.

У 1840 році вийшла друком збірка Тараса Шевченка "Кобзар", яка стала справжньою віхою в історії української літератури. До її складу увійшли вісім творів: "Думи мої...", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "До Основ'яненка", "Іван Підкова" та "Тарасова ніч".

У 1841 році в альманасі "Ластівка" було опубліковано ще п'ять творів Тараса Шевченка: баладу "Причинна", поезії "Вітре буйний", "На вічну пам'ять Котляревському", "Тече вода в синє море..." та перший розділ поеми "Гайдамаки". Ці вірші, сповнені глибоких почуттів і національної гордості, викликали широкий резонанс серед українського народу.

Шевченко також проявив себе як талановитий прозаїк і драматург. Його прозаїчні твори включають оповідання "Наймичка", "Княгиня", "Музикант" та інші, де він змальовує життя і страждання простих людей, піднімаючи соціальні і моральні проблеми.

У драматургії Шевченко створив кілька п'єс, серед яких "Назар Стодоля" (1843) займає особливе місце. Це драма, яка описує життя українського козацтва та їхні звичаї, і відзначається глибоким патріотичним духом.

Літературний шлях Тараса Шевченка — це шлях боротьби і натхнення. Його твори стали символом української національної ідентичності і боротьби за свободу. Шевченко залишив по собі величезну спадщину, яка й досі надихає і об'єднує українців у прагненні до кращого майбутнього.

Художня творчість

Тарас Григорович Шевченко відомий не тільки як великий поет і письменник, але й як талановитий художник. Його художня спадщина є важливою частиною української культури і мистецтва. У своїх роботах він відобразив життя, культуру і природу України, залишивши значний слід у світовому мистецтві.

Загалом збереглося 835 творів Тараса Шевченка, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в гравюрах на дереві та металі. Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених робіт. 

Талант художника у Шевченка проявився значно раніше, ніж його поетичні здібності. Якщо його перші літературні спроби датуються 1836–1837 роками, то найраніший малюнок, що дійшов до нашого часу — "Погруддя жінки", створений у 1830 році. Ця юнацька робота стала початком творчого шляху видатного художника.

Одна з відзначених картин — "Хлопець-жебрак, що дає хліб собаці" (1840) — не збереглася до наших днів. Також невідома доля картини "Циганка-ворожка" (1841), від якої залишився лише акварельний малюнок. Особливої уваги заслуговують акварелі Шевченка, на яких зображено київські краєвиди: "Аскольдова могила", "Костьол у Києві", малюнки із зображенням Києво-Печерської лаври.

За тематикою пейзажні малюнки Шевченка 1843–1847 років можна поділити на дві групи:

• Зображення сільських краєвидів, історичних і архітектурних пам’яток. Особливо улюбленими мотивами для Шевченка були мальовничі околиці сіл, містечок, тихі степові річки, ставки, урочища: "Повінь", "Комора в Потоках", "Андруші", "Урочище Стінка", "Хутір на Україні", "У Вюнищі", "В Решетилівці". 

• Зображення важких соціальних умов життя народу. Малюнки часто відображають важке життя селян: "Удовина хата", "Селянське подвір’я", "На околиці", "Хата біля річки", "Хата над ставком".

Шевченко створив багато портретів своїх сучасників, друзів і рідних. Його портрети відзначаються глибиною і точністю в зображенні характерів. Цікаві його портрети Маєвської та Ганни Закревської (обидва — 1843). Вони демонструють прагнення автора передати шляхетні риси характеру та чистоту жінки. Портрет княгині Кейкуатової (1847) вважається вершиною портретного живопису Шевченка, оскільки через заслання він припинив працювати олійними фарбами. Шевченко любив малювати і свої автопортрети — 60 портретів: 4 олійних, всі інші — графічні.

Тарас Шевченко також залишивши по собі численні історичні композиції. У них Шевченко звертався до подій і героїв української історії. Він створював картини, що зображують козацтво, подвиги і важливі моменти національної боротьби за незалежність.

Художня творчість Шевченка мала значний вплив на розвиток українського мистецтва і культури. Шевченко став першим українським художником, який здобув міжнародне визнання і залишив по собі багату спадщину, що надихає покоління митців.

Громадська та політична діяльність

Тарас Григорович Шевченко також відіграв значну роль у громадському та політичному житті свого часу. Його діяльність у цій сфері була тісно пов'язана з боротьбою за права українського народу, розвиток національної самосвідомості та просвітництво.

Тараса Шевченка можна вважати "батьком" української національної ідеї. Його поезія не лише забезпечила зв’язок поколінь, але й започаткувала перевтілення українського народу у свідому націю.

Політичний світогляд Шевченка пройшов декілька етапів розвитку:

• Перший етап охарактеризований романтизмом та певною ідеалізацією козацького минулого. Вже тоді поет намагався зрозуміти причини тяжкого становища українського народу, відзначаючи серед них внутрішній розбрат та чвари в поемі «Гайдамаки».
• Другий етап бере свій початок з часу повернення Шевченка в Україну після звільнення з кріпацтва. У цей проміжок часу поет активно працював над проблемою відсутності єдності українського народу. Він різко засуджував самодержавство, та класове розшарування всередині українського суспільства. Шевченко критикував «землячків», які, виїхавши на чужину, поверталися до України визискувачами та гнобителями.

Одним з найважливіших епізодів громадсько-політичної діяльності Шевченка була його участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Це таємне політичне товариство, засноване в Києві у 1845-1846 роках, мало на меті реформування суспільства на основі християнських принципів і братерства народів.

Члени братства виступали за скасування кріпацтва, надання політичних прав і свобод, зокрема права національного самовизначення для українців.

Шевченко приєднався до Кирило-Мефодіївського братства в 1846 році і активно підтримував його ідеї. Він писав вірші і прокламації, що закликали до боротьби за свободу і національну незалежність. Зокрема, його поема "Сон" (1844) містила гостру критику соціальної несправедливості і самодержавної системи.

Шевченко не тільки засуджував кріпаччину та самодержавство, але й закликав народ до їх повалення бунтівним та насильницьким шляхом, що підтверджується його відомими рядками:

…вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте!

Він виступав як послідовний революційний демократ, чия творчість справила великий вплив на боротьбу українського народу за соціальне й національне визволення. Творчість Шевченка відіграла важливу роль у скасуванні кріпосного права в росії в 1861 році — останньому році життя великого поета.

Шевченко залишається в серцях українців не тільки як великий поет і художник, але й як борець за національну справедливість і свободу.

Особисте життя

Першою юнацькою любов’ю майбутнього поета була Оксана Коваленко, яка мешкала в селі Кирилівка по сусідству з сім’єю Шевченка. Однак їхні дороги розійшлися, коли поміщик Енгельгардт забрав Тараса до Вільнюса. Вона стала героїнею його поеми “Мені тринадцятий минало…” і залишилася в його пам’яті.

По завершенню навчання в Академії мистецтв, Шевченко повернувся в Україну, де зустрів княжну Варвару Рєпніну. Вона закохалася в молодого художника, але розуміла, що їхній шлюб неможливий через соціальну нерівність. Їхні стосунки залишилися платонічними, і вона допомагала йому впродовж його життя. Він назвав її «добрим ангелом» у поемі «Тризна».

За деякими джерелами, після повернення до Кирилівки Шевченко закохався у Феодосію Кошиць, дочку місцевого священика. Тарас отримав відмову від її батьків, коли попросив її руки.

Подорожуючи Україною, Шевченко познайомився з 21-річною Ганною Закревською, дружиною поміщика Платона Закревського. Між ними спалахнули почуття, але поет змушений був поїхати, і їхні стосунки обірвалися. Під час заслання в Казахстані Шевченко присвятив їй вірш «Якби зустрілися ми знову»:

Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тойді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,

Останнім коханням поета стала служниця Лукерія (Ликера) Полусмак. Вона отримала «вільну» за допомогою Шевченка, але не змогла оцінити його любов. Пара навіть була заручена. Їхні стосунки завершилися зрадою Лукерії, і через три місяці після розриву поет помер. Лукерія часто відвідувала його могилу в Каневі до кінця свого життя.

Роль Шевченка в історії України

Тарас Шевченко став основоположником нової української літератури і засновником її революційно-демократичного напряму. Його творчість розкрила ті ідеї, які стали центральними для прогресивних українських письменників другої половини XIX — початку XX століть. 

Тарас Григорович Шевченко першим в українській літературі виступив як справжній народний поет, чиї твори відображали почуття і думки трудових мас, їхні віковічні прагнення до визволення.

Важливу історичну роль Шевченко відіграв і в розвитку української літературної мови. Він заклав ті основи, які стали основою сучасної української мови. Завдяки Шевченку, розвинувся і закріпився певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою та зразком для письменників, преси та театру.

Відзначення роковин Тараса Шевченка проходить щороку 9 березня (день народження) та 10 березня (день смерті). Щороку у ці дати проводять заходи, присвячені поету: перегляд фільмів про його життя і творчість, концерти, літературні конкурси, фестивалі та виставки, присвячені Шевченкові. Наприклад, щорічно в Україні проходить Шевченківський конкурс, який збирає талановиту молодь з усієї країни, сприяючи популяризації його творчості та культурної спадщини.

Ім'я Тараса Шевченка носить велика кількість культурних та освітніх закладів. Серед навчальних закладів, названих на його честь, є Київський та Луганський національні університети, Чернігівський педагогічний університет, Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут та інші.

Культурні заклади, названі на його честь, включають Національну оперу України, Тернопільський, Волинський та Харківський драматичні театри, Криворізький театр драми та музичної комедії, Дніпровський, Черкаський та Чернігівський музично-драматичні театри, а також численні кінотеатри.

Найбільшим музеєм, присвяченим поету, є Національний музей Тараса Шевченка у Києві, його філіалом є Літературно-меморіальний будинок-музей.

Загалом, у світі є 1384 пам'ятники Шевченку, з них 1256 в Україні та 128 за кордоном у 35 країнах. Це найбільша у світі кількість монументів, встановлених діячеві культури.

В умовах війни з росією та викликів для української державності, постать Шевченка стає ще актуальнішою, адже його творчість відображає страждання і боротьбу українського народу.

Цікаві факти про Тараса Шевченка

1. Тарас Шевченко був невисокого зросту – трохи більше 164 см.
2. Улюбленим напоєм Тараса Шевченка був чай із ромом.
3. У 1975 році один із кратерів на Меркурії був названий на честь Тараса Григоровича Шевченка.

4. Площа найбільшого портрета Кобзаря становить 500 м². Він написаний у Харкові на стіні 17-поверхового будинку.

5. 2500 рублів – еквівалент 45 кілограмів срібла – саме стільки було витрачено на викуп поета з кріпацтва.
6. Тарас Шевченко провів в Україні всього 15 років за все життя.
7. «Заповіт» Тарас Шевченко написав 25 грудня 1845 р. в м. Переяславі, під час важкої хвороби.

Творчість і патріотичні ідеї Тараса Григоровича Шевченка продовжують надихати сучасну Україну на шляху до свободи, національного відродження та культурного розвитку. У XXI столітті постать Шевченка набуває нових відтінків і значення, адаптуючись до сучасних реалій та викликів.

Питання/відповіді