Сергій Іванов

Іванов часто коментує політичні події, війну, суспільні проблеми, має репутацію гострого інтерв'юера та аналітика, хоча його діяльність іноді супроводжується контроверсіями та звинуваченнями в політичній замовності.

Біографія Сергія Іванова

Сергій Володимирович Іванов народився 26 серпня 1976 року в маленькому промисловому містечку Зимогір'я Луганської області в сім'ї філологів. Дитинство пройшло в типовому для Сходу України середовищі з впливом радянських змін, промислових ландшафтів і політичних перетворень.

Батько, Володимир Михайлович Іванов, кандидат наук, заслужений працівник освіти, був депутатом від «Партії регіонів», що додало сімейній історії політичного відтінку, але син згодом став жорстким критиком цієї політичної сили. Допитливість і інтерес до права формувалися в місцевій школі, під впливом батькових історій з політики та регіональних реалій 90-х.

Після школи Сергій переїхав до Луганська, де у 1998 році закінчив Східноукраїнський університет (нині імені Володимира Даля) за спеціальністю «правознавство». Світогляд сформувався під впливом пострадянських реалій, сімейного політичного фону, студентських дебатів та усвідомлення соціальних нерівностей.

Робота в прокуратурі та досвід окупації Донбасу в 2014 році радикалізували його як проукраїнського активіста, жорсткого критика корупції та сепаратизму, з акцентом на справедливість і протидію системі. Події Революції Гідності та війни сформували його як активного коментатора політичних подій, з переходом від юридичної кар'єри до журналістики.

Кар’єра

Кар'єра Сергія Іванова розпочалася в юридичній сфері: 1994–1995 роки він працював як юрисконсульт у Луганській філії «Брокбізнесбанку».

З 1998 по 2008 рік працював на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури Луганської області, розслідуючи злочини та стикаючись з корупцією в системі, що призвело до конфліктів і звільнення.

У 2004 році був призначений прокурором Кам'янобрідського району Луганська, але згодом переведений з пониженням на посаду заступника прокурора Жовтневого району. З 2010 по 2013 рік обіймав посаду в Міністерстві доходів і зборів України, контролюючи обіг підакцизних товарів, звільнений у січні 2014 року за офіційною версією через підтримку Євромайдану та критику влади.

Журналістська діяльність Іванова почалася наприкінці 2000-х років. У 2009 році він почав публікувати авторські тексти на луганських інтернет-ресурсах. Однією з перших платформ став сайт «Східний варіант», де Іванов працював шеф-редактором. Паралельно він вів блог на порталі «ТОП» і активно писав у LiveJournal. Його ранні матеріали були присвячені соціальним проблемам Донбасу, місцевій політиці та корупції.

У 2014–2015 роках він співпрацював із виданням «Українська правда», де публікував політичні колонки. Співпраця завершилася після публічного конфлікту з редакцією, коли Іванов заявив про цензуру з боку власників медіа.

З кінця 2014 року він почав регулярно публікувати матеріали на порталі «Цензор.нет», а також співпрацював із низкою інших українських медіа, зокрема «Фокус», ЛІГА.net і «Главком». У цих виданнях він пише про політичні процеси, війну на Донбасі, інформаційні кампанії та корупційні скандали.

Помітним етапом стала робота на телебаченні. У середині 2010-х років Іванов долучився до медійних проєктів журналіста Романа Скрипіна, зокрема skrypin.ua та UMN, де виступав як політичний коментатор. У вересні 2016 року він очолив інформаційний портал «Еспресо TV». Того ж року став співведучим політичного ток-шоу «Право на владу» на телеканалі 1+1, яке вів разом із Наталією Мосейчук до 2019 року. У програмі Іванов проводив інтерв’ю з політиками та чиновниками, ставлячи питання щодо війни, державної політики та корупції.

У різні роки він також працював спеціальним кореспондентом телеканалу «Україна», співпрацював зі студією Савіка Шустера як редактор і ведучий. У грудні 2021 року став ведучим ток-шоу на парламентському телеканалі «Рада».

Із 2019 року важливим майданчиком його роботи став YouTube, де Іванов веде авторську програму «Антиподи» на каналі «Ісландія» (ISLND TV), проводить інтерв’ю з діячами культури, політики, військовими та громадськими активістами.

Політична діяльність

Політична активність Сергія Іванова почалася після подій Революції гідності 2013–2014 років, коли значна частина громадських активістів і публіцистів долучилася до реформаторських ініціатив у державі. У цей період Іванов брав участь у створенні політичних та громадських структур, які виступали за антикорупційні зміни, люстрацію чиновників та реформу правоохоронної системи.

У червні 2014 року Сергій Іванов став одним із співзасновників політичної партії «Воля». Партія виникла після Майдану як політичний проєкт активістів та громадських діячів, що декларували курс на очищення влади, демонтаж старих політичних практик та боротьбу з корупцією. Одним із ключових публічних облич партії був народний депутат Юрій Дерев’янко.

Однак участь Іванова у партійному проєкті виявилася короткою. Перед парламентськими виборами 2014 року між керівництвом «Волі» виник внутрішній конфлікт. Сергій Іванов оголосив про вихід із партії, звинувативши Дерев’янка у внутрішніх інтригах та боротьбі за контроль над політичною структурою. Після цього він фактично дистанціювався від партійної політики і більше не брав участі у створенні або керівництві політичними партіями.

Попри це, Сергій Іванов залишився активним учасником громадського сектору. Після Майдану він долучився до низки структур громадського контролю, створених для нагляду за реформуванням державних інституцій. Зокрема, він був пов’язаний із діяльністю Громадського люстраційного комітету, який виступав за очищення державного апарату від посадовців режиму Віктора Януковича.

У 2014 році Іванова обрали до Громадської ради з питань люстрації при Міністерстві юстиції, що брала участь у громадському контролі за реалізацією закону «Про очищення влади». Того ж року він входив до Громадської ради з очищення при Службі безпеки України, яка була створена після Майдану для сприяння реформуванню спецслужби та перевірки її співробітників.

Пізніше Сергій Іванов долучився до роботи ще одного органу громадського контролю — Ради громадського контролю Державного бюро розслідувань, до складу якої його обрали у 2018 році. Цей орган був створений для забезпечення прозорості діяльності нового правоохоронного органу, який розслідує злочини високопосадовців та силовиків.

У політичному середовищі Іванова часто описують як людину, що добре орієнтується у механізмах політичної комунікації та інформаційних кампаній. Через різку публіцистичну манеру і участь у політичних медійних конфліктах деякі журналісти та політики характеризували його як політтехнолога або «медіа-кілера», маючи на увазі його участь у публічних кампаніях проти окремих політичних фігур. Сам Іванов у своїх виступах наголошує, що займається журналістикою та публіцистикою, а не політичним консалтингом.

У 2019 році Сергій Іванов відмовився від пропозиції балотуватися до Верховної Ради України на парламентських виборах від партії «Слуга народу» по 215 виборчому округу в Києві. Він пояснив це рішення небажанням переходити з медійної діяльності до професійної політики.

Станом на сьогодні Іванов не є членом жодної політичної партії. У своїй публічній діяльності він позиціонує себе як незалежного коментатора, який критикує владу незалежно від того, яка політична сила перебуває при владі. Основними темами його політичної аналітики залишаються антикорупційна політика, реформа правоохоронних органів, інформаційна безпека та вплив російської пропаганди на український медійний простір.

Медійність

Сергій Іванов відомий у медійному просторі як публіцист і політичний коментатор, чиї тексти та ефіри часто мають різку, полемічну тональність. Розслідування Іванова фокусуються на корупції, політичних скандалах, окупації Донбасу та воєнних злочинах, часто з емоційним забарвленням і особистими історіями. Матеріали провокативні, з жорсткими оцінками, але деякі звинувачують у замовності чи відсутності фактів.

• У 2020 році вийшов документальний фільм Сергія Іванова «Битва за Ірпінь» про колишнього мера Ірпеня Володимира Карплюка, з ознаками політичної джинси, де відсутні факти, а фокус на негативних припущеннях;
• У 2023 році відео «Гетманцев: російський агент у Верховній Раді», де Іванов звинувачує Данила Гетманцева в роботі на ФСБ через зв'язки з Володимиром Сівковичем; також називає журналістів Віталія Портникова, Мирославу Барчук та Сергія Руденка «агентами ФСБ» і причетними до отруєння Віктора Ющенка (відео набрало чверть мільйона переглядів, але базується на припущеннях, без фактів);
• У 2023 році продовження розслідування про російського бізнесмена Тамаза Сомхішвілі, де Іванов розкриває «гібридні» схеми;
• У 2024 році матеріал «Диспетчер потоків. Історія Кудрицького без міфів» про мільярдні махінації Володимира Кудрицького в «Укренерго» (тендери на закупівлю кондиціонерів під час блекаутів), що сприяло його відставці; справа розслідується НАБУ, з згадкою про приховування свідків за кордоном;
• У 2025 році Іванов неодноразово публікував матеріали та коментарі, де критикував ефективність НАБУ та САП, називаючи їх сумнівними в боротьбі з корупцією. Це не були класичні розслідування з новими фактами, а радше аналітика та підбірки, що продовжували його попередню лінію (наприклад, з 2024 року про Кудрицького);
• У 2025 році на каналі «Ісландія» та особистому каналі Іванова виходили інтерв'ю та обговорення (наприклад, з Дмитром Корчинським, інтерв'ю з Остапом Українцем (про мову та лайку), Ларисою Ніцой (про освіту та мультимовність), Тарасом Тополею (про егоїзм та фанатизм). Критики відзначають емоційність та упередженість, але матеріали спрямовані на викриття маніпуляцій і фейків.

Сергій Іванов грає роль провокативного коментатора, що стимулює дебати гострими питаннями та критикою влади й опозиції незалежно від партій. Іванов позиціонує себе як незалежного коментатора, але критикується за упередженість: у 2020 радник ОПУ Михайло Подоляк зазначив, що Іванов поширює позитивні тренди політики Зеленського в соцмережах. У дискусіях про війну та корупцію (наприклад, про чиновників, що уникають мобілізації) він підкреслює подвійні стандарти, але сам має репутацію, пов'язану з ОП.

Канал Ісландія

Канал «Ісландія» (ISLND TV) — український YouTube-телеканал, заснований у 2018 році політтехнологом Володимиром Петровим. Станом на 2026 рік канал має понад 520 тисяч підписників і продовжує позиціонувати себе як незалежний медіаресурс. Контент охоплює політичну аналітику, протидію дезінформації, інтерв'ю, авторські блоги, наукові та культурні теми, а також живі обговорення актуальних подій.

Канал повʼязаний з проєктами на кшталт «Антиподи», «Розрив», «Чорнобаївка», «Циніки» та іншими. Він доступний на MEGOGO та має Telegram-канал для оперативних оновлень.

«Ісландію» часто критикують за проросійські елементи в минулому, сексистські скандали (зокрема, образи жінок у ефірах 2023–2024 років), звинувачення в роботі на певні політичні сили (включаючи Офіс президента) та за контроверсійних гостей. У 2025–2026 роках увага ЗМІ зосередилася на бронюванні ведучих від мобілізації, спробах реєстрації провайдера ТОВ «Ісландія» (відхилено Нацрадою в березні 2026) та розслідуваннях щодо можливих зв'язків з владою.

Ведучі та співведучі каналу:

• Володимир Петров — засновник, співвласник і ключовий ведучий. Проводить живі ефири, веде авторські блоги, політичні ток-шоу та дискусії. Часто виступає в парі з Сергієм Івановим;
• Сергій Іванов — постійний співведучий і автор програми «Антиподи» (одна з найпопулярніших на каналі). Веде гострі інтерв'ю, аналітику та обговорення з політиками, військовими, активістами та культурними діячами;
• Валентин Гладких — автор блогів і спільних ефірів (наприклад, «Срач», «Чорний розрив», «Циніки»).

Канал відомий провокативними інтерв'ю та дискусіями, які набирають сотні тисяч переглядів. Ось найпомітніші та найчастіше згадувані формати та приклади (з урахуванням популярності та контроверсійності станом на 2025–2026 роки):

• програма «Антиподи»: 

  • з гостем Денисом Капустіним (White Rex / Денис Нікітін, командир Російського добровольчого корпусу РДК) — велике інтерв'ю про війну в ЄС, поразку РФ та мотивацію РДК (одне з найпопулярніших і найбільш обговорюваних); 
  • з гостем Остапом Українецем про мову, природу лайки та Україну; 
  • з гостею Ларисою Ніцой про освіту, мультимовність і радянське виховання; 
  • з гостем Тарасом Тополею, розмова про егоїзм і фанатизм; 
  • з гостем Дмитром Корчинським про політику, війну, атаки на США та РФ; 
  • з інші військовими, втікачами з окупації, політиками та активістами.
• Live-обговорення та супер-лайви — формати з кількома ведучими (Петров, Іванов, Гладких): «Пристрасті за Кварталом», «Прогноз 2026», «Пригоди італійця в Україні та поляка в росії» (збір на авто для ЗСУ); дискусії про Трампа, Путіна, санкції проти РФ, переговори;
• Інші популярні формати: «Розрив», «Чорнобаївка», «Циніки» — аналіз фейків, маніпуляцій, підсумки подій;
• Інтерв'ю з Олексієм Даніловим (про тривалість війни), ЯНКІ (про закінчення війни, гниючий народ росії, нацизм);
• «МЕТАФОРИЧНО» — програма Сергія Іванова з Наталією Підлісною (підбір метафор до відомих людей).

Популярність відео часто пов'язана з провокаціями (наприклад, інтерв'ю з Капустіним) або актуальними темами (війна, корупція, пропаганда). Канал активно збирає на ЗСУ (авто, дрони тощо) та проводить розіграші. У 2025–2026 роках ефіри часто коментувалися в контексті скандалів навколо ведучих (бронювання, держзрада Петрова), але контент продовжує виходити регулярно.

Скандали, пов’язані з Івановим

Сергій Іванов, як публічна фігура з гострою журналістською манерою, неодноразово опинявся в центрі скандалів. Його діяльність часто супроводжується звинуваченнями в «чорному піарі», політичній замовності, мізогінії та упередженості. Скандали варіюються від сексистських заяв у ефірах до нещодавніх розслідувань щодо бронювання від мобілізації та фінансових питань.

Сексистські скандали пов'язані з ефірами на «Ісландії» в 2023–2024 роках, де Іванов та Петров образливо висловлювалися про жінок, чим викликали обурення в медіа та соцмережах. У ефірах звучали образи на адресу блогерки Аліни Доротюк, реперки alyona alyona та Марії Єфросиніної. Це спричинило звинувачення в мізогінії та сексизмі. alyona alyona відреагувала в Instagram, наголосивши на повторності образ, деякі погрожували судом. Скандал обговорювався в ЗМІ як прояв токсичності каналу.

Гучні матеріали Сергія Іванова часто провокують дебати через провокативність, відсутність фактів або підозри в замовності. Вони стосуються політичних скандалів, корупції, війни та персональних атак. Деякі вважаються «джинсою» (замовними матеріалами), пов'язаними з впливовими фігурами, як Офіс президента чи олігархи (наприклад, Коломойський).

У 2018 році Сергій Іванов фігурував у секс-скандалі з Наталією Бурейко та Олександром Варченком (заступник департаменту Нацполіції), де політтехнолога Володимира Петрова підозрювали в організації для дискредитації.

У 2024 році вийшов матеріал «Диспетчер потоків. Історія Кудрицького без міфів» про мільярдні махінації Володимира Кудрицького в «Укренерго» (тендери на кондиціонери під час блекаутів). Це сприяло відставці Кудрицького, справа розслідується НАБУ, з згадкою про приховування свідків за кордоном. Критики звинувачували розслідування Сергія Іванова в замовності від державного апарату.

Найгучніший з останніх скандалів, повʼязаних з Івановим — скандал з бронюванням від мобілізації. У липні 2025 року Сергій Іванов отримав бронювання до червня 2026 року від ТОВ «Стартрек Індастріс» (підрядник «Енергоатому»), що розкрив нардеп Ярослав Железняк 12 січня 2026 року. Железняк звинуватив Іванова та Петрова в фіктивному бронюванні від структур, наближених до влади, пов'язуючи з їхньою критикою опонентів Офісу президента (ОП), НАБУ та САП. Мінветеранів розпочало розслідування щодо Петрова, але Іванова згадують як партнера.

Пов'язаний скандал — придбання авто: 22 квітня 2025 року AUDI E-TRON 2022 року і 4 листопада 2025 року VOLVO XC40 2021 року (вартістю ~1,3 млн грн). ЗМІ звинувачували Сергія Іванова у збагаченні під час війни, називаючи «фіктивно заброньованим пропагандистом» та «блогером Банкової». Це посилило підозри в чорному піарі щодо критиків влади.

У січні 2026 року СБУ відкрила справу про держзраду щодо Петрова за антиукраїнську діяльність, де Іванова згадували лише як співведучого «Ісландії». Петрова звільнили з НВМК, але Іванов зберіг бронювання. ЗМІ називали їх «чорними політтехнологами Банкової», пов'язуючи з атаками на НАБУ/САП.

Сергій Іванов не коментував це скандали публічно, але ефіри на «Ісландії» тривали, фокусуючись на критиці опонентів влади.

Особисте життя Сергія Іванова

Публічно доступної інформації про особисте життя Сергія Іванова дуже мало, він свідомо уникає розголошення деталей, фокусуючись виключно на професійній діяльності, журналістиці та громадських проєктах. Це стосується як сімейних відносин, так і повсякденного життя. Усі відомі факти базуються на офіційних біографіях, рідкісних згадках у ЗМІ та інтерв'ю, де Іванов іноді згадує сім'ю в контексті підтримки чи мотивації.

Відомо, що Сергій Іванов одружений і дружина не публічна особа. Її ім'я в більшості джерел не розголошується, хоча в деяких старіших матеріалах згадується імʼя Тетяна і що працює дизайнеркою. Вона описується як підтримка в кар'єрі, та «тиха гавань» у бурхливому медійному житті. Є діти — двоє синів. Старший — Владислав Іванов, гітарист інді-рок-гурту «The Feels». Про молодшого сина деталей немає — він не фігурує в медіа. Коли люди шукають, що Сергій Іванов одружився або подав на розлучення, то це стосується його повних тезок.

Сім'я живе в Києві (після переїзду з Луганська в 2014 році). Сергій Іванов неодноразово підкреслював, що його сім'я не була багатою, а переїзд через окупацію став для них серйозним випробуванням.

Хобі Сергія Іванова: література, подорожі, музика (в молодості був вокалістом рок-гурту «Crazy Apples»).

У 2022 році служив у ТРО Чорнобиля (позивний «Носач»), отримав поранення, але продовжив медійну, а не військову діяльність.

Сергій Іванов не ділиться особистими фото сім'ї, не публікує історії про дружину чи дітей поза контекстом підтримки чи загальних згадок. У інтерв'ю та Telegram-каналі фокус на роботі, війні, політиці, медіаграмотності — без деталей приватного життя. Це пояснюється бажанням захистити родину від уваги, скандалів та загроз (враховуючи досвід окупації Луганська та публічну критику влади/пропаганди). У рідкісних випадках (наприклад, у розмовах про Донбас чи війну) згадує сім'ю як опору, але без імен, фото чи деталей. У соцмережах — жодних сімейних постів. Такий підхід контрастує з його публічною гострою манерою в журналістиці та ефірах, де він максимально відкритий у професійних темах.

Соціальні мережі

YouTube

Telegram

Instagram

Facebook

Twitter/X

Цікаві факти про Сергія Іванова

1. Почав кар'єру як прокурор у 27 років (один з наймолодших в Україні 2004 року), але став медіа-персоною, критикуючи систему, з якої вийшов.
2. У 2014 році втік з окупованого Луганська, що сильно вплинуло на його антиросійську позицію.
3. Співведучий популярного ток-шоу «Право на владу» на 1+1 (2016–2019), яке збирало мільйони глядачів, та автор програми «Антиподи» — однієї з найгостріших на українському YouTube.
4. Має репутацію «медіа-кілера» через жорсткі інтерв'ю та тексти.
5. Канал «Ісландія» названий на честь країни як символу свободи та прозорості.
6. Часто коментує події на фронті, базуючись на особистому досвіді Донбасу.
7. Був фігурантом розслідувань щодо можливих політичних замовлень.
8. Сергій Іванов одним із перших на каналі «Ісландія» випустив матеріали, де відхрестився від Спартака Субботи після оприлюднення розслідування Іллі Полудьонного. Хоча Спартак Суббота раніше був частим гостем «Ісландії», саме Іванов зайняв позицію «ми були введені в оману» і критикував його після скандалу.
9. Автор книг, включаючи мемуари про прокуратуру («ПротивоРечия» 2013/2016), та музичних проєктів (вокаліст у панк-рок-гурті Crazy Apples 1993–1998).
10. У 2021 році знявся в художньому фільмі Романа Бондарчука «Редакція». Прем'єра фільму відбулася на Берлінському міжнародному кінофестивалі у лютому 2024 року.
11. У лютому 2018 року взяв участь у проєкті Саши Пролетарського та Олега Каданова «Irreversibly. Vol 1», записав індастріал-трек «Молчу языком оккупанта (Без пауз​)»​ на вірш Пролетарського.

Сергій Іванов мобілізувався до ЗСУ

В березні 2026 року у своєму Instagram акаунті Сергій повідомив, що вступає до лав ЗСУ. Він повідомив, що завершив БЗВП і надалі воюватиме в одному з підрозділів ЗСУ, до лав якого долучився на початку року.

Також блогер наголосив, що і надалі на каналі буде робити збори для ЗСУ та зокрема для свого підрозділу.

Часті питання