Олег Сенцов

Біографія

Олег Сенцов народився 13 липня 1976 році в кримському селі Скалисте неподалік Бахчисарая. Його родина переїхала до Криму з Уралу, куди раніше був засланий дід Олега. Хлопчик народився вже в Криму, куди родина переїхала через погіршення здоров'я старшої дочки.

Батько — Геннадій, працював шофером, а мати Людмила — вихователькою в дитячому садку. Ще з підліткових років у Сенцова проявився бунтівний характер. У школі він часто сперечався з учителями, які, на його думку, лише вдавали, що знають більше, ніж насправді. Попри напружені стосунки з деякими педагогами, він навчався добре, багато читав і писав твори на відмінно.

Після закінчення школи в 1993 році Олег переїхав до Сімферополя, де вступив до філії Київського державного економічного університету. Проте незабаром він розчарувався у навчанні, яке здавалося йому формальністю, де викладачі та студенти імітували процес навчання.

Коли Олегу було 20 років, помер його батько. Ця втрата стала важким ударом, адже з того часу він узяв на себе обов’язок підтримувати родину. Працюючи на ринку та займаючись дрібним бізнесом, Сенцов зумів знайти свій шлях, відкривши комп'ютерний клуб у центрі Сімферополя. Це був прибутковий бізнес, але нелегкий: Олег, за словами матері, втратив 14 кілограмів, поки домігся відкриття клубу, і мав багато боргів. Попри це він уперто йшов уперед, і клуб став не тільки засобом заробітку, але й місцем, яке змінило його життя.

У клубі Сенцов захопився кіберспортом. Він грав у мережеві комп’ютерні ігри на професійному рівні, навіть став чемпіоном України. Комп'ютерний клуб, який він відкрив, сприяв розвитку кіберспорту в Криму, і Олег почав тренувати молодих кримських кіберспортсменів, організовував для них змагання. Його команда швидко здобула популярність, і один із його підопічних посів друге місце на чемпіонаті світу з кіберспорту в Кореї.

Завдяки кіберспорту Олег знайшов натхнення для нових звершень і вирішив спробувати себе у кінематографі. У 2008 році він заснував кінокомпанію «Край Кінема» та зняв кілька короткометражок. З часом те, що спочатку виглядало як хобі, стало для нього пріоритетом. У 2011 році він продав свій клуб і повністю поринув у кінематограф.

Кар’єра

Перші фільми Олега Сенцова стали короткометражки, а вже через три роки він дебютував як режисер із фільмом "Гамер", знятим на власні кошти. Стрічка привернула увагу на міжнародному фестивалі та надихнула молодого режисера продовжувати роботу в кіноіндустрії. Він розпочав роботу над новим фільмом, але через арешт цей процес зупинився. Перебуваючи в полоні, Сенцов виявив себе й як письменник: його листи публікувалися в Україні, а після звільнення видано книги, які він писав у тюремній камері.

Кар’єра кінорежисера

Біографія Олега Сенцова як кінорежисера розпочалася у 2008 році, коли, не маючи ані професійних знань, ані зв’язків у кінематографі, він вирішив створювати фільми. Сімферопольська фотографиня Євгенія Врадій згадує, що вперше Олег запросив її до свого комп'ютерного клубу й запропонував зняти фільм. Вони почали з короткометражок, щоб набути досвіду: у 2008 році зняли «Добре ловиться рибка-бананка» за Селінджером, а потім «Ріг бика» за Хемінгуеєм, що дало їм базові навички кіновиробництва.

Олег Сенцов планував відвідувати режисерські курси в москві, але зрозумів, що йому більше підходить самостійне навчання на практиці. Його перший повнометражний фільм, «Гамер», знятий у 2011 році, описує життя підлітка, захопленого комп’ютерними іграми. Бюджет усього проєкту становив 20 тисяч доларів — особисті заощадження Олега від його комп’ютерного клубу. Всі учасники знімального процесу, зокрема й непрофесійні актори, працювали безкоштовно. Попри відсутність формальної освіти, Сенцов виявився здібним режисером, хоча йому було складно взаємодіяти з акторами та командою. Завершення роботи над «Гамером» тривало рік, а ще пів року зайняв постпродакшн. Спочатку українські фестивалі скептично сприймали фільм як любительський, але згодом «Гамер» потрапив на престижний Роттердамський кінофестиваль і здобув схвальні відгуки критиків.

Ця картина стала успішною на міжнародних майданчиках і принесла Сенцову визнання як режисера. У 2012 році фільм отримав нагороду Гільдії кінознавців та кінокритиків на фестивалі «Дух вогню» та брав участь у програмах кінофестивалів «Молодість» і Одеського МКФ.

У 2013 році Сенцов розпочав роботу над своїм другим повнометражним фільмом «Носоріг», який мав на меті показати складну реальність 1990-х років в Україні. Проєкт отримав державне фінансування, але через арешт Олега у 2014 році зйомки довелося зупинити. Лише в 2020 році, завдяки міжнародній фінансовій підтримці, фільм був завершений. Прем’єра «Носорога» відбулася у 2021 році на Венеціанському кінофестивалі. Того ж року стрічка здобула нагороду за найкращий іноземний фільм на міжнародному кінофестивалі у Стокгольмі.

Перебуваючи в ув’язненні в росії, Сенцов у 2019 році написав п’єсу «Номери», яка згодом була екранізована Ахтемом Сеітаблаєвим. Це антиутопія про суспільство в умовах тоталітаризму. За сюжетом, 10 героїв беззаперечно підкоряються правилам та законам, які диктує їхній верховний правитель Нуль. Ніхто з них не має імені і навіть не може вибирати, в кого закохуватися: усі життєві питання диктує система. Головні герої звикли бігати по колу та виконувати все, що прописано в правилах. Це триває, доки в їхнє життя не вривається незнайомець.

У травні 2024 року відбулася світова прем'єра нової документальної стрічки Олега Сенцова «Реал». Цей фільм він зняв на камеру GoPro, перебуваючи на передовій.

Це відео не є повноцінним фільмом у класичному його розумінні, це скоріше матеріал про війну, але який дає справжнє відчуття, якою вона є,

– заявив режисер. Перша закордонна прем'єра відбулася влітку на фестивалі в Карлових Варах, де режисер сам представив стрічку, взявши відпустку.

Кар'єра письменника

Ініціатором видання першої збірки «Рассказы» у 2015 році став режисер Олесь Санін, причому родина Сенцова отримала половину прибутку від її продажу. Ця збірка та ще кілька наступних книг спочатку виходили російською мовою, а згодом з'явився український переклад. У 2016 році вийшла книга «Купіть цю книгу — вона смішна» — випадок, коли назва твору точно відображає його зміст. Це дуже веселий, смішний і легкий для читання роман. Апокаліптичний роман «Другу також варто придбати», написаний під час ув’язнення, зображує інопланетне вторгнення і загрозу людству, що підштовхує до критичного переосмислення соціальних цінностей.

Наступна збірка «Маркетер» описує студентські роки Сенцова, передаючи атмосферу початку 90-х: складання іспитів, життя у гуртожитках, зміну цінностей та формування характеру молодої людини.

Особливе місце серед його творів займає щоденник «Хроніка одного голодування», який Сенцов почав вести у травні 2018 року, на третій день безстрокового голодування. У суворих умовах ув’язнення він детально описував свій фізичний та психологічний стан, відображаючи, як вистояв попри моральний тиск і фізичні труднощі. Після звільнення Олег Сенцов зміг вивезти ці записи з росії, і вони стали основою щоденника, згодом виданого українською та іншими мовами.

Збірка автобіографічних оповідань «Жизня» з'явилася також французькою («Recits», 2017), німецькою («Leben», 2019) та англійською мовами («Life Went On Anyway: Stories», 2019).

У своїх книгах Олег Сенцов розглядає важливі життєві питання, намагаючись осмислити свої рішення та вчинки, серед яких — участь у кримських подіях та голодування на підтримку українських політв’язнів.

Громадська та політична діяльність

Олег Сенцов долучився до протестів на Майдані з перших днів, майже постійно перебуваючи в наметовому містечку. Він став активним учасником Автомайдану, де допомагав організовувати побут: займався бейджами, канцтоварами, паливом, розподіляв зміни. За словами активістки Мар'яни Короненко, Сенцов був головним офіс-менеджером, підтримуючи порядок і дбаючи про харчування. Він ночував в Українському домі, Жовтневому палаці та іноді залишався у продюсера Ольги Журженко.

Згодом, під час суду, Олег назвав Майдан головною подією свого життя, наголошуючи, що їхня мета полягала в протистоянні тодішньому президенту-злочинцю. Після повалення Віктора Януковича Сенцов повернувся до Криму, де став одним із найактивніших учасників руху проти російського вторгнення. Він допомагав українським військовим і їхнім родинам покидати окуповану територію, орендуючи транспорт для перевезення речей. Як згадує Геннадій Афанасьєв, Сенцов також організовував автопробіги на підтримку України, мобілізував кримчан на проукраїнські мітинги та допомагав іноземним журналістам. У травні 2014 року Олега викрали з квартири та доставили до офісу ФСБ у Криму і згодом судили.

Після звільнення Олег активно виступає на міжнародних майданчиках, привертаючи увагу до українського питання та підтримуючи політв’язнів, підкреслюючи важливість солідарності з Україною в умовах війни й порушень прав людини.

Справа Сенцова

10 травня 2014 року в Сімферополі російська ФСБ затримала українського кінорежисера Олега Сенцова разом із активістами Олександром Кольченком, Геннадієм Афанасьєвим та Олексієм Чирнієм, звинувативши їх у підготовці терактів біля пам'ятника Леніну, меморіалу Вічного вогню та офісів проросійських організацій у Криму. Сенцова жорстоко допитували, за словами адвоката, застосовуючи до нього фізичне насильство, щоб отримати свідчення. Пізніше Афанасьєв і Чирній визнали провину, однак Афанасьєв згодом заявив, що обмовив Сенцова та Кольченка під тортурами.

Після арешту Олега Сенцова перевезли до московського слідчого ізолятора «Лефортово». Йому висунули звинувачення в організації терористичної групи, причетності до підпалу офісу партії «Єдина росія» в Сімферополі, незаконному зберіганні зброї та підготовці підриву пам'ятника Леніну. Офіційно його справу називали «справою кримських терористів», але правозахисники та громадськість в Україні й за кордоном розглядали звинувачення як політично мотивовані.

25 серпня 2015 року Північно-Кавказький окружний військовий суд рф засудив Сенцова до 20 років позбавлення волі у колонії суворого режиму, а Кольченка — до 10 років. Після оголошення вироку Сенцов та Кольченко продемонстрували незламність, заспівавши гімн України в залі суду.

Цей вирок спричинив хвилю підтримки по всьому світу. Акція #SaveOlegSentsov здобула широку міжнародну підтримку. Мітинги та демонстрації з вимогою звільнення Сенцова відбувалися по всьому світу, до кампанії долучилися політики, кінематографісти та діячі культури. Організатори фестивалю Solidarity of Arts у Польщі присвятили Сенцову премію «Нептун», а Європарламент нагородив його премією імені Сахарова «За свободу думки».

На захист Сенцова виступили Європейська кіноакадемія, низка кінематографістів, Amnesty International, Human Rights Watch та інші міжнародні організації. Президент України Петро Порошенко також підтримав Сенцова, заявивши:

Тримайся, Олеже. Прийде час і ті, хто організував це судилище, самі опиняться на лаві підсудних.

Сенцова етапували до колонії в Якутії, а пізніше — до виправної установи «Білий ведмідь» у місті Лабитнангі на Ямалі. У травні 2018 року, перебуваючи в колонії, Сенцов оголосив безстрокове голодування, вимагаючи звільнення всіх українських політв’язнів, які утримувалися в росії. Його протест тривав 145 днів, аж до критичного стану його здоров’я. У листі від 5 листопада 2018 року Сенцов повідомив, що змушений припинити голодування через загрозу насильницького годування. Це голодування стало символом боротьби за права українців, утримуваних у росії.

7 вересня 2019 року Сенцова та ще 34 українських політв’язнів було звільнено у рамках обміну між Україною та росією. Після звільнення він продовжив свою громадську діяльність, виступаючи на міжнародних майданчиках і привертаючи увагу до прав політв'язнів та порушень прав людини в окупованому Криму. Його діяльність залишається важливим символом боротьби за права українських політв’язнів і привернення уваги світової спільноти до проблеми політичних репресій.

Особисте життя

Олег Сенцов був двічі одружений. У першому шлюбі з дружиною Аллою в нього народилося двоє дітей: дочка Аліна (2002 року народження) та син Владислав (2004 року народження). Пара розлучилася у 2016 році, і після цього Алла залишилася в тимчасово окупованому Криму, підтримавши анексію півострова росією.

5 лютого 2021 року Сенцов повідомив про народження своєї третьої дитини — дочки Емми. Її мати, з якою у Сенцова були короткотривалі та складні стосунки, не залишилася з ним разом. Як зазначив Олег, звістка про майбутню дитину надійшла вже після завершення їхніх стосунків, однак він підкреслив, що діти завжди потребують любові, незалежно від того, чи залишаються їхні батьки разом.

Пізніше Сенцов познайомився з активісткою «Євромайдан SOS» Веронікою Вельч на правозахисній конференції за кордоном. Їхнє знайомство згодом переросло в міцні стосунки, і коли Вероніка повернулася в Україну, між ними зав’язався роман. 5 липня 2022 року Олег Сенцов та Вероніка Вельч одружилися. У тому ж році у Вашингтоні народився їхній син Дем'ян, ставши четвертою дитиною режисера.

Нагороди та премії

• 2014 - Орден «За мужність» III ст. 
• 2015 - Орден «За мужність» I ст. 
• 2016 - Національна премія України імені Тараса Шевченка.
• 2016 - Спеціальна премія журі Чеського кінематографічного і телевізійного союзу FITNESS.
• 2017 - Премія американського ПЕН-клубу імені Барбари Голдсміт «Свобода писати» .
• 2018 - Громадська відзнака «Ордену нескорених».
• 2018 - Нагорода «Карпатська Європа спільних цінностей» форуму «Європа-Україна».
• 2018 - Премія міжнародного економічно-гуманітарного форуму Ukrainian ID.
• 2018 - Почесний громадянин Парижа. 
• 2018 - Премія Pro Dignitate Humana.

• 2018 - Премія Сахарова за свободу думки.

• 2018 - Нагорода Платформи європейської пам'яті та сумління.
• 2018 - Міжнародна премія в області журналістських розслідувань і захисту прав людини у світі імені Сергія Магнітського. 
• 2019 - Премія «Нептун» фестивалю «Solidarity of Arts» у Гданську. 
• 2019 - Премія Магнітського, в галузі журналістських розслідувань та захисту прав людини, Лондон.
• 2020 - Лауреат премії міста Кракова імені Станіслава Вінценза. 

• 2023 - Орден Почесного легіону, Франція.

Цікаві факти про Олега Сенцова

1. В 12 років через сильну застуду в Олега почався поліартрит. За спогадами мами, у нього буквально оніміли ноги. І лише після тривалого лікування він знову почав ходити, але на все життя залишилися скалічені пальці на ногах.
2. Однією з перших робіт була робота на ринку. За його словами, це була компанія "Гербалайф", і сам режисер вважає, що тоді “розводив людей на гроші”.
3. У старшого сина, Влада, у три роки діагностували аутизм. З дитинства він навчався в спеціальній школі в Сімферополі та займався у театральній студії та малюванням. У 2023 році його сину вдалося вступити на бюджет в Університет імені Карпенка-Карого.
4. Перебуваючи в ув'язненні, Олег Сенцов ніколи не писав листів путіну з проханням про помилування.
5. Під час виробництва фільму “Номери” Олег Сенцов надіслав понад 60 листів для знімальної команди із детальними вказівками щодо різних аспектів виробництва. Попри те, що це було електронне листування, були суттєві затримки. На відповідь режисеру Ахтем Сеітаблаєв треба було чекати десь 5-6 днів, якщо щастило і цензура не блокувала листів.

Діяльність під час повномасштабного вторгнення

Ще до повномасштабного вторгнення Олег Сенцов заявляв, що, у разі війни, приєднається до війська. Для нього російсько-українська війна є особистою: усе почалося з анексії Криму у 2014 році, коли він відчув окупацію і насилля.

Я і раніше не любив путіна, розумів, що це всесвітнє зло. Але після того, що він зробив і продовжує робити з Україною, ця війна стала для мене особистою,

– пояснює він.

Після початку російської агресії він практично одразу долучився до лав ЗСУ, отримав позивний «Ґрунт». Однією з його головних мотивацій було прагнення помститися росіянам за п’ять років полону.

Сенцов брав участь у боях на південному напрямку, зокрема в Херсонській та Запорізькій областях, а також у Бахмуті, Авдіївці, Часовому Яру та інших гарячих точках на сході України. У червні 2023 року він потрапив під сильний обстріл і дивом залишився живим.

Це був черговий важкий день нашого наступу. Ми зайняли визначений рубіж, хоч і зазнали втрат. Нашу машину підбили, але ми з екіпажем змогли вилізти. Війна за нашу землю продовжується,

– написав він після того бою.

У липні Сенцов отримав контузію, а через кілька тижнів його знову поранило уламком під час обстрілу, хоча травма виявилася неважкою. Улітку 2023 року він отримав звання молодшого лейтенанта і продовжив службу в 47-й бригаді, виконуючи бойові завдання в найгарячіших точках фронту. За його словами, з тих людей, з якими він починав службу в 47-й бригаді, зараз у строю залишилися лише одиниці.

Сенцов рідко ділиться фронтовими історіями, але в серпні 2023 року розповів про операцію, під час якої він і побратими взяли росіян у полон.

Я маю багато люті проти росіян, але абсолютно байдужий до них як до полонених. Для мене вони – лише обмінний фонд, за який можна витягти наших з ворожої буцегарні,

– написав він.

Кінорежисер також висловлює свої думки щодо закінчення війни, зазначаючи, що перемога може виглядати не так, як очікують багато українців:

Я не кажу про програш, але ми, можливо, фізично не зможемо контролювати всі наші території. Проблема не в територіях, а в людях, яких ми можемо втратити, якщо будемо неправильно воювати та оборонятися. Сучасна війна – це про людей і збереження життя.

Соціальні мережі

Facebook

Instagram

YouTube

Питання\відповіді