Персони

Михайло Драгоманов

Михайло Петрович Драгоманов — нащадок відомого козацько-старшинського дворянського роду, видатний український публіцист, філософ, економіст, фольклорист, літературознавець і громадський діяч, який зробив великий внесок у розбудову української ідентичності. Рідний дядько, друг, наставник і натхненник Лесі Українки.

від  Олена Величко

Contents

Михайло Драгоманов

У 1859 році Драгоманов ініціював створення товариства української інтелігенції «Стара громада». Це був один із небагатьох на той час українських осередків, які провадили культурну, політичну та громадську роботу в Російській імперії.

Понад 10 років Михайло Петрович обіймав посаду доцента у Київському університеті, який сьогодні носить ім’я Тараса Шевченка. Очолював осередок українських емігрантів у Женеві (Швейцарія), згодом став професором Вищої школи в місті Софія (Болгарія).

Повне ім’я

Михайло Петрович Драгоманов

Псевдоніми

Українець, Кузьмичевський, М. Толмачов, Волинець, М. Галицький та ін.

Дата народження

18 вересня 1841 року

Роки активності

1863–1895 рр.

Громадянство

Російська імперія

Діяльність

Літературознавець, історик, публіцист, економіст, громадський діяч

Навчальний заклад

Київський університет

Дата смерті

2 липня 1895 року

Місце поховання

Софія, Болгарія

Біографія

Михайло Драгоманов народився 18 вересня 1841 року у місті Гадяч Полтавської губернії. Його батьки були освіченими людьми, що мали ліберальні погляди. Родина Драгоманових належала до великого козацько-старшинського роду, який мав грецьке походження та володів кількома садибами, розташованими в урочищах Зелений Гай, Вербняги, Драгоманівська гора. Засновником роду є Стефан Драгоманов — значковий товариш часів Гетьманщини й війт Переяславського магістрату.

Великий вплив на становлення особистості Михайла мав його батько — Петро Драгоманов. Саме він прищепив сину любов до наук і був йому близьким другом.

Навчання Михайло Драгоманов почав у повітовому училищі в Гадячі. Найулюбленішими його предметами були історія, географія та іноземні мови. Особливий інтерес виявляв до періоду античності. Після закінчення училища вступив до Полтавської гімназії. Учителі були вражені його працьовитістю та наполегливістю. Михайло дуже любив читати, часто вибирав складні для свого віку твори.

У 1859 році Драгоманов переїхав до Києва та вступив до Київського університету Святого Володимира (зараз це Київський національний університет ім. Тараса Шевченка) на факультет історії та філології. Саме університет відкрив перед Драгомановим нові обрії та можливості, адже був головним осередком культурного та соціально-політичного життя того часу. Тут він отримав доступ до значно більшої кількості наукових праць і художніх творів, а також мав можливість брати участь у різноманітних студентських товариствах. До заснування одного з таких він долучився вже на першому році навчання. Це була недільна українськомовна школа в Києві, згодом таких закладів ставало все більше.

Однією з визначних подій у процесі становлення Драгоманова як політичного та громадського діяча став виступ над труною Тараса Шевченка у 1861 році, коли прах поета привезли із Санкт-Петербурга для поховання в Каневі. Основною думкою промови було те, що «кожний, хто йде служити народові, накладає на свою голову терновий вінок».

Через два роки після цієї події Михайло Драгоманов вступив до «Громади» — товариства, яке мало на меті популяризувати українську мову, літературу та історію.

Товариство “Стара громада”

Товариство “Стара громада”, ініціатором створення якого був Михайло Драгоманов

фото з Вікіпедії

Окрім вивчення культурного та історичного спадку, члени товариства активно просували ідею української політичної автономності. Саме Драгоманов ввів у вжиток такий термін, як «малоросійщина». Ось як він пояснював, хто такі малороси:

«Це зросійщені українці, національний характер яких утворювався під чужим тиском і впливом, що мало наслідком засвоєння переважно гірших якостей чужої національності і втрати кращих своїх».

Також Михайло Петрович активно співпрацював з провідними галицькими виданнями. За свою громадську діяльність та участь у «Громаді» був визнаний небезпечним агітатором.

У 1876 році був виданий Емський указ, метою якого було знищення всього українського та придушення діяльності проукраїнської інтелігенції. «Громаду» було ліквідовано, відомих діячів і професорів, які відстоювали українські інтереси, було звільнено з Київського університету, зокрема і Драгоманова. За свою діяльність він був висланий із Російської імперії.

У 1889 році Михайло Драгоманов отримав запрошення обійняти посаду викладача на кафедрі історико-філологічного факультету в Софійській Вищій школі в Князівстві Болгарія. Він пристав на пропозицію і плідно працював там протягом 6 років, до самої смерті.

Помер Михайло Драгоманов 2 липня 1895 року у віці 53 років. Похований у місті Софія, що в Болгарії. Офіційною причиною його смерті названо розрив аорти. За згадками близьких, в останні місяці життя він був дуже пригнічений станом справ в Україні.

Михайло Петрович Драгоманов був рідним братом відомої української письменниці, меценатки, етнографки та перекладачки Ольги Петрівни Драгоманової (у шлюбі Косач), добре відомої широкому загалу як Олена Пчілка.

Олена Пчілка

Українська письменниця Ольга Косач-Драгоманова - рідна сестра Михайла Драгоманова

Його племінниками були Леся Українка (Лариса Косач) — українська письменниця та перекладачка, Михайло Косач — український фізик, метеоролог, письменник і перекладач, Олеся Зірка — українська письменниця, літературознавиця й етнографка, Оксана Косач — українська перекладачка та музикантка, Микола Косач — український громадський діяч, голова земської управи та Ізидора Косач — українська мемуаристка, викладачка та перекладачка.

Наукова діяльність

Михайло Петрович Драгоманов розпочав активну наукову діяльність ще у студентські роки. У 1864 він написав першу свою історичну роботу «Імператор Тиберій» під керівництвом Віталія Шульгіна — російсько-українського історика, який мав проросійські погляди та був головним редактором україноненависницької газети, яка виходила в ті часи в Києві.

Після закінчення університету Драгоманов працював учителем географії у Другій чоловічій Київській гімназії. У ній також викладали такі відомі вчені, як Володимир Науменко, Іван Вернадський, Петро Лебединцев, Федір Швець та ін. У гімназії в різні часи навчались Отто Шмідт, Сергій Виноградський, Ісаак Левін, Петро Чубинський та ін.

У 1865 році почав працювати у Київському університеті на посаді позаштатного викладача на кафедрі загальної історії. Читав лекції та публікував статті на історичні тематики, зокрема про Стародавні Грецію, Рим, Схід, а також Нову історію.

  • У 1870 році захистив магістерську дисертацію та здобув ступінь магістра загальної історії.
  • У 1873 році обійняв посаду доцента.
  • У 1875 році Михайла Драгоманова звільнили з університету через його проукраїнські політичні погляди.

У 1876 році після видання Емського указу, спрямованого на придушення діяльності всіх проукраїнських об’єднань і переслідування їхніх лідерів, Михайла Драгоманова було вислано з Російської імперії під таємний нагляд поліції.

Драгоманов у літературознавстві

Активна літературознавча діяльність Драгоманова припала на 1870–1890 роки. Він розробляв і відстоював концепцію народності літератури, наголошував на її історичній цінності, адже вона розвивалась разом із народом, відбиваючи його особливості, цінності й потреби.

Драгоманов активно підтримував українських письменників, які зображали у своїх творах народний побут, звичаї, історичні події. При цьому він рішуче засуджував різноманітні викривлення та маніпуляції, зокрема прагнення деяких авторів змальовувати українців виключно неосвіченими селянами.

Драгоманов активно аналізував романтизм — літературний напрям, який став ключовим в українській літературі того періоду. Розвиток романтизму дав змогу привернути увагу до української міфології, етнографії та історії, які демонстрували багатогранність і глибину творчості українського народу.

Однією із концепцій, які домінували у творчості та наукових роботах Михайла Петровича, був і реалізм. Він відстоював необхідність зображати життя та окремі події правдиво. У своїх роботах він опирався на бачення світу та літературні методи Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Івана Нечуя-Левицького та ін.

Найвідоміші літературознавчі роботи М.П. Драгоманова:

  • «Література російська, великоруська, українська і галицька»;
  • «Листи на Наддніпрянську Україну»;
  • «Святкування роковин Шевченка в «Руському обществі»;
  • «Війна з пам'яттю про Шевченка»;
  • «Т. Шевченко в чужій хаті його імені».

Політична діяльність Драгоманова

У своїй політичній діяльності Михайло Петрович Драгоманов боронив право українців на самовизначення, власну мову, культуру та державу. Він критикував тих, хто під прикриттям загального єднання та дружби прагнув нав’язати українцям усе російське.

Драгоманов відкрито й активно відстоював українців як окрему націю, при тому, що в ті часи імперська політика намагалася нав’язувати все російське шляхом стирання такого поняття, як «нація», взагалі. Просував концепцію Батьківщини не як території, а саме як комплексу національних ознак.

По суті, Михайло Драгоманов є автором загальної концепції демократичного ліберального суспільства в Україні. Ось основні її тези:

  1. Право на децентралізацію влади та можливість самоврядування громад. Це дає можливість людям, що належать до однієї національної групи, обирати власного лідера за тими критеріями, які відіграють найважливішу роль саме для них. Це особливо обурювало російських імперців, які призначали людей на державні посади за власними поняттями.
  2. Унітарна держава — це шлях до диктатури. Драгоманов пропагував ідею утворення федерації, де кожна складова великої країни мала широкий перелік прав на самоврядування. В межах тодішньої Російської імперії, яка була саме диктатурою, такі заяви сприймались вороже.
  3. Федералізація Російської імперії. Окрім прав на самоврядування, Драгоманов наголошував на правах та свободах окремої людини, що включали свободу слова та друку, приватність листування, право людини на захист і недоторканність майна.
  4. Відокремлення церкви від держави.
  5. Гарантування прав і свобод громадянам судочинством.
  6. Ліквідація правової нерівності.
  7. Націоналізація виробництва.
  8. Поділ влади на три гілки: законодавчу, судову й виконавчу.

Вшанування пам’яті

За значний внесок у розвиток української культури й державності та високу ціну, яку заплатив видатний діяч через переслідування з боку авторитарної імперської влади, в сучасній незалежній Україні гідно і на всіх рівнях вшановують пам’ять Михайла Петровича Драгоманова.

У 1920 році його іменем було названо Національний педагогічний університет у Києві, який продовжує працювати й сьогодні. Біля входу можна побачити бюст відомого наукового діяча.

  • 1933 року про Драгоманова було знято фільм «Титан. Михайло Драгоманов».
  • 2001 року НБУ випустив ювілейну пам’ятну монету з нагоди 160-річчя з дня народження великого діяча.

    Ювілейна пам’ятна монета з нагоди 160-річчя Михайла Драгоманова

    Ювілейна пам’ятна монета з нагоди 160-річчя з дня народження Михайла Драгоманова

  • У місті Гадяч, що на Полтавщині, в урочищі Зелений Гай, що раніше належало родині Драгоманових, було встановлено пам’ятну дошку.
  • На стіні червоного корпусу Київського університету Шевченка встановлено меморіальну дошку.
  • Пам’ятну таблицю встановлено в Софії (Болгарія) — місті, де Михайло Драгоманов провів свої останні роки життя та був похований.
  • На честь Михайла Петровича названо вулиці в рідному Гадячі, Києві, Львові, Рівному, Луцьку, Чернівцях та інших великих містах України.

Цікаві факти про Михайла Драгоманова

Щоб краще оцінити багатогранність постаті Михайла Драгоманова та його внесок у становлення української культури та державності, ми підготували 10 цікавих фактів про видатного діяча:

  1. Михайло Драгоманов став першим політичним емігрантом у Російській імперії. За свою громадську й політичну діяльність його було вислано за кордон під таємний нагляд за особистим наказом царя Олександра ІІ.
  2. Через неможливість відкрити українську друкарню в Російській імперії Драгоманов зробив це у швейцарській Женеві, ставши засновником української періодики за кордоном.
  3. Драгоманов був одружений із Людмилою Кучинською, яку знав із дитинства. Після смерті чоловіка вона на запрошення Олени Пчілки переїхала до Києва. Людмила Драгоманова добре грала на фортепіано, малювала й переклала російською новели Василя Стефаника.

    Людмила Драгоманова - дружина Михайла Драгоманова

    Людмила Драгоманова - дружина Михайла Драгоманова

    фото з Вікіпедії
  4. Михайло Петрович мав трьох дітей — доньок Лідію та Аріадну й сина Світозара.
  5. Драгоманов видавав свої публіцистичні твори під 11 псевдонімами.
  6. Учений багато подорожував і жив за кордоном — у Німеччині, Швейцарії, Австрії, Італії, Чехії, Болгарії та інших країнах.
  7. Михайло Петрович вільно володів п’ятьма європейськими мовами.
  8. Донька Лідія вийшла заміж за болгарського науковця, письменника та політика Івана Шишманова, який був послом Болгарії в УНР у 1918–1919 роках.
  9. Син Світозар був видатним економістом, істориком, публіцистом, викладав у київських ВНЗ. Він входив до урядів країни при УНР та Гетьманаті. Через переслідування радянської влади емігрував. Похований у США.
  10. Михайло Драгоманов долучився до створення першого університету в Болгарії.