Леся Українка

Лариса Косач-Квітка, яка увійшла в історію української культури та світової літератури як Леся Українка, народилась 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському (зараз це місто Звягель в Житомирській області).

За відносно недовге життя, а померла жінка в 42 роки (1 серпня 1913 року в Сурамі, Грузія), встигла стати однією з центральних фігур української культури: поетесою, письменницею, драматургинею, перекладачкою, фольклористкою і громадською діячкою, чиє ім’я радянська цензура не змогла ігнорувати навіть по смерті, тому спробувала спотворити.

Ким її тільки не називала пропаганда: “другом пролетарів” та “пролетарською письменницею”, “слабосильною, хворою дівчиною” (а не авторкою світового рівня), симпатиком Маркса (а не дитиною з однієї з 3 україномовних родин Києва часів Емського указу, яка в листах до дядька писала протилежне), приписували їй романи та негідну поведінку (замість прогресивних поглядів, сміливої боротьби за свої права і межі та щирої любові до близьких людей).

Образ Лесі Українки міфологізований і канонізований до межі. Так ким вона була? Можливо, людиною?..

Біографія

Батько та мати родини Косачів-Драгоманових були непересічними освіченими людьми свого часу, обоє належали до шляхти. Петро Косач походив з впливового українсько-козацького роду, що мав свій герб та після припинення існування Гетьманщини, отримав статус російського дворянства. Ольга Драгоманова (більш відома нам як письменниця Олена Пчілка) походила зі шляхетного роду Драгоманових, який також мав зв'язок з козацькою старшиною.

Петро Косач – заможний українсько-козацький шляхтич, що дослужився до дійсного статського радника. Мав чималі таланти до математики та керування фінансами, був відомий своїми влучними іронічними та саркастичними висловами.

* Дійсний статський радник – цивільний чин IV класу в табелі про ранги у Російській імперії, надавав привілей спадкового дворянства. Ті, хто отримував такий чин, обіймали високі посади: директор департаменту, губернатор, градоначальник. Офіційне звертання: “Ваша вельможність”.

І Ольга Драгоманова – дворянка зі старовинного козацького роду з активною і дуже прогресивною як на той час соціальною позицією. Письменниця, публіцистка, перша жінка журналістка, членкиня-кореспондентка Всеукраїнської академії наук, поетка, музикантка.

Вони збирали у себе вдома найкращих та найосвіченіших людей того часу. В сім’ї двох неординарних нащадків української шляхти народилося шестеро дітей. Діти вбирали атмосферу та ідеї. Отримували найкращу домашню та закордонну освіту, вчили українську мову, вивчали закордонні мови та літературу, малювання та музику.

Лариса (а саме так назвали дівчинку, яка стане Лесею Українкою, при народженні) стала другою із шести дітей Косачів.

Зі старшим братом Михайлом вони були настільки дружними з дитинства, що в родині мали спільне прізвисько – Мишелосіє. Малу Ларису окремо коротко називали – Лося. Пізніше, пишучи листа до свого дядька, відомого інтелектуала Михайла Драгоманова, вона вперше підпишеться Леся. Так далі і проситиме її називати. Ще пізніше під його ж впливом доповнить псевдонім словом Українка.

/Михайло Драгоманов підписував свої статті – “Українець”./

Вплив сім’ї

Старший брат Михайло – яскравий, статний, харизматичний, улюбленець мами. В майбутньому математик, фізик, метеоролог, перекладач, письменник. Сконструював перший в межах Російської Імперії (куди входила тоді частина України) апарат для рентгену, зробив знімок ноги Лесі перед поїздкою до професора у Німеччину, приїздив туди особисто і під час операції був з сестрою.

Молодші сестри та брат Косачі: Ольга, Оксана, Микола та Ізідора

Ольга Косач – лікарка, перекладачка, письменниця, літературознавиця, бібліографка, етнографка, викладачка. Вони з Лесею були не тільки сестрами, а й добрими подругами. Саме Ольга буде бібліографом Лесі і власним лікарем. Саме вона напише її докладну біографію, засновану на архівах, листах та спогадах.

Прочитати книгу можна тут: Косач-Кривинюк О. П. Леся Українка (1970)

Оксана Косач – музикантка, викладачка французької мови, перекладачка. Вищу освіту здобула у Бельгії, практично все доросле життя провела за кордоном. З Лесею їх розділяли 11 років.

На момент народження Оксани, Леся вже була хвора: за рік до того дуже сильно застудилася, почався туберкульоз кісток. Проте Леся зраділа народженню молодшої сестри і брала активну участь у її вихованні.

Оксана віддала свою частину спадку на лікування Лесі Українки. Теж написала спогади про свою знамениту старшу сестру: “Леся Українка (нарис життя)”, які були опубліковані в рукописній збірці “Ранок” (1926 рік), виданій в Української реальної гімназії у Празі.

Микола Косач – закінчив політехнічний інститут, інженер-агроном за фахом, громадський діяч, голова земської управи. Воював на фронті Першої світової, по повернені намагався розвивати громаду та українську культуру. Микола єдиний з сім’ї похований на Волині, у рідному Косачівському (тепер це Колодяжне).

Ізидора Косач – наймолодша в родині: мемуаристка, перекладачка, агроном за освітою, діячка культури. Ім’я сестрі обрали Михайло з Лесею. Леся була першою вчителькою дівчинки з французької та музики. А ще тричі врятувала Дорі життя: двічі дбайливим доглядом при хворобі, а третій, вже по власній по смерті – самим своїм ім’ям скоротивши Ізидорі строк заслання в таборах.

УНІКАЛЬНИЙ ЗАПИС СПОГАДІВ ІЗИДОРИ КОСАЧ-БОРИСОВОЇ, СЕСТРИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Родина дуже багато значила для Лесі Українки та її рідних. До останнього вони підтримували та піклувалися один про одного.

Родина Косачів належала до російського дворянства, але при цьому підкреслювала свою українськість та тяглість від українських шляхетних родів.

Діти змалечку розмовляли українською, носили народні строї, вивчали фольклор. У Києві початку XX століття таких родин лишилося тільки три на всю столицю: Лисенки, Старицькі і Косачі.

Ранні роки

Дитячі роки Лесі минули на Поліссі. У зимовий період сім'я переїжджає до Луцька, а влітку оселялась у селі Колодяжне (тоді – Косачівському).

Ці місця вплинули на формування її художнього світогляду, а природа Полісся стала джерелом натхнення для творчості.

У дитячому віці Лариса Косач вже виявила великий інтерес до літератури. В чотири роки навчилась читати, в п’ять – писати драматичні твори. У віці дев'яти років почала писати вірші.

Перший вірш, “Надія”, виник під враженням від засудження батькової сестри Олени Косач (тітки Єлі) на заслання до Сибіру за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна. У 12 років Леся переклала Гоголівські “Вечори на хуторі біля Диканьки”, а в тринадцять років вперше надрукувалася.

Її талант і прагнення до знань підтримували багато видатних культурних діячів того часу, таких як Михайло Драгоманов, Михайло Старицький та Микола Лисенко.

Хвороба

У десятирічному віці в Лесі діагностували туберкульоз кісток, який вона лікуватиме все життя.

Зважаючи на рівень медицини кінця ХІХ-початку XX століття, це було дуже болючим та емоційно складним процесом. Дівчині страшенно боліло, вона пережила чисельні операції з видалення кісток та багато часу в лікарнях, що морально її травмували. В листах Леся пише, що не може і не хоче більш витримувати “лікарський погляд” на себе, як на об’єкт, а не живу людину з емоціями, гідністю та страхами. 

Крім того, хвороба робила дівчину дуже самотньою та ізольованою від однолітків. А ще визначала її місце перебування: Лесі потрібно було бути в теплі, вона часто подорожувала між закордонними санаторіями та клініками.

З одного боку – мандри та розширення горизонтів, а з іншого – в дуже обмеженому товаристві випадкових людей, яке ти не сама собі обираєш. Проте навіть в таких обставинах Леся знайшла близьких по духу людей та зустріла майбутнього чоловіка, саме в санаторії. Не говорячи вже про те, що читання та “уліти” (так письменниця називала свої моменти творчого натхнення та писання) були одним зі способів боротьби з болем, давали сили до життя, хоч і сильно виснажували Лесю.

В радянській пропаганді Лесю Українку часто подають як бідолашну хвору дівчинку, яка жертовно писала з останніх сил. Але це не зовсім так. Скоріше навіть – це зовсім не так (як часто буває з радянською і російською пропагандою, еге ж?).

Якщо вчитатись в її листи до близьких (а вони не так давно вийшли у видавництві “Комора”), то можна живо уявити собі цю розумну, цікаву, спраглу до світу жінку з ясними думками та цілком зрозумілими нам, дуже сучасним вподобаннями. Це листи не нещасної жертви обставин, а освіченої талановитої дівчини, жінки, письменниці, перекладачки, поетеси з широкою візією щодо культури та світу.

Так, хвороба мала вплив на її життя, бо приносила біль та дискомфорт, з яким не просто справлятись навіть сучасній медицині. Але ні, вона не визначала те, ким власне була жінка, не туберкульоз кісток зробив її Лесею Українкою. Просто Леся Українка хворіла на туберкульоз кісток. Зміщення радянською пропагандою акценту з особистості на хворобу дуже типове та стигматизуюче, спробуємо від цього відійти і побачити за тим живу людину.

Мабуть, ви чули цю історію в школі: Леся з родиною пішла на Водохреща в Луцьку до річки Стир, промочила ноги, промерзла і отримала туберкульоз кісток, який потім лікувала все життя. З цим є кілька проблем, головна з яких полягає в тому, що неможливо захворіти на туберкульоз кісток від переохолодження. Збудником цієї хвороби є бацила Коха (вона ж туберкульозна паличка), яка вже має бути в організмі, коли він переохолоджується.

Передається бацила Коха повітряно-крапельним шляхом від іншого хворого. І ще, туберкульоз не може потрапити відразу в кістки – первинна точка поширення в легенях. Тобто перед тим, як перемерзнути на Водохреща, Леся мала перехворіти на іншу форму туберкульозу, практично одужати, але від переохолодження отримати рецидив. 

Що далі було, ви знаєте: в 10 років дівчинка захворіла, в 12 – їй діагностували туберкульоз, який лікували ще 30 років до самої її смерті.

На щастя сучасна медицина не стоїть на місці і має суттєвий прогрес, порівняно з XX-ХІХ століттями, але повернемось до Лесі Українки.

Освіта та юність

Леся разом зі старшим братом Михайлом отримали початкову домашню освіту, тому що Олена Пчілка принципово навчала дітей до 5-го класу вдома (остерігаючись щодо російської школи), за власно складеною програмою і українською мовою. Тим більше, що в 1876 році вийшов Емський указ, який витісняв українську з імперії, Лесі на той момент було 5 років.

Емський указ, 18 травня 1876 року виданий російським імператором Олександром II, був націлений на зникнення української мови з культурної сфери Російської імперії. Емський указ забороняв українську мову в багатьох сферах життя, в тому числі в освіті та літературі.

Пізніше, дівчинка мала домашню освіту вже через хворобу та неможливість довгий час встати з ліжка. Хвороба позбавила її можливості грати на фортепіано (з руки видалили кілька кісток) а також вразила ногу Лесі. Проте дівчинка надзвичайно багато читала, пізніше порівнюючи у своїх листах книги з морфієм від болю.

Щоб ви розуміли, дівчина досконало знала з десяток іноземних мов: французьку (володіла краще, ніж російською), німецьку, англійську, італійську, польську, болгарську, латину, грецьку, вивчала іспанську. Перекладала Байрона, Шекспіра, Гоголя, Міцкевича, Гейне, Гюго, Гомера.

В 19 років написала для сестер підручник “Стародавня історія східних народів”. Це була допитлива та надзвичайно розумна жінка, якій в освіті та самоосвіті не стало на заваді ніщо.

Вона багато подорожувала світом внаслідок того, що мала постійно бути в теплі та шукала спосіб вилікуватись. Об'їздила всю Європу, довго жила в Італії та Єгипті, три роки – в Криму. Відвідала майже всі найкращі європейські театри, прекрасно розбиралась в європейському мистецтві, скрізь записувалася до найкращих бібліотек, цікавилась новинками літератури та науковими працями.

Це пояснює, чому письменниця так пов’язана з європейською традицією та привнесла стільки модернізму в українську культуру (прямо та опосередковано), але про це краще почитати спеціалізовані літературознавчі праці (і звісно твори самої Лесі Українки).

З самого дитинства отримала глибоку та різнобічну освіту завдяки впливу матері та дядька Михайла Драгоманова, з яким листувалася як тільки навчилась писати і обговорювала буквально все.

Драгоманов був моральним та інтелектуальним авторитетом для Лесі Українки, її листи до нього це окремий скарб, повний світлих думок та пошуків істини.

Зрілість

Леся Українка, разом з Оленою Пчілкою, Наталею Кобринською, Ольгою Кобилянською відігравала ключову роль у розвитку феміністичного напрямку в українській літературі. Твори Лесі Українки публікувалися в альманасі "Перший вінок".

“Перший вінок” – перший в Україні феміністичний альманах, виданий у 1887 році у Львові Наталією Кобринською та Оленою Пчілкою.

У 1888 році Леся разом з братом Михайлом Косачем організували літературний гурток української молоді “Плеяда”. Туди також входили: Людмила Старицька, Володимир Самійленко, Іван Стешенко, Агатангел Кримський, Максим Славінський, Олександр Черняхівський та інші.

Не обійшлось і без контроверсій з владою. В ніч з 17 на 18 січня 1907 року на київській квартирі Косачів відбувся обшук поліції, вилучили 121 брошуру соціалістичного змісту, які належали переважно Миколі Косачу, молодшому брату. Лесю та її сестру Ольгу заарештували і ніч протримали у відділку. З того часу Леся Українка опинилася під негласним наглядом поліції – навіть для поїздки в Колодяжне вона змушена була писати заяву до поліції.

Цензура не раз забороняла її твори – більшість з них письменниця публікувала за кордоном Російської імперії: на Галичині чи в Буковині, які тоді входили до Австро-Угорщини.

Леся не лише писала власне, але (що логічно при такій мовній освіченості та культурній надивленості) – активно перекладала, адаптуючи європейську класику до українського читача. Багато про це сперечалась в листах з дядьком, Михайлом Драгомановим.

До того ж Лесі Українці ми завдячуємо словами “промінь”, “напровесні”, які письменниця ввела в літературну мову, перекладаючи твори закордонних письменників.

Її життя було боротьбою: з хворобою, із суспільними нормами, з імперськими наративами, за те, щоб мати власну думку, жити своїм розумом, не бути ні від кого залежною.

Іван Франко назвав Лесю Українку “єдиним мужчиною в нашому письменстві”, протиставляючи її живі сміливі твори та дії декадентству й істерії, які панували в літературі.

Останні роки

Останні роки жила в Єгипті та різних містах Грузії, куди переїздила разом з чоловіком Климентом Квіткою по його службі.

Померла 1 серпня 1913 року в грузинському селищі Сурамі – виснажена хворобою, відмовили нирки. Похована у Києві на Байковому кладовищі біля батька та брата Михайла. До кладовища труну з тілом Лесі Українки несли шестеро жінок.

Творчість

Леся Українка, була і є видатною українською письменницею, поетесою, драматургинею, перекладачкою, громадською та культурною діячкою. Її творчість охоплює різні літературні жанри і вражає різноманіттям, прогресивністю, позачасовістю і глибиною.

Поезія

У 1884 році у львівському журналі “Зоря” вперше надрукували вірші під іменем Леся Українка: “Конвалія” та “Сафо”.

Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-х, коли Косачі переїхали до Києва. Перша збірка “На крилах пісень” з'явилася у Львові (1893), друге видання – в Києві (1904), там само вийшла й друга збірка “Думи і мрії” (1899), третя “Відгуки” (1902) – в Чернівцях.

Після того Леся Українка працювала ціле десятиліття і створила понад сотню поезій, половина з яких не були надруковані за її життя.

Проза

Леся Українка також була авторкою прозових творів. В її повістях, казках та оповіданнях часто висвітлюються соціальні проблеми, взаємини між людьми та пошук сенсу життя.

Перші оповідання з сільського життя змістом і мовою пов'язані з фольклором, який мав вплив на всю її творчість і який вони з чоловіком збирали. Лишилось не закінченим орієнтальне оповідання про долю арабської жінки.

Леся Українка мала ґрунтовні знання з історії та теорії літератури, мала фахові знання в галузі мистецтвознавства, театрознавства, фольклористики, філософії, культурософії.

Писала літературно-критичні статті в 1899-1907 роки. Більшість з них російською мовою, оскільки це був період після Емського указу і українська мова була сильно обмежена в наукових колах.

Драматургія

Перша її драма “Блакитна троянда” (1896) з життя української інтелігенції засвідчила входження Лесі Українки у модерний світ. До того переважно писали про село.

Широко використовуючи теми й образи світової літератури, Леся Українка розвинула новий жанр – драматичну поему. Серед створених нею драматичних поем: “Одержима” (1901), “На руїнах” (1904), “Вавилонський полон”, “В дому роботи – в країні неволі”, “Кассандра” (1907), “В катакомбах” (1905), “Руфін і Прісцілла” (1910), “Бояриня” (1910), “Лісова пісня” (1911), “Камінний господар” (1912), “Оргія” (1913).

Переклади

Письменниця володіла численними мовами і активно займалася перекладацькою діяльністю. Вона перекладала твори світової літератури, зокрема, праці Шекспіра, Гете, Толстого.

1885 року у Львові вийшла збірка її перекладів з Миколи Гоголя (виготовлена спільно з Михайлом Косачем).

На прохання “Плеяди” в 1889 році склала свій відомий Список світової літератури для перекладу.

1892 у Львові вийшла “Книга пісень” Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки.

Найкращі цитати Лесі Українки

Важко визначити найкращі, тому візьмемо до прикладу найбільш відомі.

То не любов, що присяги боїться.

Меча важкого рукоять

Не важча від старої ліри.

***

Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція.

***

Для згаслих душ і безкорінних рас

Однаково ворожі – степ і море.

***

Смерть – це велика всесвітня, космічна самота.

***

На ділі каймося, не на словах.

***

Що сльози там, де навіть крові мало!

***

Одвага наша – меч, политий кров'ю.

***

Хто визволиться сам, той буде вільний,

Хто визволить кого, в неволю візьме.

***

Права без обов’язків – то сваволя.

***

Ніхто не має більшої любові,

Як той, що душу поклада за друзів.

***

Мене любов ненависті навчила.

***

Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі.

Люди, які мали вплив на Лесю Українку

Михайло Драгоманов

Михайло Драгоманов – відомий інтелектуал та українофіл ХІХ сторіччя, був моральним та інтелектуальним авторитетом для Лесі Українки, її листи до нього це окремий скарб, повний світлих думок та пошуків істини. Скажімо, цей:

Леся Українка. Лист до дядька Михайла Драгоманова. Луцьк

Ольга Кобилянська

З Ольгою Кобилянською Леся Українка познайомилась після того, як прочитала її “Царівну”, знайшовши там багато суголосних собі ідей та станів. Знайшла її адресу та написала. Обидві письменниці були не в Україні тоді, обидві мали що обговорити в листах.

Між двома талановитими жінками зав’язалось листування та щира дружба. З часом вона стала щира настільки, що деякі дослідники життя письменниць підозрюють роман. Так це було чи ні, важко з’ясувати та і не дуже потрібно. Сама Леся писала про те, що не хоче робити свого життя надто публічним і відкритим, а особисте має лишатись особистим.

На тему є цікава стаття Тамари Гундорової: Леся Українка і Ольга Кобилянська: «щось таке, чому назви нема в людській мові» | Збруч.

Сергій Мержинський

Сергій Мержинський був близьким другом Лесі, для того, щоб підтримати його у хворобі, жінка попри волю матері їде до нього. Сама. На початку XX сторіччя це все ще скандал.

Піклується про Мержинського письменниця до самої його смерті, буквально. Чоловік помирає на руках у Лесі. З ніч біля його ліжка Леся Українка пише поему “Одержима”.

Климентій Квітка

Климентій Квітка, чоловік Лесі Українки, був молодшим за неї на 9 років і теж хворів на туберкульоз. Довгий час вони жили разом без одруження, вирішили побратися лише в 1907 році під тиском родини. У кінці життя Леся підтримувала його, переїжджаючи по Грузії та заробляючи гроші на життя й лікування перекладами і приватними уроками.

Вони зблизилися на ґрунті захоплення фольклором, разом бували у фольклорних експедиціях. Леся Українка знала більш як 500 народних пісень, і саме їхнє знайомство розпочалося з пропозиції записати ці пісні.

Один з унікальних записів, де Климент Квітка записав голос Лесі Українки, вдалося зберегти до наших днів. Запис голосу Лесі Українки

Іван Франко

Іван Франко, старший за Лесю Українку, на початку її творчого шляху був давно вже визнаним поетом і політичним діячем. Його роль в кар'єрі Лесі була важливою: Олена Пчілка, надіслала її вірші саме Франку, який не лише опублікував твори молодої поетеси у журналі, але й редагував її першу збірку.

Франко відзначив Лесю Українку знаменитою рецензією, називаючи її "чи не одиноким мужчиною на всю Україну". Це свідчило про те, що Леся вражає своєю сміливістю і талантом, перевершуючи усіх конкурентів обох статей.

Попри це, їх відносини не були простою взаємодією ментора і учениці. У листуванні Леся іноді зверталася до Франка з шанобливістю, іноді ж виявляла власну їй іронію.

Активне листування розпочалося у 1901 році, коли Леся відвідувала Галичину та Буковину. Зі свого боку Леся не соромиться висловлювати власні погляди і не завжди поділяє точку зору Івана Франка.

Після смерті Лесі Українки Олена Пчілка отримала телеграму від Івана Франка:

“Пам’ять дорогої покійниці записана в моїй душі незатертими слідами. Честь її пам’яті”.

Повну версію листування Лесі Українки з Іваном Франком, а також з іншими українськими літературними особистостями можна послухати в подкасті “Пошткаст імені Лесі Українки” на MEGOGO Audio.

Агатангел Кримський

Агатангела Кримського з Лесею Українкою пов’язувала давня, ще з молодих літ, дружба. Однак лише 1941 року, з нагоди 70-ліття від дня народження письменниці, він написав єдиний мемуарний текст, назвавши його вельми промовисто “Із спогадів щирого друга”.

Агатангел Кримський. "Із спогадів щирого друга" (про Лесю Українку)

Цей текст дуже обурив Лесиних сестер – Ольгу та Ізидору, а також письменницю Людмилу Старицьку-Черняхівську. Вони вважали потрактування його взаємин з Лесею – доволі суперечливим.

Ізидора Косач-Борисова запевняла, що стосунки сестри “з Кримським були товариські, Леся цінувала його як великого ерудита в своєму фаху (східні мови, культура східних народів), але ніколи ніякого роману у Лесі з ним не було, а що він вже на схилі літ (багато років по смерті Лесі) часами натякав, що начебто у них був дуже поетичний роман, то цe цілковита фантазія Кримського”.

Леся Українка. Лист до Агатангела Кримського. Грузія. Читає Ірма Вітовська.

Особисте життя письменниці

Особисте життя письменниці доволі суперечлива тема, про яку можна написати не один роман. Оповита загадками, домислами та міфами. Достеменно відомо хіба те, що була одружена з Климентієм Квіткою.

Можна трохи прочитати про її любові тут: Таємниця Лесиних любовей — Локальна історія.

10 цікавих фактів про Лесю Українку

1. Перші пів року життя Леся провела з батьком – в Ольги Косач після народження доньки розвинулася анемія і вона поїхала лікуватися в Європу.
2. У 5 років почала грати на роялі і написала власну музичну п’єсу.
3. Лесю називали першою жінкою-мариністкою в українському мистецтві. На жаль, збереглася лише одна картина.
4. Повне зібрання творів Лесі Українки становить 14 томів.
5. Наклад першої книги був 500 примірників.
6. Зображена на 200 українських гривнях.
7. Першу свою друковану книжку Леся Українка тримала в руках у 14 років. На обкладинці зазначені три псевдоніми: Михайло Обачний і Леся Українка, редакція Олени Пчілки.
8. Після послаблення Емського указу 1905 року Леся Українка взялася опікуватися бібліотекою товариства “Просвіта”. Однак її відсторонили від цієї роботи через політичну неблагонадійність.
9. Очі в Лесі були сірі з блакитним відтінком.
10. В останні дні життя, коли Леся була в Грузії, їла лише морозиво з ожини.

Вшанування пам’яті Лесі Українки

Пам’ятники Лесі Українці є в усьому світі, їх більш як 90. Тільки в Луцьку чотири. А є ще в Києві, Новограді-Волинському, Ковелі, а також – Торонто, Клівленді, Батумі, Саскатуні, Телаві та багатьох інших містах світу. За значний внесок Лесі Українки в українську літературу, її ім’ям у 1970 році назвали астероїд — “2616 Леся”.

Подкасти:

• Культ Подкаст
• Леся Українка - генійка і кокетка, а не велика нещасна хвора | Шева, Леся і Франко
• “Пошткаст імені Лесі Українки”
• Привіт. Леся - YouTube

Часті питання