Шахи

Шахи створили інтелектуали для інтелектуалів — і відтоді нічого не змінилося: в них, як і раніше, грають розвинені, серйозні, освічені люди.

Велика гра: історія шахів

Початок шляху

Чатуранга — так називалася гра-попередниця шахів, яку придумали для воєначальників в Індії ще в VI столітті нашої ери. Це був, по-сучасному кажучи, симулятор військових битв: на дерев'яних дошках 8х8 і навіть 10х10 клітин велися справжні бої. У них брали участь фігурки-прообрази нинішніх шахових фігур — раджі, радники, слони, коні, колісниці й пішаки.

На відміну від сучасної гри, де беруть участь найчастіше тільки два гравці, в древній чатуранзі змагання відбувалося між чотирма учасниками. Відповідно, свої позиції на дошці займали відразу чотири комплекти фігур, розфарбованих в червоний, чорний, жовтий і зелений кольори.

Раджі зараз називаються королями, радники — ферзями, а колісниці — турами. Назви інших фігур — слонів, коней і пішаків — залишилися без змін.

Аж до кінця 570-х років шахи залишалися виключно місцевою, індійської, грою. Однак заглянув якось в гості до правителя Індії перський шахиншах Хосров і відвіз потім з собою подарунок — дерев'яну дошку, а до неї — комплект нагострених фігурок.

У Персії шахи не просто прижилися і полюбилися: там гра отримала нову назву — шатрандж — і нові правила. Назва з роками трансформувалася в усьому відомі «шахи», що давньоперською мовою означало «король помер».

Поступово в грі з'явилися і нові правила, багато в чому схожі з сучасними. В Індії для того, щоб зіграти партію в шахи, були потрібні чотири гравці й гральна кістка, щоб визначити черговість вступу учасників у гру. Перси внесли в правила перші серйозні зміни — скоротили число гравців до двох і скасували вкидання кістки.

Причини прості й банальні: Коран забороняє будь-які ігри, де результат залежить не від усвідомлених дій людини, а від випадкових комбінацій цифр або точок. Крім того, знайти для гри відразу чотирьох охочих важче, ніж двох, — ось перси й «раціоналізували» подаровану їм гру. Відтоді в шахи найчастіше грають по двоє, та й вкидання кістки не потрібне: партію завжди починають білі.

Шахи в Європі

Європа познайомилася з шахами набагато пізніше — приблизно в XI столітті. Спочатку про гру дізналися на Піренеях і Сицилії — там, де в той час був сильний вплив арабів.

Спочатку і на європейський континент шахи прийшли як азартна гра з використанням гральних кісток. Християнська церква їх цілком очікувано не схвалила — на гру була накладена заборона, яку підтримали монархи й духовенство.

Грати в шахи було суворо заборонено всім монаршим особам, лицарям Ордену Тамплієрів, єпископам і простим священникам. Втім, заборони мало хто дотримувався серйозно — європейська знать, духовенство і лицарі з задоволенням влаштовували захопливі турніри на дошках.

Згодом заборонний запал зійшов нанівець. Шахи не тільки стали улюбленою розвагою аристократів, але й отримали статус цілком належного заняття для священнослужителів.

А що у нас?

Якось так історично склалося, що всі нові віяння і модні захоплення приходять до нас пізніше решти світу. У Київській Русі про шахи дізналися з ще більшим запізненням — перші згадки про цю гру відносяться до XIV століття. Тут історія повторилася до дрібниць: православна церква так само в багнети зустріла нову розвагу, яку принесли з собою арабські й перські торговці.

Дійшло до смішного: визнані азартною грою шахи духовенство прирівняло до... ворожіння! Однак і на Русі, попри найсуворішу церковну заборону й обіцянку кари Господньої за непослух, химерні фігурки на дерев'яній картатій дошці «завойовували» все більше шанувальників.

В шахи грали навіть при дворі. Є, наприклад, відомості, що Івана Грозного вбили якраз за черговою партією. Він, очевидно, так захопився обмірковуванням ходу, що навіть не відчув небезпеки для власного життя.

Пізніше гра отримала розвиток вже в Російській імперії завдяки Петру Першому, відомому своїми реформаторськими поглядами й сміливістю у всьому, що стосувалося нововведень.

Друге дихання

До XV століття шахи остаточно «легалізувалися» — не було вже жодної країни у світі, де б цю гру забороняли. В той таки час вона отримала суттєво змінені правила: тепер ферзь ставав найсильнішою фігурою на дошці, а так зване перетворення пішака могло переломити весь хід партії.

Змінилися правила і для слона — він став ходити на будь-яку кількість клітин по діагоналі. Нові правила зробили гру динамічною настільки, що навіть дрібна помилка в самому початку партії могла привести гравця до майже миттєвого ураження.

Однак лихо не без добра: саме блискавичні програші на старті поклали початок цілому напрямку в шаховій науці. Теоретикам гри довелося терміново створювати перші стратегії дебютів — способи ефективного руху фігур, максимального захисту короля і центру поля на початку партії.

У XV-XVIII століттях були написані перші фундаментальні праці з шахів — трактати іспанського шахіста Лусени, перший підручник авторства італійця Педро Даміано та інших.

Шахи як вид спорту

XIX століття стало переломним в історії шахів: гру офіційно визнали міжнародним видом спорту. Тоді ж почали створюватися перші клуби й спільноти гравців. Вони грали не тільки свої внутрішні матчі, а й проводили турніри — очні й за листуванням. Такий дистанційний турнір пройшов в 1824-1828 роках між клубами Лондона й Единбурга. Тільки уявіть собі: змагання тривало майже чотири роки, а закінчилося воно перемогою шотландців з рахунком 2:1!

Треба сказати, що довгі роки британці взагалі були законодавцями європейської шахової «моди» — ніде не було стільки шахових клубів, скільки їх було в Великобританії. Найсильнішим гравцем вважався Олександр Макдоннелл — ірландець за походженням. Правда, за підсумками гри з французом Луї Лабурдонне він все-таки потіснився з першого місця. Було зіграно 80 партій і за загальним рахунком перемогу присудили Лабурдонне.

Пізніше шахи отримали розвиток в Німеччині, Чехії, Росії, інших європейських країнах, трохи пізніше до когорти найсильніших гравців приєдналися американці.

Бурхливий розвиток шахів і щораз більший інтерес до них з боку любителів інтелектуальних ігор привели до повного переосмислення самої гри як такої.

Отримали розвиток цілі теоретичні школи, з'явилися різні види захистів — сицилійська, французька, староіндійська, а також різні види дебютів. Імена Вільгельма Стейніц, Луї Паульсена — провідних шахових теоретиків XIX століття — не забуті досі.

Сама гра стала зручнішою: для підрахунку витраченого на партію часу були спеціально сконструйовані двохциферблатні годинники. Їх вперше випробували на турнірі 1883 року в Лондоні, а користуються ними досі — правда, в удосконаленому вигляді. Удосконалив їх американський гросмейстер Роберт Фішер. Тепер їх так і називають — годинник Фішера.

Трохи раніше, в 1978 році, шахістам дали право відкладати незакінчену партію, якщо вона триває більше одного дня. При цьому зберігалася інтрига, яка зрівнювала противників: ніхто з них не знав наступних ходів один одного.

Для цього гравець, який отримав черговий хід, вирішував, як саме він переставить фігури на дошці, і записував хід на аркуші паперу. Листок запечатували в конверт, а назавтра у встановлений час його розкривали й партія тривала. 

У XX столітті популярність гри досягла піку: тепер вона остаточно перестала бути привілеєм аристократів. Розвиток шахів тривав — завдяки наполегливості Еммануїла Ласкера гравці отримали нарешті авторські права на створені ними партії.

У 1924 році в Парижі пройшла пробна шахова олімпіада, яку приурочили до Олімпійських ігор того ж року. Переможцем став латвійський шахіст Герман Матісон.

Тоді ж був створений головний управлінський орган шахового спорту — ФІДЕ. Через три роки після свого заснування організація влаштувала першу офіційну шахову олімпіаду, трохи пізніше — жіночий чемпіонат світу. Цікаво, що в першій половині XX ст. єдиною і незмінною переможницею чемпіонатів серед жінок була Віра Менчик.

Вона так і пішла непереможеною. Трагічна загибель від розриву німецької ракети при обстрілі Лондона в 1944 році перекреслила блискуче майбутнє молодої 38-річної жінки.

Радянська епоха

Якщо в першій половині XX століття у світових шахах панували німецькі, кубинські і американські гравці, то з 50-х років тут почалася радянська епоха, що тривала аж до розвалу СРСР.

До середини століття Радянський Союз встиг виростити цілу плеяду, без перебільшення, великих шахістів — М. Ботвинника, Є. Гєллєра, Д. Бронштейна, В. Смислова, М. Таля. Їхньому стрімкому сходженню на світовий шаховий Олімп сприяли й природні причини — на той час пішли з життя європейські гранди Є. Ласкер, Р. Капабланка, А. Альохін, загинула В. Менчик. Віру в 1950 році змінила Людмила Руденко — перша післявоєнна чемпіонка світу з шахів серед жінок.

Починаючи з середини 50-х радянська шахова школа лідирувала на всіх великих шахових турнірах — чемпіонатах світу та Європи, Олімпійських іграх. Фактично це було протистояння радянських майстрів шахів без участі гравців з інших країн. За титул чемпіона роками змагалися Ботвинник і Смислов, пізніше — все той же Ботвинник і зовсім юний двадцятирічний Таль. Потім в цю плеяду прийшов Тигран Петросян, який виграв матч претендентів на Кюрасо в 1962 році.

Пізніше радянські любителі шахів і весь світ дізналися нові імена — Анатолія Карпова, Марка Тайманова. У 80-90-х зійшла зірка Гаррі Каспарова — бакинського вундеркінда, який свій перший «дорослий» чемпіонський титул здобув в ніжному шістнадцятирічному віці.

Не відставали від чоловіків і радянські жінки. На шаховому Олімпі, починаючи з 1962 року, беззмінно царювали грузинки — Нона Гапріндашвілі (1962-1978) і Мая Чибурданідзе (1978-1991). Дві Нани — Олександрія та Іоселіані — хоча і поступилися перемогою в матчах претенденткам, але зате були кращими в багатьох інших великих турнірах. Нона Гапріндашвілі стала радянською Вірою Менчик: вона успішно грала не тільки в жіночих, а й в чоловічих турнірах.

Взагалі радянські шахи — це не тільки й не стільки гра, скільки історія політичного протистояння з напівзігнилим Заходом. Почалося воно відразу після війни двома радіоматчами СРСР-США і СРСР-Великобританія, в яких виграли радянські шахісти.

Потім були матчі «СРСР- збірна світу» 1970 і 1984 років, де радянським гросмейстерам було так само критично важливо здобути перемогу. Підсумок — 20,5:19,5 і 21:19 на користь СРСР.

Починаючи з 60-х шаховий світ стали стрясати скандали за участю радянських гравців. Перший стався в 1962 році. Тоді великий шахіст і не менш великий скандаліст Роберт Фішер звинуватив трійку переможців турніру на Кюрасао — Петросяна, Кереса і Гєллєра — в «змовинах» заради економії сил перед головними матчами. Мовляв, хлопці махлюють, а ФІДЕ дивиться на їхні афери крізь пальці.

Головний шаховий орган, очевидно, промах визнав. Підсумком став перехід на олімпійську систему: цикли матчів претендентів з того часу оцінюються за формулою «той, хто програв, вибуває».

Крім того, ФІДЕ офіційно ввела систему особистого рейтингу шахістів — так званий рейтинг Ело. Ця система відразу після перемоги Фішера над Петросяном в матчі «СРСР- збірна світу» 1970 року принесла йому фантастичні 2785 балів. Перевершити цей результат зумів тільки Гаррі Каспаров через 20 років!

Дивакуватість і непомірні апетити Фішера в 1975 році коштували йому чемпіонського титулу, який він повинен був відвойовувати в матчі з Анатолієм Карповим. Хлопець дуже захопився загинанням пальців — просто кажучи, зарвався, вимагаючи особливої ​​формули турніру й умов особисто для себе. ФІДЕ, сита по горло закидонами хоч і унікального, але трохи дивакуватого шахіста, вирішила його провчити.

Третього квітня 1975 року Анатолій Карпов отримав шахову корону, не зробивши жодного ходу: чемпіонський титул йому присудили автоматично після відмови Фішера брати участь в турнірі.

Потім був ще один гучний скандал в матчі двох колишніх земляків — Карпова й Корчного. У 1978 році радянський шахіст захищав свій титул від посягань «неповерненця» Корчного, який роком раніше раптом узяв і попросив притулку після матчу в Нідерландах.

Карпов, як і належало справжньому радянському спортсменові, звичайно, виграв, хоч і з мінімальною перевагою — 6:5. Весь матч, проте, супроводжувався гучними звинуваченнями й скандальними прес-конференціями учасників.

Немолоді любителі шахів, напевно, пам'ятають абсолютно безглузду історію з кольором йогурту, яким, за твердженням Віктора Корчного, радянська делегація якимось чином «підказувала» Карпову, як ходити на дошці. Загалом, Корчной, який програв матч, виглядав жалюгідно — зовсім як той танцюрист, якому вічно щось заважає.

«Лихі дев'яності» змінили не тільки політичний лад на пострадянському просторі, а й внесли вагомі корективи в розставлення сил в шаховому спорті.

Починаючи з Манильської Шахової Олімпіади 1992 року чемпіонські титули перекочували до російських шахістів — тоді команду очолив Гаррі Каспаров, який уже став світовою легендою. Решту місць на чоловічому п'єдесталі поділили між собою гравці з колишніх республік СРСР, які стали нарешті незалежними державами, — узбеки й вірмени.

Жіночу олімпіаду виграли шахістки з Грузії, другими стали українки.

У 90-х не тільки завершилася піввікова епоха радянської гегемонії в шахах. Пішла справжня ланцюгова реакція: Каспаров і Шорт відмовилися визнавати ФІДЕ як організатора своїх ігор. Наслідком стало створення ними паралельного органу — Професійної шахової асоціації (ПША).

Кілька років матчі за чемпіонські титули проходили за двома версіями — ФІДЕ і ПША, причому брати участь в них могли одні й ті ж гравці. З 1996 року в шаховому світі знову одноосібно править ФІДЕ. Організація-конкурент втратила фінансування і щасливо припинила своє існування.

Однак головна революція 90-х — початок розвитку комп'ютерних шахів. З появою перших шахових програм змінився формат матчів: відпала необхідність у перенесенні гри на наступний день.

З кожним роком chess-програми вдосконалюються — причому зараз вони вже можуть грати з людиною на гросмейстерському рівні. Змінюється і сама гра: крім класичних шахів існують різні альтернативні види цієї стародавньої гри. Але про них — нижче.

Фігури

У коробці в клітинку, яка зазвичай служить ще й полем гри, поміщається 32 фігурки — 16 «білих» і стільки ж «чорних». Кольоровий опис дуже умовний: насправді йдеться лише про світлі й темні фігури — не обов'язково, щоб вони були саме білими й чорними.

У кожного гравця на його частині поля розставляється відразу все «військо» по двох горизонталях. Білі шикуються на горизонталях 1 і 2, чорні — на 7 і 8.

На першій і восьмій горизонталі гравці розміщують тури, коней, слонів (це — парні фігури), між ними — короля й ферзя.

Другу і сьому горизонталі займають пішаки. Ось які повноваження і силу мають шахові фігури:

Король

Фігура на дошці найважливіша, але при цьому — найслабша. Ходить тільки на сусідні клітини, але напрямки можуть бути будь-якими — прямо, вправо, вліво, по діагоналі.

Ферзь

У нас цю фігуру заведено називати королевою. Це — наймогутніша фігура на полі: вона ходить, як їй заманеться, — на будь-яку відстань і в будь-якому напрямку. Цікаво, що ферзь не завжди був таким сильним: він отримав необмежені права після втручання — читайте, за примхою — іспанської королеви Ізабелли.

Тура

Це — парна фігура: у кожного гравця їх по дві. Ходить вона всього у двох напрямках — по вертикалі й горизонталі, але на будь-яку відстань. Тура — друга за потужністю фігура після ферзя. Цікаво, що вона вступає в гру ближче до розв'язки, а до тих пір стоїть собі тихомирно на флангах і чекає свого часу. Недаремно її називають турою: французькою слово tour означає вежу — до речі, дійсно дуже схоже.

Слон

Ця фігура ходить строго по діагоналі без обмежень по відстані. Інша її назва серед наших шахістів — «офіцер». В Європі у слона ще цікавіші назви — в Англії це єпископ, у Франції — блазень, в Німеччині чомусь бігун.

Є припущення, що цю фігуру стали так називати через схожість з людиною у високому загостреному капелюсі — ну і чим вам не офіцер або єпископ?

Кінь

Теж парна фігура і, мабуть, єдина на дошці, яка ходить з викрутасами, — буквою «Г». Спочатку його пересувають на дві клітини вперед, а потім повертають на одну вправо або вліво. Є ще один варіант руху — спочатку на ті ж дві клітини по горизонталі, а потім — на одну вперед.

Ще одна відмінність коня від інших фігур — в тому, що він може «переступати» через будь-яку фігуру на дошці.

У коня немає в українській мові іншої назви, а в європейських як тільки його не звуть — і лицарем (у Великобританії), і кавалером (у Франції), і стрибуном — в Німеччині й Польщі.

Пішак

Найслабша і найбільш обмежена в пересуванні фігура — вона ходить тільки вперед і на одне поле. Правда, в деяких випадках пішак може пересуватися вперед по вертикалі або вправо-вперед (вліво-вперед) по діагоналі, але теж тільки на один крок. Це відбувається в ситуаціях, які в шахах називаються ходами «без взяття» і «зі взяттям».

Єдиний раз пішак пересувається відразу на два поля вперед на самому початку гри, коли стоїть на своєму місці — в другій або сьомий горизонталі.

Єдиний раз пішак пересувається відразу на два поля вперед на самому початку гри, коли стоїть на своєму місці — в другій або сьомий горизонталі.

Правила

Правил в шахах не так вже й багато — головним чином вони пов'язані з тим, як пересуваються фігури. Якщо гравець твердо засвоїв закони ходіння, то половину шахової науки він вже вивчив.

Сама гра ділиться на три періоди, кожен з яких має свою назву:

• Дебют — самий початок матчу, що складається приблизно з 10 ходів
• Міттельшпіль — середина гри, яка починається відразу після дебюту. Розпал подій, так би мовити — на шахівниці розігрується справжня битва. Досить часто міттельшпіль стає кінцевою стадією гри, якщо одна зі сторін провела якусь мегаефективну комбінацію
• Ендшпіль — завершальний етап, коли на дошці залишається мінімум фігур

Отже, правило номер один: білі починають гру. Завжди. Гравець, якому під час жеребкування дісталася світла фігурка, робить перший хід. Хід — це звичайний рух обраної фігури відповідно до її «повноважень».

Далі противник пересуває якусь свою фігуру, наприклад, пішака, у відповідь. І так — поки не закінчиться гра.

Під час матчу можуть виникати ситуації, кожна з яких отримала свою назву:

Рокірування — перестановка короля й однієї тури. Короля можна пересунути на дві клітини ближче до тури. Тура ж займає місце десь між початковою і кінцевою позиціями короля. Там є ще безліч всяких нюансів — наприклад, рокірування провести не можна, якщо між цією парою вже є інша фігура. Однак існує одна умова, яка повинна обов'язково дотримуватися: таке пересування фігур можливе, тільки якщо король і тура з початку гри ще жодного разу не переходили на інші клітини.

Є і ще одне правило: рокірування починають з пересування короля.

Взяття на проході — поєдинок пішаків. Якщо один з них пересувається по «битому» полю (є і такий термін в шахах) через дві клітини, то її може атакувати ворожий пішак — той самий, під чиїм ударом і знаходиться зараз поле.

Перетворення пішака — вже згадувана комбінація, при якій пішака, що дійшов до останньої горизонталі противника, гравець має право замінити на будь-кого іншого.

Чим серце заспокоїться? Програшем, перемогою або нічиєю. У шахах вони мають власні назви:

• Шах — це коли король на волосині від взяття в полон. Гравець, чий король виявляється «під шахом», зобов'язаний зробити все, щоб вивести свою головну фігуру з-під удару. Якщо це не вдається, тоді — мат.
• Мат — поразка однієї зі сторін, коли короля вивести з-під удару неможливо. Той, хто програв, офіційно визнає свою поразку і витирає сльози відчаю, а переможець отримує належні йому плюшки.
• Пат — «зависла» партія, коли один з гравців і радий би, та не може зробити свій черговий хід. Причина — відсутність фігур на його стороні дошки або неможливість продовжити пересування за правилами. Важливо: його король не повинен бути в цей час під шахом — інакше який же це пат? Це — загроза поразки!

Найчастіше в патовій ситуації оголошують нічию. Нічию також можуть оголосити, якщо за результатами партії жодному з королів неможливо поставити мат. Якщо гравці п'ять разів поспіль вимушено повторювати одні й ті ж ходи, то результатом такої партії теж стає нічия.

Є ще кілька випадків, коли результат гри визнається нічийним, — наприклад, якщо одним з гравців протермінований час. Існує також цікаве «правило 50 ходів»: це коли останні 50 ходів партії гравці виконують без ходів пішаком і без взяття. З 2014 року партія також вважається нічийною, якщо гравці зробили 75 таких ходів.

Ну і наостанок: щоб стати чемпіоном, зовсім не обов'язково блискуче виграти всі або майже всі партії. Іноді досить мати справу з противником-роздовбаєм — або з яким-небудь принциповим скандалістом на кшталт Боббі Фішера.

Не прийшов на гру без поважної причини, офіційно відмовився грати, покинув зал без дозволу судді, порушив правила, користувався забороненими ходами — і все, твою можливу перемогу святкує твій противник. Пам'ятаєте історію з Карповим і Фішером?Чаще всего в патовой ситуации объявляют ничью. Ничью также могут объявить, если по результатам партии ни одному из королей невозможно поставить мат. Если игроки пять раз подряд вынужденно повторять одни и те же ходы, то исходом такой партии тоже становится ничья.

Види шахових ігор

Шаховий світ не нудьгує: нарівні з класичним варіантом древньої гри існує солідна кількість її різновидів, які тим чи іншим чином схожі на шахи.

До найпопулярніших відносяться:

• Японські шахи (сьогі)
• Китайські сянці
• Командні (ділові)
• Шахи на великих дошках
• Мінішахи
• Шведські
• Німецькі (четверні)
• Російські четверні

Ще відомі шахи наосліп, з іншим розставленням і кількістю фігур — так звані шахи Фішера, багатоходові, піддавки.

Якщо описувати в деталях всі наявні різновиди гри, то вийде цілий трактат, тому зупинимося лише на кількох.

Військові шахи

Фактично це — гра наосліп. Гравці не бачать фігур суперника і роблять ходи навмання, що дуже потішає глядачів. Досить цікавий і, головне, видовищний захід.

Крейзіхаус

Ну так, можна і так сказати про цю гру — божевільня в чистому вигляді. Не встигли ви побити фігуру противника, як вона тут же «перефарбовується» в колір вашого набору шахів. Ви сьогодні граєте білими й виграєте? Чудово! Тоді просто спостерігайте, як на дошці зростає ваша «армія»... Так і до шизи недалеко. Втім, «новобранців» можна використовувати в подальших ходах.

Шведські шахи

Весело, прикольно, азарт зашкалює — так коротко можна описати цю гру. Ще одна варіація на тему божевільні: друга її назва — Bughouse, що в перекладі якраз і означає домівка божевільних. Чому так? Ну знаєте, а як ще зі сторони повинні виглядати дві пари гравців за двома дошками, які раз у раз передають своїм напарникам виграні фігури?

Все відбувається дуже динамічно, якщо не сказати — швидко, тому спостерігати за грою неймовірно цікаво. Шведські шахи настільки популярні, що по них навіть проводяться чемпіонати.

Піддавки

Це якраз той випадок, коли оголошений шах або, що ще краще, мат — привід для найсвітлішої радості «переможеного». У грі в піддавки головна мета кожного учасника — якомога крутіше підставитися аж до нищівного розгрому. Програв — значить виграв. Дуже кумедно. Я б точно став незламним чемпіоном! :)

Такі оригінальні варіації на тему шахів не просто дуже популярні — кінець кінцем, класична індійська гра — штука академічна й досить складна. По них проводяться повноцінні турніри — індивідуальні та командні. Визначається призовий фонд, який потім отримують переможці, — тому тут все серйозно.

Де зіграти онлайн? На Chess Samara!

Шахи онлайн — чудовий спосіб долучитися до стародавньої гри, навіть не купуючи при цьому ігровий набір — дошку і фігурки. Все просто: вводите відповідний запит в інтернеті — і через декілька секунд отримуєте масу посилань на спеціалізовані майданчики.

Один з кращих ігрових ресурсів для російськомовних шахістів — chess-samara.ru, де можна грати не тільки з комп'ютером, але і з живими гравцями. Тут «тусять» всі — новачки, середнячки й майстри: завдання можна знайти на будь-який рівень володіння шахами.

Якщо ваш інтерес до гри поки виключно на рівні цікавості, то заради знайомства з нею не обов'язково реєструватися: пробні партії доступні всім. При цьому, однак, результат гри ніде не збережеться.

Реєстрація потрібна тим, хто збирається тренуватися і грати часто або взагалі постійно. Вона проста, не займе багато часу, зате дасть відразу багато можливостей:

• Отримати доступ до необмеженої кількості ігор
• Зберігати й відстежувати особистий прогрес
• Вчитися: кожному учаснику доступний автоматичний аналіз партій, довідники по теорії шахів, і навчання — абсолютно безкоштовне!
• Грати індивідуально, приєднуватися до вже наявних команд або створювати свою власну
• Боротися з комп'ютером
• Викликати на поєдинок гравців, які якраз зараз онлайн
• Грати з другом — просто перешліть йому посилання на сайт
• Брати участь в десятках щоденних турнірів
• Просто спілкуватися і заводити нові знайомства — це ж так круто, коли є однодумці!

Щоб зіграти партію, досить зробити у відповідній вкладці потрібний клік:

• «Почати нову партію»
• «Знайти суперника»
• «Сутичка»
• «Випадкова гра»
• «Гра з другом»

Гра з комп'ютером представлена ​​в спеціальному розділі: там спочатку вибираються налаштування за рівнями від «Бовдура» до «Експерта», бажаний колір фігур (як добре, що їх тільки два), тип складності, початкову позицію і контроль часу. Коли все вибрано, натискаєте на кнопку «Грати» — і бій починається!

Сайт, як уже говорилося, безкоштовний, але гравцям дають можливість поліпшити обліковий запис за символічну суму: місяць обійдеться у 39 рублів, а цілий рік — в 269 рублів. За це шахіст отримує:

• Право на організацію відкритих і закритих турнірів
• Особливі можливості для створення партій
• Комп'ютерний аналіз на глибину 30 ходів і збільшений до трьох секунд час на хід
• Крім маленького і середнього, можна грати з комп'ютером на весь екран
• Можливість стежити за рейтингом суперників — аналіз дається повний і без обмежень
• 26 варіантів кольору фігур і 10 — забарвлень дошки. Для гурманів і естетів
• І багато інших корисностей

А ще гравець з поліпшеним обліковим записом може завантажити всі свої партії у форматі PGN. Чому б і ні? Завжди корисно подивитися на власні успіхи з боку, а можливо, коли-небудь цей збірник перетвориться в шаховий бестселер.

Сучасні шахи — це нова гра: вона динамічна, видовищна, цікава, а ще, з урахуванням нових інтернет-технологій, дуже комфортна. Просто спробуйте!