Євромайдан

Євромайдан також має назву «Революція гідності».

Передумови виникнення

Протестні настрої в суспільстві почали наростали задовго до Євромайдану. Українців усе більше не влаштовував при владі Янукович та узурпація ним Конституції. Як заявив у лютому 2014 року тодішній міністр МВС Віталій Захарченко, за 2012–2013 роки було зафіксовано майже 330 тис. масових заходів із загальною кількістю учасників понад 100 млн осіб.

21 листопада 2013 року, рівно за тиждень до початку Вільнюського саміту східного партнерства, що мав відбутися 28–29 листопада 2013 року, Кабінет Міністрів України неочікувано ухвалив рішення призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Таке розпорядження офіційно оприлюднив Микола Азаров. Як вказувалося, воно було ухвалене «з метою вжиття заходів щодо забезпечення нацбезпеки, більш докладного вивчення та опрацювання комплексу заходів, які необхідно здійснити для відновлення втрачених обсягів виробництва і напрямів торговельно-економічних відносин з РФ та іншими державами-членами СНД».

Саме ввечері 21 листопада 2013 року розпочалися перші протести, що стали реакцією на згадане вище рішення уряду. Близько 1500 осіб зібралися на заклик журналіста Мустафи Найєма на майдані Незалежності в Києві.

Основні вимоги

24 листопада 2013 року відбувся найбільший мітинг опозиції за часів президента Януковича, який налічував, за неофіційними даними, близько 150 тис. осіб. Протестувальники зайняли весь Хрещатик: від бульвару Шевченка до Європейської площі.

На цьому мітингу ухвалили резолюцію, у якій були перераховані вимоги Євромайдану:

• Відставка уряду Азарова за зраду національних інтересів.
• Проведення 27 листопада позачергової сесії Верховної Ради, на якій повинні ухвалити всі необхідні євроінтеграційні закони, включно із законом про звільнення Юлії Тимошенко. У разі неухвалення цих законів Євромайдан вимагав розпуску парламенту та проведення позачергових виборів.
• Невідкладне скасування Януковичем рішення про призупинення підготовки до асоціації з ЄС, а також звільнення Тимошенко, підписання Угоди про асоціацію України та ЄС на саміті у Вільнюсі. У разі, якщо угоду не буде підписано, Євромайдан вимагав імпічменту Януковича за зраду національних інтересів.

У резолюції також було звернення Євромайдану до країн Заходу із закликом запровадити персональні санкції проти Віктора Януковича й представників його влади та звернення до керівництва Євросоюзу із закликом не закривати Україні двері в Європу, створити умови для підписання Угоди про асоціацію після зміни влади в Україні.

27–29 листопада 2013 року протестувальники збирали підписи під низкою петицій до уряду США. На сайті Білого дому зареєстрували шість петицій щодо України. Найбільшу підтримку мали такі:

• накласти персональні санкції проти Президента України Віктора Януковича та членів Кабінету Міністрів України (від 26.11.2013, набрала 140 тис. підписів);
• підтримати народ України в мирному поваленні нинішнього уряду (від 29.11.2013);
• ввести санкції щодо всіх великих капіталів, які походять з України, і державних позик України.

Крім того, були інші вимоги Євромайдану. Зокрема, близько 20 тис. львів’ян підписалися під зверненням від 24.11.2013 про недовіру голові Львівської ОДА й генералу міліції Олегу Салу. Студенти-протестувальники в Івано-Франківську вимагали також відставки міністра освіти та науки Дмитра Табачника, скасування всіх платних послуг у ВНЗ і реального виконання положення про цілодобовий доступ студентів до гуртожитків.

З 14 грудня 2013 року головною вимогою Євромайдану стало повернення до легітимної Конституції (від 8 грудня 2004 року). Саме це було планом Б опозиціонерів — повернутися до старої Конституції України й достроково провести президентські вибори.

Розвиток подій

21 листопада 2013 року — перший Євромайдан у Києві на майдані Незалежності. У мітингу взяли участь журналісти, громадські активісти, опозиційні політичні лідери. Цього ж дня протестувальники вийшли на головні площі в інших містах України: Донецьку, Івано-Франківську, Львові, Харкові, Луцьку, Хмельницькому й Ужгороді.

22 листопада — кількість активістів почала зростати. На Майдані також з’явилися перші бійці спецзагону «Беркут». На вечірній мітинг зібралося близько 3–5 тис. осіб. Цього ж дня Євромайдан поширився на Вінницю, Кривий Ріг, Суми, Чернівці та інші міста. Наступного дня з’явилися повідомлення, що до Києва везуть проплачених мітингувальників, які потім виступали на підтримку влади.

24 листопада — відбулася велика хода й мітинг на майдані Незалежності, де зібралося понад 100 тис. українців. На мітинг у Львові вийшли близько 20 тис. осіб, у Дніпропетровську (зараз Дніпро) і Харкові — по 1000 учасників. У Луганську сталися перші сутички. У Києві також відбулося зіткнення міліції з мітингувальниками. Пізно ввечері «Беркут» розпочав штурм Євромайдану на Європейській площі, однак прихильники євроінтеграції України відбили атаки силовиків.

26–27 листопада — відбулися перші попереджувальні студентські страйки. Близько 15 тис. студентів із 12 університетів вирушили з Майдану до Адміністрації Президента, щоб вручити його представникам звернення з вимогою підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

30 листопада — відбувся силовий розгін Євромайдану бійцями «Беркута». Мітингувальників жорстоко били, давили ногами, застосовували проти них вибухові пакети.

1 грудня — розпочалися масові протести проти побиття протестувальників. Люди зібралися на Всеукраїнське віче: хода розтяглася від парку Шевченка до майдану Незалежності. В акції взяли участь близько 500 тис. осіб. Тоді ж мітингувальники зайняли приміщення КМДА, створили Штаб національного спротиву в Будинку профспілок.

8 грудня — на народне віче на майдані Незалежності в Києві зібралося, за різними оцінками, від кількадесят до кількасот тисяч осіб. Увечері кілька активістів повалили пам’ятник Леніну на бульварі Шевченка.

29 грудня — відбувся мирний автопробіг до Межигір’я. Автоколона розтягнулася на кілька кілометрів через велику кількість учасників.

16 січня 2014 року — у Верховній Раді України з порушенням установленої процедури голосування ухвалили 10 законів, спрямованих на звуження конституційних прав і свобод громадян. Серед них — обмеження свободи мирних зібрань та свободи слова в ЗМІ. Опозиція сприйняла це як державний переворот.

19 січня — кількість мітингувальників зросла через обурення щодо ухвалення «законів про диктатуру». Мирна акція перетворилася на жорстке протистояння з міліціонерами та внутрішніми військами.

22 січня — унаслідок протистоянь на Грушевського з’явилися перші загиблі: вірмен Сергій Нігоян і білорус Михайло Жизневський. Крім того, дістали поранення та померли за кілька днів Роман Сеник і Олександр Бадера. Цього ж дня знайшли тіло Юрія Вербицького, якого викрали з лікарні та закатували.

22–25 січня — відбулося захоплення 10 обласних адміністрацій, переважно на заході країни.

18–20 лютого — найдраматичніша історія Євромайдану відбулася саме в ці дні. На фінальному етапі революції загинуло більш ніж 100 протестувальників, кілька тисяч осіб були травмовані. Уранці 20 лютого мітингувальники перейшли в контрнаступ і, попри великі втрати, змогли зайняти Жовтневий палац та Український Дім і відтіснити силовиків до урядового кварталу. Того ж дня Верховна Рада ухвалила Постанову «Про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі людей». Це стало переломним моментом Євромайдану.

21 лютого — Верховна Рада проголосувала за постанову про відновлення легітимного конституційного ладу.

22–27 лютого — Верховна Рада України підтримала постанову про усунення Віктора Януковича з посади Президента України та призначила позачергові президентські вибори. Януковича оголосили в розшук за підозрою в масових убивствах людей, після чого він разом із синами втік на територію РФ.

Євромайдан у регіонах України

Українська революція 2013–2014 років активно відбувалася не лише в Києві, а й в інших регіонах. В акціях протесту взяли участь близько 20% населення України, з них 5% перебували на Майдані в Києві, 6% — виходили на мітинги в регіонах. Близько 9% населення допомагали протестувальникам.

Найбільші мітинги відбулися у Львові (50 тис. осіб), Івано-Франківську (15 тис.), Тернополі (15 тис.), Запоріжжі (10 тис.), Вінниці (10 тис.), Хмельницькому (10 тис.). У південно-східній частині України Євромайдан вважався найбільшим у Харкові.

Перешкоджання протестам і репресії

Під час Євромайдану влада Януковича активно застосовувала різні види репресій і всіляко перешкоджала мітингувальникам.

Найбільші розгони та штурми проти мітингувальників:

• 30 листопада 2013 року — перший силовий розгін Євромайдану;
• 1 грудня 2013 року — події біля Адміністрації Президента, штурм будівлі АП;
• 10–11 грудня 2013 року — нічний штурм Євромайдану за участю «Беркута» і солдатів внутрішніх військ;
• 19–22 січня 2014 року — протистояння на вулиці Грушевського;
• 18–20 лютого 2014 року — протистояння на вулиці Інститутській.

Окрім цього, до репресивних дій проти учасників руху можна віднести звільнення з роботи журналістів і медиків, тиск на студентів, заборону проведення акцій, перешкоджання приїзду на протестні акції, посягання на майно активістів Євромайдану та його пошкодження.

Крім того, були зафіксовані напади, побиття, викрадення і вбивства окремих мітингувальників, репресії проти свідків.

Роль силових структур

Проти демократичної акції Євромайдану виступив не лише «Беркут», а й інші силові спецпідрозділи України. Серед них — «Альфа» (СБУ), «Ягуар», «Барс», «Омега», «Сокіл», «Гепард», «Лаванда», «Тигр» (МВС).

Після кількох спроб силового придушення протестів в українських ЗМІ піднімалася тема можливої причетності російських спецслужб до насильницьких подій на Євромайдані безпосередньо, а також через українських політиків. Російський вплив пов’язували з Віктором Медведчуком, Володимиром Сівковичем, Андрієм Клюєвим та ін.

Докази втручання Росії

20 лютого 2014 року під час штурму мітингувальники зірвали з офіцера шеврон МВС Росії. Крім того, затримали двох «не українських» снайперів, які стріляли як в активістів, так і в представників МВС. Про причетність помічника президента РФ до керівництва снайперськими групами на Євромайдані заявив голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко.

9 лютого 2022 року слідчі ДБР повідомили, що колишні посадовці, а саме міністр внутрішніх справ України, його заступник і начальник Департаменту матеріального забезпечення МВС України, у січні 2014 року незаконно постачали з території РФ до України ручні газові й димові та світлошумові гранати.

Спецзасоби не проходили експертизи щодо можливості й порядку їх застосування до людей, однак підрозділи «Беркут» використовували їх проти учасників Євромайдану в Києві.

Наслідки Євромайдану

У результаті Революції гідності протестувальники змогли усунути від влади Віктора Януковича й добилися відставки уряду Азарова. Вдалося також звільнити політичних в’язнів, призначити нові президентські вибори, вибори до деяких органів місцевого самоврядування. До результатів Революції гідності можна віднести й повалення пам’ятників Леніну по всій території України та прихід до влади праволіберально-консервативного уряду на чолі з Арсенієм Яценюком.

Оскільки наслідком перемоги Євромайдану стала зміна влади, це кардинально зменшило силу впливу Росії на Україну. Революція гідності була приводом, який РФ використала для початку агресії, однак не причиною початку російсько-української війни.

Серед наслідків Революції гідності також варто виділити визнання самоідентичності та єдності української нації. Майдан показав усім здатність українців до самоорганізації, самопожертви та взаємодопомоги, виявив, що для громадян України важливими цінностями є свобода, людська гідність, право обирати свою долю.

2014 року Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС. Відмовившись від позаблокового статусу, країна закріпила курс на вступ до ЄС і НАТО в Конституції. Перехід від російського вектора до європейського став незворотним.

Ушанування пам’яті

21 лютого 2014 року на Майдані попрощалися із загиблими протестувальниками. За офіційними даними, під час Євромайдану загинуло 106 осіб, через що їх назвали «Небесною Сотнею».

По всій Україні почали з’являтися площі й вулиці, перейменовані на спомин про загиблих мітингувальників. Так, у Вінниці площу Радянську назвали площею Героїв Майдану. У Тернополі з’явилася площа Героїв Євромайдану, у Житомирі, Кременчуці, Полтаві, Херсоні, Черкасах, Чернівцях, Чернігові та інших містах — вулиця Небесної Сотні.

Протягом 2015 року одними з перших відкрили пам’ятники Героям Небесної Сотні в Луцьку, Ківерцях і в селищі Чемерівці. Того ж року перший пам’ятник Небесній Сотні встановили у США, у місті Блумінгдейл.

23 серпня 2019 року у Львові відкрили меморіал пам’яті Героїв Небесної Сотні. Загальна площа меморіального комплексу становить 550 м². Він представлений у вигляді Площі пам’яті та вшанування з меморіальною стелою і пішохідного Моста-музею на спомин про події Революції гідності.

Неофіційним гімном Небесної Сотні стала жалобна пісня «Пливе кача по Тисині…», що звучала під час прощання із загиблими зі сцени Майдану. Подіям Євромайдану й російсько-української війни також присвячена пісня «Злива» гурту «Бумбокс».

20 лютого відзначається День пам’яті Героїв Небесної Сотні. Про це свідчить Указ Президента України П. Порошенка № 69/2015 «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні», підписаний 11.02.2015.

26 червня 2014 року Президент України Петро Порошенко ініціював заснування нової державної нагороди — Ордена Героїв Небесної Сотні.

Цікаві факти про Євромайдан

• 29 листопада 2013 року українські студенти організували «живий євроланцюг» між Києвом і Перемишлем, який протягнувся через Житомир, Рівне та Львів до Шегині на кордоні з Польщею. Довжина ланцюга становила 625 км.
• Після того як уночі з 10 на 11 грудня 2013 року «Беркут» і внутрішні війська спробували розігнати Євромайдан, зазвучав Михайлівський набат. Диякон Михайлівського Золотоверхого собору бив у дзвони, закликаючи людей виходити на Майдан у найгарячіші моменти протистояння.
• 14 грудня 2013 року 200-тисячний хор на Майдані виконав Державний гімн України. Мітингувальники супроводжували спів «вогнями» ліхтариків і мобільних телефонів.
• Євромайдан підтримували не лише відомі українські музиканти, письменники й артисти. На підтримку мітингувальників виступили білоруський гурт «Ляпис Трубецкой», американський актор Джордж Клуні та Мартін Гор, гітарист гурту Depeche Mode.
• Член Європарламенту, колишній прем’єр-міністр Бельгії Гі Вергофстадт, назвав Євромайдан найбільшою проєвропейською демонстрацією в історії Європейського Союзу.