Голодомор в Україні (1932–1933)

Голодомор — штучно створений голод, який позбавив життя мільйонів українців у 1932–1933 роках і був визнаний геноцидом українського народу. У ньому звинувачують Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Косіора, Хатаєвича і Чубаря — очільників тоталітарного режиму СРСР.

Геноцид українського народу призвів до незворотних людських втрат, занепаду родючого сільського господарства, національної культури й самосвідомості. Це трагедія, про яку не можна забути.

Дізнайтеся якомога більше про голодомор, День пам’яті жертв і свідчення тих, кому вдалося вижити.

Історичний контекст і передумови голодомору

Після того як Українська Народна Республіка програла боротьбу за незалежність більшовицькій Червоній Армії, її жителі стали загрозою № 1 для комуністів. Зробивши УНР частиною СРСР, уряд ініціював вилучення всіх надлишків с/г продукції в населення. До кінця 20-х років за розпорядженням Йосипа Сталіна було вжито заходів зі знищення українського:

• селянства;
• інтелектуальної та культурної еліти;
• церковних лідерів;
• членів Комуністичної партії УРСР, які підтримують «проукраїнську» політику.

Щоб придушити невдоволення серед українців, проводилися масові політичні репресії, арешти, тюремні ув’язнення. 1 лютого 1930 року Рада народних комісарів і Центральний виконавчий комітет СРСР ухвалили постанову про першу п’ятирічку.

Уряд СРСР на чолі зі Сталіним отримав контроль над зерном та іншою с/г продукцією фермерів. Заможні українські селяни чинили опір колективізації. Історики говорять, що було близько 4000 повстань проти оподаткування, терору й насильства радянського режиму над народом. Через «антирадянську діяльність» десятки тисяч людей були заарештовані, розстріляні й заслані в трудові табори ще на початку 1930-х.

У той час багатих фермерів прозвали куркулями, звідки й пішло слово «розкуркулення». Їх вважали ворогами держави й почали винищувати, як заможний середній клас. Їхнє майно насильно конфіскували, а членів сім’ї страчували чи висилали у віддалені регіони СРСР. Політика, що обіцяла «щасливе комуністичне майбутнє», була безжальною до дорослих і дітей.

Хронологія подій

Людська трагедія 1932–1933 років — це не єдиний і не перший голодомор в Україні, але саме його мають на увазі, коли кажуть про геноцид українців.

Він набирав обертів на початку 1932 року:

• Січень — репресії фермерів і колгоспів, які не виконували план хлібозаготівель. Обшуки, штрафи, непосильні податки, фізичні знущання з людей.
• Лютий — 90% січневого плану було виконано, але репресії не припинялися. Селяни полишали рідні села та йшли в міста, щоб прогодувати родину.
• Березень — нестача зерна для посіву зернових культур, саботаж і повстання селян на тлі того, що з України вивозили продовольство на Урал, Поволжя, у Татарстан та Казахстан.
• Квітень — факти масового голодування селян. Їм доводилося харчуватися дохлою домашньою худобою, обкрадати комори й зернові пункти на вокзалах. У відповідь влада відбирала землю та майно й розпочала депортацію за межі сіл.
• Травень — нові податки на господарство куркулів.
• Червень — записи в актах цивільного стану про смерть від виснаження і голоду стали постійними.
• Липень — уряд СРСР не знизив план через недосів урожаю, заборонив торгівлю хлібом і підготував репресивні закони.
• Серпень — було ухвалено закон «про 5 колосків» і постанову про заборону торгівлі хлібом з метою виконання хлібозаготівель СРСР.
• Вересень — 250 розстрілів за порушення закону «про 5 колосків», посів озимих на 36% запланованих площ землі.
• Жовтень — 44625 осіб заарештовано за розкрадання хліба. Уперше народжуваність в українських селах стала меншою, ніж смертність.
• Листопад — заборона на виїзд із села й надходження промтоварів до селян, блокада населених пунктів, епідемія тифу. За невиконання плану з хлібозаготівель позбавляли земельних ділянок і виселяли з хати, карали за закопування хліба в землю та приховування зерна.
• Грудень — зростання дитячої безпритульності через смерть батьків або їхню неспроможність прогодувати родину, розстріл 174 осіб і вироки 5215 особам за розкрадання хліба.

Репресії щодо жителів сільської місцевості у 1932 році призвели до апогею людської трагедії, яку замовчували впродовж 50 років. Попри брак харчування, зерно все одно вилучали із сільської місцевості. Не припиняли фізичні покарання, арешти й розстріли людей за порушення законів.

Пекло на землі, влаштоване радянським режимом щодо українського народу, досягло свого піка у 1933 році:

• Січень — загострення епідемії тифу, масова депортація селян за невиконання планів, заборона на виїзд в інші республіки СРСР у пошуках їжі.
• Лютий — збільшилася кількість повідомлень про голодну смерть, супутні хвороби, харчування сурогатами, канібалізм в УРСР.
• Березень — голодувала більш ніж половина сільського населення, усе частіше з’являлися випадки вживання в їжу домашніх тварин, трупів, людей. Значна кількість смертей не реєструвалася, бо не було кому це робити. Трупи людей, знесилених від голоду, збирали на вулицях і влаштовували масові поховання.
• Квітень — розпал голоду (за спогадами тих, хто вижив). Люди їли непридатні до вживання продукти й фізично не могли працювати в полях. Почастішали випадки канібалізму.
• Травень — зросла кількість безпритульних дітей і повідомлень про смертність. Ні дітей, ні дорослих не забезпечували харчуванням.
• Червень — апогей геноциду українського народу, а кількість жертв цього періоду — тема для суперечок.

Кінець літа дав надію на життя тим, кому вдалося не загинути в ті страшні часи. За їхніми спогадами історики відновлюють перебіг подій 1932–1933 років.

Кількість жертв

Дослідники Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України вважають, що голодомор 1932–33 років став причиною смерті 3,941 млн українців.

У 2010 році Апеляційний суд Києва використовував саме цю цифру, коли визнавав голодомор геноцидом українського народу. За оцінкою дослідників, Україна втратила ненародженими понад 1,1 млн осіб.

Опис геноциду

Насильницька колективізація, закон «про 5 колосків», натуральні штрафи й паспортизація із забороною на виїзд із села — те, що уможливило скоїти злочин над українською нацією.

Згідно з постановою уряду «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», яку в народі прозвали законом «про 5 колосків», людей розстрілювали за:

• качан кукурудзи;
• пару картоплин;
• кілька колосків.

Урожай, вирощений людьми, вважався державним майном. Він мав радше згнити, аніж дістатися селянину — «класовому ворогу».

Мешканці сільської місцевості не могли нічого взяти з поля, на якому працювали. Вони повинні були обробляти землю і виконувати план із хлібозаготівель. Якщо хтось не міг здавати державі достатньо зерна за певний проміжок часу, його обкладали натуральним штрафом — конфісковували інше майно. Воно не вважалося сплатою боргу за планом хлібозаготівель, а було лише покаранням.

Соціально-економічні наслідки

Уряд Йосипа Сталіна вбив мільйони українців. Основними жертвами стали селяни, які становили близько 80% населення України 30-х років. Вони були незалежними фермерами, які чинили опір колективізації та відмовлялися віддати колгоспам свою землю, худобу й інструменти.

Навіть коли закінчився голодомор в Україні, українці не перестали страждати. Сім’ї жертв голодомору до кінця своїх днів боялися нових репресій. Через кілька років їм довелося пережити нові травматичні події:

• сталінські чистки 1937–1938 років;
• Другу світову війну;
• нацистську окупацію і голокост;
• ще один голод 1946–1947 років.

Наслідки голодомору для України — це втрата колективної пам’яті й ідентифікації себе як окремої нації. Це сповільнило на десятиліття і спотворило процес побудови самостійної держави.

Покоління 1932–1933 років — це зламані та травмовані люди, про що свідчить дослідження в академічному журналі East/West: Journal of Ukrainian Studies.

У публікації наведено результати опитування 1000 осіб, яким за часів голодомору було від 1 до 7 років. Вони свідчать про високий рівень тривоги, фобії та внутрішні конфлікти. За словами вчених Брента Безо і Стефані Меггі, їхні нащадки схильні до нераціонального накопичення та нездатності позбутися непотрібних речей.

Рафаель Лемкін, який ввів поняття геноциду в світовий контекст, говорив:

«Радянський геноцид — це найдовший і найширший експеримент русифікації шляхом винищення української нації».

На думку дослідника Сергія Максудова, голодомор 1932–1933 років змінив цінності українців і призвів до появи нового типу особистості — недовірливої та пасивної.

Група SOCIS у своєму дослідженні дійшла висновку, що цінності 30-х років притаманні сучасному українському суспільству.

Як зазначено в матеріалах проєкту «Голодомор: мозаїка історії», для українців украй важлива «безпека». Вони уникають стресу від новизни, потребують «підстрахування» в усіх сферах життя і виявляють бажання спочатку нагодувати молодших членів сім’ї.

Тенденція виїжджати із села в місто намітилася ще в 30-ті роки і збереглася донині. Штучний голод став не лише зброєю масового винищення людей, а й убивцею носіїв української мови та багатих фермерств. Якби не ця трагедія, Україна давно здобула б державну незалежність і розпочала свій економічний розвиток.

Канібалізм і переселення з Росії

У державному архіві Міністерства внутрішніх справ України зберігається понад 1000 справ про канібалізм у 1932–1933 роках. Історики стверджують, що фактів людожерства було значно більше. Доктор історичних наук Василь Марочко зазначає, що за людоїдство спершу присуджували смертну кару, а згодом виселяли з країни.

Особливість усіх кримінальних справ того часу полягає в політизації та підробленні. Формально розслідування відповідали законодавству, факт злочину й винні були встановлені. Але їх визнавали вбивцями, а не жертвами режиму, який призвів до канібалізму.

Слідство не проводило психіатричних експертиз підозрюваних і ніде не документувало факти про доведення людей до відчаю та божевілля. У поодиноких випадках людину направляли на психіатричне лікування. Більшість жертв опинялася в таборах НКВС на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу.

У першій половині 1932 року канібалізм в Україні — це поодинокі випадки, а вже з другої половини 1932 року — масове явище в семи областях. Люди, що стали людожерами «за долею», вбивали безпритульних. За канібалізмом частіше помічали жінок. Вони вбивали свою молодшу дитину, щоб прогодувати старших дітей.

Окрім фактів канібалізму, в архівних справах є свідчення про трупоїдство. Як зазначала державний секретар МВС Інна Ящук, у матеріалах справи М.К. Ярової вказано, що після смерті малолітньої дитини було виявлено факт трупоїдства. Важко уявити, у якому стані були люди, що наважилися на таке. І якщо це лише мала частина оприлюднених архівних документів, то які звірства про «терор голодом» замовчували за «залізною завісою»?

Після загибелі мільйонів людей у спустошені українські села переселяли росіян і білорусів. Це незаперечний факт, але його часто використовують у дезінформації про «русифікований» Донбас.

За словами кандидата історичних наук Геннадія Єфименка, з Росії та Білорусі перевезли 138 тисяч селян. 80% з них згодом повернулися додому попри сприятливі умови проживання в Україні — звільнення від сплати податків та інші пільги.

У 1935–1936 роках переселення переросло в депортацію. Селян Київської та Вінницької областей (території сучасної Київщини, Житомирщини і Хмельниччини) примусово виселяли на схід УРСР. Здебільшого відправляли неугодних комуністам — тих, хто вважався «націоналістичним і антирадянським елементом».

Документація і свідчення

У 2007 році за ініціативи СБУ й міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» було опубліковано науководокументальну книгу «Розсекречена пам’ять: Голодомор 1932–1933 років в Україні в документах ДПУ-НКВС». До цієї збірки вперше в повнішому обсязі ввійшли документи ГПУ-НКВС, надані з архівів СБУ. Фотографії архівних документів показали на виставках в обласних центрах України.

26 листопада 2016 року СБУ України оприлюднила документи радянського КДБ щодо репресій у часи голодомору. Ви можете подивитися обвинувальні висновки, протоколи, слідчі фотографії та газетні вирізки в архіві. У ЗМІ часто зустрічаються уривки зі щоденників учительки Олександри Радченко з Харківщини й партійного слідчого, секретаря партосередку Київської обласної контрольної комісії Дмитра Заволоки. Щоденники свідків геноциду 1932–1933 років можна завантажити тут.

2018 року національний музей «Меморіал жертв голодомору» і всеукраїнська правозахисна організація «Меморіал» імені Василя Стуса опублікували збірку матеріалів міжнародної наукової конференції «Штучний голод в Україні XX сторіччя». На цій зустрічі 80 зі 120 науковців представили свої дослідження про геноцид українського народу й масові голодування.

Іноземним читачам більше відома збірка Holodomor Reader: A Sourcebook on the Famine of 1932-1933 in Ukraine, опублікована канадським Університетом Альберти. До неї ввійшли ключові матеріали про «терор голодом», наукові оцінки, висновки судів, а також спогади і свідчення очевидців.

Міжнародна реакція і визнання голодомору

1998 року указом Президента України Леоніда Кучми було встановлено щорічний національний День пам’яті жертв голодоморів. У 2006 році Верховна Рада України ухвалила закон, який визнав голодомор 1932–1933 років геноцидом українського народу. До цього часу про нього говорили як про масовий голод, а не про штучне винищення нації.

На момент ухвалення законів історики й політики мали різні думки щодо того, чи вважати голодомор геноцидом у юридичному сенсі за Конвенцією ООН. Цей термін запропонував доктор Рафаель Лемкін ще 1953 року, коли сказав, що знищення української нації — це класичний приклад геноциду.

Дивно, що у дні, коли розгорталася масштабна людська трагедія в Україні, світ не зупинив Сталіна. Ще наприкінці весни 1932 року британська газета Manchester Guardian повідомила про початок голоду. Кореспонденти з різних країн описували страшні події, за що й були вислані з СРСР.

Так, у рішенні політбюро ЦК Компартії Радянського Союзу від 17 вересня 1932 року зазначено:

«Кореспондентка Daily Express Клайман має бути видворена з СРСР упродовж двох днів за наклепницьку, провокаційну й навмисне сфабриковану інформацію про СРСР».

Пізніше про факти голодомору повідомляла преса Німеччини, Польщі, Франції, США, Швейцарії, Канади та інших країн. Багато хто питає, чому світова спільнота мовчала, коли за «залізною завісою» коїлося немислиме. За словами письменника і краєзнавця Станіслава Цалика, деякі країни бачили в цьому вигідне ослаблення войовничої держави, а інші потребували радянського зерна і продовольства.

Офіційна пропаганда СРСР зробила все можливе, щоб приховати й заперечити факт голодомору до 1980-х років. Понад 50 років замовчували геноцид української нації, організований Сталіним і тодішніми «національними героями» на зразок Постишева, Кагановича, Молотова тощо.

1988 року з ініціативи Світового конгресу вільних українців було створено Міжнародну комісію з розслідування голоду в Україні. У підсумковій доповіді, представленій 1990 року, зазначено, що Україна втратила понад 3 млн осіб і щонайменше ще 3 млн у національному прирості населення. Членів комісії вразило, що Білорусі зі схожими загальними умовами на той час якось вдалося уникнути голоду.

З моменту ухвалення Закону «Про голодомор 1932–1933 років» до середини 2023 року 35 країн світу визнали нелюдське діяння сталінського режиму геноцидом українського народу. Це визнання затвердили на регіональному, парламентському й державному рівні. З повним списком держав і міжнародних організацій, які вшанували пам’ять жертв голодомору можна ознайомитися тут.

Наразі влада Російської Федерації відмовляється визнавати умисний характер голодомору в Україні в 1930-х роках. Вона не змінила постанову Державної Думи РФ від 02.04.2008 року, в якій визнала факт голоду в багатьох регіонах СРСР і засуджувала радянський режим за нехтування життям людей на догоду економічним та політичним цілям.

Фільми про голодомор

Голодомору 1932–1933 років присвячено багато документальних і художніх фільмів, віршів, пісень та картин. Найвідомішими стали такі роботи:

• «Голод-33» — перший художній фільм на основі повісті Василя Барки «Жовтий князь», завдяки якому про голодомор в Україні стало відомо широким масам;
• «Українська ніч 33-го» — фільм із чотирьох епізодів, у якому вперше прозвучала ідея загальнонаціональної пам’яті жертв голодомору;
• «Червоне намисто» — короткометражний фільм для показу дітям;
• «Хлібна гільйотина» — трисерійний фільм до 75-річчя трагічних подій;
• «Гіркі жнива» — кіно канадського режисера Джорджа Менделюка;
• «Ціна правди» — спільна робота польської режисерки Аґнєшки Ґолланд та американської сценаристки українського походження Андреа Халупи;
• «Діти великого голоду» — документальний проєкт національної телерадіокомпанії України «Суспільне»;
• «Відкриваючи Україну. Сумна історія» — кінострічка для західного глядача, знята в Норвегії Свейном Беккендалом;
• «Голод до правди» — архівна історія американської репортерки Рії Клайман;

• «Її хліб насущний» — короткометражний документальний фільм про жінку, яка пережила голод;

  «Таємний геноцид Сталіна» — документальний фільм для західної аудиторії з архівними відео- й фотоматеріалами;

• «Живі» — фільм про події в Україні, США, Німеччині в 1930 році, що отримав на фестивалі нагороди «Срібний абрикос» і «Гран-прі Женева-2009»;
• «Свіча» — пісня композитора Мирослава Скорика на слова українського поета Богдана Стельмаха;
• «Ви наша молитва, мамо» — пісня на слова поета Леоніда Татаренка й музику Олександра Осадчого;
• «Пам’яті жертв голодоморів» — пісня на слова Людмили Степаненко й музику Анатолія Шейченка;
• «Мати 1933-го», «Дорога скорботи» і «Останній шлях» — картини художниці Ніни Марченко;
• «Рік 1933» — полотно художника Віктора Цимбала;
• «Геноцид українців» — серія робіт італійського художника Сабатіно Шіа;
• вірші Марії Яновської, Дмитра Білоуса, Юрія Руфа (Дадака), Сергія Ущапівського, Миколи Сядристого та інших.

Окрім фільмів та книг, щороку про жертв Голодомору знімають соціальні ролики, влаштовують акції та форуми, як до 85 роковин Голодомору.

Роботи, які не були зазначені, не менш значущі. Вони висвітлюють цікаві факти про голодомор. На жаль, неможливо викласти повний список українських та іноземних діячів мистецтва. Їхня кількість постійно збільшується, коли вони дізнаються про страхіття голодомору 1932–1933 років.

Загальні питання про Голодомор