День військового журналіста України

Історія

16 лютого в Україні відзначають День військового журналіста — професіоналів-медійників, які ризикуючи власним життям, висвітлюють події з передової російсько-української війни. Цю дату було обрано не випадковим чином, а для того, щоб вшанувати пам’ять військового журналіста Дмитра Лабуткіна. Капітан 3 рангу Дмитро Лабуткін був редактором телерадіостудії Міністерства оборони України «Бриз». Його історія стала символом героїзму й самопожертви медійників, які висвітлюють події на фронті.

Дмитро Лабуткін — приклад відданості та мужності військового журналіста. У 2015 році, перебуваючи в окупованому Дебальцевому на Донеччині, він здійснив надзвичайний вчинок: закріпив синьо-жовтий прапор на бронетранспортері, зафільмував це і передав відео як символ незламності українського духу.

З 21 січня по 16 лютого Дмитро працював у надзвичайно складних умовах, збираючи докази присутності регулярних російських військ на Донбасі. Ці матеріали згодом стали вагомим аргументом під час переговорів у Мінську. Його діяльність була небезпечною, але водночас неймовірно важливою для України, яка боролася не тільки за свою територіальну цілість, а й за правду.

На жаль, 16 лютого 2015 року Дмитро Лабуткін загинув, виконуючи завдання. Його смерть стала великою втратою для журналістської спільноти та країни. Сьогодні він є символом мужності й професійності, а 16 лютого відзначають День військового журналіста, вшановуючи таких, як Дмитро, хто зі збройним словом та камерою бореться за свободу своєї країни.

День військового журналіста в Україні офіційно відзначають із 2018 року, за наказом міністра оборони Степана Полторака, щоб вшанувати важливу роль військових журналістів у забезпеченні зв’язку між військом і суспільством. Цей день є нагадуванням про мужність журналістів, які пліч-о-пліч з військовими, перебувають у найгарячіших точках фронту.

Військова журналістика в Україні досягла значних висот за час війни з росією. Мобільні пресгрупи, до складу яких входять співробітники таких медіа, як, наприклад, «АрміяІнформ», «Бриз» і «Військове телебачення», фільмують та фотографують важливі історичні моменти війни в Україні та фіксують воєнні злочини росіян.

День Єднання

У цей самий день українці також святкують і День Єднання, встановлений у 2022 році указом президента Володимира Зеленського. 

Ідея цього свята виникла на тлі інформації про можливе вторгнення росії, яке передбачалося з дня на день. В Україні панувала атмосфера хвилювання, і для того, щоб зміцнити дух нації та зменшити психологічний тиск, президент Володимир Зеленський оголосив цей день святом єдності.

Нам кажуть, що 16 лютого стане днем ​​нападу. Ми зробимо його Днем єднання.

— сказав він.

Цей день є черговим нагадуваннями про те, що в єдності українців — наша сила. Відзначення цієї дати має не лише патріотичний, а й глибокий символічний характер, особливо в умовах російської агресії.

Значення свята

Журналістика на фронті — це про відвагу, професіоналізм і відповідальність за донесення правди навіть у найбільш екстремальних умовах. З початку російсько-української війни працівники медіа, як українські, так і міжнародні, вирушали до найгарячіших точок, щоб зафіксувати перебіг подій. Від Харківщини до Херсонщини вони супроводжували бійців, ризикували життям під обстрілами та втрачали колег.

Репортажі з лінії фронту створюють зв'язок між тими, хто боронить країну, та громадянами в тилу. Через фотографії, відео та статті суспільство може відчути атмосферу бою й побачити героїчні зусилля українських військових. Усе це не тільки інформує, а й стає свідоцтвом історії.

Особлива роль у роботі іноземних журналістів належить українським фіксерам — вони організовують супровід, забезпечують безпеку й допомагають зрозуміти контекст подій. Завдяки їм світ дізнається про боротьбу України з перших рук.

Фронтові фотографії чи відео нерідко перетворюються на символи опори. Один кадр може передати всю глибину переживання військового, увійти в історію або стати експонатом міжнародної позиції, яка продемонструвала силу та стійкість українців. Робота військових журналістів на фронті — це не лише інформаційний внесок у теперішнє, але й основа для розуміння та пам’яті про ці події майбутніми поколіннями.

Історія російсько-української війни буде зафіксована в численних фільмах, книгах, статтях і мемуарах. Саме завдяки медіа суспільству можна знову й знову повернутися до цих подій, розуміючи їх глибше. Як зауважив публіцист Павло Казарін, журналісти забезпечують важливу роль, пояснюючи країну самій собі. Україна ніні різна — це мирні кав'ярні, вокзали, і одночасно — бої на передовій. Головне завдання медіа — збереження єдності довкола спільної мети.

Однією з найрезонансніших історій війни стала історія Валерії та Андрія Богомазів. У червні 2022 року їхня автівка потрапила під російський обстріл біля села Велика Комишуваха. Валерія отримала записку, скинуту з дрона українських військових: «Йди за мною». Так її врятувати. Поранений Андрій самостійно дістався українських позицій. Винним у злочині, зокрема в розстрілі автівки, було визнано російського командира Клима Кержаєва. У грудні 2023 року його засудили до 15 років ув'язнення. Подібні злочини фіксуються українськими організаціями, як-от «Медійна ініціатива за права людини», заснованими журналістками Марією Томак та Ольгою Решетиловою. Вони допомагають привернути увагу до судових процесів над військовими злочинцями.

Зараз журналісти забезпечують надважливу місію — не лише інформують, а й підтримують дух українців, доносячи світові правду про злочини росіян. Від їхньої роботи залежить, як виглядатимуть підручники та історичні нариси в майбутньому, які посилаються на ці події.

Життя в тилу під час війни також має свою драму та виклики, і завдяки журналістам ми можемо побачити, що відбувається поза лінією фронту. Уявіть, як через роки наші нащадки читатимуть про те, як під час війни в українських містах будували дороги, стадіони чи міняли бруківку. Зараз важливо не лише зафіксувати ці події, а й зрозуміти, як це працює на суспільство та наше майбутнє.

Журналісти дають голос тим, чиї історії можуть залишитися непочутими: військовим, які повертаються до мирного життя; родинам, що чекають на своїх близьких; пораненим, які проходять реабілітацію. Фіксують, як суспільство змінюється, щоб бути готовим підтримати військових, а не віддалятися від них.

Платформи, як-от Veteran Hub чи підкасти hromadske, створюють простір для діалогу. У них військові та їхні близькі діляться своїми переживаннями та досвідом. Це нагадує про реальні проблеми й надає підтримку тим, хто цього потребує.

Робота журналістів — це не лише документація подій. Це місія, спрямована на те, щоб підтримувати дух спротиву, інформувати суспільство та створювати хроніку для майбутніх поколінь. Бо кожен репортаж, стаття чи подкаст сьогодні — це частинка великої мозаїки нашої перемоги.

Дякую вам, дорогі воєнкори та пресофіцери, за службу і правду! Завдяки вам Україна і весь вільний світ знає імена та обличчя своїх захисників і захисниць. Ви фіксуєте історію нашої боротьби і прийдешньої Перемоги. Ви робите Збройні Сили України справжнім брендом, рівень довіри до якого безпрецедентно високий. Зичу якнайшвидшої Перемоги! Сил і стійкості, натхнення і непохитної віри! Вічна пам'ять полеглим… Слава військовим журналістам, пресофіцерам, офіцерам зі зв'язків з громадськістю! Слава Україні!

— написав на своїй сторінці в фейсбук колишній Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний з нагоди свята.

Працюючи в зоні бойових дій, військові журналісти часто стають мішенями. Вони ризикують потрапити під обстріли, стати заручниками чи потрапити під тиск від ворога. Лише за час повномасштабного вторгнення росії на фронті загинув 91 журналіст, 30 — перебувають в полоні, багато з них документували злочини окупантів та передавали свої свідчення світу.

Медійники, що загинули через війну в Україні: посилання.

Видатні військові журналісти України

Дмитро Лабуткін

Це ім'я, яке назавжди вписане в історію української журналістики. Він був одним із перших українських військових журналістів, які загинули на війні з росією. Його життя обірвалося у 2015 році під час боїв за Дебальцеве. Дмитро був не просто журналістом, а справжнім патріотом, який відчував глибоку відповідальність за свою країну. Він працював у телерадіокомпанії Міністерства оборони України «Бриз» і був одним із тих, хто документував події на сході України з самого початку російської агресії. Його смерть стала великою втратою для української журналістики і суспільства в цілому.

Максим Левін

Максим Левін – ім'я, яке стало символом мужності та відданості професії навіть у найскладніших умовах. Український фотожурналіст, який загинув під час російського вторгнення, залишив після себе потужний візуальний літопис війни. Ми пам'ятаємо Максима Левіна як талановитого фотографа, який віддав своє життя, щоб світ дізнався правду про війну в Україні. Його роботи назавжди залишаться в історії і будуть нагадувати нам про важливість свободи слова та правди.

Левін працював у багатьох виданнях, зокрема в LB.ua, і його фотографії публікувалися у провідних світових ЗМІ. Він був одним з перших фотографів, які почали документувати російське вторгнення в Україну. Його знімки стали потужним свідченням руйнувань, болю і страждань, які принесла війна українському народу. Не зважаючи на небезпеку, Левін продовжував працювати, фіксуючи важливі моменти війни.

Його загибель стала великою втратою для української журналістики. Він загинув 13 березня 2022 року в селі Гута-Межигорська під час виконання журналістського завдання. Обставини його загибелі до кінця не з'ясовані, але відомо, що він потрапив під обстріл російських військ.

Юлія Кочетова 

Українська журналістка й документалістка, яка почала свою кар'єру ще в 2014 році, висвітлюючи конфлікт на Донбасі. Вона розпочала свою діяльність як редакторка новин, але швидко перейшла до військової журналістики. Початок повномасштабної війни 24 лютого 2022 року Юлія зустріла на Донбасі. В той день вона виклала в інстаграмі воєнне селфі з коментарем, в якому зазначала, що світ фактично підтримує цю війну, називаючи напад росії на Україну "громадянським конфліктом". Цей пост привернув увагу більш ніж чотирьох мільйонів людей.

Матеріали Кочетової публікуються в провідних світових медіа, таких як ViceNews, Der Spiegel, Reuters. У березні 2022 року, після звільнення Київщини, вона поїхала на деокуповані території та зняла багато важких кадрів. В інтерв’ю Юлія розповіла, що іноземні медіа часто просять її знімати біль, трагедії та понівечені тіла, але для неї важливо не лише документувати жахіття війни, а й показувати незламних українців, воїнів, а не жертв. Її робота отримала високу оцінку: на День журналіста 2022 року Юлія була нагороджена орденом «За заслуги» від президента України Володимира Зеленського.

Мстислав Чернов і Євген Малолєтка 

Двоє українських журналістів, чиї роботи стали знаковими для репрезентації війни в Україні. Вони познайомилися в 2014 році під час роботи над висвітленням трагедії МН17, коли разом фіксували події на Донбасі. Але справжнє випробування для них почалося в лютому 2022 року, коли чоловіки опинилися в Маріуполі, одні з небагатьох репортерів, що залишилися в заблокованому місті.

Їхні кадри — зокрема момент вивезення вагітної жінки на ношах з обстріляного пологового будинку або чоловіка, що плаче над тілом вбитої дружини в Харкові, — стали символами гуманітарної катастрофи, яку спричинила війна. Чернов і Малолєтка провели кілька тижнів у Маріуполі, документуючи облогу, поки не вибрались через останній коридор.

Їхні фотографії та репортажі здобули світову славу та стали відомими не тільки завдяки безперечному таланту журналістів, але й завдяки важливості документальних робіт, що допомогли світовій аудиторії побачити правду про війну в Україні. Вони отримали численні нагороди, серед яких премія «За свободу слова» від DeutscheWelle, приз на Sundance та перемоги на конкурсі WorldPress.

У 2023 році вони отримали Пулітцерівську премію за свою мужність, а в 2024 році фільм Чернова «20 днів в Маріуполі» був номінований на премію «Оскар».

Костянтин та Влада Ліберови 

Одеське подружжя фотографів, яке до початку повномасштабної війни спеціалізувалося на весільних фотографіях та лавсторі. Однак 24 лютого 2022 року все змінилося. Вони, як волонтери, поїхали на одеський вокзал, знімати евакуацію людей на захід України. Одне з їхніх фото, яке стало символом цього часу, привернуло увагу в інстаграмі, і так Ліберови випадково стали військовими фотографами, хоча вони самі цей термін не люблять і воліють називати себе «фотографами-документалістами».

За цей час їхня робота отримала великий резонанс, а кількість підписників на їхній інстаграм-сторінці зросла від 80 тисяч до понад 530 тисяч. Ліберови знімали найгарячіші точки фронту: Миколаїв, Херсон, Донбас, Бахмут. Фотографії Ліберових регулярно публікують впливові світові видання, і навіть президент України Володимир Зеленський неодноразово використовував їх роботи.

Ліберови продовжують знімати не тільки жахи війни, але й людської історії, фіксуючи мужність і красу українців. Одна з фотографій Константина Ліберова була обрана журналом Time серед 100 найкращих фотографій 2022 року. 

Привітання з Днем військового журналіста

Вітаю з святом нині вас.
Здорові будьте, серцем чисті,
Щоб в грудях вогник не погас.
Як древній Хронос, все фіксуйте:
Події, факти, імена.
Перед руснею не пасуйте,
Нехай тремтять від Вас вони!

***

Зі святом, воїни правди!
Ви наш інформаційний щит,
Хай Бог оберігає вас,
І кожен день приносить мир.

Ваша зброя — слово,
Штик у вас — перо,
Їх використовуйте
Людям на добро!

***

Шановні військові журналісти! Дякуємо вам за вашу сміливість та професійну діяльність. Ви — ті, хто несе правду у світ тоді, коли це небезпечно. Нехай у ваших серцях завжди буде віра у перемогу, а у ваших руках — сила слова.

***

Дорогі друзі! Ви — очі й голос війни. Ви дозволяєте нам бачити та розуміти, що відбувається там, де найгарячіше. Нехай ваша праця приносить лише добро, а вдома завжди чекають рідні та мир.

***

Вітаю із Днем військового журналіста! Ваші репортажі допомагають нам триматися і боротися. Ваша сміливість є прикладом для кожного. Здоров'я, натхнення та сила у вашій нелегкій справі.

Питання/відповіді