Чорнобильська катастрофа

Реактор був частково зруйнований, велика кількість радіоактивних речовин потрапила в довкілля. Наслідки Чорнобильської катастрофи люди відчувають і сьогодні, через майже 40 років після інциденту.

Коротко про місто

Місто Прип’ять розташоване на півночі Київської області, на відстані близько 112 км від Києва. Чорнобильська АЕС — за 2 км від Прип’яті. Історія населеного пункту починається 4 лютого 1970 року.

Головним приводом для заснування селища Прип’ять стало будівництво однієї з найбільших у Європі атомних електростанцій — ЧАЕС. І селище, і атомну електростанцію почали будувати одночасно. Спочатку Прип’ять було селищем міського типу, відтак через 10 років отримало статус міста. За недовгий час функціонування міста в ньому встигли побудувати п’ять мікрорайонів.

У Прип’яті працювали Палац культури «Енергетик», кінотеатр «Прометей», магазини, готель, школи, дитсадки, спортивні зали й басейни та інші об’єкти інфраструктури.

Аварія на Чорнобильській АЕС сталася, коли в місті проживало 49 400 осіб (станом на 1986 рік). Із зупинкою ЧАЕС у місті офіційно не проживає жодної особи. Наразі Прип’ять розташована в серці Чорнобильської зони відчуження. Сюди приїжджають іноземні мандрівники, українські туристи, сталкери.

Ось що згадує про Прип’ять інженер-ядерник і колишній житель міста Олексій Бреус в інтерв’ю для radiosvoboda.org:

«Я приїхав сюди у 1982 році, після завершення навчання в Москві. Я не зрозумів одразу, подобається мені місто чи ні. Було відчутно, що місто продовжує будуватися: у повітрі відчувався дим і запах гарячого бітуму, як це має бути на будмайданчику. Деяких об’єктів взагалі не було. На їхньому місці працювала будівельна техніка, а то й просто росли бур’яни».

Олексій Бреус також розповідає:

«З одного боку, місто мало такий собі наліт елітарності: частина його мешканців були вихідцями зі столиць: Києва, Москви, Петербурга, і це створювало відповідну атмосферу. З іншого боку, це поєднувалося з провінційністю і спокоєм. Прип’ять була тихим містечком, де попервах навіть місцевого громадського транспорту не було. Скрізь можна було дійти пішки».

Надія Багрієнко, що з 1986 року мешкає у Кропивницькому, також була жителькою Прип’яті. Ось що вона розказує про місто виданню suspilne.media:

«Це було дуже гарне, чисте й молоде місто. Люди були доброзичливими та дуже любили своє місто. Я не боялася ходити вечорами й зранку, бо повсюди була молодь. Що в мене залишилося в пам’яті, так це троянди, прямо цілі їхні алеї. Клумби були біля міськвиконкому, готелю, універмагу».

Вибух на Чорнобильській АЕС

26 квітня 1986 року, орієнтовно о 01:23:47, на четвертому енергоблоці ЧАЕС сталися два теплові вибухи, унаслідок яких був повністю зруйнований реактор, а будівля енергоблока частково обвалилася. На даху почалася пожежа. Через якийсь час залишки активної зони четвертого реактора розплавилися. Суміш із розплавленого металу, бетону, піску й частинок палива розтікалася під реакторними приміщеннями. Аварія спричинила викид радіоактивних речовин.

Становище суттєво погіршувало те, що в зруйнованому реакторі тривали неконтрольовані ядерні та хімічні реакції, унаслідок чого впродовж багатьох днів відбувалося виділення тепла й виверження продуктів горіння радіоактивних елементів.

Активне виверження радіоактивних речовин зі зруйнованого реактора змогли зупинити лише за місяць, у кінці травня 1986 року. Ціною стало масове опромінення тисяч ліквідаторів аварії.

Розслідування

Провина за Чорнобильську катастрофу спочатку покладалася винятково на персонал ЧАЕС. Таку версію підтримували Державна комісія з розслідування причин катастрофи, суд і КДБ СРСР. З нею в цілому погодилося і Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ).

Ось у чому полягали порушення правил експлуатації атомної електростанції персоналом:

• проведення експерименту за будь-яку ціну;
• виведення з роботи справного технологічного захисту;
• замовчування масштабів аварії в перші дні керівництвом ЧАЕС.

Однак згодом причини аварії було переглянуто. У 1993 році Консультативний комітет з питань ядерної безпеки (INSAG) опублікував новий звіт, згідно з яким фахівці наголошували на серйозних проблемах у будові реактора. Звіт заперечував багато з тих висновків, що були зроблені 1986 року.

За новою версією, причинами аварії на ЧАЕС були:

• неправильно спроєктований і небезпечний реактор;
• непроінформований про небезпеки персонал;
• ненавмисне порушення затверджених настанов і низка помилок у діях робітників АЕС;
• відсутність впливу вимкненого захисту на розвиток аварії.

Головною причиною, на думку МАГАТЕ, став саме реактор РВПК-1000, який мав кілька конструктивних дефектів. До того ж через неправильну підготовку до проведення експерименту 25 квітня 1986 року та помилки операторів вади реактора проявилися на найбільшому рівні.

Запобігання поширенню інформації

Радянська влада всілякими способами намагалася приховати трагедію на ЧАЕС та її наслідки для світу. Попри те, що 27 квітня 1986 року людей почали масово евакуйовувати з Прип’яті й найближчих сіл, радянський уряд та ЗМІ мовчали про те, що сталося.

28 квітня о 21:00 в телепрограмі «Время» ведуча лаконічно повідомила, що на ЧАЕС сталася аварія, постраждалим надається допомога. Це мало створити ілюзію незначної аварії та контролю над ситуацією, щоб ніхто не панікував. 30 квітня газета «Правда» також опублікувала коротку замітку, фактично повторивши озвучене у програмі «Время».

Одним з найважливіших ідеологічних свят у СРСР був День солідарності трудящих, тож скасовувати його через катастрофу не можна було, тому інформація і далі приховувалася. Попри те, що вітер гнав радіоактивну хмару на Київ, влада дала вказівку провести у столиці святковий парад.

Інформаційну блокаду про подію на Чорнобильській АЕС контролювали на всіх рівнях. У самій зоні чорнобильська газета «Прапор Перемоги» так і не опублікувала жодної інформації про аварію. Останній номер газети вийшов з гаслами: «Радянські люди можуть жити спокійно: партія глибоко усвідомлює свою відповідальність за майбутнє держави».

8 липня 1986 року п’ятий відділ шостого управління КДБ видав «Перелік відомостей, що підлягають засекречуванню з питань, пов’язаних з аварією на блоці № 4 Чорнобильської АЕС». До нього входили 26 пунктів, спрямованих на приховування правди щодо істинних причин і масштабів катастрофи.

Щоб замовчати масштаби трагедії, влада вдалася до безпрецедентних заходів: дала вказівку не повідомляти справжні діагнози постраждалим від променевого ураження. В історії хвороби пацієнту з ознаками променевої хвороби вказували діагноз «вегето-судинна дистонія».

Світ прагнув знати правду про катастрофу. З 27 квітня по 22 травня 1986 року відбулося 22 візити іноземних дипломатів до Києва. Однак інформація була засекречена: щоб запобігти її витоку, КДБ контролював усі переміщення іноземних журналістів і дипломатичних осіб, прослуховував телефонні розмови, блокував трансляцію телесюжетів тощо.

Евакуація населення

Після оцінки масштабів радіоактивного забруднення стало зрозуміло, що неможливо обійтися без евакуації жителів Прип’яті. Попри те, що її планували на 26 квітня, розпочалася вона лише по обіді 27 квітня. Зволікання мало серйозні негативні наслідки для здоров’я людей, оскільки вітер у ті дні дув якраз у напрямку міста. Жителів Прип’яті вивозили автобусами з мінімальним набором продуктів і документами. Домашніх тварин брати із собою не дозволили.

Для уникнення паніки та зменшення кількості багажу жителів Прип’яті повідомили, що евакуація буде тимчасовою і триватиме близько 3 днів. Саме цим можна пояснити, чому в місті залишилося так багато особистих речей: люди просто не знали, що вони не повернуться.

Станом на 28 квітня 1986 року з Прип’яті евакуювали понад 44 500 осіб у Поліський та Іванківський райони. Близько 1000 жителів виїхали в інші області. У місті на той момент залишалося до 5000 осіб для проведення невідкладних робіт.

Станом на 3 травня евакуювали жителів 10-кілометрової зони, а до 6 травня вивезли людей з інших населених пунктів 30-кілометрової зони.

Наслідки катастрофи для України та світу

Чорнобильська аварія належить до глобальних катастроф. Це пов’язано як з масштабами наслідків, так і з їхнім комплексним характером.

Наслідки катастрофи для України та світу:

• повністю зруйнований атомний реактор;

• потрапляння в довкілля радіоактивних речовин (забруднення повітря, ґрунтів і вод);
• радіоактивне зараження території загальною площею 207,5 тисяч квадратних метрів;
• вимушена евакуація понад 100 тисяч людей;
• опромінення високими дозами радіації учасників гасіння пожежі на ЧАЕС (близько 240 тисяч осіб);
• збільшення кількості онкологічних захворювань серед постраждалих від Чорнобильської аварії.

Вплив Чорнобильської аварії на здоров’я людей

За даними ГО «Союз Чорнобиль України», із 600 тисяч ліквідаторів близько 60 тисяч померли, ще 165 тисяч осіб дістали інвалідність. Серед ліквідаторів Чорнобильської аварії широко розповсюджені хвороби серцево-судинної системи й онкологічні захворювання. Найчастіше діагностують рак щитоподібної залози, лейкемію, рак молочної залози.

Як стверджують фахівці, після дії радіації захворювання проявляються в певній послідовності. У разі великої дози, як було з першими ліквідаторами, розвивається гостра променева хвороба. Якщо доза менша, у перші 3–5 років після опромінення порушується імунітет і кровотворення. Наступними є онкологічні захворювання. Від 2 до 40 років після опромінення розвивається лейкемія та аналогічні хвороби.

У 1986 році зменшилася народжуваність, оскільки люди не розуміли, які наслідки може давати радіація на наступні покоління, і боялися, що діти народжуватимуться зі смертельними та невиліковними хворобами.

Ушанування пам’яті

25 квітня 1992 року, напередодні 6-річчя з дня Чорнобильської трагедії, було відкрито музей «Чорнобиль». Український національний музей «Чорнобиль» присвячений Чорнобильській катастрофі 1986 року. Він розташований у Києві за адресою провулок Хорива, 1. Експозиція налічує близько 7 тисяч експонатів, серед яких розсекречені документи, фотографії, карти, унікальні відеоматеріали про аварію на ЧАЕС, макет енергоблока, особисті речі тощо.

У Києві також установили пам’ятний знак жертвам Чорнобильської катастрофи. На пам’ятнику можна побачити напис «І мертвим, і живим та ненародженим». Скульптурну композицію, виконану з міді, утворюють символи мирного атома та журавлиного ключа. Пам’ятники ліквідаторам і жертвам Чорнобильської аварії є і в багатьох інших містах України. У різних населених пунктах також з’явилися вулиці та сквери Героїв Чорнобиля.

Для допомоги жертвам Чорнобильської аварії організовано велику кількість українських і міжнародних організацій. У Японії створено Фонд дітей Чорнобиля, який регулярно організовує кампанії зі збору коштів та благодійні концерти.

Чорнобильська трагедія увіковічена в багатьох книгах і фільмах. Першим фільмом про катастрофу на ЧАЕС вважається «Чорнобиль — Хроніка важких тижнів». Знімальна група вела зйомку безпосередньо в перші дні катастрофи. У радянські часи фільм зіткнувся із цензурою: стрічку намагалися не допустити до показів.

Серед інших робіт — короткометражний фільм «Двері» про жертв Чорнобильської катастрофи, українсько-французька драма «Земля забуття» про першу добу після аварії, фільм «Чорнобильські бабусі» про долю жінок, які відмовилися залишати зону відчуження після катастрофи й продовжували жити в околицях Чорнобиля.

Геніальною екранізацією Чорнобильської аварії вважається серіал виробництва HBO «Чорнобиль». Він здобув дві телепремії «Еммі» та «Золотий глобус». Досить відомою також є книга «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього» Світлани Алексієвич.

Маловідомі факти про Чорнобиль

Оскільки інформацію про катастрофу на Чорнобильській АЕС досить довго приховували, а документи були засекречені, багато фактів про цю подію досі залишаються маловідомими для широкого загалу.

Ось які є про Чорнобиль цікаві факти:

• Перша серйозна аварія на ЧАЕС сталася за 4 роки до катастрофи — 14 вересня 1982 року. Тоді на першому енергоблоці зафіксували значний викид радіоактивних речовин. Норми було перевищено у 100 разів. На той час забруднену площу радіусом 250 метрів просто помили водою та засипали ґрунтом.
• Чорнобильській катастрофі присвоїли 7 балів із 7 за міжнародною шкалою ядерних подій (INES), що зробило її найбільшою техногенною катастрофою тих часів.
• Для ліквідації наслідків вибуху мобілізували 600 тисяч осіб з усього Радянського Союзу.
• Дороги в зоні відчуження ідеально рівні, без єдиної вибоїни. Рівне асфальтне покриття покладене з конкретною метою — не розкидати радіоактивні відходи, що перевозяться у вантажівках для дослідження чи зберігання. Машини повинні пересуватися зі швидкістю не більш ніж 40 км/год, щоб вантаж не розсипався.
• Уночі в зоні панує непроглядна темрява. Ліхтарів немає навіть уздовж дороги. Дехто стверджує, що їх у місті ніколи не було, попри те, що територія задумувалася радянською владою як «рай для енергетиків».
• Радіація не поширюється рівномірно навколо ЧАЕС, а осідає острівцями. Деякі ділянки 10-кілометрової зони значно небезпечніші, ніж прилегла до АЕС територія. Наприклад, у районі стели «ЧАЕС ім. В.І. Леніна» радіаційний фон може сягати 1200 мкР/год. Водночас біля самої станції фон у межах 300 мкР/год.
• Після аварії на ЧАЕС уряд відмовився від будівництва атомної електростанції у Криму.
• Попри всі зусилля щодо недопущення поширення радіації, забруднення все одно залишає межі зони. Основним джерелом поширення є вода. Річка Прип’ять впадає у Дніпро, тому 90% усієї радіації виноситься із зони саме цим шляхом.
• У 2009 році журнал Forbes назвав Чорнобильську АЕС найбільш «екзотичним» місцем для туризму на Землі, де можна і відпочити, і побачити те, чого немає більше ніде у світі.
• Учені стверджують, що територія зони відчуження не буде придатною для проживання людей найближчі 20 тисяч років.

Тури в Чорнобиль

Чорнобильська АЕС увійшла в ТОП-15 найяскравіших туристичних місць світу за версією CNN Travel. Сама ЧАЕС і десятки об’єктів у Прип’яті притягують мандрівників з усього світу. Туристи прагнуть на власні очі побачити оглядове колесо в парку атракціонів Прип’яті, оглядовий майданчик ЧАЕС, покинуті будівлі тощо.

У Чорнобильській зоні, звісно, є небезпечні місця, однак туристичні маршрути радіаційної небезпеки не мають, оскільки складені за особливими вимогами. Не деяких будівлях на території зони висять дозиметри. По них туристи можуть побачити, що місцями радіація не перевищувала 18–20 мкР/год. Для порівняння: в Києві радіаційний фон становить близько 11 мкР/год.

Рекордні показники відвідувань зони відчуження зафіксували після виходу серіалу «Чорнобиль». За даними туристичної фірми «ЧОРНОБИЛЬ ТУР», кількість туристів за 2019 рік склала 124 тисячі осіб.

У тому ж році Президент України Володимир Зеленський підписав указ про розвиток туризму в Чорнобильській зоні. У планах було організувати нові водні, повітряні й наземні маршрути. За прогнозами, до 2025 року зону відчуження мало відвідувати до 1 мільйона туристів на рік. Однак завадило повномасштабне вторгнення.

Попри те, що зону відчуження деокупували ще у квітні 2022 року, наразі відвідувати її туристам не дозволено.

Окупація Чорнобиля під час російсько-української війни

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну вже 24 лютого 2022 року російські війська окупували промисловий майданчик Чорнобильської АЕС. Окупанти використовували його як військову базу, на якій розміщували свою техніку й військовослужбовців. Проникнення на територію зони відчуження відбулося з Білорусі.

У перший день окупації на промисловому майданчику ЧАЕС перебувало 150 робітників станції та 178 військовослужбовців Національної гвардії України, які охороняли об’єкт. Оскільки російські військові мали важку техніку, з метою недопущення радіаційної аварії українські захисники ухвалили рішення не чинити опір.

Територію, прилеглу до ЧАЕС, постійно обстрілювали, через що окупанти пошкодили лінії електропередач: станція залишилася без електричного живлення. Енергопостачання на ЧАЕС було відновлено лише 14 березня 2022 року.

Персонал станції опинився в заручниках у російських військових. Люди змушені були залишатися на своїх робочих місцях упродовж 600 годин. Лише 20 березня вдалося провести ротацію персоналу. Усього зі станції виїхало 106 осіб, яких замінили 46 добровольців-працівників ЧАЕС.

31 березня російські війська покинули промисловий майданчик ЧАЕС. 2 квітня 2022 року персонал ЧАЕС підняв прапор України біля адміністративно-побутового корпусу Чорнобильської АЕС.

Наслідки окупації ЧАЕС російськими військами суттєві: викрадення та знищення обладнання на мільйони гривень, руйнування шляхів доправлення персоналу на майданчик ЧАЕС, пошкодження системи фізичного захисту периметра, що охороняється, недотримання окупантами правил радіаційного захисту, тимчасова зупинка всіх робіт на ЧАЕС, зокрема перевезення відпрацьованого ядерного палива в нове сховище.