Справа Епштейна

Основна інформація

Контекст та передумови (1990-ті роки)

У 1996 році художниця Марія Фармер повідомила місцевим та федеральним органам влади про сексуальне насильство, яке, за її словами, було скоєно Джеффрі Епштейном та Гіслайн Максвелл, коли вона працювала «художницею-резидентом» у будинку мільярдера Леса Векснера в штаті Огайо. Менше ніж через рік актриса Алісія Арден заявила поліції Лос-Анджелеса, що Епштейн представився рекрутером бренду Victoria's Secret (також пов'язаного з Векснером), а потім скоїв щодо неї сексуальне насильство.

У 2001 році Епштейну, як повідомляється, було заборонено відвідувати клуб «Мар-а-Лаго» Дональда Трампа у Флориді після того, як його звинуватили у стосунках із неповнолітньою працівницею комплексу. Згодом ці інциденти стали сприйматися як перші ознаки більш загальної поведінки, яка згодом і стала причиною скандалу.

Розслідування в Палм-Біч (2005–2008)

Початок поліцейського розслідування

У 2005 році мати 14-річної дівчинки звернулася до поліції Палм-Біч (Флорида), стверджуючи, що її доньку привезли до Епштейна, де вона отримала 300 доларів за «масаж», який полягав у тому, щоб роздягнутися до нижньої білизни, після чого відбувалися дії сексуального характеру. Після 11 місяців розслідування та обшуку поліція дійшла висновку, що Епштейн систематично платив кільком дівчатам за сексуальні послуги і що деякі з них, згідно зі свідченнями та фотографіями, на момент подій були неповнолітніми.

Згідно з розслідуванням, Епштейн створив систему, за якою одні дівчата вербували інших, пропонуючи їм «добре оплачувану роботу масажисткою» у його віллі; домашні працівниці заявили, що він отримував такі «масажі» щодня, коли перебував у Палм-Біч. У будинку було знайдено численні фотографії молодих дівчат та приховані камери, що дало привід для припущень про можливе збирання компрометуючих доказів щодо впливових гостей.

Дії прокурора та угода про відмову від кримінального переслідування

Незважаючи на рекомендації поліції пред'явити Епштейну цілу низку серйозних звинувачень, справа розвивалася за більш м'яким сценарієм: окружний прокурор представив великому журі більш обмежений набір «послаблених» доказів. Зрештою, велике журі висунуло лише одне звинувачення — у «залученні до проституції», у якому Епштейн спочатку не визнав своєї провини.

Паралельно з цим федеральні прокурори Південного округу Флориди уклали з ним угоду про відмову від кримінального переслідування (non-prosecution agreement), яка фактично унеможливила порушення федеральної справи за більш серйозними звинуваченнями в обмін на визнання вини за двома пунктами звинувачення на рівні штату та домовленість про обмежене покарання. У 2008 році Епштейн визнав себе винним у схилянні неповнолітніх до проституції, був засуджений до 18 місяців ув’язнення та визнаний сексуальним злочинцем, але відбував покарання в надзвичайно сприятливих умовах, маючи право щодня залишати в’язницю, щоб «йти на роботу в офіс».

Жертв заздалегідь не поінформували про укладення угоди, хоча закон про права жертв вимагає, щоб їх інформували та враховували їхню думку; це стало предметом тривалих суперечок та подальших цивільних позовів за порушення їхніх прав. Пізніше витік офіційного листування показав, що прокуратура проявила незвичайну «поступливість» щодо адвокатів Епштейна, а федеральний прокурор Олександр Акоста був змушений піти у відставку з посади міністра праці США у 2019 році після критики за цю «м'яку» угоду.

Епштейн дійсно відбув 13 місяців ув’язнення, був внесений до реєстру сексуальних злочинців і став фігурантом низки цивільних позовів; тим часом ФБР встановило щонайменше 36 жертв, серед яких були дівчата віком до 14 років. Громадський резонанс, викликаний умовами угоди та фактичною кількістю жертв, призвів до перегляду справи та тиску на владу під час повторного арешту Епштейна у 2019 році.

Нові звинувачення та судові позови (2015–2016)

У 2015 році Вірджинія Робертс Джуффре під присягою заявила, що, починаючи з 17-річного віку (приблизно в період з 1999 по 2002 рік), вона була «сексуальною рабинею» Епштейна і обслуговувала його та його «друзів», серед яких вона зокрема назвала принца Ендрю (Ендрю Маунтбеттен-Віндзор) та адвоката Алана Дершовіца. Усі згадані особи публічно заперечили звинувачення; деякі скарги були визнані безпідставними, інші стали предметом досудових угод, що ще більше посилило відчуття непрозорості та відсутності відкритості навколо цієї справи.

У той самий період кілька жінок, які побажали залишитися анонімними, подали цивільні позови проти Епштейна, стверджуючи, що їх «вербували» ще в підлітковому віці для «масажу», за яким слідували сексуальні акти в його резиденції. Деякі позови були відхилені, але, за оцінками преси та адвокатів, Епштейн уклав щонайменше 17 мирових угод, тоді як інші справи на момент його смерті ще розглядалися.

У 2016 році одна жінка також подала позов до федерального суду, стверджуючи, що в 1994 році, у віці 13 років, вона нібито стала жертвою зґвалтування з боку Епштейна та Дональда Трампа; згодом цей позов було відкликано, і суд не виніс рішення щодо суті цих звинувачень. Суддя Кеннет Марра зазначив в одному зі своїх рішень, що нові заяви Джуффре проти принца Ендрю повинні бути виключені з цієї конкретної справи, що стосується прав жертв, без упередження щодо можливих майбутніх судових переслідувань щодо суті самих звинувачень.

Арешт у 2019 році та федеральний судовий процес у Нью-Йорку звинувачення у торгівлі людьми

6 липня 2019 року Епштейна затримали в аеропорту Тетерборо (Нью-Джерсі) і пред'явили йому звинувачення в сексуальній експлуатації та торгівлі неповнолітніми відповідно до федерального законодавства. В обвинувальному акті зазначалося, що протягом багатьох років він заманював неповнолітніх дівчат на «масаж», який швидко переходив у сексуальні дії, а потім спонукав їх вербувати нових жертв за гроші.

Прокурор Джеффрі Берман публічно закликав інших потенційних жертв звернутися до влади, наголосивши на ролі «співробітників і партнерів» Епштейна, які допомагали планувати зустрічі, організовували перельоти та забезпечували доступ жертв до його резиденцій. Максимальний можливий термін покарання за висунутими звинуваченнями оцінювався в 45 років позбавлення волі, що фактично дорівнювало довічному ув'язненню для 66-річного обвинуваченого.

Попереднє ув’язнення

Епштейна помістили до Метрополітенського виправного центру в Нью-Йорку, де він очікував на судовий процес, призначений на червень 2020 року. Його клопотання про звільнення під заставу — що передбачали високу суму застави, електронний нагляд та домашній арешт — були відхилені судом, зокрема через ризик втечі та потенційну небезпеку для суспільства.

Смерть Епштейна у в'язниці

Обставини «імовірного самогубства»

Вранці 10 серпня 2019 року охоронці виявили Епштейна в його камері в МЦК Нью-Йорка без ознак життя, з смужкою простирадла на шиї, прив’язаною до каркаса ліжка. Його намагалися реанімувати, після чого він був терміново доставлений до лікарні, де було констатовано його смерть у віці 66 років; тюремна служба швидко офіційно оголосила про «імовірне самогубство», а прокурор Берман використав вираз «очевидне самогубство» (apparent suicide).

Кілька тижнів тому Епштейна вже знаходили в його камері з пораненнями на шиї, після чого його помістили під особливий нагляд на випадок, якщо він спробує вчинити самогубство; однак згодом цей режим було скасовано. Всупереч правилам, камеру Епштейна не перевіряли кожні 30 хвилин, як передбачалося, протягом більше ніж восьми годин, а його співкамерника перевели напередодні, не призначивши йому заміну, що викликало хвилю запитань до адміністрації в'язниці та дало привід для спекуляцій щодо навмисного усунення.

Аутопсія, суперечки та розслідування

Перші результати офіційного розтину вказали на смерть від повішення, що було офіційно підтверджено у публічному звіті. Однак Майкл Баден, незалежний експерт, запрошений родиною Епштейна, заявив, що сукупність переломів шиї, включаючи під'язикову кістку, статистично частіше зустрічається у випадках задушення, ніж у випадках самогубства через повішення, що підживило теорії про можливе вбивство.

ФБР та генеральний інспектор Міністерства юстиції США розпочали окремі розслідування з метою з’ясувати, чи мали місце порушення або кримінальна недбалість з боку персоналу в’язниці. У 2019 році двох охоронців, Майкла Томаса та Тову Ноель, було звинувачено у фальсифікації звітів та змові: відеозаписи показали, що вони не проводили необхідних перевірок у камерах, а потім фальсифікували журнали обходів; у 2021 році вони визнали свою провину, але отримали умовне покарання (нагляд та громадські роботи) без фактичного позбавлення волі в рамках угоди про відстрочку судового переслідування.

У 2025 році Міністерство юстиції та ФБР опублікували відео, зняте біля кімнати Епштейна, стверджуючи, що не знайшли жодних доказів шантажу чи вбивства; проте розслідування, проведене журналом Wired, виявило, що відео було змонтовано і що частина запису була відсутня, що знову викликало сумніви щодо прозорості розслідування.

Роль Гіслайн Максвелл та інших відомих осіб Гіслайн Максвелл

2 липня 2020 року Гіслайн Максвелл була заарештована в штаті Нью-Гемпшир; їй було висунуто шість звинувачень, серед яких підбурювання до незаконних сексуальних дій та сприяння торгівлі неповнолітніми з метою сексуальної експлуатації в період з 1994 по 1997 рік, а також дача неправдивих свідчень. Суд залишив її під вартою до початку судового розгляду, відмовивши їй у звільненні під заставу через ризик втечі та вплив, який вона може чинити на свідків.

Наприкінці 2021 року присяжні визнали її винною за п’ятьма з шести пред’явлених їй пунктів звинувачення, а 28 червня 2022 року суд засудив Максвелл до 20 років ув’язнення за співучасть у торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації. У кількох статтях стверджується, що вона має відеозаписи, на яких зображені впливові особи та неповнолітні, які теоретично можуть бути використані для шантажу; однак ці твердження залишаються лише заявами і не були предметом ретельного судового розгляду.

Інші згадані особи

У судових документах та свідченнях, зокрема у справі Джуффре проти Максвелл, згадуються імена низки політичних діячів, бізнесменів та громадських діячів зі Сполучених Штатів, Великої Британії, Ізраїлю, Франції та інших країн. Важливо підкреслити, що в багатьох випадках йдеться про заяви жертв або непрямі згадки в документах, а не про факти, визнані судами; декілька осіб відкрито відкидають звинувачення, деякі домоглися відкликання скарг, а проти деяких із згаданих осіб не ведеться жодного кримінального провадження.

Мережа зв’язків та нерухомість Епштейна

Епштейн володів значним портфелем нерухомості, який у свідченнях жертв та в ході розслідувань фігурує як потенційні місця скоєння злочинів. Серед цієї нерухомості — будинок у Нью-Йорку (Herbert N. Straus House) площею близько 2 600 м² на Манхеттені, вілла в Палм-Біч, квартира в Парижі (авеню Фош), ранчо в Нью-Мексико та приватний острів Літл-Сент-Джеймс (Американські Віргінські острови).

Свідки, серед яких Марія Фармер і Вірджинія Джуффре, розповіли про наявність прихованих камер у спальнях і ванних кімнатах, а також про практику запрошення «друзів» і «клієнтів» на приватні вечірки; за їхніми словами, Епштейн і його оточення могли використовувати компрометуючі відеозаписи як засіб тиску. На офіційному рівні правоохоронні органи не представили громадськості повних доказів існування справжньої системи шантажу, але ця версія продовжує обговорюватися журналістами та дослідниками.

Міжнародні відділення та «списки імен»

У грудні 2023 року суддя Лоретта Преска в Нью-Йорку ухвалила рішення розсекретити список із понад 170 імен, що містяться в документах щодо справи Епштейна, надавши відповідним особам строк для подання апеляції. У січні 2024 року частина списку була опублікована, причому деякі імена були анонімізовані, що лише частково задовольнило вимогу громадськості щодо прозорості.

Під час передвиборчої кампанії Дональд Трамп обіцяв оприлюднити «список клієнтів» у повному обсязі, але після того, як він став президентом, його адміністрація та ФБР заявили, що єдиної «офіційної» бази даних клієнтів не існує, а у внутрішніх документах цей список було названо «пасткою», яку проти нього влаштували його політичні супротивники.

У 2025 році Конгрес обговорював кілька законопроектів, спрямованих на повне розсекречення документів, пов’язаних зі справою Епштейна, але республіканська більшість заблокувала їх, що викликало протести з боку адвокатів жертв.

Частина жертв та активістів почала складати власні списки «осіб, пов’язаних із цією справою», спираючись на відкриті дані, наголошуючи, що сама лише згадка імені в документах не означає автоматично вини, а потребує перевірки.

У ситуації, коли чутки та теорії змови набували все більшого розмаху, деяких знаменитостей, про яких у документах справи ніколи не згадувалося, несправедливо звинуватили у зв’язках з Епштейном, що змусило ЗМІ виступити з спростуваннями та провести перевірки.

Французька гілка справи

Дослідження у Франції

Епштейн володів нерухомістю в Парижі і, за даними французьких властей, регулярно відвідував Францію, де також отримував «масажі» та підтримував стосунки з модельними агентствами. У серпні 2019 року прокуратура Парижа розпочала попереднє розслідування щодо «зґвалтувань» та «сексуальних нападів», зокрема злочинів проти неповнолітніх, скоєних у Франції або за участю французьких громадян за кордоном.

Особливу увагу привернули зв’язки Епштейна з французьким агентом моделей Жаном-Люком Брунелем, якого кілька колишніх топ-моделей звинуватили у зґвалтуваннях, а також його можливі контакти з французькими політичними та культурними діячами. Представники уряду (зокрема Марлен Шіаппа та Адрієн Ту, відповідальні за гендерну рівність та захист дітей) публічно зажадали, щоб французька юстиція брала активну участь у розслідуванні діяльності цієї міжнародної мережі.

У рамках цієї справи поліція провела обшуки в паризькій квартирі Епштейна та в модельних агентствах, а також звернулася до свідків із закликом допомогти встановити можливих французьких жертв. Розслідування щодо Брунеля було закрито через його самогубство у в'язниці в лютому 2022 року, але в 2026 році прокуратура Парижа оголосила про «перегляд» справи та аналіз «справ Епштейна», включаючи нових підозрюваних.

Жан-Люк Брунель

Вірджинія Джуффре заявила, що неодноразово вступала у статеві стосунки з Жаном-Люком Брунелем у віці від 16 до 19 років, описуючи його як чоловіка, який «доставляв дівчат віком від 12 до 24 років до США з сексуальною метою» і чиї моделі масово опинялися в оточенні Епштейна. Вона розповіла, що на день народження Епштейна Брунель нібито привіз із Франції трьох дванадцятирічних дівчат, «куплених» у їхніх батьків з обіцянкою кар'єрних перспектив та фінансової підтримки.

У грудні 2020 року Брунеля затримали в аеропорту імені Шарля де Голля, коли він збирався вилетіти до Сенегалу, після чого його звинуватили у зґвалтуваннях неповнолітніх та сексуальних домаганнях, помістили під варту та викликали як свідка у справах, пов’язаних з Епштейном. 19 лютого 2022 року Брунеля знайшли повішеним у його камері в тюрмі Ла-Санте, що викликало нову хвилю суперечок щодо самогубств головних фігурантів справи та залишило без судових відповідей низку питань.

Наслідки та значення справи Епштейна

Справа Епштейна стала символом того, як багатство, зв’язки та інституційні недоліки можуть дозволити сексуальному насильнику уникнути серйозної відповідальності протягом десятиліть. Поєднання м'якої угоди у Флориді, смерті головного обвинуваченого до початку великого федерального судового процесу, самогубства ключового агента, пов'язаного зі справою, та обмеженої прозорості щодо низки документів підживлює недовіру громадськості та теорії змови.

Водночас ця справа спричинила конкретні зміни: посилення уваги до прав жертв, переоцінку практики укладення таємних угод про відмову від переслідування, перегляд стандартів поводження з «високопоставленими» ув’язненими та тиск на фінансові й політичні еліти, які отримували вигоду від своїх зв’язків з Епштейном. У ширшому контексті справа Епштейна продовжує слугувати прикладом для обговорення системного сексуального насильства, зловживання владою та необхідності міждержавної співпраці у справах про торгівлю людьми.